|
Реферат з біології
Фауна
Карпат: земноводні та плазуни
План
- Земноводні
- Саламандра плямиста
- Тритон карпатський
- Плазуни
- Вужі (звичайний і водяний)
- Гадюка звичайна
ТВАРИННИЙ СВІТ
Багатий і різноманітний тваринний світ Карпат. Лише фауна хребетних налічує 435 видів. Склад її надзвичайно строкатий. Ядро фауни становлять види мезофільних західних і середньоєвропейських широколистих лісів - олень благородний, козуля, черепаха болотна, вугор європейський. Дуже поширені представники Середземномор'я (саламандра плямиста, жаба зелена), мешканці хвойних лісів Східної Європи і сибірської тайги (глухар, тетерев). Зустрічаються елементи степової, пептичної, і альпійської (бурозубка альпійська, полівка снігова, тритон альпійський) фауни. Чимало тут і карпатських ендеміків (білка карпатська, тритон карпатський). Тепер у Карпатах акліматизуються нові види: ондатра, єнотовидний собака, палія американська, омуль байкальський та ін.
Багато зоогеографів виділяють Українські Карпати в самостійний зоогеографічний Карпатський округ.
У Карпатах широко представлені всі основні класи тварин: ссавці (мамалофауна), птахи (орнітофауна), плазуни (герпетофауна), земноводні (амфібії), риби (іхтіофауна), комахи (ентомофауна).
Розміщення тварин у Карпатах складне і мозаїчне. Більшість карпатських звірів - ведмідь бурий, олень, козуля, свиня дика, рись, білка карпатська, кіт лісовий, горностай, куниця лісова, соні та ін., багато видів амфібій, птахів і риб - мають широкий діапазон поширення. Вони заселяють територію від передгірних рівнин висотою в 200 м до зони субальпійських чагарників висотою 1600 і навіть 1850 м. Обмежене вертикальне поширення мають землерийки, білозубки, більшість рукокрилих, тхір степовий, видра, норка, ховрахи, хом'як, ондатра. Високо в гори вони не піднімаються. Типових високогірних видів лише два - бурозубка альпійська і полівка снігова, що мешкають на висотах 1650-2000 м.
ЗЕМНОВОДНІ
Українські Карпати, внаслідок зволоженості і великої кількості водойм, мають надзвичайно різноманітну фауну земноводних. Тут живуть всі види земноводних України. Більшість видів - західно- і центральноєвропейські (тритони альпійський і карпатський, джерелянка жовтобрюха, жаба очеретяна, жаба прудка та ін.). Середземноморська фауна представлена такими чотирма видами: саламандра плямиста, жаба зелена, квакша звичайна і жаба озерна. Карпати - східна межа поширення цих видів. Поширення амфібій в основному азональне. Ті самі види характерні для всіх ландшафтних зон і підзон. Тільки п'ять видів - тритон гребінчастий, джерелянка червонобрюха, часничниця звичайна, жаба звичайна і жаба озерна - зустрічаються в рівнинній зоні мішаних і широколистих лісів.
ПЛЯМИСТА, або ВОГНЯНА САЛАМАНДРА
(Salamandra salamandra)
Населяє Середню та Південну Європу, Північну Африку (Алжир, Марокко) і західну частину Малої Азії. Поширена в Україні, в гірських та передгірських районах Карпат.
Загальна довжина тіла саламандри до 25-28 см, найчастіше близько 20-22 см, з яких менша половина припадає на хвіст.
Живе від передгір'я до 2000-ї відмітки над рівнем моря. Тримається ближче до лісистих схилів, берегів гірських рік і потічків, полюбляє оселятися в завалених буреломом букових лісах. Уникає сухих та відкритих місць. Виходить шукати їжу ввечері на вночі, але під час дощу, коли вологість досить висока, може робити це і вдень
Саламандра досить стійка до низьких температур, замерзає при -2 -40С. Зимують саламандри під корінням дерев, в трухлявих пеньках, під купами листя. Зимувати, як правило, можуть збиратися разом в одному місці декілька десятків саламандр.
Харчується різноманітними безхребетними, в першу чергу дощовими хробаками, голими слизняками, комахами.
КАРПАТСЬКИЙ ТРИТОН
(Triturus montandoni)
Поширений в Карпатах та прилеглих гірських країнах. Зустрічається від передгір'я до найвищих вершин Карпат. Живе на вологих, затінених схилах гір і на сирих, понижених полонинах.
Загальна довжина біля 8 см, з котрих половина припадає на хвіст.
Найбільш типові водойми, в яких оселяються тритони перед розмноженням, - мілководні заплави попри береги гірських рік, великі калюжі талої води на схилах гір, криниці з питною водою та джерелом на дні, рідше озера та водосховища.
