Реферат: Зайнятість і безробіття. Види та тривалість безробіття

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет

будівництва і архітектури

Кафедра економічної теорії

РЕФЕРАТ

на тему: « Зайнятість і безробіття. Види

та тривалість безробіття »

Виконав: студ. гр.

….’’’ Перевірила:

Київ - 2008

Зміст.

Вступ ..................................................................................................3

1.Т еоретичні проблеми безробіття ...............................................3

1.1. Показники безробіття.................................................................3

1.2.Причини безробіття.....................................................................6

1.3.Методи боротьби з безробіттям.................................................7

2. Д инаміка та структура безробіття на У країні ......................11

3. М айбутнє української політики в сфері зайнятості ............14

В исновок ..........................................................................................16

Список літератури .........................................................................17

Вступ

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроеко-номічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим са-мим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При непов-ному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяль-ності, у якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

2.Теоретичні проблеми безробіття.

2.1. ПОКАЗНИКИ БЕЗРОБІТТЯ

В економічній теорії використовується два показники, що можуть пока-зати об'єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень без-робіття і середня її тривалість.

Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів без-робіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисель-ності зайнятих у виробництві.

Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституціональне, цик-лічне, добровільне.

Фрикційне безробіття показує плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переходячи на нові робочі місця. Цей тип безробіття включає в собі людей, що не зайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період впровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим , але і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаним тому що багато робіт-ників переходять з низькопродуктивної, малооплачуваної роботи на більш високо-оплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний об’єм реального національного продукту.

Структурне безробіття власне кажучи є розширенням фрикційного. З часом у структурі споживчого попиту та у технології відбуваються важливі зміни, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій зменшується або зовсім припиняється. По-пит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому що робоча сила реагує на цю зміну повільно і її структура не відповідає новій структу-рі робочих місць.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям дуже невизначена. Істотне розходження полягає в тому, що в "фрикційних" безробітних є навички, що вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу одержати роботу без перепідготовки. Фрикційне безробіття носить більш короткостроковий характер, а структурна більш довгострокова і тому вважається більш серйозною проблемою.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна. Наприклад, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних, чи сукупних, витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям зв'язаним з дефіцитом попиту. З переходом до пожвавлення і підйому число безробітних зазвичай стає менше.

Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якім суспільстві існує прошарок людей, що по своєму психічному складу або з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре відомо, що зусилля по примусової роботи так званих "бомжів" не привели до переорієнтації цієї категорії населення.

У такий спосіб безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Тому повна зайнятість - нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового господарства. У той же час поняття "повна зайнятість" не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття зовсім неминучим, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття.

Сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, надана Держкомста-том, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додат-кову тривогу і без того нестабільній економіці України.

Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підста-ві щомісячних опитувань близько 50 тисяч випадково обраних сімейних госпо-дарств. Питання стосуються наступних проблем: чи мав той чи інший індивід робо-ту на минулому тижні; чи намагався він знайти роботу; скільки часу він уже витра-тив на працевлаштування; які дії він починав з цією метою.

Не зайнятих у суспільному виробництві і не прагнучих одержати роботу осіб не враховують при визначенні чисельності робочої сили (тобто економічно активного населення). Багато людей з цієї категорії можуть трудитися, але не роб-лять цього в силу тих чи інших причин. Це студенти денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключаються з категорії економічно активного населення діти у віці до 16 років і ув'язнені, що відбувають покарання у в'язниці.

Проте методологія Міжнародної організації праці не може перебороти деяких неточностей, зв'язаних з виміром рівня безробіття, у зв'язку з чим офіційне визначення норми безробіття можна критикувати як за зменшення справжнього числа безробітних, так і за його перебільшення. Одним зі способів запобігання неясностей є зіставлення офіційного визначення безробітного з поняттями "непрацюючий" і "нездатний знайти роботу".

"Безробітний і "непрацюючий". На практиці визначення безробітного і зайнятого істотно відрізняються від понять "працюючий" і "непрацюючий". З одного боку, багато працюючі не попадають у категорію зайнятих, наприклад, домогосподарки. Вони враховуються в якості зайнятих тільки тоді, коли вони за свою працю одержують грошову винагороду. Крім того, у число зайнятих не включаються працюючі діти до 16 років, незалежно від того, чи одержують вони заробітну плату за працю чи працюють безкоштовно.

