РЕФЕРАТ

на тему:

Основи реструктуризації управління підприємством: реорганізація, реінжиніринг

Основи реструктуризації управління а) Реорганізація: етапи і методи

В інтересах виживання і гнучкого реагування на динамічно мінливі ринкові умови, підвищення стійкості й адаптаційної здатності в задоволенні споживчого попиту, подолання відста­вання в розвитку техніки і технології, у забезпеченні високої якості продукції, що випускається, і наданих послуг підприємства повинні цілеспрямовано проводити організаційні зміни. Завдяки цьому переборюється інертність і застій у структурах управління, у сформованій системі зв'язків і відносин. Залежно від кон­кретних обставин ці зміни можуть бути частковими, що стосуються окремих служб і організацій, певних видів діяльності, чи радикальними, коли під впливом бурхливого і навіть стрибкоподібного розвитку навколишньої ринкової обстановки умов конкуренції потрібна глибока і багатобічна реорганізація.

Розробка стратегії і послідовне здійснення організаційних змін самі по собі є предметом самостійного дослідження, аналізу, прогнозування і програмно-цільового управління. Узагальнення накопичених методичних підходів і досвіду проведених ре­організацій дає можливість у концентрованій формі подати масштаб і охоплюване коло робіт (заходи, які намічаються), етапи їхнього здійснення, критерії оцінки результатів, які ви­користовуються .

Важливо підкреслити, що реорганізація підприємства не може проводитися моментально, раптово, без глибокої і всебічної попередньої роботи фахівців різного профілю на основі заздалегідь розроблюваних програм і комплексу обгрунтованих заходів. Вона повинна передбачати цілий ряд етапів, що охоплюють підготовку, збирання інформації, визначеннянапрямків роботи і їхніх наслідків, організаційно-технічне і соціальне проектування, практичну реалізацію підготовлених проектів. Намічені етапи повинні здійснюватися послідовно. Завершення кожного етапу являє собою важливий рубіж у виконанні всього проекту.

Кожен етап поділяється на завдання, які реалізуються в різній послідовності: одні раніше від інших, деякі одне за одним, а деякі з них — паралельно. Нижче наведено приблизну ха­рактеристику можливих етапів здійснення програм реорганізації, а також тих чи інших методів, які використовуються при вирішенні завдання кожного етапу.

Етап перший: підготовка

Основне значення для успішної реалізації всієї програми реорганізації і забезпечення на практиці її ефективності мають мобілізація, організація і створення зацікавленості працівників, що будуть її здійснювати. Необхідно постійно враховувати те, що реорганізація підприємства є процесом не тільки організаційно-технічним, а й соціальним, шо зачіпає інтереси різних груп — власників, керівників і працівників різних рівнів.

Результатами робіт на даному етапі повинні стати розробка для всієї організації своєрідного "мандата на реорганізацію", що включає організаційну структуру, склад і положення про групу, що буде безпосередньо займатися перебудовою, план на­мічуваних заходів і дій.

Ключові питання, на які необхідно відповісти на даному етапі, зводяться до такого:

1.Які завдання й очікувані результати діяльності вищих керівників організації по даному проекті? Який ступінь їх залучення до розробки проекту?

2.Яку мету ставить даний проект у цілому? Яким шляхом його можна досягти без нанесення організації якого-небудь помітного збитку?

3.Хто повинен бути включений до групи по реорганізації? Яким повинно бути поєднання в групі кваліфікаційних і професійних знань, навичок і досвіду?

4.Які якості членів групи не можуть бути представлені силами самої організації? Як вони можуть бути забезпечені за рахунок організації? Чи потрібна сила зі сторони, чи додаткова підготовка членів організації?

5.Які специфічні навички реорганізації повинні вивчити члени групи?

6.З яких питань варто звернутися до всіх працівників організації для одержання їхньої підтримки і довіри? [ 147, с. 297].

У таблиці 4 наводяться деякі способи подолання опору організаційним змінам, що подаються в літературі по управлінню і грунтуються на досвіді підприємств із різними формами власності та видами діяльності.

Таблиця 4 Заходи для забезпечення підтримки організаційним змінам

Необхідність у реорганізації звичайно виявляється як результат змін ринкових, технологічних умов, шо оточує організацію середовища. Під впливом цих змін вище керівництво дійде висновку про необхідність вживати відповідних заходів -здійснити реорганізацію. Для підтримки воно залучає цілий ряд прихильників цієї ідеї [147, с. 298].

