Кафедра історії держави і
права зарубіжних країн
(курсова робота)
Курсова робота з історії держави і права зарубіжних країн
студента I курсу, денної форми навчання
_____________________________________
_____________________________________
науковий керівник____________________
_____________________________________
дата захисту_________________________
оцінка_______________________________
Івано-Франківськ, 1998 р.
ПЛАН
Вступ
1. Загальна характеристика історії та суспільні відносини Стародавнього Єгипту
2. Розвиток держави у Стародавньому Єгипті
а) Раннє царство;
б) Стародавнє царство;
в) Середнє царство;
г) Нове царство.
3. Основні риси права Стародавнього Єгипту
а) право власності;
б) договірне право;
в) шлюбно-сімейні відносини;
г) кримінальне право і процес.
Висновки
Література
Вступ
Знання історії держави і права потрібні перш за все для того, щоб краще і глибше зрозуміти сучасну державність і вміти прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому майбутньому.
Сучасна дійсність невіддільна від минулого і майбутнього. Вона тільки нова, важлива віха в історії. Сучасність, втілюючи в собі часом різносторонні, складні, під час протирічливі тенденції минулого, заперечує відживше, та наділяє новими якостями все перспективне, створюючи тим самим нові явища та тенденції, що формують передумови майбутнього.
Таким чином, щоб зрозуміти сучасну державу і право необхідно знати як вони виникли і розвивалися, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми та змісту.
Дослідження історії держави і права Стародавнього Єгипту актуальне по тій причині, що тут раніше, ніж в інших країнах сформувалося класове рабовласницьке суспільство і вперше в світі виникла держава. Коли саме вона виникла достеменно невідомо, однак вже в III тисячолітті до нашої ери держава в Єгипті існувала. Зокрема, в даній роботі, автором робиться спроба дослідити та проаналізувати історію виникнення та розвитку держави і права Стародавнього Єгипту. Для розкриття поставленої мети автор зупинилася на таких питаннях: загальна характеристика історії та суспільні відносини в Стародавньому Єгипті, де робиться стислий огляд історії Єгипту даного періоду, а також висвітлюються суспільні відносини. У другому питанні "Розвиток держави у Стародавньому Єгипті" простежується процес формування держави, та управлінського апарату в різні періоди історії Стародавнього Єгипту. Характеристика правових відносин і розвитку права у Стародавньому Єгипті відображена у третьому питанні "Основні риси права Стародавнього Єгипту".
При роботі, автор використала мауково-методичну літерату та джерела з історії держави і права зарубіжних країн.
1. Загальна характеристика історії та суспільні відносини в Стародавньому Єгипті.
Процес утворення стародавніх держав на території Єгипту відбувався поступово. На початку IV тисячоліття до нашої ери населення Єгипту проживало окремими громадами, ради і старійшини яких займалися розподілом води, створенням ірригаційних систем. Громади об’єднювались в області (на грецькій мові - ном), які протягом століть зберігали свої давні назви ("Сокіл", "Зміїна гора", "Шакал", "Заєць", "Чорна корова"), свою замкненість. Давньою базою нома, на думку багатьох вчений, очевидно, було плем’я. На чолі кожного нома був "цар", він же верховний жрець місцевого релігійного культу, мав також титул "начальника каналу".
На рубежі IV-III тисячоліття до нашої ери у Єгипті існувало 40 номів. Їх об’єднання проходило у III тисячолітті до н. е. Спершу виникають два царства - Верхній і Нижній Єгипет. У період так званого Раннього царства (XXX - XXVIII ст. ст. до н. е.) вони об’єднюються. Це сталося у період правління фараона Нармера (Менеса).
Утворення і розвиток Стародавнього царства (2800 - 2400 р.р. до н. е.) свідчило про значний розвиток економіки, культури та військової могутності Єгипту. У цей період розширюється і удосконалюється зрошувальна система, значного розвитку сягають ремесла, зокрема, обробка дерева, каменю, металу, глини, папіруса, вичинення шкіри.
Головною господарською і суспільною ланкою Стародавнього царства залишилася сільська громада. Існували особливі громадські ради, які були органами судової, господарської і адміністративної влади на місцях. Вони реєстрували акти купівлі-продажу, стежили за станом зрошувальної системи та виконували деякі судові функції, зокрема, розглядали справи, пов’язані з сімейним правом, в тому числі і спори про спадщину. У вирішенні таких справ брали участь і родичі як позивача так і відповідача.
