Отчет по практике: Отчет по практике в финансовом отделе

ВСТУП

Господарська діяльність підприємств, як і інші явища суспільного життя потребує систематичного вивчення для успішного й ефективного управління нею. Одним із способів вивчення діяльності є аналіз.

Під аналізом у широкому значенні розуміють засіб пізнання предметів та явищ навколишнього середовища заснований на розподілі цілого на складові частини й вивчення їх у всьому різноманітті зв’язків та залежностей. [2]

Економічний аналіз є складовою частиною економічної роботи на підприємстві. Він як завершальний її етап комплексно охоплює всі інші елементи цієї роботи. [4]

Економічний аналіз, який дає змогу правильно оцінити роботу підприємства і його підрозділів, виявити причини негараздів і наявні резерви, уможливлює значне поліпшення рівня всієї економічної роботи, зробити її серйозним стимулом науково-технічного-прогресу, підвищення ефективності виробництва.

Мета економічного аналізу - виконання планів підприємств та їх підрозділів, а також інших господарських формувань, сприяння подальшому розвитку і поліпшенню економічної роботи завдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень.

За характером проведення й охопленням питань економічний аналіз поділяють на фінансовий та управлінський.

В основі фінансового аналізу лежить аналіз та управління фінансовими ресурсами підприємства. Для того щоб підприємство мало змогу вижити в умовах жорстокої конкуренції та бути прибутковим і рентабельним, керівнику необхідно володіти методикою фінансового аналізу, мати певну інформаційну базу для його проведення та відповідних кваліфікованих робітників для реалізації цієї методики на практиці. Фінансовий аналіз є однією з найважливіших функцій управління.

Фінансовий аналіз являє собою систему способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності підприємства в умовах дії ринку та планування конкуренції. Зміст і цільовий напрям фінансового аналізу полягає в оцінюванні результатів діяльності та фінансового стану підприємства у виявленні можливостей підвищення ефективності його функціонування за допомогою раціональної фінансової політики.

Усі господарські процеси на підприємстві спрямовуються його керівництвом. В основу управління цими процесами покладаються управлінські рішення.

В управлінні підприємством важливу роль відіграє глибокий аналіз виробничої економічної діяльності підприємства для своєчасною та оперативної оцінки виробничої ситуації для виявлення внутрівиробничих резервів та розробки конкретних заходів щодо їх використання. [5]

Базою для проходження фінансово-економічної практики є відокремлений підрозділ «Шахта ім. Л.І. Лутугіна» (надалі ВП «Шахта ім. Л.І Лутугіна») державного підприємства «Торезантрацит».

Метою даної практики є ознайомлення з організацією і управлінням господарською діяльністю підприємства і його структурних підрозділів; придбання навичок економічної та фінансової роботи фахівців з обліку, з планування; з фінансово-економічного аналізу; опанувати методи розрахунку фінансово-економічних показників підприємства.

Задачами практики є вивчення:

· знайомство з функціями, повноваженнями, відповідальністю органів фінансового управління і контролю, з їх організаційною структурою, схемами взаємодії структурних підрозділів; взаємовідносин з іншими підрозділами, структурами держави і фінансового ринку;

· розглянути практику поділу праці та спеціалізації секторів (підрозділів); функції службових осіб, інструктивні та нормативні документи, посадові інструкції щодо їх використання;

· обстежити інформаційні й комунікативні зв’язки в процесі прийняття фінансових рішень та досвід підготування таких рішень;

· дослідити порядок підзвітності, відповідальності та контролю діяльності фінансових служб, методи оцінки їх ефективності;

· опанувати методи управління фінансово-економічним розвитком суб’єкта, визначити вплив на цей процес умов перехідного періоду;

· проаналізувати інвестиційну стратегію підприємства, динаміку і ефективність прийняття і виконання інвестиційних бюджетів, фінансових планів і бізнес-планів розвитку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

1.1 Мета, зміст та завдання фінансового аналізу

Формування ринкових відносин вимагає від кожного учасника підприємницької діяльності вміння вірно аналізувати економічну інформацію і приймати виважені рішення щодо інвестування своїх ресурсів в суб’єкти господарювання з метою одержання доходу.

Становлення ринкової економіки в Україні, поява фінансових ринків, пріоритет фінансових ресурсів об’єктивно сприяли розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи як фінансовий аналіз. Фінансовий аналіз – це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства. Він служить основою обґрунтування рішень у сфері управління фінансовими ресурсами підприємства.

Фінансовий аналіз діяльності підприємства – комплексне вивчення фінансового стану підприємства з метою оцінки досягнутих фінансових результатів, що проводяться за допомогою методів статистичного, економічного і фінансового аналізу за даними трьох потоків інформації: нормативної, планової та фактичної, відображеної в бухгалтерській (фінансовій) звітності підприємства.

Мета фінансового аналізу – інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані щодо фінансового стану підприємства. При цьому отримують певну кількість ключових, найінформативніших параметрів, що об’єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансова стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, ймовірність банкрутства).

За допомогою чітко організованого аналізу вчасно відстежується погіршення фінансового стану підприємства, коли поряд з показниками його стабільності появляються показники, що характеризують негативні тенденції у господарській діяльності.

Суть фінансового аналізу проявляється через його принципи, функції, роль в управлінні та його завданні.

Принципи фінансового аналізу

Фінансовий аналіз є важливою функцією управління виробництвом. Його організація залежить від умов виконання цієї функції, розміщення системи, що вивчається. Процес управління охоплює добір інформації про об’єкт, вивчення її та прийняття рішень на основі проведеного аналізу. Фінансовий аналіз як одна із функцій управління займає місце між функціями збору інформації і функціями прийняття рішень (планування, регулювання, контроль).

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданнями управління підприємством у трьох сферах діяльності – операційній (виробничій), інвестиційній та фінансовій, що поєднані рухом фінансових ресурсів. Такий поділ, що є традиційним для країн з розвиненою економікою, набрав чинності і в Україні.

Звідси завдання фінансового аналізу полягає в інформаційному забезпеченні прийняття ефективних рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

· Операційною – управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність за рахунок ефективного використання наявних ресурсів.

· Інвестиційною – управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимальної величини, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів.

· Фінансовою - управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального обсягу, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, що пов’язаний з використанням зовнішніх позик.

Фінансовий аналіз буде вважатися повним за умови охоплення усіх сфер діяльності підприємства. Вважають, що якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки він допомагає визначити найактуальніші для підприємства проблеми щодо показників його діяльності.

У процесі дослідження необхідно враховувати істотний вплив на фінансовий стан підприємства таких зовнішніх факторів, як зміна рівня цін на матеріально-технічні ресурси, тарифи на перевезення вантажів, зміни ставок відсотків за одержані кредити, зміни в податковому законодавстві тощо. Важливо визначити місце підприємства в галузі, його конкурентоспроможність. При цьому необхідно враховувати специфіку галузі, форму власності, виробничу потужність підприємства.

Названі завдання фінансового аналізу діяльності підприємства не вичерпують його змісту. Паралельно вирішується низка взаємопов’язаних аналітичних завдань, критерієм оцінки якості використання яких є ступень впливу на прийняття управлінських рішень і досягнення підприємством реальних позитивних результатів у фінансового-господарській діяльності.

Для досягнення успіху у ринковій конкурентній боротьбі підприємець повинен мати інформацію про розвиток таких економічних явищ, як попит і пропозиція на засоби виробництва, конкретні товари і послуги, що його підприємство пропонує ринкові, зниження виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), підвищення ефективності використання наявних ресурсів та про інші складові підвищення ефективності своєї діяльності. Системний підхід передбачає вивчення й аналіз будь-якого об’єкта як єдиного цілого, як єдиної системи. Економічне явище в цілому не можна дослідити, якщо чітко не сформульовані проблема, мета і критерії оцінки її досягнення, та не визначена система пріоритетів у діяльності підприємства.

Економічна ефективність роботи підприємства як основного об’єкта фінансового аналізу не може оцінюватися без урахування і визначення соціальної спрямованості його діяльності. Цей аспект проблеми, однак, не модна сприймати лише в межах розвитку на підприємстві об’єктів соціальної сфери – спрямування того чи іншого обсягу фінансових ресурсів на будівництво житла, утримання закладів охорони здоров’я, освіти, культури. Таке розуміння соціального ефекту діяльності підприємств є повним. Йдеться про такі соціальні напрями, як вплив організації та результатів роботи підприємства на створення в колективах атмосфери творчості, здорового трудового суперництва, стимулювання участі кожного працівника в управлінні, у прийняті господарських рішень.

1.2 Види, метод і прийоми фінансового аналізу

Фінансовий аналіз – це складова загальноекономічного аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов’язаних блоки: зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз. Такий розподіл досить умовний і відповідає поділу бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, що є об’єктивною потребою у процесі діяльності підприємства.

Види фінансового аналізу.

