Реферат: Основні види фінансових послуг в Україні

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Еніна Наталя Володимирівна

КУРСОВА РОБОТА

за темою ОСНОВНІ ВИДИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

шифр В8-10С₅ Ф(1,6)

індекс В8-00472

спеціальність фінанси

спеціалізация фінансовий менеджмент

Науковий керівник

Викладач

Корнева Н.А.

м. Миколаїв

2004р.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….......3

1. Законодавчі та теоретичні засади існування фінансових послуг в Україні….4

а) визначення термінів;

б) фінансові послуги, їх види.

2. Практика здійснення фінансових послуг в Україні............................................11

а) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути;

б) державне регулювання ринків фінансових послуг...................................23

3. Міжнародний досвід роботи у сфері фінансових послуг, обмін опиту

роботи з питань регулювання та контролю...........................................................24

а) Співробітництво з міжнародними організаціями та залучення

міжнародної технічної допомоги;

б) Участь у роботі міжнародних організацій;

в) Співробітництво з регуляторами ринків фінансових послуг

інших країн;

г) Співробітництво з іноземними компаніями та їх об’єднаннями – учасниками ринку фінансових послуг;

4. Висновки..................................................................................................................31

5. Список використаної літератури...........................................................................33

6. Додаток. Рецензія на курсову роботу....................................................................34

Вступ.

Предметом та об”єктом дослідження цієї роботи є фінансові послуги в Україні. Актуальність та практичне значення розгляду існуючих видів фінансових послуг полягає в тому, що на сьогодняшній день в Україні цей вид послуг ще набуває свого активного розвитку та поступово удосконалюється.

Мета цієї роботи –передбачити перспективу розвитку ринку фінансових послуг в нашій країні з огляду на досвід інших країн, розглянувши існуючі види фінансових послуг в Україні, їх законодавчі та теоретичні засади, при цьому розкрити їх сутність.

Робота побудована виходячи з її мети. Спочатку розглядається ринок фінансових послуг як теоретична база. Потім надається перелік існуючих видів фінансових послуг та їх опис. Наступний етап роботи – дослідження досвіду за кордоном та передбачення поля діяльності в нашій країні.

Для створення роботи було використано закони, учбову літературу, монографії перелік яких надається.

1. Законодавчі та теоретичні засади існування фінансових послуг в Україні.

Метою Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентноспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Необхідно надати значення термінів, якими оперує Закон.

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізінгові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові активи – кошти, цінні папери, боргові зобов”язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.

Ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Учасники ринків фінансових послуг – юридичні особи та фізичні особи – суб”єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових пслуг на території України, та споживачі таких послуг.

Фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За Законом фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

Платіжні документи - чеки (іменні, дорожні), виражені в іноземній валюті.

Платіжні картки - це:

банківська платіжна картка, емітована банком України відповідно до чинного законодавства України, за допомогою якої власник картки має змогу здійснювати оплату товарів, послуг та одержувати готівкові кошти;

банківська платіжна картка, емітована іноземним банком, за допомогою якої власник картки має змогу здійснювати оплату товарів, послуг та одержувати готівкові кошти;

платіжна картка, емітована іноземною небанківською установою, за допомогою якої власник картки має змогу здійснювати оплату товарів, послуг та одержувати готівкові кошти;

корпоративна банківська платіжна картка, емітована банками України та іноземними банками, за допомогою якої власник картки має змогу розпоряджатися картрахунком юридичної особи.

Кліринг - система безготівкових розрахунків між банками шляхом заліку взаємних грошових вимог і зобов'язань.

2) довірче управління фінансовими активами;

Фінансові активи - кошти, дорогоцінні метали і каміння, цінні папери, боргові зобов"язання та інші законодавчо визначені активи юридичних і фізичних осіб.

Послуги з довірчого управління фінансовими активами – ведення особових банківських рахунків клієнта ( сплата його рахунків, отримання належних йому платіжей и т.і.); придбання та продаж цінних паперів клієнта з максимізацією його прибутку при „нормальному” ступеню ризику; підготовка налогових декларацій клієнта; стягнення прибутку на користь клієнта.

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг

„Большой экономический словарь” ппід редакцією А.Н. Азріліяна дає таке визначення поняттю „Фінансовий лізінг”: - 1. лизинговый контракт, предусматривающий выплату в течение твердо установленного срока сумм, достаточных для полной амортизации капиталовложений арендодателя и способных обеспечить ему определенную прибыль; 2. вид лизинга, при котором лизингодатель обязуется приобрести в собственность указанное лизингополучателем имущество у определенного продавца и передать лизингополучателю данное имущество в качестве предмета лизинга за определенную плату, на определенный срок и на определенных условиях во временное владение и в пользование. Предмет лизинга переходит в собственность лизингополучателя по истечении срока действия договора лизинга или до его истечения при условии выплаты лизингополучателем полной суммы, предусмотренной договором лизинга, если иное не предусмотрено договором; 3. лизинг, при котором собственник оборудования продает его лизинговой компании за наличный расчет и одновременно берет его в аренду у той же компании, т.е. становится арендатором, но улучшает при этом свое финансовое положение за счет получения стоимости оборудования; 4. лизинг, когда продавец оборудования тоже становится арендатором, но используется это оборудование другими – субарендаторами. Согласно договору лизинга весь риск и преимущества, связанные с владением активами, переходят к получателю независимо от того, происходит ли при этом смена собственника.

Фінансовий лізинг поділяється на :

● лізинг в обслуговуванні;

● ліверидж лізинг;

● у пакеті;

Лізінг з обслуговуванням являє собою поєднання фінансового лізінгу з обслуговуванням з договором підряду та передбачає надання цілого ряду послуг, пов”язаних з утриманням на обслуговування зданого в оренду обладнання.

Ліверидж лізинг – особливий вид фінансового лізингу.У цій угоді більша частка (за вартістю)обладнення,що здається в оренду, береться внайми у третьої сторони –інвестора. У першій половині строку оренди здійснюються амортизаційні відрахування по орендованому обладнанню та виплата відсотків за взятую позикою на його придбання,що знижує оподаткований прибуток(доход) інвестора та ство-рює ефект відстрочки податку.

Лізинг у пакеті - система фінансування підпиємства,при якій будівлі та споруди надаються у кредит, а обладнання здається орендареві за угодою оренди.

За методами фінансування існують :

● терміновий лізинг,при якому здійснюється одноразова оренда майна;

● поновлювальний лізинг,при якому договір продовжується по закінченню першого строку контракту.

Стосовно орендованого майна лізинг поділяється на :

● чистий лізинг, коли додаткові видатки з обслуговування орендованого майна покладаються на орендаря;

● повний лізинг,при якому орендар бере на себе всі видатки з технічного обслуговування зданого в оренду обладнання.

Роздільний лізинг –це ускладнений варіант фінансового лізингу,який передбачає участь в угоді кількох компаній та фінансових установ.Роздільний лізинг використовується в тому випадку,коли лізингодавець фінансує лише частину технічних засобів,а інша частина сплачується позиками інших учасників.Власником цього комплексу технічних засобів залишається лізингодавець,за яким зберігається право отримання податкових пільг по лізингу.

