Реферат з Музики
на тему:
Вивчення вправ і етюдів
ВИВЧЕННЯ ВПРАВ І ЕТЮДІВ
МІСЦЕ Й
ПРИЗНАЧЕННЯ ТЕХНІЧНОГО МАТЕРІАЛУ
Іноді доводиться зустрічатися з твердженням, що виконавська техніка набувається виключно під час вивчення художніх творів і що технічний розвиток учня залежить від того, наскільки вдало підібрано для нього художній репертуар, та від кількості й якості цього репертуару. Прихильники такого погляду однобічні в своєму розумінні навчального процесу і недооцінюють значення технічного матеріалу.
Існує і протилежна думка, ніби техніка виконавця формується тільки завдяки вивченню вправ та етюдів, які завжди повинні бути в центрі його уваги. Але прихильники ізольованого опанування техніки забувають, що живе виконавське мистецтво не може спиратися на абстрактні технічні навички, здобуті на вправах та етюдах. Такі навички, за висловом Г. Нейгауза, є лише свого роду «напівфабрикатом», який потребує дальшої обробки й розвитку на художній літературі.
Завданням кожної вправи й кожного етюда неминуче повинно бути опанування певних простих елементів музики: чистої інтонації, точного ритму, , вирівняного звучання, певного забарвлення тембру тощо. Вправність виконання технічного матеріалу без урахування його звучання не має сенсу. Навпаки, саме ясність мети сприяє технічній шліфовці ігрового руху.
Таким чином, основне призначення технічного матеріалу полягає в тому, щоб допомогти швидше і надійніше засвоїти художній репертуар.
Вивчення технічного матеріалу в зв'язку з конкретним художнім твором має три функції: 1) підготовчу, 2) зміцнюючу і 3) виправляючу. Запланувавши для учня новий концерт або складну п'єсу, доцільно ще до початку роботи над ними ввести в щоденні заняття відповідно підібрані вправи й етюди на ті технічні прийоми, які там зустрінуться.
Систематична робота над вправами й етюдами корисна не тільки для розвитку загальної та прикладної техніки. Вона сприяє вихованню фізичної витривалості музиканта, зміцненню його психічної витримки й уваги. Щоденна гра технічного матеріалу необхідна і для того, щоб приводити ігровий апарат у робочий стан і підтримувати досягнутий рівень техніки, але не повинна перевищувати половини всього часу роботи за інструментом.
Робота над вправами — це ніби попереднє заготовлення основних конструкцій, з яких" потім монтується художнє виконання. Вона доцільна лише тоді, коли вправи охоплюють типові види скрипкової фактури, які найчастіше зустрічаються в художніх творах. До основних видів фактури, які вивчаються на вправах, належать:
У систематичній роботі і на протязі більших відрізків часу гра вправ обов'язково повинна відзначатися достатньою різноманітністю, бо лише тоді вона розвиває потрібні для художньої гри навички. Невпинне оновлення самих вправ і способів їх вивчення, поступове ускладнення завдань, заміна одних вправ іншими ,— ось вірна методика, яка виховує творче ставлення до занять технікою, розвиває гнучкість і оперативність у цій роботі.
На кожному етапі навчання скрипаля щоденні вправи поділяються на постійні й додаткові.
До постійних вправ належать основні технічні формули, які включають у себе найуживаніші в більшості художніх творів технічні прийоми в їх узагальненому схематичному вигляді. Це, головним чином, гами й арпеджіо, які виконуються основними типами штрихів, подвійними нотами тощо.
Додаткові вправи охоплюють ті розділи техніки, в яких учень особливо відстає і які мають більш індивідуальний характер. До них належить вивчення гам прикладними варіантами й епізодичні негамоподібні вправи спеціально для даного художнього твору у відповідності з завданнями його засвоєння. Заняття вправами, завдяки певній беземоціональності їх звукового матеріалу, завжди вимагають великої вольової зосередженості й розумової активності. Без дотримання цієї умови користь від них буде невелика.
Гами й арпеджіо — це універсальний, найдійовіший вид вправ, який дає матеріал для засвоєння майже всієї техніки скрипаля. Необхідність систематичної роботи над гамами й арпеджіо випливає насамперед з того, що вони містять у собі звукові формули, які входять у фактуру всіх художніх творів. Адже кожна мелодія і кожний пасаж складаються або з гамоподібної, або з арпеджіо-подібної послідовності звуків, або з поєднання їх обох.
