| Міністерство освіти і науки України
НУ «Львівська Політехніка»
Кафедра соціології та соціальної роботи
Курсова робота з дисципліни:
«Галузеві соціологічні теорії»
на тему:
Виконала:
ст. групи СО-23
Красюк Н. В.
Науковий керівник:
Доцент Школяр М. В.
Львів-2010
ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3
Розділ
1
. Політична свідомість: теоретичний аспект.
1.1.Поняття та суть політичної свідомості…………………… 5
1.2.Структура, функції, типи та рівні політичної свідомості…7
1.3.Політична самосвідомість. …………………………………13
Розділ 2. Фактори формування політичної свідомості молодої людини.
2.1.Політична свідомість як базова основа політичної
культури молоді. ……………………………………………….18
2.2.Особливості формування політичної свідомості молоді
в процесі політичної соціалізації…….…………………………..24
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження
обумовлена тим, що утвердження української державності, демократизація суспільства вимагають нових підходів до процесів формування політичної зрілості молоді. Протиріччя та конфлікти перехідного стану українського суспільства, поширення нових політичних цінностей створюють реальну загрозу для світогляду молодої людини.
Тому саме на особливу увагу заслуговує дослідження політичної свідомості молоді, соціалізація якої протікає в умовах економічної нестабільності й проявів соціальних конфліктів. У цьому контексті, питання становлення політичної свідомості, її якісного оформлення має не тільки теоретичний, а й прикладний характер. Водночас, розширення “політичної участі” – охоплення політикою все ширших верств населення, політизація економіки, мистецтва, релігії, освіти тощо – ставить питання не тільки про ступінь визначеності політики “людським фактором”, а й про зворотній вплив – особистісні перетворення молодої людини в процесі політичної діяльності.
Політичний процес має не тільки формально-процесуальний, а й ціннісний бік. Формування гуманістичних цінностей у політичній свідомості молоді може сприяти оптимізації і коригуванню політики, адже гуманістична політична свідомість є норморегулюючою властивістю політичної поведінки. Саме тому вивчення становлення політичної свідомості молоді сприятиме віднаходженню засобів формування ціннісного ставлення до політичного життя, що забезпечуватиме самовідтворення демократичних механізмів у суспільстві.
Метою курсової роботи
є визначення факторів формування полiтичної свiдомостi молодого громадянина через процес політичної соціалізації.
Завданнями
є
:
1. Розкрити загальне поняття та суть політичної свідомості.
2. Дослідити структуру, функції, типи та рівні політичної свідомості.
3. Розкрити, як впливає на формування полiтичної свiдомостi молодої особи політична самосвідомість.
4. Провести аналіз впливу культурних цінностей на формування політичної свідомості молодої людини.
5. Визначити та дослідити тенденції процесу формування політичної свідомості молодої людини в контексті політичної соціалізації.
Об’єктом дослідження
є феномен політичної свідомості.
Предметом дослідження
є особливості формування політичної свідомості сучасної молодої людини.
Методи, використані у дослідженні
:
аналіз наукових джерел, систематизація потрібної інформації та узагальнення.
Структура курсової роботи.
Логіка вирішення поставлених завдань дослідження визначила його структуру таким чином: курсова робота складається зі вступу, двох теоретичних роздiлiв, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 35 сторінок.
Розділ 1. Політична свідомість: теоретичний аспект.
1.1 Поняття та суть політичної свідомості.
Однією з найважливіших характеристик політичного життя суспільства є таке складне, багатовимірне та неоднозначне поняття, як політична свідомість.
Політична свідомість є своєрідним різновидом суспільної свідомості, що відображає політичне буття суспільства в усій його різноманітності. Оскільки політика є доцільною діяльністю, то вона потребує формування в громадян відповідних уявлень і знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх домагань, визначення цілей і завдань, а також засобів і методів досягання їх. [7]
Найпростішим тлумаченням політичної свідомості є сукупність поглядів і настанов, що характеризують певне ставлення людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, політичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політичного життя.
Поняття політична свідомість має досить тривалу історію вживання в різноманітних галузях суспільствознавства. Однак,політична свідомість спеціально розглядається в основному в межах спрямування поведінки в політології. Політична свідомість здобула особливу популярність всередині ХХ ст., відтоді, як виявилася обмеженість поведінкової течії і стало відомо, що розуміння політичної поведінки – ширше, а динаміка політичних процесів вимагає уваги до незалежних змін, як політична свідомість і вся психічна сфера суб’єкта поведінки. [4]
Термін «політична свідомість» має надзвичайно багато різних тлумачень. Серед великої кількості, для мене найбільш прийнятними виявились наступні :
1) Відтак, у «Політологічному енциклопедичному словнику» політична свідомість характеризується як опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування й задоволення інтересів і потреб суб'єктів політики. Вказується також, що це — сукупність поглядів, оцінок і установок, які відображають політико-владні відносини.
2) Згідно з визначенням, наведеним у словнику, політична свідомість
- це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають відношення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому. [17]
Отже, підсумувавши обидва визначення, можна прослідкувати тісний зв’язок політичної свідомості з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що існують у цій системі, станом освіти та культури.
Свідомість виникає і розвивається тільки в спільній діяльності людей. Включаючись до спільної діяльності, люди виробляють відповідні уявлення, настанови, норми, що разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення дійсності [4], а от політична свідомість притаманна конкретній людині тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу.
Політична свідомість охоплює і міжгрупові, загальнолюдські ідеї та уявлення, чия наявність обумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають і соціально-економічні, національні та культурні процеси, впливають і глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин тощо. Ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних переконань і орієнтирів у політичній свідомості відображає характер політичної свідомості, тобто спроможність до сприймання чужого соціального досвіду, інокультурних цінностей і традицій. [4]
Історія світового розвитку засвідчує, що політичне життя суспільства є сферою постійного змагання, боротьби інтересів різних соціальних верств, класів і політичних сил. Саме політичні інтереси є спонукальними мотивами й рушійними силами діяльності громадян і їхніх об'єднань. Прагнення реалізувати свої інтереси й потреби визначає ставлення громадян до влади й політичних інституцій, які здійснюють управління суспільними процесами. [7]
Важливим тут є й те, що через виконання управлінських функцій, які здійснюють інститути політичної системи, політичні відносини так чи інакше впливають на всі сфери суспільного буття і, відповідно, все це є об'єктом політичної свідомості.
