| Тема: Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив.
ПЛАН
1. Поняття медичного колективу, його значення для медичного працівника і для лікування. Одужання хворих. Поняття соціально-психічного клімату в колективі.
2. Принципи дружніх відносин в медичному колективі.
3. Причини сварок і пліток у медичному колективі і їх профілактика.
4. Такт і безтактність у стосунках медичних працівників.
1. Колектив
(від латинської “колектівус” – збірний) – вищий рівень розвитку і фукціонування групи людей, які характеризуються спільними цілями.
В медичному колективі такими спільними цілями є діагностика і лікування хворих.
Успіх в лікуванні хворих багато в чому визначається взаємовідносинами медичних працівників між собою, тобто соціально-психологічним кліматом в медичному колективі
.
Позитивний соціально-психологічний клімат
в медичному колективі сприяє формуванню в кожного медичного працівника почуття задоволеності від участі у спільній діяльності, а звідси – бажання працювати, а, отже, підвищується ефективність праці і відповідно здійснюється благо приємний вплив на хворих.
І, навпаки, негативний соціально-психологічний клімат
сприяє почуттю незадоволеності, понижується ефективність праці, і це негативно впливає на хворих.
Професійний склад медичного колективу:
1 – лікаря;
2 - середній медичний персонал;
3 – молодший медичний персонал;
4 – адміністративно-господарський персонал.
Головні гумові формування потрібних взаємовідносин в колективі:
1) творча діловитість і цілеспрямованість;
2) взаємна повага, чесність;
3) довіра і принципова критика.
Медичний колектив на вищому рівні свого розвитку стає колективом лікувальним
, який безпосередньо здійснює терапевтичний вплив на хворих (якщо в медичному колективі позитивний соціально-психологічний клімат).
2. Колегами
називають людей, об’єднаних спільністю ділових (професійних) інтересів.
Бути колегами
– значить притримуватись принципів взаємоповаги і взаємодопомоги, взаємно збагачувати один одного щирістю і красою тощо.
Якщо у медичного працівника виникають сумніви, невпевненість в правильності міроприємств по здійсненню хворому допомоги, він звернеться за порадою до своїх колег, в першу чергу до більш досвідчених і знаючих, і з їх допомогою виділить труднощі, які виникли.
В боротьбі з недоліками в роботі важливе місце займає дружня, здорова критика
(але тільки тут умові відсутності хворих). Якщо медичний працівник вміє переборювати свої слабкості, самокритичний,
то і справедлива критика в його адрес зі зовсім не як особиста образа, а як необхідна допомога. Дружня критика примушує ретельно проаналізувати причини дефектів в своїй роботі, намітити шляхи їх усунення, зробити певні висновки, підсилити самоконтроль.
Починаючий медичний працівник потребує допомоги старших і більше досвідчених колег по роботі.
Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника має бути постійною турботою лікаря (наприклад після обходу лікар має розказати медичній сестрі про зміни в станах хворих, дати їй пояснення до призначень і т.п.).
Обов’язки кожного лікаря і медичної сестри ж взаємне збагачення накопиченим досвідом, висновками своїх спостережень і роздумів тощо.
3.
Основні причини сварок у медичному колективі:
· Строго не встановлені точні межі професійної діяльності і обов’язки
тоді виникають труднощі і напруженість у відносинах медичних працівників (такі сварки здійснюються в основному між медичними сестрами, які замінюють одна одну).
Профілактика: встановлювати точні обов’язки кожного і точні межі професійної діяльності.
· Протиріччя в стилях роботи медичних працівників
(наприклад зіткнення акуратності і неохайності і т.п.).
Профілактика: стиль роботи медичних сестер має бути по можливості однаковим, оскільки в ідеалі колектив характеризується єдиним стилем роботи.
· Невиконання службових обов’язків (наприклад, відлучення в робочий час і т.п.).
Профілактика: бесіда з колективом старшої медичної сестри, завідуючою відділом, головного лікаря.
