Реферат: Рентабельність сільськогосподарського виробництва

Зміст .

Введення.2

1 Теоретичні основи рентабельності сільськогосподарського виробництва. 3

1. 1. Поняття і сутність рентабельності.3

1.2 Показники рентабельності.5

1.3. Фактори резерва підвищення рентабельності.9

2.Економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції і можлива стабілізація її рівня в Україні.11

2.1. Сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в Україні.11

2.2. Методи оцінки та застосування показників ефективності спеціалізації у сільському господарстві.18

2.3. Загальна обстановка питання економічної ефективності сільгоспвиробників у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.22

3. Стан та рівень рентабельності виробництва в Приватному пдприємстві “Агрофірма “Деметра”” Магдалинівського района Дніпропетровській області.26

3.1. Організаційно – економічна характеристика господарства.26

3.2. Розрахунок і аналіз рівня рентабельності виробництва в ПП “Агрофірма “Деметра””.35

3.3. Шляхи підвищення рентабельності виробництва продукції рослинництва в ПП “Агрофірма “Деметра”” Магдалинівського району.43

Висновок. 47

Список використаної літератури.48

Введен ня.

Сільське господарство є однієї з найважливіших галузей народного господарства. Воно виробляє продукти харчування для населення, сировину для переробної промисловості, забезпечує й інші нестатки суспільства. Тому, актуальною проблемою в даний час є проблема подальшого підвищення рівня ефективності цієї галузі.

Ефективність – це складна економічна категорія, у якій виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства – його результативність.

Узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим у сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

В даний час в Україні в умовах кризи спостерігається тенденція до значного зниження рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва, що означає збитковість багатьох господарств. Тому мене, як майбутнього фахівця, цікавить у чому полягає сутність рентабельності, як вона розраховується і які шляхи її підвищення. Це коло питань я і хотіла би розглянути в даній темі курсової роботи.

1 Теоретичні основи рентабельності сільськогосподарського виробництва

1 .1. Поняття і сутність рентабельності.

В умовах ринкових відносин, що характеризуються своєю динамічністю, суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності самі планують свою діяльність і перспективи розвитку виходячи з розроблених ними господарських і соціальних задач, попиту та пропозиції товарів і послуг.

Незамінним показником при поточному плануванні виробництва, а також при визначенні фінансового положення підприємства є показник рентабельності.

Рентабельність - це найважливіша економічна категорія, що присуща всім підприємствам, що працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає прибутковість підприємства і визначається шляхом зіставлення одержуваних результатів (прибутку, валового доходу) з витратами або невикористовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність выдображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі – трудових, земельних і матеріальних, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження насамперед у наявності прибутку. Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується вирахуванням із грошового виторгу від реалізації продукції (Вг) комерційної (повної) собівартості (Ск) чи витрат виробництва (Вв):

П = Вг – Ск (ВВ) (1)

Прибуток характеризує кінцеві економічні показники не тільки в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, але й у сфері обігу, реалізації. Вона є як би фокусом, у якому знаходять висвітлення усі доданки, що складаються ефективність виробництва. Зі зростанням прибутку нерозривно зв'язаний ріст рентабельності виробництва. У свою чергу коли мова йде про те, що те чи інше господарство рентабельне, це означає, що в цьому господарстві не тільки відшкодовують витрати, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції, але і дістають визначений прибуток, що дозволяє господарювати на розширеній основі.

У вітчизняній економічній науці рентабельність визнають двох видів:

¨ народногосподарську;

¨ госпрозрахункову.

Показник народногосподарської рентабельності необхідний, з одного боку, для всебічного наукового обґрунтування розвитку економіки країни в цілому, з іншого боку – для оцінки підсумків розвитку сільського господарства, аналізу і встановлення найважливіших пропорцій розвитку агропромислового комплексу. При визначенні народногосподарської рентабельності враховується весь прибавочний продукт, створюваний у сільському господарстві.

Госпрозрахункова рентабельність – це рентабельність окремого сільськогосподарського підприємства або окремого виду продукції. Вона залежить від кількості і якості продукції, рівня цін та розміру витрат на виробництво продукції. При численні госпрозрахункової рентабельності беруть до уваги розмір чистого доходу, безпосередньо реалізованого підприємством.

1.2 Показники рентабельності.

Проблема рентабельності, методи її кількісного виміру постійно знаходиться в центрі уваги при розробці методичних і інструктивних матеріалів. У цьому плані заслуговує на увагу пропозиція економістів про введення класифікації показників рентабельності на абсолютні і відносні, у залежності від способу їхнього кількісного вираження.

Абсолютні показники рентабельності – це валовий і чистий доход. Однак, абсолютні розміри чистого доходу, прибутку і валового доходу не дозволяють повною мірою порівняти економічні результати виробничої діяльності сыльськогосподарських підприємств. Господарство може одержати прибутку на тисячу карбованців і на мільйон. В обох випадках виробництво є рентабельним, а ефективність може бути різної, тому що вона залежить від розмірів виробництва, структури продукції, величини витрат виробництва і так далі. Тому для характеристики економічної ефективності виробництва використовують також відносні показники рентабельності , що виражаються у виді співвідношення двох сумірних величин: валового доходу, чистого доходу, прибутку та показників ефективності використання тих чи інших виробничих ресурсів або витрат. Відносні показники рентабельності можуть бути обчислені в грошовому вимірі або, найчастіше, у відсотках. З їхньою допомогою рентабельність сільськогосподарського виробництва може бути виражена як по валовій, так і по реалізованій (товарній) продукції.

На практиці, в основному, використовуються відносні показники рентабельності реалізованої продукції, які відображуються нормою або рівнем рентабельності. Вони розраховуються як по всій реалізованої підприємствомом продукції, так і по окремих її видах. У першому випадку рентабельність продукції (Рр) буде визначатися як відношення прибутку від реалізованої продукції (П) до витрат на її виробництво і реалізацію (В):

П

Рр = ------- x 100% (2)

В

Рентабельність усієї реалізованої продукції розраховується також як відношення прибутку від реалізації товарної продукції до виторгу від реалізації продукції: по відношенню балансового прибутку до виторгу від реалізації продукції. Показники рентабельності всієї реалізованої продукції дають представлення про ефективність поточних витрат підприємства і прибутковості реалізованої продукції.

У другому випадку визначається рентабельність окремих видів продукції. Вона залежить від ціни, по якій продукція реалізується споживачу, і собівартості по даному її виду.