Метод економічного аналізу – це науково обґрунтована система теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дозволяють приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання.

До категорії фінансового аналізу належать фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток, дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов’язання, активи, грошовий потік тощо. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики.

Метод фінансово-економічного аналізу має певні специфічні особливості. До них належать:

· використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;

· вивчення причин зміни показників;

· визначення та вимірювання взаємозв’язків та взаємозалежностей між ними з допомогою спеціальних прийомів.

Метод аналізу реалізується через сукупність прийомів дослідження. Найважливішим елементом методики економічного аналізу є технічні прийоми та способи його здійснення, які можна назвати інструментарієм аналізу. Вони використовуються на різних етапах дослідження, зокрема, для:

· первинної обробки зібраної інформації;

· вивчення стану та закономірностей розвитку об’єктів, що досліджуються;

· визначення впливу факторів на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства;

· виявлення резервів зростання ефективності виробництва;

· узагальнення результатів аналізу комплексної оцінки діяльності підприємств;

· обґрунтування управлінських рішень, заходів, спрямованих на підвищення ефективності господарювання.

Усі прийоми, що застосовуються у фінансово-економічному аналізі можна об’єднати у дві групи: формалізовані способи економічного аналізу (опис аналітичних процедур на основі точних залежностей) і неформалізовані (опис аналітичних процедур на логічному рівні).

До формалізованих прийомів аналізу належать:

· класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування;

· традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників динаміці;

· методи математичної статистики вивчення зв’язків – кореляційний, регресійний, дискримінантний, дисперсійний, факторний тощо;

· економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу;

· методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування тощо;

· методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

До неформалізованих прийомів аналізу відносять:

· експертні оцінки;

· імітаційне моделювання (сценарії, ділові ігри);

· порівняння;

· система показників;

· аналітичні таблиці.

За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу поділяють на: вертикальний, горизонтальний та трендовий аналіз.

Вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури досліджуваного об’єкта (структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрати тощо). За допомогою вертикального аналізу можуть порівнюватися відносні показники за підприємствами, що суттєво різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити відхилення статей звітності порівняно з іншим періодом, тобто його мета дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).

Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці одночасно використовують прийоми вертикального і горизонтального аналізів. За їх допомогою відстежуються зміни в динаміці й структурі балансу чи звіту про фінансові результати.

Трендовий аналіз – це порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду.

1.3 Методика аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності

Суспільство для забезпечення нормального, комфортного рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів праці. З цією метою люди створюють певні організації, трудові колективи, які спільно реалізують свою мету і діють на засаді певних правил і процедур. Організації з підприємницьким характером називають підприємствами.

Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Закон України «Про підприємства в Україні» визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами та організаціями, органами державного керування.

Підприємство – самостійний статутний суб'єкт, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

На всіх підприємствах узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник підприємства або уповноважений їм орган відповідно до статуту підприємства і чинного законодавства.

Ефективність – це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких затрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до затрат на них.

Ефект – це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства, галузі, національний дохід).

Ефект від впровадження технічних новинок може бутипозитивним (економія витрат) i негативним (збитки). Існує поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП (забруднення навколишнього середовища).

Фінансовий аналіз діяльності підприємства – комплексне вивчення фінансового стану підприємства з метою оцінки досягнутих фінансових результатів, що проводяться за допомогою методів статистичного, економічного і фінансового аналізу за даними трьох потоків інформації: нормативної, планової та фактичної, відображеної в бухгалтерській (фінансовій) звітності підприємства.

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб’єктів. У свою чергу фінансовий стан суб’єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства. Брак або неправильне формування і використання активів може виявитися головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості постачальників за одержані сировину й матеріали, неповного та неритмічного забезпечення підприємницької діяльності необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов’язань перед власниками, державою та найманими працівниками. Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.

Фінансовий стан підприємства може бути задовільний або незадовільний.

Задовільний фінансовий стан – це стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власниками оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства.

Незадовільний фінансовий стан – характеризується неефективним розміщенням ресурсів та неефективним використанням їх, незадовільною платоспроможністю підприємства, наявністю простроченої заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв’язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства.

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток визначається як перевищення доходів підприємства над його витратами.

Рис. 1.1 Функції прибутку

Основними функціями прибутку є такі:

· слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;

· є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства. За показником прибутку визначається частка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних товариств);

· в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;

· прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов’язана з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;

· прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розміри прибутку, що залишаються у розпорядженні підприємств, держава стимулює ділову активність суб’єктів господарювання.

Прибуток підприємства визначається з урахування фінансових результатів як операційної, так і іншої його діяльності.

Порядок визначення фінансового результату від звичайної діяльності підприємства подано на рис. 11.2. Він складається з двох етапів: на першому обчисляється прибуток (збитки) від операційної діяльності, на другому – фінансові результати з урахуванням фінансової та інвестиційної діяльності.

Визначення фінансового результату від операційної діяльності підприємства передбачає здійснення таких кроків:

1. Обчислення чистого доходу (виручку) від реалізації продукції, (товарів, робіт, послуг);

2. Визначення валового прибутку;

3. Обчислення прибутків (збитків) від операційної діяльності. [2]

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

- (мінус)

Податок на подану вартість

Акцизний збір

Інші збори або податки з обороту

Інші відрахування з доходу

= (дорівнює)

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

- (мінус)

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

= (дорівнює)

Валовий прибуток (збиток)

+ (плюс)

Інші операційні доходи

- (мінус)

Адміністративні витрати

Витрати на збут

Інші операційні витрати

= (дорівнює)

Фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток або збиток)

+ (плюс)

Дохід від участі в капіталі

Інші фінансові доходи

Інші доходи

- (мінус)

Фінансові витрати

Витрати від участі в капіталі

Інші витрати

= (дорівнює)

Фінансовий результат – прибуток або збиток – від звичайної діяльності до оподаткування

Прибуток Збиток - (мінус) Податок на прибуток = (дорівнює)

Фінансовий результат від звичайної діяльності

Рис. 1.2 Визначення фінансового результату звичайної діяльності підприємства

Методика аналізу фінансово-господарської діяльності – це сукупність аналітичних процедур, які використовуються для визначення фінансового стану підприємства.

Важливе значення для аналізу має його інформаційне забезпечення. Це пов’язано з тим, що відповідно до законодавства України підприємство може не надавати інформацію, яка містить комерційну таємницю. Але, як правило, для ухвалення багатьох рішень, потенційними партнерами фірми, достатнім є проведення експрес-аналізу фінансово-господарської діяльності. Навіть для проведення деталізованого аналізу фінансово-господарської діяльності найчастіше не потрібна інформація, яка складає комерційну таємницю. Для його проведення потрібні відомості зі встановлених форм бухгалтерської звітності, а саме:

· Ф. № 1 «Баланс»;

· Ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»;

· Ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів»;

· Ф. № 4 «Звіт про власний капітал»;

· Ф. № 5 «Примітки до річної фінансової звітності».

Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності проводиться у декілька етапів.

На першому етапі ухвалюють рішення про доцільність аналізу фінансової звітності та перевіряється її готовність до читання. Визначення доцільності аналізу відбувається шляхом ознайомлення з аудиторськими висновками. Перевірка готовності звітності до читання носить технічний характер і пов’язана з візуальною перевіркою наявності необхідних звітних форм, реквізитів та підсумків у них, а також простою рахунковою перевіркою проміжних підсумків і валюти балансу.

Мета другого етапу – ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для того, щоб оцінити умови функціонування підприємства в даному звітному періоді та враховувати при аналізі чинники, вплив яких заподіяв зміни в майновому і фінансовому стані організації, та які знайшли своє відображення в пояснювальній записці.

На третьому збирається необхідна для аналізу інформація і перевіряється її точність.

На четвертому етапі здійснюються порівняння фактичних результатів господарювання з прогнозними показниками звітної частини, фактичними даними попередніх років і т. ін..

На п’ятому виконується факторний аналіз.

На шостому виявляються невикористанні резерви підвищення ефективності виробництва.

Сьомий етап є основним в аналізі господарської діяльності. Метою цього етапу є оцінка результатів господарської діяльності та фінансового стану суб’єкта господарювання. Необхідно вказати, що ступінь деталізації аналізу фінансово-господарської діяльності може змінюватися залежно від поставленої мети.

Аналіз фінансово-господарського стану підприємства складається з таких основних компонентів: аналіз майнового стану; аналіз ліквідності; аналіз фінансової стійкості; аналіз ділової активності; аналіз рентабельності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА»

2.1 Характеристика підприємства «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА»

Відособлений підрозділ «Шахта імені Л. І. Лутугіна» Державного підприємства «Торезантрацит», засновано на підставі наказу Мінпаливенерго від 07.03.2003 року. Скорочене найменування Підрозділу ВП «Шахта ім. Л.І. Лутугіна ». Шахта розташована на території міста Тореза Донецької області, в адміністративному відношенні підлегла ДП «Торезантрацит».

