МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних туристичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

на тему: « ТУРИСТСЬКО-ЕКСКУРСІЙНІ РЕСУРСИ СЕНТ-ЛЮСІЇ»

Студент ІІ курсу

Саломатін О.І.

Науковий керівник

ст. викладач

Гринюк О.Ю.

Київ – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми . На сьогоднішній день туризм посідає чи не найперше місце в світовому суспільстві. Ще з продавніх часів люди тяжіли до подорожей за знаннями, новою культурою, вирішенням суспільних проблем, а в першій половині XIX ст. призвели до виникнення цілої галузі економічної діяльності. Сучасний туризм – це потужна індустрія, яка утримує провідні позиції в сучасному світовому господарстві. За статистикою Всесвітньої Ради Туризму і подорожей, сьогодні кожний десятий робітник у світі – працює в галузі туризму.

На початку XX ст., туризм став повсякденною справою майже для третини населення планети. Більше того, у XXI столітті туризм, випередивши за обсягами доходу нафтову промисловість і автомобілебудування, і зайняв провідне місце серед світових галузей економіки. За даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2004 р. загальна кількість туристичних прибуттів склала 763 млн. осіб, а доходи від туризму – 622 млрд. доларів. У 2005 р. продовжилась тенденція до зростання обсягів міжнародного туризму: кількість міжнародних прибуттів зросла на 5,5 % і становила 808 млн. осіб. У 2010 р. прогнозується понад 1 млрд. учасників міжнародних подорожей, а доходи від туризму сягнуть 1550 млрд. доларів. Якщо ж до результатів міжнародного туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть щонайменше втричі[7].

Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. В цих країнах, держава стимулює розвиток туристичної галузі, так як туризм – це єдине джерело надходження капіталу та іноземних інвестицій. До таких країн належать – Домініка, Мартініка, Сент-Вінсент, Гренада, Барбадос, Сент-Люсія. Але більшу увагу з цих країн привертає Сент-Люсія, тому автор і обрав тему своєї курсової роботи «Туристсько-екскурсійні ресурси Сент-Люсії». Тому що ця країна має вагомий потенціал для розвитку туризму.

Об 'єктом дослідження курсової роботи є природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Сент-Люсії та їх використання в туризмі.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією держави Сент-Люсія.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від І тис. н.е. до початку ХХІст.

Джерельну базу цього курсового дослідження складають понад 30 джерел, які опрацьовані автором у ході роботи. Насамперед, потрібно назвати праці, що мають повну характеристику досліджуваної країни. Найскладнішим був процес збору матеріалу для характеристик аналізу туристичного ринку Сент-Люсії, оскільки немає жодного спеціального видання, присвяченого цій темі. Тому автору довелося опрацювати значну кількість матеріалів в мережі Інтернет.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристсько-екскурсійного потенціалу держави Сент-Люсія. Для реалізації зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання :

- дати загальну характеристику Сент-Люсії;

- дослідити природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси острова з метою їх використання в туристичній діяльності;

- проаналізувати туристичний ринок Сент-Люсії на сучасному етапі.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕНТ-ЛЮСІЇ

1.1 Фізико-географічна характеристика країни

Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові у складі архіпелагу Малі Антильські острови. На півночі граничить з островом Мартініка (по протоці Сент-Люсія), на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадіни (по однойменній протоці). Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км.).Каплевидний в плані острів має розміри приблизно 44 км в довжину з півночі на південь, і завширшки 23 км з заходу на схід, при спільній площі 616 км² (другої за величиною в південній групі Навітряних островів)[36].(Додаток 1)

За особливостями рельєфу острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому гористіший, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він є вершиною древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.. По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-Л’Іль-Рідж з висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і у вулканічному масиві Пітон (Грос-пітон — 797 м, Пті-пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі удосталь зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву заросли пишними тропічними лісами, а багаточисельні короткі річки формують широкі і родючі долини.Побережжя острова утворене неширокою смугою прибережної низовини і сильно порізане. Південно-східні і північно-західні береги утворюють якусь подібність шхерного району з багаточисельними затоками і бухтами, що обрамовані безліччю крихітних рифів.

Клімат . Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують жару. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до 3000 мм в рік, притому що, на східних навітренних сторонах гір, вона становить 3450 мм, а на західних підвітренних – 1500 мм.. Сухий сезон з січня по квітень; дощовий з травня по серпень. У будь-який час року можливі потужні, але короткочасні проливні дощі, що доводяться зазвичай на кінець дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа.

Внутрішні води. Річки Сент-Люсії недовгі і порожисті,. В період дощів часті повені. З гір стікають багаточисленні річки та струмки, які в деяких місцях переходять у невеликі водоспади. Вони добре орошають плодорідні землі.

Природа. На острові виростає близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові начеб антуріума, утворюють щільний килим, що покриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні і південно-східні схили гір покриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. Фауна представлена насамперед птахами і плазунами. Морські води у берегів Сент-Люсії багаті на рибу, ракообразні та молюсків. Серед представників фауни на Сент-Люсії живуть надзвичайно рідкісна у світі змія сентлюсійський рейсер, та найменша змія у світі – вузькорота змія. Також місцева фауна включає ендемічну земляну ящірку, амазонську переливчасту папугу і двох гризунів — агуті і манику, поширених по всьому острову. Узбережні рівнини та міжгірські долини добре зволожені. На території внутрішньої частини острова знаходяться тропічні ліси та джерела мінеральної води.

Отже, зважаючи на чудову фізико-географічну характеристику, можна зробити висновок про великий потенціал розвитку туризму на даній території[8;12;18].

1.2 Короткий нарис історії Сент-Люсії

До європейської колонізації

Перші відомі мешканці Сент-Люсії були араваки, які прибули на острів з Південної Америки приблизно у 200-300 рр. н.е. Багаточисленні археологічні розкопки на острові, представили зразки аравакської кераміки. Є свідчення що перші мешканці, називали острів – Йоуаналао (Iouanalao), що означало – «Земля Ігуан», завдяки великій чисельності ігуан на острові.

Кариби поступово витіснили араваків, протягом періоду з 800 по 1000 рр. Вони називали острів Іванарау (Hiwanarau), а пізніше Еванора (Hewanorra), доречі це ім’я зараз носить «Міжнародний Аеропорт Еванора», у В’є-Форі. Пізніше вони були залякані європейцями історіями про насильства і канібалізм. Але багато чого з цього було перебільшенням на частині європейців[30].

Європейська колонізація

Європейці вперше висадилися на острів у 1492р., протягом раннього іспанського дослідження Карибського моря. Голландці, Французи та Англійці пробували встановити торгівельні застави на Сент-Люсії в 17 сторіччі, але стикалося з опозицією карибів, чию землю вони займали.

17-е століття

Не дивлячись на те, що французький пірат Франсуа ле Клєр, часто відвідував Сент-Люсію у 1550-х рр., перше поселення було засноване голландцями, близько 1600-ого року, відоме як В’є-Фор. У 1605 р., англійське судно «Оливкова Гілка» збився з курсу на Гвіану, і 67 колоністів започаткували поселення на Сент-Люсії, але за п’ять тижнів, через хвороби і конфлікти з карибами, залишилося лише 19 осіб, через що вони втекли з острова.

Французи офіційно претендували на острів у 1635 р. але англійці їх випередили, і вже у 1639 р. започаткували нове поселення, яке кариби знову знищили. Далі нічого не відбувалось, доки у 1651 р. з Мартініки, не прийшов французький командуючий Рузелан, який тримав острів до смерті у 1654 р.

У 1664р., Томас Ворнер, претендував на місце губернатора Сент-Люсії, і підпорядкування острова Англії. Він привіз з собою 1000 чоловік, щоб захиститися від французів, але через 2 роки, залишилося лише 89 осіб, здебільше завдяки хворобам. Протягом років після цього, острів був уламком, який переходить з рук в руки, по усіляким договорам, та торгівельним згодам.

18-е століття

Англійці з штаб-квартирою на Барбадосі, і французи, які зосередились на Мартініці, дуже зацікавилися Сент-Люсією, після того як, у 1765 р. на острові розвилася цукрова промисловість. Конфлікт з карибами зростав, але це не дало ніяких перепон, для того щоб острів був захвачений.