Усі вищенаведені показники рентабельності характеризують економічну ефективність використання поточних виробничих витрат на одержання продукції. Однак сільськогосподарські підприємства роблять не тільки поточні виробничі витрати, але і здійснюють капітальні вкладення на збільшення і відновлення основних засобів, вартість яких включається у витрати виробництва кожного року не цілком, а частиною, рівної сумам амортизаційних відрахувань. Тому важливо знати ефективність використання одноразових витрат, матеріалізованих у засобах виробництва. У цих цілях використовуються відносні показники рентабельності виробничих фондів, що розраховуються як процентне відношення прибутку (П) до середньорічної вартості основних засобів (ОЗ) та матеріальних оборотних засобів (МобЗ) окремо, а також сукупних (основних і матеріальних оборотних разом узятих) засобів, називаних нормою прибутку:

П П

Р_{О З} = ------ x 100% ; Р_{МОб З} = -------- x 100% ; (3)

ОЗ МОб З

П

Р = ----------- x 100% (4)

О З +МОб З

Ці показники характеризують ефективність використання:

¨ в першому випадку – основних засобів,

¨у другому випадку– матеріальних оборотних засобів,

¨у третьому випадку– сукупних засобів виробництва.

Вони показують, скільки прибутку отримано на одиницю вартості відповідних засобів виробництва. Чим більше прибутку отримано на карбованець засобів виробництва, тим, ефективніше вони використовуються.

Немаловажне значення мають і показники рентабельності вкладень у підприємство. Вони визначаються по вартості майна, яке сільськогосподарське виробництво має в розпорядженні. При розрахунку використовуються показники балансового і чистого прибутку. Вартість майна визначається по бухгалтерському балансу підприємства. Крім прибутку при розрахунку рентабельності вкладень можна використовувати виторг від реалізації продукції. Цей показник характеризує рівень продажів на один карбованець вкладень у майно підприємства.

Рентабельність власних засобів підприємства визначається відношенням чистого прибутку до його власних засобів, визначеним по балансу падприємства. Доцільно розрахувати і віддачу довгострокових фінансових вкладень. Рентабельність довгострокових фінансових вкладень розраховується як відношення суми доходів від цінних паперів і пайової участі в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

У сільському господарстві не рідкі випадки, коли виробництво якої-небудь продукції нерентабельно або малорентабельно. Тоді замість показника « норма або рівень рентабельності» можуть бути використані інші показники, наприклад, рівень збитковості (рівень рентабельності з позначкою мінус ) чи рівень окупності витрат, що розраховується по формулі:

ГВ

Ор = ------ х 100% (5)

Ск

де Оу – рівень окупностівитрат, ГВ – грошовий виторг від реалізації продукції, Ск – комерційна (повна) собівартість. Виробництво буде вважатися рентабельним, якщо рівень окупності витрат перевищить 100%.

1.3. Фактори резерва підвищення рентабельності.

Визначальним у змісті поняття «рентабельність виробництва» є величина прибутку. У зв'язку з цим установлення факторів рентабельності являє собою насамперед установлення факторів, що впливають на формування прибутку. Фактори прибутку можна умовно розділити на дві групи:

1) фактори внутрішнього порядку, що залежать від виробника продукції і носять суб'єктивний характер;

2) фактори зовнішнього порядку, що не залежать від товаровиробників і є об'єктивними.

До факторів внутрішнього порядку відносять кількість реалізованої продукції, її якість, витрати виробництва.

Кількість реалізованої продукції залежить від обсягу валової продукції і рівня її товарності. При зростанні обсягу валової продукції відбувається збільшення продукції підлягаючої збуту, тому що темпи росту її внутрішнього споживання, як правило, нижче темпів росту валової продукції, що створює умови для підвищення рівня товарності і збільшення на цій основі грошового виторгу. Якість продукції впливає на величину прибутку так само через грошовий виторг, тому що продукція більш високої якості забезпечує більш високу реалізаційну ціну.

Нарешті, величина грошового виторгу сільгоспвиробників залежить від термінів збуту продукції, її структури і ринків збуту. Так, наприклад, ранні овочі, картоплю реалізують по більш високих цінах, чим пізні. За різними цінами збувають продукцію й у залежності від каналів реалізації: при продажі її державі, споживчій кооперації, на колгоспному ринку.

Важливим фактором прибутку є собівартість продукції . Зниження чи підвищення витрат виробництва впливає на розмір прибутку.

До факторів зовнішнього порядку відносяться ринковий попит на продукцію та пропозиція і конкуренція виробників продукції. Високий чи низький попит на ту чи іншу продукцію, а також наявність чи відсутність конкурентів обумовлюють як кількість реалізованої продукції так і рівень цін на те, що в кінцевому підсумку впливає на розмір прибутку.

Фактори рентабельності сільськогосподарського виробництва можуть носити екстенсивний і інтенсивний характер . Екстенсивні фактори – такі, які впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні – на ріст реалізаційних цін і зниження собівартості продукції.

Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошового виторгу від реалізації, а з іншого боку – резервів зниження собівартості продукції.

2.Економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції і можлива стабілізація її рівня в Україні.

2.1. Сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в Україні.

Для характеристики ефективності галузі сільського господарства в цілому відносять валовий доход та чистий доход до ресурсів, площі землі, витратам праці, поголов”ю худоби,спожитому основному й оборотному капіталу тощо. Крім оцінки стану галузі в Україні, дані показники в той же час є основою, наприклад, для вибору більш дохідних культур.

Ефективність сільськогосподарського виробництва – результативність фінансово – господарської діяльності суб'єкта, що хазяює, у сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої й упредметненої праці. Ефективність сільськогосподарського виробництва, як вже мовилося, виміряється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур і т.д.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З погляду всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства при даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульоване в такий спосіб:

¨ економічна ефективність господарської системи – це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Паретто – ефективністю (по імені італійського економіста В. Паретто).

Показники народногосподарської економічної ефективності відбивають ефективність проекту з погляду інтересів усього народного господарства в цілому, а також для регіонів України, що беруть участь у здійсненні проекту (суб'єктів ), галузей, організацій і підприємств.

Порівняння різних проектів (варіантів проекту), що передбачають участь держави, вибір кращого з них і обґрунтування розмірів і форм державної підтримки проекту виробляється за найбільшим значенням показника інтегрального народногосподарського економічного ефекту .

При розрахунках показників економічної ефективності на рівні народного господарства України до складу результатів проекту включаються (у вартісному вираженні):

¨ кінцеві виробничі результати (виторг від реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринку всієї зробленої продукції, крім продукції, споживаної українськими підприємствами - учасниками). Сюди ж відноситься і виторг від продажу майна й інтелектуальної власності (ліцензій на право використання винаходу, ноу-хау, програм для ЕОМ і т.п.), створюваних учасниками в ході здійснення проекту;

¨соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи зі спільного впливу всіх учасників проекту на здоров'я населення, соціальну й екологічну обстановку в регіонах;

¨прямі фінансові результати;

¨кредити і позики іноземних держав, банків і фірм, надходження від імпортних пошлин і т.п.

