Реферат на тему
Моральні норми у
соціальній
роботі
ПЛАН
1. Вступ.
2. Значення етики для соціальної роботи
3. Професійна мораль соціальних працівників.
4. Фахові цінності і принципи в соціальній роботі
5. Використана література.
1.Вступ.
Соціальна робота як особливий тип професійної діяльності має специфічну, тільки їй притаманну систему цінностей, які сформувалися в процесі становлення моральних принципів і норм поведінки фахівців. Вони є основою будь-яких професійних дій. Професійна етика соціального працівника (яка відображає моральну свідомість цієї професійної групи, її психологію та ідеологію) пропонує пошук резервів, використання різноманітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і клієнта. Усе це можливо й припустимо лише задля досягнення професійної мети, а не для задоволення вузькокорпоративних чи особистих інтересів фахівців.
Моральні відносини виникають у процесі соціальної роботи як сукупність залежностей і зв'язків між соціальним працівником і клієнтом, між соціальними працівниками як членами певного колективу, між соціальними працівниками і соціальним оточенням клієнта, між соціальними працівниками та іншими організаціями. Міжнародна та національні асоціації соціальних працівників, соціальні служби прагнуть врегулювати ці відносини через ухвалення вимог щодо професійних обов'язків, меж втручання і дистанції між фахівцями і клієнтами, дотримання низки моральних принципів. Проте соціальні працівники часто сприймають свою діяльність з точки зору не тільки метацінностей (загальнолюдських) чи професійних цінностей, а на основі своїх уявлень про мораль, що може призвести до виникнення етичних дилем, труднощів у виборі професійного рішення.
2.Значення
етики
для
соціальної
роботи
Соціальні працівники у своїй щоденній діяльності нерідко опиняються перед складними моральними проблемами, що змушує їх діяти відповідно до своїх моральних переконань, оскільки такі ситуації недостатньо врегульовані законодавством. Це актуалізує значущість для соціальної оботи етики — вчення про мораль, що аналізує її природу, характер і структуру (моральна свідомість, моральні відносини, моральна діяльність), категорії моралі (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою яких формуються моральні принципи, норми, цінності, правила поведінки, теоретично обґрунтовується певна система моральних переконань.
Представники різних теоретичних напрямів, шкіл у філософії (засновником етики вважають давньогрецького мислителя Арістотеля, 384/383—322/321 до н. є.) свого часу по-різному пояснювали суть моралі, моральної поведінки і свідомості людини, виокремлювали та обґрунтовували критерії морального і аморального буття, пропонували різноманітні концепції загальнолюдських норм поведінки, найпомітнішими серед яких є:
—арістотелівська традиція (орієнтація на чесноти людей, визнання правомірності володіння благами відповідно до заслуг людини);
—моральні імперативи Канта (доброчесна людина творить добро, оскільки це правильно, а не тому, що це приносить задоволення);
—утилітаризм (найкраща та дія, наслідком якої є якнайбільше благ для якнайбільшої кількості людей);
—релятивізм (добро і зло є відносними, що залежить від суспільного устрою і потреб особи).
У реальному житті люди, дотримуючись певних моральних настанов, по-різному інтерпретують одну й ту саму ситуацію морального вибору, а тому неоднаково діють. Вважають, що соціальний працівник, який є послідовником Канта, буде концептуалізувати ситуацію в термінах норм, що існують у даному суспільстві. Якщо випадок неординарний, то він зможе поставити себе на місце клієнта й запитати себе, якому рішенню соціального працівника він би надав перевагу. Утилітарист у критичній ситуації буде схильний міркувати в термінах соціальних наслідків. Прибічник Арістотеля буде керуватися тими уявленнями про професійні та громадянські цінності, які сприйняв від своїх учителів. При цьому він буде вимагати від себе розсудливості, мужності, справедливості та співчуття до клієнта.