Розвиток лізингових стосунків може здійснюватися шляхом здачі в оренду цілих промислових підприємств,що викликає застосування роздільного лізингу.Він характеризується широкомаштабністю та наявності більшої кількості фінансово-кредитних відносин при виконанні угод.

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

Кредит - надання грошей або товарів в борг, як правило, з сплатою процентів; вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-грошових відносин. Виникнення кредиту пов'язане безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові вступити у економічні відносини.

Фінансовий кредит – пряма видача банком грошей позичальнику. По області використування та позичальникам фінансовий кредит має два види: межбанківський кредит (позичальником є банк), та кредит для комерційних цілей, (позичальник – підприємство, товариство, акціонерне товариство).

7) надання гарантій та поручительств;

Гарантія та поручництво є засобами забезпечення виконання фінансових зобов'язань виконавця інноваційного проекту перед фінансовим інститутом, а також запобіжними засобами захисту фінансового інституту від ризиків фінансування виконання проекту.
Питання забезпечення виконання зобов'язань регулюються розділом "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України.
Підставою для покладання відповідальності на гаранта або поручителя за невиконання виконавцем інноваційного проекту своїх фінансових зобов'язань перед фінансовим інститутом є, відповідно, договір про гарантію й договір поруки.
У договорі про гарантію сторонами є: "Гарант" - юридична особа, яка надає гарантію, і "Бенефіціар" - фінансовий інститут, який є інвестором виконавця інноваційного проекту. Бенефіціар за договором гарантії стає отримувачем платежу від гаранта в разі невиконання фінансових зобов'язань виконавця інноваційного проекту.
Договору гарантії передує укладання "Угоди про надання гарантії" між "Гарантом" і "Принципалом" - виконавцем інноваційного проекту.
У договорі поруки сторонами є: "Поручитель" - юридична особа (кредитно-фінансова установа, платоспроможне підприємство), що зобов'язується нести відповідальність за виконання фінансових зобов'язань виконавця інноваційного проекту (боржника) і "Кредитор" або "Інвестор" - фінансовий інститут, який здійснив фінансування виконавця інноваційного проекту.
Згідно з Цивільним кодексом України (статті 191, 192, 196) між поручництвом і гарантією є відмінності щодо відповідальності поручителя й гаранта. Так, за договором поручництва боржник і поручитель перед кредитором несуть солідарну відповідальність, тобто кредитор має право вимагати виконання фінансових зобов'язань і від самого боржника, і від поручителя разом або від кожного окремо. За договором гарантії гарант несе субсидіарну відповідальність (якщо інше не передбачено договором), тобто вимоги до гаранта можуть бути заявлені, якщо боржник не спроможний виконати свої зобов'язання. Договорами про гарантію й поруку встановлюється сума межі загальної відповідальності гаранта, поручителя, порядок перерахування сум і термін дії договору та умови його припинення.
За надання гарантії або поручництва гарант, поручитель стягують комісійні винагороди. Вартість оплати цих операцій визначається оцінкою ступеня їх ризиковості, на що впливають фактори платоспроможності, надійності заявника інноваційного проекту, терміну дії гарантії, ризиків виконання інноваційного проекту, вартості супроводження гарантії, поручництва, а також забезпечення гарантії, поручництва заставою майна. На практиці вартість послуги гарантії та поручництва відповідає тарифам страхування фінансових ризиків проектів і становить близько 5% від суми проекту.
Вартість послуги з надання гарантії, поручництва може бути знижена за рахунок докладного прорахунку інноваційного проекту або розроблення проекту та управління ним безпосередньо гарантом, поручителем.
Послуги з надання гарантій, поручництва виконавцям інноваційних проектів за умов надійності та платоспроможності гаранта, поручителя можуть стимулювати залучення інвестицій для виконання інноваційного проекту.
Гарантами та поручителями можуть бути банківські та інші фінансово-кредитні установи, платоспроможні підприємства.

8) переказ грошей-

- спосіб перерахування грошей юридичними або фізичними особами один одному через кредитні установи чи підприємства зв”язку. Здійснюється на підставі платіжного доручення шляхом перерахування грошей з банківського рахунку платника на рахунок одержувача (переказ банківський), а також безпосереднім внесенням готівки переказовідправником для вручення грошей переказоодержувачеві;

9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

Існують такі види страхування:

* майнове (або загальне) страхування, об’єктом якого виступають різноманітні цінності ¾ будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно. Окрема роль у цьому виді належить транспортному страхуванню ¾ морському, автомобільному, авіаційному;

* особове страхування, при якому об’єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров’я, працездатність людини), а саме страхування служить як матеріальною допомогою при несприятливих обставинах, так і формою організації заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

* страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов’язаннями по відшкодуванню збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку неплатоспроможності позичальника);

* перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об’єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

10) торгівля цінними паперами;

Цінний папір - грошовий документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та визначає взаємовідносини між особою, яка їх емітувала, та їх власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Торгівля цінними паперами - здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів за рахунок своїх клієнтів або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

11) факторинг-

- це достатньо новий вид послуг в фінансуванні, яким займаються спеціалізовані факторінгові компанії, тісно пов”язані з банками або які є їх дочірніми філіями, або самі банки.
Факторінг (factor – вперекладі з англійської „агент, посередник) є різновидом торторгово-коміссійної операції, яка сполучається з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, що пов”язано з перевідступкою клієнтом-постачальником факторінгової компанії (фактор-фірмі) несплачених платіжних вимог за поставлену продукцію, виконані роботи, оказані послуги та, відповідно, права отримання платежу по ним. Він включає в себе инкасування дебіторскої заборгованості клієнта, кредитування і гарантію від кредитних та валютних ризиків.

Метою факторінгового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочування втрат внаслідок затримки платежу та запобігання появи сумнівних боргів, підвищення ліквідності та зниження фінансового ризику для клієнтів, які не хотять брати на себе роботу з перевірки платіжеспроможності своїх контрагентів, з ведення бухгалтерського обліку в відношенні своїх вимог та зацікавлені по можливості в найшвидшем отриманні грошей по рахункам.

В основі факторинга є покупка банком (факторсою компанією) рахунків-фактур клієнта на умовах негайної оплати частини вартості (70-90%) отфактурованих поставок та сплати залишку (за вирахуванням відсотка за кредит) в обумовлені строки незалежно від надходження виручки від дебіторів. Цьому факторінгові операції називають також кредитуванням продажу постачальника або наданням факторінгового кредиту постачальнику.

12) інші операції, які відповідають критеріям значення терміну „фінансова послуга”.

ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Спеціалізовані КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

Поняття і основні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

Окрім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути являють собою установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об’єктивні передумови становлення і розвитку кредитно-фінансових інститутів пов’язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з тих чи інших причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути у сучасному розумінні, як окрема ланка кредитної системи, почали формуватися у XIX ст., хоча деякі їхні операції виконувались кредитними установами і раніше. У першій половині XX ст. значного розвитку набули насамперед страхові компанії, а в подальшому ¾ пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об’єктивних причин. По-перше, економічний ріст у ряді країн в післявоєнний період супроводжувався зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а потреби у їх прибутковому використанні зумовлювали необхідність у відповідних фінансових послугах. По-друге, зростання життєвого рівня населення та оптимізація структури виробничих витрат підприємств викликали необхідність у створенні ефективної системи соціального страхування та пенсійного забезпечення. По-третє, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують довгострокове інвестування коштів.

Останній момент є особливо важливим у процесі розвитку спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів та набуття ними сучасної ролі в економічній системі. Їх здатність акумулювати значні суми коштів на тривалі строки була однією з основних причин стимулювання урядами ряду країн у післявоєнний період активного розвитку тих кредитних установ, які здійснювали інвестиції на відновлення господарства. По завершенні відновлення держава стимулювала інвестиційні процеси вже суто як такі, що пов’язані з потребами економічного росту, у чому важлива роль належала спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам. У цілому ряді розвинутих країн такі інститути були створені самою державою з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання росту споживчого попиту, фінансування програм розвитку порівняно відсталих регіонів. При цьому участь держави виявлялась не лише у заснуванні спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, але й наданні гарантій уряду за їх зобов’язаннями, а в окремих випадках і бюджетних субсидій на розвиток і розширення операцій.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з: акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виду господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

Залежно від обраної сфери діяльності розрізняють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги і типи операцій, роль у кредитній системі та економіці значно відрізняються у різних країнах. Найбільш характерними і поширеними у промислово розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

Страхові компанії ¾ це спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові фонди грошових коштів та здійснюють виплати з них при настанні певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється шляхом залучення страхових внесків (страхових премій) юридичних та фізичних осіб на основі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі настання страхового випадку. При цьому страхові компанії відшкодовують збитки, завдані тому чи іншому видові майна внаслідок стихійних лих або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи їх сім’ям певні суми при настанні різних подій у їхньому житті (наприклад, досягнення певного віку або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування. Існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше страхування майна та особове страхування).

За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується шляхом випуску акцій, які розміщуються серед юридичних та фізичних осіб і дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів. У цьому відношенні організація страхової справи практично нічим не відрізняється від акціонерних форм організації бізнесу в інших галузях економіки. Акціонерні страхові компанії здійснюють практично усі види страхування.

На відміну від акціонерних, капітал взаємних страхових компаній формується за рахунок страхових платежів індивідуальних страхувальників. Це означає, що власниками компанії можуть бути лише ті особи, які в ній застрахувались, а страховий внесок є одночасно і вступним паєм до компанії. З придбанням страхового полісу страхувальник набуває права не лише на страхове відшкодування, але й на частину прибутку від діяльності страхової компанії у вигляді дивідендів на поліс. Взаємні страхові компанії займаються переважно особовим страхуванням.

Особливе місце серед організаційних форм діяльності страхових компаній належить структурі зразка британської страхової корпорації “Ллойд’с”, яка хоч і має статус компанії, але всі операції проводяться окремими синдикатами індивідуальних страховиків, тисячі яких вона об’єднує. Члени синдикату вносять депозити, від розмірів яких належать масштаби їх діяльності, та добровільно формують групи для здійснення тих чи інших страхових операцій. В цілому корпорація “Ллойд’с” очолюється комітетом, що здійснює контроль за діяльністю синдикатів та приймає нових членів. Пріоритетною сферою діяльності “Ллойд’с” є морське страхування, хоча компанія здійснює також операції з усіх інших видів страхування.

Особливістю діяльності страхових компаній у багатьох країнах є те, що страхові договори між страхувальником та страховиком укладаються не безпосередньо, а за участю страхових агентів або брокерів. При цьому страхові агенти діють, як правило, в рамках довгострокового договору з певною фірмою-страховиком, продаючи поліси від її імені. Брокери діють переважно від імені страхувальника, маючи завдання укласти договір з тією страховою компанією, умови якої найбільше влаштовують клієнта.

Залучені у формі страхових внесків кошти, а також власний капітал страхової компанії вкладають в акції і облігації приватних корпорацій, а також у державні боргові зобов’язання. На сьогодні це головні статті активів страхових компаній. У зв’язку з тим, що строки нагромадження коштів страховими компаніями (особливо пов’язаними з особовим страхуванням) є дуже тривалими й рахуються на роки, страхові компанії виступають основними постачальниками довгострокових капіталів на фінансових ринках.

Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв’язку з цим страхові компанії вступають у конкурентну боротьбу з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Пенсійні фонди ¾ це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян при досягненні ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони знаходяться під контролем корпорацій, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траст відділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто їх активними операціями, але й врегулювання усіх зобов’язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважаєтся застрахованим. В усіх інших випадках фонд є незастрахованим.

Як і діяльність страхових компаній, операції пенсійних фондів пов’язані з нагромадженням значних сум коштів на тривалі строки, що надає широкі можливості у здійсненні довгострокових інвестицій. Дані обставини визначають структуру активів пенсійних фондів, основна частина в яких належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним борговим зобов’язанням. Досить часто значна питома вага у вкладеннях пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його створила, що дозволяє впливати на її політику.

У зв’язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів у значно більшій мірі піддаються чіткому розрахунку та плануванню, ніж виплати за пасивами страхових компаній, пенсійні фонди відзначаються значно вищим рівнем фінансової стійкості, що надає їм можливість підтримувати власну ліквідність на мінімальному рівні. У свою чергу це сприяє формуванню пенсійними фондами активної інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більшої дохідності за вкладеннями, причому не лише у цінні папери, але й за рахунок довгострокових кредитних операцій.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

Інвестиційні фонди ¾ являють собою особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Шляхом випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції і облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.

У зв’язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості і належних знань для того, щоб регулярно слідкувати за станом ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення щодо вкладення своїх заощаджень у різні види фондових інструментів, вони звертаються до спеціалізованих організацій ¾ інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд взяв на себе управління його коштами, повинен придбати цінні папери, що випускаються фондом (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у багато інструментів фондового ринку. Завдяки цьому досягається суттєва мінімізація ризику інвесторів внаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів. Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості й переваги.

Перші інвестиційні фонди з’явилися у Бельгії в 1822 р. У 60-х рр. XIX ст. вони виникли в Англії з метою придбання цінних паперів колоніальних компаній, а пізніше набули поширення в США. У 1899 р. в США утворюється перший інвестиційно-консультаційний фонд. Однак найбільший розвиток інвестиційних фондів припадає на період після другої світової війни, що пов’язано з розширенням інвестиційної активності широких верств населення. В цих умовах інвестиційні фонди вже починають складати конкуренцію на ринку капіталів крупним банкам та іншим фінансовим інститутам.

За формою організації інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них пред’являється. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній наперед визначеній кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, та їх власники не мають можливості пред’являти ці акції інвестиційному фонду для викупу.

У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів. Такі фонди ще називають взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за обсягами акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних фондів.

