| Герасим'юк Василь
Василь Герасим'юк народився 18 серпня 1956 року у Караганді, де відбували заслання його батьки. Дитинство провів у Прокураві. Тут закінчив неповну середню школу, а середню — у Коломиї. Вірші почав писати ще у початкових класах.
«А коли шестикласник з Прокурави приїхав у Косів і дав їх прочитати редакторові районної газети Олександрові Бартошу, розповідає Марія Влад, — той заглибився у дитячий зшиток надовго, уважно перечитавши усі, від першого до останнього, здивовано сказав: «Гарненькі вірші...( знав толк у поезії, бо й сам частенько писав вірші і друкував їх у своїй «Радянській Гуцульщині»)».
А потім лагідним, майже батьківським , голосом запитав: «А скажи, хлопчику, звідки ти їх перекатав?» Та у розмові з хлопцем швидко переконався, що Василько і справді приніс вірші «не позичені, а власні». Починаючи з 1972 року, Герасим'юкові вірші все частіше з'являються на сторінках районної газети. Після закінчення середньої школи успішно складає екзамени і стає студентом філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Легко і швидко вписався він у студентську сім'ю, брав активну участь у громадському і культурному житті вузу, став членом літературної студії. У 1982 році з'являється перша збірка його поетичних творів «Смереки». Добре зустрів її читач, особливо молодий. Потім появилися збірки «Потоки» (1986 р.), «Космацькі узори»(1989 р.), «Діти трепети» (1992р.) Саме ця збірка, як одна з кращих, представлених на конкурс у 1993 році, була відзначена премією «Благовіст».
Міцно тримала поета — своє дитя — рідна природа, манили до себе гірські потоки і річка Пістинька та все марно: Василь зачепився уВасиль Герасим'юк Києві, здається, назавжди. Не можна сказати, що він забув рідну Прокураву, бурхливі потоки, стрункі смереки. Як дуже засумує за ними, то увірветься на день- два, зустрінеться з рідними, близькими друзями, поділиться своїми планами на майбутнє, напоїть очі красою—і знову до Києва.
Друзів у Києві багато. І дехто навіть почав забувати, що Василь Герасим'юк не киянин. Не забуває про це тільки сам поет. Його поезія і досі пахне смерекою і чебрецем. Дебютуючи у літературі збіркою «Смереки», він передрікав: «Я напишу такі вірші, у яких кожна відчімхана галузка повториться наче крик у горах». Поетові справді не байдужі екологічні проблеми.
Пізніше поет напише вірші про безіменних героїв УПА, про зірвані криївки і карагандинські бараки. Про це тоді не можна було й думати , не те що говорити вголос, а тим більше — писати. Навряд чи знайдеться в сучасній українській літературі книжка з такою ж силою вираженого у ній трагізму історії. У віршах «Кілька хвилин Першої світової», «Старовинний хор», «Фантастичний етюд» найяскравіше проступає ненависть ліричного героя до всього того потворного і трагічного, що несуть каламутні води історії.
На запитання кореспондента «Літературної України», чому поет вибрав із усіх мелодій «мотив октав у Космачі», Василь Герасимюк зідповів:« Космач — одне з найгарніших сіл України, де збережені не тільки християнські традиції, але й осколки яничарства». Космацька писанка відома усьому світові. Але космацький узір не тільки на писанках. На думку автора, увір цей — ще й «символ непокори й гідності».
З часом після космацької тематики з'являється найголовніша і найсильніша з поміж сильних — книжка — «Діти трепети», у якій трагічно прозвучала доля відповідальності нашого покоління, неминучість сплати боргів за скоєне.
В 1998 році за книгу поезій «Осінні пси Карпат» спільним рішенням Мі ністерства інформації України та президії Спілки письменників України Василеві Герасим'юкові присудили премію ім. Павла Тичини.
В березні 2003 року поету Василю Герасим'юку присвоєно Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва за збірку «Поет у повітрі».
|