На суші тримаються на вологих схилах, в затінених місцях лісової зони, ховаючись вдень в лісовій підстилці, в моховому покриві, в старих пеньках, під колодами, в купах каменю.
В воді харчуються основним чином личинками комарів, в невеликих кількостях їдять дафній, веслоногих рачків, личинки плавунців та ін. На суші їдять дрібних жуків, павуків, дощових хробаків та інших наземних безхребетних.
Відкладати ікру починають наприкінці квітня - на початку травня, а високо в горах - не початку червня. Одна самка відкладає від 100 до 250 яєць діаметром 2,2-2,8 мм. Ікра розвивається на протязі 30 днів при температурі 15-17°С. У воді личинка розвивається близько трьох місяців і завершує метаморфози при досягненні 40-42 мм довжини.
Плазуни
ВУЖІ
| Звичайний вуж
(Natrix natrix)
.
Поширений майже по всій Європі, в північно-західній Африці, в західній Азії, аж до північно-західного краю Монголії, на півдні східного Сибіру і в північних районах Китаю, а також на сході та півдні південно-західного Ірану. Живе в різноманітних вологих місцях - по берегах рік, озер, боліт, на луках, вкритих кущами, в зарослях, в вологих лісах. Забарвлення - однотипне, колір буває від сірого до чорного, характерною особливістю є дві жовті або білі плями за головою, але в деяких екземплярів вони можуть бути відсутніми. Вуж дуже рухливий, любить тепло. Основною їжею для вужа служать жаби, інколи риба. Період статевої активності припадає на весну - квітень-травень. Через декілька тижнів відкладаються яйця, інкубаційний період триває 23-30 днів. Молоді вужі самостійно починають харчуватися дрібними жабами, мишами та рибою. Яйця вужів добре пристосовані до погодніх умов - витримують короткочасні перепади температур від 10°С до 55°С.
|
| Вуж водяний
(Natrix tesselata)
.
Поширений практично там, де і звичайний. Часто можна зустріти водяних вужів неподалік від звичайних. Забарвлення спини оливкового, оливково-сірого, оливково-зеленуватого або буруватого кольору з темними, розташованими приблизно в шахматному порядку плямами або вузькими темними поперечними смужками. На потилиці часто буває темна пляма V- подібної форми, вістрям до голови. Інколи трапляються вужі зовсім без малюнка на тілі, або зовсім чорні. Найбільш крупні сягають довжини 130 см, а інколи і більше. Водяні вужі теплолюбиві. Протягом всього життя вони повязані з водоймами, поза якими зустрічаються вкрай рідко. Заселяють не тільки прісні, а й сильнозасолені води. Прекрасно плавають, долаючи навіть стрімкі гірські потоки і можуть довгий час знаходитися під водою. Притулком служать пустоти під каменями, нори гризунів, сухе сіно. Активні в світлий період доби, особливо зранку і ввечері, а на ніч виходять з води на берег. Харчуються головним чином рибою довжиною від 20-30мм до 12см.
|
Гадюка Звичайна
(Vipera berus)
Гадюка Звичайна
(Vipera
berus
) – найпоширеніша отруйна змія в середній смузі. Звичайну гадюку можна зустріти в лісовій, лісостеповій зонах та в Карпатах. Найчастіше зустрічається в мішаних полях, на галявинах, болотах, по берегах рік, озер і струмків. Розповсюдження: на півночі до 68° с. ш., а на півдні - до 40° с. ш. В горах гадюка зустрічається на висотах до 3000 м над рівнем моря.
Густота заселення гадюк дуже нерівномірна. В сприятливих місцях гадюки створюють великі скупчення – їх густота може сягати 90 штук на 1 га, але частіше не перевищує 3-8 на 1 га. Після зимівлі з’являються на поверхні землі звичайно в квітні-травні. Влітку сховищем для гадюк служать нори різноманітних тварин, пустоти в гнилих пеньках і поміж камінням, кущі, копиці сіна. Гадюки можуть поселятися в закинутих будівлях.
Гадюка звичайна відносно невелика в розмірах, довжиною до 75 см, на півночі зустрічаються екземпляри довжиною до 1 м. Тіло відносно товсте. Самки зазвичай крупніші за самців. Голова округло-трикутна, чітко відмежована від шиї, на верхній частині знаходиться три щитки. Зіниця вертикальна. Кінчик морди заокруглений, а носовий отвір прорізано в середині носового щитка. На переднім краї верхньої щелепи розташовані крупні рухливі трубчаті отруйні зуби. Забарвлення тулуба коливається від сірого до червоно-бурого, з характерною темною зигзагоподібною лінією вздовж хребта та іксоподібним малюнком на голові. На півночі зустрічаються чорні форми.