Отже, політична свідомість — явище складне й багатогранне. Сутність політичної свідомості полягає в тому, що вона опосередковано відображає політичне життя суспільства у формі певних почуттів і настроїв, поглядів, знань та ідей, які характеризують політико-владні відносини, політичні інтереси суб'єктів, які матеріалізуються у функціонуванні політичної системи. [7]
1.2
Структура, функції, типи та рівні політичної свідомості.
Політична свідомість є багатовимірним системним утворенням. Його багатоаспектність спричиняє до того, що в сучасній політологічній літературі це духовне явище називають по-різному: ”переконання”, ”віра”, ”менталітет”, ”ідеологія”. Якщо ми хочемо зрозуміти політичну свідомість як цілісність необхідно розглядати її як відносно стійкий спектр рівнів, станів, типів свідомості.
Аналіз структури політичної свідомості дає можливість виділити її складові і з'ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріантність їхніх функціональних зв'язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складовими:
— політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);
— політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;
— спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства. [7]
У політичному енциклопедичному словнику пропонується трохи інший підхід. Згідно з функціональним принципом тут виділяються такі аспекти:
— політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання, воля тощо);
— політико-ідеологічний (цінності, ідеали, ідеї, доктрини, концепції, погляди й теорії;
— політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформалістська, радикальна та ін.)
Оскільки політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб'єктів політики, то вона тісно пов'язана з реальними потребами й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різноманітних факторів — як позитивних, так і негативних. [7]
Першою сходинкою духовного відображення політичного життя служить емпірична політична свідомість, що безпосередньо фіксує практичний досвід. Його часто ототожнюють з буденним. Справді, політична свідомість і практичний досвід, буденна свідомість близькі, але не тотожні. Буденна політична свідомість, як і емпірична, - це сукупність ідей, уявлень і поглядів, що виникають безпосередньо з буденної практики тієї або іншої соціальної спільності, верстви або групи людей, індивідів. Емпірична та буденна свідомість, як прийнято вважати, відображають, переважно, поверхові процеси, не проникаючи в їх суттєві характеристики. [4]
Важливу роль у функціонуванні політичної системи суспільства відіграє політико-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на підставі наукових досліджень політичних реалій і дають можливість пізнавати глибинні взаємозв'язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади. Між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості є свої відмінності, суть яких полягає в тому, що наука об'єктивно в процесі дослідження політичної сфери суспільства виробляє об'єктивні знання про суспільні процеси, а політична ідеологія ще й відображає ставлення до цих знань, яке, в свою чергу, зумовлюється соціальними інтересами суб'єктів політики. Ці соціальні інтереси впливають на формування упередженого ставлення до наукового знання, на суб'єктивне трактування й використання їх у політичному житті. [7]
За суб'єктом політичну свідомість класифікують на: політичну свідомість суспільства, нації, класу і групи, на особисту і масову політичну свідомість, виділяють також громадську думку. [7]
Визначальний вплив на формування як масової, так і індивідуальної політичної свідомості справляє національна політична свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні цінності, норми поведінки, звичаї і традиції, вона є основою світосприйняття і життєдіяльності людини. [7]
Своєрідним проявом політичної свідомості є "масова свідомість", яку, однак, частина політичних теоретиків заперечує. Під "масовою свідомістю" розуміють сукупність різних духовних, емоційних і психологічних утворень, емоцій і образів, які істотно впливають на політичну поведінку великої кількості людей. Масова свідомість найчастіше розуміється як сума індивідуальних цінностей, настроїв і переконань. Масова свідомість формується при визначальному впливі економічних, соціальних умов політичного життя. Масова свідомість характерна швидкою зміною пріоритетів. [16]
Масова політична свідомість виявляється в громадській думці, що підтримується різними верствами і групами щодо оцінки певних явищ і процесів суспільного життя. Важливість соціальної ролі громадської думки проявляється в її основних функціях, до яких відносять експресивну, контрольну, директивну і консультативну. [7]
Істотні особливості світосприйняття, орієнтацій індивідів, різних соціальних груп і верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології.
Серед найбільш поширених типів політичної свідомості і впливових політичних ідеологій сучасності за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей виділяються:
— ліберальна політична свідомість
, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів;
— консервативна політична свідомість
, яка спрямована на збереження традиційних суспільних цінностей;
— соціалістична політична свідомість
, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості;
— соціал-демократична
, пріоритетом якої є здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства. [7]
За ставленням суб'єктів політики до держави як політичного інституту виділяють:
Етатистський
тип політичної свідомості виходить з позиції, що інтереси держави є найвищими, вона має бути монополістом публічної влади і добродійником [7] (найвидатніпіі представники цієї концепції — Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель).
На відміну від етатистського анархістський
тип політичної свідомості характеризується несприйняттям усіх політико-юридичних норм держави й суспільства. Політична влада вважається злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи [7] (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін ).
За прихильністю до відповідного політичного режиму виділяють:
Авторитарна політична свідомість
– різновид фетишизованої свідомості, що обожнює владу, сприймає її як своєрідну магічну силу, що забезпечує добробут суспільства і громадян. Авторитарна політична свідомість служить сприятливим грунтом для зростання культу особи глави держави, утвердження диктаторських, тиранічних режимів.
Демократична політична свідомість
спирається на народовладдя, політичні свободи і рівність громадян перед законом, виборність і підзвітність перед народом органів влади, верховенство закону, а також громадянського суспільства над державою, політичний плюралізм та ін. [4]
Політична свідомість як специфічне суспільне явище та елемент політичної системи соціально неоднорідного суспільства має ряд функцій: [4]
Провідна функція політичної свідомості - пізнавальна
. До вирішення всіх проблем політичного життя людина підходить, орієнтуючись на певні норми свідомості, у яких відбитий досвід у вигляді певних знань і оцінка з позицій моральності та інших норм. Людина розглядає та оцінює політичні ідеї з власних позицій. Оцінюючи ситуацію, політичні ідеї, мету тощо, людина змушена фіксувати своє ставлення до дійсності й завдяки цьому виділяти себе як суб’єкта такого ставлення, усвідомлювати себе носієм ідей і благородної мети. Ось чому пізнавальна функція визначає істинність політичних ідей, мети, розкриває хід політичних явищ та процесів соціальної діяльності.