На нарадах при обговоренні даного питання беруть участь представники власників і вищих керівників організації.

Їхнє завдання — навчити проектну управлінську групу методології, яка має використовуватися; забезпечити ке­рівництво і підтримку проекту; виявити питання, якими варто зайнятися; залучити інших акціонерів; поставити мету і намітити пріоритети в проекті. Формується група з реорганізації, розробляється положення про неї.

Зазначена група одержує всю необхідну інформацію для виконання поставленого завдання. До її відома доводиться мета, поставлена керівництвом, визначається структура робіт, розглядаються приклади проведення інших реорганізацій і, нарешті, розподіляється відповідальність за виконання проекту.

Як показує практика, нерідко проект реорганізації зустрічає опір, ідля того щоб вона була успішною, необхідно управляти всіма процесами змін. Зважується питання про те, як найбільш конструктивно здійснювати зв'язок із власниками, розробляється методика оцінки ступеня зацікавленості всіх учасників проекту і методи втручання у випадку, якщо відсутня готовність брати участь у реорганізаційному процесі. Складається план проекту, визна­чаються терміни його виконання і методи управління.

У таблиці 5 показані методи, які використовуються при здійсненні першого етапу реорганізаційних заходів.

Етап другий: збір інформації і визначення проблем

Завдання даного етапу — виявлення продуктів і послуг, орієнтованих на споживача. З цією метою виявляються клієнти, їхні довгострокові і поточні потреби; визначаються заходи, необхідні для успішного виконання поставленої мети, на­мічаються види діяльності. Складаються діючі і перспективні структурні схеми організації, уточнюються необхідні ресурси, обсяги і періодичність випуску продукції і надання послуг; проводиться систематизація процесів реорганізації.

Методи управління, які використовуються на етапі підготовки реорганізації

Ключові питання, на які необхідно одержати відповіді на цьому етапі:

1. Які головні процеси в діяльності організації?

2. Як ці процеси співвідносяться з інтересами споживачів і постачальників?

3. Які стратегічні процеси організації?

4. Які процеси повинні бути реорганізовані протягом кварталу, одного року, понад один рік?

Принципово важливо ретельно виявити і врахувати запити і побажання споживачів, запланувати заходи, необхідні для виконання їхніх вимог. І головне — обгрунтувати доцільність конкретних організаційних змін, безпосередньо орієнтованих на задоволення споживчого попиту.

Це стосується не тільки внутрішньої структури підпри­ємства, а й забезпечення ефективних і безвідмовних каналів зв'язку і взаємодії з постачальниками і споживачами.

Зважується також завдання моделювання кожного процесу і виявлення наслідків змін, визначення факторів, здатних перешкодити успішній роботі, а також витрат і очікуваних результатів. Це означає, що групу по реорганізації слід орієнту­вати на те, щоб вона приділяла увагу рівномірно як намічуванимпроцесам, так і виконуваним функціям. Повинні визначатися витрати по кожному виду діяльності, обсяги і періодичність операцій. Отримана інформація використовується для орієнто­ваних розрахунків річних витрат за всіма операціями окремо і процесу в цілому, питомих витрат.

Необхідно зважити кожен процес з позицій його впливу на поставлену мету. Виявляються пріоритети і розраховується необхідність у ресурсах, які споживаються. Для встановлення пріоритетів використовується багатобічний підхід, шо враховує час, витрати, труднощі і ризики в ході реорганізаційних процесів. Коли пріоритети встановлені, плануються етапи реалізації кожного організаційного рішення.

У таблиці 6 показані методи, які використовуються при здійсненні другого етапу заходів щодо комплексної реорганізації.

Таблиця 6

Методи управління на етапі збору інформації і визначення проблем

[147, с. 301]

Етап третій: вироблення і доведення до виконавців розв'язу­ваних проблем.

Мета цього етапу—розробити таке бачення проблем, яке здатне привести до якнайшвидшого досягнення мети. Цей етап дозволяє виявити організаційні проблеми поточного процесу, інформаційні потоки. Плануються заходи поточного процесу, завдання і можливості з його поліпшення, узгоджуються намічувані зміни.

На цьому етапі необхідно дати відповіді на такі ключові запитання:

1. Які основні і допоміжні види діяльності, охоплювані процесом реорганізації? В якому порядку вони виконуються?

