Calluna vulgaris (L.) Hull
.
—
верес звичайний.
Рос. назва: вереск
обыкновенный.
Родина:
Ericaceae
— вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIIIі IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).
Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.
Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.
Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.
Equisetum arvense L.
—
хвощ польовий.
Народна назва: сосонка польова.
Рос. назва: хвощ
полевой.
Родина:
Equisetaceae
— хвощеві.
Багаторічна трав'яниста рослина з чорнуватими підземними і надземними стеблами, членистими кореневищами, на яких можна знайти круглі бульбочки, немовби горішки. Ці горішки їстівні (особливо печені) борошнисті, за смаком трохи нагадують картоплю. Стебла двоякого виду: спороносні з'являються рано навесні, негалузисті, заввишки 10—25 см, червонувато-білі соковиті, з великими піхвами, з 8—9 зубцями на кожному членику стебла, на верхівці несуть овально-циліндричний спороносний колос; неплідні (вегетативні) стебла розвиваються пізніше. Вони галузисті, заввишки до 50 см, тверді, борозенчасті, членисті і з піхвами, які мають 3—9 чорних зубців з білою облямівкою. Гілки розміщені кільцями у вузлах стебла, іноді утворюють вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, найчастіше прямостоячі (на відміну від інших видів хвоща), борозенчасті, на піхвах 4—5 зубців. Спори з'являються у IV—V.
Росте на парових полях, на луках, часом як бур'ян у посівах (особливо багаторічних трав), на пісках, вздовж річок, у вологих світлих лісах. Поширений по усій республіці.
За нашими даними, напар або відвар хвоща у кількості 10 до 30 г сухої рослини на 1 л води приймають до 3 склянок протягом дня. Вважається, що вживання хвоща сприяє видаленню ниркових каменів, зменшує біль в ділянці міхура, збільшує виділення сечі, зменшує набряки, пухлини, зменшує кількості білка в сечі, очищає сечоводи від усяких шлаків. Можна думати, що цим самим хвощ поліпшує загальний стан обміну речовин, бо впливає на печінку, селезінку і кишечник. Хвощ вважається необхідним компонентом у сумішах для лікування подагри і ревматизму, а також при хворобах, які супроводжуються набряками й застійними явищами. Інколи застосовують хвощ як кровоспинний засіб.
Humulus
lupulus
L
—
хміль звичайний.
Рос, назва:
хмель обыкновенный.
Родина:
Cannabaceae
— коноплеві.
Багаторічна відома рослина. Щороку навесні з кореневищ виростають довгі, іноді до 18м, виткі, шорсткі від гачкуватих причіпок, шестигранні, всередині порожнисті стебла, що на зиму відмирають. Корені заглиблюються в грунт іноді більш як на 3 м. Кореневища являють собою підземні видозмінні пагони з бруньками, розташованими в їх вузлах. Відома рослина поширена повсюдно, крім степових південних районів. Культивується, Дико росте в зарослих чагарниками заплавах річок, над ярами, у видолинках, на лісових галявинах. Рослина дводомна Культивуються тільки жіночі екземпляри, Чоловічі навкруги плантацій навіть винищуються, бо запиленням псують товарний хміль.
Збирають (рідко) молоді пагони, але передусім у серпні шишки хмелю, коли вони достигають, В цей час вони зелено-золотистого кольору з характерним хмельовим запахом, при здушуванні пружинять. Лусочки шишок хмелю, переважно при основі, вкриті жовто-золотистими залозами, що у виді жовтого порошку осипаються. Це і є
лупулін. Містить ефірну олію (до 1%),
смолу, віск, гіркі речовини, жовту барвну речовину.
Шишки хмелю вживають при запаленні нирок, при водянці, при подразненні сечового міхура і в сумішах з цими лікувальними рослинами. Застосовуються при катарах шлунка, захворюваннях жовчного міхура і печінки, при нервовому безсонні; для пом'якшувальних компресів і припарок на чиряки, нариви і виразки як заспокоюючі біль.
|