Розвиток виробництва веде до розподілу праці, й у зв’язку з цим стає не тільки вигідно, але й необхідно залучати додаткову робочу силу. Цю додаткову робочу силу давали головним чином війни. Військові полонені, яких раніше вбивали, набувають вартості, їх залишають живими і використовують як робочу силу. Так виникає рабство.
Загарбницькі війни, зростання продуктивності праці, а також використання рабської сили ведуть до майнового розшарування єгипетського суспільства. Це веде до загострення протиріч у суспільстві, до значних конфліктів. Так, наприклад, у кінці існування Середнього царства (кінець III тис. до н. е. - XVII ст. до н. е.) сталося переможне повстання збіднілих мас населення. Повстанці захопили владу у державі, перерозподілили майно, знищили документи, що забезпечували права і привілеї заможніх осіб. Це повстання значно послабило державу, і Єгипет став легкою здобиччю азіатських племен гіксосів, які панували над ним більше ста років. Перемога над ними фіванського царя Яхмоса I призвела до об’єднання Єгипту: утворення Нового царства (XVI - XII ст. ст. до н.е.).
У період існування Нового царства досить часто проводились релігійно-соціальні реформи. Під час царювання Ехнатона (Аменхотепа IV) (1419 - 1400 рр. до н. е.) багатобожжя було замінене на віру в одного бога Атона. Проте за час правління наступників Тутанхамона (1400 - 1392 рр. до н. е.), Хоремхеба (середина XIV ст. до н. е.) цю реформу було ліквідовано. Це був період боротьби жерців і родової номової аристократії проти царської влади. У цій боротьбі гору взяла царська влада, і номархи змушені були повністю підкоритися фараонові. Країна була розділена на два великих адміністративних округи на чолі з намісником фараона. Округи ділились на області на чолі з особливим чиновником, при якому був писар. На чолі міст і фортець стояли начальники, що назначались фараоном. Управляв всією країною верховний чиновник - візир (джаті).
У період Нового царства великого значення набувають загони найманців, на чолі яких стоять кадрові офіцери. Досить часто військові командири наділяються функціями цивіоьних чиновників. В одному із джерел зазначається, що "начальник воїнів керує спорудженням каналів", а його заступник постачає каміння для будівництва і перевозить статуї"[1]
.
Розвиток ремесла, торгівлі і земельних відносин вів до подальшого майнового розшарування, загострював відносини в суспільстві. Єгипетські фараони прагнули вжити заходів, спрямованих на усунення причин, що вели до відкритої боротьби у суспільстві. За фараона Бокхоріса (732 - 726 р. до н. е.) було заборонено перетворювати у рабів єгиптян - неспроможних боржників. За Ямоса II було проведено реформи, що обмежували свавілля чиновників. Він, за словами грецького історика Геродота, "видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той, хто цього не зробить, або хто не може доказати, що він живе на законні засоби карався на "смерть"[2]
.
Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів перських завойовників. У 525 році до нашої ери перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство.
Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи у відповідності із кількістю культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богу. особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя - бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.
Єгипетські жерці одержували прибутки у вигляді податей і дарунків фараонів. Жерці, наприклад Фів, щорічно у вигляді податей одержували біля 52 кг золота, біля 1090 кг срібла, 289530 штук птахів, 847 великих тварин і т. і.[3]
Фараон Рамзес V подарував їм 421362 штук різних тварин, 864168 арур орної землі (арура - 2735 м2
), 433 ділянки садів,83 кораблі, 65 міст у Єгипті та Сірії. Фараон Тутмос III (1503 - 1491 рр. до н. е.) пожертвував храмові Амона велику кількість орних земель, садів, тварин..., а також 878 голів полонених азіатів і негрів, три підкорені ним міста, "які мали платити щорічну данину Амонові"[4]
.
Жерці звільнялись від усіх робіт на користь царя, від сплати будь-яких податків, від утримання царських гінців і такого іншого.
Привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих військових і цивільних чинів, писарів, із рядів яких виходили вищі сановники Єгипту. Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались у спадщину. Вже у III тисячолітті до н. е. відбувається зростання великого землеволодіння. Із автобіографії царедворця Метена (біля 2900 року до н. е.) видно, що він успадкував після свого батька тільки малих тварин. Але ставши спочатку писарем, а потім перебуваючи на посаді номарха різних номів, він придбав 200 арур родючої землі, будинок довжиною 200 і шириною теж 200 ліктів, а також чисельну кількість працівників. Деякі помістя, таким чином, передавались у спадщину, а деякі знаходилися у тимчасовому користуванні у зв’язку із заняттям певної посади.