З іншого боку, зовсім не кожен "непрацюючий" попадає в категорію безробітних. До них можна віднести багато людей, що не роблять нічого, щоб знайти собі нову роботу. Безробітними не вважаються ті, хто відсутній у даний момент на робочому місці через хворобу чи погану погоди, а також так названі "частково зайняті" (працюючі неповний робочий день і т.д.).

"Безробітний" і "нездатний знайти роботу". Ці подібні поняття насправді також лише приблизні. Наприклад, у число безробітних попадають люди, тимчасово звільнені з місця служби, а також які знайшли місце роботи і припускають почати працювати протягом місяця. Навряд чи можна також говорити про "нездатність знайти роботу" у тих, хто залишив колишнє місце в пошуках кращого варіанта.

2.2.ПРИЧИНИ БЕЗРОБІТТЯ

Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вар-тість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає, чи хоча б розсмоктується, незважаючи на те що ріст капіталу відбуваються ще більш високими темпами.

Маркс допускав інші причини: циклічність розвитку ринкового госпо-дарства, що робить її постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Мар-кса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається цикліч-но, коли підйоми і спади переміняють один одного, наслідком цього стає вивіль-нення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.

Цікаве трактування безробіття видного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції.

2.3.МЕТОДИ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ

Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :

сприяти зниженню заробітної плати ;

роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;

державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий доход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.

З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури .

У 1950-х роках у політиці державного регулювання застосовувалися кейнсіанські методи. Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого "ефективного попиту" (спрощено - рівня попиту та інвестицій).

Дж.-М. Кейнс писав: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні."

Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва і безробіття.

Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість кризи саморегулюючої економіки, указували на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.

Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсіанці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, в які зроблені інвестиції.

Відповідно до поглядів автора "Загальної теорії", "справжня" інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає рівня повної зайнятості, до цього моменту ріст грошової маси впливає не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика ("повзуча") інфляція має, з погляду кейнсіанців, корисний ефект, супроводжуючи зростання виробництва і доходу.

У 60-х роках прихильники кейнсіанського підходу використовували криву Філліпса, для того щоб тримати в полі зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.

Монетаристи виступили проти кейнсіанського тлумачення кривої Філліпса як простого і доступного рішення проблеми вибору цілей економічної політики. Інфляція не розглядається ними як "неминуча плата" за досягнення висо-кого рівня зайнятості. У 1967 році М.Фрідмен висловив думку про існування "при-родного рівня безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд зму-шений прибігати до додаткових скачків інфляції, що веде до усе більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Бачачи "безглуздість" політики стимулюван-ня попиту, Фрідмен вважав нераціональним досягнення повної зайнятості.

Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанської політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витиснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестиций, воно втрачає через скорочення уливань з приватного сектора.

Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.

Монетаристьскі методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у виді допомоги по безробіттю. Звідси рекомендації скасувати цю допомогу, щоб змусити людей працювати. Монетаристи пропонують відмовитися від стимулювання економічного росту шляхом збільшення попиту. Однак політика обмеження попиту може викликати непорівнянні втрати для народного господарства.

Спостерігаємі сьогодні в Україні переміщення в економічній обстановці неминуче супроводжуються міграцією фахівців. Разом з тим, незважаючи на те що зараз багато говорять про актуальність питань працевлаштування, підбора кадрів і моніторингу трудових ресурсів, реальний перехід від слів до справи, тобто організації повномасштабної сервісної служби по роботі з кадрами, являє собою неясну перспективу. Обсяг потенційного ринку робочої сили, розширення потреби у фахівцях, міграція кадрів, зміна статусу фахівців і ряд інших факторів істотно ускладнюють діяльність по актуалізації пропозицій та попиту на сучасному ринку праці. Почасти в результаті цього працевлаштуванням, пошуком, підбором кадрів і полюванням за головами на професійному рівні сьогодні займаються трохи кадрових компаній і невелике число бірж праці.

Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що переслідують мету знайти людині роботу, у той час як для агентств головне забез-печити компанію співробітниками. Процес підбора кадрів починається з зустрічі консультанта кадрового компанії з клієнтом і визначення вимог, пропонованих до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.

Реальне життя, однак, найчастіше вибивається з цієї схеми.

Процес підбора претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів - це тільки мала частина кадрового бізнесу, що відрізняється різноманіттям форм. У цьому бізнесі існує багато форм роботи. Можна просто пересилати замовнику резюме - і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести поперед-ню роботу з претендентами , і виготовити напівфабрикат - пакет з документами на більш-менш придатних співробітників.

Дуже важливі в роботі кадрового агентства результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через колег чи нинішнього керівника даного фахівця. Сюди ж входить і перевірка резюме по ключових параметрах: місця роботи, з'ясування щирих причин звільнень і т.п. З людиною працюють кілька консультантів, що виключає неминучий у спілкуванні людей суб'єктивізм і дозволяє сформувати об'єктивний портрет претендента. Отут важливо зібрати воєдино окремі записки, розрізнені звіти про бесіди, зроблені різними консультантами в різний час, підготувати інформаційний пул, достатній для проведення експертної оцінки. Проблеми можуть виникнути навіть при обробці досить стандартної, але мающої не більш 30% полів анкети з чітко визначеними правилами заповнення, що практично неможливо заздалегідь визначити.

3. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА БЕЗРОБІТТЯ НА УКРАЇНІ.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Рівень бідності, визначений щодо абсолютної межі бідності, знизився від високих 32% у 2001 році до 14% у 2004 році, а згодом – до 8% у 2005 році. Головною причиною зменшення бідності було стрімке зростання останніми роками продуктивності праці, зумовлене збільшенням обсягів використання капіталу, яке мало місце після початкового скорочення обсягу виробництва на початку 1990-х років, та, останнім часом, підвищення обсягу внутрішніх та іноземних інвестицій. Ці зміни дали змогу підвищити реальну заробітну плату на 24% у 2004 році та на 20% у 2005 році.

Схоже, що рівень бідності знизився і в 2006 році внаслідок підвищення реальної заробітної плати на 18%, незважаючи на зростання тарифів на енергоносії для домогосподарств протягом другої половини 2006 року.

У оновленому звіті наведено модель, на основі якої було розраховано прямий вплив підвищення цін на енергоносії на рівень бідності. Підвищення цін на енергоносії завдає бідним дещо більшої шкоди, ніж багатим, оскільки для бідних частка витрат на енергоносії трохи вища.

На основі побудованої моделі можна зробити висновок, що підвищення цін на енергоносії, яке відбувалося протягом 2005 – першого кварталу 2007 року призвело до підвищення рівня бідності приблизно на 1,7 відсоткових пункти за умови збереження інших параметрів незмінними.

Для того, щоб повернути бідність до рівня, який спостерігався до підви-щення цін на енергоносії, уряд України має надавати бідним соціальні виплати в сумі близько 63 млн. дол. США на рік у разі, якщо буде забезпечено високу адресність цих виплат.

Таблиця 1. Макроекономічні показники та відповідні рівні бідності

Реальна заробітна плата залежно від регіону: 2003 – 2006 рр.

(у грн. на місяць)

(Підпис на рисунку: Місто Київ, області: Чернігівська, Сумська, Полтавська, Харківська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Одеська, Кіровоградська, Чернівецька, Хмельницка, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Волинська, Рівненська, Житомирська, Вінницька, Черкаська, Київська.)

У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчас-тіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.

У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю.

Отже, на Україні гостре безробіття має місце в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відріз-няється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10% . При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний при-ріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).

Однією з глибинних причин росту безробіття стає диференціація населення, що підсилюється, по доходах. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю.

Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Вона досить умовна - особливо стосовно демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже пессимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації.

4. МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ В ОБЛАСТІ ЗАЙНЯТОСТІ

Суть у тім, що діюча політика зайнятості повинна в нинішніх умовах ма-ти попереджуючий характер і включати цілий комплекс мір державного регулю-вання, що запобігають зростанню безробіття і його перехід у застійну форму.