З пізнавальною функцією тісно пов’язана оціночна
. Нові політичні реалії, динамізм і складність політичних змін додають підвищені вимоги до висновків, узагальнень, політичних оцінок. Вже не досить сприймати навіть готову інформацію, яка правильно прокоментувалася, потрібно творчо вивчити політичні явища та процеси, що виражаються в умінні застосовувати знання в політичному аналізі та оцінці явищ, подій, процесів. Політична оцінка повинна бути науковою, глибокою і всебічною.
Прогностична
функція політичної свідомості тісно пов’язана з пізнанням розвитку політичних процесів, має суто творчий характер, сприяє генеруванню нових ідей, концепцій, теорій, поглядів, що потім застосовується практично. Передбачення дозволяє з’ясувати можливі наслідки рішень, що приймаються.
Регулятивна
функція політичної свідомості відображається в регулюванні і відображенні соціальних процесів. Важливим моментом регулятивної функції виступає визнання певних цінностей, принципів та ідеалів, зумовлених потребами індивідів, соціальної спільності, верстви, групи, класу та суспільства.
Поглиблення процесу політизації суспільства зумовлює зростання значення комунікативної
функції політичної свідомості. В сучасному суспільстві значно активізувався процес формування та розвитку різноманітних політичних концепцій, ідей, поглядів. Комунікативна функція сприяє формуванню у людей політичної свідомості, орієнтуванню їх на перспективу суспільного розвитку.
Велике значення виховної
функції політичної свідомості. У виховній діяльності вирішальне значення мають соціально-політичні та ідеологічні фактори. В сучасних умовах постало питання про необхідність цілеспрямованого виховання ініціативи, самостійності, гострого інтересу до нової потреби у політичному вихованні.
Таким чином, можна підсумувати, що політична свідомість проявляється водночас в декількох функціях, які тісно пов’язані та переплетені між собою.
1.3 Політична самосвідомість
Важливою умовою становлення громадянського суспільства є політична активність індивіда. Людина може виступати одночасно як самостійний суб'єкт політичного життя і як такий, що перебуває у складі колективних та організованих суб'єктів політичного життя (груп, спільнот, рухів, організацій). При цьому політичне функціонування індивіда в обох випадках зумовлене як зовнішніми чинниками (чинниками політичного середовища), так і внутрішніми, серед яких важливу роль відіграє його політична самосвідомість - усвідомлення себе в системі політичних відносин.
Отже, політична самосвідомість - процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи уявлень суб'єкта політичних стосунків про самого себе в соціально-політичному плані, на основі чого такий суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб'єктами і об'єктами політики як усередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і відноситься до самого себе. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. [18]
Вихідний момент політичної самосвідомості людини - її політична самоідентифікація, що може бути визначена як процес ототожнення себе з певним політичним суб'єктом, з його ідеологією чи символами або уподібнення йому. По суті, це процес формування уявлення про себе як, наприклад, члена, прихильника або противника певної політичної партії чи руху, як опонента їх лідера, уявлення про власний статус у структурі певного політичного інституту (держави або партійної чи виборчої системи), уявлення про специфіку власної участі у політичних процесах у селі, місті, районі, області, регіоні, на теренах окремої частини світу чи планети, усвідомлення власної прихильності чи антипатії до певних політичних ідеологій, цінностей, норм, традицій, звичаїв, символів - таких, як прапор, герб, гімн, елементи одягу, жести тощо.
Політичну самоідентифікацію доцільно розглядати як процес формування та актуалізації вже сформованих соціальних установок людини стосовно себе як суб'єкта політичних відносин. У доцільності саме такої інтерпретації можна переконатись, звернувшись до ідей американських соціологів і соціальних психологів М.Куна і Т.Макпартленда, які власне й започаткували емпіричні дослідження феномена самоідентифікації особистості в соціальних науках. На думку цих вчених, в основі організації і спрямованості людської поведінки маємо наявні в індивіда установки щодо самого себе або його суб'єктивні визначення власної ідентичності [10]. Близьку позицію у цьому питанні посідає російський учений Г.Ділігенський, котрий розглядає особливості соціально-політичних установок. Як специфічний клас останніх він виокремлює установки на ідентичність з макросоціальною спільнотою різних масштабів - від родоплемінної до національно-державної, соціально-класової і загальнолюдської, а також комплементарні (доповняльні) установки на "чужі" спільноти, які можуть мати позитивний, дружній, негативний, ворожий, індиферентний або амбівалентний характер [6].
У наукових джерелах, де розглядаються різні аспекти досліджень соціальної самоідентифікації у пострадянському просторі, неодноразово згадується й використовується диспозиційна концепція В.Ядова . Дана концепція в цілому відповідає всім зазначеним вище умовам щодо використання її як основи для розробки теоретико-концептуальної моделі політичної самоідентифікації як процесу, заданого взаємодією цілої низки різноманітних чинників. Окреслення концептуальних контурів даної моделі доречно поєднати з одночасним аналізом ключових у даному контексті положень диспозиційної концепції.
Одним із таких положень є постульоване В.Ядовим твердження про системний характер усієї сукупності різноманітних відношень, у яких перебуває людина. Ці відношення формуються на основі індивідуального життєвого досвіду і являють себе у певній вибірковості й зорієнтованості у сприйнятті зовнішніх стимулів та реагуванні на них. У концепції Ядова вказані відношення мають назву "диспозиції", що є похідною від латинського слова "dispositio" ("розміщення") і в даному випадку означає схильності, налаштованості або, зрештою, ставлення. Завдяки аналізу світового та радянського досвіду вивчення різних видів диспозицій та проведеному під власним керівництвом аналітичному емпіричному дослідженню Ядов виявив три ієрархічних рівні у диспозиційній структурі особистості [15]. На нижчому рівні знаходяться елементарні фіксовані установки, що вивчалися грузинською психологічною школою - неусвідомлювані й позбавлені модальності (переживань "за" і "проти") та пов'язані із задоволенням вітальних потреб у найбільше повторюваних ситуаціях.