Основну ж масу населення у Стародавньому Єгипті становили псевдовільні селяни. Одні селяни жили на державній землі громадами, і кожен селянин мав у користуванні наділ землі, за який сплачував державі ренту. Інші були прикріплені до землі, що була пожалувана царем храмам, сановнику або воїну, і повинні були крім плати на користь держави віддавати частину врожаю храмам чи певним особам (від 1/3 до 5/6 врожаю). Деспотична держава змушувала селян працювати на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід. Мобілізовані селяни у багатьох випадках становили і гігантські армії єгипетських фараонів.
Розвиток продуктивних сил призводив до розшарування сільських громад. Окремі селяни розорялись, втрачали свої земельні наділи, ставали бідняками. Утворювався прошарок дрібних власників (неджес) серед яких виокремлювались заможні господарі. Саме з них походили жерці, чиновники, писарі, торговці. Це були так звані "сильні неджес". Найбідніші селяни називалися шуау або хуру.
Джерелом рабства у Стародавньому Єгипті, як вже зазначалося, були війни. Раби працювали у царському і храмовому господарствах, у господарствах окремих осіб.
Міське населення також було неоднорідним. Існували знамениті жерці, чиновники, були торговці, ремісники. Серед ремісників виділялись кваліфіковані художники, скульптори, архітектори. Заможні проживали в особливих кварталах міст.
Таким чином, у продовж усієї історії Стародавнього Єгипту прослідковується поділ на багатих і бідних. Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники, привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих цивільних чинів, писарів. Однак основну масу населення Єгипту становили псевдо вільні селяни, жителі міст які обкладалися різноманітними податками. Особливістю суспільних відносин в Стародавньому Єгипті було піднесення жерців. Із збільшенням багатства жерці звільняються від будь-якої залежності від фараона, а в період Нового царства вони перетворюються в замкнуту спадкову касту. В цілому ж суспільним відносинам Стародавнього Єгипту притаманні всі риси рабовласницького суспільства, що знайшло відбиток у формуванні та розвитку його держави.
2. Розвиток держави в Стародавньому Єгипті
Історія Стародавнього Єгипту поділяється на декілька періодів: Раннє, Стародавнє, Середнє та Нове царства. Деякі вчені виділяють і Пізнє царство[5]
.
а) Раннє царство.
Історія Раннього царства відома дуже погано. Єгипетська держава цього періоду ще нагадує древній і досить примітивний племінний союз. В цей період відбувається підкорення Нижнього Єгипту Верхнім і було утворено таким чином дуалістичне царство. Однак ця єдність була неміцною і вся історія Раннього царства пронизана боротьбою між верхньоєгипетськими завойовниками і Нижнім Єгиптом.
На чолі держави стояв цар. Його оточував багатолюдний двір, велика кількість прислужників та чиновників. Значення царської влади підкреслювалося повним обожнюванням її носія. Рабовласницька верхівка займала важливі посади в господарстві фараона. Цей період характеризується формуванням державного апарату. Основним завданням держави цього періоду була організація зрошувальної справи в Нільській долині. Керівництво зрошувальними роботами знаходилось в руках держави.
б)Стародавнє царство.
Державний лад Стародавнього царства характеризується централізацією управління. Вся державна влада знаходилась в руках фараона. Його влада була необмеженою і він прирівнювався до бога сонця Ра. За життя фараона перед ним схилялись як перед земним богом. Обожнювання фараона знайшло відображення у єгипетському мистецтві: як правило він зображувався у вигляді могутнього і красивого царя, народженого від бога сонця і смертної жінки. Ідеологія обожнювання фараона провадилася за допомогою урочистих церемоній, обрядів і свят. Він був верховним жерцем, суддею, військовим начальником. Тобто в його руках зосереджувалась законодавча, виконавча і судова влади. Йому формально належала і вся земля у країні.
Будівництво каналів, спорудження водоймищ було непідсильне не тільки окремим господарством, але й цілим громадам. Для виконання таких робіт необхідно було об’єднувати значні зусилля, які завжди вели до концентрації влади. Саме у гідравлічних спорудах фараонів і необхідно шукати причину, яка зумовила виникнення бюрократично централізованої держави. ніл постійно вимагав нагляду і проведення робіт, а це викликало необхідність загального нагляду і керівництва.