Шахта ім. Л. И. Лутугіна здана в експлуатацію в 1931 році із проектною потужністю 600 тисяч тонн у рік. Після реконструкції в 1963 році проектна потужність склала 1050 тисяч тонн. Зараз встановлена виробнича потужність - 500 тисяч тонн у рік.

Шахта розробляє два шари: h7 «Кащеєвский» й h8 «Фомінський». Шари розкриті двома вертикальними стовбурами: скипоклетевим - до обрію 552 метра та вентиляційним - до обрію 700 метрів.

Добуте на шахті вугілля автотранспортом відправляється на ГОФ «Червона зірка» і після його збагачення використається як паливо на теплових електростанціях і для побутових потреб через паливні склади.

Видами діяльності, які здійснює підрозділ ВП «Шахта ім. Л.І. Лутугіна», є:

1. Видобуток вугільної продукції;

2. Забезпечення вугільною продукцією споживачів відповідно з державним замовленням та населенням України за договорами поставки і купівлі-продажу;

3. Розробка проектів та впровадження нової техніки, передової технології, сучасних методів організації виробництва, а такої застосування прогресивних матеріалів, виробів та конструкцій;

4. Виконання маркшейдерських робіт, проведення нагляду за деформацією поверхні і об’єктами, під якими проводяться гірничі роботи;

5. Організація підготовки кадрів, підвищення кваліфікації робітничих кадрів;

6. Експлуатація родовищ корисних копалин;

7. Охорона земної поверхні та розташованих на ній будинків, споруд, водоймищ та насаджень від негативного впливу, усунення інших факторів, що наносять шкоду природі;

8. Здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження;

9. Розвиток та удосконалення системи технічного контролю та проведення єдиної технічної політики в області підвищення якості вугілля, розробка та впровадження стандартів та технічних умов;

10. Розвиток виробничо-господарського комплексу, підвищення продуктивності праці та ефективності видобутку вугілля, максимальне використання внутрішніх резервів, інтенсифікація виробничих процесів;

11. Проведення контролю за умовами праці, за шкідливим впливом фізичних факторів, ефективністю роботи вентиляційних систем, атестацією робочих місць;

12. Забезпечення економічного аналізу виробничої і фінансово-господарською діяльності з метою виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, поліпшення використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів;

13. Виробництво і ремонт засобів виміру та контролю;

14. Наукова-технічна діяльність;

15. Ремонт та технічне обслуговування автомобілів, іншої автомобільної техніки, механізмів;

16. Проведення будівельно-монтажних робіт.

Структура організації характеризує її будову, просторове розташування її частин, взаємозв’язки між ними і являє собою впорядковану сукупність стійко взаємопов’язаних елементів, що забезпечують функціонування й розвиток організації як єдиного цілого.

Структура управління – це упорядкована сукупність взаємозв’язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв’язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури управління, штатному розкладі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв’язків між персоналом управління.

На ВП «Шахта ім. Л. І. Лутугіна» діє лінійно-функціональна організаційна структура. За цієї структури функціональні служби уповноважені керувати роботою служб нижчого рівня. При цьому делегуються не лінійні, а функціональні повноваження. Перевагами цієї структури є стимулювання ділової і професійної спеціалізації в умовах даної структури управління; висока виробнича реакція підприємства, тому що вона побудована на вузькій спеціалізації виробництва і вузькій спеціалізації фахівців; зменшення дублювання зусиль у функціональних областях; поліпшення координації діяльності в функціональних областях. Основним недоліком цієї структури є недостатньо чіткі межи відповідальності. Планування робіт виконують функціональні підрозділи, роботи виконують виробничі підрозділи. Всі підрозділи підлеглі керівнику. Кожне підприємство повинно прагнути к вдосконаленню організаційної структури. У багатьох крупних підприємств діє проблемно-цільова організаційна структура [2].

Організаційна структура управління ВП «Шахта ім. Л. І. Лутугіна» приведена нижче на рис. 2.1.

Управління підприємством здійснює його керівник (директор), який призначається та звільняється за наказом Міністерства палива та енергетики, тому управління має дворівневу структуру.

Керівник підприємства:

· здійснює керівництво діяльністю підприємства;

· надає вказівки, обов’язкові для усіх працівників підприємства;

· видає в межах своєї компетенції накази, розпорядження, організовує та здійснює контроль за їх виконанням;

· затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку;

· підписує документи підприємства;

· призначає та звільняє працівників підприємства в установленому порядку;

· укладає колективний договір підприємства з відповідними профспілковими органами.

· відкриває та закриває поточні та інші рахунки в установах банків;

· укладає господарські та інші договори від імені підприємства;

· представляє підприємство в господарських та інших судах, в усіх органах влади та управління, підприємствах, організаціях і установах, у справах, що стосуються діяльності підприємства.

Керівник несе персональну відповідальність за виконання покладених на підприємство завдань і здійснення ним своїх функцій, створення умов для виконання Колективного договору та Галузевої угоди.

Керівник опрацьовує та затверджує в установленому порядку організаційну структуру управління та штатний розклад підприємства за погодженням з Міністерством. Керівник шахти є посадовою особою, яка повинна зберігати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію. У разі його тимчасової відсутності функції, права та обов’язки покладаються на головного інженера підприємства.

Головний інженер відповідає за:

· технічні рішення, прийняті з порушенням Правил безпеки законодавства про охорону праці;

· несвоєчасність і низька якість розробки Плану ліквідації аварій;

· застосування машин і встаткування, що не відповідає горно-геологічним і технічним умовам;

· непрацездатність або відсутність системи проти-аварійного захисту, яка визначена у проекті;

· невиконання інших обов'язків, передбачених Посадовою інструкцією.

Заступник директора з економічних питань – несе відповідальність за стан економіки підприємства. Керує техніко-економічним плануванням, нормуванням праці, організацією економічного стимулювання, науковою організацією праці, виробництва і управління.

Заступник директора з виробництва – керує основним виробництвом і несе відповідальність за виконання завдання по випуску готової продукції. Здійснює керівництво розробкою оперативних планів і проводить контроль за їх виконанням.

Заступник директора по соціальним і господарчим питанням – керує роботами, пов’язаними із соціальним і господарським розвитком підприємства. Це забезпеченість кадрами, їх перепідготовка і підвищення кваліфікації; розвиток соціальної сфери. Також це роботи, пов’язані з охороною навколишнього середовища, дотриманням порядку і чистоти виробничих підрозділах і на території підприємства.

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників

Основні техніко-економічні показники діяльності «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008 роки надані в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні техніко - економічні показники діяльності «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008 рр.

За даними таблиці 2.1 можна зробити наступні висновки про фінансово-економічний стан підприємства у 2008 році порівняно з 2006 та 2007 роками. У 2007 р. у порівнянні з 2008 р. на 24,8% (на 13 тис. тонн) збільшився обсяг товарної продукції, що у грошовому вираженні (у оптових цінах) становить 38,3% (на 5500 тис. грн). Причиною збільшення обсягів продукції послужило збільшення численності персоналу по шахті на 0,7 % (на 5 осіб).

Позитивним у роботі підприємства у 2008 році стало ще і те, що, незважаючи на підвищення зольності вугілля на 12,3% у 2006 р. та на 4,3% у 2007 р., почала повністю реалізовуватися товарна продукція. Порівняно з 2006 роком реалізація збільшилася на 70,8% (на 24,2 тис. тонн), що у грошовому вираженні (у оптових цінах) становить 112,9% (10473 тис. грн). Збільшення обсягу реалізації позитивно вплинуло на зменшення збитків підприємства.

Зростання фонду оплати праці відбулося за рахунок законодавчого збільшення розмірів мінімальної заробітної платні по країні і пов’язаного з цим підвищення окладів та тарифних ставок, що привело до збільшення середньої заробітної платні на шахті на 500 грн., тобто на 30%.

Фондовіддача в 2008 році склала 1,29, в 2006 році – 1,02, а в 2007 році – 1,25. Це свідчить, що фондовіддача основних фондів за два роки зростала і в порівнянні з 2007 р. зросла на 3,2%, що обумовило зниження зворотного показника фондовіддачі – фондомісткості продукції на 36,2%. Ці зміни позитивно характеризують фінансовий стан господарюючого суб'єкта і вказують на ефективне використання основних фондів.

За результатами роботи підприємство є збитковим, проте чистий збиток порівняно з 2007 роком збільшився на 40,4% (на 5718 тис. грн) завдяки збільшенню доходу від реалізації продукції. Збитки підприємства свідчать про його нестійке фінансове становище, але згідно іншим показникам роботи шахти можна зробити висновок, що її становище починає покращуватися.

