Диплом:

Проведення топографо - геодезичних робіт при розпаюванні земель колективної власності

ВСТУП

З набуттям України незалежності велике значення набувають роботи пов'язані з розпаюванням і приватизацією земель колишньої колективної власності.

Розпаювання земель державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Розпаюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам,

сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі державних сільськогосподарських підприємств.

Розпаювання земель державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Розпаювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При розпаюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількістю осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадиться відповідною районною державною адміністрацією.

У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі, згідно розробленого проекту розпаювання, в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Велику питому вагу при розпаюванні земель займає топографо геодезичні роботи.

Саме проведення топографо - геодезичних робіт при розпаюванні земель колективної власності є темою даної дипломної роботи.

1. Характеристика об’єкту дослідження

1.1 Фізико - географічне вивчення та економічна характеристика об’єкту.

Об’єктом дослідження в даній дипломній роботі землі Дружнівської сільської ради Красилівського району Хмельницької області.

Об’єкт розташований на відстані 40 км. від обласного центру м. Хмельницька та на відстані 8 км від районного центру Красилів.

Клімат Красилівської міської ради помірно-континентальний, вологий, що зумовлено його географічним положенням в помірних широтах.

Середньорічна температура повітря становить 7,9- 8,0.⁰ Особливостями річного температурного режиму являється м’яка зчастими відлигами зима і помірне тепле літо.

Зима починається з кінця листопада – початку грудня, а закінчується в перших числах березня. Тривалість її – 100 - 105 днів. Найхолодніший місяць року – січень,коли середня температура повітря сягає 4,5 – 6⁰ морозу (абсолютний мінімум -35⁰ ). Зимові похолодання вчасто змінюються потепліннями, коли в денний час температура піднімається вище нуля.стійкий покрив (10 -20 см ) зберігається не більше 2.5 – 3 місяців (грудень – січень). Різкі і довготривалі похолодання при малій потужності снігового покриву створюють небезпеку озимині.

Зимою висока відносна вологість повітря – 90%. Швидкість вітру посилюється, переважають вітри північно – західного і південного напрямку. На початку березня починається весняне танення снігу.

Весняний період з температурами від 0 - 15⁰ триває з початку березня до середини травня. Період, коли температура перевищує 5⁰ , починається в кінці березня – початку квітня. В кінці квітня починається період активної вегетації (з температурою вище 10⁰ ). Останні весняні заморозки закінчуються в кінці квітня. Одночасно, з підвищенням температур збільшується кількість ясних днів. Знижується відносна вологість повітря: уже в 0квітні можливі засушливі дні, коли вологість може знизитись до 30%. Збільшується кількість опадів, яких у травні випадає 60 – 65мм. В квітні спостерігаються перші грози. В цілому, весняний період характеризується нестійкою погодою.

Літо в Красилівському районі помірно тепле з досить високою відносною вологістю повітря. Початок літа визначається стійким переходом температури повітря через 15⁰ . І триває воно з середини травня до середини вересня. Найтепліший місяць червень, середня температура повітря 18⁰ абсолютний максимум 40⁰ . Кількість опадів в літній період збільшується, становить 400мм. Засушливі роки бувають рідко (не більше разу в 8 – 10років). Режим опадів особливо сприятливо впливає на розвиток озимих культур. Додатні температури складають до 90% всієї суми річних температур. Це сприяє вирощуваню цілого ряду сільськогосподарських культур: зернових, технічних, овочевих і плодових.

Осінній період, з температурою повітря від 15⁰ , наступає на початку другої декади вересня і тягнеться до кінця листопада – початку грудня.Стоїть тепла порівняно ясна погода. Відносна вологість досить висока,наприклад,в жовтні становить 60 – 65%. Восени збільшується кількість хмарних днів, частіше утворюються тумани.

Кількість днів з опадами зменшується в порівнянні з літніми місяцями, Але дощі стають тривалішими.

У першій декаді жовтня відбувається стійкий перехід температури повітря через 10⁰ і період активної вегетації закінчується. В цей час, як правило, спостерігають перші заморозки, спочатку на грунті, а потім у повітрі. В перших числах листопада температура повітря переходить через 5⁰ , а в кінці місяця відбувається стійкий перехід її до мінусових значень.

Загальна тривалість теплого періоду 260 – 265 днів, без морозного – 175 днів, вегатаційного – 210 – 215 днів, періоду активної вегетації – 165 днів. Сума активних температур – 2700 – 3000⁰ .

Середньорічна кількість атмосферних опадів коливається в межах 500 – 700мм. Основна кількість їх випадає в теплу пору року, максимум – літом. Сума опадів, заперіод коли температура перевищує 10⁰ , складає 425 – 450мм. Літні опади короткочасні, але інтенсивні, часто зливові, що негативно позначається на землеробстві. Опади холодного періоду відрізняються меншою інтенсивністю, зате більшою тривалістю.

Не дивлячись на деякі негативні риси, кліматичні умови району в цілому сприятливі для сільськогосподарської діяльності.

1.2. Топографо - геодезичне вивчення.

Вихідними на об'єкті є 8 пунктів полігонометрії 4 класу опис яких додається в таблиці 1.

Вихідні пункти геодезичної основи

Таблиця 1.

Пункти полігонометрії Красилів і 31, 3кл., закріплені на місцевості центрами типу 160 (рис. 1.1)

Рис. 1.1 Центр пункту полігонометрії, тріангуляції і трилатерації 4 класу, 1 і 2 розряду та ґрунтового репера (типу 160).

3. СТВОРЕННЯ ПЛАНОВИХ ГЕОДЕЗИЧНИХ МЕРЕЖ

3.1. Основні положення з побудови геодезичної мережі.

Для правильної організації і постановки топографо-геодезичних робіт у різних частинах великої території земної поверхні і для зведення результатів зйомок місцевості в єдине ціле, ці роботи засновують на геодезичних пунктах з надійно визначеними координатами в загальній для них системі. Сукупність таких геодезичних пунктів називають геодезичною мережею.

Геодезична мережа підрозділяється на державну мережу, що забезпечує поширення системи координат на територію держави і є вихідної для побудови інших геодезичних мереж; мережа згущення, створювану в розвиток мережі більш високого порядку і знімальну мережу, створюваний для виробництва топографічних зйомок.

Така східчаста побудова геодезичних мереж полягає в тому, що спочатку будується висока по точності мережа на великій території з пунктами, розташованими на значній відстані один від одного, а на основі цих пунктів будується наступна ступінь нижче по точності, але з більш частішим розташуванням пунктів і т.д.

Єдина геодезична мережа забезпечує можливість проведення топографо-геодезичних робіт у різних частинах території незалежно за часом і зведення результатів цих робіт у єдине ціле, а також забезпечує надійний контроль усіх геодезичних вимірів і рівномірний розподіл неминучих погрішностей вимірів по всій території.

Державні геодезичні мережі підрозділяють на планові і висотні. Планова мережа розвивається методами тріангуляції, полігонометрії, трилатерації і їхніми сполученнями, висотна - методом геометричного нівелювання. Планову державну геодезичну мережу України поділяють на 1, 2, 3 класи, що розрізняються між собою довжиною сторін і точністю кутових і лінійних вимірів.

Геодезична мережа згущення розвивається на основі пунктів геодезичної мережі більш точної ступіні. На територіях сільськогосподарських підприємств, населених пунктів, будівельних об'єктів і ін. створюється геодезична мережа згущення спеціального призначення. Планові мережі згущення підрозділяють на 4 клас, 1 і 2 розряди і створюють методами тріангуляції, полігонометрії, трилатерації і їх сполученнями. Висотні (нівелірні) мережі розвиваються методом геометричного нівелювання III й IV класів і додатком ходів технічного нівелювання.

Пункти мереж згущення, як і пункти державних геодезичних мереж, закріплюють на місцевості постійними знаками.

Наступною ступінню мережі згущення є знімальна мережа, що відрізняється меншою точністю (у 2-3 рази) і великою кількістю геодезичних пунктів (точок) на одиницю площі (у 3-10 рази). Знімальна мережа використовується не тільки для топографічних зйомок, але і для інших робіт, наприклад, - перенесення на місцевість проектів міжгосподарського і внутрішньогосподарського землевпорядження, меліоративних систем, відводів земельних ділянок і ін.

На території колективних господарств та інших землекористувачів пунктами знімальної мережі можуть служити межові знаки по границях землекористування з відомими координатами. Визначення положення пунктів знімальних мереж виконують прокладанням теодолітних чи ходів побудовою мікро тріангуляції, прямими, зворотними і комбінованими засічками, або графічними методами при мензульній зйомці. Висоти цих пунктів визначають геометричним чи тригонометричним нівелюванням.

Вибір методу створення знімальних мереж залежить від топографічних, техніко-економічних умов місцевості й ін.

3.2. ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ

Планові геодезичні мережі, які функціонують нині на території України (державні, мережі згущення, спеціальні мережі), створювалися такими основними методами: тріангуляції, полігонометрії і трилатерації.

Тріангуляція — побудова на місцевості у вигляді мережі трикутників, у кожному з яких вимірюються три кути (рис. 2.1). Крім того, в деяких трикутниках вимірюються сторони, які називаються базисними. Базисних сторін в мережі має бути не менше двох. На основі першої з використанням теореми синусів обчислюються довжини усіх інших сторін. Друга та наступна базисні сторони служать для контролю обчислень. На кінцях базисних сторін виконують астрономічні спостереження, з яких знаходять координати вихідних пунктів та азимути (а потім дирекційні кути) базисних сторін. Дирекційні кути інших сторін знаходять з обчислень. На основі довжин сторін і їх дирекційних кутів знаходять приростки координат по кожній стороні і координати усіх пунктів тріангуляції.

Рис.3.1. Мережа тріангуляції

Полігонометрія — побудова на місцевості у вигляді системи ламаних ліній, у яких вимірюються сторони і кути при вершинах (рис. 2.2). Полігонометричні ходи опираються на вихідні сторони АВ і CD. На початку А і в кінці С ходу виконують астрономічні спостереження, з яких визначають координати цих пунктів та азимути, а потім дирекційні кути вихідних сторін АВ і CD.

Рис. 3.2. Мережа полігонометрії

Основні технічні характеристики державних мереж полігонометрії, побудованих згідно з "Основними положеннями 1954-1961 pp."

Таблиця 2

3.3. Характеристика сучасної планової геодезичної мережі України

В зв'язку з науково-технічним прогресом, який відбувається у світі, і новими завданнями, які ставляться перед геодезичною галуззю України, державна геодезична мережа, підлягає оновленню та модернізації. 8 червня 1998р. постановою Кабінету Міністрів України затверджені "Основні положення створення державної геодезичної мережі України". В 1999 році Головним Управлінням Геодезії Картографії та Кадастру при Кабінеті Міністрів України видана "Інструкція з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500"

Згідно з цими документами, планова геодезична мережа України складається з державної мережі (астрономо-геодезична мережа 1 класу, геодезична мережа 2 класу, геодезична мережа 3 класу), мережі згущення (4 класу, 1 і 2 розрядів) та знімальної мережі.

Перш ніж давати характеристику цих мереж, розглянемо питання їх щільності.

3.3.1, Щільність геодезичних пунктів

Введемо поняття щільності геодезичних пунктів.

Під щільністю геодезичних пунктів розуміють площу території, яка забезпечується одним пунктом. Чим менша ця площа, тим більшою є щільність. Нормативні документи встановлюють необхідну щільність пунктів. При її обґрунтуванні береться до уваги масштаб і призначення майбутніх топографічних знімань.

Так, у відповідності до "Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000,1:1000,1:500"Київ,ГУГКЖ, 1999, середня щільність пунктів планової державної геодезичної мережі для створення геодезичної основи топографічних знімань на незабудованих територіях в масштабі 1:5000 повинна бути доведена до одного пункту на 20—30 км2 і в масштабі 1:2000 — до одного пункту на 5-15 км2 (п. 1.1.24). На забудованих територіях щільність пунктів ДГМ повинна бути доведена до одного пункту на 5 км2.

Щільність планових геодезичних мереж згущення поза населеними пунктами повинна бути доведена до одного пункту на 7-10 км² для знімань у масштабі 1:5000, і до одного пункту на 2 км² для знімань у масштабі 1:2000.

В містах, селищах та інших населених пунктах, а також на промислових майданчиках щільність мереж згущення має бути один пункт на 1 км2 на незабудованих територіях та чотири пункти на 1 км² — у забудованих частинах.

3.3.2. Характеристика астрономо-геодезичної мережі 1 класу

Астрономо-геодезична мережа 1 класу (АГМ-1) будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від одного на 50-150 км.

АГМ-1 є геодезичною основою для побудови нових геодезичних мереж і забезпечення подальшого підвищення точності існуючої ДГМ з використанням методів супутникової геодезії.

Частина пунктів АГМ-1 являє собою постійно діючі пункти GPS спостережень та астрономо-геодезичні обсерваторії, на яких виконується комплекс супутникових астрономо-геодезичних, гравіметричних та геофізичних спостережень, що забезпечують безперервне відтворення загальної геодезичної системи координат.

Решта пунктів АГМ-1 — це фундаментально закріплені на місцевості пункти, положення яких періодично визначається в рамках довгострокової програми функціонування ДГМ.

Система координат, яка задається пунктами АГМ-1, узгоджується з фундаментальними астрономічними (небесними) системами координат і надійно зв'язана з аналогічними системами різних держав у рамках узгодження наукових проектів міжнародного співробітництва.

Кожний пункт АГМ-1 повинен бути зв'язаний GPS-вимірюваннями не менше, як з трьома суміжними пунктами мережі.

Пункти АГМ-1 повинні бути вставлені в мережу високоточного нівелювання, що дозволяє визначити перевищення нормальних висот між суміжними пунктами АГМ-1 з середньоквадратичними помилками не більше 0,05 метра.

На кожному пункті АГМ-1 виконуються і періодично повторюються визначення відхилень вискових ліній з середньоквадратичною помилкою 0,"5.

Кількість пунктів АГМ-1 та їх розташування визначається програмою побудови ДГМ.

3.3.3. Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2 класу

Геодезична мережа 2 класу будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно розміщених геодезичних пунктів існуючої геодезичної мережі 1 та 2 класів, побудованих згідно з вимогами "Основних положень 1954-1961 pp." і нових пунктів, що визначаються відповідно до вимог цих "Основних положень".

Геодезична мережа 2 класу є вихідною геодезичною основою для побудови геодезичної мережі згущення 3 класу та геодезичних мереж спеціального призначення з використанням методів супутникової геодезії та традиційних геодезичних методів.

Нові пункти геодезичної мережі 2 класу розміщуються на відстані 8-12 км один від одного, а на території міських населених пунктів, великих промислових об'єктів — 5-8 км, їх положення визначається, як правило, відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами (тріангуляції, трилатерації, полігонометрії), які забезпечують точність визначення взаємного положення пунктів з середньоквадратичними помилками величиною 0,03-0,05 метра при середній довжині сторін 10 кілометрів.

