 Екологічне виховання учнів початкових класів
(реферат)
Термін "екологія" грецького походження, що буквально означає "вчення про місце проживання". Це наука, що вивчає відносини рослин, тварині людей доїх середовища та загалом наука про обставини їх життя в природі.
Елементи екологічнихзнань можна знайти в працях багатьох учених, починаючиз давньогрецьких мислителів. Проте основи екології як науки були закладені лише в середині XIXстоліття. Згодом її аспекти розширились із виділення компонентів: екології рослин (вивчає взаємовідношення окремих рослин та рослинних угрупувань із середовищем, у якому вони живуть); екології тварин (про закономірності взаємовідношень тварин і навколишнього середовища) та екології соціальної.
Екологія соціальна - це галузь знань, що вивчає закономірності взаємовідносин людини й суспільства в цілому і природного навколишнього середовища. 
Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання не нова. Особливий інтерес до цієї проблеми виник ще у 70-80 роки. За цей час була розроблена "Концепція неперервного екологічного виховання на Україні", в якій наголошується: "... перед сучасною педагогічною наукою і практикою створились нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, яке зможе вивести Землю із стану глибокої екологічної кризи, в яку вона потрапила через незнання або ігнорування законів взаємовідношення суспільства й природи..."
Суспільство стурбоване обставинами, які змушують людство замислитися над необхідністю свідомого підходу до таких питань, як використання природних ресурсів, вплив розвинутого промислового і сільськогосподарського виробництва на стан природного середовища і здоров'я людей.
Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально-виховна діяльність школи має бути спрямована на виховання екологічної культури учнів, щоб виросло покоління, яке охоронятиме довкілля.
Виходячи з актуальності означеної проблеми, виникла потреба в екологічному вихованні учнів.
Аналіз теоретичних засад екологічної освіти національної школи свідчить, що її категорійний апарат (мета, завдання, принципові положення) розробляються вітчизняною педагогічною наукою з врахуванням світових та національних суспільно-політичних процесів. Вони пов'язані з життєвою необхідністю перебудувати споживацьку культуру стосунків з природою та її ресурсами, формувати у школярів якісно новий тип поведінки у навколишньому середовищі, що базується на відповідальності за її стан, умінні орієнтуватись у конкретній екологічні й ситуації і знаходити доцільні шляхи подолання екологічної кризи.
 Педагогічна наука має певний досвід щодо дослідження окремих аспектів екологічного виховання. Значний інтерес мають праці вчених, зокрема з таких проблем: Формування екологічної культури учнів загальноосвітніх шкіл (С. Дербо, В. Крисаченко, М. Колесник, Е. Писарчук, Т. Русак, Н. Сєдова), особливості екологічного виховання молодших школярів (В. Маращицька, Ж. Масенко, О. Онопрієнко, Г. Пустовіт). Аналізуючи зміст поняття "екологічна культура особистості" приходимо до висновку, що вона відповідає кінцевій меті екологічної освіти і виховання. Екологічну культуру особистості неможливо сформувати без наявності у неї певних знань та переконань, які в свою чергу, регулюють практичну діяльність людини у навколишньому середовищі, підпорядковуючи її вимогам раціонального природокористування та є показником свідомого і відповідального ставлення до природи.
Знання та уміння відіграють провідну роль у формуванні екологічної культури учнів. Проте, вони не визначають у повному обсязі ставлення та діяльність людини у природі. Не менш важлива роль належить емоційним реакціям, які визначаються як "діяльність оцінювання" інформації, яку опрацьовують школярі. Саме під час оцінювання об'єктивні наукові знання про природу набувають суб'єктивного емоційного спрямування, певного значення для особистості. Тільки такі особисті пережиті знання мають силу переконань, регулюють поведінку учнів у природі. Тобто знання є перевіреними практикою й відображеними у свідомості людини результатами пізнання навколишнього світу і способів взаємодії з ним, а екологічні знання як і будь-які інші, найкраще засвоюються саме у практичній діяльності.
У зв'язку з цим поняті "екологічне виховання" ми розглядаємо як педагогічний процес спрямований на формування екологічної культури особистості. Досягнення поставленої мети можливе за умови усвідомлення молодшими школярами сутності основ сучасних проблем екології та їх актуальність для кожного з них: сформованості елементарного відчуття особистої відповідальності за стан найближчого природного середовища та його об'єктів;
 Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Його завдання - сприяти нагромадженню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це, зокрема, вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отож, любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості учнів. Загальна мета екологічного виховання учнів може бути реалізована через систему завдань:
формування в учнів розуміння необхідної гармонії людини з природою;
оволодіння знаннями по природу (зокрема свого краю);
виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі;
формування готовності до активної екологічної діяльності та основ глобального екологічного мислення.