Необхідно враховувати також непрямі фінансові результати, обумовлені здійсненням проекту зміни доходів сторонніх підприємств і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будинків і іншого майна, а також витрати на обумовлену реалізацією проекту, консервацію чи ліквідацію виробничих потужностей, утрати природних ресурсів і майна від можливих аварій і інших надзвичайних ситуацій.

Соціальні, екологічні, політичні й інші результати, що не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як додаткові показники народногосподарської ефективності і враховуються при ухваленні рішення про реалізацію або про державну підтримку проектів.

До складу витрат проекту включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації поточні й одноразові витрати всіх українських учасників здійснення проекту, обчислені без повторного рахунка тих самих витрат і без обліку витрат одних учасників у складі результатів інших учасників. У цьому зв'язку не включаються в розрахунок:

¨ витрати підприємств - споживачів деякої продукції на придбання її у виробників - інших учасників проекту;

¨ амортизаційні відрахування по основних засобах, створеним (побудованим, виготовленим) одними учасниками проекту і використовуваним іншими учасниками;

¨ усі види платежів українських підприємств - учасників у доход державного бюджету, у тому числі - податкові платежі. Штрафи і санкції за невиконання екологічних нормативів і санітарних норм враховуються в складі народногосподарських витрат тільки в тому випадку, якщо екологічні наслідки порушень зазначених норм не виділені особливо в складі екологічних результатів проекту і не включені до складу результатів проекту у вартісному вираженні;

¨ відсотки по кредитах Національного банку України та комерційних банків, включених у число учасників реалізації інвестиційного проекту;

¨ витрати іноземних учасників.

Основні засоби, тимчасово використовувані учасниками в процесі здійснення інвестиційного проекту, враховуються в розрахунку одним з наступних способів:

¨ залишкова вартість основних засобів на момент початку їхнього використання включається в одноразові витрати; на момент припинення використання одноразові витрати зменшуються на розмір (нової) залишкової вартості цих засобів;

¨ орендна плата за зазначені основні засоби за час їхнього використання включається до складу поточних витрат.

При розрахунках показників економічної ефективності сільгоспвиробництва в Україні на рівні регіону (галузі) до складу результатів проекту включаються:

¨ регіональні (галузеві) виробничі результати - виторг від реалізації продукції, зробленої учасниками проекту - підприємствами регіону (галузі), за винятком спожитої цими ж чи іншими учасниками проекту - підприємствами регіону (галузі);

¨ соціальні й екологічні результати, що досягаються в регіоні (на підприємствах галузі);

¨ непрямі фінансові результати, одержувані підприємствами і населенням регіону (підприємствами галузі).

До складу витрат при цьому включаються тільки витрати підприємств - учасників проекту, що відносяться до відповідного регіону (галузі) також без повторного рахунка тих самих витрат і без обліку витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

При розрахунках показників економічної ефективності на рівні підприємства (фірми) до складу результатів проекту включаються:

¨ виробничі результати - виторг від реалізації зробленої продукції, за винятком витраченої на власні нестатки;

¨ соціальні результати в частині, що відноситься до працівників підприємства і членам їхніх родин.

До складу витрат при цьому включаються тільки одноразові і поточні витрати підприємства без повторного рахунка (зокрема, не допускається одночасний облік одноразових витрат на створення основних засобів і поточних витрат на їхню амортизацію).

На даному етапі науково – технічного прогресу, посилення ролі економічних методів керування виробництвом велике теоретичне і практичне значення мають питання кількісного виміру реального ефекту, що одержало або очікує одержати сільськогосподарське підприємство. Наприкінці 50-х років вченим-економістом В.С. Немчиновым були сформульовані принципи трьох максимумів, що покладені в основу методів оцінки ефективності розміщення сільського господарства, які діють і в наступні роки XXI століття.

Вони полягають у наступному:

¨максимальне задоволення різноманітних потреб суспільства;

¨забезпечення максимальної продуктивності праці при повному використанні запасу робочого часу в різні періоди року;

¨максимальна продуктивність землі за умови не тільки збереження, але і підвищення родючості ґрунту.

Критерій ефективності виражає народногосподарську мету виробництва, вимоги об'єктивних економічних законів суспільства, пропоновані до сільського господарства. Він містить у собі основні принципи економічної оцінки заходів щодо підвищення ефективності виробництва. Показники ефективності – це засіб найбільш повного опису критерію ефективності. За допомогою конкретних економічних показників кількісно характеризується досягнутий рівень сільськогосподарського виробництва.

Зміст критерію ефективності спеціалізації зв'язане і цілком збігається з критерієм ефективності сільськогосподарського виробництва, що з метою відображення комплексного характеру в економічній літературі називають головним критерієм ефективності.

Ефективність інтенсифікації завжди виражається через зміни ефективності конкретних галузей і їхніх сполучень. У цій єдності самої мети і засобів для досягнення цих цілей закладена єдність змісту головного критерію ефективності сільськогосподарського виробництва і критерію ефективності спеціалізації, а також загальне у принципі правомірний й вихідний початок вивчення ефективності інтенсифікації і спеціалізації сільського господарства з тих самих науково – теоретичних позицій які успішно застосовуються в теперешній час українськими економістами та спеціалістами галузі .

Виходячи з комплексу вимог, у сучасних умовах головний критерій ефективності виробництва в сільськогосподарському підприємстві і його спеціалізації виражає необхідність одержання найбільшої кількості необхідної суспільству сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при найменших витратах праці і матеріальних засобів на виробництво її одиниці. У зазначеному критерії, наприклад, підкреслюються важливість продуктивного використання землі в силу її особливої ролі в створенні продукції і необхідність підвищення ефективності витрат живого і минулого упредметненої праці. Головний критерій ефективності представляє своєрідне сполучення двох напрямків: одержання максимуму продукції при обмежених ресурсах і мінімізація собівартості одиниці продукції при гарантованих обсягах виробництва.

З погляду структури, у висловлених у різний час пропозиціях і думках помітно тісне переплетення таких економічних категорій, як ефективність виробництва, капітальних вкладень, інтенсифікації сільського господарства, при цьому на рівні інтересів підприємства, суспільства. З погляду методів розрахунку й узагальнення виділяються напрямки обґрунтування саме системи показників, кожний з який дозволяє судити про рівень використання виробничих ресурсів і факторів спеціалізації, потім пошуку синтетичних показників, що дозволяють тією чи іншою мірою однозначно говорити про ефективність заходів.