Гама — це вправа, що з однаковим успіхом може використовуватися і для послідовного, систематичного нагромадження загальних технічних навичок, і для підготовки та поліпшення виконання складних епізодів конкретного художнього твору. Робота над гамами потрібна для розвитку техніки як лівої, так і правої руки та для координації дій обох рук. Особливо корисна вона для вирівняння інтонації, звука і ритму, а також для оволодіння штрихами й плавними змінами позицій.
До основних видів варіантного вивчення гам належать:
1. Різні тональності й лади. Спочатку коло тональностей обмежується більш зручними й легкими для засвоєння (з відкритими струнами), але поступово скрипаль повинен навчитися грати всі без винятку гами до шести знаків включно. Працюючи над гамами, потрібно стежити за рівномірним засвоєнням мажору і мінору.
З додаткових видів гам заслуговують на значно ширше вживання хроматичні послідовності й власне хроматична гама з трьома типами аплікатур (ковзання пальців, чергування пальців і гліссандо).
2. Різні регістри скрипкового діапазону. У скрипковому навчанні використовуються послідовно одно-, дво-, три- і чотириоктавні гами, які сприяють оволодінню грифом в усіх позиціях і на всіх струнах. Вивчення кожного з цих видів гам має своє призначення.
3. Темпові варіанти. Гра гам як тренувального матеріалу для засвоєння різних ступенів швидкості руху — від повільного витримування кожного звука на 4 або 8 четвертей до виконання всієї гами на один смичок — має широке розповсюдження. Для щоденних вправлянь не слід брати надто багато темпових відтінків. Досить засвоїти три-чотири темпи, стежачи за точною зміною їх.
4. Динамічні варіанти. Особливо потрібно засвоїти навичку правильно, без підготовки, чергувати forteі piano (fp, subitop), якою більшість учнів володіє слабо. Доцільно також ширше практикувати вивчення поступових переходів від одного нюансу до іншого (crescendo і diminuendo), виконуючи їх і на окремих звуках, і на кількох звуках, і на всій гамі в різних комбінаціях. Особливо корисно вправлятися в crescendoдо кінця смичка.
5. Темброві варіанти. Доступні для вивчення на гамах і темброві забарвлення, різні відтінки м'якості чи різкості звука, пов'язані з пересуванням смичка в бік грифа або в бік підставки — від sultastieroдо sulponticello.
6. Різні штрихи та їх комбінації. Майже всі скрипкові штрихи трьох основних груп (плавні, уривчасті й стрибкоподібні) та їх сполучення можна вивчати й вдосконалювати на матеріалі гами.
У роботі над штрихами педагог повинен приділяти серйозну увагу правильному виборові ділянки смичка, де найкраще звучить даний штрих і де найзручніше виконувати його (особливо при виконанні мартеле, стаккато, спіккато і сотійє), та раціональному розподілові смичка пропорціонально до тривалості й сили звуків (особливо у легато і стаккато).
Для досконалого засвоєння штрихів дуже важливо опанувати правильним переходом смичка з струми на струну. Неусвідомлене і неточне виконання переходу з струни на струну особливо перешкоджає вільному засвоєнню стаккато, спіккато і сотійє. З групи комбінованих штрихів (сполучення легато і деташе) найбільшого поширення заслуговують асиметричні штрихи, де головну увагу звертають на вирівняння звука.
7. Метроритмічні варіанти. Застосування метроритмічних варіантів обмежується виконанням гами простими рівномірними тривалостями, наприклад: спершу по два, потім по чотири, по шість і т. д. Таке чергування різних типів групувань звуків зміцнює в учня почуття ритму. Однак при цьому потрібно однаковою мірою використовувати як парні, так і непарні групування. Важливо також систематично грати гаму з метрорйтмічними прискореннями й сповільненнями (див. «Гаммы и арпеджио» А. Григоряна, с. 8 і 30). Значно рідше грають гами нерівномірними тривалостями, метрорйтмічними формулами, коли в межах такту одночасно сполучаються різні групування звуків (виняток становлять лише так звані пунктирні ритми). Спроби зробити метроритмічний рисунок гами й арпеджіо різноманітнішим можна знайти в збірнику гам В. Алексеева і частково у працях О. Шевчика та К. Флеша. Спеціально винаходити абстрактні ритмічні фігури не слід, зате характерний для п'єси метроритмічний зворот дуже корисно вивчати на гамі.
8.Аплікатурні варіанти. Варіантність аплікатур під час гри гам може бути дуже різноманітна.