2. Як відбувається рух ресурсів, інформації й операційного потоку в ході процесу?

3. Чому справа ведеться саме так, як у даний час? Які можуть бути намічені зміни в методах виконуваної роботи?

4. Чи є способи для досягнення розроблених бізнес-планів і виконання вимог споживача, що здаються нездійсненними сьогодні, але якби вони були задоволені, могли б фундаментально змінити діяльність організації?

5. Які межі взаємодії з діловими партнерами, споживачами, постачальниками, стратегічними союзниками? Як можна пе­реглянути ці межі для того, шоб поліпшити весь хід роботи?

6. Які основні сильні і слабкі сторони кожного окремого процесу?

7. Як інші компанії того ж класу ведуть ці процеси і вирішують пов'язані з ними складності?

8. Які повинні бути проведені заходи, з огляду на результати порівняння даного рівня роботи з іншими більш процвітаючими компаніями того ж класу?

9. Що викликає відставання в роботі порівняно з іншими більш успішними компаніями? Чого можна навчитися в цих компаній?

10. Як можна використовувати результати даного етапу при проектуванні намічуваних процесів?

11. Які специфічні завдання з поліпшення нових процесів?

12. Як донести концепцію і стратегію змін до всіх працівників? У ході виконання цих завданьповинно бути розширене розуміння

статичних аспектів процесів. Йдеться про охоплення усіх видів діяльності й етапів процесів, кола залучених організацій і функці­онуючих підрозділів. Поряд з цим готується матриця операцій, що відтворюють усю діяльність компанії. І саме на цій основі готуються пропозиції по організаційних формах і технології управління.

На цьому ж етапі розробляється оцінка впливу кожної операції на одержання кінцевого результату з виділеннямоперацій, що мають найбільшу цінність. Проводяться порівняння процесів усередині організації і рівня управління ними в аналогічних організаціях. Необхідно виявити аналогічні за рівнем компанії, визначити показники їхньої діяльності й основні розходження в процесах, виявити можливості використання кращих елементів і прийомів. Визначаються фактори, що гальмують виробничий процес, дисфункції і невідповідності, причини інформаційного відставання.

Використовується вся отримана раніше інформація для того, щоб виявити пріоритетні процеси. Йде пошук шляхів швидких покращень. Виявлені суперечності і невідповідності серед усіх можливих варіантів дають підстави для розробки шляхів їхнього ефективного рішення в масштабі цілої організації.

Розглядаються тимчасові рамки, достатні для реалізації наміченої реорганізаційної програми. Вони повинні бути розподілені за відповідними етапами робіт (табл. 7).

Таблиця 7

Методи управління на етапі вироблення загального і повного розуміння

Етап четвертий: організаційно-технічне проектування

Мета цього етапу - дати технічну характеристику процесу реорганізації. Дається опис технології, стандартів, процедур, систем і видів контролю, використовуваних у процесі ре­організації. Одночасно із соціальним конструюванням ство­рюються моделі взаємодії соцішіьних і технічних елементів. На даному етапі складаються попередні плани систем і процедур розвитку, програмного забезпечення і обслуговування, пе­реозброєння виробничих потужностей.

Основні питання, на які потрібно одержати відповіді на цьому етапі:

1. Які технічні ресурси і технології будуть необхідні в період реорганізації?

2. Як щонайкраще придбати ці ресурси і технології?

3. Як будуть взаємодіяти технічні й соціальні елементи системи?

З цією метою переглядаються сталі зв'язки та розподіл обов'язків всередині організації, визначаються випадки, коли повинна бути посилена координація різних видів діяльності. Важливо також визначити інформацію, необхідну для виміру і управління процесом, а також місця для її збереження. Про­водиться усунення дублюючих інформаційних потоків і операцій з їхнього узгодження.

У цілому ж розглядається можливість скорочення кількості неефективних операцій і спрощення роботи контролюючих структур. Це завершується злиттям контрольних функцій з найбільш ефективних операцій. Контролююча функція набли­жається до тієї ділянки, де може відбутися помилка в роботі. Йде пошук можливостей здійснювати рівнобіжні операції, що уданий час виконуються послідовно. Завдяки цьому збільшується ймовірність прискорення процесу.