Окреме місце серед відкритих інвестиційних фондів належить взаємним фондам грошового ринку, які вперше з’явилися у США в 1971 р. Вони випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі. Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не проценти за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів за випущеними акціями.

Акумульовані шляхом випуску акцій кошти відкриті і закриті інвестиційні фонди вкладають у різні види цінних паперів ¾ переважно акції й облігації приватних корпорацій, а також деякі види державних цінних паперів. Як правило, інвестиційний фонд самостійно обирає той тип цінних паперів, згідно якого він визначає напрям своєї спеціалізації, а принцип диверсифікації активів стосується насамперед різних емітентів. У багатьох країнах з метою захисту інтересів вкладників та усунення невиправданих ризиків накладаються певні законодавчі обмеження на формування активів інвестиційними фондами. У США, наприклад, заборонено вкладати більше 5% активів інвестиційних фондів у цінні папери однієї компанії. При цьому частка акцій, придбаних фондом, не повинна перевищувати 10% усіх акцій з правом голосу, випущених компанією. Так само і у ФРН інвестиційні фонди можуть вкладати не більше 5% своїх активів у цінні папери одного емітента. За певних умов ця частка може бути збільшена до 10%.

Таким чином, інвестиційні фонди пропонують своїм клієнтам диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко сформувати одному дрібному інвестору. Маючи апарат досвідчених фахівців, інвестиційні фонди можуть здійснювати відносно ризиковані але водночас і високодохідні інвестиції, структура яких постійно перебуває під професійним контролем. Прибуток інвестиційних фондів утворюється як різниця між доходами за операціями з цінними паперами (дивіденди за акціями, проценти за облігаціями, зростання курсу) та вплатами, що здійснюються фондами за власними акціями. Ринкова вартість акцій інвестиційного фонду безпосередньо залежить від ринкової вартості його активів. Інакшими словами, якщо зростає ринкова вартість цінних паперів, якими володіє інвестиційний фонд, то зростає і ринкова вартість акцій самого фонду, і навпаки.

Діяльність інвестиційних фондів у розвинутих країнах, як правило, є об’єктом ретельного законодавчого регулювання і контролю. Це стосується зокрема складанння статуту фонду та публікації його умов у проспектах для інвесторів. Статутом повинні бути передбачені типи цінних паперів, якими оперує фонд, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та ін. Інвестиційні фонди зобов’язані регулярно публікувати звіти про свої операції, а також доводити до відома широкого загалу інформацію про ціни на власні акції.

Фінансові компанії ¾ це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами ¾ виробниками споживчих товарів.

Ресурси фінансових компаній формуються шляхом випуску власних боргових зобов’язань ¾ як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть використовуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов’язань, якими були оформлені відповідні продажі. При цьому діє наступна схема операцій (мал.6).

3 2

1

Мал.15.1. Схема організації операцій фінансових компаній з надання

споживчого кредиту

У процесі придбання товару покупцем, як правило, початково сплачується частина його вартості (в межах 20%), а решта суми оформляється в кредит (1). Після цього фінансова компанія на основі попередньо укладного з торговою фірмою договору та представлених нею документів про продаж в кредит направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини (2). Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів (3). При цьому фінансова компанія може виставити ряд тратт на покупця, який повинен їх акцептувати. Процент за такого роду кредитами, як правило, вищий, ніж процент за звичайними позиками комерційних банків, виданими на аналогічні строки, ¾ від 10 до 30%, що пов’язано з більшим рівнем ризику непогашення кредиту.

Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування. Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових зобов’язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові і факторингові операції.

У промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній в останні десятиліття пов’язаний з потребами товаровиробників у швидкому просуванні своєї продукції до споживача в періоди економічних спадів та зниження купівельної спроможності населення. Це насамперед стосується автомобільної промисловості, виробництва елекропобутових товарів та інших предметів тривалого користування. Зокрема у США розвиток таких крупних фінансових компаній, як “Дженерал Моторз Аксептанс Корпорейшн”, “Форд Мотор Кредит”, “Ай-Бі-Ем Кредит” та деяких інших призвів до поступового відвоювання ними у банків значної частини ринку позичкових капіталів. Почавши з видачі споживчих кредитів, вони поступово поширили свою діяльність на кредитування корпорацій, іпотечні послуги і навіть деякі види страхування.

Кредитні спілки ¾ це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об’єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні потреби.

Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків членів, а також їхніх подальших періодичних вкладів. У США, наприклад, кредитні спілки випускають акції особливого роду, що еквівалентні за змістом ощадним вкладам. Крім того, кредитні спілки можуть користуватися кредитами комерційних банків, а також випускати власні боргові зобов’язання.

Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби ¾ придбання автомобіля, ремонт будинку та ін. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов’язання.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.

В останні роки зберігається тенденція до більшої універсалізації діяльності кредитних спілок у розвинутих країнах. Зокрема вони надають брокерські послуги по операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки (систем “Віза” і “Мастер-кард”), надають консультації з інвестиційних питань і комерційної діяльності.

Ломбард ¾ кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (різного роду цінних речей).

Перші ломбарди виникли ще у XV ст. у Франції, а їх засновниками стали лихварі з однієї із провінцій Італії ¾ Ломбардії. Пізніше подібні установи отримали поширення в інших країнах Європи. Основною сферою діяльності ломбардів на початкових етапах розвитку було надання лихварського кредиту, за користування яким стягувались високі проценти. Починаючи з XVI ст. ломбарди створюються деякими органами міського самоврядування, що являло собою один із заходів боротьби держави проти лихварства. В подальшому цей процес перейшов у безпосереднє створення ломбардів державними структурами, що призвело до функціонування нарівні з приватними ломбардами і державних.

Нині основою спеціалізації ломбардів є надання споживчого кредиту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. При цьому вартість майна, відданого у заставу, як правило, перевищує суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією або іншим документом, який засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та по суті замінює кредитний договір. У тому разі, якщо кредит не буде повернено в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виручка за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами.

Специфіка позичкових операцій ломбардів полягає у видачі невеликих сум позик на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Іншою сферою діяльності ломбардів є приймання речей на зберігання за певну плату (в основному приймаються ювелірні вироби та антикваріат).

Для здійснення усіх своїх операцій ломбарди окрім власних коштів можуть користуватися кредитами комерційних банків.

Міжбанківські об’єднання ¾ відіграють все помітнішу роль в діяльності банківської та кредитної системи. Вони утворюються банками та іншими установами за участю банків з метою координації і узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.

Перші міжбанківські об’єднання виникли як результат появи величезних монополій в промисловості (концентрації промислового капіталу) та внаслідок розвитку конкурентної боротьби між банками. Основними шляхами створення міжбанківських об’єднань стали:

а) “злиття” самостійних банків;

б) “поглинання” одним банком своїх конкурентів.

Сьогодні у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об’єднань. Їх утворення базується як на добровільному об’єднанні самостійних банків (“злиття”), так і на правах власності контролю і централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності (“поглинання”).

