Реферат
на тему:
Російська класична музика
Російська класична музика бере свій початок в російській народній творчості. Поступово, протягом століть вироблялися ті особливості і риси, які міцно увійшли в російську класичну музику і створили її національний характер.
На противагу реакційній тенденції придворних кіл царської Росії і великих дворян-поміщиків, які раболіпствували перед музичною культурою західноєвропейських країн і не визнавали самобутньої творчості свого народу, почала створюватись російська класична музика на народній основі. Серед співаків і музикантів все більше ставало вихідців з народу. Багато з них виявились надзвичайно обдарованими і виросли великими майстрами-професіоналами. Саме вони і були виразниками національних прагнень у розвитку російської музики і творцями кращих музичних творів свого часу.
На протязі XVIII ст. розвивається жанр російської побутової пісні, побутового романса. У першій половині XVIII ст. набувають поширення триголосні канти — пісні, різноманітні за змістом: урочисті, переможні, ліричні, жартівливі і т. п.
В середині XVIII ст. набувають поширення одноголосні пісні, романси ліричного змісту, близькі за текстом і інтонацією до народної пісні з супроводом гітари або фортепіано, а іноді і гуслів. У 1759 р. виходить перший друкований збірник романсів Г. Теплова під назвою «Между делом безделье». Багато романсів і пісень з'являється без зазначення імені автора. У другій половині XVIII ст. великою популярністю користуються романси і пісні Дубянського, ІКозловського і Жиліна, зокрема «Стогне сизий голубочок» Дубянського, «Мила ввечері сиділа» Козловського та ін. Разом з вокальною починає розвиватися і інструментальна музика.
З'являються блискучі виконавці-віртуози, зокрема такі, як скрипаль І. Хандошкін та ін. Багато композиторів створює різноманітні твори для фортепіано, скрипки, гітари. Кращими зразками інструментальної музики того часу є варіації на народні теми і сонати Хандошкіна, Бортнянського та ін.
В кінці XVIII ст. почали створюватись перші російські опери, зокрема «Мельник, чарівник, обманщик і сват» Соколовського-
Фоміна та ін. Ці опери були написані на російський побутовий сюжет, в них дістали відображення російські народні мелодії.
На початку XIX ст. з'являється група обдарованих композиторів — О. Л. Гурільов, О. Г. Варламов, О. О. Аляб'єв та О. М. Верстовський. Головне місце в їх творчості займали романси і пісні, найбільш відомими з яких є «Матушка-голубуш-ка», «Не шуми ты, рожь», «Однозвучно гремит колокольчик» Гурільова; «Что мне жить и тужить», «На заре ты ее не буди» Варламова; «Соловей» Аляб'єва та ін. Основне значення цих композиторів, попередників і сучасників Глінки, полягає в тому, що в їх творчості значно розширено тематику, поглиблено лірику, використано багато текстів Пушкіна і Лєрмонтова («Я вас любив» Аляб'єва, «Біліє парус одинокий» Варламова та ін.).
Поряд з лірично-побутовою тематикою з'являється тематика, пов'язана з мотивами любові до вітчизни, туги за батьківщиною («Иртыш», «Вечерний звон» Аляб'єва), соціального протесту («Кабак», «Жебрачка» Аляб'єва). В той час співаються пісні, близькі до типу балади («Песня разбойника», «Песня Офелии» Варламова). У зв'язку з розширенням тематики збагачуються ї поглиблюються і засоби виразності у вокальній і в фортепіанній партіях, ускладнюється гармонія. Дедалі ширше використовуються елементи російської народної пісні як селянської, так і міської. В окремих випадках це настільки яскраво виявлено, що деякі пісні, складені цими композиторами, довгий час вважались народними. Це було,наприклад, з піснею «Красный сарафан» Варламова.
У творчості Верстовського основне місце посідають опери, з яких найбільш відомою є опера «Аскольдова могила». В ній використовується древньоруський сюжет і елементи російської і польської народних пісень. Опера «Аскольдова могила» складається з багатьох арій, пісень і хорів, проте в ній немає ще достатньої зв'язності і цільності, музично-драматичного розвитку, мало єдності як у сюжеті, так і в музиці.
Музика цього періоду була основою для розвитку російської національної музичної школи. Вона розвивалася у боротьбі проти прагнень вищого суспільства насаджувати західну музику, особливо італійську і французьку опери.
Остаточно формується російська класична музика в творчості М. І. Глінки. Тільки Глінка зумів поєднати в своїй музиці самобутність, народний характер музики з високою майстерністю, зумів вкласти в свої твори глибокий ідейний зміст. Він є основоположником російської класичної музики.
