— Sorbus auciiparia L.
Родина розоцвітих
— Rosaceae.
Дерево заввишки 4—15 м.
Кора гладенька, сіра. Гілки пухнасті, бруньки повстянисті, чорвувато-фіолетового кольору, конусовидні. Листки чергові, неяарнонір-часті. Квітки дрібні, білі, запашні, зібрані у густі щитки. Плід — ягодоподібний, дрібний, соковитий, кулькоподібний, блискучий, оранжево-червоний, на смак гіркий, терпкий, після заморожування приємний гіркувато-кислий. Ягоди зібрані у щитки. Горобина — добрий медонос.
Цвіте у травні—червні. Плодоносить наприкінці серпня — у вересні, залишаються плоди до пізньої зими.
Росте на сонячних галявинах, на узліссі, на скелястих і кам'янистих схилах, крутих берегах рік, у дрібнолистяних і хвойних лісах, у перелісках і чагарниках. Культивують горобину у парках і садах як декоративну рослину.
Райони поширення — вся територія СРСР, особливо Сибір, крім Крайньої Півночі. У Криму росте особливий вид горобини з великими грушовидними плодами (S. do-mesticaL.)
Для виготовлення ліків використовують плоди (ягоди) горобини.
Збирають достиглі плоди, зриваючи їх з плодоніжок, наприкінці серпня і у вересні—жовтні, зрізуючи щитки. Відбирають стиглі плоди і сушать, попередньо прив'яливши,
в сушарках, у нежаркій печі, на листах, решетах (розстилають тонким шаром і часто перемішують).
Містить вітамін С (до 160 м г%),
каротин, цукор, гіркі і дубильні речовини, яблучну і лимонну кислоти. В насінні є амігдалін і жирна олія.
З наукової точки зору у горобині цінують в'яжучу (протипроносну) і вітамінну дію. Плоди горобини становлять певний інтерес для харчової промисловості (свіжі плоди можна зберігати всю зиму у льохах), вони входять до складу полівітамінних сумішей, з них виготовляють сиропи, варення, пастилу. У народній медицині плоди горобини здавна використовують для лікування цинги, як сечогінний і кровоспинний засіб, у випадку захворювання печінки, при геморої.
Застосовують як сечогінний засіб — настій або відвар з 1 столової ложки ягід горобини на 1 склянку води п'ють по 1 столовій ложці '3—4 рази на день або п'ють настій суміші (по ½ столової ложки ягід горобини і шипшини) на 2 склянках води по ¼ склянки 2—3 рази на день.
Калина
звичайна
— ViburnumopulusL. Народні назви: калина, лісова красуня.
Родина жимолостевих — Caprifoliaceae.
Невисокий (до 5 м),
дуже гілчастий кущ. Кора зморшкувата, бурувата. Листки супротивні, три- і п'ятилопатеві завдовжки 5—8 см,
крупнозубчасті, на верхівці загострені, зверху майже голі, зісподу — опушені. Квітки білі, зібрані у щитковидні суцвіття. Плід — соковиті, овальні, яскраво-червоні їстівні ягоди з кісточкою всередині.
Цвіте у травні — червні, плодоносить у серпні—вересні.
Росте в підлісках мішаних і листяних лісів, чагарникових заростях, у ярах, на берегах річок і схилах гір.
Райони поширення — середня смуга лісової і лісостепової зон Європейської частини СРСР, Кавказ, Сибір, Середня Азія. Збирають і заготовляють на Україні (Крим), в Башкирії, Білорусії.
З лікувальною метою використовують кору калини. Кору збирають з молодих стовбурів і гілок напровесні і на початку літа (квітень, травень, червень) — у період руху соків, коли між корою і деревиною є волога і кора легко відокремлюється від деревини. Здирають кору з калини так само, як і з крушини. Кору можна здирати також восени із зрубаних товстих гілок.
Сушать кору на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, чи сушарках при температурі 40—45° С, розкладаючи її так, щоб трубочки не потрапляли одна в одну. Запах калини своєрідний, слабкий, на смак вона гіркувата, терпка. Висушена кора зеленувато-сірого кольору, внутрішній бік — червонуватий.
У коренях і гілках калини є глюкозид вібурнін і понад 6% смоли, яка містить органічні кислоти (оцтову, пальмітинову і мурашину), дубильні речовини та інші речовини, що виявляють тонізуючу дію на матку, зменшуючи кровотечу.
У ягодах калини є вітамін С; їх використовують у сумішах, чаях.
У медичній практиці калину використовують як кровоспинний засіб у випадку кровотечі з матки, надмірних болісних менструацій і геморою. Калина має деякі в'яжучі і заспокійливі властивості.
Застосовують: 1) під наглядом лікаря у випадку кровотечі з матки і надмірних, болісних менструацій — відвар 1 столової ложки калинової кори на 1 склянку води п’ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; рідкий екстракт п'ють по 20—30 крапель 3 рази на день; суміш з 1 столової ложки екстракту калинової кори і 1 столової ложки рідкого екстракту трави грициків п'ють по 30 крапель 3 рази на день (їх можна купити в аптеці);
2) у випадку геморойної кровотечі — відвар 1 столової ложки кори на 1 склянку води п'ють по 1 столовій ложці 3 рази на день (або використовують готові аптечні свічки, приготовлені з екстракту калинової кори).
Мати-й-мачуха
(підбіл) — TussilagofarfaraL. Народні назви: білі листки, білпух.
Родина складноцвітих — Compositae.
Багаторічна трав'яна рослина. Кореневище галузисте, повзуче. Напровесні на стеблах з'являються поодинокі, дзвоникоподібні квіткові кошики, що складаються із золотаво-нсовтих язичкових і трубчастих квіток. Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу біло-повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.
Цвіте у березні—травні (перша квітка з'являється до появи листків).
Росте на глиняних і піщаних грунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничному насипі, по берегах рік і струмків, у хвойних лісах.
Для виготовлення ліків використовують квітки і листки підбілу.
Збирають квітки напровесні (березень—квітень) на початку цвітіння, в суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не слід плутати з квітками кульбаби. Листки зривають у червні до половини черешка, коли вони ще порівняно малі і зверху на них е темно-зелений цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки а бурими плямами (іржею) і змішувати з листками білокопитника і т. д.
Квітки і лиетя сушать на вільному повітрі, на горищі, під залізним дахом, у приміщенні, що провітрюється, розклавши квітки тонким шаром, а листки — по 1—2 на папері. На смак листя гіркувате, без запаху.
Зберігають підбіл у сухому місці.
У листках і квітках підбілу є слизові речовини, вуглеводиста речовина інулін, дубильні речовини, ефірна олія, гіркий глюкозид туси-лягін, вітамін С, каротин, фітостерини фарадіол і тараксантин тощо. У народній медицині відвар з підбілу давно використовувався для лікування дихальних шляхів (бронхітів) як відхаркувальний і потогінний засіб, для лікування катарів шлунка.
Застосовують як відхаркувальний і протикашлевий засіб — відвар 1 столової ложки листя на 1 склянку води п'ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день або п'ють настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки листя підбілу, 2 столові ложки подорожника, 2 столові ложки локриці — солодкого кореня) на 2 склянках води по ½ склянки 3—4 рази на день.
Листки підбілу входять до складу грудних чаїв № 1 і 2 і потогінних чаїв № 2 і 4.
|