Умовно, виходячи із різних критеріїв класифікації, міжбанківські об’єднання поділяються

а) в залежності від складу учасників:

* чисто банківські об’єднання;

* об’єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як підприємства та організації, так і один чи кілька банків;

б) виходячи із цілей об’єднання:

* комерційного типу, діяльність яких орієнтована на отримання і максималізацію прибутку;

* некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам;

в) в залежності від строків діяльності:

* об’єднання, створені на певний строк;

* безстрокові об’єднання, що діють постійно;

г) в залежності від ступеня залежності і підпорядкування окремих структур:

* асоціативні добровільні об’єднання, членами яких виступають рівноправні по статусу самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих функцій створеному ними об’єднанню та його апарату;

* корпоративні, основані на відносинах власності і системі участі в капіталі об’єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і залежними від нього банками.

Найбільш характерним є розподіл міжбанківських об’єднань на асоціативні і корпоративні .

Характерними рисами об’єднань асоціативного та корпоративного типу являються:

Головними представниками міжбанківських об’єднань є:

* асоціативного комерційного типу ¾ консорціуми та картелі ;

* корпоративного типу ¾ концерни та трести .

Саме ці об’єднання і будуть розглянуті далі.

Банківський консорціум ¾ тимчасове об’єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організуються під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму) , який діє від імені і в інтересах всіх учасників консорціуму. При цьому об’єднанні юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається.

Головна мета консорціуму:

1. Збільшення обсягів операцій шляхом концентрації ресурсів.

2. Розподілення ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів учасників.

Часто консорціальні об’єднання банків називають банківськими синдикатами , а кредити, що надаються консорціумом банків ¾ консорціальними або синдикативними . В банківській практиці синдикатами називають тимчасові банківські об’єднання, створені для розміщення значних випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.

Наприклад, в 1973 р. “Рабобанк” (Нідерланди) та “Бенк оф Америка” утворили консорціум “Рабоамерика інтернешенел бенк” для фінансування різних проектів.

Банківський картель ¾ об’єднання крупних банків, в основі якого ¾ угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні відсоткових ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не “афішуються”. Незалежність банків, що входять до складу картелі, зберігається.

Банківський концерн ¾ це монополістичне об’єднання акціонерних банків, при якому крупний банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірних товариств) , тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.

Головне і дочірні акціонерні банки утворюють банківський концерн.

Як відомо, доля акцій, зосереджена в руках одного власника, що дає можливість здійснювати фактичний контроль над акціонерним товариством (контрольний пакет акцій) ¾ теоретично складає 50% випущених акцій + 1 акція. На практиці ця доля значно менша, оскільки частина акцій не має права голосу, а дрібні власники акцій, як правило, не беруть участі в загальних зборах акціонерів.

До складу банківського концерну, крім банків, можуть входити також акціонерні товариства з різною специфікою діяльності, не залежні одне від одного, але об’єднані під єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій всіх акціонерних товариств концерну. Таке об’єднання отримало назву банківської холдинг-компанії .

Банківські холдинг-компанії є об’єднаннями змішаного типу. До їх складу, крім банків, входять різні парабанківські установи (страхові, лізингові, факторингові та інші компанії). Банківські холдинги стали дуже поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх називають “супермаркетами” банківських і небанківських послуг.

Основна мета холдингу ¾ направляти, контролювати діяльність всього об’єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток.

Серед банківських холдингових компаній виділяють однобанківські та багатобанківські холдингові компанії .

Однобанківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються з одного банку, який виконує функції холдингу, а також певної кількості парабанків.

Багатобанківські холдингові компанії контролюють два або більше банків. Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об’єднанні виступає інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових підприємств та банків.

Банківський трест ¾ це монополістичне об’єднання банків, яке утворюється шляхом об’єднання власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Всі фінансові інститути функціонують під наглядом держави, зокрема існує спеціальний орган – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України складається з п”яти департаментів:

• Департамент державного регулювання та розвитку ринків фінансових послуг;
• Департамент страхового нагляду;
• Департамент нагляду за кредитними установами;
• Департамент нагляду за фінансовими установами;
• Департамент нагляду за недержавними пенсійними фондами.

Основними завданнями Комісії в цілому та її департаментів у межах наданих законом повноважень є:

- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

- розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

- здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

- захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

- запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

- здійснення функцій державного фінансового моніторингу на ринках фінансових послуг з метою забезпечення реалізації норм Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом";

- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Зрозуміло, що для виконання завдань, які ставить Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, активного розвитку сфери фінансових послуг, необхідна постійна співпраця з міжнародними організаціями
та вивчення міжнародного практичного досвіду роботи в цій сфері, впровадження його кращих сторін в Україні .

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД РОБОТИ У СФЕРІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ, ОБМІН ОПИТУ РОБОТИ З

ПИТАНЬ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звітувала
про міжнародну діяльність 2003 року.

За період 2003 року відбувалося активне встановлення та налагодження міжнародних контактів з міжнародними організаціями, сфера діяльності яких стосується розвитку фінансових ринків, з регуляторами ринків небанківських фінансових послуг інших країн та з учасниками ринків фінансових послуг.
Держфінпослуг брала участь у різних міжнародних заходах, зокрема, у семінарах, форумах, конференціях, стажуваннях, програмах обміну досвідом, круглих столах з питань регулювання ринків фінансових послуг. Ці заходи проводилися за підтримки міжнародних організацій в Україні та поза її межами.

Держфінпослуг зроблено вагомий внесок у розвиток відносин між Україною та ФАТФ у протидії і запобіганні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом та вилучення України з „чорного переліку” ФАТФ.

В 2003 році активно відбувалося с півробітництво з міжнародними організаціями та залучення міжнародної технічної допомоги.

1. Світовий Банк.

Особливо важливими та актуальними для розвитку фінансового сектору України є Проект фінансування розвитку села та Проект запровадження пенсійної реформи в Україні, реалізація яких передбачається у рамках Стратегії допомоги Україні на 2004 – 2007 роки.
За результатами переговорів, що проводилися між представниками Світового банку та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, вирішено питання залучення Комісії до реалізації зазначених проектів.
Крім того, для аналізу оцінки стану розвитку ринків фінансових послуг важливим є проведення досліджень в рамках FSAP та експертна допомога пана Альберто Монті (аналіз страхового ринку України).

2. Європейська Комісія.

Держфінпослуг налагоджено співробітництво з представництвом Європейської Комісії в Україні.
У рамках програми Тасіс реалізується проект „Діагностика страхового ринку”, під час якого експертом Європейської Комісії з питань страхування - професором Університету Paris – Dauphine Франсуа-Ксав”єр Албуі здійснювалася оцінка стану ринку страхування в Україні та підготовка технічного завдання для великого проекту щодо розвитку страхової діяльності в Україні, реалізація якого передбачається Національною програмою дій програми Тасіс на 2004-2007 роки. Партнерами зазначених проектів є Держфінпослуг та Ліга страхових організацій України.

Окрім цього, співпраця з Європейською Комісією здійснювалася у рамках проекту Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства (UEPLAC), під час якої отримувалася консультативна, тренінгова, експертна допомога щодо здійснення оцінки відповідності проектів нормативно-правових актів, що розробляються фахівцями Комісії, законодавству Європейського Союзу.