Глінка є творцем народно-героїчної опери «Іван Сусанін» — першої російської історичної і реалістичної опери. Опера «Іван Сусанін» була зразком для багатьох народно-героїчних монументальних опер і ораторій, в яких широко показані почуття і переживання народу, пов'язані з різними драматичними або трагічними подіями його життя. Такі, наприклад, опери «Псковитянка» Римського-Корсакова, «Борис Годунов» Мусоргського, «Князь Ігор» Бородіна, ораторія «На полі Куликовому» і опера «Декабристи» Шапоріна.
Друга опера Глінки — «Руслан і Людмила» — відкрила шлях епічно-казковим російським операм, як-от: «Садко» Римського Корсакова та ін. В той же час вона справила вплив і на такі опери, як «Князь Ігор». В ній ми зустрічаємо той самий билинний, богатирський склад, розгорнуті арії-портрети, елементи східної музики.
Молодший сучасник Глінки О. С. Даргомижський створює першу російську народно-побутову музичну драму «Русалка». Вперше в опері було показано переживання і трагічну долю простої селянської дівчини та її батька — Мельника.
Важливу роль Даргомижський відіграв у розвиткові і поглибленні драматичної виразності вокальної партії в опері і романсах. Він прагнув надати мелодії і речитативу змістовних і правильних мовних інтонацій. Через інтонацію, близьку до інтонації розмовної мови, він прагнув передати в музиці найтонші відтінки почуттів і переживань людини. «'Хочу, щоб звук відображав правду», писав Даргомижський у 1857 р. в листі до Л. І. Кар-маліної.
Прагнення до реалізму виявились у Даргомижського вже в «Русалці». В цьому творі визначними є сцени Наталі з князем та батьком у першій дії і сцени Мельника з князем у. другій картині третьої дії. Вони побудовані на безперервному розвиткові мелодичного речитативу, що іноді переходить в аріозо-пісенні епізоди або невеликі ансамблі.
Розвиваючи деклараційну виразність в романсах, Даргомижський досягає глибокого драматизму. Для прикладу можна згадати тут романси «Мені сумно», «Розлучились гордо ми», «Я все ще його люблю», «Не скажу нікому» та ін.
В галузі дрібної вокальної форми Даргомижський створює нові жанри драматичної пісні («Старий капрал»), жартівливо-гумористичної («Мельник» та ін.) і сатиричної пісні («Черв'як», «Титулярний радник»).
Сорокові і шістдесяті роки XIX ст. характерні великим піднесенням в російському громадському житті: все більше розвивається прагнення до народності і реалізму, боротьба за освіту народу. Це знайшло своє відображення в революційно-демократичній літературі та в живопису передвижників 1
, а також у музиці. Пожвавлюється музично-громадське життя: організуються музичні товариства, розвивається концертна діяльність, створюється безплатна музична школа, відкриваються консерваторії в Петербурзі (1862 р.) і в Москві (1866 p.), розвивається професіональна музична освіта, створюються кадри музикантів-професіоналів. Провідну роль в організації музичних товариств і консерваторій відіграли брати Рубінштейни: Антон Григорович — у Петербурзі і Микола Григорович 2
— у Москві.
В галузі музичної критики необхідно відзначити діяльність О. М. Серова 1
. Це був видатний музичний критик, який на відміну від деяких тодішніх критиків прагнув підійти до оцінки музичних явищ не з точки зору музичного смаку, а на основі наукового аналізу музичних творів. Він вимагав змістовності і ідейності в музичному мистецтві.
Серед композиторів виникають різні творчі напрями. Найвизначнішим з них була нова російська музична школа або, як її назвав критик В. В. Стасов, Могуча кучка. Главою і натхненником Могучої кучки був М. О. Балакірєв 2
, учасниками — Мусоргський, Бородін, Римський-Корсаков і Кюї 3
. Як ідейний керівник і пропагандист нерозривно зв'язаний з ними був Стасов 4
. Ця група поставила перед собою завдання — йти по шляху, наміченому Глінкою, і всемірно пропагувати його геніальну музику.
У своїй творчості представники нової російської музичної школи прагнули створити ідейну, змістовну музику, яка правдиво відображає життя народу, його думки і почуття, йдучи по шляху М. І. Глінки, вони створювали національне, самобутнє реалістичне мистецтво, боролися з низькопоклонством перед західноєвропейською музикою. За основу музичної мови кучкисти брали характерні риси і звороти російської народної пісні.
Поряд з російським фольклором представники нової російської музичної школи використовували мелодії інших народів, особливо східних. Як і Глінка, вони обробляли народні українські, грузинські, вірменські, татарські та інші мелодії. Так, Бо-родін в опері «Князь Ігор», а Римський-Корсаков в симфонічній сюїті «Шехерезада» та опері «Золотий півник» широко використали інтонації і ритми східних народів.