Середній рівень становлять соціальні фіксовані установки (атітюди), чинниками формування яких є соціальні потреби людини, пов'язані з належністю (включенням) до мікросоціального середовища, та відповідні соціальні ситуації, у яких можливе задоволення цих потреб.
Вищим рівнем диспозиційної структури особистості є система ціннісних орієнтацій людини на цілі життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей, які детерміновані загальними соціальними умовами життя. На думку Ядова, "система ціннісних орієнтацій, ідеологічна за своєю суттю, формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреби включені в дане соціальне середовище у широкому сенсі як інтерпретація загально-соціальних, соціально-класових умов діяльності) та відповідності способу життя, що надає можливість реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей" [15]. Будова ціннісних орієнтацій аналогічна будові соціальних установок.
Таким чином, політична самоідентифікація є прогнозованою тоді, коли існує змістовна відповідність двох вищих диспозиційних рівнів в ідеологічному сенсі. У випадку розмитості одного із двох вищих рівнів політичної самоідентичності або їх змістової невідповідності (в Україні такий тип ідентифікації притаманний майже третині населення) визначальною є мінлива ситуативна ідентифікація. Саме тут маємо поле діяльності для політичних технологів та спеціалістів з РR.
Отже, можемо підсумувати, що політична свідомість
– це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні суспільства і держави; це система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень Оскільки політична свідомість є багатовимірним системним утворенням, то відповідно її структурування здійснюється за певними складовими – політико-психологічна складова, політико-ідеологічна, політико-дійова. У зв’язку з тим, що політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб’єктів політики, то вона тісно пов’язана з реальними потребами та інтересами і виконує ряд певних функцій, серед яких є прогностична, регулятивна, комунікативна та виховна. Крім того, політична свідомість як елемент політичної системи містить різноманітну типологію – за ставленням суб’єктів політики до держави (етатистський, анархічний), за прихильність до певного політичного режиму ( авторитарна, демократична), за прихильністю до відповідних політичних цінностей (консервативна, соціалістична, ліберальна та ін.). Важливим феноменом в контексті аналізу політичної свідомості є політична самосвідомість як процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи уявлень суб’єкта політичних стосунків про самого себе в соціально-політичному плані. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. Вихідним поняттям політичної самосвідомості, в контексті цієї роботи, була політична самоідентифікація, що визначається як процес ототожнення себе з певним політичним суб’єктом, з його ідеологією чи символами. При розгляді аспектів політичної самоідентифікації використовувалась диспозиційна концепція Ядова – три ієрархічні рівні диспозиційної структури особистості – нижчий, середній та вищий. Таким чином, політична самоідентифікація є прогнозованою тоді, коли існує змістовна відповідність двох вищих диспозиційних рівнів в ідеологічному сенсі.
Розділ 2. Фактори формування політичної свідомості молодої людини.
2.1 Політична свідомість як базова основа політичної культури молоді.
Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості. Але свідомість зумовлюється не тільки політичним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, політичною культурою. [4]
Інтерес до проявів, сутнісних витоків і визначальних детермінант політичної свідомості обумовлений як розвитком соціально-психологічного знання, так і сучасною соціально-політичною та культурною ситуацією. Особливу увагу привертає дослідження політичної свідомості молоді, соціалізація якої протікає в умовах економічної нестабільності й проявів соціальних конфліктів. Серед молоді триває переоцінка суспільних, культурних, аксіологічних цінностей попередніх поколінь [2].
Роль молоді в суспільстві визначається її духовністю, моральними устоями, національними традиціями, загальним рівнем культури. Кожне покоління формується на основі попередніх духовно-моральних основ, що є відбитком соціально-політичних та економічних факторів суспільного розвитку. Сьогодні нова українська держава прагне підтримувати національну культуру, щоб на її основі сформувати цінності, які повинні сприйматися молоддю. Але цей процес досить складний і тривалий, так що очікувати миттєвих результатів не доводиться. [14]
Проблема формування і розвитку політичної культури сучасної молоді набуває дедалі більшої гостроти. Йдеться про політичну культуру якісно нового рівня — культуру громадянськості, культуру реальної участі у процесах вироблення політики і державного управління. Запорукою того, що нашій молоді не дадуть відсиджуватися у тенетах інфантилізму і апатії, є зусилля громадських організацій, засобів масової інформації, науковців і освітян, спрямовані на соціалізацію молоді, її більш активне залучення до суспільно-політичних процесів. [2]
Українська держава надзвичайно зацікавлена у цивілізаційній соціалізації молодого громадянина, у формуванні в нього демократичної політичної свідомості й культури, законослухняності, які обмежують прояви крайнощів, роблять людину соціально активною, здатною до саморозвитку та самореалізації.
Однак самої такої зацікавленості замало. Необхідні ще й практичні дії в напрямку заохочення участі молоді в розвитку державотворчих процесів, потрібна відповідна молодіжна політика, яка б ураховувала інтереси молоді, визначала шляхи вирішення проблем, які її хвилюють, конкретні дії з реалізації такої політики.
Становлення й розвиток державної молодіжної політики передбачає систематичний аналіз стану свідомості як методологічної основи цього процесу і водночас виступає як необхідна умова формування політичної свідомості, що є основою демократичної політичної культури особи. [13]
Політична свідомість містить у собі все відбите соціальне буття, оскільки об’єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя. За своїм змістом політична свідомість охоплює всі уявлення людей, що опосередковують їхні об’єктивні зв’язки як з інститутами влади, так і між собою, з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства. Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичної дійсності зовсім не означає, що воно є пасивним елементом політичного процесу. Навпаки, політична свідомість виступає як активний початок в політиці і навіть може випереджати суспільну практику і прогнозувати розвиток подій і завдяки цьому стимулювати політичну діяльність. [5]
Політична свідомість громадян в умовах сьогодення виступає чи не найважливішим фактором формування політичної культури . Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичного процесу і є суб’єктивною сферою, що складає підґрунтя політичних дій і надає їм значення.