Загалом знання етичних теорій дає змогу соціальним працівникам приймати більш обґрунтовані рішення, знаходити вихід із складних ситуацій. Однак у певній ситуації вони можуть керуватися різними етичними концепціями, наслідком чого будуть їхні різні дії. Наприклад, у медико-соціальній службі з планування сім'ї вагітна жінка зізналася, що надзвичайно хоче мати дитину, оскільки їй вже за 35 і вона довго не могла завагітніти. Однак під час обстеження у неї було виявлено ген, який спричиняє розвиток невиліковної хвороби, що виникає у ЗО—40 років. її симптомами є посмикування м'язів кінцівок, тулуба, обличчя, прогресування ма-лоумства аж до повного розладу особистості. Здебільшого таким людями доводиться доживати останні дні у психіатричних стаціонарах або у інтернатах для осіб із хронічними психіатричними захворюваннями. Ця хвороба є спадковою. Попри все це, жінка хоче народити дитину й просить не розповідати про її проблеми чоловіку та іншим членам родини, оскільки боїться, що, дізнавшись про результати обстеження, їй можуть заборонити мати дитину.
Дати конкретну пораду жінці за такої ситуації надзвичайно складно, адже доводиться враховувати взаємовиключні чинники, але й обійти її увагою теж не можна. Соціальному працівнику доведеться виявити необхідний рівень знань, моральності, щоб обрати обґрунтовану і морально виправдану лінію поведінки у спілкуванні з людиною, яка опинилися перед далеко не простим вибором.
Надзвичайно важливими для практичної соціальної роботи є віра в здатність людини до змін, визнання її самобутності і неповторності, запобігання соціальному виключенню, уміння вислухати її, надавши змогу висловитися про все, що хвилює. Часто клієнти соціальних служб потребують знань, інформації про особистісні можливості, переваги і недоліки альтернативних способів дій. Інколи доводиться організовувати спеціальне їх навчання щодо прийняття рішень у типових і нестандартних ситуаціях. У всіх цих ситуаціях фахівець соціальної роботи має діяти із гуманістичних засад, уникати нав'язливості, авторитаризму у своїх судженнях і вчинках.
У практичній діяльності соціальних працівників виникають також моральні дилеми — необхідність вибору між двома, як правило непростими, неоднозначними, можливостями. Наприклад, дізнавшись про жорстоке поводження з людиною, їм доводиться вирішувати, чи поширювати інформацію задля вжиття відповідних заходів, чи промовчати, зважаючи на право людини на конфіденційність. Перед непростою дилемою вони опиняються також, аналізуючи доцільність здійснення колективної та індивідуальної активізації (імпаурменту) членів громади. Бо доводиться добирати адекватні ситуації і водночас ефективні засоби мобілізації членів громади на виконання певних дій, розвивати віру людей у власні сили, уникаючи при цьому тиску і контролю, дбаючи про збереження поваги й довіри до себе як до фахівця. Іноді у них не залишається іншої можливості, як вдатися до балансування між фаховою орієнтацією на неоцінюванні судження та адміністративною необхідністю реалізовувати визначену, погоджену стратегію втручання.
3. Професійна мораль соціальних працівників.
Безперечно, моральні засади людських відносин є основоположними у соціальній роботі. її фахівці спираються як на загальнолюдські моральні принципи й норми, так і на професійну деонтологію (грец. deon — потрібне, необхідне) — систему моральних норм, вироблених у межах професійного співтовариства. Особливість етики соціальної роботи полягає в тому, що її норми поширюються не тільки на діяльність соціальних працівників, але і на їхню позаслужбову поведінку. Як правило, моральні норми поведінки соціальних працівників і принципи соціальної роботи фіксують програмні документи, передусім етичні кодекси національних асоціацій соціальних працівників.
Сприйняття людини як найвищої цінності, прийняття іншої людини такою, якою вона є, визнання того, що всі люди різні і саме цим вони цікаві, ідея співчуття до ближнього — на цьому ґрунтуються найкращі моральні якості соціальних працівників. Для них важливо не просто знати етичні вимоги, а глибоко усвідомлювати універсальні та особливі у контексті їхньої професійної діяльності моральні цінності, у координатах яких формуються їхні життєві орієнтири, вибудовується життєва філософія, розгортаються практичні дії.
Норми професійної етики окреслюють певні межі діяльності соціального працівника, сприяють усвідомленню того, що дозволено і чого не можна робити при виконанні своїх службових обов'язків. Запорукою дотримання їх є наявність у соціального працівника таких моральних якостей, як гуманістичні установки, альтруїзм, особиста відповідальність, високий рівень інтелекту, емоційна врівноваженість, ввічливість, тактовність, простота, порядність, доброта й відчуття справедливості, почуття власної гідності, високий рівень особистої культури та ін.