Діяльність промислових та інших підприємств значною мірою залежить від їх забезпеченості основними засобами та ефективності їх використання. Основні засоби, будучи матеріально-технічною базою виробництва, є фундаментом його удосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом збільшення кількості об’єктів основних засобів (екстенсивний шлях), так і за рахунок підвищення ефективності їх використання (інтенсивний шлях).

Горизонтальний та вертикальний аналіз балансу підприємства

При аналізі фінансового стану використовуються дані «Баланс» та «Звіт про фінансові результати». Його стабільність багато в чому залежить від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових коштів), оптимальності структури активів підприємства у першу чергу від співвідношення основних і оборотних коштів, а також від урівноваженості активів і пасивів підприємства.

Для ефективного аналізу необхідно переробити баланс у сукупність простих для сприйняття й логічних по економічному змісту аналітичних форм. Для загальної оцінки структури й динаміки фінансових ресурсів підприємства служить баланс-нетто, що складається з основних груп ресурсів і що має оптимальну для читання аналітиком структури.

Щоб проаналізувати баланс підприємства, треба зробити його вертикальний та горизонтальний аналіз.

Горизонтальний аналіз – це дослідження динаміки зміни вартості усіх активів та пасивів за певний період.

Горизонтальний аналіз балансу представлений в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Горизонтальний аналіз балансу

За даними таблиці 2.2 можна зробити висновки, що в продовж 2007-2008 р. довгострокові активи збільшилися на 9,7%, або на 4487 тис. грн..

Запаси на підприємстві збільшились на 10,1 %, або на 236 тис. грн. Оборотні активи підприємства збільшилися на 11,6% (на 965 тис. грн..), а витрати майбутніх періодів зросли на 140,3,%, або на 470 тис. грн.

Власний капітал збільшився на 2,4%, забезпечення наступних виплат і платежів зменшився на 14,7%, або на 342 тис. грн.., довгострокові зобов’язання зросли на 305,2% (на 3403 тис. грн..), поточні зобов’язання зросли на 23,3%, що складає 18424 тис. грн.. Валюта балансу зросла на 10,8%, тобто на 5922 тис. грн..

Вертикальний аналіз – аналіз потрібен для вивчення структури економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги частин в цілому, співвідношення питомої ваги, цей різновид широко застосовується в фінансовому аналізі.

Вертикальний аналіз балансу представлений в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Вертикальний аналіз балансу

Зробивши вертикальний аналіз балансу, можна зробити висновки, що в продовж 2007-2008 рр. збільшилася валюта балансу на 5922 тис. грн. Це зумовлено зміною в структурі майна і джерел його утворення. Так, доля необоротних активів складає 83,5%, що є більшою частиною від загальної валюти балансу. Доля оборотних активів збільшилась з 8336тис. грн.. до 9300 тис. грн., тобто на 964 тис. грн.

Доля власного капіталу зменшилась, складає 90,5% від валюти балансу, це означає, що власного капіталу у підприємства стало менше. Поточні зобов’язання зросли в 2008 р. в порівнянні з 2007 р., складають 159,9% від валюти балансу, це означає, що підприємство має погасити їх на протязі операційного циклу.

Загальна вартість майна підприємства на кінець 2008 р. порівняно з його початком збільшується на 5922 тис грн.. і складає 60940 тис. грн., це говорить про те, що збільшується господарський оборот.

Прибутки та витрати підприємства

Дохід як економічна категорія, представляє собою грошовий вираз вартості реалізованої продукції, основну форму грошових накопичень господарюючих суб'єктів. Вона характеризує фінансовий результат діяльності підприємств і є показником, який найбільш ширше виражає ефективність виробництва.

Основним джерелом доходів підприємства є виторг від реалізації вугілля. Однак, шахта не в змозі окупити всі витрати на виробництво, тому що є планово - збитковою, і тому більшу частина доходів вугільного підприємства займає бюджетне фінансування. Підприємство фінансується з бюджету по наступних напрямках:

1. Держпідтримка на часткове покриття витрат за собівартістю вугільної продукції;

2. Охорона праці і підвищення техніки безпеки;

3. Часткове покриття витрат на виплату заборгованості заробітної плати шахтарям;

4. Держпідтримка на погашення заборгованості по зарплаті минулих років працівникам вуглевидобувних підприємств;

5. Держпідтримка будівництва і техпереозброєння, у тому числі на придбання:

• устаткування лав;

• прохідницького устаткування;

• стаціонарного устаткування.

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток визначається як перевищення доходів підприємства над його витратами.

В таблиці 2.4 надана структура доходів і витрат підприємства за даними Ф. №2 «Звіт про фінансові результати» (Додаток Б).

Таблиця 2.4

Структура доходів і витрат на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008 рр.

Аналізуючи структуру доходів і витрат на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008 рр. можна зробити такий висновок: у загальній сумі виручка від реалізації у 2006 році займає 42,8%, у 2007 році збільшилась до 43,0% (на 0,2 відсоткових пункти), а у 2008 р. зменшилась до 18,7% (на 24,3 відсоткових пункти у порівнянні з 2007 р.), інші операційні доходи збільшились з 48,2% до 70,6%, інші доходи також зросли з 8,7% до 10,7%.У загальній сумі витрат собівартість продукції займає 79,4 % у 2006 році, у 2007 році 78,3%, а у 2008 р. 76,2%. У цілому витрати залежать від обсягів продукції і в залежності від обсягів змінюються витрати. Адміністративні витрати скоротилися на 0,4% в порівнянні з 2006 р, інші операційні витрати у порівнянні з 2007 р. у 2008 р. збільшилися на 4,8%. Витрати на збут зменшилися на 0,4%.

Перевищення витрат над доходами у 2008 році складає:

Rв = 63302 : 38075 = 1,7

У 2007 році він був:

Rв = 57791 : 38587 = 1,5

Витрати вугільного підприємства - це витрати шахти на придбання матеріалів, виплату заробітної плати та інші соціальні виплати, пов'язані із заробітною платою, оплату робіт і послуг, оплату енергоносіїв, погашення податків і податкових платежів та інші витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції.

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів.

В таблиці 2.5 показан аналіз витрат за економічними елементами на підприємстві за даними Ф. №2 «Звіт про фінансові результати» (Додаток Б).

Таблиця 2.5

Аналіз витрат за економічними елементами на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008

З даних таблиці 2.5 можна зробити висновок, що порівняно з 2006

роком у 2008 році збільшилися: матеріальні затрати на 21,3% (на 2806 тис.грн); витрати на оплату труда на 116% (на 9853 тис.грн); відрахування на соціальні заходи на 116% (на 4723 тис.грн.); інші операційні витрати на 44,3% (на 3986 тис.грн), амортизація на 17% (на 708 тис.грн).

Порівняно з 2007 роком у 2008 році збільшилися: матеріальні затрати на 7,5% (на 1117 тис.грн); витрати на оплату труда на 28,6% (на 4082 тис.грн); відрахування на соціальні заходи на 28% (на 1924 тис.грн.); інші операційні витрати на 4,8% (на 599 тис.грн), амортизація на 22,7% (на 904 тис.грн).

Майнове положення «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна»

Аналізуючи майнове положення підприємства, необхідно також оцінити стан використовуваних основних засобів. Для цих цілей розраховуються наступні показники:

1. Коефіцієнт зносу (характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах, у первісній вартості);

2. Коефіцієнт придатності (характеризує частку не перенесеної на створюваний продукт вартості);

3. Коефіцієнт оновлення (визначає частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів, що становить нові основні засоби);

4. Коефіцієнт вибуття (показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибуло по різних причинах).

Відхідні дані для розрахунку показників майнового становища шахти за 2006-2008 роки наведені у таблиці № 2.6

Таблиця 2.6.

Вихідні дані для розрахунку показників майнового становища «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008 рр.

Таблиця 2.7

Основні показники для аналізу руху та технічного стану основних засобів «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» за 2006-2008 рр.

За даними таблиць 2.6 та 2.7 можна зробити висновок, що коефіцієнт зносу на початок року зріс на 0,02, а на кінець року зменшився на 0,03 порівняно з 2007 роком. Це пов'язано з низькими темпами оновлення основних засобів. Відповідно це привело до зменшення коефіцієнту придатності на початок року на 0,02, і до збільшення на кінець року – на 0,03, що позитивно впливає на діяльність підприємства. Коефіцієнт оновлення характеризує інтенсивність оновлення основних засобів. В порівнянні з 2007 роком він збільшився на 0,03. Коефіцієнт вибуття також збільшився на 0,02, тобто вибуття засобів зросло.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий аналіз є однією з найважливіших функцій управління.

Фінансовий аналіз являє собою систему способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності підприємства в умовах дії ринку та планування конкуренції. Зміст і цільовий напрям фінансового аналізу полягає в оцінюванні результатів діяльності та фінансового стану підприємства у виявленні можливостей підвищення ефективності його функціонування за допомогою раціональної фінансової політики.