Тут дуже важливо відзначити, що пошук методів оцінки ефективності спеціалізації, що дозволяють охопити все різноманіття сільськогосподарської практики, починався з того моменту, коли стали очевидними різноманітні рішення по розміщенню і сполученню галузей, і має місце і зараз, коли на перший план висуваються показники ефективності і якості.

2.2. Методи оцінки та застосування показників ефективності спеціалізації у сільському господарстві.

З поглибленням теорії і практики удосконалювання розміщення і спеціалізації сільського господарства в Україні і зміною економічних умов господарювання вносилися визначені виправлення в методологію виміру економічної ефективності галузевої структури виробництва. При цьому удосконалювання методології найчастіше відбувалося шляхом доповнення вже визнаних чи новими показниками ранжирування на головні, додаткові чи непрямі. Система показників ефективності спеціалізації перетерплювала деякі зміни також у міру удосконалювання методів визначення ефективності інтенсифікації виробництва, капітальних вкладень, ефективності окремих галузей і підприємства в цілому. Усвідомлюючи неможливість перелічити всі роботи з розміщення і спеціалізації сільського господарства з висвітленням основних вихідних принципів рішення цих важливих питань, розглянемо найбільш типові методи оцінки та показники, які застосовуются, наприклад, в рослинництві.

Раціональна спеціалізація підприємства даної галузі сприяє найбільш ефективному використанню землі як головного засобу виробництва, праці і матеріальних засобів ( у тваринництві цей показник – ефективне використання худоби та птиці). Ефективність у рослинництві можна визначити по виходу валової, товарної продукції, валового і чистого доходу в розрахунку:

¨на 100 га сільськогосподарських угідь і 100 га ріллі;

¨на 1 працівника і на 1 чіл. -дн ( чи чіл.-година);

¨на 100 руб. основних виробничих фондів;

¨на 100 руб. усіх виробничих витрат.

Кожний з цих показників в рослинництві несе свою економічну інформацію з використання виробничих ресурсів. Так, виробництво валової і товарної продукції на одиницю земельної площі характеризує рівень використання головного засобу виробництва в сільському господарстві – землі. Співвідношення цих показників дає повне представлення про товарність господарства, про ступінь мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів на виконання державного плану – замовлення. Вихід валового і чистого доходу на одиницю земельної площі синтезує економічну сторону використання землі в плані організації розширеного відтворення. Про продуктивність живої праці можна судити по відношенню зробленої валової і товарної продукції до загальних витрат праці. Цей показник уточнюється з позицій створення частини прибавочного продукту виходом чистого доходу на людино – день. Розміри чистого доходу, віднесені до загальних виробничих витрат і суми основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, характеризують рівень рентабельності підприємства рослинництва, що в сукупності з показником виходу чистого доходу на одиницю земельної площі досить повно виражає економічні умови і можливості розширеного відтворення і подальшої інтенсифікації сільського господарства. У приведеному переліку показників мається і показник фондовіддачі, що визначається відношенням виходу сільськогосподарської продукції до вартості функціонуючих основних виробничих фондів. Даною системою показників виражається рівень використання землі, праці, основних і оборотних виробничих фондів, а через зміну цих величин описуються зміна в ефективності сільськогосподарського виробництва, галузева реорганізація виробництва, або іншими неврахованими причинами й обставинами.

Багато українських економістів, вважаючи, що приведеною системою показників недостатньо повно відображуэться ефективність спеціалізації, рекомендують доповнити цю систему поруч інших показників, що характеризують найбільш важливі сторони організації сільськогосподарського виробництва. До числа дополняющих систему відносяться показники:

¨ виконання державного плану по товарній продукції;

¨ продуктивність і оплата праці;

¨ врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби;

¨ собівартість продукції;

¨ ефективність капітальних вкладень.

Нерідко в пропозиціях особливий наголос робиться на якісну сторону ефективності виробництва. На думку вченого-економіста В.В. Бєляєва, до найбільш важливих показників раціональності галузевої організації варто відносити продуктивність праці, собівартість продукції, врожайність культур, ефективність основних і оборотних фондів, використання земельних і трудових ресурсів.

На противагу тенденції поповнення системи новими показниками, що носять приватний характер, окремі автори намагаються виділити з цієї системи основний показник і обґрунтувати правомірність застосування його з позицій економічних умов, що складаються. Найбільше часто в якості такого рекомендується показник рентабельності виробництва, що має важливе значення в умовах повного господарського розрахунку.

При обґрунтуванні раціональної спеціалізації сільського господарства багатьма економістами були замічені недоліки і «слабкі сторони» застосовуваних показників і методів звичайного економічного аналізу. Так, виділяючи народно-господарську ефективність спеціалізації сільськогосподарського підприємства, вченим К.П. Оболенський для всебічного аналізу проекту спеціалізації останнього рекомендує використовувати систему економічних показників, що характеризують збільшення валової продукції, валового і чистого доходу, підвищення ефективності основних і оборотних фондів і капіталовкладень, рентабельність виробництва. Одночасно ставилося питання про необхідність виділення з загальної оцінки ефекту, що формується за рахунок правильної спеціалізації і розміщення сільськогосподарського виробництва відповідно до природних і економічних умов.

Таким чином, застосовувані в практиці методи і показники для визначення ефективності спеціалізації в дійсності характеризують ефективність сільськогосподарського виробництва, лише «уловлюючи» отриманий чи очікуваний ефект галузевої організації. Тому вони є ненадійним економічним інструментом для обліку реальної економічної ефективності спеціалізації і міри впливу її на рівень використання землі, худоби, птиці, трудових ресурсів, на ефективність поточних і капітальних витрат. Подальші розробки методів оцінки ефективності спеціалізації сільського господарства повинні забезпечувати представлення про міру впливу відповідних заходів на задоволення суспільних, колективних і особистих інтересів у динамічному і статичному аспектах.

2.3. Загальна обстановка питання економ ічної ефективності сільгоспвиробників у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.

Головний напрямок Магдалинывської області в сільському господарстві – зернове, бурячне, з розвитим тваринництвом. Серед польових землеробських культур переважають хлібні злаки.

Ґрунтовий покрив сформований зонально. Виділяють дві основный зони: зона типових чорноземів і зона звичайних чорноземів.

Так, кращі в області ґрунту – чорноземи типові займають 51.6% площі ріллі колгоспів і радгоспів.

Клімат області характеризується жарким і сухим літом, помірковано холодною зимою з не стійким сніжним покривом і добре вираженими перехідними сезонами.

Середньорічна температура повітря в межах Магдалинівського району складає + 12 (С. Самий жаркий місяць року – липень, а самий холодний - січень. У липні середня температура повітря + 22( З, а в січні – 10.9( С.