Ближче до кінця століття, відбулася Французька Революція, і на Сент-Люсію був відправлений революційний трибунал, очолюваний капітаном Ла-Кросом. Принісши ідею революції до Сент-Люсії, він встановив гільйотину, яка була використана, щоб знищити Роялістів. У 1794, французький губернатор острова оголосив, що всі раби вільні, але ненадовго. Дуже скоро на острів знову вторглися англійці, і відновив рабство через роки боротьби. Кастрі був спалений у 1796 р. як частина битви між англійцями, рабами і французами.

19-е століття

У 1814 році, британці святкували перемогу над французами. Через три роки після того як Гаїті стала першою незалежною «чорною» державою в Карибському морі, англійці відмінили рабство на Сент-Люсії. Але навіть після остаточного скасування рабства у 1834 році, всі африканці мали пройти чотирьохрічне навчання, впродовж якого вони повинні були працювати безкоштовно на свого «вчителя», щонайменш три чверті тижня, з конечною «свободою» у 1838 році.

Також у 1838 році, Сент-Люсія увійшла у групу Британських Навітряних Островів з штаб-квартирою на Барбадосі. У 1885 році, центральна адміністрація була перенесена до Гренади.

З 20-ого століття до наших днів

У 1924 р. острів отримав місцеве самоуправління. Також у цьому році була прийнята перша конституція, яка зазначила меншість вибраних членів в заздалегідь висунутий законодавчий орган. Універсальне доросле право голосу було введене у 1951 році. Міністерський уряд був обраний у 1956 році, і в 1958 році, Сент-Люсія приєдналася до Вест-Індійської Федерації, з напів-автономною залежністю Сполученого Королівства. Коли федерація зруйнувалася в 1962 році, була зроблена друга спроба перебудови, але вона також не вдалася. Після другої невдалої спроби, Сполучене королівство, і ще 6 держав з навітряних і підвітряних островів – Гренада, Сент-Вінсент, Домініка, Антигуа, Сент Кітс і Невіс, Сент-Люсія – почали розвивати нову форму управління – Асоційована Державність.

Як асоційована держава Сполученого Королівства, з 1967 до 1979, Сент-Люсія мала повну відповідальність за внутрішнє самоврядування, але залишала його зовнішні обов’зки і захист на Сполучене Королівство. Це тимчасове аранжування закінчилося 22 лютого 1979 року, коли Сент-Люсія досягла повної незалежності.

Отже, Сент-Люсія має дуже багату історичну спадщину, а завдяки вдалому географічному положенню, і в наш час зберігає стійкий туристичний інтерес[28;15;36].

1.3 Державно-адміністративний устрій

Сент-Люсія — член співдружності націй, глава держави — королева Великобританії (зараз -Елізавета II), представлена генерал-губернатором. За конституцією, їм може бути будь-який громадянин Співдружності, що призначається по волі монарха. На практиці, на цей пост призначається зазвичай місцевий уродженець, по рекомендації глави уряду країни.Генерал-губернатор (з 1997 Калліопа Пірлетт Луїси) дає доручення сформувати уряд і затверджує його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, по рекомендації прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників.Законодавча влада двопалатного парламенту. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються по рекомендації прем'єр-міністра, 3 — по рекомендації лідера опозиції, 2 — по рекомендації релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Палата зборів (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін).Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі нього коштує прем'єр-міністр. На цей пост звичайно призначається після виборів лідер партії або коаліції, що володіє більшістю в Палаті зборів[11].

Державний прапор – прямокутне полотнище темно синього кольору, посередині якого розміщено трикутник, видовженої форми, розділений на три частини, різних кольорів – жовтий, чорний і білий. (Додаток 2)

Адміністративний поділ. У адміністративному відношенні країна підрозділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевої самоврядності — міські і сільські ради і управління. (Додаток 3)

Політичні організації.

Основні політичні партії:

Об'єднана партія робітників — Об'єднана робоча партія (ОРП) – утворена в 1964 в результаті злиття Національного лейбористського руху і народно-прогресивної партії. Стоїть на консервативних позиціях. На виборах 2001 отримала 36,6% голосів і 3 місця в Палаті зборів. Лідер партії – Морелла Джозеф (лідер опозиції);

Лейбористська партія Сент-Люсії — Лейбористська партія Сент-Люсії (ЛПСЛ) – утворена в 1950 на базі профспілки кооперативних робітників. Поступово перейшла із спочатку лівих на помірні позиції. Консультативний член Соціалістичного Інтернаціоналу. На парламентських виборах 2001 отримала 54,2% голосів і 14 місць в Палаті зборів. Лідер і прем'єр-міністр – Кенет Енто;

Діють також: Національний альянс (3,5% голосів; лідер Джордж Одлэм); Партія свободи (лідер М. Франсуа); партія «Су Ту Апве Фуете Фіні» та ін.

Судова влада складається з судів нижчої інстанції, що одночасно займаються кримінальними і цивільними питаннями. У Сент-Люсії розташований Верховний східнокарібський суд у складі Вищого і Апеляційного судів.

Сент-Люсія входить до складу Співдружності, очолюваної Великобританією. Вона є членом ООН і її спеціалізованих організацій, Організації американських держав і Організації східнокарібських держав, Карибського співтовариства і Карибського спільного ринку.

Таким чином, державно-адміністративний устрій Сент-Люсії відповідає державному устрою деяких Європейських країн[10;11;24;36].

1.4 Соціально-економічний розвиток

Населення. Чисельність населення — 172,9 тис. (оцінка на липень 2008). Населення Сент-Люсії є здебільшого «африканським десантом», тобто чорношкірим (82,5% населення). Є також істотна змішана меншість, що представляє 11, 9% індо-карибського населення, і 2,4% індійська група. Також є невелика група евпропеоїдної раси – нащадки французів, англійців і голландських колоністів. Також 3,1% населення належать до так званих, «невизначених» етнічних приналежностей. Є мінімальне число ліванців, сірійців і китайців.

Міське населення — 48 %, сільське — 52 %. Кількість чоловіків на 1000 жінок — 968, коефіцієнт фертильності 2,3. У 2003 році на 1000 жителів припали ті, що 20,93 народилися, 5,24 померлих, таких, що 3,15 емігрували. Річний приріст населення склав 1,25 %. Дитяча смертність складала 14,37 на 1000 новонароджених.

Релігія. Релігії: католики 67,5 %, адвентисти 8,5 %, п'ятидесятники 5,7 %, англікане 2 %, євангелісти 2 %, інші християни 5,1 %, растафаріане 2,1 %, інші 2,6 %, атеїсти 4,5 %[16;20;27].

Офіційною мовою країни вважається англійський, хоча розмовним в значної частини населення є "патуа" - місцевий діалект французької мови. Причому "патуа" не є універсальною мовою - використовуваний на багатьох островах регіону, він в кожному конкретному місці насичений своїми словоформами і ідіомами, що робить його в цілому зрозумілим для будь-якого жителя регіону, але часто жителі одного острова погано розуміють сусідів, якщо розмова виходить за межі загальновживаних виразів. У результаті на Сент-Люсії сформувався свій діалект - "квейол" ("креольський"), на якому вільно спілкуються всі шари місцевого суспільства. Санталюсійці вважають "квейол" самостійною мовою зі своїми власними правилами граматики і синтаксису. На нім же оформляється частина ділової і публічної кореспонденції, а також ведуться телепередачі і радіопередачі.Місцевий варіант англійського також далекий від канонічного і, хоча викладається в більшості учбових закладів острова, несе в собі множинні запозичення з іспанського, французького і мов африканських народів[9].

Освіта. Обов'язкова і безкоштовна освіта для дітей у віці від 5 до 15 років. Діють 66 початкових і 18 середніх державних шкіл і відповідно 7 і 2 приватних. Число учнів в державних школах складало 39,9 тис. чіл., у приватних — 1,1 тис. (2002/03). Середнє спеціальне утворення представляється в коледжі ім. А. Люіса, створеному в 1985 (2,2 тис. студентів).