Другою особою у країні був візир - джанті, глава усього бюрократичного апарату, який поєднював як адміністративну, так і судову влади. Йому доповідали про свої справи усі чиновники, незалежно від свого рангу. Він керував здійсненням судової функції в державі. Йому належала й вища судова влада. Він був головою великої ради десяти, яка, очевидно, була вищою судовою інстанцією в Єгипті і разом з тим, одним із органів управління. Він був начальником усіх царських скарбниць, усіх державних складів і керівником усіх царських робіт.
Зберігач печатки, або головний скарбник, завідував державними складами, в яких зберігались натуральні надходження. Головному скарбникові підкорялись два скарбники царя, які завідували каменоломнями та мідними рудниками. Вони виконували також функції військового і морського міністрів.
Окрім цих осіб візирю підпорядковувались доглядач "білої палати" і доглядач двох царських житниць.
Важливу роль відігравав "начальник усіх царських робіт" - архітектор царя і міністр громадських робіт.
На нижчих щаблях існував розгалужений бюрократичний чиновницький апарат, який вів облік всього державного господарства, стягував податки, управляв царськими угіддями і складами, завідував поліцією і судом. Доступ у ряди чиновників був, очевидно, відкритим для всіх вільних у Єгипті. Дрібний чиновницький люд одержував жалування натурою, а видатні чиновники забезпечувались земельними наділами з умовою несення служби.
Значного розвитку в Стародавньому царстві досягло військове мистецтво. Відомо декілька звань військових начальників. Формується військове відомство. Єгипетська армія складалася з двох частин: невеликого загону спеціально навчених солдат і великого ополчення яке складалося з селян, набраних на декілька місяців і тимчасово звільнених від польових робіт. Збройними силами, як правило командував представник царської сім’ї. Постачанням зброї і всією військово господарською частиною завідувало військове відомство - "Будинок зброї", на чолі якого перебували представники вищої знаті, або навіть царевичі. У цілому ж, у період Стародавнього царства військові посади займали не професіонали, а рядові чиновники.
Розгалужений бюрократичний чиновницький апарат намагався нажитися за рахунок визиску селянства та міських жителів. Але навіть у той час принципи моралі у поведінці чиновників брали гору. У "Повченні Аменемопе", наприклад, зазначалося: "не усувай межевого каменю і межі поля… Не прагни захопити лікоть землі і не порушуй меж [земельної ділянки] вдови"[6]
.
Стародавні общинні суди поступово витісняються представниками царської юрисдикції. Вища судова інстанція - "шість великих домів" знаходилася в столиці. Носієм вищої юрисдикції вважався фараон, який в окремих випадках призначав особливих суддів з числа найбільш приближених для розгляду таємних справ, пов’язаних із злочинами державної ваги.
Територія країни поділялась на окремі області - номи, на чолі яких стояли номархи. Вони здійснювали господарське керівництво областю.
До кінця Стародавнього царства влада фараонів починає слабнути. Занепад царської влади призводить до занепаду країни. Починаються двірцеві перевороти, що свідчить про політичну кризу в країні, за якою наступає криза економічна. Стародавнє царство розпалося, однак через деякий час на його руїнах виникло нове царство - Середнє.
в) Середнє царство.
Суспільні відносини в епоху Середнього царства помітні двома важливими рисами: з одного боку відбувається значний ріст рабовласництва в приватних господарствах і змінюється становище землевласників. З іншого боку, розшарування сільських общин призводить до появи нового класу дрібних власників - неджес. Початок Середнього царства ознаменувався майже необмеженою владою номархів. В період розквіту Середнього царства фараони, прагнучи до об’єднання і централізації влади, намагаються обмежити владу номархів, замінюючи старих, незалежних правителів областей, новими, які підпорядковувались царській владі. Головною ж опорою царської влади була придворна знать, військові тощо.
В правління Аменемхета III відбувається посилення державної влади, йому вдається послабити владу номархів, однак це не знищило тих суспільних протиріч, які роздирали суспільство Єгипту у часи Середнього царства. Це й посприяло завоюванню Єгипту під кінець Середнього царства гіксосами.
г) Нове царство.
Особливістю суспільних відносин цього періоду є піднесення жерців. Державний устрій характеризується посиленням системи централізованого бюрократичного управління. Країна була поділена на два адміністративні округи: Верхній і Нижній Єгипет, які в свою чергу поділялись на області (номи). На чолі кожного округу стояв особливий намісник фараона, що ще більше сприяло централізації управління. Вся влада в номах зосереджувалась в руках царських чиновників тощо.