4.Фахові
цінності
і
принципи
в
соціальній
роботі
Важлива роль в етиці соціальної роботи належить цінностям-засобам, які є морально-етичними орієнтирами у прийнятті рішень практичними соціальними працівниками.
Цінностісоціальноїроботи—ідеїтапереконання, наякіспираютьсясоціальніпрацівникиупроцесіприйняттяфаховихрішень.
Будучи солідарними у поглядах на моральні універсали, засадничі моральні принципи соціальної роботи, визнаючи особливу значущість для неї специфічних цінностей, які визначають поведінку фахівців соціальної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різному, втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх пріоритетність. Наприклад, професор Брістольського університету Філлайда Парслоу вважає, що найважливішими є такі цінності соціальної роботи:
—віра у цінність кожної особистості;
—віра у право кожного індивіда на самостійний вибір у житті;
—віра у можливість індивіда змінюватись.
В іншому ракурсі розглядає їх сучасний британський фахівець із соціальної роботи Шуламіт Рамон. На його погляд, у роботі з людьми з функціональними обмеженнями й проблемами психічного здоров'я соціальний працівник має дотримуватися таких цінностей:
—насамперед людина. Кожній людині повинні бути гарантовані гідність і права, навіть якщо вона в силу різних обмежень не може цілковито використовувати їх, усі люди є однаково цінними для суспільства і для себе;
—повага до особистості. Належне соціальне обслуговування має відповідати потребам кожної людини, її почуттю власної гідності;
—право на самовизначення (право кожного розв'язувати власні проблеми, приймати раціональні й доцільні рішення, визнання того, що людина глибше за інших знає себе і має право на помилку);
—право на залежність (жоден індивід не може бути цілком самодостатнім, взаємозалежність людей є позитивним і цілком нормальним станом);
— наснаження (робота з клієнтами соціальних служб повинна вселяти їм віру в себе і свої можливості, прагнення відновити і використовувати свої особисті громадські й людські здатності).
Благотворно впливає на фахівця соціальної роботи сповідування ним таких цінностей:
—визнання пріоритету особистості над суспільством;
—повага конфіденційності у відносинах із клієнтами;
—здатність відокремлювати особисті почуття і потреби від професійних відносин;
—прагнення до соціальних змін, подолання соціальних проблем;
—готовність до передавання знань і вмінь іншим;
—повага до індивідуальних і групових відмінностей;
—прагнення до розвитку здатності клієнта допомагати самому собі;
—готовність діяти від імені клієнта, незважаючи на можливу його фрустрацію;
—прагнення до соціальної справедливості, економічного, фізичного і розумового благополуччя всіх членів соціуму;
—прагнення до високих стандартів особистої моралі та професійної етики.
У реальній практиці фахової соціальної роботи цінності інтерпретуються в таких рекомендаціях:
—не завдавай шкоди;
—не перебільшуй ролі допомоги;
—демонструй, що ти перебуваєш поряд із клієнтом заради нього;
—будь доступним, відкритим, природним, гнучким, толерантним;
—утримуйся від критичних суджень;
—підтримуй добрі стосунки з клієнтом;
—вір у здатність клієнта до змін;
—перетворюй незадоволення на прагнення змін;
—орієнтуйся на прагнення і бажання клієнта;
—роби тільки те, що необхідно;
—спирайся на добру волю, згоду клієнта;
—допомагай людям якомога більше дізнатися про власні ресурси і можливості їх розкриття;
—збільшуй кількість варіантів вибору для клієнта;
—будь реалістичним;
—практикуй те, що знаєш, і те, у що віриш;
—продовжуй навчання.