Також у рамках програми Тасіс реалізується навчальна програма з права Європейського Союзу для державних службовців України „Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони”, в навчальних курсах якої працівники Держфінпослуг були учасниками.

3. Американське агентство міжнародного розвитку (USAID).

Співпраця з Агентством відбувалася в рамках проекту „Впровадження пенсійної реформи в Україні”, виконавцем якого є компанія PADCO.
У рамках проекту відбулася навчально - ознайомча поїздка представників Держфінпослуг до Установи з фінансового нагляду Угорщини. Відбулося ознайомлення з діяльністю органу нагляду, з системою моніторингу суб’єктів ринку фінансових послуг, системою захисту прав інвесторів, системою ліцензування фінансових установ, комп’ютерними та інформаційними системами Установи.
Також за сприяння ПАДКО проведено семінари та конференції з питань впровадження пенсійної реформи в Україні та світі, до роботи яких залучалися фахівці Держфінпослуг, зокрема, це конференції у Москві, Києві, Празі.

Програма донорського фонду „First Initiative” – підтримка країн з перехідною економікою, консалтингова компанія Bankworld (Сполучені Штати Америки).

Експертами Bankworld надавалась консультативна допомога та здійснено оцінку потреб Комісії, розроблено Стратегічний план і Матрицю побудови інституційної спроможності Держфінпослуг, яка визначає стратегічні напрями розвитку Комісії та розбудови її інституційної спроможності у якомога найкоротші строки для забезпечення дотримання найкращих підходів міжнародної практики у регулюванні ринків фінансових послуг, корпоративного управління і здійснення нагляду у цій сфері з одночасним врахуванням особливостей інституційного середовища і законодавчої бази України.

5. Канадське агентство з міжнародного розвитку (CIDA).

У рамках Проекту „Радники з державної політики на підтримку реформ в Україні”, виконавцем якого є Канадське бюро міжнародної освіти, досягнуто домовленості щодо надання підтримки Держфінпослуг у процесі становлення та розвитку щодо приведення системи регулювання ринків фінансових послуг до світових стандартів через вивчення міжнародного практичного досвіду у зазначеній сфері та впровадження його кращих сторін в Україні через ознайомлення з досвідом діяльності канадських регулятивних та наглядових установ, які контролюють сектор фінансових послуг, зокрема Управління головного інтенданта з питань фінансових установ та Канадської корпорації страхування вкладів, Асоціації банкірів Канади, Асоціації страхових брокерів, дилерів з інвестиційних цінних паперів Канади та ін.

6. Налагоджено контакти з представниками Кредитної Установи для відбудови KFW (Німеччина), Німецьким товариством з технічної допомоги (GTZ) та досягнуто домовленостей щодо започаткування проектів технічної допомоги та надання експертної допомоги.

Німецький союз страховиків (GDV) – надає консультативну та експертну допомогу, досягнуто домовленості щодо започаткування проекту технічної допомоги з Міністерством фінансів Німеччини, у рамках якого передбачається надання експертної допомоги при розробці нормативно-правових актів, проведення семінарів та тренінгів.

Участь у роботі міжнародних організацій.

1. Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю IAIS.

З метою забезпечення кращого контролю за сферою страхування та створення сприятливих умов для розвитку страхової діяльності Держфінпослуг було ухвалено рішення щодо отримання повноправного членства Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю IAIS, що було здійснено у жовтні 2003 року за підтримки Ліги страхових організацій України.
До IAIS входять понад 100 органів нагляду за страховою діяльністю з усього світу та понад 60 спостерігачів, серед яких страхові та перестрахові компанії, професійні асоціації, міжнародні фінансові інститути тощо.
Членство в Асоціації забезпечує значно серйозніший рівень представництва України на міжнародній арені, інформування світової громадськості про стан реформування страхового сектору України та розширює можливості залучення міжнародних інвесторів до українського ринку, відкриває повний доступ до бази даних IAIS, надає можливість налагодження тісної співпраці з іншими членами асоціації, брати участь у розробці нових міжнародних стандартів, принципів та документів з питань страхування.
Крім того, Асоціація підтримує контакти з органами, що здійснюють регулювання та нагляд за іншими, ніж страхування, ринками фінансових послуг.
Завдяки членству в ІАІS, Держфінпослуг отримала доступ до бази даних, яка містить інформацію про законодавство країн-членів ІАІS. Ця інформація викладена у таблицях, що дає можливість порівняти страхове законодавство декількох країн в певних сферах. При розробці нормативно-правових документів Держфінпослуг враховує стандарти та принципи, що розробляються ІАІS.
Також база даних містить інформацію про перестраховиків (350 компаній), що зареєстровані в країнах-членах ІАІS.

2. Міжнародна мережа органів пенсійного нагляду INPRS.

Держфінпослуг стала членом INPRS у липні 2003 року. Членство в INPRS надає можливість користування базою даних норм пенсійного регулювання (більше 130 країн), базою даних по країнах (системи пенсійного страхування), участь у електронних форумах, обмін досвідом, інформацією, налагодження прямих відносин з іноземними пенсійними регуляторами.

3. Суспільна рада з страхової діяльності при Виконавчому комітеті СНД.

22 грудня 2003 р., Головою Комісії взято участь у черговому засіданні Суспільної ради, під час якого відбувся обмін досвідом між керівниками органів нагляду за страховою діяльністю країн-учасниць СНД.
Ухвалено рішення про створення Координаційної ради керівників страхових наглядів держав – учасниць СНД, Головою якої запропоновано обрати Голову Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Суслова В.І.

Співробітництво з регуляторами ринків фінансових послуг інших країн.

Держфінпослуг встановлено контакти з такими регуляторами інших країн:

1. FSA - Орган нагляду за фінансовими установами Великобританії.

Під час перебування у Лондоні (участь в Міжнародній Конференції „Страхування в Росії та СНД. Гарантії фінансового росту”, 16-21 листопада 2003 року) відбулася робоча зустріч делегації Держфінпослуг з керівництвом FSA, під час якого відбулося вивчення механізму діяльності ОНФУ Британії з "перших рук", зокрема, питання його становлення, розвитку, набуття досвіду, нормотворчості та самофінансування.
Досягнуто домовленості щодо подальшої участі представників Держфінпослуг у щорічних семінарах з обміну досвідом між регуляторами ринків фінансових послуг, що відбуваються за ініціативи FSA.

2. Міністерство фінансів Російської Федерації (Департамент страхового нагляду).

Відбувається обмін досвідом регулювання та нагляду за страховою діяльністю та триває обговорення питання підписання міжвідомчої угоди у формі Протоколу про наміри про співробітництво в сфері нагляду за страховою діяльністю між Держфінпослуг та Міністерством фінансів РФ після проведення у Російській Федерації адміністративної реформи, внаслідок чого можливе відокремлення Департаменту страхового нагляду від Міністерства Фінансів РФ у окрему структуру.