Теплий період у районі триває близько 220 днів. Магдалинівський район відноситься до такого району області, у якому сума середньодобових температур за період активної вегетації рослин складає 2400 – 2600( С., а кількість опадів у цьому періоді знаходиться в межах 235 – 310 мм.

Що стосується загальної обстановки по питанню про економічну ефективність при виробництві сільськогосподарської продукції та стабілізації її рівня, то відповідь напрошується сам собою, а саме: у результаті множинних експериментів над країною і її громадянами зокрема, спостерігається загальний спад виробництва і, як наслідок, зменшення його економічної ефективності . У господарствах України, а так само й у Магдалинівському районі Дніпропетровської області на даний момент дуже складна обстановка з наявністю виробничих ресурсів, з матеріальним забезпеченням, люди, що працюють у селі, по багато місяців не одержують зарплати грошима (лише продукцією).

Хоча не у всіх господарствах району спостерігається така картина – зараз вже потроху починають з'являтися прибуткові нові господарства (наприклад, фермерські), відроджуються колишні колгоспи. Але це, на жаль, спостерігається поки не повсюдно, тому що для цього необхідно, щоб у господарстві були вільні матеріальні ресурси для проведення аналізу стану ґрунтів з наступним підбором необхідних добрив у потрібних пропорціях і кількості; можна було б купити нову техніку, кращі насіння, мати можливість проводити захисні заходи при обробленні культур і багато чого іншого. І тому зараз тримаються ті господарства, що є більш заповзятливими, мають кваліфіковані кадри, раціонально витрачають наявні ресурси, знижують витрати при виробництві продукції.

По статистичним даним динаміка показників рентабельності в господарствах Магдалинівського району наступна:

Таблиця №1: Динаміка показників рентабельності в господарствах Магдалинівського району по рослинництву.

у відсотках

Виробництво зерна займає особливе місце серед інших галузей рослинництва як у Магдалинівському районі так і по Україні тощо. Зерно є основою харчування людини, тому що це не тільки хліб і різноманітний асортимент борошняних виробів, але і джерело виробництва молока, м'яса, яєць і інших продуктів, тому що концентровані корми є складовою частиною для раціону годівлі тварин і птаха. Від його виробництва залежить спеціалізація району на обробленні технічних, зернових культур, тому що при недоліку як продовольчого, так і фуражного зерна в першу чергу розширюють посівні площі саме під культурами зернової групи.

Завдяки високій механізації і низьким витратам праці, виробництво зерна в меншому ступені залежить від наявності трудових ресурсів, тобто виробництво зерна найменш трудоемко в порівнянні з іншими культурами.

Основним шляхом підвищення ефективності виробництва зерна на мый погляд є зниження собівартості підвищення загального розміру виручки.Збільшення загального розміру виручки можливо в основному за рахунок збільшення врожайності.

Низькаціназерназв'язаназякістюреалізованоїпродукції. Дляпідвищенняякостігосподарствунеобхіднопідвищуватирівеньагротехніки, вчаснопроводитисівбуізбираннязерна, вчаснойунормативнихкількостяхвикористовуватизасобизахистурослин, добрива, а такожполіпшитиорганізаціюзбутупродукції.

Для зниження собівартості необхідно використовувати більш високоврожайні, районірованні сорти і насіння дуже гарної якості; впроваджувати інтенсивні технології, що ведуть до заощадження витрат праці і капіталу в розрахунку на одиницю продукції.

По тваринництву картина динаміки показників рентабельності аналогічна і потребує подальшого підвищення ефективності виробництва.

Таблиця №2: Динаміка показників рентабельності в господарствах Магдалинівського району по тваринництву.

у відсотках

* - крупна рогата худоба.

З таблиці №1 та 2 видно, що динаміка показників рентабельності характеризується нестійкістю: у 1997-2001 роках рівень рентабельності постійно знижується . Несприятливі кліматичні умови 2001р. визначили різке зменшення динаміки данного показника по рослинництву (жарке літо з відсутністю дощів).

Усе це визначає необхідність факторного аналізу і виявлення резервів збільшення валового доходу (від який залежить ефективність виробництва, що є наслідком відносини валового доходу до витрат на виробництво).

3 . Стан та рівень рентабельності виробництва в Приватному пдприємстві “Агрофірма “Деметра”” Магдалинівського района Дніпропетровській області.

3.1. Організаційно – економічна характеристика господарства.

Усі підприємства розрізняються по безлічі показників, тому при вивченні якої-небудь проблеми в окремому господарстві необхідно освітити його з економічної точки зору, щоб показати до якого типу воно відноситься, у якому напрямку спеціалізується і які його особливості.

У даній курсовій роботі я проводжу аналіз рентабельності виробництва основних видів продукції в Приватному підприємстві (ПП)“Агрофірма “Деметра””.

ПП “Агрофірма “Деметра”” розташований у районі чорноземних ґрунтів лісостепової природної зони, що сприятливо впливає на врожайність сільськогосподарських культур. Рівень розораності ґрунтів склав 60-70 %, даний показник не забезпечує достатньою кількістю природних кормових угідь, тому карма для тварин – польове кормопроизводство – обумовлює типи годівлі і спосіб змісту тварин, а отже характер сільського господарства, що знайшло своє відображення в спеціалізації господарства, концентрації виробництва.

За даними Магдалинівської метеорологічної станції, кількість опадів за рік випадає до 557 мм, що визначає основну задачу системи землеробства – боротьбу за збереження вологи.

Головним у характеристики господарства є визначення його розміру і спеціалізації.

Розмір підприємства визначається розмірами виробничих ресурсів (площею сільськогосподарських угідь, ріллі, засобами виробництва, працівниками) і розмірами виробництва (валовою продукцією, товарною продукцією, прибутком). Розмір підприємства визначають шляхом зіставлення даних по господарству з аналогічними даними по району, області. Розміри господарства ПП “Агрофірма “Деметра”” показані в таблиці № 3.

Таблиця № 3: Розміри господарства ПП “Агрофірма “Деметра” “Магдалинівського району.

Дані таблиці свідчать про те, що ПП “Агрофірма “Деметра”” знаходиться на досить високому рівні розвитку, тому що і розмір сільськогосподарських угідь і усі вартісні показники більше, ніж у середньому на одне підприємство по області. Так, наприклад, вартість валової продукції більше на 854 тис. карбованців; вартість основних продуктивних фондів на 29072,6 тис. карбованців, чим аналогічні показники.