Особливою рисою цього періоду є те що фараон покровительствує чиновникам вихідцям з низів, на противагу тим хто успадкував чин і багатство від предків. Таким чином, служива знать відтісняла аристократичну на другий план. Як і в попередні періоди другою особою країни був візир.
Завойовницька політика фараонів наклала особливий відтінок на всю систему державного управління Єгипту, надавши йому воєнний характер, посиливши роль військових начальників у сфері господарського управління.
В XII - XI століттях до нашої ери Нове царство занепадає. Суспільні сили, що протистояли одна одній, зосереджені на півночі і півдні, невзмозі перемогти одна одну, привели країну до розпаду на дві частини. За таких умов державна влада носила формальний характер.
3. Загальні риси права Стародавнього Єгипту
Джерелом права в Стародавньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активною стає законотворча діяльність фараонів. Деякі вчені наголошують на тому, що в Єгипті проводилась кодифікація, однак немає жодного документального підтвердження цього, і взагалі відомості про єгипетське право надзвичайно мізерні.
а) право власності.
В Єгипті вся земля належала фараонові, тобто існувала державна власність на землю. Фараон передавав її у тимчасове володіння, у квазівласність, за висловом французького єгиптолога Ревійю, храмам, воїнам, представникам службової знаті, сільським громадам. Управління землею, що перебувала у володінні сільських громад, здійснював староста - ксерп. У будь-який час фараон (держава) міг позбавити особу або громаду права володіння землею, якщо володілець не виконував своїх обов’язків перед державою. Фараон міг змушувати володільців виконувати будь-які повинності на користьдержави. Це і є характерною ознакою азіатського способу виробництва, за якого панівним класом є клас чиновників, і за якого основною масою виробників є не раби, а уярмлене населення країни.
Земля, що перебувала у володінні храмів та окремих осіб, у деяких випадках ставала предметом купівлі-продажу, дарування, аренди. У I тисячолітті до нашої ери арура землі продавалася за один дебен (91 г.) срібла, в той час як вартість рабині становила чотири дебена і один кіте срібла (373,1 г.), а раба - 20 дебенів срібла (1820 г.). У "Повчанні Аменемопе" згадується чоловік, "який здає людям наділи в оренду". Отже, власність на землю лишеномінально визнавалась за державою.
Рухомі речі були предметом приватної власності. Тяглові тварини і реманент, які фараон жалував разом із землею, переходили у власність особи і могли відчуджуватись.
б) зобов
’
язальне право
. Староєгипетському праву були відомі ряд договорів, серед яких: договір найму, договір позики, купівлі-продажу, аренди землі тощо. Зобов’язальне право Стародавнього Єгипту, виникало, насамперед, із договору купівлі-продажу.
Враховуючи особливу цінність землі, єгиптяни створили особливий порядок переходу землі з рук в руки. Він передбачав здійснення послідовно трьох актів: 1-й - угода між покупцем і продавцем про предмет купівлі-продажу із вказівкою на те, що плата здійснена повністю; 2-й акт носив релігійний характер і був підтвердженням договору клятвою, яку давав продавець; 3-й акт вводив покупця у володіння землею. Він проходив перед судом, і потім ім’я покупця реєструвалось у поземельних книгах замість імені продавця. Пізніше другий акт перестав діяти. Право власності переходило лише з передачею речі, тобто із введенням у володінням землею.
Поширеним видом договору був договір позики. Об’єктом його були як гроші, так і продукція сільського господарства. Фараон Менес видав закони, за якими заборонялося брати позику, не закладаючи мумію свого батька, або ж свою власну мумію, яку не можна було поховати до тих пір, поки не буде сплачено борг. За законами фараона Бокхоріса було заборонено перетворювати боржників у рабів, а селянам дозволялось здійснювати відчудження і заклад своїх наділів.
Існували договори найму майна, тобто передача його у тимчасове безкоштовне користування наймача. Якщо раб або рабиня, взяті у найм, виявляться хворими і непрацездатними, то їх власник мав повернути все, що він одержав у подвійному розмірі. Псування орендної речі не звільняло наймача від сплати всієї орендної суми платежів. Оренда землі для виробництва сільськогосподарських культур здійснювалась на один рік.
в) шлюбно-сімейні відносини.