За вихідні пункти для визначення координат пунктів геодезичної мережі 2 класу приймаються пункти

АГМ-1. Група нових пунктів геодезичної мережі 2 класу, що визначаються, повинна мати зв'язок не менше, ніж з трьома пунктами ATM-1.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2 класу наведено в таблиці 2.2

Висоти марок верхніх пунктів геодезичної мережі 2 класу повинні визначатися геометричним нівелюванням, яке забезпечує точність взаємного положення пунктів за висотою з середньоквадратичною помилкою не більшою 0,05 метра. В гірській і важко доступній місцевості нормальні висоти можуть визначатися тригонометричним нівелюванням або GPS-нівелюванням, яке виконується методами супутникової геодезії, У цьому випадку СКП визначення взаємного положення суміжних пунктів за висотою не повинна перевищувати 0,20 метра.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2 класу

Таблиця 3

3.3.4. Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 3 класу

Геодезична мережа 3 класу будується з метою збільшення кількості пунктів до щільності, яка забезпечує створення знімальної основи великомасштабних топографічних та кадастрових зйомок. Вона включає геодезичні мережі 3 та 4 класів, які побудовані згідно з вимогами "Основних положень 1954-1961 pp.", та нові мережі 3 класу, що визначаються згідно з вимогами цих "Основних положень".

Нові пункти геодезичної мережі 3 класу визначаються відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами полігонометрії, тріангуляції та трилатерації. При цьому середньоквадратична помилка визначення взаємного положення пунктів в плані повинна бути не більшою 0,05 метра.

Вихідними пунктами для побудови геодезичної мережі 3 класу служать пункти астрономо-геодезичної мережі 1 класу і геодезичної мережі 2 класу.

У геодезичній мережі 3 класу за можливістю повинна забезпечуватись видимість (земля-земля) між суміжними пунктами мережі, а в разі її відсутності на пункті закладається два орієнтирних пункти згідно з вимогами цих "Основних положень".

Полігонометрія — один з традиційних, найбільш поширених методів створення планових геодезичних мереж усіх класів і розрядів.

Комплекс робіт при створенні планових геодезичних мереж методом полігонометрії складається з таких процесів:

проектування полігонометричних мереж;

рекогностування полігонометричних ходів;

виготовлення і закладання центрів;

вимірювання кутів;

вимірювання сторін;

прив'язка полігонометричних мереж до пунктів вищого класу;

попередня обробка результатів польових спостережень;

вирівнювальні обчислення в полігонометрії.

Розглянемо комплекс полігонометричних робіт на прикладі створення мереж згущення 4 класу, 1 і 2 розрядів.

Попередня оцінка точності мережі полігонометрії.

Методом послідовних наближень.

В залежності від форми мережі, кількості ходів, конфігурації, наявності вихідних даних, проекти полігонометричних мереж оцінюють різними методами. В усіх способах оцінки точності проектів полігонометричних мереж, початковими даними є середні квадратичні помилки ходів М_і і відповідно до цього вираховують без врахування помилки вихідних даних. В результаті обчислень отримують середні квадратичні помилки вузлових точок. За значенням цих помилок і помилок початкових пунктів ходів визначають.

(1)

а після цього І загальну помилку в кожному ході

(2)

Метод послідовних наближень, запропонований проф. Б.А. Літвіновим, простий за своїм застосуванням і його часто використовують в геодезичній практиці. Суть методу така: у першому наближенні система ходів, які сходяться в кожній вузловій точці, розглядається як окрема система, що спирається на пункти, помилки визначення положення яких дорівнюють нулю. В кожному ході за формулою визначають очікувану середню квадратичну помилку, а потім - середню квадратичну помилку положення кожної вузлової точки, тобто обчислення виконують за методикою середньовагового.

В наступному наближенні за помилки вихідних даних приймають визначені помилки вузлових точок з попереднього наближення і т.д. Наближення продовжують до тих пір, доки в двох останніх наближеннях будуть отримані практично однакові середні квадратичні помилки вузлових точок.

У другому наближенні ваги ходів визначимо з врахуванням ваг (середніх квадратичних помилок) вузлових точок.

В третьому наближенні вагу вузлової точки обчислимо з врахуванням ваг інших вузлових точок у другому наближенні. Наближення здійснюємо доти, доки у двох останніх наближеннях не отримаємо практично однакові результати.

Після цього, використовуючи формули (1) і (2), обчислимо загальну очікувану помилку в кожному ході, а потім і відносну помилку, та робимо оцінку проектів полігонометричних ходів 4 класу

Оцінка проектів полігонометричних ходів 4 класу

Таблиця 4

Методика визначення розрахунку точності кутових і лінійних вимірів.

Виходячи із середньої квадратичної похибки (М =2см), положення точки, як найбільше віддаленої від пункту геодезичної основи, точність кутових та лінійних вимірів повинна бути:

m_d =m=

m_β =

Отже, аналізуючи результати розрахунків точності лінійних та кутових вимірів, такі вимірювання можна провести за допомогою світловіддалемірів (СТ-5,СТ-10 та теодоліта Т15).

3.5 Складання проекту на топографічній карті

Полігонометричні мережі 4 класу, 1 і 2 розрядів створюють для згущення державних планових геодезичних мереж 1, 2 і 3 класів, яких недостатньо для виконання топографічних знімань. Згущення здійснюють до тих пір, поки не буде забезпечена необхідна щільність пунктів, яка забезпечить умови для виконання топографічного знімання.

Полігонометричні мережі 4 класу, 1 і 2 розряду для територій поза населеними пунктами проектують на топографічних картах, як правило, масштабів 1:25000-1:10000, а для територій, що знаходяться в населених пунктах або на будівельних майданчиках — на планах масштабів 1:5000 та 1:2000.

Полігонометричні мережі проектують у вигляді окремих ходів або систем з однією або кількома вузловими точками.

При проектуванні дотримуються технічних вимог "Інструкції" [1].

Вони представлені в табл.5. Проектується прив'язка полігонометричних ходів 4 класу, 1 і 2 розряду до пунктів державної геодезичної мережі. Висячі ходи не допускаються.

Віддалі між пунктами паралельних ходів полігонометрії одного і того ж класу чи розряду повинні бути не меншими у полігонометрії 4 класу — 2.5 км, у полігонометрії 1 розряду— 1.5 км.

При менших віддалях найближчі пункти паралельних ходів повинні бути зв'язані ходами відповідного класу чи розряду [1, п.4.1.4].

.Технічні характеристики мереж полігонометрії

Таблиця 5

3.6. Рекогностування полігонометричних ходів

Рекогностування полігонометричних ходів — це уточнення проекту ходів на місцевості і остаточний вибір місць закладання пунктів.

При рекогностуванні перевіряють взаємну видимість між пунктами і якщо вона відсутня, здійснюють заходи для її забезпечення шляхом усунення перешкод на шляху візирного променя, зміни місця закладання пункту тощо.

Місця для закладання пунктів вибирають так, щоб забезпечувалась їхня непорушність і довготривала збереженість. Тому не можна вибирати місця на зсувних ділянках, на ріллі, на штучних насипах, на проїжджих частинах доріг, на територіях, які підлягають забудові тощо. Пункти повинні бути закладені в таких місцях, щоб візирний промінь проходив не ближче ніж 0.5 м від перешкоди. Для дотримання вимог техніки безпеки пункти полігонометрії не повинні знаходитись дуже близько до колії, ліній електропередач високої напруги тощо.

При виборі місць закладання ґрунтових центрів враховують наявність підземних і наземних комунікацій і майбутню забудову. На забудованих територіях місця закладання полігонометричних пунктів вибирають переважно в фундаментах і стінах капітальних бетонних або цегляних споруд, передбачаючи закріплення їх стінними центрами.

Вибрані на місцевості місця закладання пунктів закріплюють тимчасовими центрами: кілками, металічними стержнями тощо і складають на них абриси з прив'язкою до постійних предметів місцевості.

3.7. Виготовлення і закладання центрів

Пункти полігонометричних мереж закріплюються на місцевості центрами. Центри служать для точного позначення місця розміщення пункта і довготривалого його збереження. Центри можуть мати різну конструкцію, в залежності від фізико-географічних умов їх закладання. Пункти планових мереж закріплюються ґрунтовими, скельними, стінними центрами, а також пунктами на будівлі.

Типи центрів геодезичних мереж регламентуються "Інструкцією про типи центрів геодезичних пунктів" (ГКНТА — 2.01, 02-01-93), ГУГК і К, Київ, 1994 [6]

Зокрема, вузлові пункти полігонометричних мереж 4 класу та суміжні з ними пункти 4 класу закріплюються центрами типу 160 (рис. 3.3).

Ці центри закладаються на глибину, що знаходиться нижче межі промерзання ґрунту на 50 см. Таким чином, висота залізобетонного моноліту становить не менше 120 см.

Рис. 3.3 Центр пункту полігонометрії 4 класу (тип 60)

Зовнішнє оформлення центру типу 160 виконують обкопуванням квадратної форми з канавою, розміри якої приведені на рис. 3.4

Рис. 3.4 Зовнішнє оформлення центру типу 160

Інші пункти полігонометричних мереж 4 класу (тобто не вузлові і не суміжні з вузловими), а також пункти полігонометрії 1 і 2 розрядів закріплюються менш капітальними монолітами, висота яких становить 70-75 см. На незабудованих територіях закладають центр типу У15Н, на забудованих — типу У15 або У15к (див. рис.2.17, 2.18,2.19). Про виготовлення і закладання вказаних типів центрів розповідалось в п.2.3.1.

На забудованих територіях пункти полігонометрії також можуть бути закріплені стінними знаками. Загальний вигляд стінного знаку типу 143 показано на рис 3.5.

Рис. 3.5 Стінний знак типу 143

В стіні або фундаменті капітальної будівлі видовбують отвір, у який на цементному розчині встановлюють стінний знак. Використовувати його для роботи можна не раніше ніж через два дні після закладання.

На забудованих територіях пункти планових мереж усіх класів і розрядів встановлюють також на будівлях. .

3.8 Загальн і принципи розрахунку точності кутових і лінійних вимірювань в полігонометрії.

Чинними інструкціями з побудови Державної геодезичної мережі чітко визначенні вимоги до точності вимірювання кутів і ліній в усіх класах і розрядах мереж. При побудові інженерно – геодезичних мереж полігонометрії часто доводиться через місцеві умови порушувати ці вимоги. Прикладом цього може бути необхідність прив’язки запроектованої мережі до пунктів вищого класу, які знаходяться на значній відстані. При цьому збільшуються довжини сторін прив’язувального ходу. Це знижує точність прив’язки але цього не можна допустити для запроектованої мережі. Щоб цього не сталось, необхідно розрахувати для цих конкретних умов точність кутових і лінійних вимірювань. Впровадження в геодезичне виробництво нових високоточних світловіддалемірів робить вимірювання значно точнішим, ніж цього вимагає інструкція, що дає змогу переглянути точність вимірювання кутів. На будівельних майданчиках може виникнути необхідність створення мережі підвищеної точності при збереженні невеликих довжин сторін тощо. В подібних випадках виникає необхідність розрахунку точності полігонометричних ходів. Вміння розрахувати точність полігонометричних ходів потрібно і кожному майбутньому інженерів, який складатиме інструкції, визначатиме допуски тощо.

Розрахунки точності кутових і лінійних вимірювань базуються на значеннях середніх квадратичних помилок ходів, тощо:

(3)

де Т_с – знаменник середньої відносної помилки ходу;

Т – знаменник граничної відносної помилки ходу.

Виходячи з принципу однакового впливу помилок кутових і лінійних вимірювання для витягнутого полігонометричного ходу можна записати

(4)

де m_u – поперечна середня квадратична помилка положення кінцевої точки ходу;

m_t – поздовжня середня квадратична помилка положення кінцевої точки ходу .

Спираючись на цей принцип, перейдемо безпосередньо до розрахунків кутових і лінійних вимірювань.

3.8.1 Розрахунок точності кутових вимірювання .

Для прикладу розрахуємо точність кутових вимірювань у полігонометрії першого розряду. В ході першого розряду 1: Т=1:10000, а n не повинна перевищувати 15. Тоді

(5)

Інструкцією з деяким запасом точності передбачено що m_β = 5^”

Уявимо собі, що полігонометричний хід І – розряду запроектовано для розмічувальних робіт. В зв’язку з цим необхідно підвищити його точність до 1:15000. Тоді Т_с = 2Т = 30000

(6)

При кутових вимірюваннях основними ждерелами помилок є: центрування теодоліта (m_ц ), редукція (m_р ), помилки приладу (m_п ), вплив довкілля (m_д ), помилки власне вимірювання кутів (m_β ), а також помилки вихідних даних (m_вих ).

Приймаючи, що всі джерела помилок випадкові і дотримуючись принципу однакових впливів, отримаємо:

При m_ц = m_р = m_п = m_д =m_β =m_вих =m_βвип (7)

(8)

Звідки

(9)

Для полігонометрії І розряду матимемо

(10)

Граничне значення буде

Δβ_вип = 2m_{β вип} (11)

Якщо допустити, що всі джерела помилок мають систематичний характер і взяти до уваги принцип різних впливів, то гранична помилка від кожного джерела не повинна перевищувати:

(12)

де n – кількість сторін в ході

Знов таки для полігонометрії І розряду (n = 15) отримаємо:

(13)

m_β ² = m_ц ² + m_р ² + m_п ² + m_д ² + m_β ² + m² _вих (14)

Виконані розрахунки і виробничий досвід кутових вимірювань показують вимоги до впливу систематичних помилок повинні бути доволі жорсткі. Слід мати також на увазі, що вплив систематичних помилок на поперечний зсув зростає пропорційно до кількості точок у ході, а вплив випадкових помилок зростає приблизно пропорційно кореню квадратному з кількості точок у полігонометричному ході.

Виходячи з попередніх розрахунків, визначимо точність окремих операцій під час вимірювання кутів.

1.Помилка за центрування теодоліта є величиною випадковою, а її вплив на точність вимірювання кутів визначається формулою

(15)

де D – довжина сторони, яка з’єднує візирні цілі на задній і передній точках;

S₁ , S₂ - віддалі від теодоліта до візирних марок;

е- лінійний елемент центрування.

Відповідно для полігонометрії І розряду при S_min =120 м і m_ц =2”, отримаємо

е = (16)

2.Помилка за встановлення візирних марок (редукція) також є випадковою,а вплив на точність вимірювання кутів визначається формулою:

(17)

де е₁ – лінійний елемент редукції,

Приймаючи S₁ =S₂ =S, отримаємо

(18)

Звідси

(19)

При цих же даних для полігонометрії І розряду е₁ =1,2 мм, 2 розряду -1,6 мм.