· Неввічливість медичних працівників
(високомірність, невихованість і т.п.)
Профілактика: підбір належного персоналу.
4. Так і безтактність в стосунках медичних працівників (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).
4. Поняття уваги, її фізіологічна основа, види. Розлади уваги, поведінка медичного працівника з такими хворими (відведено на самостійну поза аудиторну роботу студентів).
5. Мислення
– це процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.
Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти й явити, доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Отже, мислення – це вищий пізнавальний процес.
Фізіологічна основа мислення
– діяльність кори півкуль великого мозку, яка здійснюється у взаємодії сигнальних систем.
Мислитель на діяльність людини складається з таких операцій (функцій):
1) аналіз – процес поділу на складові частини того, що сприймається;
2) синтез – процес мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих частин;
3) порівняння – встановлення схожості і відмінності ознак та властивостей об’єктів;
4) узагальнення –виділення головного, загального з розрізнених частин;
5) абстракція – перехід від одиничного до загального;
6) конкретизація – перехід від загального до одиничного.
Форми мислення:
· поняття - вищий рівень узагальнення;
· судження – відображає логічні зв’язки між предметами і явищами;
· умовивід – висновок, зроблений з кількох суджень.
Види мислення (за змістом розв’язуваних проблем):
1) наочно-дійове – розв’язування задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, випробування властивостей об’єктивів (властиво і вищим тваринам);
2) наочно-образне – пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них (характерне для дітей молодшого віку – 5-6 років);
3) словесно-логічне (абстрактне) – узагальнення мислення у формі понять і міркувань (формується на основі наочно-дійового наочно-образного мислення в процесі ігрової, навчальної. Трудової і громадської діяльності людини.
Розлади мислення:
1) маячення – уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в помилковості яких патологічно впевненого в їх правильності суб’єкта неможливо переконати:
· манія впливу – хворі думають, що їх гіпнотизують і т.п.;
· манія величності – хворі вважають себе видатним громадським діячем, вченим, артистом і т.п.;
· нав’язливі ідеї гріховності, самозвинувачення - хворі вважають себе злочинцями і т.п.;
· нав’язливі ідеї самоприниження – хворі вважають, що вони не варті того, щоб до них ставились по-людськи і т.п.;
· нав’язливі іде матеріального руйнування – хворі вважають, що вони, їх рідні, їх діти, місто – все зруйновано і т.п.;
· іпохондричного характеру – хворі вважають, що в них рак шлунку, немає серця і т.п.;
· параноїдна манія переслідування – хворим здається, що все оточення має до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи вбити і т.п.;
· маячні ідеї метаморфози – зміни особистості.
2) Над цінні ідеї – патологічне перетворення природної реакції на реальні події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю. Критичного відношення до них.
3) Нав’язливі думки – думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі людини при повній критичності своїх суджень:
· нав’язливі стани, серед яких – фобії;
- агорафобія – страх перед широким простором;
- клаустрофобія – боязно закритих приміщень;
і інші.
4) Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні логічні судження.
5) Розенерство – безплідне мудрування” (міркування заради міркування).
6) Сповільнене мислення – хворі розмовляють і думають повільно.
7) В’язке мислення – хворі повторюють одні і ті самі думки.
8) Прискорене мислення – мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду фразу, а вже починає іншу.
За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні. Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття. Найкраща форма поведінки для медичного працівника – доброзичливість.
6. Мова
– основа мислення.
Мова
– суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом спілкування в даному суспільстві.
Функції мови:
· спілкування (комунікативна функція) – це головна функція мови;
· означення (сигніфікативна функція);
· вираження (експресивна);
· впливу;
· передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя інтелектуальної діяльності тощо.
Фізіологічна основа мови
– центральні механізми (різні відділи кори півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових зв’язків, органів мови і дихання).