Головна мета фінансової діяльності підприємства зводиться до одного стратегічного завдання - нарощування власного капіталу й зміцнення ринкових позицій. Для цього воно повинне постійно нарощувати обсяг продажів і прибуток, підтримувати платоспроможність і рентабельність, а також оптимальну структуру активу й пасиву балансу.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства служать форми: ф. № 1 «Баланс підприємства», ф. № 2 «Звіт про фінансові результати», ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів», ф. № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», про цільове використання отриманих засобів й інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які розшифровують і деталізують окремі статті балансу.

«Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» є планово-збитковим підприємством.

Аналіз фінансової стійкості підприємства

1. Коефіцієнт автономії (К_авт ) – характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування і відображає частку власних джерел фінансування в загальній сумі джерел його коштів.

(2.1)

К_авт на кін. 2006 р. = -24276 / 62458 = -0,39

К_авт на кін. 2007 р. = -38926/55019 = -0,71

К_авт на кін. 2008 р. = -55133 / 60940 = -0,90

Теоретично значення коефіцієнту автономії повинно складати більш ніж 0,5 але чим більше його значення, тим менша залежність підприємства від зовнішнього фінансування. На кінець 2008 року коефіцієнт автономії зменшився на 0,51 і склав -0,90, а це є негативною тенденцією.

2. Коефіцієнт фінансової залежності (К_зал ). Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства і втрату фінансової залежності.

(2.2)

K_зал на кін. 2006 р. = 62458 / -24276 = -2,57

K_зал на кін. 2007 р. = 55019 / -38926 = -1,41

K_зал на кін. 2008 р. = 60940 / -55133 = -1,11

Оптимальне значення коефіцієнту фінансової залежності менш ніж 2. у 2006 р. цей показник склав -2,57, у 2007 -1,41, але на кінець 2008 р. коефіцієнт збільшується і дорівнює -1,11, що не відповідає рекомендованому значенню.

3. Коефіцієнт фінансового риску (К_ф.р. ) показує співвідношення позикових і власних засобів.

(2.3.)

K_ф.р на кін. 2006 р. = 1717 + 929 + 70985 + 13330 / -24276 = -3,58

K_ф.р. на кін. 2007 р. = 2333 + 967 + 79197 + 11448 / -38926 = -2,41

K_ф.р на кін. 2008 р. = 1991 + 4518 + 97427 + 12137 / -55133 = -2,11

Коефіцієнт фінансового ризику оптимальний, коли дорівнює 0,5, а на даному підприємстві він складає -2,11, тобто підприємство фінансово нестійке. Треба підвищувати фінансову стійкість підприємства.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (К_ман. ) – визначає частку запасів (тобто матеріальних оборотних активів) у складі власних обігових коштів.

(2.4.)

K_ман на кін. 2006 р. = (-24276 – 50050) / -24276 = 3,06

K_ман на кін. 2007 р. = (-38926 – 46348) / -38926 = 2,2

K_ман на кін. 2008 р. = (-55133 - 50835) / -55133 = 1,92

Коефіцієнт маневреності власного капіталу у 2008 році в порівнянні з 2006 роком зменшився на 1,14, що означає, що власний капітал не покриває жодної частини поточних активів.

5. Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень (К_п.д.в. ). Розрахунок даного показника ґрунтується на припущенні, що довгострокові позики використовуються для фінансування придбання основних засобів та інших реальних інвестицій.

(2.5.)

К_п.д.в. на кін. 2006 р. = 929 / 50050 = 0,02

К_п.д.в. на кін. 2007 р. = 967 / 46348 = 0,02

К_п.д.в. на кін. 2008 р. = 4518 / 50835 = 0,09

6. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів (К_{д. п. з. с.} ) показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами.

(2.6.)

К_п.д.в. на кін. 2006 р.. = 929 / ((-24276) + 929) = -0,04

К_п.д.в. на кін. 2007 р. = 967 / ((-38926) + 967) = -0,02

К_п.д.з.с. на кін. 2008 р. = 4518 / ((- 55133) + 4518) = -0,09

Оптимальне значення цього коефіцієнта дорівнює 0,4. На «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів дуже низький, що негативно відображається на фінансовому стані підприємства.

7. Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел (k_{ф. н. к. и.} )

(2.7.)

К_п.д.в. на кін. 2006 р. = -24276 / ((-24276) + 929) = 1,04

К_п.д.в. на кін. 2007 р. = -38926 / ((-38926) + 967) = 1,02

К_п.д.в. на кін. 2008 р. = -55133 / ((-55133) + 4518) = 1,09

Рекомендоване значення коефіцієнту фінансової незалежності капіталізованих джерел повинно бути 0,6. На «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» у 2006 р. коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел дорівнював 1,04, у 2007 р. коефіцієнт зменшується до 1,02, а у 2008 р. коефіцієнт збільшується і складає 1,09

Аналіз ліквідності підприємства

При проведенні аналізу фінансового стану підприємства застосовуються такі методи, як: аналіз за допомогою коефіцієнтів, аналіз на підставі порівняння результатів минулих років, аналіз на підставі даних галузевих показників.

Аналізза допомогою коефіцієнтів дозволяє вивчити такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства, як: ліквідність, платоспроможність, рентабельність, положення на ринку цінних паперів. Метод заснований на оцінці величини зазначених показників, що роблять за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на підставі даних, приведених у формах фінансової звітності.[9]

1. Коефіцієнтпоточної ліквідності (К_пот. ) – характеризує здатність підприємства погасити поточні зобов’язання протягом періоду, що дорівнює тривалості обороту його обігових активів та розраховується по формулі:

(2.8)

К_пот. кін. 2006 р. = (12198 + 237) / (70985 + 13330) = 0,15

К_пот. на кін. 2007 р. = (8336 + 335) / (79197 + 11448) = 0,09

К_пот. на кін. 2008 р. = (9300 + 805) / (97424 + 12137) = 0,09

Коефіцієнт поточної ліквідності дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов’язань. Нормальним вважається стан, коли значення цього коефіцієнта перевищує 2. На «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» у 2006 р. на 1 грн. поточних зобов’язань приходиться 0,15 грн. поточних активів, а у 2007 та 2008 рр. цей показник знижується і дорівнює 0,09 грн.

2. Коефіцієнт термінової ліквідності (K_терм. ) показує, в якій кратності оборотні активи покривають зобов’язання, і характеризує, наскільки зобов’язання можуть бути погашені швидко ліквідними грошовими коштами, цінними паперами та реальною дебіторською заборгованістю, розраховується по формулі:

(2.9)

K_терм. на кін. 2006 р. = (12198 – 4350 – 3128 – 569 + 237) / (70985 + 13330) = 0,05

K_терм. на кін. 2007 р. = (8336 – 516 - 1217 – 569 + 335) / (79197 + 11448) = 0,07

K_терм. на кін. 2008 р. = (9300 – 988 – 1217 – 360 + 805) / (97427 + 12137) = 0,07

На шахті коефіцієнт термінової ліквідності менше 1, це значить, що на кожну гривню поточних зобов'язань підприємство має усього 0,05 грн. у 2006 р. і 0,07 грн. у 2007 та 2008 рр..Цеєнизькимпоказником по міркахбільшостігалузей. Цесвідчить про те, щопідприємствомаєдуженизькийпоказникліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (K_абс ) – відображає частину поточної заборгованості, яку підприємство може негайно погасити найближчим часом та розраховується за формулою:

(2.10)

K_абс. на кін. 2006 р. = (0 + 0) / (70985 + 13330) = 0

K_абс. на кін. 2007 р. = (0 + 0) / (79197 + 11448) = 0

K_абс. на кін. 2008 р. = (0 + 0) / (97427 + 12137) = 0

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2. Значення коефіцієнту абсолютної ліквідності «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» дорівнює нулю, це означає, що підприємство не має наявних грошових коштів для погашення своїх зобов’язань негайно.

2.4 Аналіз рентабельності та ділової активності підприємства

Показники рентабельності є відносними характеристиками ефективності діяльності підприємства. До них належать:

1. Рентабельність сукупного капіталу (R_ROA ) - характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для одержання прибутку, тобто який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства та розраховується за формулою:

(2.11)

R_ROA на кін 2006 р. = -15991 / ((66321+62458) / 2) = -0,25

R_ROA на кін 2007 р. = -18256 / ((62404+55019) / 2) = -031

R_ROA на кін 2008 р. = -25264 / ((55018+60940) / 2) = -0,44

Рентабельність сукупного капіталу ( коефіцієнта ROA)на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» дорівнюєу 2006 р. -0,25 грн., у 2007 р. показник складає -0,31, а у2008 дорівнює -0,44, тобто кожна гривня активів у 2008 році принесла підприємству збиток у 44 копійку.