Також були встановлені офіційні контакти та досягнуті домовленості про укладення в 2004 році міжвідомчих угод про співробітництво в сфері регулювання ринків фінансових послуг з Національним банком Республіки Казахстан (Департамент фінансового нагляду), Державною установою страхового нагляду Литовської Республіки, Установою з фінансового нагляду Угорщини, Болгарії, Туреччини, Польщі, Естонії.

Співробітництво з іноземними компаніями та їх об’єднаннями – учасниками ринку фінансових послуг.

Встановлені контакти та відбувається обмін інформацією з страховими компаніями та об’єднаннями учасників ринків фінансових послуг, що мають досвід найкращої світової практики та високий світовий імідж: Представництвом Мюнхенського перестрахувального бюро (Munich Re); Swiss Re, Marsh, Lloyds, BMS, Harris and Dixon Brokers, рейтинговим агентством Moody’s Investors Service, консалтинговими компаніями Ernst and Young, KPMG, AIG, BIPAR, Міжнародний Союз авіаційних страховиків (International Union of Aviation Insurers), Директорату з міжнародних стандартів бухгалтерської звітності (International Accounting Standards Board), Британським ядерним пулом (Board British Nuclear Pool), Британською асоціацією страхових брокерів (British Insurance Brokers Association).

Також налагоджено контакти з Національною Асоціацією кооперативних збережень та кредитних спілок Республіки Польща, досягнуто домовленостей щодо організації в майбутньому ознайомчих поїздок з метою вивчення досвіду Польщі у розвитку діяльності кредитних спілок та кредитних кооперативів.

На сьогодняшній день робота у вибраному напрямку продовжується, реалізуються намічені плани.

Так, 21 червня 2004 З 15 до 20 червня 2004 року відбулося відрядження Голови Держфінпослуг Суслова В.І. до Німеччини. У ході поїздки було проведено зустрічі з керівництвом німецького органу нагляду за фінансовими установами BaFin, вивчено можливості та визначено перші кроки налагодження двостороннього співробітництва. Протягом відрядження вивчався німецький досвід регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг, зокрема, щодо страхового ринку. Також було проведено зустрічі з представниками Асоціації німецьких страховиків (GDV), найбільших інтернаціональних страхових компаній у Німеччині (Munich Re Group, Allianz Group), під час яких вивчалися можливості отримання консультативної та експертної допомоги.
Результатом поїздки стало ознайомлення із німецькою системою регулювання та нагляду за ринком страхових послуг у Німеччині, зі структурою, діяльністю німецького органу нагляду за фінансовими установами (BaFin), порядком та практикою розгляду скарг споживачів страхових послуг через інститут Омбудсмана тощо.

15 червня 2004 Польська Кооперативна Ощадно-Кредитна Каса (Крайова Каса) погодилася допомогти Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг у створенні ефективної системи регулювання і нагляду за кредитними спілками7-8 червня 2004 року відбувся робочий візит делегації Держфінпослуг до Польської Крайової Кооперативної Ощадно-Кредитної Каси (м.Сопот, Польща). Українську делегацію очолював член Комісії – директор департаменту нагляду за кредитними установами Андрій Оленчик. Підписано рамкову Угоду про співробітництво між Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України і Польською Крайовою Кооперативною Ощадно-Кредитною Касою, а також досягнуто домовленостей щодо реалізації спільних пілотних проектів та проведення узгодженої політики у міжнародних організаціях, що об’єднують кредитні спілки та їхніх регуляторів на європейському та світовому рівнях.Польські кооперативні ощадно-кредитні каси (скоки), які є аналогом наших кредитних спілок, з'явилися у Польщі понад 12 років тому за підтримки загальновідомої профспілки "Солідарність" і сьогодні, згідно з польським законодавством, мають статус кооперативів. Система скоків є дворівневою: перший рівень – власне скоки, другий рівень – Польська Крайова Кооперативна Ощадно-Кредитна Каса (Каса Крайова), яка є "скоком для скоків" або іншими словами – кооперативом кооперативів (всі низові скоки входять до неї на правах пайовиків). На цей час налічується 96 скоків, сумарні активи яких становлять 3,5 мільярдів злотих (близько 1 млд. доларів США), а загальне членство перевищує 1 мільйон осіб. Вже зараз скоки становлять серйозну конкуренцію для банків, оскільки, згідно зі спеціально проведеними дослідженнями, 98 відсотків членів скоків користуються лише їхніми послугами, не звертаючись до інших фінансових установ. Вартість накопичених депозитів становить 3,27 мільярдів злотих, а позичок надано на суму 2,3 мільярди злотих. Загальна філіальна мережа скоків становить сьогодні 1368 відділень і перевершує за розгалуженістю найбільш територіально представлений банк PKO, що є аналогом нашого Ощадного банку. Скоки надають своїм членам широкий спектр депозитних та кредитних послуг, здійснюють розрахункове обслуговування членів через емітовані Касою Крайовою платіжні картки, виступають агентами надання страхових послуг та обслуговують індивідуальні пенсійні рахунки членів. Стосовно самої Каси Крайової, то, згідно із законодавством, вона поєднує функції представницької національної асоціації скоків, їхньої об‘єднаної кредитної спілки та повноцінного регулятора зі всім необхідним інструментарієм у сфері регулювання, нагляду та правозастосування. Каса Крайова адмініструє спеціально створений для підтримки фінансової стабільності скоків Стабілізаційний фонд. Всього активи Каси Крайової як скока другого рівня коливаються в діапазоні суми, еквівалентної 130-150 млн. доларів США. При цьому, в систему Каси Крайової, крім власне неї, входить розгалужена інфраструктура, а саме: Товариство взаємного страхування (TUW SKOK), одним зі страхових продуктів якого є страхування вкладів членів скоків на рівні 22,5 тисяч Євро (аналогічно як у банків), Страхове товариство-брокер "Asekuracja", Товариство страхування життя, Фонд польських кредитних зв’язків (благодійний фонд, що виконує функції розвитку системи скоків та здійснює міжнародні зв’язки), підприємство H&S (розробляє та супроводжує єдине та обов’язкове для всіх скоків програмне забезпечення), Вища школа фінансів та адміністрування (ліцензований навчальний заклад), Товариство "Інвестиційний фонд", Спільний Арбітраж Споживачів (система оскарження дій скоків із боку членів), Товариський Суд (система розв’язання суперечок між скоками в межах системи), власне періодичне видання та професійні громадські організації. Касі Крайовій присвоєний стандарт ISO-9004 - за якісну діяльність, що передбачає якість управління, якість виконання своїх завдань та якість надання послуг клієнтам. Через Касу Крайову скоки включені в діяльність національного бюро кредитних історій (BIK) та клірингової установи при Народному банку Польщі.

Таке співробітництво та активна діяльність дозволять ознайомитися зі специфікою роботи іноземних компаній, що надають фінансові послуги, досвідом регулювання ринків фінансових послуг, практикою корпоративного управління у фінансових компаніях, застосування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку страховими компаніями та іншими фінансовими компаніями, роллю рейтингових агентств у секторі фінансових послуг та обмінятися думками щодо створення сприятливих умов розвитку відповідних ринків в Україні.

Висновки.