Враховуючи, що теодоліт і марка над точками ходу встановлюються з однаковою точністю, знайдемо сукупний вплив цих двох джерел помилок

(20)

При e = e₁ отримаємо

(21)

Знов -таки, для полігонометрії І розряду е =1,0 мм, 2 розряду - е ≈1,3 мм.

Щоб досягти такої точності центрування теодоліта і встановлення візирних марок, необхідно користуватись добре вивіреними оптичними висками. Значно зменшити вплив цих помилок можна використовуючи так звану триштативну систему, у якій одні і ті ж штативи по черзі використовуються для встановлення теодоліта і візирних марок. Очевидно, що із збільшенням довжин сторін точність центрування теодоліта і візирних марок можна зменшувати.ак

Незалежно від цього необхідно постійно слідкувати за стійкістю приладів, яка може бути порушена не тільки внаслідок дії вітру, сонця, або внаслідок тремтіння підлоги в цехах, але і механічного руху транспорту, дій посторонніх осіб.

Точність центрування приладів різними видами висків характеризується такими значеннями:

1) звичайний гострокінцевий висок -10 мм (захищений від вітру - 6-8 мм);

2) важкий висок - 5 мм;

3) механічний (штанговий) висок - 2-3 мм;

4) оптичний висок - 0,5-0,7 мм.

3. Помилка самого приладу. Під час вимірювання кутів вважають, що всі геометричні умови в теодоліті виконуються, їх порушення і викликають помилки приладу. Значно послабити ці помилки можна, акуратно виконуючи всі перевірки і дослідження полігонометричного комплекту та ретельного юстування і визначення поправок приладу. Як відомо, деякі помилки приладу виключаються або значно послаблюються відповідною методикою вимірювань. Проте помилка за нахил осі обертання труби, викликана відхиленням основної осі теодоліта від лінії виска, не виключається і методикою вимірювань. Значення цієї помилки розраховується за відомою формулою

(22)

або

; (23)

де b - нахил осі обертання труби;

- ціна поділки рівня;

Z₁ , Z₂ - зенітні відстані напрямків;

V₁ , v₂ - відповідно кути нахилу.

Очевидно, при v₁ = v₂ маємо = 0 , при v₁ =v₂ значення помилки буде максимальним, тобто

(24)

Візьмемо, як і раніше, що

(25)

Звідки

(26)

Підставляючи в формулу значення для відповідного класу (розряду) полігонометрії і задаючись конкретними значеннями кутів нахилу, отримаємо табл. 6

Таблиця 6

Аналіз даних цієї таблиці свідчить, що вже при різниці кутів нахилу, більшій за 5°, нахил осі обертання труби не фіксується рівнем (у 2Т2 =15") при відхиленні бульбашки рівня на одну поділку. При використанні інших теодолітів (наприклад, Theo 01ОА , де =20") проблема ще більше ускладнюється. Все це вимагає від виконавця перед початком і під час робіт старанно приводити основну вісь теодоліта до лінії виска, брата відліки по краях бульбашки рівня і вводити поправки у виміри. В цих випадках доцільно використовувати накладні рівні.

4. Помилка власне вимірювання кута є випадковою. При вимірюванні кутів способом кругових прийомів вона розраховується за формулою

(27)

де n - кількість прийомів,

- помилка візування,

m₀ - помилка відліку.

Помилка візування () залежить від гостроти зору спостерігача, збільшення

труби, вигляду сітки ниток, форми, розміру і освітлення візирних марок, стану атмосфери тощо. Для попередніх розрахунків можна прийняти = 2" (оптичні теодоліти).

В оптичних теодолітах за помилку відліку (m₀ ) переважно вважають помилку суміщання зображень штрихів лімба. Спеціальними дослідженнями встановлено,що при штучному освітленні лімбаm₀ ≈ 0,^” 34,а при природному m₀ ≈1^” . Занесприятливих умовm₀ ≈2", На підставі цих даних можна підрахувати необхідну кількість прийомів,

(28)

Для полігонометрії 4 класу отримаємо n=5; 1 розряду - 3; 2 розряду - 2, що досить добре узгоджується з вимогами інструкції.

5. Помилка за вплив довкілля при кутових вимірюваннях є явною систематичною помилкою. Довкілля впливає як на положення самого теодоліта, так і на якість візування трубою, Так, під час вимірювання кутів, можливе осідання ніжок штатива, боковий тиск вітру спричиняє зміщення приладу з центру знака, а боковий поривчастий вітер викликає його тремтіння, боковий нагрів штатива веде до різного видовження ближніх і дальніх ніжок штатива, нерівномірна освітленість марок або інших візирних пристосувань призводить до значних помилок візування (помилок фаз). Забрудненість повітря на будівельному майданчику або вулиці погіршує видимість, а це призводить до продовження часу вимірювань а, отже, і їх точності.

Під впливом конвекційних потоків (термічна турбулентність) у приземному шарі повітря виникають коливання зображень візирних пристосувань, що усклад­нює візування.

Найбільші викривлення у результати кутових вимірювань вносить бокова рефракція, що виникає внаслідок значних бокових різниць температури біля стін будинків і споруд, башт, труб, працюючого технологічного обладнання. На рис.3.6

показане температурне поле на освітленій сонцем вулиці міста.

З рис. 3.6 випливає, що на віддалі 1,5-2 м від стінки інтенсивності віддачі тепла значно змен­шується. Залежність бокової рефракції від метеорологічних елементів визначається формулою

Рис.3.6

(29)

де В - тиск атмосфери, мм;

Т- температура повітря, ⁰ К;

S - довжина лінії візування, м; dT/dx - боковий градієнт температури на 1 м.

Враховуючи, що бокова рефракція явно систематичного характеру, прирівняємо формули

(30)

З цієї залежності визначаємо dT/dx.

Приймемо для розрахунків В-750 мм, Т=300°К, 8=500м (4 кл).

Після обчислень отримаємо:

4 клас- dT/dx « 0,01 °/м;

З наведених даних видно, що на міській вулиці із суцільною забудовою знайти періоди дня з такими малими градієнтами температури дуже важко, а отже, потрібні інші методи послаблення впливу бокової рефракції, тобто:

І.Ходи полігонометрії проектувати при можливості вздовж тіньового боку вулиці.

2. Уникати розміщення на шляху візирного променя об'єктів з сильним тепловим випромінюванням.

3. Віддаляти сторони полігонометричного ходу від освітлених сонцем будинків не менше як на 1,5-2 м.

4. Кутові вимірювання виконувати у ранкові та вечірні години спокійних зображень, коли значно вирівнюється температура як по вертикалі, так і по горизонталі. Максимально використовувати дні з похмурою погодою, весняні та осінні періоди. Полудень повинен бути виключеним зі спостережень кутів.

5. При встановленні штативів з-під ніжок необхідно прибрати дерн, а на асфальті в літні сонячні дні робити невеликі заглиблення. Ніжки штатива і теодоліт необхідно захищати від прямих сонячних променів.

6. Постійно слідкувати за станом центрування теодоліта і візирних марок.

7.Припиняти кутові вимірювання, якщо вітер викликає тремтіння приладу.

8. На слабших ґрунтах під ніжки штатива необхідно забивати кілки.

9. Помилки вихідних даних не впливають на точність кутових вимірювань, але впливають на кутову нев'язку в ході. З метою їх послаблення необхідна якнайчастіша прив'язка ходу до пунктів вищого класу або застосування гіроскопічного орієнтування.

3.8.2 Основні принципи розрахунку точності лінійних вимірювань

Розрахунок точності лінійних вимірювань, врахування ступеня впливу випадкових і систематичних помилок залежить від виду полігонометрії, точніше від способу вимірювання ліній. Так, якщо для вимірювання ліній будуть застосовуватись мірні дроти, рулетки, мірні стрічки, то випадкові помилки нагромаджуються

пропорційно до , а систематичні - пропорційно до n. При вимірюванні ліній світловіддалемірами впливом систематичних помилок можна знехтувати. Таким чином, маємо:

(31)

(32)

Як випливає з формул і з наведеного вище, найважливішим є врахування співвідношення між випадковими та систематичними впливами. Це особливо стосується випадків використання мірних дротів, стрічок і рулеток. Співвідношення між цими впливами залежить не тільки від самих названих приладів, але і від методу вимірювань, зовнішніх умов, навичок виконавців тощо. Під час лінійних вимірювань необхідно так організувати роботу, щоб коефіцієнт систематичного впливу Я складав не більше ніж 3-4% від .

Виходячи з принципу однакових впливів помилок кутових і лінійних вимірювань, для витягнутого ходу запишемо:

(33)

3.9. Класифікація теодолітів

Прообразом кутомірних приладів була астролябія, винайдена ще до нашої ери. її винахід приписується Гіппарху (180-125 pp. до н.е.). У пер­шому столітті Птолемей (90-160 pp.) запропонував пристрій для вимірю­вання вертикальних кутів, що отримав назву "лінійки Птолемея".

Слово "теодоліт" вперше застосовано Леонардом Діггсом (1510-1552 р.) під час опису однієї з конструкцій кутомірного приладу. Перший теодоліт, що має риси сучасного теодоліта, був побудований у 1730 р. англійським механіком Джоном Сіссоном. В сучасних теодолітах широко застосовується компенсатор вертикаль­ного круга, індекс якого встановлюється автоматично, вперше введений фірмою Асканія в 1957 р. На основі детального аналізу роботи спостеріга­ча вдосконалена схема розміщення установочних пристроїв теодоліта.

Удосконалена конструкція закріпних та навідних пристроїв значно по­легшує роботу спостерігача. Розроблені зорові труби з прямим зображен­ням. У 80-х роках з'явились перші електронні теодоліти.

Класифікація теодолітів проводиться за такими основними ознаками:

- за призначенням і сферою застосування;

- за будовою;

- за точністю.

За призначенням і сферою застосування розрізняють астрономічні, геодезичні, маркшейдерські, авто колімаційні та спеціальні теодоліти.

За конструкцією теодоліти діляться на прості і повторні, механічні, оп­тичні та електронні.

Простим називають теодоліт, лімб якого має тільки закріпний гвинт або пристрій для повороту і закріплення його у різних положеннях. Пере­становка лімба у нове положення дозволяє виміряти один і той самий кут на різних частинах лімба, що забезпечує надійний контроль і виключення деяких похибок вимірювань.

Повторним називається теодоліт, у якого лімб і алідада мають неза­лежне обертання, при цьому лімб і алідада мають закріпні і навідні гвин­ти. Теодоліт дозволяє декількома послідовними обертаннями лімба і алі­дади відкласти на лімбі величину вимірюваного кута, що підвищує точ­ність кутових вимірювань. Повторні теодоліти мають спеціальну повтор­ну систему вертикальних осей лімба і алідади.

Механічні теодоліти мають металеві відлікові круги, оптичні - скляні лімби. В електронних теодолітах застосовуються, так звані, кодові диски як відлікові пристрої.

За точністю теодоліти діляться на:

- високоточні теодоліти - для вимірювання горизонтальних кутів з се­редньою квадратичною похибкою від 0.5" до 1.0". До цієї групи відносять­ся теодоліти серії ТІ, призначені для вимірювання горизонтальних кутів і зенітних віддалей в тріангуляції і полігонометрії 2 класу, а також при ви­конанні вимірювань в інженерній геодезії;

- точні теодоліти - для вимірювання горизонтальних кутів з середньою квадратичною похибкою від 2" до 10"; до цієї групи теодолітів відносять­ся теодоліти серії Т2 (ЗТ2) і Т5 (ЗТ5КП); теодоліти серії Т2 призначені для вимірювання кутів і зенітних віддалей в тріангуляції і полігонометрії З і 4 класів, а також для виконання кутових вимірювань в інженерній геодезії; теодоліт серії Т5 використовується при створенні геодезичних ме­реж 1 і 2 розрядів, при виконанні інженерно - геодезичних вишукувань;

- технічні теодоліти - для вимірювання горизонтальних кутів з серед­ньою квадратичною похибкою більше 10", в цю групу входять теодоліти серії Т15, ТЗО, Т60, які призначені для кутових вимірювань при створенні зйомочних мереж, під час топографічних зйомок місцевості, при виконан­ні вишукувань і маркшейдерських робіт.

В курсі геодезії, що вивчається студентами першого курсу, переважно будуть розглядатися питання, зв'язані з технічними теодолітами серії ТЗО. Основні технічні характеристики теодолітів серії ТЗО наведені в табли­ці 7

Основні технічні характеристики теодолітів серії ТЗО

Таблиця 7

3.9.1 Конструкція теодоліта технічної точності

Конструктивно теодоліт складається з верхньої рухомої частини і нижньої нерухомої - підставки Підставка з трьома підйомними гвинтами , жорстко скріплена з круглою основою, металевого установочного футляра теодоліта. Теодоліт встановлюється на головку штатива і прикріпляються становим гвинтом.

За функціональним призначенням окремі конструктивні елементи тео­доліта об'єднані в такі пристрої: орієнтування в просторі, наведення і ви­мірювання.

Пристрої орієнтування в просторі включають осьові системи, горизонтуючий пристрій і центри.

Осьові системи призначені для реалізації геометричної схеми приладу і приведення елементів теодоліта у певне положення в просторі у відпо­відності з принципом кутових вимірювань. За призначенням і розміщен­ням розрізняють вертикальні і горизонтальні осьові системи. Під верти­кальною осьовою системою розуміють систему, що з'єднує нижню части­ну теодоліта (підставку), з його верхньою частиною, яка несе пристрої на­ведення і вимірювання.

У теодолітах серії ТЗО використовується вертикальна осьова система повторювального типу, циліндрична, порожня.

Вона забезпечує два види обертання верхньої алідадної частини теодо­літа: спільне з лімбом і відокремлене від лімба.

Під час загального обертання, коли відкріплено закріпний гвинт лімба, відлік по лімбу не змінюється. Під час часткового обертання, коли відкріплено закріпний гвинт алідади, а закріпний гвинт лімба, затиснутий, змінюються відліки по лімбу.

Горизонтальна осьова система встановлюється перпендикулярно до вертикальної осьової системи. Вона служить для обертання зорової труби, розміщення вертикального кутомірного круга та інших деталей. Горизон­тальна вісь виконана заодно з корпусом зорової труби і встановлена в лагерах - втулках і . Внутрішні діаметри втулок ексцент­ричні відносно зовнішніх посадочних діаметрів. Це дає можливість вико­нувати юстирування нахилу осі обертання зорової труби.

Пристрій горизонтування призначений для приведення вертикальної осі у прямовисне положення. Він складається з підставки, що має форму тригранної призми з циліндричною втулкою, трьох підйомних гвинтів і установочного циліндричного рівня, з виправними гвинтами.

Установочний циліндричний рівень або циліндричний рівень біля алі­дади горизонтального круга складається з двох частин: чутливого елемен­та і підставки. Як чутливий елемент рівня використовується ампула з рідиною, внутрішня поверхня ампули має тороїдальну форму.