Нерідко при виконанні завдань даного етапу можна засто­сувати ту частину процесу реорганізації, що може здійснюватися автономно. Цей фрагмент дає можливість перегрупувати процес у просторі (наприклад, децентралізувавши його) чи в часі (наприклад, переміщаючи фрагменти з однієї тимчасової фази в іншу).

У процесі реорганізації використовуються різні технології для моделювання, аналізу статистичного даних, збору інформації і документування процесів, комп'ютерних роз­робок, проведення телеметрії, створення експертних систем, баз даних та ін. Намічаються конкретні заходи для технічного оснащення (табл. 8) [147, с. 305].

Таблиця 8

Методи управління на етапі організаційно-технічного проектування

Етап п'ятий: соціальне проектування

Метою даного етапу є виявлення соціальних аспектів процесу реорганізації. На етапі соціального проектування дається опис компанії, кадрового складу, характеру робіт, кар'єри, стимулів, які використовуються у період реорга­нізації, створюється план взаємодії соціальних і технічних елементів. Поряд з цим складаються попередні плани по найму працівників, з навчання й розстановки, нового розміщення персоналу.

Ключові питання, на які необхідно одержати відповіді на цьому етапі:

1. Які технічні та трудові ресурси необхідні в період проведення реорганізації?

2. Які існують можливості для термінової реалізації всієї програми? Що можна виконати протягом кварталу? Одного року? За термін понад один рік?

3. Які цілі повинні бути поставлені і які заходи проведені в соціальній сфері?

4. Як змінюються обов'язки? Які програми з навчання будуть необхідні?

5. Хто, найімовірніше, чинитиме опір проведеним змінам? Які ще існують перешкоди?

6. Як виглядатиме нова організація?

Етап соціального проектування здійснюється одночасно з технічним проектуванням.

Для підвищення відповідальності персоналу за поліпшення якості послуг, наданих споживачам, усі необхідні повноваження передаються персоналу, що має безпосередній вихід на спо­живача. Намічаються необхідні зміни в розподілі обов'язків, повноважень, знань, кваліфікації і використовуваного інстру­ментарію для того, щоб дати можливість персоналу поліпшити свою роботу. Потім (взявши до уваги, що персонал, який виходить на споживача, сам є споживачем в іншого персоналу), це завдання уточнює всі зміни, необхідні для всіх складів персоналу, що удосконалюють послуги, надані замовнику.

При цьому розробляється набір характеристик навичок, знань і орієнтації, які належать до поточних і процесів, що реорганізуються. Готуються матриці поточних і змінених видів робіт із кваліфікації, досвіду і набору орієнтації. Кожен осередок матриці дає рівень (відсутній, низький, середній, високий) кваліфікації, досвіду й орієнтації, необхідних для роботи. Використовуючи ці матриці, можна визначати характеристики робіт з їх різновидів.

На даному етапі розглядається питання погодженості характеристик поточних видів робіт і тих, котрі необхідно буде виконувати, виявляються нові види робіт і нові групи виконавців. Якщо окремі види робіт не відповідають вимогам оновленого процесу, повинні формуватися нові групи виконавців.

У проектних документах цього етапу пропонується рівень кваліфікацій, необхідний для кожного виду нових робіт, схема взаємин між групами працівників, з'ясовується кількісний склад персоналу для поточних і проектованих обсягів робіт.

У рамках даного етапу потрібно відповісти на запитання, як основні компоненти управління будуть узгоджуватися в період реорганізації. Важливо визначити обсяги відповідальності з управління виробництвом і розвитком персоналу, виявити керівників груп першого і другого рівнів. У зв'язку з цим ставиться питання про створення повної організаційної структу­ри й аналізуються можливі варіанти.

Проводиться підготовка нової матриці вимог до кваліфікації, досвіду й орієнтації при переході від старих до нових видів робіт у кожному з підрозділів (що залишилися від колишньої структури і нових). Формулюються вимоги до кожної кваліфікаційної групи. Виявляються труднощі при переході від старого типу робіт до нового. Міра труднощів при переході враховується в процесі попереднього планування навчання персоналу, що беруть участь у процесі.

У процесі реорганізації використовуються різні надбавки до заробітної плати, в основі яких лежить ієрархічний підхід і відносини підзвітності, заміняються надбавками, заснованими на знаннях і професійній кваліфікації. Вирішення цього завдання і доведення результатів до всіх учасників є найважливішим компонентом програми управління змінами.