Різноманітні варіанти засвоюють поступово, на різних гамах, протягом багатьох років навчання.
9. Гами від різних ступенів. Цей вид варіантного вивчення гам відіграє важливу роль, бо в художній практиці зустрічається часто. Найпростіший варіант полягає у виконанні однооктавної гами, яка послідовно починається з І,ІІ,ІІІ і ІV і т.д. ступенів.
10. Ламаний рух. Більш різноманітна пальцьова техніка лівої руки виховується під час виконання гами різними фігураціями. Дуже корисно вчити гаму в одній позиції, а також на одній струні ламаними терціями й ламаними квартами.
11. Флажолети. Найбільш приступні для вивчення на гамах квартові й квінтові флажолети, але можна використовувати й терцові.
Крім гам, велике значення для розвитку техніки скрипаля мають різні види арпеджіо. Широко розповсюджена система арпеджіо, рекомендована О. Шевчиком та К. Флешом, застосовується однаково для однойменних мажорних і для мінорних тональностей і складається з семи акордів: мінорного і мажорного тризвуків, мінорного секстакорду, мажорного і мінорного квартсекстакордів, зменшеного і малого мажорного септакордів. А. Григорян пропонує доповнити цю систему ще двома акордами— мажорним та зменшеним секстакордами (див.: А. Григорян. «Гаммы и арпеджио», с. 25). Доцільно рекомендувати і зменшений тризвук та зменшений квартсекстакорд. На думку К. Мостраса, доцільно розширити дану систему арпеджіо збільшеним тризвуком. Нарешті, для найбільш розвинених учнів можна додати три обернення домінантсептакорду: квінтсекст-, терцкварт- і секундакорд. Таким чином, максимально розширена система арпеджіо могла б складатися з 15 акордів:
Майже всі види варіантного виконання, вказані для гами, можна застосувати й до арпеджіо. Аплікатурні варіанти арпеджіо зводяться до того, що кожний тризвук можна виконати трьома способами: 1) чергуванням 1—3—1 пальців, 2) чергуванням 1—3— 2 пальців та 3) чергуванням 1—4—2 пальців:
Кожний зменшений септакорд можна виконати також трьома способами: 1) чергуванням 1—3—4—2, 2) 2—4—1—3 та 3) 1—3—1— 2 пальців:
Кожний домінантсептакорд (з оберненнями) можна виконати чотирма способами: 1) чергуванням 1—3—1—2, 2) 1—3—1—3, 3) 1—3—4—2 та 4) 1—2—4—2 пальців:
Основні види подвійних нот, які потребують вивчення на гамах, такі: терції, сексти, октави й децими. Систематична робота над ними провадиться поряд з роботою над звичайними гамами. Додатково вивчають також гами чистими квартами.
Ламаний рух мелодичного рисунка подвійних нот є складовою частиною віртуозної фактури деяких художніх творів, тому в гамах подвійними нотами його також слід уживати. Практично потрібний тільки терцовий ламаний рух, який можна застосувати, виконуючи гами терціями, секстами й октавами (обох видів).
Хоч робота над гамами й арпеджіо охоплює більшість прийомів скрипкової техніки, для ґрунтовнішого засвоєння їх потрібні і вправи іншого типу — негамоподібні. Ці вправи виправдовують своє існування тим, що деякі основні виконавські навички (наприклад, пальцова швидкість, трель, різноманітні варіанти змін позицій тощо) можна вивчати лише на них. Крім того, додаткові, нетипові види техніки, потрібні для окремих п'єс, іноді доцільніше опрацьовувати також не на гамах, а на спеціальних негамоподібних вправах.
До головних видів негамоподібних вправ належать:
1. Вправи для розвитку швидкості й зміцнення пальців. Класичним зразком усіх зазначених різновидів вправ для розвитку пальцьової техніки, дуже популярним у навчальній практиці і, безперечно, дуже корисним, є збірник «Упражнения для укрепления пальцев» Г. Шрадіка. Аналогічні вправи є також у Ш. Данкля («50 ежедневных упражнений») та О. Шевчика («Школа скрипичной техники», тв. 1, окремі номери 1, 2 і 3 зошитів
2. Вправи для вивчення трелі. Багато таких вправ дає збірник О. Шевчика «Упражнения в трели».
3. Вправи на зміну позицій. Класичним зразком їх є «Упражнения в перемене позиций» О. Шевчика.
4. Вправи для засвоєння штрихів. Великий вибір їх (4000 штрихів) містить фундаментальна робота "О. Шевчика «Школа техники смычка».