Поняття “політична культура”, характеризує не лише політичну свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поведінку громадян. Політична культура являє собою систему історично сформованих і відносно тривких настанов, переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб’єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів. [11].
За всієї різноманітності підходів до визначення поняття “політична культура” загалом можна виокремити два основних, які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.
Згідно з першим підходом
політичну культуру розглядають як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.
Відповідно до другого підходу
у політичній культурі вбачають процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань, суспільно-політичних утверджень. [3]
Українські науковці В. Мирончук і В. Храмов трактують політичну культуру як уміння бачити себе і політичний світ в єдності. В їхньому розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього життя у суспільстві.
Оптимальне і досить точне, на мій погляд, може бути таке визначення: політична культура
— це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення. [3]
Політична культура охоплює такі аспекти:
• знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада;
• емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм, любов до батьківщини);
• визнання у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід діяти. [3]
Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.
Саме поняття "політична культура молоді", як і більш загальне поняття "політична культура", сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і незрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура – це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті країни. Політична культура – це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами - політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політичного життя.
Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу.
Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, у розвитку місцевого самоврядування.
Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов’язана з її ініціативою, створенням певних громадських об'єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти та культури. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об’єктивну інформацію плюралістичного характеру.
Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства – бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.
Враховуючи трикомпонентну структуру політичної культури, запропоновану А. Єришевим та В. Ребкало , слід звернути увагу на можливість її збагачення в сучасних умовах новими ідеями:
· когнітивний компонент
передбачає оволодіння певними знаннями про політику і владу, їх природу, знайомство з науковими політичними концепціями і знаннями про будову держави та систему її органів, форм і способів участі громадян в управлінні суспільством, знання конституції держави;
· емоційний компонент
включає вироблення певних політичних переконань, соціальних почуттів та прагнень особистості, спрямованих на політичне життя: виховання почуття поваги до минулого держави, національних Герба, Прапора і Гімну, почуття гордості за приналежність до українського народу;
· поведінковий компонент
передбачає включеність в політичну діяльність, уміння обирати адекватну форму політичної активності, оволодіння культурою політичної поведінки.
Проблема формування політичної культури повинна вирішуватися і на загальнодержавному рівні. Доречним є розроблення і здійснення національної програми розвитку політичної культури, яка б включала в себе:
· засвоєння громадянами знань про свої права і обов’язки, про виборчий процес;
· використання досвіду європейських країн у галузі політичної освіти;
· роз’яснення населенню державної політики України. [12]
Отже, надзвичайно актуальною проблемою, що постає перед нашим суспільством є формування політичної свідомості, культури та активності молоді на основі ідей національного духовного відродження української держави. Як ніколи раніше, українське суспільство відчуває необхідність участі молоді у державотворчих процесах, влиття нових творчих сил та ідей, які спроможна привнести лише нова генерація. Наскільки молодь зможе реалізувати свій потенціал у політичному житті, залежатиме від рівня сформованості у неї політичної культури, від прагнення посісти активну громадську позицію, від розуміння відповідальності за власну долю, долю України, від рівня політичної культури. Необхідне розуміння суспільством того, що про рівень політичної культури свідчить не документ про отримання освіти і засвоєння певної суми знань, а практичні навички демократичної життєдіяльності, уміння орієнтуватися і діяти в існуючому соціально-політичному просторі, брати реальну участь у прийнятті політичних рішень та практичній їх реалізації, здатність брати на себе відповідальність не лише за особисте життя, але і за стан речей в країні.
2.2 Особливості формування політичної свідомості молоді
в процесі політичної соціалізації.
Нині в Україні спостерігається значна різниця між сутнісними характеристиками політичної соціалізації молоді та інших вікових груп населення. Люди старшого віку, які мають певний тип соціалізації, передають, звичайно, свої життєві настановлення молоді, але вона отримує й інші зразки соціальної поведінки в процесі навчання, а також із засобів масової комунікації та з практики новітніх суспільних відносин.
Якщо старше покоління, загартоване дуже складними соціально-економічними катаклізмами попередньої епохи, реагує на переміни більш-менш стримано, то молода генерація часто-густо втрачає віру в будь-які суспільні цінності. Це породжує серйозні труднощі в її політичній соціалізації.
Політична соціалізація є частиною загальної культури, яка формується та виявляється в процесі політичного життя. Це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, необхідна передумова створення сприятливих умов для налагодження конструктивного діалогу і взаємодії між громадянами і державою, іншими політичними інститутами. Все це потребує адекватного рівня політичної культури суспільства, його морально-етичного стану – без уваги на професію, вік, стать громадян.
Процес соціалізації, під яким, зазвичай, розуміють засвоєння індивідом соціальних цінностей суспільства впродовж життя й знаходження власного місця в суспільстві, — явище досить складне і суперечливе. Тим паче, коли йдеться про соціалізацію молоді, ще й політичну. З одного боку, суперечливість цього процесу пов’язана із тим, що агітація будь-яких політичних моментів, чи ідеологічних позицій у вузах, згідно закону, є забороненою. З іншого боку, саме молодь, яка здобуває освіту (студіююча молодь), здатна чинити найбільш відчутний опір старим зразкам мислення й поведінки. [9]
Відтак вкрай необхідне теоретичне забезпечення процесу політичної соціалізації молоді. Адже молодь, по-перше, є однією з великих соціально-демографічних груп суспільства. По-друге, вона постійно поповнює економічно активне населення країни. Та життєве самовизначення молоді, при цьому, є неоднозначним. Значна її частина посідає не останнє місце в нових соціальних групах (підприємців, менеджерів, банківських працівників). Збільшилась кількість молодих людей, які очолюють суспільні рухи, молодіжні організації, партії. З іншого ж боку, молодь лишається однією з найбільш незахищених соціальних груп. Вона не впевнена у своєму майбутньому, потерпає від недостатності соціального досвіду тощо.