Багато проектів реорганізації провалювалися через від­сутність ефективних змін в управлінні. Стосовно до кожного працівника потрібно визначати очікувану участь у процесі опору змінам, складати програми комунікацій. При необхідності намічаються заходи впливу на суспільну думку і навчання всього персоналу.

Істотне значення мають стимули, які заохочують працівників переходити до нових форм організації, а також механізми зворотного зв'язку. Стимули найбільш ефективні, якщо в них беруть участь працівники, і постійно перебувають у курсі того, що відбувається.

З метою найбільш ефективної реалізації програми роз­робляються попередні плани по здійсненню соціальних заходів, включаючи комплектування робочою силою, навчання і кадрові перестановки. Ці плани поділяються на тимчасові періоди паралельно з планами з технічного оснащення.

Крім того, визначається структура найвищого рівня управ­ління, тобто роль і відповідальність власника, керівника організації та керівника проекту реорганізації. У таблиці 9 показані методи управління, які застосовуються в ході виконання завдань даного етапу.

Таблиця 9

Методи управління на етапі соціального проектування [147, с. 308]

Етап шостий: перетворення

Мета даного етапу — розробка експериментальної версії і закінченого виробничого реорганізаційного проекту. Деякі завдання цього етапу можуть повторюватися.

Ключові запитання, на які дає відповіді цей етап: 1. Коли треба починати контролювати процес? Як до­відатися, чи правильно обраний курс дій?

2. Які механізми необхідно розробити для вирішення проблем, шо виникають зненацька?

3. Як можна гарантувати, шо період переходу пройде безболісно?

4. Як забезпечити і зберегти невпинний процес змін?

5. Які засоби можуть бути використані для перебудування організації в цілому?

Завдання даного етапу охоплюють завершення моделі діяльності організації, остаточну розробку технічного проекту. Дається оцінка наявного персоналу з погляду кваліфікації людей, знань і їхньої орієнтації, ступеня їхньої зацікавленості в змінах і можливості використовувати їх у нових структурах організації.

Оцінка професійної придатності дуже важлива, тому що рішення про призначення кожного працівника повинне бути прийняте виходячи з його можливостей, а не посади, яку він обійматиме. Оцінки, отримані по кожному працівнику, потім порівнюються з вимогами, які пред'являються до кожної посади і кадрового рівня. Отримані дані про необхідність перепідготовки використовуються далі для розробки програми навчання і розподілу людей за спеціальними курсами. Ставиться також завдання проведення інструктажів після того, як усі приступили до нової роботи.

Крім того, проводиться перевірка бази даних, розробка і перевірка систем і технологічного процесу, усієї документації. Для того, щоб відбувався процес постійного удосконалення організації, потрібно виконувати такі вимоги.

1. Перед персоналом, що бере участь у реорганізації, необхідно поставити ясні завдання, довести до них заходи щодо їх досягнення й інформацію про значення та зміст поточних і минулих заходів.

2. Персоналу необхідно надати засоби для ефективного виконання необхідних перетворень.

3. На персонал варто покласти цілком визначені обов'язки і повноваження, також установити стимули для ефективної роботи.

Методи управління, які застосовуються в ході виконання завдання етапу перетворень, показані у таблиці 10. [147, с. 310].

Таблиця 10 Методи управління на етапі перетворень

Оцінка здійснюваних змін на кожному етапі і після за­вершення всіх заходів щодо реорганізації здійснюється на основі визначеної системи кількісних і якісних показників.

б) Реінжиніринг

Однією з найефективніших інновацій в управлінському консалтингу за останні роки став реінжиніринг. Нині він уже широко використовується у більшості країн світу.

Антикризове управління не може мати іншої основи, ніж пошук і активне використання нових форм, методів, прийомів, сфер бізнесу, оскільки колишні підходи себе вже не виправдують. Незаперечний пріоритет серед інструментів антикризового управління має реінжиніринг. Його методи взяті на озброєння провідними компаніями світу.

Реінжиніринг звичайно представляють як фундаментальне переосмислення і радикальну перебудову бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість, якість, рівень сервісу, швидкість функціонування, фінанси, маркетинг і збут, побудова інформаційних систем.