Вітчизняні, а також російські дослідники іноді ведуть мову не про фахові цінності, а про принципи соціальної роботи — основоположні ідеї, правила, норми поведінки. Синтезувавши різноманітні класифікації, можна стверджувати, що соціальна робота має відповідати таким принципам:
1)принцип універсальності. Вимагає недопущення дискримінації при наданні соціальної допомоги за ознаками соціального статусу, національності, релігії, раси, статі, віку, ідеологічних і політичних переконань, стану здоров'я та ін., а також передбачає нероздільність політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав людини. Його дотримання буває проблематичним під час роботи з людьми з обмеженими психічними, фізичними можливостями, бездомними, престарілими, людьми, які живуть з ВІЛ, ув'язненими, оскільки стереотипні уявлення нерідко формують упередження, негативні установки до клієнтів;
2)принцип охорони соціальних прав. Соціальні служби і їх фахівці повинні поважати й оберігати соціальні права своїх клієнтів. Надання допомоги їм не може супроводжуватися вимогами до них відмовитися від своїх соціальних прав або частини з них. Дилеми дотримання цього принципу пов'язані із протиріччям між функцією турботи і функцією контролю в соціальній роботі. Адже бувають випадки, коли доводиться примусово вилучати дітей із сімей, розміщувати людей у гериатричні (для перестарілих) чи психоневрологічні будинки-інтернати, психологічно впливати на клієнтів з метою певних змін у їх ставленні до себе, життя, а також у соціальній, побутовій поведінці;
3)принцип соціального реагування. Полягає в необхідності вживати заходів щодо розв'язання соціальних проблем, діяти відповідно до обставин соціальної ситуації конкретного клієнта, а не обмежуватися стандартними заходами, зорієнтованими на «середнього» користувача соціальних послуг;
4)принцип профілактичної спрямованості. Налаштовує на докладання зусиль, спрямованих на запобігання виникненню соціальних проблем і життєвих труднощів клієнтів або ускладненню наявних проблем;
5)принцип клієнтоцентризму. Суть його полягає у визнанні пріоритету прав клієнта в усіх випадках, крім тих, що суперечать правам та інтересам інших людей;
6)принцип опори на власні сили клієнта, його активну позицію у розв'язанні своїх проблем. Відповідно до нього ніхто, крім самої людини, не може вирішити її життєвих проблем, усунути конфліктну ситуацію, налагодити відносини з близькими;
7)принцип активізації. Реалізація його сприяє посиленню влади і прав користувачів соціальних послуг. Потенціал такого посилення залежить від культурного, політичного, економічного контексту, однак поширюється воно переважно на користувачів, які контролюють якість отримуваних послуг. Однією з форм реалізації цього принципу є участь клієнтів в обговоренні того, які служби доцільно організовувати в місцевому, регіональному чи національному масштабах, якою має бути їх діяльність. Іноді вони можуть брати участь у створенні цих служб;
8)принцип максимізації соціальних ресурсів. Кожна соціальна система виділяє для надання соціальної допомоги населенню мінімум засобів, реальний обсяг яких залежить від соціально-економічних можливостей держави, домінуючих у суспільстві переконань щодо того, яким має бути соціальний мінімум індивіда. Сповідуючи цей принцип, соціальні працівники повинні залучати додаткові можливості щодо надання допомоги клієнту, звертаючись до діяльності неурядових, добровільних, благодійних закладів, організації самодопомоги і взаємодопомоги, використовуючи інші неза-боронені законом можливості;
9)принцип конфіденційності. Його вимогою є збереження в таємниці інформації про клієнта (даних про хвороби, негативні звички, психічні захворювання, сімейні конфлікти, кримінальне минуле тощо). Цю інформацію дозволяється використовувати тільки з професійною метою. її не можна розголошувати, крім передбачених законом випадків, пов'язаних з можливістю насилля, завдання шкоди;
10) принцип толерантності. Часто соціальні працівники мають справу з особами, чиї політичні, релігійні, національні особливості, поведінкові стереотипи і зовнішність можуть виявитися незвичними, не викликати симпатії. Однак професійна толерантність вимагає визнання клієнтів такими, якими вони є, терпимості до них, не допускає сортування їх на «гарних» і «поганих», «зручних» і «незручних».
Ці принципи дещо ширші за фахові цінності соціальної роботи, однак їх неможливо розглядати у відриві від етичних міркувань, оскільки вони в основному ґрунтуються на ціннісно-моральному вимірі взаємовідносин «соціальний працівник — клієнт».