От найбільш важливі міри такого роду:

Перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день, неповний робочий тиждень і т.п. Такі підприємства повинні одержати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників.

Бюджетне субсидування додаткової (стосовно фактичного рівня) робочої сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування державою зарплати додатково найнятих робітників. Підприємства, що розширюють зайнятість стосовно її рівня торік, можуть одержати пільговий кредит, розмірний зарплаті, що сплачено додатково зайнятим на виробництві.

Зниження фактичної пропозиції робочої сили за рахунок зниження встановленого законом пенсійного віку. Такий же ефект може обумовити розвиток служб перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

Надання робочих місць, не орієнтованих на одержання прибутку, а зв'язаних з роботою в інтересах суспільства, наприклад: робота в області охорони навколишнього середовища і т.д.

Перехід до створення системи соціального партнерства, у тому числі створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) з метою обмежити ріст заробітної плати. З роботодавців варто стягувати податок на засоби, додатково витрачені на заробітну плату, і направляти його на субсидування зайнятості.

Розширення зайнятості в майбутньому залежить і від іноземних інвестицій. У цілому інвестиції в реконструкцію і технологічне переоборудование підприємств будуть мати працезберігаючий ефект. Але збільшення капітальних вкладень означає створення нових робочих місць.

Рішення проблеми "осередкового" безробіття в районах, де в місті знахо-диться 1-2 підприємства, буде здійснюватися через стимулювання інвестицій і малого бізнесу на рівні регіонів і реалізацію регіональних програм сприяння зайня-тості.

Значно скоротити кількість незайнятих можна за рахунок структурних змін в оборонній промисловості. Процес конверсії має великий потенціал для збіль-шення зайнятості, ходячи навіть її стабілізація сьогодні буде великим плюсом у регулюванні ринку праці.

Не можна шкодувати засобів на боротьбу з безробіттям. По-перше, тому що її запобігання на початку зажадає набагато менше витрат, чим у майбутньому.

По-друге, тому що боротьба з безробіттям може бути досить ефективної. Наприклад, кредитування державою додаткових робочих місць у США в 1977-78 р. зовсім не було киданням грошей на вітер. При тім, що заробітна плата кредитува-лася не більше чим на 2%, а абсолютна величина кредиту не перевищувала 100 ти-сяч доларів, багато корпорацій змогли створити до 50 нових робочих місць.

По-третє, тому що фінансова стабілізація неможлива без продуманого запобігання її негативних наслідків і, як ми вже переконалися, приводить до дефі-циту держбюджету, для скорочення якого вона і створювалася.

У світі накопичений великий теоретичний і практичний досвід по регулюванню ринку праці. Україна ж має потребу в особливому, комплексному підході. Сьогодні результативна політика зайнятості повинна йти ледве перед реального розвитку ринку праці і превентивно усувати ті перешкоди, що можуть підхльоснути безробіття.

5. ВИСНОВОК.

Виходячи з вищевикладеного, проблема безробіття є ключовим питан-ням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття стоїть зараз перед Україною, що не дивно, тому що стан економіки України зараз дуже складний.

Донедавна Уряд України не звертав належної уваги на дану проблему, що викликало досить справедливі побоювання. Але положення частково змінилося з прийняттям деяких законів і положень, у яких натиск робиться на удосконалю-вання ринкових механізмів регулювання зайнятості.

Будемо сподіватися, що дані акти не стануть простим псуванням папера, а будуть ефективно перетворюватися в життя, ставши передумовою для економіч-ного відродження України.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Экономикс" Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стенли Л.Брю, Москва, 1995 г.

2. "Общая экономическая теория" В.И. Ведяпiн, Москва, 1995 г.

3. "Рынок труда: занятость и безработица" Пристанева А.А., Київ, 1993 г.

4. "Загальна теорiя занятостi, процентiв та грошей." Стрепов А.П., Київ, 1994 г.

5. Коммерсантъ-дэйли, 1997 г., 8 лютого №7

6. Вестник Московского Университета, серия 5 - География, 1997 г., №1

7. Вопросы экономики, 1997 г., №2

8. Страховое дело, 1997 г., №11

9. Известия, 1998 г., 15 травень, №28

10. Финансовые известия, 1998г., 7 березня, №25