У журналі "Тіmе" було надруковано рейтинг найвпли-вовіших людей США. Серед останніх виявився Майкл Хаммер, відомий тим, що ввів у діловий лексикон поняття "реінжи­ніринг", що стало дуже популярним у західному бізнесі. Спрощено його можна перекласти як "реорганізація" чи "перебудова". Як відомо, від провалів у бізнесі не застрахований ніхто. Навіть найвідоміші велетні світового бізнесу, такі як IВМ чи GeneralElectric, не раз попадали в скрутне становище. З'ясувалося, що це пов'язано з досягненням межі розвитку в рамках колишніх методів управління. І тоді керівництво запрошувало фахівців з реінжинірингу для того, щоб вивести підприємство з кризи.

У реінжинірингу звичайно виділяють два види діяльності, які істотно один йід одного відрізняють: а) кризовий реінжиніринг, де йдеться про вирішення кризових проблем організації, коли справи пішли зовсім погано і потрібен комплекс заходів, які б дали змогу ліквідувати слабкі місця; б) реінжиніринг розвитку, який застосовується тоді, коли справи в організації йдуть у цілому непогано, але погіршилася динаміка розвитку, стали ви­переджати конкуренти.

Для країн СНД найактуальнішим сьогодні є кризовий реінжиніринг. Але головний потенціал цього управлінського інструменту — бути основним фактором успішного і стабільного розвитку, що робить його дуже важливим в антикризовому менеджменті. Одне з найістотніших достоїнств реінжинірингу -здатність сприяти швидким змінам у бізнесі, що забезпечує можливість не тільки зберегти місце на ринку, а й домогтися у порівняно короткий термін крутого перелому, міцного фінансового становища, високого суспільного іміджу. Постійні зміни в технології, на ринках змушують компанії, що прагнуть вижити і зберегти конкурентоздатність, перебудовувати свою стратегію. Тому реінжиніринг став елементом повсякденного життя багатьох компаній. З усіх концепцій менеджменту фахівці вважають сьогодні найбільш ефективним саме реінжиніринг. М. Хаммер вважає його революцією, що перетворює конструювання бізнесу на інженерну діяльність.

Як же реінжиніринг впливає на бізнес? Зазвичай кілька робочих процедур поєднуються в одну. Процедури, що ви­конувалися раніше різними працівниками, трансформуються водну. Для її реалізації створюється спеціальний колектив. Такий підхід багаторазово підвищує ефективність роботи за рахунок скорочення часу на її виконання і чисельності виконавців.

Тут дуже важливо, що змінюється управлінський підхід -працівниками приймаються самостійні рішення. У ході ре­інжинірингу відбувається не тільки горизонтальне, а й верти­кальне стискування процесів. Там, де має місце традиційна організація робіт, виконавець для прийняття рішень повинен був раніше звернутися до керівництва. Нині ж він приймає рішення самостійно. Розширення повноважень співробітників, під­вищення ролі кожного з них у робочому процесі приводить до значного зростання віддачі від їхньої праці.

Не менш істотно і те, що сам процес реалізується в природному порядку. Реінжиніринг процесів знищує лінійне упорядкування робочих процедур. Дає можливість розпаралелити процеси. Крім того, різні процеси мають різні варіанти виконання. Традиційний процес реалізується на основі чітких стандартів. Але сьогодні ринок вимагає постійної адаптації процесу до зовнішніх умов. Тоді правомірно обирати варіант, що має кілька версій виконання. Вибір же версії робиться відповідно до конкретної ситуації.

Наступний момент — робота виконується в тому місці (територія підприємства), де це доцільно, ане за функціональною ознакою, таким чином, реінжиніринг підвищує ефективність роботи за рахунок відмови від ієрархічного розподілу компанії на відділи. Крім того, істотно обмежується число перевірок і управляючих впливів. У менеджменті контроль за дотриманням виконавцями наміченого дуже важливий. Реінжиніринг при­пускає більш збалансований підхід. Об'єднання окремих робочий процедур дозволяє скорочувати кількість перевірок і управлін­ських акцій, крім того, істотно зменшується кількість погоджень, тобто і тут йдеться про стирання граней між функціональними підрозділами.

Головна фігура — уповноважений менеджер, що виконує роль посередника. Менеджер повинен бути здатний відповідати на всі запитання замовника і вирішувати його проблеми. Має місце змішаний (централізований / децентралізований) підхід. Сучасні технології відкривають можливість компаніям діяти автономно на рівні підрозділів, зберігаючи право користуватися централізованими даними і знаннями випадку уразі вони будуть відторгнуті середньою ланкою управлін­ня, що виконує поточні функції. Робота з реінжинірингу повинна широко висвітлюватися в засобах внутрішньої інформації підприємства, що забезпечує розуміння всіма співробітниками процесу змін, які відбуваються.