Радіус шліфованої поверхні, перпендикулярної до нижньої площини підставки (лінія АБ), перетинає цю поверхню в деякій точці N, що називається нуль пунктом. Дотична , що проходить через нуль-пункт рівня, називається віссю рівня. Таким чином, лінії LL і АВ повинні бути паралельні, в цьому полягає головна властивість нуль пункту. На зовніш­ній поверхні ампули нанесені поділки через 2 мм. Нуль-пункт - це точка на ампулі рівня, розміщена посередині ампули, відносно якої симетрично нанесені поділки шкали рівня.

Як наповнювач для ампули використовують етиловий ефір. Кінці ам­пули після заповнення рідиною в гарячому стані запаюються. При охолод­женні з пару наповнювача утворюється бульбашка рівня. Вона має витяг­нуту форму з півколами на кінцях. Бульбашка рівня приймає вищу точку шліфованої поверхні ампули. Таким чином, для того, щоб лінію підставки АВ привести в горизонтальне положення, необхідно привести бульбашку рівня в нуль-пункт. При цьому вісь циліндричного рівня займе горизон­тальне положення.

Основними параметрами циліндричного рівня є ціна поділки рівня т і

чутливість рівня DT. Ціна поділки рівня - це центральний кут, який відпо­відає дузі в одну поділку шкали ампули.

Чутливість рівня - це найменший кут, на який потрібно нахилити вісь рівня, щоб бульбашка перемістилася на десяту частку поділки шкали.

В теодоліті ТЗО застосовується циліндричний рівень з ціною поділки 45". Він являє собою просту ампулу, яка залита гіпсом в оправі. Один кінець оправи з'єднується з корпусом фіксовано, а дру­гий юстувальними гвинтами. Для усунення зазору в сферичному шарні­рі, використовується регулювальна гайка.

Для суміщення центра горизонтального круга з прямовисною лінією, що проходить через точку стояння теодоліта, застосовують нитковий ви­сок або оптичний центрир. Як оптичний центрир теодоліта ТЗО викорис­товується зорова труба. Теодоліт має порожнисту вертикальну вісь і отвір в дні футляра. Це дає можливість центрувати теодоліт над точкою місце­вості за допомогою зорової труби, встановленої для цього вертикально об'єктивом вниз.

Для наведення зорової труби на предмет теодоліт має закріпні і навідні гвинти зорової труби, алідади і лімба.

Закріпні гвинти фіксують у нерухомому положенні зорову трубу, алі­даду і лімба, навідні гвинти забезпечують їх повільне і плавне обертання.

Зорова труба - це оптичний пристрій, призначений для візуальних спостережень віддалених предметів. Зорові труби бувають астрономічні і земні; перші дають обернене, а другі - пряме зображення предметів. Вони розділяються на два види: труби з зовнішнім фокусуванням; труби з внут­рішнім фокусуванням.

Сучасні геодезичні прилади мають зорові труби з внутрішнім фокусу­ванням. Зорова труба є складним оптико-механічним пристроєм, який включає такі оптичні елементи: об'єктив, лінзу фокусування 31, площин-но-паралельну пластинку з сіткою ниток і окуляр.

Об'єктив теодоліта ТЗО - це дволінзовий ахромат. Об'єктив і компо­нент фокусування утворюють телеоб'єктив, який дозволяє зменшити габарити зорової труби.

Між окуляром і фокусуючою лінзою розмішують сітку ниток, в пло­щині якої формується зображення предмета, що розглядається. Для візир­них цілей, що розташовані на різних віддалях, переміщають фокусуючу лінзу, обертанням кремальєри. Ця операція носить назву фо­кусування або установки зорової труби за предметом.

Сітка ниток - це плоскопаралельна пластинка з системою штрихів. У зоровій трубі з внутрішнім фокусуванням віддаль між об'єктивом і сіткою ниток не змінюється.

3.10 Обробка геодезичних зйомочних мереж на ПЕОМ

З метою автоматизації процесів математичної обробки результатів по­льових вимірювань розроблено ряд ефективних алгоритмів, які реалізова­ні у вигляді програмного забезпечення для різних типів ПЕОМ. При цьо­му автоматизація і повнота математичної обробки геодезичних вимірю­вань залежить як від характеру принципового підходу, покладеного в ос­нову розробки програмного забезпечення, так і від типу використовуваної ПЕОМ. Тут можна умовно виділити три рівні. На першому рівні знахо­дяться алгоритми програм математичної обробки геодезичних вимірювань зйомочних мереж на програмованих мікрокалькуляторах (ПМК) типу МК-52, МК-61 і т.п. Для ПМК розроблена велика кількість програм роз­в'язання основних геодезичних задач, у тому числі програми зрівнювання окремих теодолітних і нівелірних ходів, розв'язання кутових і лінійних за­січок. Враховуючи широке розповсюдження ПМК у геодезичній практиці, слід відмітити важливу роль таких програм у механізації обчислювальних процесів. Однак вони мають недоліки, властиві в цілому цьому класу про­грам:

- суттєве обмеження об'єму оброблюваних даних, викликане малими розмірами машинної пам'яті ПМК;

- трудомісткий в від даних у ПМК і неможливість друку результатів;

- низька швидкодія ПМК.

Для усунення вказаних недоліків були розроблені програми другого рівня. Ці програми розроблені для різних типів ЕОМ (ЕОМ EC; персо­нальні ЕОМ; сумісних з IBMPC; мікро-ЕОМ типу "Електроніка" та ін,) Вони мають значно розвинені у порівнянні з першим рівнем можливості оцінювання точності, попереднього розрахунку точності мереж, що про­ектуються, зрівнювання мереж з вузловими точками і т.д. Більшість з цих програм дозволяють вести ввід і корегування даних, управляти процесом їхньої обробки у режимі діалогу з ЕОМ.

Як приклад однієї з найбільш вдалих програм другого рівня можна на­вести програму UTRIA, розроблену в НДІ автоматизованих систем плану­вання і управління у будівництві (НДІАСБ м. Київ). Ця програма дозволяє строго зрівнювати мережі тріангуляції, трилатерації, полігонометрії, їхні можливі комбінації, а також виконувати попередній розрахунок точності запроектованих мереж.

Другим прикладом програм другого рівня може служити програма МАРК-2, розроблена на кафедрі геоінформатики та геодезії Донецького державного технічного університету, яка дозволяє вести обробку теодо­літних, нівелірних і тригонометричних ходів будь-якої форми і видавати результати обчислень у вигляді документації, прийнятої на виробництві. Програми другого рівня, як правило, є достатньо ефективними, задоволь­няють потреби виробничників і широко впроваджуються в геодезичну практику завдяки широкому проникненню ЕОМ (особливо персональних ЕОМ).

З точки зору отримання правильних, точних і повних результатів під час розв'язання конкретних задач математичної обробки геодезичних ви­мірювань наявність програм другого рівня можна було б вважати цілком достатньою для цілей виробництва. Однак науково-технічний прогрес та комп'ютеризація виробництва ставлять перед програмним забезпеченням нові завдання.

По-перше, програмне забезпечення для математичної обробки геоде­зичних вимірювань повинне бути універсальним, тобто вирішувати до­сить широкий спектр геодезичних задач. Відповідно повинні бути уніфі­ковані форми вводу даних в ЕОМ для різних задач і передбачені можли­вості корегування даних.

По-друге, програмне забезпечення повинно підтримувати можливості роботи з базами геодезичної інформації, добувати з них дані і поповнюва­ти вміст цих баз.

По-третє, програмне забезпечення повинно давати користувачам зручний інтерфейс для спілкування з ЕОМ, можливість вибору різних ре­жимів обробки даних на основі систем меню, постачати користувачеві не­обхідну довідкову інформацію у будь-якому місці обробки.

По-четверте, програмне забезпечення повинно бути побудоване за мо­дульним принципом і передбачати можливість його розширення і модифі­кації або заміни окремих модулів.

Для того, щоб задовольнити наведені вище вимоги, розроблюються програми третього рівня. Буде вірніше назвати їх не програмами, а про­грамними системами, оскільки вони включають у свій склад не тільки ве­лику кількість програм, які реалізують окремі функції, але й файли даних. У сукупності з технічними засобами (ЕОМ або локальна мережа ЕОМ, пристрої передачі і перетворювання даних у мережі і телекомунікаційних каналах і ін.) ці програмні системи отримали назву АРМ (автоматизова­них робочих місць).

Однією з перших, найбільш вдалих розробок, що мають гарні перспек­тиви, слід вважати розроблену також в НДІАСБ м. Києва систему ИНВЕНТГРАД (АРМ Іюкенера-Геодезиста - АРМІГ).

Розглянемо можливості систем АРМІГ для того, щоб скласти чіткішу уяву про програмне забезпечення третього рівня. Система ИНВЕНТГРАД - це меню-орієнтована система, тобто така система, в якій користу­вач управляє ходом процесу обробки даних за допомогою різних меню. При вході у систему (тобто при її запуску) ИНВЕНТГРАД подає вибір з головного меню потрібного класу задач. Одним з пунктів да­ного меню є "Обробка геодезичних мереж", що відповідає змісту даного розділу.

Під час вибору даного пункту головного меню користувачем картинка на екрані дисплею ПЕОМ заміниться іншою. Тепер користувачу вже за­пропоновано меню обробки геодезичних мереж .

Пунктами даного меню є:

- обробка мереж полігонометрії і теодолітних ходів;

- обробка нівелірних мереж;

- обробка лінійно-кутових мереж;

- тригонометричне нівелювання;

- маніпулювання даними каталогу пунктів;

- різні інженерні розрахунки.

Припустимо, що користувач вибрав перший пункт даного меню, тобто обробку мереж полігонометрії і теодолітних ходів. У цьому випадку йому буде запропоноване нове меню пунктами його є: в від даних з клавіатури;

Якщо у користувача виникають які-небудь неясності або питання, він може шляхом натискування відповідної клавіші викликати інструкцію, де досить повно описані правила можливих дій користувача і розшифровані деякі дані. При виборі будь-якого з пунктів робочого меню потрібне обов'язково ім'я об'єкта Це ім'я заноситься в базу даних і служить осно­вою для формування різних робочих файлів.

При вводі даних з клавіатури користувачу пропонується заповнити на екрані ПЕОМ три електронні таблиці, що викликаються послідовно і ма­ють вигляд звичайних відомостей для геодезичних обчислень.

4. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПЛОЩ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

4.1 Визначення площ земельних ділянок

Залежно від господарського значення ділянок, їх розмірів, конфігурації, наявності, результатів відповідних вимірювань (координати, довжини ліній), якості планово - картографічного матеріалу використовують такі способи визначення площ:

• аналітичний, коли площу вираховують за результатами вимірювань ліній і кутів, або їх функцій координат вершин ділянок;

• графічний, коли площу визначають за результатами вимірювань ліній і кутів, чи координат на планах, картах або з допомогою палеток;

• механічний, коли площі визначають на плані за допомогою спеціальних приладів - планіметрів, картометрій тощо.

За результатами вимірювань ліній і кутів на місцевості для визначення площ ділянок використовують формули геометрії, тригонометрії та аналітичної геометрії для геометричних фігур різної конфігурації і їх комбінацій.

Для визначення площі багатокутника з відомими координатами вершин поворотів використовують формулу Гауса:

(4.1)

Точність визначення площі за даною формулою визначається згідно з співвідношенням:

(4.2)

де Хі, Y_i |. - координати поточної точки; Р - площа ділянки;

m_p - середня квадратична помилка визначення площі; ,

m_x ,m_y - середні квадратичні помилки визначення координат.

Графічний спосіб визначення площ полягає в тому, що земельні ділянки на плані розбивають на елементарні фігури (трикутники, прямокутники), в яких вимірюють на плані відповідні елементи і вираховують площі. Загальна площа дорівнює сумі площ елементарних фігур. Ефективність цього способу тим вища, чим менше сторін має земельна ділянка.

Для наближеного визначення площ земельних ділянок на топопланах можна використати палетку, яка представляє собою сітку квадратів. Залежно від масштабу плану буде відповідний розмір палетки.

Для визначення площі угідь, обмежених на плані криволінійними контурами, використовують планіметри Площа, коли полюс приладу знаходиться поза контуром угіддя - вираховується за формулою :

(4.3)

де µ - ціна поділки планіметра; ΔU_c = (U₂ -U₁ ) - кількість поділок, які одержані при обведенні контуру і визначені як середнє з декількох прийомів. Ціна поділки планіметра µ- це площа, яка відповідає одній поділці і визначається за формулою

(4.4)

де S₀ - еталонна поверхня, яка дорівнює площі одного або декількох квадратів координатної сітки. Для підвищення точності фігуру обводять не менше ніж чотири рази (по два рази при двох положеннях полюса планіметра в прямому і зворотному напрямку).

Перед початком вимірювань на карті намічають контури угідь, площі яких необхідно визначити, присвоюють цим ділянкам відповідні номери чи назви, складають відомості, в які записують виміряні елементи і вирахуванні значення площ.

4.2 Точність визначення площ і геодезичних вимірювань з врахуванням економічних факторів

Основними видами геодезичних вишукувань при кадастрових роботах є координування межових точок ділянок землеволодінь та землекористувань. встановлення і координування меж території населених пунктів й адміністративно-територіальних одиниць, визначення геометричних розмірів і площ земельних ділянок та розташованих на них будівель і споруд.

Технологія і точність цих робіт регламентується , де зокрема зазначено, що точність визначення координат межових пунктів не нижча ніж: 0,1 м, а відносна помилка визначення площі - 1/1000. Ці допуски враховують лише технічні параметри, не беручи до уваги економічні - вартості землі і нерухомого майна. Така проблема виникає при проведенні операцій купівлі - продажу земельних ділянок, грошовій оцінці ділянок та визначенні їх стартової ціни.

Розглянемо точність геодезичних вимірювань залежно від

помилок у визначенні площі.

Середня квадратична помилка вирахування площі по координатах визначається, виходячи з формули Гауса

де (4.5)

діагональ, що з'єднує і+1 та і-1 пункти, Р - площа ділянки, і -номер точки повороту (межового пункту), Хі, уі - координати і- го пункту, n- число пунктів.

Здійснення оцінок вартості нерухомого майна обумовлює диференційований підхід до точності геодезичних вимірювань при інвентаризації земельних ділянок, будівель та споруд, розташованих на них, а також смуг інженерно-технічних мереж. Земельні ділянки поступово стають предметом економічних операцій разом із нерухомістю, яка є предметом ринкових відносин у процесі товарного обігу.

Грошова оцінка об'єктів нерухомості здійснюється різними методами. Ці методи ґрунтуються на ринковій ціні цих об'єктів або на безпосередньому розрахунку їх дійсної вартості, виходячи із нормативних цін. В усіх випадках при визначенні вартості нерухомості враховуються геометричні параметри (площа, об'єм, протяжність тощо), які визначаються з геодезичних вимірювань, а також кадастрові характеристики як самого об'єкта, так і навколишнього середовища.