Варто зазначити, що метою соціалізації є формування в особистості такої культури мислення і поведінки, яка б втілювала в собі соціокультурні форми і взірці того чи іншого суспільства та дозволяла цій особистості не лише вливатися в соціокультурне життя, але й творчо вдосконалювати його. У залежності від соціокультурних умов і обставин соціалізація відбувається або як суб’єкт-об’єктний, або як суб’єкт-суб’єктний процес; відповідно її кінцевим результатом виступає або людина-продукт, яка відтворює існуючі соціальні відносини і культуру, або людина-творець, здатна формувати нові культурні програми, що детермінують соціальні зміни і перехід до суспільства нового типу. [9]
В цілому розмаїтість наукових розвідок у руслі дослідження проблем політичної соціалізації свідчить про складність цього процесу, потужний науковий потенціал щодо можливостей висвітлення різних його аспектів. Разом з тим можна підкреслити, що дотепер ще не склалося узгодженої позиції стосовно феномена політичної соціалізації загалом та його особливостей на молодіжній стадії, зокрема.
Термін соціалізація у своїх наукових працях у різні роки (ХІХ-ХХ століття) досліджували такі західні вчені, як Г. Тард, Е. Дюркгайм, Г. Зіммель, Т. Парсонс, М. Вебер, Е. Гідденс, Ч. Кулі, Р. Мертон, Дж. Мід, Е. Фромм, П.Бурдьє та інші. Проблеми політичної соціалізації досить широко висвітлюються в сучасній науковій літературі. В рамках філософсько-політологічної і соціологічної парадигм досліджується соціально-політичний контекст політизації людини (А. Бандура), соціального мислення (А. Брушлинський), психосемантичного підходу, який широко застосовується у прикладних дослідженнях особливостей політичних орієнтацій в епоху перехідного суспільства (А. Мітіна, В. Петренко), проблем політичного виховання підростаючих поколінь (М. Боришевський, Н. Гаврилів), особливостей масової політичної свідомості українців та проблем взаємодії влади і громадянина (А. Колодій), проблем становлення політичної ідентичності особистості в умовах трансформації політичної системи країни (В. Москаленко,), концептуальних основ регулятивних і детермінуючих параметрів політичної соціалізації особистості (В. Циба). Робляться спроби окреслити основи політичної психології як науки у комплексних дослідженнях політичної свідомості, поведінки індивіда (М. Боришевський, Г. Ділігенський).
Отже, актуальність такого дослідження очевидна з огляду на відсутність комплексного підходу до вивчення проблеми соціальних ролей та політичних ідентичностей молоді, потреби вироблення ефективної державної молодіжної політики, а також акцентування уваги на необхідності тіснішої інтеракції із суспільством загалом, студіюючою молоддю, як динамічною спільнотою, зокрема. А багатовимірність феномену політичної соціалізації студіюючої молоді й надалі вимагає досліджень на стику різних соціогуманітарних наук, передовсім політичних та соціологічних. [9]
Процес становлення і структурування політико-ідеологічного простору держави ставить перед молодими людьми ряд запитань, які стосуються визначення свого ставлення до тих ідеологічних цінностей, які презентуються суб’єктами політичного процесу, формування стійких політичних і ідеологічних пріоритетів, уявлень про відповідні цілі в сфері політичних відносин, засобів досягнення цих цілей. [9]
Молодь, в загальному, люди освічені. Нині юнаки і дівчата вивчають нові соціально-політичні дисципліни, засвоюють політичну культуру, яка принципово відрізняється від політичної культури тоталітарного суспільства. На формування сучасної політичної культури молодих людей впливають такі чинники, як політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя. [8]
Молодь – люди переважно незаангажовані. Зміни в суспільному житті, реалізація державної молодіжної політики внесли корективи в їх життєві орієнтації, поведінку. Як свідчать соціологічні дослідження, з року в рік зростає питома вага молодих людей, які ідентифікують себе з Україною, вважають її своєю Батьківщиною.
Нинішній процес політичної соціалізації молоді характеризується багатовекторністю. Певній її частині властиві політичний нігілізм, розчарування, відмова від боротьби за свої права, еклектичність процесу політичної соціалізації, міфологемність. І це можна зрозуміти. Молоді люди перебувають у складній ситуації: руйнуються усталені традиції, змінюється соціальна структура суспільства, уявлення про життєві цілі та способи їх досягнення. Однак ці реалії ще не повністю усвідомлені молодим поколінням і, відтак, не впливають на консолідацію його групових інтересів. [9]
Аналізуючи процес трансформації принципів та суті політичної соціалізації молоді сьогодні варто виділити 5 векторів цього процесу. (за В.О. Корнієнко)
Перший вектор
стосується зміни процесу політизації від стабільності до нестійкості, невизначеності. Політична свідомість української молоді змушена була пристосовуватися до умов, “коли на більшість питань немає готових, усвідомлених стійких особистісних та соціально-схвалюваних відповідей, нормативів та думок". Адже в уніфікованій державі існувала чітка визначеність та монологічність політико-ідеологічної сфери, що пронизувала всю структуру соціалізації, проходила як базова через всі її агенти: в тому числі й через освіту й виховання — від дитячих пісеньок про щасливе майбутнє з рідною єдиною партією до інтеграції з нею ж через ініціацію. Ця уніфікована ідеологія була радше культурним феноменом, аніж політико-ідеологічним. Не було потреби розвиватися інтересу до політичного життя суспільства у масовій свідомості, підкріплюючи його політичною компетентністю та відповідальністю. Процес соціальної ідентифікації більшості тодішньої молоді перебував в стадії “обумовленості” Політична структура суспільства сприймалась як даність, впливати на яку своїми рішеннями чи діями не було змоги, та й відповідно нужди.
Другий вектор політичної соціалізації
— від уніфікованості (визначеності) до різноманітності. Тобто, на зміну чітко окресленій кількості соціальних виборів, яка існувала раніше і викликала хіба що неусвідомлений протест певній безальтернативності, прийшла незвично велика кількість політичних партій, зрозуміти різницю між ідеологічними поглядами яких важко навіть людині, яка цікавиться політичними подіями країни.
За результатами різноманітних соціологічних досліджень громадянської свідомості та самосвідомості на кінець 2007 року майже половина громадян не знають, яка партія представляє найкраще їх інтереси й погляди, або висловились, що такої немає взагалі (я вважаю, що кількість ідеологічно невизначеної молоді значно вища), менше третини – вважає що вони не потрібні, більше третини – не визначились з цього питання, і це за умови, що більше половини громадян надають високу підтримку такому інституту демократії, як політичні партії [9].
