Лікування розповсюджених форм

колоректального раку Елоксатином

Кожного року в Україні реєструється понад 15 тис. хворих на колоректальний рак. Майже 50% з них гинуть протягом першого року з дня встановлення діагнозу. Тому проблема лікування розповсюджених і занедбаних форм раку ободової і прямої кишок є однією з найактуальніших і найгостріших проблем клінічної онкології.

Поява нових цитостатичних препаратів, до яких чутливі колоректальні аденокарциноми, є завжди очікуваною подією, оскільки у клініцистів з’являється можливість надати реальну допомогу значному контингенту хворих, яких очікує лише симптоматичне лікування.

Тривале використання найбільш часто вживаного у таких хворих 5-фторурацилу дало змогу об’єктивно оцінити терапевтичні властивості цього препарату, показники ефективності якого не достатньо високі: лише у 20%-30% хворих на рак товстої кишки спостерігається як об’єктивне, так і суб’єктивне покращання стану при його паліативному застосуванні.

За свідченнями багатьох досліджень, що з’явились останнім часом, завдяки розробці нових хіміотерапевтичних препаратів ситуація змінюється на краще. І саме поява Елоксатину породжує надії на успішну хіміотерапію хворих на колоректальний рак.

В рандомізованих багатоцентрових дослідженнях з наступним тривалим клінічним контролем отримано свідчення, що підтверджують доцільність застосування Елоксатину на початкових етапах лікування метастатичного колоректального раку. Елоксатин призначався разом з 5-фторурацилом (5-ФУ) та фолієвою кислотою (ФК). Таке поєднання дало можливість досягти тривалої ремісії у понад 50% хворих і значно подовжити тривалість життя без ознак прогресування захворювання, а також покращити якість життя. Показники виживання вдалося збільшити до 19,4 місяців у порівнянні з 11,5 у групі хворих, що отримали лише 5-ФУ+ФК. Аналогічний показник у хворих, які отримали лише симптоматичну терапію, склав лише 5 місяців. Лікування хворих з метастатичним колоректальним раком шляхом введення СРТ-11+5-ФУ+ФК та за схемою мітоміцин +5-ФУ+ФК призвело до подовження життя хворих відповідно до 14,2-16,2 та 17,6 місяців.

Крім того є відомості про те, що хіміотерапія із застосуванням Елоксатину подовжує життя хворих на колоректальний рак з метастазами в печінці за рахунок збільшення числа хворих, у яких з’являється можливість хірургічного видалення метастазів. Наведені дані можуть розцінюватись як свідчення певних успіхів, досягнутих впродовж останніх років, завдяки яким з’явився шанс змінити перспективи у лікуванні прогресуючого раку товстої кишки на краще, в тому числі і хіміорезистентних форм.

Отримані дані дають підстави сподіватися на покращання прогнозу при лікуванні занедбаних форм колоректального раку завдяки оптимальному поєднанню нових препаратів, таких як Елоксатин, та традиційних, широковживаних.

За даними іншого мультицентричного дослідження, у хворих на РТК з прогресуванням процесу на фоні інфузійної терапії 5-ФУ додаткове призначення Елоксатину супроводжувалось в 20,6% позитивною відповіддю на лікування. Крім того у 34% пацієнтів спостерігалась тривала стабілізація захворювання, а тривалість життя у половини досліджуваних склала 11 місяців.

Отримані результати свідчать про те, що завдяки значній протипухлинній активності монотерапії Елоксатином і його синергічній взаємодії з 5-ФУ, новий препарат можна застосовувати в режимі як монохіміотерапії, так і поліхіміотерапії в першій лінії лікування хворих з прогресуючим метастатичним колоректальним раком, резистентним до 5-ФУ.

Ми проаналізували безпосередні результати лікування у 4-х хворих з розповсюдженою формою раку ободової (1 хворий) і прямої кишок (3 хворих). Пацієнтам попередньо було проведено повне дослідження показників крові, функції нирок, печінки. Протипоказань до введення препарату не відмічено. У хворих на рак прямої кишки пухлина виповнювала ампулу прямої кишки, проростала за межі органу, була іммобільною, а також мали місце виражені больові відчуття, явища інтоксикації. У одного з цих хворих виявились метастази у праву долю печінки. У двох пацієнтів спостерігалися симптоми часткової кишкової непрохідності. Пасаж кишкового вмісту у одного із хворих відбувався через 2-ствулковий протиприродний відхідник. Хворим проведено два курси Елоксатину по 150 мг внутрішньовенно. Препарат вводився протягом 6 годин. Після першого введення токсичних проявів не відмічено. Спостерігалось суб’єктивне покращання загального стану: зменшилися больові відчуття та кількість сукровичних виділень з прямої кишки, однак іммобільність пухлини лишалась на попередньому рівні. При повторному введенні препарату через 3 тижні позитивна суб’єктивна динаміка від першого введення Елоксатину зберігалася. Покращився пасаж кишкового вмісту. Запори не спостерігались. У двох хворих болі припинилися повністю, у зв’язку з чим вони відмовилися від введення аналгетиків. Сукровичні виділення не відмічалися. Слід зазначити, що у одного хворого під час ін’єкції з’явилися ускладнення при ковтанні, нудота. Однак ці сторонні реакції зникли через 1,5-2 години після закінчення введення препарату і не потребували медикаментозної корекції. У одного хворого відмічено стоматит через 3 доби після закінчення другого курсу хіміотерапії Елоксатином.

У третього хворого мало місце метастатичне ураження лівої і правої доль печінки через 2,5 роки після резекції сигмовидної ободової кишки з приводу раку. Метастатичне ураження печінки верифіковане ультразвуковим дослідженням. Крім того пальпувалась збільшена печінка з вузлувато-бугристою поверхнею. Перше введення Елоксатину хворий переніс задовільно. Введення препарату тривало протягом 6 годин. Скарг на погіршення загального стану не було.

Через 3 тижні перед повторним введенням Елоскатину проведено контрольне ультразвукове дослідження печінки, що не виявило змін, які можна було б пов’язати з введенням препарату. Під час повторного введення відмічено нудоту, блювоту в кінці курсу хіміотерапії, а також діарею протягом наступних двох днів. Підсилилася загальна слабкість.

Отримані безпосередні результати лікування хворих на колоректальний рак з місцево розповсюдженим процесом та метастазами раку в печінці свідчать про задовільну переносимість двох курсів монохіміотерапії Елоксатином цими хворими. Відмічені сторонні, несуттєві реакції з боку організму на введений препарат не вимагали додаткового медикаментозного втручання і мали транзиторний характер. У хворих з місцево розповсюдженим процесом прямої кишки після першого і другого введень препарату відмічається покращання загального стану, що проявилося у зменшенні, а з часом і в повному припиненні больових відчуттів і сукровичних виділень. Однак позитивної динаміки після двох курсів монохіміотерапії Елоксатином з боку метастазів в печінці не відмічено, що наводить на думку про доцільність введення препарату не системно, а внутрішньоартеріально, безпосередньо до ураженого органу або сегменту.

Отримані попередні дані свідчать про доцільність застосування Елоксатину у хворих з розповсюдженим і занедбаним колоректальним раком, а також про подальші пошуки оптимальних шляхів введення цього високоефективного препарату.