Реферат
на тему:
Розвиток сільського туризму
Чи з легким серцем залишає наш співвітчизник Батьківщину, вирушаючи на роботу за кордон? Питання, очевидно, риторичне. Розлука з родиною, ризик зниження професійного рівня, відсутність стабільності, дискомфорт у зв’язку з перебуванням в іншому культурному та етнічному середовищі, дискримінація та інші проблеми змушують сивіти не одну голову…
Значною мірою сприяти як поверненню нинішніх заробітчан до рідних домівок, так і створенню нових робочих місць може (і повинна!) така галузь вітчизняного туризму, як сільський зелений. Він охоплює широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного у сільській місцевості (власне, сільський туризм), у туристичних центрах і курортах, що розміщені у селищах та містечках, до відпочинку в сільських дворогосподарствах (агротуризм). Словосполучення «сільський зелений» підкреслює проекологічну орієнтацію цієї галузі туризму.
Завважу, що в європейських країнах вищезгадана сфера відпочинку розвивається і функціонує не перший рік: та ж таки Франція відзначила півстолітній ювілей, Румунія — десятилітній. У цілому, світові тенденції розвитку цього виду діяльності сільського населення та дозвілля міських жителів, який іменується в Україні терміном «сільський зелений туризм», визначаються саме в Європі.
Однією з причин досить активного розвитку сільського туризму у Старому Світі є криза сільськогосподарського сектора. Частка громад, зайнятих у такому виробництві, становить від 30% (Греція) до 2% (Бельгія та Данія) від їх загальної кількості. Саме цим пояснюється підвищене зацікавлення зеленим туризмом, який, за умови швидкого розвитку, може «оживити» чимало сільських регіонів. Так, 35% міських жителів країн ЄС уже віддають перевагу відпустці «під грушею», у Голландії таких — взагалі половина.
Активному розвиткові сільського туризму сприяє також аграрна політика урядів, яка спонукає фермерів до пошуку альтернативних джерел доходів. Ну і, звісно, бажання людей повернутися до природи, за невисоку плату доторкнутися до її чистоти, пожити в сільському середовищі й відкрити нові для себе народні ремесла, цікаві місця, кухню, фольклор тощо.
Оскільки зелений туризм є дійовим засобом вирішення проблеми утримання населення в слаборозвинутих регіонах, у багатьох країнах він розглядається як один із важливих напрямів у політиці розвитку села. Це підкреслює й назва ІІ Європейського конгресу сільського туризму, який наприкінці вересня нинішнього року проходитиме у Криму, — «Розвиток та інтеграція з допомогою сільського туризму». Завважу принагідно: учасники першого конгресу, що позаторік відбувся в Іспанії, наявний потенціал європейського ринку сільського туризму визначили у майже два мільйони ліжко-місць.
У Франції, Великобританії, Голландії, Ірландії, Німеччині, Іспанії залучення до діяльності у сфері зеленого туризму заохочується на національному рівні. За популярністю відпочинок у сільській місцевості в цих країнах посідає нині друге (!) місце після вакацій на морі. Сільський туризм створює нові робочі місця та приносить реальний дохід регіонам, дозволяє знайти засоби і способи для збереження природи. В багатьох країнах розвиток цього виду туризму став головним напрямом охорони і відтворення сільських ландшафтів.
У Німеччині становлення зеленого туризму почалося з розробки концепції його розвитку у периферійних регіонах. У результаті на ринку нині представлені пропозиції дешевого відпочинку на природі, без використання дорогої інфраструктури, але з наданням комфортних умов проживання.
Загальновідомі успіхи Франції у створенні агротуристичного продукту. Щорічно країну відвідують у середньому 37 млн. іноземних туристів, із них близько семи мільйонів віддають перевагу відпочинку на селі.
Дедалі привабливішим стає сільський туризм в Англії. Тамтешні фермери пропонують широкий вибір різноманітних послуг за доступними цінами та зі спеціальними знижками для дітей. Великий попит у мандрівників на пристосовані для туристських потреб старовинні ферми. В Ірландії стіни будинків, у яких надають «сільсько-туристичні» послуги, ідентифікуються відповідними символами: їх прикрашають зеленими листочками. Знайти «зелене» житло допомагають спеціальні покажчики, довідники, каталоги, в яких пропонується ночівля на фермах або віллах із багатим частуванням.
Належний досвід у цій справі та користь від неї мають і наші вчорашні брати і сестри по соцтабору. Так, у Польщі на селян, які бажають розпочати діяльність у сфері зеленого туризму, та тих, котрі вже надають такі послуги, не поширюється дія закону, що регулює господарську (підприємницьку) діяльність. Тому грошові винагороди за відповідні послуги не підлягають стягуванню податку на додану вартість. Законодавство також передбачає, за певних умов, звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб. Закон зобов’язує сільських господарів реєструвати відпочивальників у спеціальному журналі. Причиною виникнення цивільної відповідальності може бути невиконання або ж неналежне виконання умов домовленостей між сторонами, а також заподіяння шкоди. Така відповідальність реалізується шляхом відшкодування вартості заподіяних збитків. Взаємні права та обов’язки сторін визначаються договором, укладеним між ними.