Економіка. ВВП в поточних цінах в 2006 рік - 660 млн. $, на душу населення — 4,2 тис. $. Річний приріст ВВП в 1990-е рр. 3,1%, з 2000 спостерігається спад проїзводства. Річні темпи інфляції в 1990 — 2000 — 2,9%, у 2001 — 1,9%, у 2002 — дефляція 0,2%. Безробіття 18,9% (2001). Доля сільського господарства і рибальства у ВВП 5,9%, промисловості і енергетики — 11,8%, строїтельства — 10,9%, послуг — 71,4% (2002). Співвідношення між названими галузями по зайнятості — відповідно 19,5; 11,1; 10 і 69,4% економічно активного населення.

Сільське господарство. З 1930-х рр. Сент-Люсія спеціалізувалася на вирощувані бананів, що забезпечували до 60% експортних прибутків. Із-за зростання конкуренції на ринках ЄС, поступові відміни режиму преференційного доступу на них і неблагопріятних природних умов річний обсяг виробництва скоротився з рекордного рівня в 135,4 тис. т. в 1990 до 48,2 тис. т. в 2002. За той же період в 6 разів знизився збір другої за значенням експортної культури — какао.Експортне значення мають плоди хлібного дерева, перець, манго, смоківниця, авокадо, кокоси, грейпфрути. Переважно для внутрішнього користування вирощуються коренеплоди, овочі, апельсини, ананаси, дині. Тваринництво розвинене слабо. Улов риби збільшився за 1987 — 2002 з 0,3 до 1,6 тис. т. Побудований комплекс по переробці риби у Вье-Фор.

До традиційних галузей промисловості відносяться - виробництво рому, безалкогольних напоїв і переробка кокосових горіхів. Для розвитку нових виробництв створені 2 вільних зони і 6 промислових парків, компанії, що діють в них, звільняються від сплати мит на імпорт устаткування, сировини і комплектуючих і мають податкові пільги строком до 15 років.На кін. 2002 у зонах і промислових парках діяло 27 компаній (14 національних), забеспечуючих зайнятість 4,6 тис. осіб. і що виробляли електронні компоненти, вироби з картону, одяг і меблі.

Зовнішня торгівля.

Окрім бананів в невеликому об'ємі експортуються какао-боби, кокосові горіхи, копра, кокосове масло і всілякі тропічні фрукти, а також одяг і іграшки. Об'єм експорту в 2000 склав 68,3 млн. дол. США; основні партнери по експорту – Великобританія, США, країни Карибського співтовариства.

Імпортуються (319,4 млн. дол. США в 2000) продовольство, промислові товари, машини і устаткування, паливо в основному з Бразилії, США, Великобританії, країн Карибського співтовариства, Японії і Канади.

Енергетика. Здійснюється проект по використанню геотермальної енергії вулканів. Взагалі весь острів обслуговує дві ГЕС, і декілька невеличких ТЕЦ і ТЕС.

Транспорт. Загальна протяжність автомобільних доріг складає 1,2 тис. км., лише 65 км. з твердим покриттям. У 2001 почалося виконання 5-рокової програми розвитку дорожньої мережі, в ході якої має бути реконструйовані 166 км. доріг. Парк автомобілів досяг 38,5 тис., з них легкових — 21,3 тис. Найбільші порти — Кастрі і Вье-Фор, річний вантажообіг досягає 750 тис. т: 3/4 доводиться на Кастрі. Два міжнародних аеропорти. До 2001 монополістом в області телефонного зв'язку була британська компанія «Cable & Wireless», у 2003 став діяти перший незалежний оператор в області стільникового зв'язку. Забезпеченість (шт. на 1 тис.жітелей) апаратами 411, персональними компю’терами — 146.

Отже, Сент-Люсія є|з'являється| молодою країною, що розвивається, має перспективи розвитку в сільському господарстві, промисловості, а особливо в області туризму і морських транспортних перевезень[5;8;12;14].

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ КРАЇНИ

2.1. Природний потенціал Сент-Люсії

Так як країна розташовано біля тропіку, це пояснює тропічний характер її природи. Завдяки маленькій території острова різноманіття в розподілі тепла і вологи майже не помітні, ландшафти Сент-Люсії дуже специфічні і доволі такі різноманітні.

Північне узбережжя.

Північний край Сент-Люсії охоплює так звану "Золоту Милю", що практично цілком складається з низки прибережних курортних городків між Пуант-дю-Кап, Пуант-Арді і тихим містечком Кас-ен-Бас на північно-східному побережжі. На північно-західному березі черга курортних районів триває до двохмильної підкови затоки Родні-бей, довкола якої зосереджена більшість фешенебельних курортів побережжя.Названий на честь британського командувача XVIII століття Джорджа Брайджеса Родні заливши і найбільший курортний район буквально оточені різними туристичними об'єктами. Велика і добре захищена затока охоплює курортну область пляжу Редьют-Біч і маленьке містечко Грос-Айлет. Штучний канал проходить між цими двома областями, відкриваючись у велику живописну лагуну, яка сама є ділянкою курортної Родні-Бей-Маріна- найбільшого яхтового порту на острові і одного з кращих в регіоні. Сам Грос-айлет складається з безлічі простих дерев'яних будівель з олов'яними дахами, великої кількості "ромових" магазинів і берега, заповненого красивими дерев'яними човнами рибаків.

Біля берегів острова виступають з води рожеві коралові рифи - прекрасне місце для занять дайвінгом. Пляж Редьют-біч загальною протяжністю близько 1 кілометра вважається одним з найкрасивіших - з його широкої смуги прекрасного білого піску відкривається прекрасна панорама острова Піджен на півночі і зелених прибережних горбів на півдні. На Піджен-Айленді створений Національний Історичний Парк, сполучений з самим островом довгим мостом, а сам острів, ґрунтовно укріплений британцями в XVIII столітті, перетворений в обширний парк відпочинку. А декілька східніше починаються ізольовані береги Кас-ен-Бас з їх прекрасними рифами. Кращими берегами тут вважаються Сікрет-Біч на самому кінці прибережної дороги (дістатися до нього дійсно непросто) і Анс-лавуа з його "черепаховим пляжем"[9].

Західне узбережжя.

Західне побережжя Сент-Люсії неймовірно красиво і широко відомо своїми розкішними берегами, здебільше абсолютно дикими, хоча тут вистачає і першокласних курортних комплексів. Тут можна знайти багаточисельні водопади, хащі тропічного лісу і багаточисельні ізольовані затоки, захищені з моря кораловими рифами.

На південь від Кастрі дорога Ла-Ток пробігає по південній стороні гавані, мимо Вікторія-Хоспітал, і виходить до батареї Ла-Ток - одному з кращих зразків британської фортифікаційної архітектури на острові.Ще південніше, за затокою Гран-Кюль-де-Сак, дорога виходить на побережжі прекрасної затоки Маріго-Харбор, оточеної зеленими схилами гір.Між затоками Маріго і Гран-Кюль-де-Сак тягнеться гігантська бананова плантація, твірна справжнього лісу.

Пляжі затоки просторі, але компактні, із спокійною водою і хорошими умовами для сноркелінга в його південній частині. На південь від Маріго-Бей шосе перевалює через круті прибережні горби і спускається в долину Розо, що славиться своїми банановими плантаціями, крихітними селищами.

Суфрієр

Заснований в 1746 році, Суфрієр - найстаріше місто на острові і його столиця в період правління французів. Лежачий в красивій глибоководній затоці у відрогів вимерлого вулкана Пті-Пітон (750 м), містечко настільки красиве, що постійно служить місцем проведення кінозйомок самої різної спрямованості.

Головні пам'ятки Суфрієра лежать в його околицях. На північ від міста розкинувся довгий пляж Анс-Шастане і однойменний курортний район. Завдяки близькості коралового рифа до побережжя, тут сформована хороша інфраструктура для занурень під воду, а сам пляж служить популярним місцем пляжного відпочинку, проте дорога сюди знаходиться не в кращому стані.