Якщо аналізувати дані таблиці у динаміці, то можна помітити, що в підприємстві відбувається зменшення розмірів виробництва, причому площа сільськогосподарських угідь, у тому числі і ріллі за три аналізованих роки не змінилася.

Вивчення особливостей організації сільськогосподарського виробництва містить у собі розгляд такого питання, як визначення спеціалізації господарства. Спеціалізація характеризує виробничий напрямок і визначає галузеву структуру підприємства.

Для визначення виробничого напрямку і рівня спеціалізації в ПП “Агрофірма “Деметра”” скористаємося таблицею № 4.

Таблиця №4: Структура грошового виторгу.

За результатами проведеного аналізу бачимо, що приватне підприємство має зерно-буряківничий напрямок, тому що виторг від реалізації зерна, буряка і рогатої худоби займає найбільшу питому вагу у структурі грошового виторгу. Необхідно відзначити, що в 2001 році спостерігається тенденція до скорочення виторгу від реалізації продукції рослинництва на 10,5% у порівнянні з 2000 роком і збільшення реалізації продукції тваринництва на 13.5% . Також важливо відзначити, що в підприємстві у середньому за три аналізованих роки в структурі грошового виторгу 26,5% займає реалізація продукції власного виробництва в переробленому виді, наприклад, цукор, борошно, що на даний момент є дуже вигідним для господарства.

Праця людини, земля, засоби і предмети праці є в сільському господарстві необхідними умовами і факторами здійснення процесу виробництва продукції. Отже, виробничі ресурси сільського господарства являють собою сукупність трудових, земельних і матеріальних ресурсів, призначених для чи використання використовуваних у процесі виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

Розглянемо склад і структуру земельних угідь ПП “Агрофірма “Деметра”” за 2001 рік і порівняємо їхній з показниками в середньому по області.

Таблиця №5: Склад і структура земельних угідь, 2001рік.

З таблиці бачимо, що найбільша питома вага в площі сільгоспугідь як у ПП “Агрофірма “Деметра”” так і в середньому по області займає рілля. Причому цей показник у досліджуваному господарстві вище на 3,4%. Площа косовиць у підприємстві складає лише 0,2% від площі сільгоспугідь, що на 3,1% менш ніж показник в середньому по області . У наслідку цього спостерігається недостатня забезпеченість господарства природними кормовими угіддями, що впливає на розвиток тваринництва. Виражене у відсотках, відношення площі ріллі до площі сільгоспугідь зветься коефіцієнт розораності.

Коефіцієнт розораності – це структурний показник економічної ефективності використання землі. Як було відзначено раніше в ПП “Агрофірма “Деметра”” він вище ніж у середньому по області.

Ще однією важливою характеристикою землекористування є коефіцієнт придатності землі. Він розраховується як процентне відношення площі сільгоспугідь до всієї земельної площі. У ПП “Агрофірма “Деметра”” цей коефіцієнт дорівнює 93,3%, що вище середнього показника по області на 2%.

Визначимо рівень землезабезпеченості в ПП “Агрофірма “Деметра”” в порівнянні його із середнім рівнем по області в 2001 році.

Таблиця № 6: Рівень землезабезпеченості за 2001 рік.

Виходячи з показників таблиці №6 можна сказати, що рівень землезабезпеченності у ПП “Агрофірма “Деметра”” знаходиться на більш низькому рівні, як по площі сільгоспугідь, так і по площі ріллі. Дані показники нижче аналогічних середніх по області показників відповідно на 8,1 і 7 га. Така тенденція просліджується в зв'язку з великою чисельністю середньорічних працівників у підприємстві в порівнянні зі середніми даними по області і незначною відмінністю в площі сільгоспугідь.

Однієї з найважливіших характеристик економіки будь-якого підприємства є забезпеченість його основними фондами, а також ефективність їхнього використання.

До показників забезпеченості підприємства основними фондами відносяться фондозабезпеченність та фондоозброєність. Фондозабезпеченність – це середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 100 га сільгоспугідь.

Фондоозброєність – середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 1 середньорічного працівника.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується системою показників, основні з який фондовіддача і фондоємність. Фондовіддача може бути визначена по валовій продукції, по валовому доході і прибутку. У першому випадку вона обчислюється відношенням основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до вартості валової продукції, у другому – відношенням до неї валового доходу, у третьому – прибутку.

Фондоємність продукції представляє середньорічну вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 1 карбованець валової продукції.

Розглянемо вище зазначені показники в ПП “Агрофірма “Деметра””.

Таблиця №7: Забезпеченість підприємства виробничими фондами й ефективність їхнього використання.

З таблиці бачимо, що фондозабезпеченість даного підприємства збільшилася в 2001 році на 173,6% у порівнянні з 1999 роком. Така тенденція зв'язана з тим, що за три аналізованих роки вартість основних виробничих фондів збільшилася, а площа сільгоспугідь залишилася колишньої. Значне збільшення вартості основних виробничих фондів уплинуло на рівень фондоозброєності, що у 2001 році перевищив аналогічний показник 1999 року на 197,3%.

Що стосується показників ефективності використання фондів, то тут спостерігається зворотна тенденція. Так фондовіддача (по валовій продукції) у 2001 році знизилася на 69,2% у порівнянні з 1999 роком і на 27,3% у порівнянні з 2000 роком. Показник фондоємністі, будучи зворотним показником фондовіддачі, збільшився відповідно на 224,1% і на 37,5%.

Для росту фондовіддачі і зниження фондоємністі необхідно випереджальне збільшення валової продукції в порівнянні з основними фондами. Як бачимо з таблиці в ПП “Агрофірма “Деметро”” поки що спостерігається зворотне.

Ефективність використання фондів багато в чому впливає на рівень рентабельності виробництва. До приклада фондовіддача тісно зв'язана з обсягом валової продукції, від якої, у свою чергу, залежить сума прибутку. Фондовіддача впливає на прибуток і через собівартість продукції: при її поліпшенні в собівартості продукції знижується рівень амортизаційних відрахувань. Унаслідок цього необхідно використовувати ряд прийомів і способів, щоб підвищити економічну ефективність виробничих засобів.

3.2. Розрахунок і аналіз рівня рентабельності виробництва в ПП “Агрофірма “Деметра””.

Після загальної організаційно-економічної характеристики господарства перейдемо до визначення рівня рентабельності виробництва. Рентабельність, як було відзначено в теоретичній частині курсової роботи, розраховується шляхом зіставлення прибутку з витратами.

Тому, перш ніж визначити рівень рентабельності в ПП “Агрофірма “Деметра””, необхідно установити з яких джерел формуються його кошти, який балансовий прибуток у господарстві і як він змінюється у динаміці.

Для визначення джерел надходження коштів скористаємося наступною таблицею.