Але треба вказати на певний вплив порівняльної оцінки матеріального становища на політичні уподобання студентів. Так, соціологічні дослідження стверджують, що відносно благополучна молодь тяжіє до ліберально-ринкових цінностей і, відповідно, підтримує ліберальні політичні сили, менш благополучна частина молоді підтримує націонал-патріотичні сили, неблагополучна – соціалістичні.
Третій вектор
— зміщення у величині від глобальної до артикульованої, детальної. За дослідженням В. Павленко та Н. Корж це стосується тенденції зниження рівня соціальної ідентичності в суспільстві, так звана, гіперперсоналізації, тобто зростання значення індивідуальних та особистісних характеристик, а не групових
Десятки років нашою освітою навіювались цінності колективізму забуваючи про індивідуальну значимість, акцентуючи увагу на важливість групового членства. В суспільстві, де відкрито панують егоїстичні інтереси власне індивідуалізація втрачає сенс, або ж не виходить за рамки мікрорівня, виявляючись лише в локальних, побутових, особистісних альтернативах; на макрорівні ж, під яким ми розуміємо рівень формування та впливу на політичну структуру суспільства з її цінностями, ідеалами спостерігався обмежений однонаправлений вплив політичних настанов, від так званої еліти до населення. Перебудова ж обернулася верховенством індивідуальних цілей та потреб, не піклуючись про групові. Можливо, з огляду на ці обставини національна ідея, на яку апелювали ідеологи перших років незалежності не спрацювала.
Четвертий вектор
процесу політичної соціалізації — від потреби в самоповазі через групову належність до потреби в сенсі. У ситуації нестабільності, більш значимою стає потреба пошуку сенсу життя, чим пошук “своєї” групи, рис відмінності своєї групи від іншої (явище гіперперсоналізації та десоціалізації, про які зазначалося вище)
Безумовно, потреба в сенсі життя характеризує дорослі форми поведінки і тому не можемо обійти її, коли ми маємо справу з процесом дорослішання особистості, становленням соціального “я” людини. Прагнення до пошуку і реалізації людиною сенсу свого життя можна розглядати як природжену мотиваційну тенденцію, та властиву всім людям і, яку, можна назвати основним двигуном дій і розвитку людини. Потреба в сенсі життя утворює той “вузол”, що дозволяє людині, по-перше, інтегрувати численні вимоги, що йдуть з різних сфер його життєдіяльності, будуючи життя не як послідовність розрізнених випадків, а як цілісний процес, що має мету і наступність, і, по-друге, допомагає людині інтегрувати всі її можливості, максимально мобілізуватися для реалізації тих задач, які вона ставить собі, у відповідності до виробленої Я-концепції і концепції життя. Але замикаючись на самому собі, пошук сенсу життя так би мовити, приречений на те, щоб “залишатися лише на рівні юнацького максималізму, що створює реальну загрозу залишитися в тенетах стійкого егоцентризму та зосередженості на собі, особливо за умови кризової свідомості у індивідів з рисами нейротизму, або ж зі схильністю до таких проявів в зв’язку з умовами виховання (низька самооцінка, тривожність, страх, невпевненість у завтрашньому дні, низький рівень самоповаги)” . Однак, незважаючи на всі суб'єктивні труднощі, ці пошуки містять у собі великий позитивний потенціал: у пошуку сенсу життя виробляється світогляд, розширюється система цінностей, формується той моральний стрижень, що допомагає справитися з першими життєвими негараздами, юнак починає краще розуміти навколишній світ і самого себе, набуває, висловлюючись словами Е.Еріксона, “тотожності самому собі”
П’ятий вектор
процесу політичної соціалізації — від оціночної полярності до врахування різних думок і намірів. Якщо в радянській державі соціалізаційні процеси обумовлювалися пануючою системою, яка вважалась єдино правильною, критикувати чи сумніватися у її неоднозначності не дозволялося, то розвал монолітної держави оголив амбівалентність оцінки соціально-політичних явищ.
Таким чином, знаходження свого місця у суспільстві через процес політичної соціалізації є можливим як за умови сформованості персоніфікації, так і сформованої соціальної (групової) ідентичності. Задовольняючи же через групове членство, свою потребу в самоповазі, молода людина відповідає на запитання: “Що є для мене суспільство?”, “Хто я в суспільстві?”, тобто вирішує проблему свого соціального самовизначення.
Формування політичної свідомості залежить не тільки від тієї об'єктивної ситуації, у якій розвивається цей процес. Велике значення мають і фактори суб'єктивного характеру, зокрема:
1) зовнішні
, до яких належать інститути політичної системи, національні та соціальні групи, різні неформальні об'єднання, під впливом яких відбувається соціалізація особистості;
2) внутрішні
, що характеризують механізми світосприймання, аналізу та прийняття рішень тощо. Останні охоплюють потреби, інтереси, духовні цінності, індивідуальні психологічні якості людини.
Ще одним важливим фактором формування політичної свідомості є необхідність врахування бажання самої людини відповідати запитам політичної системи. У даному випадку йдеться насамперед про вирішення проблеми мотивації, заохочення людини, зокрема, молоді до участі у політичному житті, тобто про запровадження системи ціннісних, а не примусових мотивів політичної соціалізації. Вони передбачають бажання молодої людини відповідати вимогам політичної системи згідно з внутрішніми переконаннями.
Отже, політична свідомість є важливим компонентом політичної культури. Особливостями політичної культури молодої людини є формування демократичної політичної свідомості й культури, законослухняності, які обмежують прояви крайнощів, роблять людину соціально активною, здатною до саморозвитку та самореалізації. Політична свідомість громадян в умовах сьогодення виступає чи не найважливішим фактором формування політичної культури . Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичного процесу і є суб’єктивною сферою, що складає підґрунтя політичних дій і надає їм значення. І політична культура, і політична свідомість формуються в процесі політичної соціалізації. В свою чергу, політична соціалізація, враховуючи особливості синтезованого підходу є безперервним процесом засвоєння індивідом під час спілкування і взаємодії з іншими протягом усього життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить, формування політичних ідентичностей, витворення і трансформування власного світогляду, що дозволяє брати активну участь у політичному житті, виконувати певні політичні ролі, задовольняючи тим самим особисті потреби та інтереси.