Види мови
:
1) усна (експресивна) – мова вголос;
2) внутрішнє (імпресивна) – мова про себе і для себе;
3) письмова – мова при писанні.
Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, зв’язки, тому мова тісно пов’язана з мисленням
. Вона є безпосередньою дійсністю думки.
Розлади мови:
1) Афазія – порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:
· динамічна афазія – порушення складного усного і писемного активного мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова, назвати предмети і розуміти мову інших;
· еферентна моторна афазія - порушується принцип послідовності; хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об’єднати їх у слова;
· аферентна моторна афазія – порушується здатність вибирати потрібні звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;
· семантична афазія – порушується розуміння логіко-граматичних конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;
· сенсорна афазія – порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення);
· амнестична афазія – порушення здатності називати предмети, причому можливість характеризувати їх зберігається; якщо підказати початкові букви, то хворий згадує потрібне слово.
2) Афонія – нездатність голосно говорити; хворий може шепотіти.
3) Дизартрія – розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовленні звуків (особливо приголосних) сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні.
Догляд за хворими з розладами мови складає чималі труднощі: персонал часто не може зрозуміти хворого, а хворий не розуміє звернене до нього питання. При догляді за такими хворими від медичних працівників вимагається велике терпіння, спостережливість і чуйність.
7. Інтелект
(від латинської – розсудок, розуміння) – це мислитель ні здібності людини.
Інтелект – це система всіх пізнавальних здібностей людини, зокрема, здібність до пізнання і рішення проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності.
Форми інтелекту:
1) вербальний інтелект – включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;
2) здатність рішати проблеми;
3) практичний інтелект – вміння адаптовуватись до навколишньої обстановки.
Типи інтелекту:
1. – генетичний (не може бути виявлений жодним тестем);
2. – поведінковий (виявляється в поведінці людини на основі виховання, освіти і спадковості);
3. – вимірюваний (представляється оцінками з тестів).
Інтелект включає в себе набуті знання, досвід, здатність до їх подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності.
Мислення являє собою активну функцію інтелекту. Тобто мислення – інтелект в дії.
Посередництвом мови формуються всі поняття, тому мислення, а, отже, і інтелект, неможливі без мови. А мислення і інтелект виражається через мову. Отже мова, мислення, інтелект – тісно взаємозв’язані.
Розлади інтелекту:
1) Олігофренія – це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або перенесених у ранньому дитинстві захворювань. Поділяють на 3 форми:
· дебільність - легкий ступіть олігофренії, характеризується примітивність суджень і умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій;
· імбецильність – форма олігофренії, яка посідає середнє місце між дебільністю і ідіотією, характеризується сповільненим і непослідовним мисленням; так, можуть писати окремі слова, але реченні скласти не під силу, рахують у межах двох десятків; їхня трудова діяльність має перебувати під постійним наглядом;
· ідіотія – найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною відсутністю психічних реакцій і мовлення; не піддаються навчання, не здатні обожити себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного.
2) Слабоумство (деменція) – це стійке збіднення і спрощення психічної діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів, збідненням емоцій і порушенням поведінки; виникає у більш пізньому періоді життя під дією патогенних факторів. Поділяють на:
· тотальне слабоумство – виявляється у порушенні психічної діяльності, стиранні індивідуальних якостей особистості; хворі стають нетактовними некритичними до свої вчинків, втрачають основні морально-етичні властивості особистості;
· парціальне слабоумство – слабоумство з невираженими симптомами випадіння пам’яті, інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в ряді випадків із збереженням критичного ставлення до свого стану.
Хворих з розладами інтелекту непросто доглядати. Вони нерідко неправильно розуміють або по-своєму тлумачать звернене до них запитання. Неадекватні висказування і вчинки їх викликають роздратованість навколишніх. Велика витримка і співчуття потребується від медичних працівників при догляді за такими хворими. Краща форма відношення – доброзичливість.
|