Певна група цінностей може стосуватися конкретної категорії клієнтів, форми соціальної роботи або діяльності конкретної соціальної служби. Наприклад, під час роботи у громаді британські соціальні працівники повинні керуватися такими етичними принципами і цінностями:
—повага до прав людини;
—суспільство може стати демократичним за рівних можливостей усіх людей зробити внесок у його життя;
—співпраця і колективна робота не завжди можливі, а нерівність у громадах надзвичайно шкодить демократії;
—люди здатні конструктивно працювати разом для того, щоб позбутися нерівностей;
—робота в громаді є процесом, який має колективно вироблену чітку мету;
—робота в громаді має наснажувати тих, хто позбавлений влади, до рівноправної участі у громадському житті;
—члени громади повинні відповідати самі за себе і за власні дії, визнавати вплив своїх цінностей на інших людей;
—індивіди, групи і громади можуть потребувати підтримки у подоланні конфлікту, протистоянні несправедливості й нерівності;
—визнання досвіду інших є частиною змін у суспільстві;
—робота в громаді залежить від усіх людей, незалежно від їх національної, расової, статевої належності, чеснот, вад і функціональних обмежень;
—робота в громаді є динамічним процесом, що залежить від досвіду людей, які активно борються проти пригноблення.
В одній із вітчизняних соціальних служб підтримки сім'ї, метою якої є надання допомоги сім'ям із високим ступенем незадоволення потреб дітей, що ставить під загрозу їхнє перебування у власній родині, продекларовано такі етичні принципи роботи:
1)партнерство (налагодження партнерських стосунків із сім'ями, громадами і конкретними індивідами для вирішення їх соціальних проблем);
2)увага (уважне ставлення до клієнтів, вислуховування дітей, усіх членів сімей, окремих груп людей,
вжиття заходів, щоб їх почули представники влади та громадськості);
3)представництво інтересів (захист і представництво інтересів наинезахищеніших громадян і груп перед органами влади, громадськістю, а також захист інтересів і прав дітей);
4)визнання рівності (зосередження уваги на проблемі нерівності і дискримінації, яких можуть зазнавати люди через свій вік, стать, національність, рівень заможності, сексуальну орієнтацію, інвалідність тощо, намагання, наскільки це можливо, подолати дискримінацію, від якої страждає клієнт);
5)визнання відмінностей (прийняття факту, що клієнти мають різну статеву, расову належність, релігійні переконання, здібності, культуру, матеріальне становище, сексуальну орієнтацію, вік; повага до цих відмінностей, недопущення, щоб особисті переконання і цінності впливали на професійне ставлення до клієнтів);
6)захист громадянських прав (захищеність і задоволення потреб дитини, що є невід'ємними громадянськими правами, для забезпечення яких працівники служби покликані представляти інтереси дітей перед відповідними органами влади, співпрацювати з відповідними інстанціями у разі порушення прав дітей);
7)співпраця (взаємодія з державними і громадськими організаціями для створення міжвідомчої мережі щодо забезпечення найефективніших послуг для сімей);
8)підтримка (надання практичної і психологічної підтримки сім'ям, які цього потребують);
9)обов'язки (забезпечення оптимальних послуг для клієнтів, відповідальне реагування на їх прохання про допомогу, ставлення до цього як до професійного обов'язку перед клієнтами та громадянами, з податків яких утримуються державні соціальні служби);
10) професійна чесність (бути чесним і звітувати перед керівництвом про всі свої дії та контакти з клієнтами, іншими спеціалістами, представниками громадськості; усвідомлювати межі можливостей своєї професійної діяльності і пояснювати їх клієнтам).
Етичні принципи можуть також регулювати стосунки, що виникають під час соціальних досліджень, впровадження нововведень або між співробітниками мультидисциплінарних (багатопрофільних) команд, які діють у соціальних службах.
Отже, цінності та етичні принципи, як знання і навички, є життєво важливими компонентами фахової соціальної роботи, оскільки соціальні працівники не тільки юридично, а й морально відповідають за свої дії.
Використана література
1. Соціальнаробота: Короткийенциклопедичнийсловник. — К.: УДЦССМ, 2002.
2. Соціальнаробота: Хрестоматія. —К.: УДЦССМ, 2001.
3. Соціальніслужби—родині: РозвитокновихпідходіввУкраїні / Заред. І. М. Григи, Т. В. Семигіної. —К., 2002.
4. Справочноепособиепосоциальнойработе / Подред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. —М.: Юристъ, 1997.
|