Висновки
Результати курсової роботи щодо дослідження політичної свідомості молоді дають підстави для таких висновків:
Політична свідомість – явище складне і багатогранне, що опосередковано відображає політичне життя суспільства у формі певних почуттів і настроїв, поглядів, знань та ідей, які характеризують політичні відносини та політичні інтереси суб’єктів, котрі матеріалізуються у політичній системі.
У структуру політичної свідомості входять: політична психологія (емпірична і буденна політична свідомість), спеціалізована свідомість і масова політична свідомість, політична самосвідомість ( політичні знання і оцінки суб’єктом політичної діяльності).
Істотні особливості світосприйняття, орієнтацій індивідів, різних соціальних груп і верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології. Серед поширених типів політичної свідомості є такі: за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей; за ставленням суб’єктів політики до держави як політичного інституту; за прихильністю до відповідного політичного режиму тощо.
Політична свідомість як специфічне суспільне явище та елемент політичної системи соціально неоднорідного суспільства має ряд функцій: пізнавальна, прогностична, виховна та регулятивна, які тісно між собою пов'язані та переплетені.
В процесі дослідження було проаналізовано процес формування політичної свідомості, культури та активності молоді на основі ідей національного духовного відродження української держави. Як ніколи раніше, українське суспільство відчуває необхідність участі молоді у державотворчих процесах, влиття нових творчих сил та ідей, які спроможна привнести лише нова генерація
У формуванні політичної свідомості молоді в процесі політичної соціалізації можемо виділити 5 векторних напрямків: перший вектор стосується зміни процесу політизації від стабільності до нестійкості, невизначеності, тобто політична структура суспільства сприймалась як даність, впливати на яку своїми рішеннями чи діями не було змоги, та й відповідно нужди; другий вектор передбачає перехід від уніфікованості (визначеності) до різноманітності. Тобто, на зміну чітко окресленій кількості соціальних виборів прийшла незвично велика кількість політичних партій, зрозуміти різницю між ідеологічними поглядами яких важко; третій вектор передбачає зміщення у величині від глобальної до детальної тенденції зниження рівня соціальної ідентичності в суспільстві, так звана, гіперперсоналізації, тобто зростання значення індивідуальних та особистісних характеристик, а не групових; четвертий вектор процесу політичної соціалізації — від потреби в самоповазі через групову належність до потреби в сенсі. Безумовно, потреба в сенсі життя характеризує дорослі форми поведінки і тому не можна обійти її, коли маємо справу з процесом дорослішання особистості, становленням соціального “я” людини; і нарешті п’ятий вектор процесу політичної соціалізації передбачає перехід від оціночної полярності до врахування різних думок і намірів. Якщо в радянській державі соціалізаційні процеси обумовлювалися пануючою системою, яка вважалась єдино правильною, то розвал монолітної держави оголив амбівалентність оцінки різних соціально-політичних явищ.
Таким чином, можна говорити про те, що на сьогоднішній день українська молодь перебуває у стані кардинальних політичних змін, що в свою чергу призводить до трансформації політичної культури на демократичних засадах в українському суспільстві. Відбувається переоцінка суспільних та культурних цінностей молодими громадянами. Як наслідок, змінюється і вектор спрямованості їх політичної свідомості.
Разом з тим, специфіка впливу освіти на студентську молодь, на вироблення політичної культури, опанування політичними ролями та ідентичностями молоддю в процесі її політичної соціалізації сьогодні повинна полягати в тому, на мій погляд, щоб намагатися здійснити перехід від функції формування молодої людини-виконавця до функції сприяння появі активного творця і учасника політичних процесів та явищ, які свідомо будуть аналізуватись та оцінюватись молодою людиною.
Список використаних джерел
1. Бебик В. М., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура сучасної молоді. – К.: А.Л.Д., 1996.
2. Білик М. Особливості формування політичної культури сучасної молоді // Соціальна психологія: Український науковий журнал.- Київ, 2004.-№4. – С. 96-105
3. Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. —К.: МАУП, 2003. — 504 с.
4. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику: підручник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 840с.
5. Дембрицька Н. Когнітивні аспекти політичної свідомості нового покоління // Соціальна психологія, № 1, 2003. – С. 87-99.
6. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология: Учебное пособие для высших учебных заведений.-М.,1996.
7. Кирилюк Ф.М. Політологія: Навчально - методичний комплекс: За ред../ Ф. М. Кирилюка. – К., 2005.
8. Козлова О. Н. Социализация в поле безнадежности и за ее пределами // Социально-гуманитарные знания. – 2002. – № 2. – С. 126 – 139.
9. Корнієнко В.О. Гуманізм та освіта: міжнародна науково-практична конференція // електронне наукове видання матеріалів конференції - Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства. – 2006.
10. Кун М., Макпартлэнд Т. Эмпирическое исследование установок на себя//Современная зарубежная психология. Тесты/Под ред. Г.М.Андреевой, Н.Н.Богомоловой, Л.А.Петровской.-М., 1984.
11. Ольшанський Д.В. Основы политической психологи. – Екатерингбург: Деловая книга, 2001. – 496 с.
12. Пірен М. І. Основи політичної психології. – К.: Міленіум, 2003. – 418с.
13. Порфірова О.Л. Органи державної виконавчої влади: Політична культура та імідж // Трибуна: всеукраїнський громадсько-політичний і теоретичний журнал товариства «Знання».- Київ, 2005.- №11/12.- с.34-36.
14. Поснова Г. Особливості політичної культури молоді // Соціальна психологія: Український науковий журнал. – Київ, 2004. - № 6. – С. 17 – 26.
15. Ядов В.А. Диспозиционная концепция личности// Социальная психология. История. Теория. Эмпирические исследования/Под ред. Е.С.Кузьмина, В.Е. Семенова.-Л., 1979.
16. Ярош Б.О. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с.
17. http://uk.wikipedia.org/wiki/Політична_свідомість - інтернет-ресурс.
18. http: //politic word. info word/Politichna-Samosvdomst-3847 – політичний словник.
|