Таблиця № 8: Структура надходження коштів у ПП “Агрофірма “Деметра””.

Дані таблиці показують, що кошти в господарстві надходять в основному у виді виторгу від реалізації продукції, товарів і послуг. Так у 1999 році вона склала 98,8% від усіх надходжень, у 2000 році – 72,4%. Виключення складає лише 2001 рік, коли виторг від реалізації товарів склав 19,2%, а інші кошти формувалися за рахунок авансів, отриманих від покупців і замовників (73,2%).

Якщо глянути на всю сукупність коштів, то легко відзначити тенденцію до їхнього зниження. Так у 2001 р. цей показник знизився в 5 разів у порівнянні з 1999 роком.

Для розрахунку рівня рентабельності по всьому господарству необхідно установити, який його балансовий прибуток. Під балансовим прибутком розуміється кінцевий фінансовий результат господарської діяльності підприємства чи фірми. Вона містить у собі три елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна підприємства; фінансовий результат від позареалізаційних операцій.

З яких елементів формується балансовий прибуток у ПП “Агрофірма “Деметра”” можна установити з таблиці №9.

Таблиця № 9: Формування і розподіл прибутку в ПП “Агрофірма “Деметра””, тис. крб.

Як бачимо з таблиці №9, балансовий прибуток у підприємстві формується в основному за рахунок фінансово-господарської діяльності підприємства. Лише незначну частину від її займають різного роду дотації. Такі види джерел прибутку як реалізація основних засобів і позареалізаційні операції в даному господарстві взагалі відсутні.

Розглядаючи показники таблиці в динаміці, можно встановити, що за три аналізованих роки відбувається зменшення балансового прибутку з 1315 тис. крб. у 1999 році, до 37 тис. крб. у 2001 році.

Зниження прибутку порозумівається насамперед тим, що поряд зі збільшенням виторгу від реалізації продукції, товарів і послуг відбувається ще більше збільшення їхньої собівартості. Наприклад, у 2000 році виторг від реалізації продукції збільшився в порівнянні з 1999 роком на 50,2%, а її собівартість на 100%. Зниження балансового прибутку порозумівається ще і тим, що немає стійких дотацій на сільськогосподарську продукцію. Так у 1999 році вони склали 94 тис. руб., у 2000 році – 143 тис. руб., у 2001 році – 20 тис. руб. На практиці ці дотації найчастіше підмінюються взаємозаліками, а отже реальних грошей господарство не одержує. Тому прибуток у ПП “Агрофірма “Деметра”” формується в основному тільки за рахунок своєї продукції, товарів і послуг.

Далі перейдемо до визначення рівня рентабельності виробництва, як по всьому господарству, так і по основних видах продукції, на виробництві яких підприємство спеціалізується. Як було встановлено раніше – це зерно, молоко і цукровий буряк. Однак визначити рівень рентабельності по цукровому буряку не представляється можливим, тому що підприємство не продає її, а здає на цукровий завод як давальницьку сировину, залишаючи 30% за переробку.

Для проведення розрахунків скористаємося вихідними даними, що відбиті в наступній таблиці.

Таблиця № 10: Вихідні дані.

Виходячи з вихідних даних таблиці №10, визначимо показники рентабельності виробництва. Для зручності оформимо їх так само у виді таблиці № 11.

Таблиця №11: Розрахунок показників рентабельності сільськогосподарського виробництва в ПП “Агрофірма “Деметра””.

Дані таблиці № 11 показують, що в ПП “Агрофірма “Деметра”” відбувається снижение рівня рентабельності всього сільськогосподарського виробництва з 39,7% у 1999 році до 0,7% у 2001 році, а також зменшення норми прибутку з 5,1% до 0,1% відповідно. Така тенденція просліджується в зв'язку зі значним зменшенням балансового прибутку за три аналізованих роки на 1278 тис. крб. і збільшення повної собівартості на 1903 тис. крб. Зниження норми прибутку до 0,1% свідчить про зменшення ефективності використання виробничих фондів у 51 раз, зменшення рівня рентабельності до 0,7% говорить про зниження прибутковості даного господарства в 56 разів.

Однак показник рентабельності, розрахований у цілому по господарству, не може установити який саме вид продукції є прибутковим, а який збитковим. Як видно з таблиці №11, якщо по всьому господарству спостерігається зниження рівня рентабельності, то по зернових культурах зовсім навпаки. Найвищий рівень рентабельності зерна за три аналізованих роки склався в 2000 році (191,4%). Він перевищив аналогічний показник 1999 року на 91,4%. Таке збільшення викликане, насамперед тим, що собівартість продукції зросла на 41,4%, а грошовий виторг на 106,8%. На розмір грошового виторгу вплинула середня ціна реалізованої продукції, що у 2000 році також була найвищою. У 2001 році спостерігається зворотна тенденція – повна собівартість продукції збільшилася на 10,7%, а грошовий виторг навпаки зменшився на 5,8% у порівнянні з 2000 роком. У результаті чого рівень рентабельності зерна знизився на 43,2%.

Що стосується виробництва молока, те судячи з таблиці № 11 у даному господарстві воно є рентабельним. Найбільший збиток у розрахунку на 1 голову, на 1 центнер і на 1 людино-годину спостерігається в 2000 році. Така ситуація склалася в результаті того, що собівартість продукції була вище чим у 1999 році на 16,4%. Що стосується грошового виторгу від реалізації продукції, то вона змінювалася більш повільними темпами. Так у 2000 році вона збільшилася на 10,5% у порівнянні з 1999 роком, а в 2001 році на 9,3% у порівнянні з 1999 роком. При чому збільшення грошового виторгу відбувалося в основному за рахунок збільшення ціни реалізації, а не кількості реалізованої продукції, що як видно з таблиці 10 з кожним роком зменшується.

Підводячи підсумок даному розділу потрібно відзначити, що в ПП “Агрофірма “Деметра”” в основному на показник рентабельності вплинула собівартість продукції, що як було встановлено раніше, збільшується з кожним роком. Ріст собівартості був викликан збільшенням ціни на пально-мастильні матеріали, отруйні хімікати, добрива, насіння й інші предмети і засоби праці, що необхідні для сільськогосподарського виробництва.

3.3. Шляхи підвищення рентабельності виробництва продукції рослинництва в ПП “Агрофірма “Деметра”” Магдалинівського району.