2. Рентабельність власного капіталу (R_{RO Е} ) - показує, скільки чистого прибутку припадає на одиницю власного капіталу підприємства та розраховується за формулою:

(2.12)

R_{RO Е} на кін 2006 р. = -16719 / ((-7741-24276) / 2) = 1,01

R_{RO Е} на кін 2007 р. = -14162 / ((-24698-38926) / 2) = 0,44

R_{RO Е} на кін 2008 р. = -19880 / ((-38881-55133) / 2) = 0,42

Рентабельність власного капіталу (R_{RO Е} ) показує наскільки ефективне підприємство використовує власний капітал. На «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» цей показник у 2006 р. дорівнює 1,01 грн., у 2007 він знижується і дорівнює 0,44 грн., а у 2008 р. він також знижується, але не значно і складає 0,42.

3. Валова рентабельність продаж (R_GPM ) - характеризує відношення валового прибутку до чистого доходу від реалізаційної діяльності та розраховується за формулою:

(2.13)

R_GPM на кін 2006 р. = -24329 / 9279 = -2,62

R_GPM на кін 2007 р. = -30894 / 14336 = -2,15

R_GPM на кін 2008 р. = -42128/ 6092= -6,92

Валова рентабельність продаж (R_GPM ) на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» являється дуже низькою. У 2006 р. вона дорівнює -2,62 грн., у 2007 р. вона збільшується і складає -2,15 грн., але також є від’ємною, а у 2008 р. рентабельність продаж зменшується і дорівнює -6,92.

4. Операційна рентабельність продаж (R_OIM ) – характеризує, скільки прибутку припадає на грошову одиницю повної собівартості реалізованої продукції й розраховується за формулою:

(2.14)

R_OIM на кін 2006 р. = -18358 / 9279 = -1,98

R_OIM на кін 2007 р. = -21356 / 14336 = -1,49

R_OIM на кін 2008 р. = -28300 / 6092 = -4,65

Операційна рентабельність продаж (R_OIM ) на ВП «Шахта ім. Л.І. Лутугіна» у 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшилась на 3,146 грн., це негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

5. Чистарентабельністьпродаж(R_NPM ) розраховується за формулою:

(2.15)

R_NPM на кін 2006 р. = -16719 / 9279 = -1,80

R_NPM на кін 2007 р. = -14162 / 14336 = -0,98

R_NPM на кін 2008 р. = -19880 / 6092 = -3,26

Чистарентабельністьпродаж(R_NPM ) на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» у 2006 р. дорівнює -1,80 грн., у 2007 р. цей показник збільшується на 0,82 грн. і дорівнює -0,98 грн., а у 2008 р. він зменшується на 2,28 грн. і складає -3,26 грн.

6.Валоварентабельністьвиробництва(R_ВВ ) розраховується за формулою:

(2.16)

R_ВВ на кін 2006 р. = (-24329) / (33608) * 100% = -72,4%

R_ВВ на кін 2007 р. = (-30894) / (45230) * 100% = -68,3%

R_ВВ на кін 2008 р. = (-42128) / (48220) * 100% = -87,4%

Валоварентабельністьвиробництва(R_ВВ ) на «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» у 2006 р. складає -72,4%, у 2007 р. вона зменшується і дорівнює -68,3%, а у 2008 р. валова рентабельність виробництва збільшується до -87,4%.

7. Чиста рентабельність виробництва (R_ВЧ ) розраховується за формулою:

(2.17)

R_ВЧ на кін 2006 р. = (-16719) / (33608) * 100% = -49,7%

R_ВЧ на кін 2007 р. = (-14162) / (45230) * 100% = -31,3%

R_ВЧ на кін 2008 р. = (-19880) / (48220) * 100% = -41,2%

Чиста рентабельність виробництва (R_ВЧ ) у 2008 р. порівняно з 2007 р. зросла на 9,9% і складає -41,2%, цей показник має негативне значення для підприємства.

Аналіз ділової активності підприємства

На підставі інформації, поданої в балансі та звіті про фінансові результати, можна визначити показники, що характеризують ділову активність підприємства, тобто віддачу ресурсів, які застосовуються ним, та ефективність використання джерел фінансування його діяльності.

1. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (K_об.д.з. )– відображає, у скільки разів чистий дохід підприємства перевищує середню дебіторську заборгованість й розраховується за формулою:

(2.18)

К_об.д.з. на кін 2006 р. = 9279 / (2828+2617)1/2 = 3,40

К_об.д.з. на кін 2007 р. = 14336 / (2578+1640)1/2 = 6,79

К_об.д.з. на кін 2008 р. = 6092 / (1640+1461)1/2 = 3,93

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися засоби, вкладені в розрахунки. У розумних межах, чим більше кількість оборотів, тим краще. У цьому випадку підприємство швидше одержує оплату по рахунках.

Використовуючи цей коефіцієнт, розрахуємо більш наочний показник - період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість звернеться в кошти. Для цього розділимо тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності по розрахунках. Відповідно до цифр приклада період інкасації (період чекання підприємством одержання коштів після реалізації продукції) складе 93 дня (365 : 3,93).

2. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (K_об.к.з. ) – відображає, у скільки разів чистий дохід підприємства перевищує його кредиторську заборгованість й розраховується за формулою:

(2.19)

К_об.к.з. на кін 2006 р. = 33608 / (13877+14987)1/2 = 2,33

К_об.к.з. на кін 2007 р. = 45230 / (14934+10837)1/2 = 3,51

К_об.к.з. на кін 2008р. = 48220 / (10829+3405)1/2 = 6,76

Розділивши тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, одержимо середню кількість днів, протягом яких підприємство оплачує рахунки кредиторів. Відповідно до цифр приклада цей період дорівнює 54 дням (365 : 6,76).

3. Коефіцієнт оборотності запасів (K_об.з. ) показує, скільки разів у середньому поповнювалися запаси підприємства протягом звітного періоду. У керуванні запасами існує підхід, що називається «точно в термін», тобто підтримка запасів на досить низькому рівні, достатньому для реалізації відповідного обсягу продажів, розраховується за формулою:

(2.20)

К_об.з. на кін 2006 р. = 33608 / ((4212+3311+450)+(4350+3128+569))1/2 = 4,2

К_об.з. на кін 2007 р. = 45230 / ((4350+3128+569)+(516+1217+569))1/2 = 8,7

К_об.з. на кін 2008 р. = 48220 / ((516+1217+596)+(988+1217+360))1/2 = 19,7

Чим вище цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси. Розділивши тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності запасів, одержимо кількість днів, необхідне на один оборот запасів. Відповідно до цифр цей показник дорівнює 19 дням (365 : 19,7). Це означає, що для збереження поточного рівня продажів поповнення запасів необхідно здійснювати через 19 днів.

4. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) (K_ф. ) - відображає, скільки виручки припадає на одиницю вартості основних засобів, чим характеризує ефективність їх використання й розраховується за формулою:

(2.21)

К_ф. на 2006 р. = 33608 / (28340+37278)1/2 = 1,02

К_ф. на 2007 р. = 45230 / (37278+34732)1/2 = 1,25

К_ф. на 2008 р. = 48220 / 34732+39920)1/2 = 1,29

Чим більше цей показник тим ефективніше підприємство використовує основні фонди. У 2008 р. в порівнянні з 2006 та 2007 рр. коефіцієнт оборотності основних засобів збільшується і складає 1,29 це означає, що підприємство почало використовувати основні фонди більш ефективно.

РОЗДІЛ 3. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ. ОЦІНКА СТУПЕНЯ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА І МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ЗАПОБІГАННЯ

3.1 Сутність та причини банкрутства підприємства

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Але в нашому випадку «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» збиткова у зв’язку з тим, що не реалізується вугілля і тому немає ніяких доходів.

«Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» не являється прибутковим підприємством, для цього щоб воно булу прибуткове треба розробити методи підвищення ефективності підприємства.Важливим елементом, який забезпечує підвищення ефективності виробництва є кадрова робота на підприємстві.

В умовах динамічних змін в економічному середовищ все більшу роль відіграє експрес-діагностика імовірності банкрутства як засобу попередження можливих підприємницьких ризиків.

В сучасній економіці є численні розробки в сфері аналізу та прогнозу діяльності підприємства, при здійсненні якого необхідно встановити чи існують будь-які сумніви в продовжені безперервної діяльності економічного суб’єкта в майбутньому, тобто виявити й оцінити ознаки (критерії) імовірності банкрутства підприємства.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», визначає такі поняття:

· неплатоспроможність – неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і боргів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;

· боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неплатоспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

· банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовільнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

· суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неплатоспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом.

Основна мета проведення аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства – обґрунтування рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним згідно чинного законодавства (рішення про неплатоспроможність підприємства приймаються за умови визнання структуру балансу незадовільною).

Незадовільна структура балансу – це такий стан майна й зобов’язань боржника, коли за рахунок власного майна він неспроможний забезпечити своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності такого майна. Для задовільності структури балансу загальна вартість майна повинна як мінімум дорівнювати загальній сумі зобов’язань боржника або перевищувати її.