Відхилення значень цих характеристик від найімовірніших і помилки в результатах визначення геометричних і кадастрових параметрів будуть впливати на величину вартості цих об'єктів. Вплив економічних факторів на точність геодезичних вимірювань при кадастрових роботах проаналізуємо на прикладі визначення площі земельних ділянок.

Помилки у визначенні площі земельних ділянок при проведенні інвентаризаційних зніманьвизначаються із співвідношення:

ΔPР/Р= 1/1000 або АР < 0,001 Р (4.6)

Виходячи з цього співвідношення, вартісний еквівалент величини помилки площі при певному значенні ціни одного кв. м землі можна виразити

АС= 0,001Р· Ц, (4.7)

де ΔС - відхилення ціни земельної ділянки від імовірної, Р - площа ділянки, Ц - ціна квадратного метра землі.

Таким чином, помилка в площі одержує вираження в одиницях

вартості земельної ділянки.

Грошова оцінка земельної ділянки С визначається з виразу :

С=Р·Ц, (4.8)

де Р - площа, Ц - іона одного кв. м землі.

Ціна квадратного метра землі в населених пунктах згідно із затвердженою Кабінетом Міністрів України.

В таблиці 8 наведено значення величин площ і помилок визначення площ земельних ділянок, характерних розмірів, що регламентуються Земельним кодексом згідно з вимогами , формула (4.6). Визначимо вартісні значення цих помилок, ґрунтуючись на методиці грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженій Кабінетом Міністрів .

Для цього було розраховано ціну 1 кв. м земельних ділянок у м.Красилеві і в приміській зоні для трьох характерних значень функціонального використання земель: житлової забудови - Кф = 1,0 ; рекреаційного призначення. Кф = 0,5 ; комерційного використання - Кф = 2,5, де К_ф - коефіцієнт функціонального використання.

Коефіцієнт К_м =К_м1 - К„2 • Кмз, де К„і- коефіцієнт, який враховує адміністративний статус у системі розселення України, для Красилева –

К_м і = 2,0.

Для коефіцієнтів К_м2 , які враховують ступінь містобудівної цінності територій у межах населеного пункту, прийнято два близьких до граничних значення: К'_м2 = 4,0, К"_м2 = 1,0. Для коефіцієнтів Кмз. які характеризують локальне місцеположення ділянок у межах економіко-планувальних зон, прийнято середнє значення К_м2 .= 1,0. Базова вартість квадратного метра ділянки для Красилева становить 21 грн. Виходячи з цих даних, ціну квадратного метра в населеному пункті Красилева залежно від значення К'_м2 К"_м2 і функціонального використання, одержимо:

• землі житлової забудови - 504 грн;-126 грн.;

• землі рекреаційного призначення - 252 грн; - 62 грн;

• землі комерційного використання - 1260 грн; 215 грн.

У таблиці 8 наведено значення ціни помилки в площі земельної ділянки регламентованої виразом (4.6), розрахованої за формулою (4.7).

Таблиця 8

Наведені результати показують, що ціна помилки в площі, згідно з виразом (4.7), відносно незначна тільки для земель невисокої містобудівної якості і у випадку, коли коефіцієнт функціонального використання Кф - невисокий (0,5-1,0). У всіх інших випадках, особливо для земель з високим значенням коефіцієнта функціонального використання земель, ці величини достатньо значимі і для замовника вони можуть бути неприйнятними.

Визначимо точність геодезичних вимірювань, виходячи з наведених даних, ґрунтуючись на формулах обчислення середніх квадратичних помилок площі . Середня квадратична помилка визначення площі ділянки прямокутної форми, при аналітичному визначенні координат точок поворотів меж, визначається із формули: (4.6), (4.7).

Виходячи з цих виразів, одержимо значення середніх квадратичних помилок визначення координат точок поворотів меж:

(4.9)

для ділянки прямокутної форми і

(4.10)

• для ділянки, близької по формі до квадрата.

В таблиці 4, наведено значення середніх квадратичних помилок визначення координат, розраховані за формулами (4.8) і (4.9), які задовольняють вимогу до точності визначення площі, формула (4.6). Виходячи з цих значень, точність визначення координат точок поворотів м£ж повинна бути від 0,05м до 0,01 м, залежно від величини площі ділянки. Згідно з точність визначення координат межових пунктів не повинна перевищувати 0,1 м, тобто одержані нами значення менші від 2 до 10 разів, залежно від величини площі. Така точність визначення координат межових точок вимагає відповідно підвищення точності геодезичних вимірювань. Ці дані підтверджують висновок, що допуск (4.6), у багатьох випадках є занадто "дорогим" і необхідний диференційований підхід до точності геодезичних вимірювань, виходячи як із технологічних, так і економічних передумов.

Визначення координат межових точок з точністю 0,1 м можна забезпечити прокладанням ходу полігонометрії 2-го розряду, довжину якого визначимо виходячи з формули для середньої квадратичної помилки полігонометрії (5.10), зробивши відповідні перетворення:

(4.11)

де L - довжина ходу, М- очікувана середня квадратична помилка ходу, М= 0,1 м; m_s cередня квадратична помилка вимірювання довжини сторін, для світловіддалеміра СТ-5 m_s = 20 мм; m_β - середня квадратична помилка вимірювання кута, для полігонометрії 2-го розряду m_β = 10 . Приймаємо n=10, тоді L=1,5 км; для n=5, L= 2,2 км.

4.3 Способи перенесення точок проекту в натуру.

Спосіб перенесення тієї чи іншої точки проекту в натуру вибирають в залежності від умов місцевості, розташування точок планової основи, забезпеченості приладами, тощо. Найрозповсюдженішими способами є: полярний спосіб, спосіб прямокутних координат, спосіб лінійних засічок та спосіб кутових засічок.

Спосіб полярних координат.

Цей спосіб дуже широко застосовується, особливо при розмічувальних роботах з пунктів полігонометрії. Точку С знаходять на місцевості за кутом β і відкладеним вздовж цього напрямку проектним відрізком l .

Точність відкладання відрізка буде залежати від тих помилок які властиві лінійним вимірюванням. Помилка включає помилки власне вимірювань кута, вплив бокової рефракції, помилки самого приладу. На точності розмітки буде впливати і помилка центрування теодоліта

Нехай визначемо необхідну точність побудови кута і ліній d, якщо М_а =2см, d=50м.

m_d =m =

m_β =

Спосіб прямокутних координат.

Цей спосіб застосовується за наявності на будівельному майданчику геодезичної будівельної сітки, в системі координат якої задане положення всіх головних точок проекту.

Побудову точки С починають з т.1 будівельної сітки, відкладаючи відрізок ∆Y. Внаслідок цього отримують т.Р. В цій точці теодолітом будують прямий кут і вздовж цього напрямку відкладають відрізок ∆Х. Для контролю точку С будують з іншого боку сітки.

Спосіб прямої кутової засічки.

Цей спосіб застосовується переважно Для розмітки недоступних точок (мостові опори) або інших важкодоступних точок. Положення точки на місцевості отримують одночасним відкладанням кутів β1 і β2. Кути відкладають оптичним теодолітом при двох положеннях вертикального круга. Для спрощення цієї роботи на створі АС закріплюють точки 1 і 2. Аналогічно на створі ВС закріплюють точки 3 і 4. Це дає змогу у будь-який момент поновити т.С методом створів.

Спосіб лінійних засічок.

Цей спосіб застосовується для точок розташованих близько від опорних, тобто, коли вирахувані віддалі не перевищують довжини мірного приладу. При цьому можуть використовуватись не тільки пункти геодезичної основи, але і створні точки розташовані на твердих сторонах.

7. Економіка та організація виробничого процесу.

7.1. Організаційна структура ДП "Хмельницька регіональна філія ДЗК і Державний комітет України по земельним ресурсам”.

Вище стоячим органом в структурі є „Державний комітет України по земельним ресурсам" потім ідуть обласні філії державного земельного кадастру,районні, міські сектора реєстрації.

Розробка технологічної схеми .

Технологічна схема робіт по створенню планової основи Дружнівського об’єкту включає в себе такі процеси:

1. Рекогностування пунктів полігонометрії.

2. Виготовлення і закладка центрів.

3. Кутове вимірювання на п.п. 4 класу.

4. Прокладання полігонометричних ходів по зовнішній межі об'єкту (точність 1:25000).

5. Камеральна обробка полігонометричних ходів.

7.4 КОШТОРИС

Таблиця 9

7.5 Відомість обсягів польових і камеральних робіт в натуральних і трудових показниках.

Таблиця 10

6. Охорона праці і техніка безпеки при виконанні геодезичних робіт.

Всі види дослідницьких робіт проводять у строгій відповідності з вимогами "Техніка безпеки в будівництві", "Посібника з техніки безпеки на інженерно-дослідницьких роботах для будівництва", "Правил по техніці безпеки на топографо-геодезичних роботах", санітарно-гігієнічних норм і правил, Міненерго і інших правил техніки безпеки, затверджених у встановленому порядку органами державного нагляду і відповідними міністерствами і відомствами України.

Загальне керівництво охороною праці і її забезпечення по всій системі інституту покладають на головного інженера інституту, а у філіях (відділеннях) на головного інженера філії (відділення).

Відповідають за дотримання вимог і виконання заходів щодо техніки безпеки і виробничої санітарії в окремих підрозділах інституту і філій їхні керівники.

При наявності особливо небезпечних і шкідливих умов провадження робіт перед їхнім виконанням виконавцям видають письмовий наряд-допуск, що визначає безпечні умови роботи, із вказівкою в ньому небезпечних зон і необхідних заходів щодо техніки безпеки.

Установлює ступінь небезпеки робіт і підписує наряд-допуск головний інженер інституту (філії).

Охоронні зони ліній електропередач визначають двома рівнобіжними площинами, що відстоять від крайніх проводів лінії на відстані, м:

для ліній електропередач напругою від

1 до 20 до кВ включно 10

35 15

10 20

220 25

Роботи в охоронній зоні проводять тільки при наявності письмового дозволу на виробництво цих робіт організації (підприємства) експлуатуючої лінію електропередачі. Зазначені роботи проводячи з виконанням вимог "Правил техніки безпеки при експлуатації повітряних липни електропередач з напругою 35 кВ і вище Міненерго України.

Організація робочих місць повинна забезпечувати безпеку виконання робіт. Робочі місця в разі потреби повинні мати огородження, захисні і запобіжні пристрої і пристосування.

На робочому місці забороняється бути присутнім стороннім особам що заважають виконанню роботу.

Машини, механізми, устаткування, інвентар, інструменти та інші пристосування до них повинні відповідати характеру виконуваної р боти і знаходитися в справному стані. Частини, що рухаються, цих м тин і механізмів у місцях можливого доступу людей повинні обгороджені. Забороняється залишати працюючими зазначені машини і механізми без нагляду.

У відділах і експедиціях, зв'язаних із проведенням вишукувальними роботами, повинні бути аптечки з медикаментами й іншими, засоби для надання першої допомоги потерпілому, а також набір фіксуючих шин.

Проектна організація зобов'язана забезпечити працівників, зайнятих вишукуваннях, спецодягом, спецвзуттям і засобами індивідуального захисту необхідних розмірів відповідно до характеру виконуємо роботи і нормами.

Тимчасові робітники, коми па польових дослідницьких робіт повинні одержувати інструктаж з техніці безпеки на робітнику м ті. Інструктаж проводять виконавці робіт. Проведення інструктажу з тимчасовими робітниками оформляють записами в журналі, який зберігається у виконавця робіт. Робітників, що не пройшли інструктаж по техніці безпеки на робочому місці, до виконання робіт не пускають.

Особистий підпис у журналі реєстрації інструктажів підтверджується із зобов'язання на виконання заходів щодо охорони праці і безпеки.

Рекогностування передбачає вивчення умов місцевості з метою найбільш раціонального розміщення пунктів тріангуляції в відношенні: безпечного місця установи, високої якості лінії за формою і геометричним зв'язком, найменшою висотою знаків і вартості їх будови, безпечного під'їзду і підходу до пункту, ефективною організацією всіх робіт.

З метою безпеки рекомендується місце для установки сигналу вибрати не ближче: двох висот знаку від дороги, телеграфних ліній і будов, восьми висот знаку від електроліній високої напруги, тридцяти висот знаку від межі аеродрому.

Попереднє обговорення про форму міній і висоту знаків складається в результаті проектування тріангуляції і розрахунків висот знаків на карті з горизонталями. Ці дані уточнюються в полі шляхом розміщення віх або мачт на пунктах, вибраних для будівництва знаків, замітки їх місцезнаходження з відповідних пунктів і визначення висот знаків шляхом геодезичного нівелювання.

Перспективними методами є об'єднання рекогностування і побудування знаків в єдиний комплекс. Рекогні бригади доповнюються двома, трьома будівельними бригадами і створюють ланку, здатну вибрати вигідне місце для пункту і без надбудов і перебудов, побудувати сигнал належної висоти.

Керівником комплексної ланки назначається інженер - рекогностіровщик, який за допомогою будівельників швидко організує установку віх або мачт і замітить їх з вибудованих сигналів.

Установлені віхи повинні бути добре спостережувані на відстані 13-20 км, для чого на верхньому кінці віх скріплюється візирна ціль із заготовлених матеріалів, які чітко відрізніться від фону, на який вона проектується. Візирні цілі віх і мачт повинні бути підняті на З м вище лісу. Для вивчення поля зору місцевості геодезисти піднімаються на старі сигнали, пожежні вишки, дзвіниці церков і інші висотні споруди. Такі піднімання слід робити обережно, з страховкою, так як деяк з них можуть бути трухлявими, що може привести до травматизму людей.

Іноді рекогностуючому потрібно підніматись на дерева за допомогою сибірських кігтів і страхувального поясу з карабінами на кінцях, з двома шнурами. Другий шнур потрібний для обходу сучків дерева. Вільним шнуром обводять дерево вище сучків і затикають карабін на кільце поясу. Тільки після того карабін шнура, розміщений нижче сучка, відчіпляють. Запобіжний пояс, шнур, карабін і кільце повинні щорічно перевірятися на навантаження 300 кг.

При підніманні на мачту рекогностировщик не повинен мати при собі вантажу. Як виключення допускається за плечима в рюкзаку вантаж не більше 6 кг.

Надійним засобом для піднімання рекогностировщика є драбина. Разом з використанням автотранспорту почали використовувати драбини розміщені на автомобілях, надійно закріплені у кузові автомобіля, які утримують у вертикальному положенні за допомогою висоти розтяжок. Широко використовується 22 - метрова драбина Н.В.Шрейбера, спеціально побудована для рекогностування пунктів тріангуляції в складних лісових районах. Вона монтується на землі із дев'яти секцій і піднімається двома робітниками за допомогою "падаючої стріли". Вся драбина утримується трьома ярусами розтяжок. На верхній секції є пристосування для роботи рекогностировщика і страхуючи його від падіння.