Найважливішим фактором і шляхом підвищення економічної рентабельності виробництва продукції рослинництва є подальше збільшення врожайності всіх сільськогосподарських і насамперед зернових культур. Ріст врожайності зернових культур стримується недостатньою інтенсивністю галузі, не дотриманням всіх елементів грунтозахисної системи землеробства, повільним освоєнням раціональних сівозмін і інтенсивних технологій, недоліками насінництва, відступом від вимог агротехніки оброблення культур. По оцінках українських вчених та економістів, приріст врожайності зернових культур при інтенсивній технології забезпечується за рахунок: раціонального застосування мінеральних добрив – на 30 –35%, використання інтенсивних сортів – на 15 –18%. Інше збільшення врожайності досягається за рахунок дотримання термінів і високої якості проведення усіх видів технологічних процесів оброблення зернових культур.

Збільшення врожайності впливає не тільки на збільшення валових зборів зерна, але і на економічну ефективність його виробництва: продуктивність праці, собівартість, а отже і на рентабельність.

Ріст врожайності зернових культур, як правило, зв'язаний з додатковими трудовими і матеріальними витратами на їхнє оброблення (у розрахунку на гектар посіву). Однак як показують практичні дослідження темпи росту врожайності і додаткових витрат неоднакові – врожайність росте швидше, ніж додаткові витрати праці і засоби. Тому з ростом врожайності скорочується трудомісткість виробництва і знижується собівартість зерна.

Визначимо як впливає врожайність зернових культур на собівартість виробництва зерна в ПП “Агрофірма “Деметра”” і установимо яка існує залежність між цими двома показниками. Для цього побудуємо наступну таблицю.

Таблиця №12: Розрахунок врожайності і собівартості 1ц. зерна .

Отримані результати зобразимо графічно.

Малюнок № 1: Динаміка врожайності і собівартості зерна за 1994 – 2001 роки по ПП “Агрофірма “Деметра””.

Використовуючи розрахункової дані таблиці №12 можна за допомогою комп'ютера установити коефіцієнт кореляції, що показує тісноту зв'язків між врожайністю зернових культур і собівартістю 1 ц. зерна. У даному випадку він буде дорівнює –0,4, що свідчить про помірний зворотний зв'язок між цими двох показників.

Також за допомогою комп'ютера можна визначити параметри а й в у лінійному рівнянні

у= а + в хх (6)

де в – собівартість 1 ц. зерна; х – врожайність; а – коефіцієнт, який показує вплив всіх інших факторів, крім врожайності; у – коефіцієнт, який показує на скільки зміниться собівартість продукції при збільшенні чи зменшенні врожайності на 1 ц. з гектара.

У = 70, 71-1,7Х (7)

Воно означає, що при збільшенні врожайності на 1 ц. з гектара собівартість виробництва зерна знизиться на 1,7 крб.

Якщо в отримане рівняння підставити врожайність зернових культур до приклада за 2001 рік, то можна одержати розрахункову величину собівартості, що буде дорівнює 14,44 крб. Порівнюючи фактичну величину собівартості зерна 2001 року з розрахункової бачимо, що вона нижче на 9,3% , що свідчить про ефективність використання виробничих ресурсів.

Відношення фактичної собівартості до розрахункового називається коефіцієнтом коректування. Для даного розміру він дорівнює 0,9.

Тепер визначимо планову собівартість зерна за рахунок збільшення врожайності зернових культур (у результаті визначених заходів), наприклад, на 3 ц/га. планову врожайність визначимо по формулі:

Хn = Х факт + ∆Х (8)

де Хn – планова врожайність; Х – фактична врожайність; ∆Х – зміна врожайності. Підставляючи вихідні дані у формулу (8 ) одержимо врожайність 36,6 ц/га.

Планову собівартість визначимо за допомогою формули (7) помноживши її кінцевий результат на коефіцієнт коректування (0,9). Зробивши відповідні розрахунки, одержимо планову собівартість зерна рівну 8,49 руб. Таким чином, при збільшенні врожайності зернових культур з 33,6ц/га до 36,6 ц/га собівартість продукції знизиться на 35,2% за інших рівних умов.

Висновок

Показник рентабельності виробництва має особливо важливе значення в сучасних, ринкових умовах, коли керівництву підприємства потрібно постійно приймати ряд неординарних рішень для забезпечення прибутковості, а, отже, фінансової стійкості підприємства (фірми).

Фактори, що роблять вплив на рентабельність сільськогосподарського виробництва, численні і різноманітні. Одні з них залежать від діяльності конкретних колективів, інші зв'язані з технологією й організацією виробництва, ефективністю використання виробничих ресурсів, упровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

Як показали практичні розрахунки, показники рентабельності мають більш-менш значні коливання по роках, що є наслідком зміни цін реалізації і собівартості продукції. На рівень реалізаційних цін впливає насамперед кількість і якість товарної продукції, а на собівартість – врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, а також величина трудових і матеріальних витрат.

В даний час більшість сільськогосподарських підприємств є нерентабельними (збитковими) чи малорентабельними, що є наслідком економічної кризи в країні.

Що стосується Приватного підприємства “Агрофірма “Деметра””, то його рівень рентабельності в 2001 році склав 0,7%, у той час як сам Магдалинівський район є збитковим. Однак настільки низький рівень рентабельності говорить про необхідність уживання відповідних заходів по підвищенню прибутковості господарства. До таких мір насамперед відноситься зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці і фондовіддачі, поглиблення спеціалізації господарства на більш рентабельних видах продукції.

Список використаної літератури.

1.Грузінов В. П., Грібов В. Д. “Економіка підприємства”\\ М. :Фінанси і статистика, 1998. – с.124,150.

2.Добровенський В. Шевельов В. “ Як оцінити прибутковість підприємства” \\ Економіка України. – 2000 №30. – с. 37.

3.Зельднер А. Г. “Резерви підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва”. \\М. :Колосся. 1999.

4.Коваленко Н. Я. “Економіка сільського господарства” \\ Курс лекцій. – М. : ЭКМОС 2000. – с. 268

5.Літвін М. Н. “Про факторний метод планування прибутку і рентабельності “\\ Фінанси, 1999. - №3. – с. 29-35

6.Петренко Н. Я., Чужинов П. Н. “Економіка сільськогосподарського виробництва” Київ, 2000. –з. 221 – 238.

7.Сиротинський А. “Доданки рентабельності” // АПК: економіка, керування, 1999. - №10. –з.

8.Смородін М. Б. “Основи аналізу рентабельності сільськогосподарських підприємств” Київ.: Статистика, 1999.

9.Економіка підприємства / Під ред. Горфинкеля В. О., Швандара В. А. // М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1998. – с. 60-65

10.Економіка сільського господарства / Під ред. Добриніна В. А. М.: Агропромиздат, 1998.- с. 248-251

11.Эйнштейн Д. “Рентабельність сільського господарства як фактор соціально-економічної стабільності” \\ Економіка. 1998, -№10.- с. 66-72