Дорога Суфрієр - Фонд-Сент-Жак біжить в східному напрямі через буйний тропічний ліс і всього в 2 км. від міста виходить до живописної міжгірної улоговини, в якій можна виявити водопади Даймонд-Фаллс, прекрасний ботанічний сад Даймон-Ботаникал-Гарденз і сірчисті мінеральні джерела Мінерал-Бетс. Ботанічний сад Даймон-Ботаникал-Гарденз розбитий на території старої цукрової плантації.Зараз тут можна побачити близько 300 різновидів рослин, мінеральні джерела з нагрітою до 45°С сірчановодневою водою, безліч екологічних стежок і старий цукровий завод.

На південний схід від міста, в трикутнику вулканів Пті-Пітон, Грос-Пітон і Морн-Бонін, розташовано жерло древнього вулкана, що досягав колись 13 км. в діаметрі. Близько 40 тис. років назад потужний вибух зруйнував кільце кальдери, і в наші дні голі надра древнього вулкана вивергають з себе тисячі тон мінералізованої води і перегрітої пари, утворюючи знамениті джерела Ла-Суфрієр-Сульфур-Спрінгс.Насичені сіркою і сірководнем потоки пробили в скелях безліч каверн і проток, в яких можна прийняти мінеральні ванни, а можна і просто помилуватися рідким видовищем сольфатарного поля, вируючих джерел і потоків жовто-зеленої води.

Величні списи сплячих вулканів Пті-Пітон і Грос-Пітон домінують над всім південно-західним побережжям, видимі в ясний день навіть із столиці. Це популярна зона для піших екскурсій і досить нескладних сходжень, а також одна з найживописніших областей країни. Проте відвідини туристами деяких районів довкола Пті-Пітон, зважаючи на раниму місцевої екосистеми, заборонене, областей, що проте залишилися відкритими, довкола Грос-Пітон і Морн-Бонін сповна хватає для всіх видів активного відпочинку.Також привабливе для туристів малодоступне за місцевими поняттями містечко Мілет , розташоване в самому центрі острова, північно-східніше Суфрієра, серед зелених горбів піднесеності Морн-Гимі. А південно-західне побережжя має безліч потаєних бухт і заток, багато хто з яких доступний лише морем.

Уздовж західного побережжя, між Вье-Фор і Грос-Айлет, тягнеться черга курортів, що більш нагадують середземноморську Рив’єру, з безліччю готелів, ресторанів і добре обладнаних пляжів в обрамленні вічно квітучої тропічної рослинності.Проте в черзі фешенебельних курортів можна виявити немало тихих бухт, де в буденні дні не зустрінеш жодну людину, а море прозоре і спокійно[1;12;17].

Східне узбережжя.

Води Атлантики, що підганяються пасатами, вирізували в і без того порізаному гірськими схилами східному березі острова безліч бухт і заток. Ці береги практично не відвідуються туристами, але саме тут можна побачити острів таким, яким він був до приходу людини - вічно шумлячий прибій, що розбивається об скелясті береги і кручі, зелену ковдру лісів і синє піднебіння у вишині - все це різко контрастує з пасторальними північними і західними районами Сент-Люсії.

Містечко Деннері , лежаче в самому центрі східного побережжя острова, дереться по схилах горбів, що оточують глибоку і захищену затоку з незалюдненим однойменним островом в його північній частині.Біля Деннері регулярно організовується популярний тур по старих плантаціях регіону - Еррард-Плантейшн, що знайомить туристів з місцевими способами вирощування і обробки какао, фруктів і інших плодових культур. А біля Анс-ла-Рей великою популярністю користується історичний цукровий завод і плантація Ла-Сикве - 400-акровоє володіння, розташоване в красивому ботанічному саду. Тут є невеликий Історичний музей і Культурний театр з дванадцятиметровим водним колесом.

Містечко Мікуд назване на честь французького губернатора Де Мікуда, що управляв Сент-Люсією з 1768 до 1771 рр.Як і багато інших міст побережжя, він лежить у вершині захищеної затоки Мікуд-Бей, а річка Трумассе, що впадає в море поблизу, забезпечує його прісною водою.

Курорти східного побережжя - це черги невеликих готелів, бунгало і пансіонів, що протягнулися між Мікудом і Анс-Нуар. Пляжі в основному піщані і досить відокремлені. У 10 км. північніше Деннері тягнеться широкий і абсолютно не захищений від вітру пляж Гранд-Анс.Близько півтора кілометрів білосніжного піску, що різко контрастує з береговими кручами і зеленими горбами, є одним з найживописніших берегів країни. Разом з довколишніми берегами Анс-Лавуа пляж Гранд-Анс є природним місцем відкладання яєць для зникаючих морських черепах, тому найближчим часом планується створити тут природоохоронну зону.

Між Мікудом і Деннері, в 1,5 км. від побережжя, знаходиться одне з самих безтурботних місць на острові - сади Маміку (площа 14 акрів). Стара плантація перетворена в невеликий ботанічний сад, зарослий екзотичними рослинами на зразок гібіскуса, імбиру або хеліконії, а ціла мережа коротких стежок дозволяє відвідати практично всі його цікаві ділянки без особливої напруги[9;16;33].

Південне узбережжя.

Південне побережжя - довга смуга переміжних між собою піщаних і скелястих пляжів, що підпираються з півночі схилами вулканічних масивів. Особливу красу місцевим ландшафтам додають крупні масиви лісу, що майже цілком входять до складу заповідних зон. Південно-західна частина побережжя колись була останньою цитаделлю індіанських народів, відступаючих під тиском європейців, тому тут нерідкі археологічні знахідки і петрогліфи різних епох.Спадщиною пізніших часів є обширні плантації бананів, кокосових пальм, какао і цукрового очерету, переміжні тихими фермами і рибальськими селами, що є візитною карткою побережжя.

Шуазель

На південь від Суфрієра прибережне шосе біжить через горбистий ландшафт, різко спускаючись до побережжя в містечко Шуазель. Це тихе містечко на півдорозі між Суфрієром і Вье-Фор, самою природою пристосоване для спокійного відпочинку біля моря. Ледве південніше за містечком розташовано передмістя Ла-Фарг з Центром розвитку мистецтва і ремесел - кращим місцем на південному побережжі для придбання предметів місцевих декоративно-прикладних промислів.

В’є-Фор

Найпівденніше місто Сент-Люсії, другий за величиною порт і один з найбільших комерційних центрів острова, Вье-фор розташований в живописній однойменній бухті, лежачій в підставі далеко видатного на південь півострова Кап-Муле.

Саме місто є живописним скупченням старих дерев'яних будівель і новіших споруд, лежачих на плоскій прибережній рівнині, що підпирається з півночі гірськими схилами. Головні його пам'ятки:крихітний острівець Марія-Айленд (житло рідких рептилій планети - змії "куве" і ящірки "зандолі-те"), Дослідницький центр Марія-Айленд з невеликим Природним музеєм (розташований на березі, в 500 метрах від берегової риси - на самому острові йому б просто не знайшлося місця), пляжі Коконат-Бей і Сейблз-Біч на Сейблз-Пойнт (по іншу сторону півострова Кап-Муле - єдине місце поблизу міста, де можна знайти прийнятні умови для морського відпочинку)і клуб Містраль - краще місце на острові для занять віндсерфінгом.Також поряд з містом розташований маяк Кап-Муле-а-Шик на вершині 250-метрового горба, що вінчає найпівденнішу точку острова, з якою відкриваються дивовижні панорами на Марія-Айленд, внутрішні гірські райони Сент-Люсії і, якщо повезе з ясною погодою, на острів Сент-Вінсент на півдні. А в 2 км. північніше Сейблз-Пойнт протягнулася смуга мангрового лісу Манкоте, що охороняється.

Отже, зважаючи на потужний природний потенціал, можна сказати про розвиток всіх видів рекреації. Бальнеологічні центри, рекреація на узбережжі, природа, тваринний світ та повітря Сент-Люсії, кожного року притягуються сюди все більше і більше туристів. Для туристів ці місця – джерело найекзотичніших вражень[5;12;34].