5. Вправи на подвійні ноти. Для початкового їх засвоєння можна використати збірники Ю. Конюса («Упражнения и маленькие этюды двойными нотами») та Я. Мексіна («Упражнения, гаммы и народные песни двойными нотами»), а для .підготовки1 до вивчення гам і для роботи над різними комбінаціями подвійних нот — «Упражнения в двойных нотах» (тв. 9) О. Шевчика. Корисні також «Упражнения в двойных нотах» С. Коргуєва, «Упражнения и гаммы в двойных нотах» І. Гржималі, «Упражнения в двойных нотах» (IIчастина «Школы скрипичной техники») Г. Шрадіка та «Гаммы и арпеджио» А. Григоряна.
6. Вправи для засвоєння техніки гри акордів. Такий матеріал не систематизовано в спеціальних роботах; він лише епізодично вкраплюється в деякі збірники вправ на подвійні ноти (наприклад, Ю. Конюса) й штрихи (О. Шевчика).
7. Вправи для оволодіння витриманим звуком. У педагогіці минулого вмінню витримувати довгі звуки надавалося великого значення. Так, наприклад, відомо, що ще Дж. Віотті рекомендував вправлятися в якнайповільнішому веденні смичка по струні.
8. Щоденні вправи. Окреме місце в роботі над технікою гри займають так звані щоденні вправи. Зразки мінімальних щоденних вправ для музикантів-професіоналів, які грають в оркестрі, опублікували А. Яньшинов («Ежедневные
Твори О. Шевчика, Г. Шрадіка та деяких інших авторів рекомендуються як навчальний матеріал у програмах музичної школи й музичного училища.
Враховуючи, що вправи приховують у собі потенціальну небезпеку «засушування» гри і можуть відвернути увагу учня від занять безпосередньо музикою, частину технічної роботи доцільно вестина відповідно підібраних п'єсах технічного характеру та складнихепізодах з художніх творів великої форми. Про це, зокрема, пише в своїй книзі «Моя школа игры на скрипке» Л. Ауер.
Етюди являють собою проміжну ланку між вправами й п'єсами.
У порівнянні з п'єсами етюди вимагають більшої уваги до подолання рухових труднощів. Вивчення етюдів, як і робота над вправами, сприяє плановому нагромадженню виконавських навичок, а також підготовляє техніку виконання конкретних художніх творів. В обох випадках етюди мають бути складнішими порівняно з п'єсами, які вивчає скрипаль. Засвоєння на етюді складніших прийомів створює технічний резерв і дозволяє вільно користуватися ним у відносно легких п'єсах.
Скрипкові етюди можна поділити на так звані тренувальні й художні. У тренувальних етюдах переважає однотипна фактура з використанням, головним чином, одного технічного прийому (штрих, трель, певний тип зміни позицій тощо).
Так звані художні етюди включають у себе більшу кількість різнорідних засобів техніки і значно різноманітніші за фактурою та за ритмом
Обидва види етюдів потрібні в педагогічній практиці. В індивідуальному плані учня вони повинні бути рівномірно представлені. Спочатку етюди вивчають повільно, звертаючи увагу на точне відтворення авторських позначень, а потім поступово переходять до потрібного темпу. Швидко етюд можна грати лише тоді, коли він впевнено виконується в повільному і помірному темпах. Основні, найхарактерніші для вироблення даної технічної навички етюди обов'язково вивчають напам'ять. Це допомагає добре засвоїти потрібні рухові відчуття і згодом автоматизувати їх.
Працюючи над етюдами, корисно застосовувати різні варіанти виконання. Для цього придатні, головним чином, етюди тренувального характеру, побудовані на рівномірних тривалостях звуків або на одній ритмічній фігурі. До варіантів переходять тільки тоді, коли звукова і технічна сторони основного тексту добре засвоєні і етюд вільно виконується напам'ять.
Найчастіше вживаються варіанти штрихові та метроритмічні, зокрема під час вивчення багатьох етюдів із збірників Ф. Мазаса, Я. Донта та деяких інших авторів. Особливо часто зустрічаються вони в етюдах Р. Крейцера, які концентрують у собі всі типові технічні формули епохи класицизму. Вивчення етюда різними штрихами або частинами смичка і метроритмічними групуваннями має велике значення для вирівняння звука, ритму та інтонації.
Література
В.Стеценко. “Методика навчання гри на скрипці” ч.ІІ. “Музична Україна” 1982 р.
|
