Реферат
на тему:
Рима. Види рим. Способи римування
Рима
(гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою
(лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима
— явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
Функції рими:
1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;
2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови;
3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;
4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи.
В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи.
...Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).
ВИДИ РИМ
Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»).
Рими класифікуються
:
1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на
:
— окситонні (чоловічі);
— парокситонні (жіночі);
— дидактичні;
— гіпердактилічні.
Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.
Окситонною (чоловічою)
називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).
Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.
Парокситонною (жіночою)
називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
Тихий сон на горах х
Ù
дить,
За рученьку щастя в
Ù
дить.
І шумлять ліси вже тúхше,
Сон мені квітки колúше.
Спіть, мої дзвіночки сúні,
Дикі рожі в полонúні!
(О. Маковей. «Сон»).
Дактилічною
називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:
Гори багрянцем кривавим спалáхнули,
З промінням сонця західним прощáючись,
Так моє серце жалем загорíлося,
З милим, коханим моїм розлучáючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).
Гіпердактилічною
називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:
Як була я молодою препод
Ù
бницею
Повісила фартушину над вік
Ù
нницею.
(Т. Шевченко. «Гайдамаки).
Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кíшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмíшечкою.
Рима в непарних рядках чоловіча (бувá — сховá), а в парних — гіпердактилічна (кíшечкою — усмíшечкою).
Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок.
Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
Тут чергуються жіночі рими (будý — забýде) з чоловічими (нí, чужинí, менí) і дактилічною (однаковíсінько), і вірш не звучить монотонно.
2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів
:
а) за повнотою суголось
:
точною
називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою;
неточною
(приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:
хвúлі — долúні, прилітáють — складáю,
ожерéдами — всерéдину
.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом
:
красúва — невгасúма, сідáє — куняє,
наскрíзь — побúйсь
.
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом
:
рýнами — ворýнами, кадр — кедр,
москíт — мускáт, р
Ù
ків — рукáв
.
б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими
:
багаті
— збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнúцтво, корÙна — ворÙна, кільцé — сільцé, красá — росá, веслÙ — понеслÙ). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;
бідною
називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:
сівбá — боротьбá, крупá — совá, менé — тебé — себé,
люблю — молю — мою
;
в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими
:
прості
— це такі рими, які складаються з двох слів:
гр
Ù
ші — хор
Ù
ші, рýки — крýки
;
складні
— це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені
;
омонімічні
— це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?»
— народний каламбур;
г) залежно від місця у рядку рими бувають
:
прикінцеві
— римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотá — високі налива житá»
(М. Рильський);
внутрішні
— римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає...»
(Т. Шевченко);
д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні
(одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:
— іменникові
(хáти — палáти, грач — помагáч);
— прикметникові
(чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий);
— дієслівні
(пúше — колúше, почувáти — ночувáти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні
рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голуб
Ù
ю
,
розгорнула наді мною зір невидані світú
,
і дорогою ясною кличе, манить за соб
Ù
ю
,
щоб нервовою ходою міг за нею я пітú
...
(В. Сосюра. «Ніч»).
Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голуб
Ù
ю
(прикметник) із соб
Ù
ю (займенник), а світú
(іменник у множині) з пітú
(дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.
Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними
. Протилежні їм рими є вишуканими
. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.
|