2.2. Історико-культурні пам ^’ ятки країни

На сході країни на увагу заслуговує містечко Деннері , лежаче в самому центрі східного побережжя острова, дереться по схилах горбів, що оточують глибоку і захищену затоку з незаселеним однойменним островом в його північній частині.Головний експортний центр сільськогосподарської продукції в XIX столітті, в наші дні Деннері є крупним аграрним центром країни і одним з найактивніших рибальських центрів острова. Самим містом є досить хаотичне переплетення вузьких вулиць, що пропахнули запахом морить і риби,і на перший погляд не вдає із себе нічого цікавого. Проте як відправна крапка для відвідин живописних місць східного побережжя він личить як не можна краще, а місцеві рибаки добре відомі як майстри своєї справи, тому з точки зору екологічного туризму і морської рибалки це одне з кращих місць на острові. З точки зору рибалки заслуговують на увагу і рибальські городки Анс-ла-рей і Канаріс,де можна познайомитися з однією з найстаріших традицій країни - рибалці в каное з цілісного ствола дерева. Біля Деннері регулярно організовується популярний тур по старих плантаціях регіону - Еррард-Плантейшн, що знайомить туристів з місцевими способами вирощування і обробки какао, фруктів і інших плодових культур. А біля Анс-ла-рей великою популярністю користується історичний цукровий завод і плантація Ла-Сикве - 400-акровоє володіння, розташоване в красивому ботанічному саду.Тут є невеликий Історичний музей і Культурний театр з дванадцятиметровим водним колесом.

Містечко Мікуд назване на честь французького губернатора Де Мікуда, що управляв Cент-Люсією з 1768 до 1771 рр. Люди селилися на цих землях з незапам'ятних часів - при будівництві порту і міських кварталів археологами виявлено дев'ять поселень індіанського періоду. Як і багато інших міст побережжя, він лежить у вершині захищеної затоки Мікуд-Бей, а що впадає в морі поблизу річка Трумассе забезпечує його прісною водою.Окрім симпатичної затоки, обширного рибальського флоту і декількох колоритних церков, Мікуд відомий як місце народження першого прем'єр-міністра острова, Джона Комптон. Також широку популярність здобули два місцеві релігійні карнавали: Ла-Розі в серпні і Ла-Маргеріт в жовтні[8;6].

Північна частина країни включає в себе столицю держави – м. Кастрі. Кастрі був заснований на початку XIX ст. англійцями. З 1814 р. місто знаходилося в межах колоніальних володінь Великобританії (в цей час острів Сент-Люсія був офіційно оголошений британською колонією). Основну частину населення крихітного містечка складали африканці — чорношкірі невільники, завезені сюди для роботи на плантаціях цукрового очерету. У 1834 р. рабство на території острова було скасоване, але Кастрі продовжував залишатися у складі англійської колонії, якій як і раніше була Сент-Люсія. До 1979 р., протягом всього періоду британського панування на острові, місто мало лише формальне адміністративне значення. У 1979 р., після проголошення незалежності Сент-Люсії, Кастрі був оголошений столицею держави. У останні десятиліття в столиці були побудовані ряд невеликих підприємств, які повністю забезпечують зайнятість місцевих жителів.

Історичних пам'яток в Кастрі дуже мало. Певний інтерес представляють лише міська площа імені Дерека Валкотта названої на честь найвідомішого поета країни і лауреата Нобелівської премії. Мирна в наші дні площа має дуже бурхливу історію - в кінці XVIII століття вона носила ім'я Пляс-д"Армс і була місцем публічних екзекуцій, в 1892 році вона перейменовується в площу Колумба, а своє сучасне ім'я отримує в 1993 р. На східній стороні площі підноситься одна з головних місцевих пам'яток - величезне дерево "саман", чий вік оцінюється в більш ніж 400 років, а відразу за ним розташований головний собор острова - католицький Іммакьюлейт-Консепсьон (Непорочного зачаття), побудований в 1894-1931 рр..Якщо немає служби, то можна пройти всередину собору і помилуватися його "повітряним" інтер'єром з багаточисельними різьбленими панелями і яскравими фресками роботи Дунстана Сент-Омера, що є і автором державного прапора. Інші сторони площі утворені дерев'яними, здебільше, будівлями споруди XIX століття з характерними "джінджербред" ("пряникові") - акуратними балконами у вікторіанському стилі.

Ледве північніше за собор розкинувся барвистий і галасливий Центральний ринок Кастрі, що є обширною і сучасною спорудою, що включає цілий торгівельний комплекс з безлічі лотків, що продають овочі, фрукти, промислові товари зі всього світла, вироби кустарних промислів і самі майстерні.

На північний схід від центру розкинувся парк Кинг-Джордж V, на північний захід від якого, на прибережному Джо Комптон Хайвей, височіє білий двоповерховий комплекс Урядових будівель у вікторіанському стилі (1895 г). Тут, окрім різних державних офісів, розміщений невеликий Королівський музей Ла-павільйон, в якому зібрана колекція предметів декоративно-прикладного мистецтва і історична колекція.На північ від Міжнародного аеропорту підноситься маяк Віги, довкола якого інтенсивно відновлюються старі квартали, що входили колись в систему оборонних зміцнень столиці (зараз тут Історичний парк). На західному краю півострова розташований Національний архів Сент-Люсії в будівлі старої казарми (1890 г). У архіві працює постійна виставка старих фотографій, літографій, листівок і карт, які забезпечують хороше уявлення про історію острова.

У місті розташована філія Вест-Індського університету. Сюди, як правило, поступають випускники місцевих професійних коледжів: управлінського, медичного, технічного, сільськогосподарського, педагогічного, художнього[6;17].

Захід країни має місце для м. Суфрієр . Заснований в 1746 році, Суфрієр - найстаріше місто на острові і його столиця в період правління французів. Лежачий в красивій глибоководній затоці у відрогів вимерлого вулкана Пті-пітон (750 м-кодів), містечко настільки красиве, що постійно служить місцем проведення кінозйомок самої різної спрямованості (тут знімалися "Супермен II", "Вода" і "Білий Крик"), а його яскравовикрашені будівлі дуже живописно контрастують з навколишніми зеленими схилами древніх вулканів і горбів.Центром міста є мирна і тіниста площа між вулицями Бридж і Черч. Оточена будинками, побудованими в класичному французькому колоніальному стилі, з балконами і заплутаним декоративним різьбленням, вона служить як би рамкою для церкви Леді-оф-Асумпсьон, побудованої в 1953 році на місці старіших церков, зруйнованих землетрусами і пожежею (місто майже повністю руйнувалося ураганами 1780, 1817, 1831, 1898 і 1980 років, а також землетрусом в 1839 році, а в 1955 р.майже половина його споруд була знищена величезною пожежею). На північ від доків розкинувся міський ринок, де можна придбати плетені корзини, солом'яні капелюхи і спеції, а позаду ресторану Олд-Кортхаус шумить маленький рибальський базар, де можна купити найсвіжіші морепродукти. Красивий променад обрамувало північне побережжя затоки і служить улюбленим місцем для вечірніх прогулянок місцевих жителів. У його південній частині знаходиться маленький Центр ремесел,де місцеві майстри продають свої вироби за сповна розумними цінами[9].

Південна частина побережжя колись була останньою цитаделлю індіанських народів, відступаючих під тиском європейців, тому тут нерідкі археологічні знахідки і петрогліфи різних епох.