ЛІСОЗАГОТОВЧІ РОБОТИ.

Для побудови геодезичних сигналів лісоматеріали необхідно заготовити завчасно. При роботі в лісових районах геодезистам приходиться виконувати лісорубні роботи при рекогностіровці, розчистці площадки для сигналів, виготовленні мачт, віх, при прорубці просік і візірок, при маркуванні пізнавальних знаків при організації табору, при побудові зимівок, міст і переправ.

Для виконання лісозаготовок організується спеціальна партія, забезпечена необхідними засобами транспорту, інструментами і обладнанням. Більшість нещасних випадків на лісозаготовчих роботах відбувається в зв'язку з падінням сучків, небезпечних дерев, завалом шляхів і інше.

Тому в першу чергу лісозаготівельники повинні підготовити площадку: очистити ділянку лісосіки від небезпечних дерев і відмежувати небезпечні зони, а також розбити місце лісозаготівель на лісосіки, встановити шляхи трільовки, лісовозні дороги, ділянки зрізання відходів, сучків, провести побудову складів лісу.

Підготовка до робіт проводиться під керівництвом бригадира, а контролює і перевіряє підготовку міроприємств керівник робіт і інженер зтехніки безпеки і охорони праці.

Лісорубні бригади працюють так, щоб вони не наближались ближче 50 м. Кожна бригада забезпечена справними інструментами: бензопилою з гідроклином, вилкою, домкратом, сокирою, сучко різкою, лебідкою і інше. До початку робіт бригада повинна підготувати робоче місце: вирубати молоді дерева і кущі, розчистити дороги для відходу від пня в момент падіння дерева на відстань 4-5м під кутом 45° до осі падіння дерев. В зимовий час при зрубуванні дерев потрібно розчистити сніг на шляху відходу від пня. Не можна залишати високі пні, так як вони будуть мішати при трільовці лісу.

Зрізання починається з підрізу дерева з боку, на який намічено його падіння. Дерево звалюють вилкою, дерево валом, домкратом, гідро клином. Після валки приступають до обрізування сучків. Обрізчик повинен розміститися з протилежного боку дерева, де обрізають сучки. Починають зрізати від основи дерева до його вершини. Вивіз лісу відбувається за допомогою трактора волоком по очищеній території. Навантажують на залізничні платформи і автомашини за допомогою лебідок, трактором через спеціально побудовані мачти з блоками, вимушені створювати нову геодезичну основу міста і будувати нові сигнали на будинках висотних домів міста. Така робота вимагає відповідних мір безпеки.

Робота по будівництві геодезичних сигналів вимагає добре підготовленого персоналу, що пройшов спеціальну курсову підготовку з вивченням безпечних методів роботи на висоті. Всі відповідальні роботи по будівництву і підніманню сигналу від початку до кінця здійснюються при безпосередній участі керівника робіт.

Місця будівництва, тип, висоти знаків установлює інженер, його завдання записує в перший розділ картонки побудови знаку. Типи знаків бувають різні в залежності від матеріалів, висоти і географічних умов місцевості. Звичайно бувають дерев'яні сигнали, рідше металічні, а в горах кам'яні тури.

Керівник робіт вибирає місце для табору на відстані від будуючого пункту не менше 3-х висот сигналу. Розміщення складів матеріалів, механізмів, транспортних засобів не ближче від однієї висоти знаків на такій ж відстані від місця побудови ділянку розчищають від кущів і вирівнюють її від ям і горбів.

Чистота на площадці підтримується щоденно до кінця роботи. Робота по будівництві, збиранні і підніманні складних сигналів повинна виконуватись із дотримання правил техніки безпеки.

ПОБУДОВА ГЕОДЕЗИЧНИХ ЗНАКІВ.

Побудова тріангуляційних сигналів є найбільш трудомісткою, дорогою і небезпечною частиною робіт по тріангуляції. Крім того вона рахується роботою підвищеної небезпеки і дає найбільший коефіцієнт важкості.

Ускладнення збільшується при будівництві високих (30-40м)сигналів у лісі з підйомом сигналу у зібраному вигляді масою 20 т. Робота по будівництву геодезичних сигналів потребує добре підготовленого персоналу, що пройшов певну курсову перепідготовку з вивченням безпечних прийомів роботи по будові і підйому сигналу.

На вершинах високогірних районів не потрібна побудова високих сигналів, так як із землі відкривається широкий огляд місцевості, але сходження на гірські вершини з матеріалами для будівництва кам'яних турів є досить складним і небезпечним альпіністським завданням.

РЕМОНТ і ЗНЕСЕННЯ СИГНАЛІВ.

Через деякий час виникає необхідність ремонту і заміни старих знаків. Ступінь оновлення установлюється при обслідуванні старих знаків. Обслідування виконується кваліфікованими геодезистами, що мають спеціальну підготовку з техніки безпеки. Огляд починається з характеристики основних кріплень, драбин і інших деталей. Сигнали, у яких основні стовпи підгнили менше 1/7 діаметра, можуть бути поновлені шляхом

ремонту. При прогниванні стовпа на глибину більше 1/7 діаметра сигнали повинні бути замінені новими.

Капітальний ремонт сигналів проводять, коли затрати на нього будуть більші 25% витрат нового знаку.

Старий знак зносять, якщо його не можна відремонтувати, коли він може упасти або на його місце потрібно покласти новий більш високий сигнал.

Метод розробки сигналу застосовують, якщо звалювання неможливе із-за близького розміщення яких-небудь забудов. В залежності від розмірів вільної площадки поблизу сигналів установлюють метод і порядок послідовного розбирання частин сигналу за допомогою автокрану. До розбирання небезпечну зону огороджують, розчищають шлях для автокрану і площадку для складання частин сигналу.

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ СПОСТЕРЕЖЕНЬ НА СИГНАЛАХ.

Для проведення спостереження на пунктах терморегуляції необхідно забезпечити безпечне піднімання спостерігача на площадку сигналу. Тому до початку спостережень бригадир проводить скрупульозний огляд сигналу, з метою перевірки драбинки, вихідного люку і всіх площадок. На драбинці оглядає справність всіх ступенів. Спостерігач зобов’язаний підніматись на сигнал із вільними руками, але за плечима може мати вантаж не більше ніж 6 кг.

При грозі і ожеледі піднімається на сигнал, працювати на ньому не дозволяється. Після дощу дозволяється піднімання тільки після того, як просохнуть сходинки і доки площадки.

Прилади на сигнал піднімають за допомогою тросів і блоків.

Для піднімання приладів блок прив'язують до основного стовпа на висоті 1,8 -1.9 м від підлоги площадки не стають при цьому на перила. Перекинувши кулак через блок, підв'язують до його кінців ящик ?. приладами до канату яким необхідно перев’язати ящик. За ту ж обв'язку ящика підв'язують контрольний канат, опушений з площадки сигналу. Другий кінець контрольного канату замотують на площадці сигналу до основного стовпа або основи столика так, що контрольний канат весь час знаходиться в натягнутому стані. Третій канат, підв'язаний до ящика смугою відтяжкою для того, щоб ящик з приладом при підніманні і опусканні не вдарився у край сигналу. Людина, що приймає прилад на площадці сигналу, повинна прив’язати себе запобіжним паском до основного стовпа сигналу. При прийому ящика повинен брати його за обв'язку. При роботі на сигналі двері вхідного люку повинні бути щільно зачинені.

Не можна ставити на перила під час пов'язки тента.

На сигналі не можна робити спостереження при сильному вітрі (більше 6 балів — 12 м \с) і при холоді нижче - 10 градусів С. Довге перебування на холоді приводить до порушення кровообігу - застою крові. Як наслідок проявляється скованість рук і ніг, втрачається властивість надійного захоплення пальцями за сходинки драбини при запуску з сигналу. Це може привести до падіння спостерігача. Для попередження очевидної небезпеки в холодну погоду необхідно страхувати злізаючого спостерігача шляхом підв'язки його канатом, раніше перекинутим через одну із верхніх перекладин. Це робить людина, яка знаходиться внизу. Якщо є ще один чоловік зверху то він повинен страхувати злізаючого шляхом зверху.

При підніманні на сигнал і опускання з сигналу потрібно користуватись взуттям яке не ковзає, а має добре зчеплення з дерев’яними сходинками драбини.

Закладка центрів знаків. При організації робіт при закладанні центрів, перш за все, потребує уваги навчання кадрів безпечним способам роботи на сучасних машинах і в першу чергу, вивчення і виконування інструкції по застосуванні техніки безпеки цих машин. В залежності від характеру ґрунтів застосовуються різні типи центрів і різні способи закладки.

Закладка центрів шляхом риття котлованів здійснюється у багатьох районах за допомогою механічних засобів або ручним способом. Дуже часто використовується бурильна кранова машина з гідравлічним приводом, змонтована в автомашині. В районі з рихлими ґрунтами вона може рити котловани, ями, діри діаметром від 5О-8Осм. З метою безпечної роботи такій машині необхідно надійно закріпити апарат, закріпити опори, мати справні захисні кожухи на обертаючих частинах машини. Під час буріння строго дотримуватися допускних параметрів, які вказані в технічному паспорті. Машина повинна обслуговуватися водієм і оператором, спеціально навченими для цих робіт.

Закладка центрів ручними способами вимагає риття котлованів. При сипучому ґрунті стінки котловану глибиною до 2м закріплюють горизонтально дюймовими дошками, з проміжками між ними до 10 см. Ці дошки притискуються до стінки ями вертикальними стійками і розпірками. При глибині котловану більше 2м застосовуються дошки товщиною 3,5-4 см. Найбільш ефективним способом підготовки дір для закладки центрів є бензоловітряні термічні буріння термобурової установки МТБУ-3. цю установку можна перевозити на автомобілі, велосипеді. МТБУ-3 бурить отвори діаметром 10-15 см на глибину до 5м. Маса установки 25 кг. Витрата бензину 7-8 л за 1год.

Виготовлення і перевезення важких пілонів, бетонних монолітів, металічних труб для закладки центрів зв'язана з небезпечним навантаженням і розвантаженням. Всі роботи виконуються в присутності начальника будівельної партії.

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ РАДІО І СВІТЛОДАЛЬНЬОМІРНИХ ПРИЛАДІВ.

Радіо і світлодальньомірні лазерні геодезичні прилади широко застосовуються на геодезичних роботах в містах, на об’єктах промислового будівництва при прокладанні доріг, тунелів, рік, каналів, трубопроводів і ЛЕП. Необхідно звернути увагу на те, що при спостереженнях вимикають небезпечні електромагнітні високочастотні поля.

Дії електромагнітних хвиль викликають розлад нервової системи і серцево-судинної системи, що проявляється в загальній ослабленості, і судинно-вегетативних порушеннях периферійних кровоносних судин. Проходить поглинання енергії електромагнітних хвиль тканинами тіла. Дальше опромінення ХНВЧ ( хвилі надзвичайної частоти) призводять до різних коливань судинного тонусу, до мозкових порушень, які викликають головний біль, зниження працездатності, морфологічну зміну кристалика і зниження розпізнавальної здатності.

Із збільшенням стажу роботи, навіть в очах малого опромінення, захворювання стають більш чіткими, наступає гіпотонія, брадикардія (сповільнене скорочення серця), збільшується щитовидна залоза, порушується сон.

Джерела ВЧ і УВЧ - конденсатор настройки або зв'язку, високочастотний трансформатор, інструктор працюючий конденсатор, гераторні лампи, фідерні лінії. Гранично допустимі величини інтенсивності опромінення електромагнітних хвиль ВЧ і УВЧ подані в таблиці.

Таблиця11

Для вимірювання напруженості полів ВЧ і УВЧ використовують прилади УНЄМП.

Джерела полів НВЧ (тисячі мегагерц) - випромінювачі, антенні пристрої, генератори, окремі блоки НВЧ.

Допустима густина потоку потужності сантиметрових хвиль встановлюється після опромінення НВЧ:

а) при опроміненні на протязі робочого дня 10 мкВт/см2

б) при опроміненні на протязі не більше 2 годин - 100 мкВт/см2 в) при опромінення на протязі 15-20 хв. в день - 1000 мкВт/см2

Для вимірювання густини потоку потужності випромінювання в діапазоні УВЧ і НВЧ використовують прилади вимірювання густини потоку ПО - 1

Міри захисті установлюються в залежності від потужності, частоти та умов електромагнітного випромінювання.

У діапазоні ВЧ і УВЧ для зниження напруженості електромагнітного поля на робочому місці застосовуються два типи захисту:

- відокремлене екранування високочастотних елементів листами алюмінію або заліза, створення рідкого типу загороди;

- повне забарвлення високочастотного генератора, що передбачає повне екранування всієї установки.

В діапазоні НВЧ ( такі поля виникають при роботі радіодальнометра) зниження потоку густини енергії на робочих місцях до гранично допустимих величин досягають тканинними шляхами:

І.При регулюванні, настроюванні і випробуванні генератора НВЧ рекомендується змінити випромінювання безпосередньо у джерелі шляхом застосування різкого виду забирання енергії НВЧ.

2.В приміщенні зменшують випромінювання шляхом екранування установки.

З.Якщо не можна екранувати установку то екранують робочі місця.

4.3більшення відстані від джерела випромінювання, якщо не можна зменшити енерговипромінювання.

5.Обмежують час перебування людей в зоні дії випромінювання, якщо не можна ослабити інтенсивність випромінювання в цій зоні до безпечної величини.

6.Захищають працюючих персональними засобами:

а) персональний одяг із спеціально трьохшарової тканини (перший шар діагональ, другий - радіотехнічна тканина з металічною сіткою, треті підкладка ситцева);

б) капюшон із трьохшарової тканини в яки вмонтовані окуляри ОРЗ -5, що захищають від випромінювань НВЧ і УВЧ;

в) захисні окуляри, крім названих, можуть бути трьох типів: сітчасті, на півмаска із латунної або мідної сітки; склянні літньо для водіїв пів маяки, які покриті шаром золота 0,3 мкм; скляні окуляри типу пів маяки, скло яких покрито плівкою із двоокису олова.

Крім цього, усі працюючі повинні проходити попереднє і періодичне медичне обстеження.

Для попередження професійних захворювань працівникам, що піддаються щоденно не менше половини зміни опромінюванню мікрохвильовими від 1 до 100 см, надається:

а) 12-денний додатковий відпуск при густині потоку опромінювання потужності на робочих місцях 0,5 -1- мкВт/ см² .

б) 6-ти годинний робочий день і 12-денний додатковий відпуск при густині потоку вище 10 мкВт/см2, при 6-денному робочому тижні 7-годинний робочий день, при 5-денному робочому тижні з тим же додатковим відпуском.

САНІТАРІЯ І БЕЗПЕЧНІСТЬ КАМЕРАЛЬНИХ РОБІТ.