Економічні результати діяльності будь-якого господарського суб’єкту підлягають коливанням і залежать від багатьох факторів. У більшості підприємств відбуваються стадії підйому та спаду, а деякі з них наближаються до банкрутства або банкрутують.

Причини підйомів і спадів у діяльності підприємства розглядаються як дія цілого ряду факторів: зовнішніх по відношенню до нього (на них підприємство не може впливати або його вплив може бути слабким) та внутрішні (залежать від організації роботи самого підприємства.

Основні фактори узагальнено у табл.. 3.1

Таблиця 3.1

Фактори, які впливають на банкрутство підприємства

Виділити пріоритетність факторів неможливо. У значній мірі діють зовнішні фактори й серед них головний – політична, економічна та фінансова стабільність, що призводить до невпевненості введення діяльності та й взагалі неплатоспроможності суб’єктів господарювання.

3.2 Типи аналізу фінансового стану підприємств та оцінка можливого банкротства

Аналіз фінансового стану підприємства можна поділити на два типи:

· діагностичний – здійснюється з метою визначення рівня платоспроможності підприємства;

· поглиблений – приводиться з метою виявлення причин фінансової кризи підприємства й можливих шляхів її усунення.

Відповідно до Методичних рекомендацій встановлюється ступень неплатоспроможності підприємства та момент відновлення платоспроможності. Останній – особливо важливий, оскільки законодавства санація вважається виконаною, якщо підприємство відновило свою платоспроможність.

У Методичних рекомендаціях визначається 3 види неплатоспроможності (або рівня неплатоспроможності):

· поточна;

· критична;

· надкритична.

Рівень платоспроможності визначається на підставі даних балансу та звіту про фінансові результати. Здійснювати діагностичний аналіз необхідно кілька разів. Діагностичний аналіз необхідно проводити у наступних випадках:

· на підготовчому етапі: по-перше, з метою з’ясування дійсного стану підприємства. При цьому кількість звітних періодів визначається самостійно виходячи зі здорового глузду, наявності часу тощо; по-друге, перед подачею заяви до суду. Рівень платоспроможності при цьому розраховується не менше, ніж за 6 місяців до порушення справи про банкрутство, тобто за два останні звітні квартали;

· на етапі розпорядження майно – на дату порушення справи про банкрутство та на дату проведення зборів комітету кредиторів, на яких визначатиметься можливість санації;

· на етапі санації – на дату початку виконання плану санації і потім щоквартально на кожну звітну дату аж до закінчення справи про банкрутство, тобто останній раз – на дату складання звіту керуючого санацією.

Виділяють критерії формалізованого і неформалізованого характеру, за якими підприємство може бути визнане неплатоспроможним або банкрутом.

Для прогнозування і оцінки потенційного банкрутства економічного суб’єкта необхідно використовувати такі економічні моделі:

1. Двохфакторна модель оцінки ймовірності банкрутства.

2. Оцінка імовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана.

3. Модель Конана і Гольдера.

4. Модель Спрингейта.

5. Модель Р. Ліса для оцінки фінансового стану підприємства.

6. Прогнозна модель Таффлера.

7. R-модель прогнозу ризику банкрутства.

8. Модель Фулмера.

9. Узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції.

Розглянемо оцінку імовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана.

Z-рахунок Альтмана. Ця методика запропонована в 1968 р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом.

Для розрахунку даного показника в результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів щодо 66 підприємств було відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільш характеризують прибутковість капіталу та його структуру із різних позицій.

Для того, щоб прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують пятифакторну модель Z-рахунку:

Z = 1,2 * К₁ + 1,4 * К₂ + 3,3 * К₃ + 0,6 * К₄ + 0,999 * К₅ (3.1)

де К₁ , К₂ , К₃ , К₄ , К₅ – коефіцієнти:

; (3.2)

; (3.3)

; (3.4)

; (3.5)

; (3.6)

У моделі, що розглядається, перший фактор характеризує платоспроможність підприємства; другий і четвертий – відображають структуру капіталу; третій – рентабельність активів; п’ятий – оборотність засобів.

Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 0,999 – вибрані емпірично на підставі статистичних даних про банкрутство підприємств за 22-річний період.

Проведемо прогноз імовірності банкрутства на «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» за 2006-2008 роки.

Таблиця 3.2

Прогноз імовірності банкрутства

На кінець 2008 року «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» має незадовільну структуру балансу, адже взагалі відсутня можливість терміново погасити свої поточні зобов’язання за рахунок оборотних засобів (К₁ зменшується). Дана ситуація свідчить про неефективне управління підприємством. Використання трудових, майнових, фінансових та інших ресурсів.

Підприємство отримує збитки від інших видів діяльності (показник рентабельності активів, обрахований через прибуток від реалізації продукції і чистий прибуток у 2008 р. варіює на 0,74 пункта).

На 1 грн. активів підприємство отримує у 2007 р. в порівнянні з 2008 р. відповідно 0,26 і 0,09 грн. валового прибутку. Зменшення свідчить про погіршення ділової активності підприємства.

Підсумовуючи всі дані, можна дійти висновку про нераціональне розміщення капіталу підприємства та що на кінець 2008 року існує дуже висока імовірність банкрутства підприємства.

Окрім формалізованих ознак, які дозволяють віднести підприємство до фінансово-неспроможного, існують різноманітні неформалізовані критерії, що дають можливість прогнозувати імовірність потенційного банкрутства підприємства, серед яких виділяють основні та допоміжні.

До основних відносяться показники з низьким (несприятливим) рівнем або динамікою, які сьогодні або в найближчій перспективі можуть призвести до банкрутства. До їх числа відносять:

· прострочену кредиторську заборгованість по кредитах банку та позиках;

· низьку якість дебіторської заборгованості;

· тенденцію зниження коефіцієнту автономії і досягнення його критичного рівня;

· тенденцію зниження коефіцієнту ліквідності;

· дефіцит власного оборотного капіталу;

· низьку якість прибутку або значні збитки.

До допоміжних критеріїв можна віднести показники та неформалізовані ознаки, низький (несприятливий) рівень або динаміка яких не є підставою для розгляду поточного фінансового стану як критичного, але вони сигналізують про можливість різкого його погіршення, якщо не будуть прийняті відповідні заходи. До них можна віднести:

· порушення ритмічності виробництва;

· тривалі зупинки виробництва;

· непередбачливу інвестиційну політику;

· участь у судових розглядах сумнівного характеру.

Перераховані основні та допоміжні критерії використовуються при внутрішньому (для своєчасного прийняття відповідних заходів щодо усунення виявлених симптомів) та зовнішньому (для адекватної оцінки укладених або передбачуваних договорів) аналізу.

3.3 Напрями фінансового оздоровлення підприємства

Важливою передумовою вибору дійових заходів відновлення платоспроможності боржника і розробки програми санації (оздоровлення) є проведенням поглибленого комплексного аналізу операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Такий аналіз дозволяє оцінити перспективи розвитку, внутрішні резерви фінансових ресурсів, залучення інвесторів для розширення обсягів і номенклатури випуску продукції, підвищення рівня її конкурентоспроможності.

Система захисних фінансових механізмів при симптомах банкрутства залежить від масштабів кризової ситуації. При легкій фінансовій кризі потрібно проаналізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати грошові потоки (надходження і витрачання). Глибока фінансова криза на «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» вимагає повного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів забезпечення фінансової стабілізації. Повна фінансова катастрофа передбачає пошук ефективних форм санації.

Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства насамперед повинні бути спрямовані на відновлення платоспроможності підприємства. Для усунення поточної неплатоспроможності на «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» рекомендується провести оперативні заходи з метою стабілізації фінансової ситуації, зокрема:

· скоротити по можливості поточні витрати, що в певній мірі призупинить зростання фінансових зобов’язань;

· реалізувати окремі види активів, що призведе до збільшення позитивного грошового потоку.

Після цього доцільно реалізувати тактичні заходи, спрямовані на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.

Зміцнення рівня фінансового стану підприємства залежить від повноти досягнення тактичної мети. В умовах кризи, яка супроводжує перехідний період, основними тактичними цілями є:

1. Відновлення фінансової стійкості підприємства, а саме:

· збільшення обсягу позитивного грошового потоку;

· зниження обсягів споживання інвестиційних ресурсів підприємства у поточному періоді.

2. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання шляхом:

· збільшення темпів приросту обсягів реалізації продукції;

· перегляду окремих напрямків фінансової стратегії підприємства.

У практиці фінансового менеджменту є три види механізмів фінансової стабілізації: оперативний, тактичний і стратегічний. Усі вони поділяються на захисні та наступальні.

Оперативний механізм належить до захисної реакції підприємства, тобто передбачає різке скорочення витрат (постійних і змінних), зменшення цін, звільнення робочих.