До південної частини країни входить місто В’ є-Фор .Найпівденніше місто Сент-Люсії, другий за величиною порт і один з найбільших комерційних центрів острова, Вье-фор розташований в живописній однойменній бухті, лежачій в підставіпівострова Кап-мулові. Тут розташований другий міжнародний аеропорт країни - Еванора - і базується найбільша рибальська флотилія Сент-Люсії.Самим містом є живописне скупчення старих дерев'яних будівель і новіших споруд, лежачих на плоскій прибережній рівнині, що підпирається з півночі гірськими схилами. Головні його пам'ятки: колоритні в'юнкі вулички старих кварталів, галасливий порт і що обрамувало його приморське шосе, суспіль забудоване ресторанчиками, магазинами і барами, крихітний острівець Марія-Айленд (житло рідких рептилій планети - змії "куве" і ящірки "зандолі-те"), Дослідницький центр Марія-Айленд з невеликим Природним музеєм (розташований на березі, в 500 метрах від берегової межі - на самому острові йому б просто не знайшлося місця),пляжі Коконат-бій і Сейблз-Біч на Сейблз-Пойнт (по іншу сторону півострова Кап-мулові - єдине місце поблизу міста, де можна знайти прийнятні умови для морського відпочинку) і клубі Містраль - краще місце на острові для занять віндсерфінгом. Також поряд з містом розташований маяк Кап-мулові-а-шик на вершині 250-метрового горба, що вінчає найпівденнішу точку острова, з якою відкриваються дивовижні панорами на Марія-Айленд, внутрішні гірські райони Сент-Люсії, аякщо повезе з ясною погодою, на острів Сент-Вінсент на півдні. А в 2 км. північніше Сейблз-Пойнт протягнулася смуга мангрового лісу Манкоте, що охоронявся[8].

Кухня Сент-Люсії. Кулінарна традиція Сент-Люсії є комбінацією креольських, французьких, африканських і індіанських рецептур. Характерною межею є велика кількість всіляких дарів моря, рису, смажених бананів і різних екзотичних плодів і фруктів. У більшості населених пунктів країни можна виявити ресторани практично всіх світових кулінарних шкіл, починаючи з американських фаст-фудів і закінчуючи вишуканою європейською або східною кухнею.До кулінарних пам'яток острова відносяться морські блюда, такі як фарширований краб, тушковані на вугіллі молюски "ламбі", смажена риба у всіляких комбінаціях з травами і соусами (санталюсійці віддають перевагу заздалегідь засоленій рибі), рибні котлети "аква", креветки "гамбас", різні блюда з лангустів і інших морських мешканців. Родючий вулканічний ґрунт острова дозволяє вирощувати тут безліч видів плодових культур і фруктів.Острів є одним з провідних експортерів бананів в карибському регіоні (тут вирощують 6 видів цієї рослини), а також манго, папайя, ананаси, анона, маракуйі, гуави і кокосових горіхів. Місцеві кухарі об'єднують фрукти з дарами моря, створюючи дуже оригінальні блюда з карі, традиційними "тостонес" (смажені банани), рибними асорті або традиційним супом "калалу" з шпинату і овочів. М'ясні блюда досить традиційні для країн регіону:всілякі стейки і біфштекси з яловичини, козлятина і ягнятини, тушковане з овочами м'ясо кролика, гостра кров'яна ковбаса "будін", всі мислимі види смаженого м'яса птиці із зеленим рисом і овочами, смажене на вугіллі м'ясо всіх видів і десятки видів шинки і ковбас. До столу завжди подаються місцеві фруктові напої, заслуговуючі особливої уваги. Самі остров'яни віддають перевагу сподіваюся і різним трав'яним відварам типа "маті", які споживаються в неймовірних кількостях.Також дуже популярно кава. До традиційних міцних напоїв відносяться ром, якого варять досить небагато, тому повсюдно можна побачити імпортовані з інших островів регіону його сорту. Також дуже популярне місцеве пиво, кращими сортами якого вважаються "Хейнекен" і "Пітон"[2;15].

Свята. На території країни проводиться величезна кількість всіляких святкових заходів і торжеств, присвячених як історичним датам, так і різним релігійним подіям. У січні проводяться традиційні креольські фестивалі Асу-Ськве (гігантський новорічний ярмарок на острові Піджен-Айленд) і маскарад Папа-Джаб, Музичний фестиваль Каліпсо і Національний фестиваль кулінарного мистецтва. У лютому організовується ціла черга святкових заходів довкола Дня незалежності,а також традиційний Карнавал (лютий-березень) і Фестиваль паперових зміїв. У березні проходять різні заходи, пов'язані з Великим постом і перед пасхальним тижнем. У квітні шумно відзначають День дурнів (1 квітня), пасхальні свята і величезну кількість церемоній, присвячених закінченню Великого поста, свято Дня землі з його ритуалами, присвяченими матері-землі, а також Фестиваль комедії, на який збираються майстри жанру зі всього Карибського моря. У травні єдиною чергою йдуть День праці, День матері і День звільнення Африки, а за ними - уїкенд Уайтсантайд (у ці дні традиційно проводяться багаточисельні пікніки і спортивні змагання на відкритому повітрі) і найбільша музична подія року - чотириденний Джазовий фестиваль Сент-Люсії (середина травня).У червні цікаві традиційний День батька, Фестиваль рибака з його барвистими парадами човнів і різними змаганнями, що збирають кращих гравців планети, Відкритий чемпіонат Сент-Люсії по сквошу і багаточисельні фестивалі Каліпсо, передуючі липневому Великому карнавалу. Також в липні заслуговують на увагу багаточисельні заходи в рамках Дитячого літнього сафарі (цілий комплекс заходів і свят, що проводяться в дні шкільних канікул), ще один рибальський турнір і конкурс,Міс SLHTA (SLHTA - Асоціація готелів і туризму Сент-Люсії). У серпні заслуговують на увагу барвисті свята Дня звільнення рабів з явною етичною спрямованістю, фестиваль продавців "Вівандез" з супроводжуючим його кулінарною виставою і виборами "королеви ринку", барвистий Фестиваль кольорів і історичний фестиваль "Ла-віз" з різними виставами, що театралізуються.Практично весь вересень присвячений різним заходам, пов'язаним з відкриттям футбольного сезону. Жовтень починається з тихих, але дуже красивих церемоній, Дня дяки, за ними відкривається святкування Міжнародного креольського дня Жунен-Квейол-Ентенасьональ з багаточисельними музичними і кулінарними заходами. У листопаді цікаві свята: День Всіх Святих (Фет-ле-Мо), День пам'яті(цього дня остров'яни відвідують могили покійних і шанують пам'ять загиблих на фронтах багаточисельних воїн XX століття), День Святої Сесілії, головна яхтова регата сезону - ARC ("Атлантичне Крейсерське Ралі", траса гонки проходить від Гран-Канарія на Канарських островах до Родні-бей-Марина на Сент-Люсії) і Міжнародний ярмарок продовольства. Грудень в Сент-Люсії - щонайдовший святковий марафон в році.Більшість заходів цього періоду "обертаються" довкола Національного дня і різдвяного сезону. Державне свято, як інколи називають Національний день, супроводиться величезною кількістю подій, в першу чергу спортивними, культурними, релігійними, соціальними і комерційними виставами, на зразок Фестивалю вогнів, Національного фестивалю хорів, Фестивалю оркестрів і галасливого Ринкового фестивалю.Також цікаві традиційний Маскарад і відкритий турнір по тенісу Легенд-Тенніс-Торнамент. Останнім часом все великої популярності набувають національні фольклорні фестивалі[36].

Музичний інструмент Steel pan - в перекладі з англійського, до немов — сталева каструля. На всіх Антильських островах за декілька десятків років скупчилася безліч 200-літрових залізних бочок з-під американського машинного масла або нафти. Саме з них і роблять національний карибський музичний інструмент, причому, краще всього звучать бочки з-під «Kastrol» і «BP». Бочку розрізають навпіл, потім нагрівають на вогні, що б дно стала м'якою і пластичною. Після цього дну надають увігнуту форму, і лише тоді пружними гумовими молоточками вибивають плоскі сегменти різного розміру. Кожен сегмент налаштовують на певну ноту. На одному панові може бути вибите декілька десятків нот, а може — всього шість. Все залежить від призначення інструменту — соло, акомпанемент або бас. Ціна одного такого налагодженого і відполірованого до блиску барабана доходить до 400$. Чудові звуки, лягли в основу стилю Каліпсо, широко поширеного на Карибах. Усесвітню популярність диву-барабану приніс Жан-Мішель Жар, який використовував його під час відкритого шоу в Парижі[13].

Отже, Сент-Люсія – це справжня скарбниця археологічних, історичних та культурних пам’яток. Центром туристичних потоків вважається м. Кастрі та його околиці. Його культурна спадщина привертає увагу багатьох відвідувачів.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ СЕНТ-ЛЮСІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

3.1. Основні етапи розвитку сентлюсійського туризму

Поняття «туризм» сформувалось порівняно недавно, проте всі давні подорожі, античні переселення народів та процеси колонізації земель можна розуміти як перші початки туризму.