Для кучкистів характерні прагнення до реалізму, правдивості музичних образів і характерів, різноманітність виражальних засобів. За глибиною реалізму і драматизму високої оцінки заслуговують опери «Борис Годунов» і «Хованщина» Мусоргського, «Псковитянка» і «Царева наречена» Римського-Корсакова, «Князь Ігор» Бородіна та ін. Представники нової російської музичної школи яскраво відображали в своїх творах глибоку давнину, перекази, старовинні обряди, сільський побут, казкові теми та ін. Прикладами таких творів можуть бути опери «Снігуронька» і «Садко» Римського-Корсакова, «Сорочинський ярмарок» Мусоргського та ін.
У творчості кучкистів переважають вокальні твори — опери і романси. Інструментальні твори їх пов'язані з певним конкретним задумом або сюжетом. Такі, наприклад, симфонічна сюїта «Шехерезада» і симфонічна поема «Садко» Римського-Корсакова, симфонічна картина «Ніч на Лисій горі» і фортепіанна сюїта «Картинки з виставки» Мусоргського, симфонічна картина «В Середній Азії» Бородіна та ін.
Поряд з композиторами Могучої кучки жив і творив П. І. Чай-ковський — глибоко національний композитор, творчість якого нерозривно пов'язана з російською дійсністю, з російською музикою. Як Римський-Корсаков, так і Чайковський своєю творчістю і безпосередньою педагогічною діяльністю справили величезний вплив на розвиток російської музики, створивши в ній немовби два напрями, дві школи — петербурзьку і московську.
Петербурзька музична школа перебувала під впливом Римського-Корсакова. Найбільшими представниками цієї школи були Лядов і Глазунов 1
. В їх творчості переважають інструментальні твори. Для творчості Лядова і Глазунова характерні про-трамність, близькість до народної музики і висока майстерність. Особливо визначними в цьому відношенні е 5-а і 6-а симфонії, квартети і концерти Глазунова, обробки російських народних пісень і фортепіанні п'єси Лядова.
Для московської музичної школи, очолюваної П. І. Чайковським, характерні глибокий ліризм і реалізм, інтерес до людини, її переживань і почуттів. У творчості композиторів цього напряму велике місце займає вокальна музика. Найбільшими її представниками були Танеев 1
, Аренський 2
, Рахманінов 3
і Скрябін 4
.
Твори Глінки, Бородіна, Мусоргського, Римського-Корсакова, Чайковського, Скрябіна, Рахманінова, Глазунова і інших російських композиторів виконуються в усьому світі і користуються великою популярністю. На протязі другої половини XIX ст. і першої половини XX ст. російська музика завойовує провідне місце у світовому мистецтві. Цього вона досягла завдяки високій ідейності, гуманізму і народності, завдяки реалізму і високій майстерності музичних творів.
1
Передвижники — група демократично настроєних передових художників того часу, що об'єдналися для організації пересувних виставок своїх картин з метою наближення мистецтва до широких народних мас. Найбільш відомі з них — Крамськой, Перов, Ренін, Н. Ге та ін.
2
Антон Григорович Рубінштейн (1829—1894 pp.)—видатний піа-ніст-віртуоз і композитор, автор опери «Демон».
Микола Григорович Рубінштейн (1835—1881 pp.] — видатний диригент і піаніст, перший виконавець багатьох творів Чайковського.
1
Олександр Миколайович Серов (1820—1871 pp.)—критик і композитор, автор опер «Юдіф», «Рогнєда», «Ворожа сила».
2
Мілій Олексійович Балакірєв (1836—1910 pp.)—великий музичний і громадський діяч, композитор і диригент. Найбільш відомі його романси і «Варіації на три російські теми» для оркестру.
3
Цезар Антонович Кюї (1835—1918 pp.) —композитор і критик; найбільшою популярністю користуються його романси і хори.
4
Володимир Васильович Стасов (1824—1906 pp.) —історик, критик, великий знавець російського мистецтва, російської історії і фольклору, палкий пропагандист російського національного мистецтва.
1
Олександр Костянтинович Глазунов (1865—1936 pp.)—великий композитор, диригент і педагог; автор багатьох симфоній і оркестрових сюїт, балету «Раймонда» та ін.
1
Сергій Іванович Танеев (1856—1915 pp.)—композитор і теоретик; автор симфоній, опери «Орестея», романсів, хорів, камерної музики.
2
Антон Степанович Аренський (1861 —1906 pp.)—автор романсів, тріо, опер, фортепіанних творів; широко відомі його «Шість дитячих пісень».
3
Сергій Васильович Рахманінов (1873—1943 pp.) — автор багатьох фортепіанних творів, романсів, опер і симфоній; один з найбільших піаністів свого часу.
4
Олександр Миколайович Скрябін (1871—1915 pp.)—автор ряду великих симфонічних і багатьох фортепіанних творів.
|