Серед камеральних робіт багато фото-лабораторних робіт вимагають передбачливості і точного виконання заходів по санітарії і безпеці. Фото-лабораторні роботи можна виконувати в цеху при наявності загально-обмінної вентиляції, місцевих всмоктувачів, витяжних шаф відповідного спецодягу і взуття, засобів індивідуального захисту (окуляри, маски, респіратори, рукавиці, нейтралізуючі і дегазуючи розчини, засобів надання першої медичної допомоги, засобів пожежної профілактики і гасіння пожежі.

До роботи в фото-цеху допускаються працівники не молодші 18 років, які пройшли курси спеціальної підготовки по роботі з хімікатами і інструктаж на робочому місці, що здали екзамен по техніці безпеки і по наданню першої медичної допомоги при пораненнях, отруєннях і опіках.

Сучасна фотографія давно перейшла на плівкові основи для негативів. Дані досліди показують що плівкові негативи мають недопустиму для картографічних робіт деформацію. Ця обставина вимагає від підприємств використовувати скляні основи, хоч вони більш небезпечні, б'ються і викликають поранення. З метою попередження випадків травматизму при використанні скляних основ, їх краї і кути повинні бути зашліфовані „для перенесення скла всередині цеху повинні бути спеціальні візочки і ящики, в яких скло укладається ребром на м'яку підстилку. Вручну можна переносити не більше однієї основи розміром 60x60 см. Поліровку скла і протирання негативів необхідно проводити тільки після установки в спеціальний станок.

ЗАХИСТ ВІД УЛЬТРАФІОЛЕТОВОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ

В діапазоні ультрафіолетових променів радіологи виділяють біологічно активні і небезпечні промені з довжинами хвиль 280-315НМ, що викликають

запалення очей і 200-280НМ, викликаючи захворювання шкіри. Такі промені на виробництві дають дугові, ртутні і ксенонові лампи.

Дугові лампи дають великий світловий потік, небезпечний для незахищених очей, який через 3-5 годин опромінення викликають захворювання очей-електрофтальмію. Хвороба супроводжується різким болем у очах, відчуттям піску у очах, головною біллю, припухлістю повік і сльозливістю.

Ультрафіолетові промені ртутно-кварцевих ламп і ксенонових небезпечні і для шкіри працівників. Опромінення шкіри рук викликає дерматити, дифузні екземи шкіри, що супроводжується опіками. Зір фото-оператора повинен бути захищеним від променів лампи рефлектором.

Ртутно-кварцеві ксенонові лампи необхідно застосовувати з місцевими витяжними шафами і з камерними рефлекторами. Працівники повинні одягати захищені окуляри і гумові рукавиці.

Дугові ліхтарі, ксенонові і ртутні лампи створюють надлишкову іонізацію приміщення, для ліквідації якої потрібна підсилена вентиляція. Не допускати застосування сушильних шаф з відкритими електронагрівальними елементами, без терморегуляторів і місцевих відсмоктувачів.

САНІТАРІЯ І БЕЗПЕЧНІСТЬ РОБОТИ З ХІМІКАТАМИ.

Загальні вимоги. При роботі з хімікатами не можна приступати до роботи до тих пір, поки всі етапи роботи і методи контролю не будуть продумані і усвідомлені виконавцем. Особливу передбачливість потрібно виконувати при роботі з отруйними вибухонебезпечними речовинами. При роботі з речовинами, які раніше не виконувались властивості яких не достатньо відомі необхідно під керівництвом керівника зробити пробний розчин з малою кількістю цих речовин. При цьому необхідно дотримувати особливу обережність, працювати у витяжній шафі, в захисній масці і в гумових рукавицях.

Забороняється пробувати реактиви на смак. Випробувати запах речовини можна тільки в повному переконанні, що вона не отруєна. Починати визначати запах потрібно із далеку при повільному наближенні до носу, не роблячи глибоких вдихів.

Всі роботи з шкідливими газами, або речовинами, які виділяють шкідливі пари і гази (окисник вуглецю, хлор, бром, сірководень, аміак, органічні розчинники, летучі кислоти і інші), слід проводити в витяжній шафі, при швидкості руху не менше 1м/с (по заміру крильчастого анемометра). В витяжній шафі виконуються такі роботи: травлення скла азотною і плавкою кислотами, креслення негативів аміаком. Категорично забороняється виливати і викидати в раковини і сміттєпроводи залишки вогненебезпечних вибухонебезпечних, отруєних і сильно діючих речовин. Отруєні і сильнодіючі речовини слід спочатку нейтралізувати, а після цього вилити в каналізаційні люки. Посуд після отруєних і сильнодіючих речовин не потрібно мити в загальних умивальниках без попередньої обробки.

В хімічних лабораторіях і механічних майстернях забороняється проводити роботу одній людині, в приміщенні повинно бути не менше двох працюючих. В польові підрозділи і в цехи хімікати видаються тільки в оригінальній упаковці. Розфасовку хімікатів на складі робити забороняється.

Робота з їдкими і отруєними речовинами. До рідких речовин відносяться :мінеральні кислоти і їх тверді і рідкі ангідриди (сірчана, азотна, соляна .плавикова кислоти, сірчаний і хромовий ангідриди, їдкий натрій, калій, сурма, розчини аміаку, брому, йод). При вдиханні пари їдких речовин уражаються дихальні шляхи, попадаючи на шкіру, викликають опіки. Особливо небезпечні враження цими речовинами очі. Для попередження опіків при використанні їдких речовин повинні одівати окуляри, захищати очі екранами із оргскла користуватися гумовими рукавицями, фартухами, а іноді і гумовими чоботами. З метою безпеки переливати кислоти і луги із великих ємностей в дрібну посуду слід за допомогою сифона з грушею або ручним насосом.

Леткі їдкі речовини(аміак, бром), летучі концентровані кислоти переливати тільки в витяжній шафі. У всіх цих випадках слід одягати окуляри, рукавиці, фартух і мати протигаз марки „в".

Для приготування розчинів сірчаної кислоти використовується тонкостінний скляний і фарфоровий посуд. Щоб не сталось місцевого нагрівання розтріскування скла і викиду кислоти на працюючих, сірчанукислоту потрібно переливати в воду тонкою струною при безперервному переміщуванні .Наливати воду в сірчану кислоту забороняється, так як проходить швидка реакція з виділенням тепла, яка може призвести до нещасного випадку.

Луги розчиняють шляхом повільного додавання до води дрібних кусків, при безперервному переміщуванні. Великі куски сурми, плавикового каустика хромового ангідриду, соди і інших лугів попередньо подрібнюють, завернувши їх в міцну технічну тканину.

Кислоти необхідно зберігати в витяжних шафах на кюветах з піском. Не можна зберігати кислоти в одному приміщенні з легкозаймистими речовинами (П З Р). Для попередження розриву тари не слід зберігати кислоти поблизу нагрівальних приладів або дерев'яних полицях. Забороняється зберігання хімікатів сумісно здатних розкладатися або загорятися при взаємодії з іншими речовинами.

Склад кислот повинен мати кислотно-безпечну підлогу з канавками, водопровід з пристроями для розриву витяжну вентиляцію. Розливати кислоти лаборанти повинні в гумових чоботах, рукавицях, прогумованому фартушку і в захисній масці (протигаз з вікнами із оргскла). Розлиту кислоту змивають великою кількістю води з содою, а потім протирають насухо.

Всі хімікати повинні мати етикетки. На банках в яких містяться отруєні речовини, слід обов'язково робити напис „Отрута" „Смертельно". їх зберігають під замком і пломбою. Ключі від шафи і пломби знаходять у завідуючого, за випадком випадків обговорених інструкцією. Кислоти -сірчана, оцтова, азотна, соляна, і спирти —- ректифіковані, гідролізний, і метиловий видаються для робіт начальником цеху або старшим лаборантом в кількості необхідній для виконання денного завдання Після виконання завдання фото лаборант повідомляє старшого фото-лаборанта про розхід розчину і здає йому залишок. Відпрацьовані розчини проявника нейтралізують і зливають в ємності для регенерації срібла.

Щоб не було захворювання рук метиловою екземою не можна залишати проявник і інші хімічні розчини висихати на шкірі рук. Проявлення і фіксаж фотоматеріалів завжди проводять у гумових рукавицях, а руки покривають пастою попереджуючою роздратування шкіри. Після роботи необхідно обмити руки в теплій воді на протязі 2-3 хвилин доки не зникне відчуття мильної гладкості на руках. Солі які залишились у порах немитих рук кристалізуються і викликають розтріскування шкіри і її захворювання. Небезпечно торкатися лиця, рота, очей руками випадково забрудненими в хімічних реактивах або розчинах. Для профілактики захворювання рук фото-лаборантом видається гліцеринове масло і силіконовий крем. При утворенні на руках висипки потрібно припинити роботу з розчинами і звернутися за порадою до лікаря. У випадку встановлення лікаря, що захворювання виникло внаслідок роботи з хімікатами, після вилікування робітник повинен бути переведений на іншу роботу.

Щоб не було переохолодження рук в холодну пору року слід змащувати руки захисною пастою і одягати шерстяні рукавиці, а поверх них гумові. Робітники хворіючи ревматизмом, до роботи на промивку не допускаються .

Працювати з бромом потрібно тільки у витяжній шафі, при цьому необхідно остерігатися, щоб пари брому не попали в дихальні шляхи і очі. При роботі з бромом необхідно одягати спеціальні окуляри, а на руки рукавиці, так як від брому утворюються не загоюючи виразки. При випадковому вдиханні пари брому слід терміново понюхати розведений розчин аміаку і вийти на свіже повітря. Для нейтралізації брому іноді використовують 20% - ний розчин гідросульфіту. Якщо в робоче приміщення проникли отруйні гази і пара людям, що знаходяться в приміщенні необхідно затримати подих, і негайно одягнути протигази .відкрити вікна і двері для провітрювання попередити працюючих у сусідніх приміщеннях.

При враженні слизової оболонки або шкіри кислотами рекомендується швидке сильне змивання водою, а потім 2-3% розчином питної соди. При враженні лугами також потрібне сильне обмивання водою, а потім 1-2% розчином борної кислоти, або 2-3% розчином оцтової кислоти. Можна також після промивання водою обпалені місця протерти 2-3% розчином марганцівки або наложити тампон змочений спиртом.

При враженні шкіри їдкими, не розчинними в воді органічними речовинами необхідно спочатку зняти з ураженого місця залишки цієї

речовини ватним тампоном легко змоченим органічним розчинником, а потім полити уражене місце органічним розчинником (спиртом, хлороформом). При транспортуванні кислот у машині корзини з колбами повинні стояти міцно і вертикально. При русі машини в її кузові не повинні знаходитись люди.

Підготовка пластика до гравірування. Для виготовлення гравірувальної емалі використовуються такі речовини, як: бутилацетат, дибутилфталат, бутило-вий спирт. Ці речовини виділяють шкідливі для дихання і здоров'я пари, а тому підготовка пластика до гравірування вимагає особливої обережності. Робітники, що поступають на роботу на підготовці пластика до гравірування .повинні пройти спеціальний медичний огляд для встановлення їхньої здатності до даної роботи.

Перед початком роботи працівники одягають комбінезони з щільно зав'язаними рукавами заправляють волосся під берет. Для зменшення впливу статичної електрики на нарізку пластика, відрізки кутів, оправу і шліфовку проводять на заземленій поверхні. Обробку пластика органічними розчинниками слід проводити в витяжних шафах. Процеси пов'язані з приготування гравірувальної емалі, а також виготовлення розчинів для фотомеханічної підготовки пластика виконують в витяжних шафах з примусовою вентиляцією повітря. Робітники, які виконують дану роботу повинні одіти фартухи, гумові рукавиці, і захисні окуляри з присосками. Примусову витяжну вентиляцію повинні мати і центрифуги призначені для нанесення гравірувальної емалі і світлочутливих розчинів.

Підігрів повітря, що поступає в центрифугу .повинен проводитись за межами даного приміщення. Поливання пластика гравірувальною емаллю. покриття світлочутливим розчином, а при виготовленні абрисних копій обробка поверхні емалі розчинами виконується працівниками в окулярах .рукавицях і спецодязі. Двигун центрифуги виключається , коли проводиться її механічна чистка, прошивка розчинниками, обклеювання папером, змазування. Електропроводка до центрифуги і в її середині повинна робитися в металічних трубках. Застосування електроплиток, електроприладів, світлокопіювальних рам, дугових ліхтарів, освітлювачів, софітів у даному приміщенні не допускається .

Для надання термінової медичної допомоги в фото-цеху завжди повинна бути: аптечка, бинти, вата, 3% розчин йоду, 2-3% розчин оцтової кислоти, 3-5% розчин харчової соди, 2% розчин борної кислоти.

СТАТИЧНА РОБОТА.

Звичайною формою діяльності працюючих в камеральних цехах є сидяча робота зв'язана з суттєвим статичним навантаженням. Такі напруги виникають, коли тулуб не має достатньої опори. Така статична напруга виникає у працюючих на стерео приладах. Зігнуте положення тіла вимагає значних зусиль на підтримування голови і тіла у завислому етапі, збільшуючи затрати енергії на 2% при менш зігнутому, і на 45% при сильно зігнутому положенні тіла порівняно з прямим положенням корпуса що швидко призводить до втоми працюючих. При такому положенні утруднене діафрагмове і реберне дихання, якими не можна знехтувати при статичній роботі коли необхідно зменшувати напруження м'язів і нормалізувати кровообіг. Полегшує працю зручне крісло, яке забезпечує правильне положення тіла, з опорою в області пояса.

Основні вимоги до робочого крісла:

1 .Крісло повинно мати зручну для опори стінку ,яка переміщується у двох напрямках по вертикалі і спереду назад, відповідно до зросту і форми тіла працюючого.

2.Крісло повинно мати поверхню, що повторює анатомічну будову бедер тіла, щоб дати можливість розподіляти тиск на порівняно велику площу поверхні, а не створювати тиску на обмежену частину бедер і не порушувати циркуляцію крові.

3.Крісло повинно мати гвинтову стійку, що дозволяє робити вертикальне піднімання і опускання сидіння, підганяючи висоту відповідно зросту працюючого.

4.Для невеликого горизонтального пересування крісло має мати маленькі колеса.

При встановленні норм виробітку передбачається 10% робочого часу на відпочинок, як фізіологічну необхідність організму в короткочасному відпочинку і на проведення виробничої гімнастики.

ПРОЕКТ БЕЗПЕЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛЬОВИХ РОБІТ.

Висока продуктивність праці топографо-геодезичних робіт повинна бути забезпечена комплексною безпечною діяльністю .наявністю механізованого транспорту, безперебійним постачанням матеріалів, спецодягом, харчуванням. На початку безпечна техніка і технологія передбачаються у технічних проектах, які уточняються при обговоренні і захисті.