В угорському законодавстві регулювання «зелено-туристичних» відносин не підпадає під дію нормативних актів, якими регулюються відносини у сфері підприємництва. Відповідно, не підлягають оподаткуванню й особисті доходи, отримані селянами від використання для відпочинку власного житла. Існують також спеціальні пільги та переваги для сімейних господарств, які займаються (або виявили бажання зайнятися) діяльністю у сфері сільського туризму, якщо вони розміщуватимуться на території сільських поселень в економічно слаборозвинутих (визнаних економічно депресивними) регіонах. Отримати такі пільги та переваги можна на конкурсних засадах. Ці проекти можуть отримати матеріальну підтримку у формі кредитів (до 8 тис. доларів США), які в разі успішної реалізації проекту поверненню не підлягають.
Великий законодавчий досвід у розвитку агротуризму має Латвія. Зумовлено це тим, що вже тривалий час основним контингентом туристів, які бажають відпочити в тамтешній сільській місцевості, є іноземці. Уряд вчасно звернув увагу на цей вельми перспективний вид туризму, здатний вирішити проблему безробіття на селі (чи не актуально це для України?!), і затвердив ряд відповідних нормативів. За даними Асоціації сільського туризму Латвії, за останніх вісім років у сільській місцевості майже вдесятеро зросла кількість місць прийому туристів, у 19 разів — кількість ліжко-місць. Такими послугами у 2001 р. скористалися понад 12 тисяч туристів, у т.ч. 20% іноземців (передовсім із далеко не бідних Фінляндії, Німеччини та США).
А чим ми можемо чужинцям носа втерти?.. Адже й наше село приваблює (і не лише іноземців) мальовничою природою, специфічним способом життя, українською гостинністю та здоровою їжею. Тобто наявні передумови цілком достатні для розвитку зеленого туризму. Однак із успіхами тут не густо. І це при тому, що шоста-сьома частина житлового фонду із понад шести мільйонів сільських будинків потенційно придатна для використання з метою розвитку цього сегменту вітчизняного туризму. Незайнятим або частково зайнятим є сільське населення. Немає проблем із сільськогосподарською продукцією, яка в основному вирощується у приватних селянських та фермерських господарствах…
Нині в Україні практичними проблемами сільського зеленого туризму дійово намагається перейматися лише всеукраїнська громадська неприбуткова організація з відповідною назвою — Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Як зазначають фахівці, аналізуючи десятирічну діяльність Спілки, її незаперечною заслугою є те, що про сільський зелений туризм у нашій країні заговорили. Однак чи відбувся він як форма діяльності сільського населення з надання послуг проживання та харчування на власній садибі, як форма відпочинку міського населення з використанням туристсько-рекреаційного потенціалу сільської місцевості?.. Очевидно, що ні.
Нині у 18 регіонах держави близько 1000 господарств запрошують «відпочити під грушею». 70% їх припадає на Карпатський регіон. У деяких областях, передовсім на Західній Україні, місцеві держадміністрації намагаються дати раду розвиткові зеленого туризму, проте на заваді стає законодавча невизначеність. Зважаючи на це, є чимало речей, які поза межами компетенції вболівальників за таку потрібну не лише українському селу справу.
Нині чимало вітчизняних політиків стали ревними захисниками українського села. Про те, що вони обіцяють, немає потреби переповідати. А ось до законодавчого врегулювання питання розвитку сільського зеленого туризму та відповідної рекламної кампанії на державному рівні у слуг народу руки не доходять. Не беремо тут до уваги лише наявність терміну «сільський зелений туризм» у двох указах президента України (щодо основних напрямів розвитку туризму (1999р.) та щодо соціального розвитку села (2000 р.)), які погоди не роблять. Показовою є й відсутність результатів виконання відповідної постанови Кабміну від 22 квітня 2002 р., одним із пунктів якої було заплановано розробити Програму розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Підсумовуючи, зауважу: стратегічною метою розвитку сільського зеленого туризму в Україні є створення конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби як наших співвітчизників, так і іноземців. А також розширення внутрішнього туризму та постійне зростання обсягів в’їзного туризму, забезпечення комплексного розвитку рекреаційних територій та туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів їх населення. Не можна забувати і про збереження та відновлення природного середовища й історико-культурної спадщини, наповнення державного та місцевого бюджетів. Чи непідйомна це справа? Аж ніяк. Затримка, повторюю, лише за «політичною волею» народних обранців.
Джерела:
1. Відпочинок під грушею: коли й чи стане він цивілізованим? Ігор ВИННИЧЕНКО (доцент кафедри країнознавства і туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка). «Дзеркало тижня» № 37 (565) 24 — 30 вересня 2005
2. http://www.dt.ua/3000/3900/51299/
|