Екологічна освіта розглядається як один із найпотужніших важелів повороту людства в його ставленні до навколишнього середовища від руйнівного, споживацького до конструктивного, бережливого, відновлювального.
Досягнення поставленої мети можливе за умови виконання послідовних навчально-виховних завдань:
формувати екологічно орієнтовані стосунки і цінності, спрямовані на подолання конфліктів між людиною і навколишнім середовищем;
сприяти, щоб засвоєні знання і моральні принципи поведінки щодо навколишнього середовища ставали переконаннями особистості;
розвивати почуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному і глобальному рівнях;
розкривати учням у доступній формі сутність сучасних проблем екології
та її актуальність для людства;
розвивати вміння приймати відповідальні рішення з питань охорони навколишнього середовища і діяти відповідно до них;
залучати школярів до практичної діяльності під час вирішення проблем навколишнього середовища місцевого значення;
розвивати у школярів почуття самоповаги і розуміння труднощів
інших людей, бажання надати їм допомогу в складних життєвих ситуаціях;
Екологічна освіта та виховання - один із аспектів гуманізації, який
передбачає подолання споживацького ставлення до природи,
екологічного невігластва і спрямований, зрештою, на відвернення
загрози глобальної екологічної катастрофи.
Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:
національного та регіонального підходів до вибору навчального
матеріалу екологічного спрямування;
гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у
вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
збереження фізичного і духовного здоров'я людини;
об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;
зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.
 У педагогічній науці чітко визначені принципи екологічного виховання. Принципи виховання, як відомо, - керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації і методів виховного процесу.
Отже, специфічними для екологічного виховання є принципи: зв'язок глобального, національного та краєзнавчого підходів; принцип співпраці; принцип прогностичності; принцип міждисциплінарності; принцип теорії і практики; принцип безперервності; єдності інтелектуального і емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню. Дані принципи взаємозалежні і взаємообумовлені.
Рис.1.1 Взаємозалежність і взаємообумовленість принципів виховання.
Академік Савченко О.Я. наголошує, що у початковій школі необхідно сповна задіяти всі передумови для системно-екологічного виховання молодших школярів:
через зміст природознавчих навчальних предметів і курсів;
збагачення всіх предметів екологічно спрямованим змістом і міжпредметними зв'язками;
проведення позаурочної діяльності з вивчення довкілля і заохочення дітей до практичних справ щодо його збереження;
залучення школярів до дослідницької роботи в індивідуальних і групових проектах;
проведення екологічно спрямованих ігор, вікторин, конкурсів малюнків;
екологічне просвітництво батьків.
 Аналіз європейського досвіду показує, що розуміння особистісної значущості екологічних проблем починається у школах з малих, але життєво необхідних справ: уміння підтримувати в належних санітарно-гігієнічних умовах власне помешкання, класну кімнату, знати і виконувати елементарні правила індивідуальної гігієни, уміти протистояти хворобам та інфекціям. Цьому учнів навчають на уроках сімейної економіки, біології, анатомії, природознавства, а також спеціальних курсів з екології, валеології, статевою виховання та ін. У французьких коледжах, наприклад, такі навчальні теми, як „Охорона довкілля", „Здоров'я та життя", „Правила безпеки" викладаються у циклах різних дисциплін (за даними дослідження Н.М. Лавриченко). Такий підхід є свідченням цілісного особистісно-діяльнісного підходу у здійсненні екологічного виховання.
  Виховання в учнів дбайливого ставлення до природних багатств В. Сухомлинський зарахував до однієї з надзвичайно важливих сфер педагогічного процесу. Природу він розглядав як невід'ємний компонент навчально-матеріальної бази школи.
Гадаємо, що школа майбутнього повинна якнайповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це "ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо", - писав В. Сухомлинський.
 Екологічним вихованням учнів початкових класів називається цілеспрямована діяльність учителя над формуванням у молодших школярів бережливого ставлення до природи як першооснови життя людини й джерела унікальних матеріальних й духовних цінностей, піклування про збільшення її багатств.
Людина є частиною природи. Без неї людське життя неможливе. То й берегти її треба як зіницю ока, всіляко охороняти, леліяти, любити й шанувати. Формувати таку переконаність і готовність втілювати її в житті треба змалку. Тим більше, що проблема екології нині набрала планетарного характеру. Бездушне й безвідповідальне використання природних ресурсів грозить привести людство до світової катастрофи.
Великої гостроти набрала проблема збереження й охорони природи, а з нею питання посиленого виховання учнів, й у нас на Україні, проти якої імперським тоталітарним ладом впродовж ряду десятиліть фактично здійснювався екологічний геноцид. Хижацьке нищення природи, вирубування лісів, мілітарне виснаження земних надр, затоплення мільйонів гектарів родючих ґрунтів, бездумні хімізація і меліорація, нагромадження забруднювальних навколишнє середовище виробництв, чорнобильська трагедія створила серйозну загрозу навіть самому існуванню Української нації. Таким чином, екологія і екологічне виховання нині на Україні набрало державного, всеукраїнського, європейського значення.