Реінжиніринг і його швидке та ефективне здійснення вимагають виділення спеціального бюджету (мінімально необхідного), без якого початок і проведення всього комплексу робіт неможливі. У ході реалізації програми реінжинірингу необхідно спиратися на принцип Паретто (20% зусиль можуть дати 80% результату), а це означає, що потрібно обирати пріоритетні завдання і посилено працювати над їхнім ви­рішенням.

Як показує практика, для реалізації наміченої програми важливо чітко визначити і розподілити ролі, обов'язки та відповідальність кожного учасника для забезпечення реалізації цілей програми. У ході реалізації робіт з реінжинірингу варто чітко виділяти досягнуті в ході робіт результати.

Безумовно, реалізація програми реінжинірингу вимагає відповідної методичної й інструментальної підтримки, шо забезпечують консалтингові фірми.

У ході розгортання програми реінжинірингу варто чітко розрізняти заходи, що покращують бізнес, і заходи, що складають елементи реінжинірингу і корінним чином міняють ефективність бізнесу. На відміну від традиційного процесу поліпшення, за початок беруть не існуючий процес, а чистий лист (тобто проектується новий процес). Якшо поліпшення проводяться знизу — нагору, то реінжиніринг — зверху — вниз. Реінжиніринг охоплює всі сфери діяльності підприємства, а не тільки "вузькі сфери окремих поліпшуючих заходів".

До факторів, що сприяють успішній реалізації програми реінжинірингу, варто віднести насамперед готовність ке­рівництва до змін, розуміння і віру в кінцевий результат, розумну оцінку ризиків, з якими пов'язана реалізація програми. Якщо керівництво готове, то доцільно наділити відповідними повно­важеннями персонал, що реалізує програму, і чітко визначити роль і обов'язки кожного. Для підтримки темпу проведення програми важливо передбачити необхідний бюджет для реалізації насамперед пріоритетних цілей і моніторинг результатівреалізації програми реінжинірингу. Нарешті, дана програма повинна бути підтримана відповідною технологією, мето­дичними матеріалами й інструментами, відпрацьованими в ході реалізації програм на інших підприємствах і в організаціях. Носіями таких методичних матеріалів та інструментів є кон­салтингові фірми, що напрацювали великий практичний досвід. У процесі реалізації програми реінжинірингу підприємства освоюють нові правила роботи, серед них:

• можливість одержання переваг від централізації і де­централізації за рахунок телекомунікаційних мереж;

• прийняття рішень — частина роботи кожного співро­бітника (за рахунок використання систем підтримки прийняття рішень, доступу до баз даних і використання засобів мо­делювання);

• перегляд планів здійснюється оперативно в міру не­обхідності за рахунок використання високопродуктивних ЕОМ.

У ході завершення програми реінжинірингу забезпечується перехід від функціональних підрозділів до віртуальних проектних команд, які відповідають за бізнес-процеси.

У проведенні циклу робіт з реінжинірингу найважливіше місце займають консалтингові фірми. Якщо в більшості галузей світової економіки зростання річного доходу в кілька відсотків уже вважається значним, то для консалтингових компаній цей показник становить від 10 до 25%. Про процвітання цього виду бізнесу свідчить стрімке збільшення кількості працівників у цій сфері (деякі найбільш успішні фірми виросли за останні три-чотири роки в кілька разів).

Плата консалтинговим компаніям — це плата всіх учасників бізнесу за прискорення науково-технічного прогресу, за можливість правильно орієнтуватися у світі, що ускладнюється, за глобалізацію економічних структур, за освоєння "чужих територій".

Практика переконує, що докорінне вдосконалення всієї діяльності на ринку є основою господарського оздоровлення. Але це необхідно і для підприємств, становище яких виглядає досить міцним. Це звичайно пов'язано з розширенням сфери діяльності чи ускладненням схеми управління.

Добре налагоджений бізнес звичайно являє собою комплекс взаємозалежних процесів, що забезпечує необхідну поточну прибутковість бізнесу і перспективи його розвитку.