У кожній історичній епосі є такі елементи діяльності людей, які так чи інакше потрапляють під категорію туризму. Він відіграв велику роль у становленні та розвитку багатьох цивілізацій стародавності, а також і світової цивілізації в цілому. Крім цього він зіграв гуманістичну роль у розвитку відносин між країнами.

В розвитку туризму на території Сент-Люсії можна виділити три головні етапи, кожен з яких по своєму цікавий і має вагоме історичне підґрунтя.

Перший етап

Перші відомі мешканці Сент-Люсії були араваки, які прибули на острів з Південної Америки у І ст. н.е. Кариби поступово витіснили араваків, протягом періоду з 800 по 1000 рр. Можливо, до Xст. його відвідали і індіанці. Є свідчення що перші мешканці, називали острів – Йоуаналао (Iouanalao), що означало – «Земля Ігуан», завдяки великій чисельності ігуан на острові. Це наклало відбиток на формування культури, історії, архітектури країни[30].

Другий етап

Європейці вперше висадилися на острів у 1492р., протягом раннього іспанського дослідження Карибського моря. Голландці, Французи та Англійці пробували встановити торгівельні застави на Сент-Люсії в 17 сторіччі, але стикалося з опозицією карибів, чию землю вони займали. перше поселення було засноване голландцями, близько 1600-ого року, відоме як В’є-Фор. У 1605 р., англійське судно «Оливкова Гілка» збився з курсу на Гвіану, і 67 колоністів започаткували поселення на Сент-Люсії[28].

Третій етап

У 1924 р. острів отримав місцеве самоуправління. Також у цьому році була прийнята перша конституція. Як асоційована держава Сполученого Королівства, з 1967 до 1979, Сент-Люсія мала повну відповідальність за внутрішнє самоврядування, але залишала його зовнішні обов’зки і захист на Сполучене Королівство. Це тимчасове аранжування закінчилося 22 лютого 1979 року, коли Сент-Люсія досягла повної незалежності

У 1989 р. було відкрито і запущено 214 розкішних курортів.

1992 р. Ален Частанет служив Міністром з Туризму для Сент-Люсії, де він був кредитований з введення острівця в передову лінію промисловості туризму Карибського басейну. Він розвивав і управляв всіма маркетинговими і комерційними стратегіями, щоб просувати країну – як провідне туристичне місце, і започаткував, знаменитий зараз на весь світ, Фестиваль Джазу Сент-Люсії.

Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. є інтенсивним періодом розвитку туризму. Зараз уряд вкладає кошти в відкриття, представлення туристської продукції тазначення до відвідування Сент-Люсії. Проводиться інтенсивна робота представлення туристичного продукту Сент-Люсії на світовому туристичному ринку. Країна активно приймає участь у світових туристичних ярмарках і виставках. Міністерство культури і туризму проводить роботу з залучення світових інвесторів, які можуть надати певну допомогу для подальшого більш інтенсивного розвитку туризму в країні.

Отже, для Сент-Люсії виділяють три основні етапи розвитку туризму, в продовж яких він ріс як важливий центр рекреаційного та культурного туризму, який заслуговує на увагу з боку світових інвесторів[36].

3.2. Туристичне районування країни.

На Сент-Люсії виділяють три основних туристичних райони: північно-західний, південний і східний райони.(Додаток 4)

Туристичний північно- західний р - н являє собою північно-західну частину острова. Область омивається водами Карибського моря і Атлантичного океану. До нього входять такі визначні місця культурного спадку як: область пляжу Редьют-біч, містечко Грос-Айлет, рожеві коралові рифи, Національний історичний парк на острові Піджен-Айленд,затока Гран-Кюль-де-сак, затока Маріго-Харбор,трикутник вулканів Пті-пітон, Грос-пітон і Морн-Бонін.

Це район для рекреації на узбережжі, дайвінгу, невеликих сходжень на вулкани, та бальнеологічних процедур. Також в районі багато невеликих ботанічних садів і плантацій, з різноманітними видами флори і фауни.

На склонах та у підніжжя вулканів, утворилися багато численні викиди мінералізованих вод, в яких можна приймати чудотворні ванни. Уздовж західного побережжя, між Вье-форі і Грос-Айлет, тягнеться черга курортів, що більш нагадують середземноморську Рив’єру, з безліччю готелів, ресторанів і добре обладнаних пляжів в обрамленні вічно квітучої тропічної рослинності.

Південний район омивається водами Атлантичного океану і Карибського моря. має багато дивовижних місць, які сприяють як пляжному відпочинку, так і активному туризму.

Найвизначніші місця – Суфрієр – саме старе місто на острові, і його столиця за часів правління французів. Відоме своєю архітектурою, церквою Леді-оф-Асумпсьон. Місто розташоване біля сплячого вулкану Пті-Пітон. На північ від містечка простягнувся пляж Анс-Шастане і однойменний курортний район.

Також в районі можна знайти водоспад Даймонд-Фалс, ботанічний сад Даймонд-Ботанікал-Гарденз, і сірчано-мінеральні джерела Мінерал-Бетс.

Шуазель – це місце самою природою створене для відпочинку на березі моря.

В’є-Фор – саме південне місто острова. Другий за величиною порт, один з найбільших комерційних центрів острова. Тут знаходиться другий міжнародний аеропорт – Еванора і базується сама велика рибацька флотилія Сент-Люсії. Славиться своїм пляжами і музеями. А також клубом Містраль – краще місце на острові для віндсерфінгу.

Цей район придатний майже для всіх видів рекреації: пляжний, дайвінг, віндсерфінг, дайвінг, шопінг та ін.

Східний район – східне узбережжя острова. В цьому районі можна відмітити такі місця як м. Деннері – що є головним експортним центром країни, аграрним центром, та одним з найактивніших риболовецьких центрів. Тут ви можете зайнятися рибалкою, або відвідати екскурсії по плантаціях, де вас ознайомлять з місцевими способами вирощування та обробки какао, фруктів та інших плодових культур.

Містечко Мікуд - при будівництві порту і міських кварталів археологами виявлено дев'ять поселень індіанського періоду. Мікуд відомий як місце народження першого прем'єр-міністра острова, Джона Комптон. Також широку популярність здобули два місцеві релігійні карнавали: Ла-Розі в серпні і Ла-Маргеріт в жовтні.

Все східне узбережжя це черга невеличких готелів та бунгало. Пляжі піщані. Також ви зможете знайти в цьому районі: сади Маміку, пляж Гранд-Анс, затоки Пралін-Бей та Фрігет-Айленд.

Цей район практично не відвідується туристами, тому саме тут можна побачити першозданну природу острова.

3.3. Аналіз туристичного ринку Сент-Люсії

Сент-Люсія займає 3 місце серед туристичних напрямів навітряних островів карибського басейну після Барбадосу і Домініки. Сприятливі фізико-географічні умови і історична спадщина, зробили Сент-Люсію однією з найпривабливіших країн Малих Антильських Островів.

Основними туристськими ресурсами острова є – рекреація на узбережжі, бальнеологія, природні парки і заповідники, культурні цінності.

Іноземний туризм зосереджений майже на всій береговій лінії країни. Основні постачальники туристів – США, країни Центральної і Південної Америки.

Основні туристські навантаження припадають на час проведення Атлантичної Регати, Фестивалю Джазу, Чемпіонатів з тенісу та крикету. Взагалі туристські потоки йдуть до країни круглий рік.

Велику роль у розвитку міжнародного туризму в Сент-Люсії відіграє Міністерство Туризму і Гражданської Авіації. Завданням Міністерства є дослідження кон’юнктури міжнародного туристського ринку, проведення рекламних заходів і збільшення потоку туристів[27].