Пізніше на основі технічних проектів перед початком польових робіт складаються робочі проекти безпечної організації польових робіт в конкретних умовах місцевості з урахування фізико-географічних і економічних особливостей району робіт. Враховуючи дані повідомлення, начальники партії при участі бригадирів складають робочий проект геологічних ходів і загальну схему маршрутів руху бригад.

При проектуванні безпечних маршрутів в першу чергу забезпечують можливість якісного виконання геодезичних вимірювальних робіт, намагаються зменшити протяжність ходу і замінити небезпечні ділянки шляху (труднопрохідні) більш безпечними. З цією метою межі ділянок окремих бригад намічають по берегах рік, а не по рамках трапеції. В місцях підходу до бази розміщених по одну сторону ріки, для частих переходів на другу сторону, проектують будівництво мостів або обладнання постійних човникових переправ.

Групові схеми безпечних маршрутів руху бригад складають на район дії трьох або чотирьох бригад і на район дії однієї або двох партій .Після цього, об'єднують ці схеми укладають карти маршрутів на зону дії всієї експедиції. Така карга використовується керівництвом експедиції для служб безпеки і організації робіт партій і бригад. Вона уточнюється і змінюється в залежності від зміни видів робіт, засобів транспорту і інше. На схемах маршрутів, крім мінімальної географічної основи, більш наочно наносять: шляхи руху бригад, місця і дати стоянок бригад, місце радіозв'язку і місце зустрічі бригад з начальником партії розміщенням продовольчих точок, без партії і штабуекспедиції. Робочі проекти організації робіт і схеми руху бригад затверджуються начальником або головним інженером експедиції, і після цього вони стають засобом оперативного планування диспетчеризацією і управління експедиції і партії.

ПІДГОТОВКА ДО ПОЛЬОВИХ РОБІТ.

Трудове законодавство зобов'язує підприємства забезпечувати безпечні умови праці всім працівникам, тому в період підготовки до польових робіт керівництво експедиції і партії проводять заходи, що забезпечують профілактику захворювання і травматизму.

Перш за все виникає проблема підбору кадрів, яким не протипоказано виконання робіт, передбачених планом у даних географічних умовах. З цією метою проводяться обов'язкові медичні обстеження усіх працюючих. При цьому в направленні на медогляд указується прохання дати закінчення про можливість даного працівника в експедиційних умовах, з пішими переходами, з нічлігом у палатках, в певних географічних умовах на роботі зв'язаній з підніманням на високі споруди, дерева і інше. Для деяких робіт проводиться обстеження зору (на стерео-приладах, альпіністські випробування для роботи в горах).

В підготовчій період встановлюється наявність в районі робіт ділянок місцевих інфекційних захворювань (туляремії, енцефаліту, лейшманіозу, бруцельозу і інші). У випадку виконання робіт в районах, ендемічних до тієї чи іншої інфекційної хвороби, керівництво експедиції своєчасно організовує прививши, які будуть працювати в даних умовах. Спецодяг і спецвзуття повинні відповідати місцевим умовам і витримувати установлені терміни. Поряд із спецодягом відповідним працівникам видаються захисні пристрої .рятувальні і інші засоби техніки безпеки, передбачені типовими табельними положеннями. До їх числа належить видача бригадирам бойової зброї з відповідним запасом набоїв, якщо в даному районі можливий напад диких звірів. Персонально закріплена зброя реєструється в місцевому відділенні міліції. Передача місцевої зброї іншим особам і їх використання для полювання забороняється. Індивідуальний недоторканий запас продуктів видається бригадирам при віддаленні пішими переходами бригад в малообжиті райони. В кінці підготовчих робіт перевіряють стан готовності кожної бригади до безпечного виконання доручених їм робіт, що оформляється спеціального акту, що підтверджує відповідне спорядження бригади. Велику допомогу в роботі експедиції і партії і при нещасних випадках надають місцеві мешканці і місцеві органи влади. Тому керівники експедиції і партії при першому знайомстві з районом робіт повинні ознайомити про роботу районну адміністрацію, міліцію господарства, на території яких будуть проводитись топографо-геодезичні роботи .

НАВЧАННЯ БЕЗПЕЧНИХ МЕТОДІВ ПРАЦІ.

Перед виїздом на роботу проводиться обов'язкове навчання і інструктаж польових робітників. Вступний інструктаж обов'язковий для нових робітників і студентів-практикантів. Після призначення їх на конкретну роботу здійснюється інструктаж на робочому місці, з практичним навчанням безпечних умов і методів праці. Крім роботи, кожний навчається організації безпечних переходів, переїздів, переправ, орієнтації на місцевості, наданню першої долі-карської допомоги потерпілим. Працівники, прийняті на роботу на механізмах, або на роботи підвищеної небезпеки, яка вимагає технічної підготовки спочатку проходять спеціальне навчання, потім практична робота на місцевості в полі, морі і в горах. Після перевірених випробувань вони одержують посвідчення на право виконання робіт. Для навчання і інструктажу на базі повинен бути кабінет по техніці безпеки, забезпечений літературою, плакатами, наочними посібниками і засобами техніки безпеки .

При проведенні робіт в районах, що мають вогнища інфекційних захворювань, проводиться інструктаж по мірах захисту від цих захворювань, вивченням норм і форми застосування репелентів. У всіх експедиціях до початку робіт необхідно повторній вивчення засобів і методів надання першої долі-карської .медичної допомоги потерпілим .

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ПЕРЕСУВАННЯ НА ВСІХ ВИДАХ ТРАНСПОРТУ.

Значення транспорту на всіх видах геодезичних робіт важко переоцінити. Виконання всіх польових геодезичних робіт по тріангуляції, полігонометрії, нівелюванню і зйомках зв'язані з постійними переїздами з пункту в пункт. Більш того різні транспортні засоби: автомобілі, літаки, пароплави — приймають участь в процесі геодезичних робіт, як знаряддя праці. Переїзди і переходи при геодезичних роботах складають особливу категорію норми часу і в різних видах робіт, в різних географічних умовах вони складають від ЗО до 40% норми часу. Тому видно і травматизм при переїздах на топографо-геодезичних роботах складає від 20 до 30% від усіх нещасних випадків. Ця обставина заставляє звернути увагу на організацію і упорядкування переїздів, дисципліну і режим переїздів, на надійну механізацію засобів пересування, підвищення відповідальності і якості транспортних робіт, скорочення водних переправ і виховання дисципліни у водіїв.

Вимоги безпеки:

1. Відповідність наявних транспортних засобів процесу робіт, якості доріг, мостів, умовам перехідності.

2. Відповідність погодних умов для польоту, плавання, переходу, переправи.

3. Технічна справність і придатність транспортних засобів.

4. Наявність кваліфікованих і дисциплінованих водіїв і контроль за станом їх здоров'я.

5.Наявність комплекту слюсарних інструментів, запасних частий і матеріалів для дорожнього руху.

б. Забезпечення продуктами харчування, пальними і змащувальними матеріалами.

7.Наявність проти аварійних і рятувальних засобів.

8.Наявність засобів зв'язку(радіозв'язку) з базою партії(експедиції) в будь-якій точці пункту.

9.Правильна укладка і розміщення вантажу, без перевищення маси і габаритів.

10.Зручне рівномірне розміщення сидячих місць для пасажирів.

11. Дотримання правил руху, плавання, польотів.

12.Наявність точних повідомлень про шляхи переміщення і уміння орієнтуватись на шляху руху.

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕЇЗДІВ.

Крім загальних правил безпеки потрібно знати безпечні умови, що відносяться тільки до автомобільного транспорту. Кожна автомашина має пройти технічний огляд (ТО-І) (ТО-2) на основі якого видається довідка про технічну справність автомашини .

Технічна справна машина має:

1. Добре діючі гальма .

2. Добре діючий стартер, що полегшує запаси двигуна .

3. Справне рульове управління, з люфтом руля не більше 25 градусів .

4. Справне вітрове скло з діючими очисниками.

5. Справну електропроводку освітлення і сигналізацію.

6. Відрегульовано зчеплення і коробка передач.

7. Справну систему охолодження .

8. Надійні замки дверей кабіни і запари бортів кузова.

9. Надійні камери і шини коліс .

10. Справні ресори .

11. Відсутність витікання бензини від бензобаку до карбюратора .

Разом з людьми не можна возити в тій же машині пально-мастильні матеріали, важкі бочки, бетонні моноліти, труби.

ВОДНІ ПЕРЕПРАВИ І ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ПЕРЕЇЗДАХ ДО НИХ.

Вимушені в процесі робіт водні переправи порушують режим, ритми польових геодезичних робіт і нерідко створюють велику небезпеку .Водні переправи здійснюються: в брід(пішки, верхи, автомашиною, всюдиходом), перевозом-переплавом на (човнах, плотах, пароплавах, всюдиходах), перелітаючи на (літаках і вертоліт ах), переходом (по льоду, греблі, мосту). Перепливи в брід через гірські річки починають зранку при низькому рівні води з 6-8 год. ранку. Піші переходи через річки в брід повинні здійснюватися з охороною по канату. Для використання автомобілів в рейсах необхідно перевірити їх гальма і при цьому встановити, щоб довжина гальмівного шляху на сухій рівній дорозі з твердим покриттям при швидкості ЗО км/год, не перевищувала величин, які вказані в таблиці.

Таблиця 12

Кожна автомашина закріплюється за певним водієм, який відповідає за техніку безпеки при переїздах на автомобілях людей і при транспортуванні вантажів. До управління автомобілями, що виїжджають у важкі рейси польових геодезичних робіт, призначаються водії 1 або 2 класу, або досвідчені водії 3 класу із стажем роботи не менше трьох років, які пройшли спеціальну підготовку і перевірку стану здоров'я .

Перед виїздом у рейс керівник геодезичних робіт видає водію технічний опис з зазначенням завдання і путівку, а водій виконує попередню перевірку автомобіля: роботу двигуна, заправку пальним, стан гальм, запалювання, рульове керування, освітлення, сигналізацію, відсутність витікання бензини і масла.

Вантажні автомобілі, призначені для перевезення людей, повинні бути обладнані надійно закріпленими лавками, драбинками для посадки і висадки пасажирів, твердим металічним каркасом, надійно закритим тентом Лавки вздовж бортів розміщені на ЗО см нижче верхнього краю борта. На такомуавтомобілі вантажопідіймальністю 1.5-2.0 т., дозволяється перевозити не більше 16 чоловік, на автомобілях вантажопідіймальністю 2.5-3.0 т., не більше 20 чоловік, на автомобілі 3.5~4.0т., не більше 24 чоловік, на автомобілі вантажопідіймальністю 5 тон, не більше ЗО чоловік. При переїзді бригад експедиції з геодезичними приладами в кузові автомашини не повинно бути більше 10 чоловік, які забезпечені сидячими місцями. В нічний час перевезення людей заборонено .Швидкість руху на дорогах з твердим покриттям не більше 50 км/год., по ґрунтових дорогах не більше 30 км/год., в степу без доріг не більше 10 км/год.

Під час руху водій повинен слідкувати за дотримання правил техніки безпеки усіма пасажирами. Разом з людьми в тій же автомашині не можна перевозити пальне і змащувальні матеріали, важкі бочки, бетонні моноліти, труби, троси. При переїзді мостів необхідно скрупульозно оглянути необхідність мостів у справності і вантажу піднімання.

На неглибоких чорних річках з швидкою течією в брід переходять з опорою шляхом взаємної страховки двох-трьох чоловік. При виконанні геодезичних робіт поблизу населених місць можливі водні переправи на човнах вантажу підіймальних не менше 500 кг при ширині річки 300м і вантажу підіймальних 1000кг при ширині річки більше 300м. Не можна допускати переправи при перевантаженні човна вище ватерлінії. Кожен човен повинен мати надійні рятувальні засоби.

Команда до відплиття подається тоді, коли всі пасажири одягли і надули рятувальні пояси, нагрудники або жилети. Одночасно в човні перевозити людей і вантажі забороняється. В малонаселених районах, що мають багато річок, слід застосовувати надувні човни, які входять в спорядження польових бригад. У лісі можна будувати плоти, щоб при нахилах плоту вода не замочила речі, вантаж поверх плоту роблять настил із віток, або коротких полін посеред плоту на висоту до 30см. Керування плотом здійснюється веслами. Переправа на плотах дозволяється тільки в безвітряну погоду при швидкості руху до 2м/с. В зимовий час переходом через річку служить лід. При виборі місця для льодової переправи потрібно вибирати місця без тріщин льоду біля берега і на шляху переміщення. При підготовці льодової

переправи необхідно визначити товщину льоду і його вантажу піднімання. В місцях з'їзду з берега на лід і на місці виїзду з льоду на беріг потрібно зробити помости, відвернуть утворення тріщин біля берегу. Перед виїздом на лід люди повинні зійти з машини і йти за нею на відстані 20м, маючи при собі два канати довжиною 30м. Водій повинен вести машину з відкритими дверцятами, які прив'язані до кузова. Швидкість руху по льоду не більше 8км/год.

В період потепління льодової переправи слід проводити в ранній час. Для зменшення числа водних переправ необхідно будувати тимчасові мости і поромні переправи біля бази партій. При виробничій необхідності мости можуть бути пішохідні.

Висновок

В даному дипломному проекті я проводив топографо-геодезичні та землевпорядні роботи при розпаюванні земель населеного пункту села Дружне Красилівського району Хмельницької області.

Розпаювання земель державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Розпаюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам,

сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі державних сільськогосподарських підприємств.

Розпаювання земель державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Розпаювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

В цій роботі я описав, фізико-географічну характеристику району, а також топографо-геодезичну вивченість. Також проглянув та охарактеризував проект геодезичної мережі для розпаювання земель Дружнівської сільської ради. Розробляв проект оцінки точності планово-геодезичної мережі полігонометричним методом. По ходу вивчав методику визначення площі земельних ділянок. Розробив кошторис і виконав підрахунок обсягу робіт, які необхідно було виконати на об'єкті згідно з технологічною схемою робіт.

Таким чином основне завдання дипломного проекту, яке передімною ставилося, я розкрив в топографо-геодезчних та землевпорядних роботах при розпаюванню земель населеного пункту.

Бібліографічний список

1. Конституція України. Верховна Рада України. 28.06.1996 р. Київ

2. Земельний кодекс України. Верховна Рада України. 25.10.2001 р. Київ.

3. Р.М. Тартачинський Основи інженерної геодезії, / (Навчальний посібник), Львів, 1999р.

4. Могильний С.Г., Войтенко С.П., Геодезія, /ч.1, Чернігів,2002р.

5. Лісевич М.П., Конспект лекцій геодезії / Коломия, 2004р.

6. "Інструкція про типи центрів геодезичних пунктів" (ГКНТА — 2.01, 02-01-93), ГУГК і К, Київ, 1994.

7. Веклин Б.Ф., Методичка по охороні праці, / Коломия,2003р.

8. Инсрукция по топографической съемке в масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500. / Москва: Недра, 1985р.

9. Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від травня 1999 р. № 43.