Реферат

з дисципліни:

“Вища математика”

Тема:

“Задачі економічного змісту”

План.

1. Витрати, доходи і прибуток.

2. Коефіцієнт нерівномірного розподілу прибуткового податку.

3. Максимізація прибутку та часу.

4. Стратегія розвитку.

Фірма — незалежно від її правової форми — працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона купує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розріз­няють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим — бухгалтери.

Застосування певних ре­сурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага. Іншими словами, витрати перед­бачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Економічні витрати — це платежі, які має робити фірма для отримання і викори­стання всіх, ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими витратами. Це — платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Це все прямі грошові виплати фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами і калькуляційними статтями.

Відповідно до економічного змісту бухгалтерські витрати класифі­кують таким чином: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці; 3) амортизація основних засобів; 4) відрахування на соціальні заходи; 5) інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомісткі, трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій і легкій промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загаль­них витрат, у чорній металургії —понад 80, хімічній — 75, машино­будуванні — 70%.

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостро­ковий та довгостроковий періоди.

Короткостроковий період — це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих, потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла замінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей.

Короткострокові витрати фірми

За­гальні витрати (ТС) — це сума витрат на всі ресурси, які використовують для виробництва продукції. Для корот­кострокового періоду загальні витрати поділяють на постійні витра­ти (TFC) і змінні витрати (TVC):

ТС = TFC + TVC.

Короткострокові загальні постійні витрати — це та частина загальних витрат, яка не змінюється зі зміною обсягу продукті.

Короткострокові загальні змінні витрати — це та частина загальних витрат, яка змінюється разом зі зміною обсягу продукції.

Короткострокові середні витрати. Середні витрати (АС) — це витрати на одиницю продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати. Середні постійні витрати ( AFC) — це постійні витрати, поділені на обсяг продукції (TFC : Q).

Середні змінні витрати (AFC) — це змінні витрати, поділені на обсяг продукції (TVC : Q).

Середні загальні витрати (АТС) — це загальні витрати, поділені на обсяг продукції (ТС : Q )

Короткострокові граничні витрати. Граничні витрати (MC) — це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції Оскільки у разі збільшення обсягу виробництва у короткостроково­му періоді змінюється тільки змінна частина загальних витрат, то

Термін «прибуток» використовують для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господар­ській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток

Економічний прибуток — це різниця між загаль­ним виторгом і загальними витратами фірми — явними і неявними.

ЕР = TR- ТС,

де ЕР — економічний прибуток;

TR — загальний виторг;

ТС = ЕС + ІС,

де ЕС — явні витрати;

ІС — неявні витрати.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між: загальним виторгом і явними витратами фірми. Такий прибуток називають ще розрахун­ковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

A_C P = TR – EC,

де

A_C P - бухгалтерський прибуток; TR — загальний виторг; ЕС — явні витрати.

Нормальний прибуток — це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі.

Прибуток — неосновний показник ефективності роботи підприємства.

Рентабельність підприємства обчислю­ють як відношення прибутку до вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.

Методи максимізації прибутку

Для максимізації прибутку фірми її керівництво може використовувати дані про виторг і витрати. Максимізує прибуток такий обсяг продукції, за якого є найбільшим, або = 1.

Існують два підходи до максимізації прибут­ку фірми.

Нам уже відомо, що економічний прибуток фірми є різницею між загальним виторгом і загальними витратами: ЕР = TR- ТС (або EP = A_C P-NP).

Економічний прибуток фірми може мати додатне значення, від'ємне або дорівнювати нулю. Якщо TR > ТС, то фірма привлас­нює економічний прибуток (ЕР > 0). Якщо TR = ТС, економічного прибутку фірма не має (ЕР - 0). Якщо TR < ТС, фірма зазнає збитків (від'ємний прибуток; ЕР< 0).

Отже, порівнявши TR і ТС, робимо висновок: найприбутковішим для фірми є той обсяг продукції, за якого ЕР — максимальний.

За другим підходом фірма отримує максимальний прибуток тоді, коли вона виробляє обсяг продукції, за якого MR = MC. Ця умова є обов'язковою для всіх фірм, незалежно від того, конкурентні вони чи ні

Отже, можна зробити такі висновки:

1. Якщо MR = MC, то МЕР = 0. Це означає, що ніякого додатко­вого прибутку, який долучиться до ЕР внаслідок виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції, не буде отримано. ЕР за даного обсягу продукції є максимальним. Будь-який випуск, менший від цього рівня, означає, що для збільшення прибутку фірма може нарощувати обсяг продукції, і навпаки.

Зверніть увагу, що МЕР = MR - MC, де МЕР — граничний еконо­мічний прибуток

2. Якщо MR > MC, то отримують певний додатковий прибуток від виробництва додаткових одиниць продукції. Отже, збільшення обся­гу продукції є прибутковим.

3. Якщо МС > MR, а обсяг продукції зростає, то фірма зазнає збитків: ЕР зменшується; розширювати виробництво неприбутково.

Поняття економічного зростання

Під економічним зростанням розуміють збіль­шення реального ВВП, підвищення життєвого рівня народу й економічної могутності країни. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливос­тей управо, наприклад, із положення AB у положення CD (рис. 1).

Економічне зростання вимірюють двома способами: 1) як збіль­шення реального ВВП за певний проміжок часу і 2) як збільшення реального ВВП на душу населення за той самий проміжок часу.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя.

Економічне зростання будь-якої країни визна­чають три групи факторів: 1) фактори пропо­зиції, 2) фактори попиту; 3) фактори ефектив­ності.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання, їх є чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу;

4) технологія.

Підвищення продуктивності праці значною мірою досягається за рахунок економії, зумовленої масштабами виробництва і поліпшенням розподілу ресурсів. Поліпшення виробничих показників нерідко залежить від місткості ринку й розміру підприємства. Велика фірма може вибрати з наявних найефективніші методи виробництва, а дрібна фірма — ні. Великий автомобільний завод може встановити складні комп'ютеризовані складальні лінії, тоді як дрібні виробники змушені застосовувати менш продуктивну технологію.

Економічне зростання є позитивним і бажаним явищем. Однак не треба забувати, що індустріалізація та економічне зростання породжують такі негативні явища, як забруднення довкілля, проми­словий шум і викиди, а іноді навіть аварії та катастрофи (Чор­нобиль).

Усі ці наслідки економічного зростання спричинюються тим, що виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізує їх повністю. Практично все, що втягується у виробництво, з часом повертається у навколишнє середовище у вигляді відходів. Тому суспільство обов'язково мусить враховувати впливи того або іншого виробництва на стан довкілля.