Щоденне життя і праця учнів початкової школи постійно стикають їх з природою. То й провідне завдання вчителя - у процесі навчальних занять і через участь дітей у різних видах праці
 викликати в них інтерес до природних об'єктів, прищеплювати повагу до всього живого й всього корисного, створеного людською працею, пошанне, бережливе, побожне ставлення до природи, бажання умножувати своєю працею красу рідної землі.
 Підготовка школярів до охорони природи здійснюється з урахуванням їх вікових особливостей. Скажімо, учні початкових класів охоче доглядають за рослинами, молодими деревцями й маленькими тваринами. Захищаючи їх та вирощуючи, діти разом з цим мимовільно стають і покровителями самої природи. Багато приємних переживань і свіжих вражень приносять їм прогулки й екскурсії в природу, спостереження за комахами, метеликами, жучками, мурашками, ведення щоденників природи, фенологічних спостережень. Власна праця над доглядом рослин і тварин, вирощення і збір врожаю, охорона природних об'єктів, мурашників, джмелів і бджіл, пташин гнізд, нерестилищ, водойм, парків, квітників, скверів, проведення Днів птахів, Днів лісу, Днів урожаю, відзначення професійних свят підвищують дієвість екологічного виховання молодших школярів, сприяють перетворенню знань в екологічні переконання.
У початковій школі екологічне виховання здійснюється як на уроках, так і в позаурочній роботі. Великі можливості
щодо цього дають зокрема уроки ознайомлення з навколишнім світом
, природознавства (рідний край), народознавства, трудового навчання, образотворчого мистецтва, інтегрованого курсу "Людина і світ". У позаурочний час велике виховне значення має робота на пришкільних ділянках, участь дітей у русі "зелених", юних натуралістів, екскурсії в природу, в зоопарк, природні заказники (місць заборон полювання) та заповідники (територій, що перебувають під охороною держави з метою збереження тваринною та рослинного світу, всього природного комплексу).
Висновки
Форми та методи навчально-виховного процесу розділяють на загально педагогічні та специфічні. Зупинимось на їх характеристиці.
З основних методів екологічного виховання засобами народознавства можна відзначити наступні:
пояснювально-ілюстративний;
репродуктивний;
метод проблемного навчання;
частково-пошуковий;
дослідницький.
Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції, формувати відповідне ставлення до природи (розповідь, пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об'єктів тощо), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд з тваринами у кутку живої природи тощо). При цьому діти слухають, читають, спостерігають співставляють нову інформацію про природні об'єкти з раніше засвоєною і запам'ятовують. Користуючись цим методом, вчитель доводить до відома учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.
Список використаної література
1. Метропольская В.П. Самостоятельная работа учащихся над учебником. // Советская педагогика, 1938. - № 6. - С.87-98.
2. Момонова А.П. Система работ по охране природи в городской восьмилетней школе. Автореф. дисс. канд. пед. наук. - М., 1968. - 23 с.
3. Пустовіт Г.П. Філософсько-культорологічний аспект у екологічній освіті. // Шлях освіти. - 2002. - № 3. - С.7-11.
4. Пустовіт Г.П. Деякі аспекти методології позашкільної освіти. // Шлях освіти. - 2000. - №2. - СІ 1-15.
5. Райков Б.Е. Исследовательский метод в преподавании естествознания и его современное положение. Исследовательский метод в педагогической работе. - Л., 1924. - 25 с.
6. Райков Б.Е. Общая методика естествознания. - М.: 1947. - 300 с.
7. Райков Б.Е. Пути и методы натуралистического просвещения. - М.: АПН РСФСР, 1966. - 487 с.
8. Родова Л.А. Работа школьников по охране природи, ее образовательное и воспитательное значение: Автореф. Дисс. канд. пед. наук. Алма-Ата, 1968. - 20 с.
9. Черноморец А.И. Роль гуманизации и мировозренческой направленности курса "Охрана окружающей ереди" // Экологическое образование и воспитание в технических вузах: Сборник научных трудов. - К.: УМКВО, 1991. - 273 с.
10. Шалаев В.Ф. Методика обучения зоологии. - М.: Просвещение, 1979. - 271 с.
11. Шапокине Е. Б; Система учебно-воспитательной работы по охране природи в процессе преподавання ботаники в школе: Автореф. дисс. канд. пед. наук. - Л., 1969. - 22 с.
12. Шторфф В.И. Проблеми методологии научного познания. - М.: Высшая школа, 1978. - 269 с.
|