Єгипетська сім’я характеризувалась наявністю пережитків матріархату. Були розповсюджені шлюби між братами і сестрами. Діти йменувались не стільки по батькові скільки по матері (син такої-то). Серед родичів батько матері і її брат були у найбільшій пошані.
Жінка займала в сім’ї високе становище, у джерелах вона називається "володаркою дому". Шлюб укладався через договір, і жінка виступала самостійною стороною. За шлюбним договором дружина зберігала своє майно, а чоловік зобов’язувався сплачувати певні суми на її особисті витрати. Розлучення було абсолютно вільним. Діти володіли і розпоряджались своїм майном вільно. Усі діти успадковували майно нарівно незалежно від статі.
Єгипетське право знало спадкування по закону і по заповіту. Спадкоємцями по закону були діти незалежно від статі. Заповіт могли складати як чоловік, так і дружина.
г) кримінальне право і процес.
Єгипетському праву було відомо досить широке коло діянь, які визнавалися злочином. Серед видів злочинів виділяються злочини проти держави, проти особи і майнові злочини. Найбільш тяжкими вважалися посягання на державний та суспільний лад (такими були зрада, змови, повстання, розголошення державної таємниці). У випадках зради або повстання карались смертною карою не лише винні у скоєнні злочину, але й їх матері, сестри; їх участі зазнавала вся сім’я.
Смертна кара застосовувалась також за вбивствао тварини, яка присвячувалася богові: кішки, сови, за викидання нечистот у Ніл, розриття могил, чаклування.
Серед злочинів проти особи джерела називають вбивство, особливо засуджувалось і суворо каралось батьковбивство, важким злочином вважалося відхилення від прийнятих правил лікування у випадку смерті хворого.
Серед майнових злочинів можна виділити крадіжку, обважування, обмірювання. До злочинів проти честі і гідності відносили подружня зрада, зґвалтування.
Найпоширенішими видами покарань видами покарань були: смертна кара, членопошкодження, ув’язнення, тяжкі примусові роботи (каторга), штраф, виставлення біля ганебного стовпа.
Судочинство у цивільних і кримінальних справах було одинаковим. Кримінальні, як і цивільні справи, порушувались за скаргою потерпілого, якому дозволялось підтримувати звинувачення. Він же мав вказувати і міру покарання.
Судочинство велось у письмовій формі. Своє рішення суддя не вмотивовував. Він просто прикладав до чола особи, що виграла процес зображення істини, яке він носив на шиї.
Доказами у судовому процесі були: показання і клятва свідків, скаржника; огляд місця подій, тортури. Судочинсьво велось у письмовій формі.
Висновки
Історія Стародавнього Єгипту поділяється на декілька періодів: Раннє, Стародавнє, Середнє та Нове царства.
Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники, привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих цивільних чинів, писарів. Однак основну масу населення Єгипту становили псевдовільні селяни, жителі міст які обкладалися різноманітними податками. Особливістю суспільних відносин в Стародавньому Єгипті було піднесення жерців. Із збільшенням багатства жерці звільняються від будь-якої залежності від фараона, а в період Нового царства вони перетворюються в замкнуту спадкову касту. В цілому ж суспільним відносинам Стародавнього Єгипту притаманні всі риси рабовласницького суспільства, що знайшло відбиток у формуванні та розвитку його держави.
Завойовницька політика фараонів наклала особливий відтінок на всю систему державного управління Єгипту, надавши йому воєнний характер, посиливши роль військових начальників у сфері господарського управління.
Джерелом права в Стародавньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активною стає законотворча діяльність фараонів.Староєгипетському праву були відомі ряд договорів, серед яких: договір найму, договір позики, купівлі-продажу, аренди землі. Єгипетське право знало спадкування по закону і по заповіту. Єгипетському праву було відомо досить широке коло діянь, які визнавалися злочином. Цікавим є й той факт, що судочинство носило письмових характер.
Юридична спадщина єгиптян знайшла своє продовженя в історії інших народів які запозичували все прогресивне, переосмислювали та доповнювали її.
Література
1. Всеобщая история государства и права /под ред. К.И. Батыра. - М.: Былина, 1996.
2. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995.
3. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.
[1]
Цит. за: Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 10.
[2]
Цит. за: Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 10.
[3]
Там же. - С. 10.
[4]
Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 10.
[5]
Всеобщая история государства и права /под ред. К.И. Батыра. - М.: Былина, 1996. - С. 11.
[6]
Цит. за: Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 13.
|