Спарювання гадюк відбувається з середини травня до початку червня. Гадюка яйцеживородяча. Потомство народжується в серпні. Молоді гадюки народжуються довжиною 17 см і вже є отруйними.
В средній смузі гадюки активні в денний час. Люблять грітися на сонці, можуть це робити і просто на стежці, на пеньках, каменях. Полюють як правило вночі. Харчуються переважно дрібними гризунами, жабами, комахами. При зустрічі з людиною гадюка, як правило, намагається сховатися. При загрозі нападу займає активну оборону: шипить, здійснює погрозливі кидки і небезпечні кидки-укуси, котрі найлегше провокуються рухомим об’єктом. Тому різких рухів при зустрічі з гадюкою краще не робити. Не слід брати змію за хвіст, так як не виключена можливість укусу.
Частіше за все зустрічі з гадюками відбуваються при зборі лісових ягід, грибів і при сінокосі. Щоб вберегтися від укусу гадюки, необхідно бути уважними і обережними. Ідучи в місця, де можлива зустріч з гадюками, необхідно мати відповідний одяг та взуття. Запобігають укусам гадюки високі черевики, грубі шерстяні шкарпетки, щільні, не облягяючі штани, заправлені з напуском на взуття. При зборі грибів і ягід краще користуватися палицею достатньої довжини, щоб перевірити зарості біля того місця, де вони ростуть. Якщо в цьому місці знаходиться гадюка, вона або втече, або викриє себе. Не зайвою буде виставлена вперед палка при швидкому русі по стежці. В гадюк слабий нюх і слух, і поява людини зненацька може завадити їй втекти. Якщо наступити на гадюку, вона може вкусити.
Потрібно бути особливо уважним, перед тим як ступати в зарослі ями. Не слід влаштовувати ночівлю поблизу трухлявих пеньків, дерев з дуплами, біля входу в нору чи печеру, поряд з купами сміття. В теплі літні ночі гадюки активні і можуть приповзти до вогню. При пересуванні вночі необхідно освітлювати дорогу ліхтариком. Слід щільно закривати вхід в намет, щоб гадюка не могла туди заповзти. Якщо намет не був щільно закритий, або при ночівлі без намету, перед тим як скористатися постіллю, потрібно її оглянути, особливо спальний мішок. Слід пам’ятати, що миші приманюють гадюк.
На місці укусу гадюки видно дві точкові ранки від отруйних зубів. Укус гадюки викликає наростаючий біль. За крововиливом розповсюджується затікання. При попаданні отрути в кров загальна реакція може розвиватися зразу або через деякий час – півгодини, годину. Найчастіше це відбувається через 15-20 хвилин (дані з різних джерел). З’являеться в’ялість, головний біль, нудота, інколи рвота, пришвидшений пульс, крутиться голова. Отрута звичайної гадюки за механізмом токсичної дії є отрутою переважно геморрагичної (яка викликає крововилив), кровозгортаючої і місцевої некротичної дії. Чим ближче місце укусу до голови, тим він небезпечніший. Навесні отрута гадюки більш токсична, ніж влітку.
Перша допомога при укусі звичайної гадюки.
В більшості літературнах джерел, присвячених першій допомозі при укусі змії, пропонується зразу ж відсмоктувати ротом кров з ранки. Попередньо ранки слід відкрити, стискаючи складки шкіри в області укусу. Кров з отрутою потрібно випльовувати. Продовжувати відсмоктувати потрібно протягом 10-15 хвилин. Після цього рот бажано прополоскати розчином марганцекислого калію або содою. Відсмоктування можуть робити як і сам постраждалий, так і інші. В літературі стверджується, що що ця процедура є безпечною, так як кількість отрути, яка при відсмоктуванні може попасти в організм відсмоктуючого, дуже мала. Негайно розпочате відсмоктування дозволяє видалити 30-50% отрути.
Дуже важливо, щоб уражена кінцівка залишалася нерухомою. Рухи прискорюють розповсюдження отрути в загальній циркуляції крові. Щоб зафіксувати уражену кінцівку, на неї слід накласти шину з підручних матеріалів або фіксуючу повязку. Потерпілому потрібно якнайбільше пити. Допоможе зняти алергічну реакцію на укус прийом 1-2 таблеток антигістамінних препаратів, наприклад: супрастин, дімедрол, тавегіл. Можна закапати 5-6 капель глазоліну або саноріну в ніс і ранку від укусу.
При укусах звичайних гадюк не слід накладати на уражену кінцівку жгут, який звичайно застосовується при укусах кобри. Отрути цих змій мають різні механізми токсичної дії. Специфічні протиотрутні сиворотки, наприклад, “анти-гюрза”, при укусах звичайних гадюк застосовують лише при наданні допомоги дітям віком 3-4 роки і в рідкісних випадках важкого отруєння.
|