Згідно статистичних даних у 1990 р. острів відвідало 8 тис. туристів, 1995 р. – 15,6 тис. туристів, 1996 р. – 16,2 тис. туристів, 1998 р. – 17 тис. туристів, у 2000 р. – 19,3 тис. чол., у 2001 р. – 12 тис. туристів, у 2002 р. – 12,4 тис. туристів, у 2003 – 13,1 тис. туристів, у 2004 – 17,5 тис. туристів, у 2005 р. - 19,6 тис. туристів, у 2006 р. – 22,8 тис. туристів, у 2007 р. – 24,2 тис. туристів, у 2008 – 25,1 тис. туристів відвідало Сент-Люсію.

Проаналізувавши, грошові надходження з туризму в економіку острова, слід відмітити збільшення грошових потоків. У 2005 р. країна отримала від туризму 48 млн. дол., у 2006 р. – 67 млн. дол., 2007 р. – 81 млн. дол. і вже в 2008 р., грошові надходження склали 86 млн. дол. За 10 років прибуток від туризму майже в 3 рази збільшився[22].

Багато туристичних фірм|фірма-виготовлювачі| пропонують як звичайні|звичні|, так і «гарячі» тури|тур-агенти| до Сент-Люсії. Звичайні|звичні| тури|тур-агенти| дозволяють спланувати відпочинок на Сент-Люсії заздалегідь|наперед|, вибрати готель і місто, те, що цікавить. «Гарячі» тури|тур-аген – це|прийняття| рішення про поїздку за декілька тижнів до вильоту, невеликий вибір готелів, але|та| економія в ціні[35].

Вибір готелів на Сент-Люсії доволі таки багатий. Рейтинг кращих готелів країни:

• The Inn On The Bay(Мерігот Бей);

• Villa Beach Cottages(Кастрі);

• Ti Kaye Village Resort (Кастрі);

• East Winds Inn (Грос Айлет);

• Fond Doux Holiday Plantation (Суфріер);

• OasisMarigot(Мерігот Бей);

• CapMaison(Грос Айлет);

• Windjammer Landing Villa Beach Resort (В’є-Фор);

• Jalouie Hilton Resort and Spa (Суфріер);

• Ladera Resort (Мікуд);

• Le Sport (Денері);

• Anse Chastanet Resort (Суфріер);

• Wyndham Morgan Bay Resort(Мерігот Бей);

• Sandals Regency St. Lucia Golf Resort and Spa(В’є-Фор);

• Sandals Halcyon Beach St. Lucia(Денері);[31]

На туристичному ринку Сент-Люсії крім екскурсійно-пізнавальних турів пропонується активний відпочинок. Водний туризм – дайвінг і плавання з|із| маскою, серфінг, купання в морі чи океані, купання в джерелах, крім цього пропонується пішохідний туризм. Також є можливість займатися яхтингом, риболовством та шопінгом.

На українському туристичному ринку Сент-Люсія пропонується такими туристичними фірмами як: Єліс, «Карибський Клуб», Україна, GTO Travel, Sorang, Sweet Travel, Аккорд-тур[33;34].

Таким чином, можна зробити висновок про те що туристичний ринок Сент-Люсії починає інтенсивно розвиватися. Крім екскурсійно-пізнавальних турів пропонуються тури з активних видів туризму. В країні розвивається екотуризм. Історико-культурні і природно-рекреаційні пам’ятки острова привертають увагу іноземних гостей, і тому особливо актуальними є збереження і керування туристськими потоками в туристичні центри Сент-Люсії

ВИСНОВКИ

У результаті опрацювання значної кількості джерел та літератури, автор курсової роботи дійшов наступних висновків.

Країна Сент-Люсія має вигідне географічне розташування, унікальні природо-кліматичні особливості, багату історію і сучасний економічний та рекреаційний потенціал.

Туристів манять сюди мальовничі краєвиди, ендемічна флора та фауна, цікаві історичні пам^’ ятки та знахідки, дивовижні пляжі.

Туризм розвивається на Сент-Люсії досить швидко. Перш за все цьому сприяє наявність великої ресурсної бази, залучення світових інвесторів, стабільна політична ситуація в країні.

Головне місце у туризмі в країні займає рекреація і бальнеологія.велика кількість пляжів - Редьют-біч, Кас-ен-Бас, Сікрет-Біч, Анс-лавуа, Анс-Шастане, Гранд-Анс.

Важливими для туризму на Сент-Люсії є історико – культурні пам’ятки. По всьому острову можна знайти різноманітні архітектурні пам’ятки часів франко-англійської війни. А в музеях, можна побачити експонати більш давніх цивілізацій, які перебували на цьому острові, що були добуті в багато численних археологічних розкопках.

Флора і фауна острова хоч і не дуже значна, але доволі таки вишукана. тут живуть рідкісні види тропічних тварин, і ростуть ексклюзивні експонати тропічних рослин. Росте більше 25 видів бананів. Водиться самам маленька змія у світі та тільки тут ви зможете побачити унікальну змію – сентлюсійського рейсера.

Крім екскурсійно-пізнавальних турів на Сент-Люсії пропонуються тури з активного туризму: водного, пішохідного. В країні набуває розвитку екотуризм.

Увагу автора привертає розвиток туризму в країні і у зв’язку з цим він повністю аналізує туристичний ринок Сент-Люсії. Крім того доповнює свій аналіз статистичними даними про відвідування туристами країни. Найбільше іноземних туристів прибуває з регіонуПівнічна Америка, лідером є США. Щодо грошових надходжень з туризму, то в країні спостерігається зростання прибутків від міжнародного туризму.

Отже, Сент-Люсія – острівна країна, яка має вагомий потенціал для розвитку туризму. Країна проводить активну політику щодо розитку туристичної діяльності і завоювання лідерства у туристичній галузі.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості застосування цих матеріалів в туристичній діяльності автора – майбутнього менеджера з туристичної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 . Г.де Блій Географія. Світ. Регіони. Концепти. – К.: Либідь, 2004. – 738 с.

2 . Дахно І. Країни світу. – К.: МАПА, 2004. – 599с.

4. Максаковский В. П. Географическая карта мира: В 2 кн., Кн. II: Региональная характеристика мира. – М.: Дрофа, 2004. – 480 с

5. Родин И. О., Пименова Т. М. Все страны мира. – М.: Вече, 2003. – 558 с.

6. Романцева С.А Страны мира. – Харьков.: Книжный клуб семейного досуга, 2005. – 380 с.

7. Сокол Т. Г. Основи туризмознавства: Навч. посібник. – К.: Типографія ФПУ, 2006. – 76 с.

8. http://vokrugsveta.ru

9. http://archive.travel.ru

10. http://en.wikipedia.org

11. http://stlucia.gov.lc

12. http://krugosvet.ru

13. http://carib.ru

14. http://country.alltravels.com.ua

15. http://expedia.com

16. http://ayda.ru

17. http://ru-world.net

18. http://strany.clow.ru

19. http://stlucia.org

20. http://geographia.com

21. http://tripadvisor.com

22. http://unwto.org

23. http://dic.academic.ru

24. http://cia.gov

25. http://stats.gov.lc

26. http://nationmaster.com

27. http://internetworldstats.com

28. http://infoplease.com

29.http://caribbeantravel.ru

30.http://posly.ru/

31. http://tophotels.ru/

32.http://ellis.com.ua

33.http://turizm.ru/

34.http://prata.ru/

35.http://saintlucia.worlds.ru

36. http://ru.wikipedia.org

Додаток 1

Розташування Сент-Люсії

Додаток 2

Державний прапор Сент-Люсії

Державний герб Сент-Люсії

Додаток 3

Адміністративний поділ Сент-Люсії

1. Анс-Лавуа (Anse-la-Raye); 2. Кастрі (Castries); 3. Шуазель (Choiseul); 4. Дофін (Dauphin); 5. Денері (Dennery); 6. Грос-Айлет (GrosIslet); 7. Лаборі (Laborie); 8. Мікуд (Micoud); 9. Преслін (Praslin); 10. Суфріер (Soufrière); 11. В’є-Фор (VieuxFort);

Додаток 4

Туристичне районування Сент-Люсії

1. Північно-західний район

2. Південний район

3. Східний район

Додаток 5 (ч.1)

Кількість відвідувань країни

Додаток 5 (ч.2)

Кількість грошових надходжень від туризму