Останнім часом на фінансовому ринку України намітилися позитивні тенденції розвитку. Поступово зростає інформаційна прозорість українських емітентів цінних паперів, все більше уваги приділяється питанням корпоративного управління. Все це свідчить про те, що українські компанії оволодівають "правилами гри" на ринку, активно впроваджують стандарти та інструменти, прийняті в цивілізованому світі.

Саме тут доречно цитування коментарю Миколи Азарова, першого віце-премьєр-міністру України, міністру фінансів: „Третий год подряд экономика демонстрирует блестящие темпы развития. Очевидно, что экономический организм начал восполнять потерянный вес.” [1] Азаров позначає фактори та інструменти, які в цьому та наспупному роках повинні надати фондовому ринку України новий імпульс. „...создание и рост числа негосударственных пенсионных фондов, законодательное регулирование вопросов ипотеки, крупный выпуск НДС-облигаций, рост интереса нерезидентов к облигациям внутреннего займа… Собственно, фундамент роста фондового рынка был заложен уже в прошлолм году. Резко возрасла капитализация компаний – инвестиции в основной капитал увеличились почти на 28% (а за пять месяцев текущего года – более чем на 50%). В прошлом году был зафиксирован наибольший за всю историю рынка ценных бумаг в Украине объем торгов – 202,964 млрд грн., что на 99,69 млрд грн. больше, чем в 2002 году. В то же время почти на треть вырос объем акционирования капиталов: зарегистрировано 2697 выпусков акций на сумму 18, 021 млрд грн. (на 5,22 млрд грн. больше, чем в предыдущем году). Сравнительные показатели свидетельствуют о фантастическом росте рынка. А вот абсолютные и качественные – о нерешенных проблемах.

Объем торгов – около 203 млрд грн. – на самом деле меньше размера накопленной в Украние кредиторской задолженности. А удельный вес торгов на организованных площадках в общем объеме рынка составил 1,8%! Это говорит о том, что организованного, структурированного и прозрачного фондового рынка в Украине до сих пор нет. Именно поэтому найглавнейшая задача для Государственной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку нормативно обеспечить организацию и структурирование фондового рынка.»

Микола Азаров називає такі „хвороби росту” фондового ринку: „Куда сегодня наши люди могут вложить сбережения? В чулок, в товары долговременного пользования, на банковский счет. Все. Больше способов накопления, которым люди доверяют, нет. Таким образом, громадный и всевозрастающий ресурс сбережений граждан, свободных средств успешных компаний работает на экономику страны минимально. То, что сейчас происходит в отношении миноритарных акционеров, зачастую напоминает грабеж, только не с ножом у горла, а с адвокатами за спиной.

Если компания, рыночная капитализация и высокая доходность которой не вызывают никаких сомнений, объявляет о реорганизации и требует от мелких акционеров «сдать акции указанному собственнику и угрожает, что в противном случае они их потеряют, это ли не попытка грабежа?

Если открытое акционерное общество запрещает «миноритарщикам» выгодно продавать акции рыночному покупателю, требуя по номиналу сдать их этому самому акционерному обществу, это ли не нарушение прав собственника?»

Так называемая проблема моноритарных акционеров – это, на самом деле, проблема надежной правовой защиты частной собственности. До тех пор пока законодательство бесспорно не зафиксирует, что даже копеечная акция – это неотторжимая, если хотите, священная частная собственность со всей вытекающей ее защитой, финансового оживления в стране не будет.

Поэтому разработка законопроекта, четко регулирующего функционирование акционерного капитала, а также различных финансовых инструментов – чрезвычайно актуальная задача.

Второе направление совершенствования – это повышение культуры участников рынка, внедрение стандартов прозрачности и корпоративной ответственности.

Наконец, в срочной модернизации нуждается инфраструктура фондового рынка. Работа единого депозитария не урегулирована, сделки заключаются со скоростью гужевого транспорта в век космических скоростей. Определение реальной рыночной стоимости ценных бумаг очень проблематично из-за имущественно «серых» сделок за пределами организованных площадок. Скорость внедрения системы кредитных рейтингов как независимого источника имнформации о рисках не удовлетворяет потребности наиболее быстро развивающихся сегментов рынка, а тем более те, что могут появиться в перспективе.

Отсюда вывод. Правительство, вполне отдавая себе отчет в системообразующей роли фондового рынка для финансов государства, поставило задачу ускоренными темпами модернизировать государственное регулирование этого рынка. А бизнес, в свою очередь, ускоренными темпами должен идти к высшим стандартам прозрачности и ответственности корпоративного управления.”

Список використаної літератури.

1. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” – із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 лютого 2003 року №485-IV.

2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.01 №2121-Ш.

3. Закон України „Про Національний банк України” від 20.05.99 №679-ХІV.

4. Закон Укріїни „Про господарські товариства” від 1996 р., із змінами і доповненнями.

6. ІНСТРУКЦІЯ про переміщення валюти України, іноземної валюти,

банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і

платіжних карток через митний кордон України - Зареєстровано в

Міністерстві юстиції України 28 липня 2000 р. за N 452/4673 із змінами та

доповненнями.

7. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Гроші. Валюта. Валютні цінності:

Термінологічний словник. – Львів, БаК, 2000.

8. Банки и банковское дело. Под ред. Д.э.н., профессора И.Т. Балабанова.

9. Брігхем Э. Ф. Основи фінансового менеджменту: Пер з англ. – К.: Молодь, 1997.

10. Мозговой О.М. Фондовый рынок: Навч.посіб. – К.: Вид-во КН.еУ, 1999

11. Пискулов Д.Ю. Теория и практика валютного дилинга. – М.: финансист, 1998.

12. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Предоставление финансовых услуг: Пер. С англ./ Под науч. Ред. В.Т. Севрука, Т.Н. Черкасова, Е.В. Шилова. – М.:Дело, 1995.

13. Участники фондового рынка: функции, организация деятельности/ Ю.М. Лысенков и др. – К.: вестн. Фондового рынка, 1998.

14. Фондовый рынок: Терминологический словарь/ Ю.М. Лысенков и др. – К.: Диалог-пресс, 1997.

15. Шклярук С.Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика: Учеб. пособие. Курс лекций по инвестированию, формированию и управлению инвестиционным портфелем. – К.: Нора-принт, 2000.

16. Шклярук С.Г. Финансовая система. Структура. Механизм функционирования. Оптимизация: финансовые рынки; финансовые институты и участники; финансовые инструменты; методы анализа; регулирование и оптимизация. – К.: Нора-принт, 2003.

17. Бизнес // №29(600) 19 июля 2004 год.

Додаток

РЕЦЕНЗІЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ

Студенки МАУП Єніной Наталії Володимирівни

шифр В8-10С₅ Ф(1,6), індекс В8-00472, другий курс,

спеціальність – фінанси

Курсова робота з дісципліни „Ринок фінансових послуг”

Тема „Основні види фінансових послуг в Україні”

Дата отримання „___”___________2004 р.

Рецензент___________________________________________

Зміст рецензії

„_____”______________2004 р. ____________________

[1] Бизнес, №29(600) 19 июля 2004 г.