Основним показником оцінки ефективності ринкової діяльності компанії є нарощування прибутку від вкладення капіталу за конкретний період. Тому будь-які управлінські інновації звичайно націлені на підвищення ефективності бізнес-процесів і вимагають вкладення капіталу. Звідси рішення приймаються з урахуванням намічуваних фінансових результатів, термінів і можливих ризиків і повинні гарантувати таку ефектив­ність використання вкладень, що намічається програмою.

Виділяють різні підходи до реструктуризації бізнес-процесів: удосконалення, перебудова, реінжиніринг.

Перше — це послідовне поліпшення діяльності фірми, при якому має місце мінімальний ризик інвестора і відносно низький рівень вкладень.

При перебудові виявляються малоефективні процеси, яких прагнуть позбутися, а нововведення впроваджуються лише тоді, коли вони вписуються в існуючу організацію і технології компанії.

Реінжиніринг характерний радикальними перетвореннями в існуючих технологіях і організаційних структурах. Він орієнтований на перехід до якісно нового рівня бізнесу. Обсяг інвестицій і ступінь ризику в даному випадку, звичайно, виші.

Останнім часом дедалі більше почали застосовувати ме­тодології реінжинірингу. Цей управлінський інструмент за­рекомендував себе як засіб різкого поліпшення результатів діяльності підприємства. Йдеться, як правило, про перетворення основних бізнес-процесів і пов'язаних з ними організаційних структур, технології, методів роботи, інфраструктури, корпо­ративної культури.

Досвід переконує, шо реінжиніринг забезпечує не тільки значне зниження витрат, а й скорочення термінів роботи і підвищення її якості. Важливо, що при цьому забезпечується велика гнучкість в управлінні підприємством.

Реінжиніринг допомагає істотно підвищити якість роботи в усіх основних сферах життєдіяльності компанії, зокрема таких, як постачання, науково-дослідницька робота, кадрова політика, планування виробництва, процес виробництва, управлінська звітність, маркетинг, обслуговування клієнтів тощо. Реінжині­ринг є процесом, в якому повинні брати участь усі підрозділи підприємства з урахуванням їх специфіки.

Реінжиніринг процесів бізнесу має насамперед своєю метою вдосконалення функціонування фірми, націлене на скорочення витрат і підвищення ефективності підприємства в цілому чи його основних ланках, причому наголос робиться ла вдосконаленні робочих процесів.

Основна увага приділяється також реорганізації бізнес-процесів, спрямованої на якісне поліпшення останніх. Нарешті, коли фірма перебуває в скрутних умовах, реінжиніринг може бути націлений на докорінну перебудову бізнесу. Це можуть бути структурні зміни на ринку, фінансові проблеми.

Основними складовими процесу управління змінами є оцінка готовності до них організації і розробка плану їхнього впровадження. Повинна бути чітко визначена роль спів­робітників, що беруть участь у процесі змін. Ініціатори зміни зобов'язані мати повноваження для прийняття рішень про зміни і перетворювати їх у життя. Дуже важлива і роль людей, шо не мають формальної влади в організації, але можуть вико­ристовувати свій вплив у колективі для ініціювання процесу змін.

Здійснення таких проектів вимагає чималих зусиль. Не­обхідно створити команду фахівців, у яку повинні входити: керівник організації, групи з проектування кожного процесу, що піддається реінжинірингу, групи впровадження, що можуть перетинатися з групами проектування, а також спостережний комітет, необхідний для координації проект}' і який складається з авторитетних представників організації і зовнішніх кон­сультантів.

Використана література

1. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с
2. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 480 с.
3. Котлер Ф. Маркетинг и менеджмент. — СПб: Питер Ком, 1998. — 896 с.
4. Мескон М. X ., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М: Дело, 1992. - 702 с.
5. Кардашевский В'., Бондаренко А. Повышение производительности: европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.
6. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.
7. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. - 1997. - № 3. - С. 60-66.
8. Басовский Л. Б. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учеб. пособие. - М: ИНФРА-М, 1999. - 260 с.
9. Батра Раджив, Майерс Джон Дж., Аакер Дэвид А. Рекламный менеджмент: Пер. с англ. — 5-е изд. — М.; СПб.; К.: Издат. дом "Вильяме", 1999. — 784 с.
10. Витт Юрген. Управление сбытом: Пер. с нем. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 112 с.
11. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с
12. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 480 с.