| Реферат з біОЛОГІЇ
На тему:
Перший місяць осені за календарем – вересень. Тихі задушливі вересневі дні ще теплі, наче літні. Та подих осені вже відчутний у верченій і нічній прохолоді. День народжується в осінньому серпанку, але поступово туман зникає розсіюється. Нерідко початок вересня дівує своїм теплом, яскравістю, здається, літо повернулося. Сонце ще довго сяє на ясному небосхилі, то воно вже не таке гаряче, як влітку, а ніжно-ласкаве, лагідне. Повітря прозоре й легке в ньому далеко чути кожен звук. Проте зменшення світла і зміна кольорів у природі вказують на осінь.
Вітер підхоплює крилаті насінини берези й липи, клена і сосни й переносять їх на парашутиках з легких пушинок подорожують з місця на місце й насінини кульбаби та осоту.
Помітно скорочується день. 23 вересня по всій земній кулі день дорівнює ночі – рівно по 12 годин кожний. Тому й звуть його днем осіннього рівнодення. Після нього ніч стає довшою, а день зменшується. Настають короткі осінні дні.
Жовтень – наступний місяць осені. Назва його пов’язана з кольором, що переважає в цей час у природі. Листя на більшості дерев, трави та багато інших рослин розфарбував жовтень в усі відтінки жовтого й червоно кольорів.
Пагорби й схили відсвічують багряно-жовто-золотистими барвами. Вітер починає зривати яскраве листя з каштанів і кленів, осик і берізок. Відцвіло на озерах латаття. На осінніх полях і луках стало зовсім порожньо. Більшість квітів уже відцвіла і розсіла своє насіння. Лише подекуди ніжне синювато-лілове суцвіття свербіжниці прикрашає луки. ЇЇ маленьке суцвіття нагадує айстри. Зустрічаються ще зрідка і яскраво-жовті блискучі квітки золотавих калюжниць. Неподалік од них розкидані купками братки їхні біло-жовто-фіолетові малесенькі пелюстки виглядають поміж травою. Це вони вдруге зацвіли серед осені. А на газонах та в садках ще милують око різнокольорові хризантеми: білі, рожеві, блідо-фіолетові, золотисто-червоні.
Короткі дні у листопада. Вранці стеляться над землею білі тумани. Пізньої осені на болоті достигає журавлина. Її красиві червоні ягідки видно здаля – лежать собі зверху на купині. Журавлина зовсім не боїться морозів, тому збирають її пізно восени чи навіть узимку.
Листопад – ворота зими. Нерідко буває, що й сніжок випаде.
Дивні перетворення відбуваються у лісі. На куща крушини глянцеві чорні ягоди. Поряд з достиглими є немало напівстиглих – червоних і зовсім зелених, а на окремих гілочках подекуди ще білесенькі квіточки. На ліщині де-не-де помітні останні горішки. Часом на лісових галявинках вогником спалахнуть квітки льону.
У кінці вересня–жовтня завершуються чарівні дні бабиного літа. Готується до відльоту птаство, бо вже зникли комахи, отже для пернатих стало значно менше їжі, а незабаром, ще одне лихо – холоди. Наближається час відльоту в теплі краї.
Птахи восени відлітають по-різному: дрібні – великими зграями, качки – прямою шеренгою, гуси – вервечкою, а журавлі – довжелезним кутом, або “ключем”, як це часто називають у народі.
А до наших країв прилетять красуні омелюшки. Вони холоду не бояться, харчуватимуться улюбленою стравою – горобиною. З’являться і гарненькі маленькі чечітки з далекої Півночі. З лісу ближче до людей наблизяться червоногруді снігурі і чубата синиця, яку прозвали гренадеркою. В ялинниках з’являться шишкарі.
Готуються до зими й трударі-бобри. Звалить дерево, перегризуть своїми міцними зубами на шматки, сплавлять їх, річкою у свої хатки. Нерідко трапляється, що їхні сусіди – лосі й зайці – об’їдають кору підготовлених до зими дерев. Тоді бобрам знову доводиться братися до роботи.
У букових і дубових лісах стадами збираються кабани, щоб перед зимою нагуляти собі для тепла трохи жиру. У жовтні-листопаді линяють куниці, лисиці, тхори, змінюючи своє хутро на зимове – пухнастіше й тепліше.
Борсук восени теж запасається жиром, споживаючи для цього жуків, ящірок, ягоди й плоди. Потім згребе до себе в нору опале листя, зробить теплу постіль і ляже на зиму спати.
Жовтогруді лісові миші наповнюють свої нірки насінням кленів, бруслини, жолудями, горіхами. Підземний звірок – сліпень заносить у спеціальні комори цибулини трав, корінці дерев. А якщо поблизу є город то поспішає поповнити свої запаси картоплею. Немало її наховає у своєму кублі і водяний щур. Безперестанку з поля до нірки бігає з роздутими щоками хом’як. Зернини він носить в особливих защічних мішках. Цей гризун глибоко під землею, зберігає іноді близько півпуда добірного зерна.
Чималі запаси жолудів заготовляють сойки – адже у вирій вони не відлітають. Про чорний день їжу іноді ховають також і хижі звірі та птахи. Сорокопуд, скажімо, наколює на голки чагарників комах, мишенят, ящірок. Сови, коли випаде вдале полювання, ховають у дуплах пійманих мишей, полівок. Горностаї витягують на берег про всяк випадок жаб. Напіввисохлі жаби, буває, лежать під снігом усю зиму. А в голодний передвесняний день горностай розшукує і ласує ними.
Білки, сойки, горіховки заносять жолуді, горіхи далеко від плодоносних дерев. Частину своїх запасів вони не знаходять. А наступної весни за сотні метрів, а той за кілька кілометрів, на місцях забутих “комор” виростуть молоденькі дубки чи кедри.
Так мимоволі тварини розводять на нових земля ліси.
|