Тактичний механізм – це щось середнє між захисною та наступальною стратегією.

Наступальну стратегію відображає тільки стратегічний механізм, він підштовхує підприємство до агресивних дій, тобто до збільшення цін, витрат, модернізації оснащення на підприємстві, до зміни або пошуку нових ринків збуту, вивільнення робочих місць

Одна з важливих проблем для підприємства – зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов’язань. Це можна зробити декількома способами.

Зменшення внутрішніх поточних зобов’язань можна провести через зниження витрат на придбання палива, енергії, на ремонтні роботи, через зниження рівня заробітної плати робітникам (або збереження її на тому ж рівні за рахунок скорочення штату працівників), через зниження обсягів виробництва.

Щоб зменшити зовнішні поточні зобов’язання, треба домовитися з постачальниками про продовження термінів оплати заборгованості за сировину, матеріали, паливо або провести розрахунки не грошима, а продукцією, яку проводить підприємство. Якщо підприємство має банківські кредити, їх треба продовжити, бажано без збільшення відсотків за користування кредитом.

Наступне важливе завдання – збільшення суми грошових активів. Збільшити суму грошових активів можна завдяки таким заходам:

· реалізації всіх товарів, які мають попит у споживачів;

· скорочення термінів надання товарів з відстроченням платежу;

· використання реалізації продукції тільки за попередньою оплатою;

· скорочення залишків товарів або продукції на складах.

Використавши всі ці заходи, підприємство може усунути поточну неплатоспроможність і підняти значення коефіцієнта абсолютної ліквідності до значення, більшого ніж одиниця, тобто вище, ніж нормативне значення.

Для забезпечення фінансової стійкості та незалежності підприємства треба звернути увагу на використання прискореної амортизації, яка дасть можливість одержати додаткові кошти, реалізувати старе майно, використати систему знижок і націнок залежно від групи товарів, їх кількості, терміну придатності, збільшити швидкість використання активів, реалізувати частину власних виробничих фондів, а з часом поповнити їх новим, модернізованим устаткуванням на умовах лізингу.

До основних напрямів фінансової стабільності на «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» слід віднести:

1. Оптимізацію структури активів. Вона передбачає раціональне розміщення капіталу в активах, перш за все, власного. Частину необоротних активів і оборотних коштів доцільно привести до оптимальної їх величини, обумовленої планом фінансово-господарської діяльності з таким розрахунком, щоб прогнозована фондовіддача забезпечувала отримання прибутку, достатнього для самофінансування господарського суб’єкту. Прогнозування фондовіддачі може вестися за структурними одиницями на багатоваріантній основі з урахуванням кон’юнктури ринку і конкурентоспроможності підприємств.

Одночасно слід зазначити, що ефективне використання основних фондів вимагає значних інвестицій в оборотні кошти.

Тому на базі тимчасово збиткових структурних підрозділів підприємства доцільно створювати госпрозрахункові відособлені підрозділи із залученням додаткових, пайових внесків на формування власних оборотних коштів у розмірі, не меншому ніж 50% від загальної потреби в оборотних коштах. Паралельно доцільно проводити реструктуризацію активів шляхом передачі об’єктів, які не можуть бути використані ефективно, в оперативну оренду або їх продаж на аукціоні. Засоби від реалізації основних фондів слід спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів.

2. Ресурсне збалансування процесу формування і відновлення основних фондів. Воно передбачає економічно обґрунтований вибір інвестиційних проектів та балансову ув’язку капітальних вкладень із джерелами їх формування. Це дає можливість закладення основ ефективного використання основних фондів уже на стадії їх проектування, забезпечення належної окупності капітальних вкладень і недопущення іммобілізації власних засобів з оборотного капіталу на капіталовкладення.

3. Ресурсне збалансування кругообігу оборотних виробничих фондів та фондів обернення. Воно досягається шляхом визначення оптимальної потреби в оборотних коштах, необхідних для виконання прогнозованих обсягів діяльності та її ув’язки з реально можливими джерелами формування оборотних коштів.

Потреба в планових оборотних коштах визначається шляхом нормування (методом по-елементного розрахунку норм і нормативів або за допомогою коефіцієнта завантаженості сукупного обернення оборотними коштами).

4. Збільшення величини та частки власних засобів у обігу. Кожному господарюючому суб’єкту необхідно поклопотатися, щоб не менш ніж 50% запланованих оборотних коштів формувалися за рахунок власних засобів. Це забезпечить йому певну фінансову стійкість і платоспроможність, створити реальну можливість залучення в обіг банківського і комерційного кредитів.

5. Зниження затрато ємкості обертання. Оптимізація витрат, зведена до економічного виправданого мінімуму, сприяє зростанню рентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому підприємству необхідно налагодити економічно обґрунтоване планування витрат, збалансувати витрати з прогнозованими доходами з таким розрахунком, щоб підприємство одержувало прибуток, достатній для самофінансування.

6. Перехід на ринкове ціноутворення. Ринкове ціноутворення ставить в обов’язок підходи до формування ціни зважено, з урахуванням попиту і пропозиції, з орієнтацією на цінового лідера й аналогічні за якістю товари. За допомогою ціни і якості товару слід поступово завойовувати ринки збуту.

7. Ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства. Упровадження стратегії фінансового оздоровлення можливе за наявності фінансової служби, що структурується, здатної налагодити економічно обґрунтоване фінансове планування і прогнозування, професійно виконувати оперативну фінансову та контрольно-аналітичну роботу, надавати консультативну, методичну й організаційну допомогу структурним підрозділам.

Таким чином, зміцнення фінансового стану, зростання фінансової незалежності та платоспроможності підприємства можна досягти чисельними заходами. Вони дають можливість істотно збільшити обсяг грошових коштів, зменшити кредиторську заборгованість, а отже, підвищити фінансову стійкість підприємства.

ВИСНОВКИ

У даній роботі були розглянуті основні положення виробничо-економічної й фінансової діяльності вугільного підприємства «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна», а також особливості аналізу фінансово - господарської діяльності шахти.

У результаті аналізу встановлено: шахта в чинність складних гірничо-геологічних, технологічних і технічних умов, незабезпеченості трудовими, виробничими й матеріальними ресурсами працює напружено.

Проаналізувавши діяльність «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» у 2006– 2008 роках можна зробити наступні висновки: на 24,8% (на 13 тис. тонн) збільшився обсяг товарної продукції, що у грошовому вираженні (у оптових цінах) становить 38,3% (на 5500 тис. грн); обсяг реалізації продукції в 2008 році в порівнянні з 2007 роком збільшився на 5416 тис. грн. або на 37,8%, що позитивно вплинуло на збільшення суми прибутку; порівняно з 2007 роком реалізація збільшилася на 27,5% (на 12,6 тис. тонн), що у грошовому вираженні (у оптових цінах) становить 37,8% (5416 тис. грн). Збільшення обсягу реалізації позитивно вплинуло на зменшення збитків підприємства.

Аналіз даних, відбитих у фінансовій звітності шахти, дозволив визначити поточний фінансовий стан, визначити структуру активів, співвідношення між заборгованістю і активами підприємства, величину дебіторської і кредиторської заборгованості.

Проаналізувавши фінансовий стан підприємства можна зробити висновки: на кінець 2008 року коефіцієнт автономії зменшився на 0,51 і склав -0,90, а це є негативною тенденцією; коефіцієнт маневреності власного капіталу у 2008 році в порівнянні з 2006 роком зменшився на 1,14, що означає, що власний капітал не покриває жодної частини поточних активів; значення коефіцієнту абсолютної ліквідності «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» дорівнює нулю, це означає, що підприємство не має наявних грошових коштів для погашення своїх зобов’язань негайно.

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Але в нашому випадку «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» збиткова у зв’язку з тим, що не реалізується вугілля і тому немає ніяких доходів.

«Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» не являється прибутковим підприємством, для цього щоб воно булу прибуткове треба розробити методи підвищення ефективності підприємства.Важливим елементом, який забезпечує підвищення ефективності виробництва є кадрова робота на підприємстві.

Правильне використання принципів організації виробництва, оптимальні системи і процедури, грають важливу роль.

Але виробничий успіх залежить від людини, її знання, кваліфікації, дисципліни та мотивації.

Рівень витрат визначає величину прибутку і рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямків удосконалення економічної діяльності підприємства.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

Необхідне зниження собівартості за рахунок скорочення витрат на видобуток вугілля. Виробнича потужність використовується не повністю на 8,8%. Для збільшення ефективності використання виробничої потужності шахти на досягнутому рівні, поліпшення умов праці і техніки безпеки необхідні фінансування для:

1. Проведення підготовчих вибоїв.

2. Модернізації внутрішахтного транспорту (заміна конвеєрних стрічок й електровозів).

3. Введення нової техніки

Це дозволить підтримувати використання виробничої потужності на досить високому рівні, знизити собівартість готової вугільної продукції і збитки підприємства.