| В даній роботі здійснюється зіставний аналіз категорії фантастичного в повісті «Вій» М. В. Гоголя та оповіданні «Венера Ільська» П. Меріме.
Обидва твори описують надзвичайні явища, які натякають на існування іншого містичного світу. Для правильного аналізу спочатку необхідно визначити поняття фантастичного. Як говорить Тодоров, фантастичне – це завжди сумнів. Герої в звичайному світі стикаються з надзвичайними силами, але завжди залишається сумнів, можливість потрактувати події раціонально та логічно. Отже, фантастичне – це сумнів, що відчуває людина, яка знайома лише з законами природи, коли вона спостерігає надприродне явище. Вибір все одно лишається: дорівняти все до ілюзії, обману почуттів, продукту уяви, або ж повірити в те, що все це має місце в реальності. Питання лише в тому, хто відчуває сумнів: читач або персонаж. В «Венері Ільській» таке почуття відчуває і той, і інший. Головний герой до кінця не приймає того, що саме статуя вбила Альфонса, він лише розділяє «забобонний страх, що оволодів всім домом», так само і читач, він так і не дізнається: чи то дійсно була статуя, чи ні. У Гоголя зовсім інше. Герої сумніву ніякого не відчувають. Всі впевнені, що дівчина – відьма. Але читач лишається поза цієї впевненості. Такий ефект досягається завдяки останньому абзацу, де автор запевняє, що він лише описує те, що чув; в тій формі, в якій існує ця історія в народі. І читач залишається в сумніві: вірити чи не вірити. Отже, обидва твори зберігають головні ознаки жанру фантастичного. Імпліцитний читач виконує свою функцію інтегрування до світу персонажів, яка характеризується подвійним сприйняттям подій (через сумнів). Але в «Венері Ільській» сумнів є присутнім в самому творі серед персонажів, тоді як у «Вії» таке явище відсутнє.
Тепер перейдемо до понять «дивне» та «незвичайне». Вони не дорівнюють поняттю «фантастичне», бо пов’язані з певним вибором, з виходом зі стану сумніву, тобто з закінченням фантастичного. Дивне з’являється, коли інший світ приймається, а незвичайне – коли приймається рішення, що закони природи не порушені, і знаходиться раціональне пояснення. Більшість творів підтримують фантастичне лише частково, і в кінці все ж таки підводять до певного вибору. Але в двох наших творах фантастичне не вичерпується, та не приходить до кульмінації. Сумнів лишається з нами і після закінчення читання. Тому, якщо говорити про класифікацію Тодорова жанрових підрозділів (незвичайне в чистому вигляді, фантастично-незвичайне, фантастично-дивне, дивне в чистому видляді), то обидва тексти відносяться до фантастично-дивного підрозділу, тобто вони близькі до фантастичних в чистому вигляді творів.
Далі, імпліцитний читач може здійснювати свою функцію лише, якщо він відмовиться від поетичного та алегоричного потрактування твору. У випадку з Меріме ніяких проблем не виникає, а, читаючи Гоголя, виникає потяг до останнього способу потрактування. Що це за дивні імена: богослов Халява, філософ Брут, ритор Горобець? Читач постійно намагається проникнути до суті, зрозуміти чому той чи інший персонаж робить саме це, говорить саме так, має саме такий характер. Чи не є вони узагальненням цілого прошарку людей? Але алегорія тут ілюзорна. Автор нічим нам не вказує на неї, на необхідність її пошуку. Тому можна сказати, що і Гоголя неможна розуміти алегорично.
Перейдемо до фантастичного дискурсу. Структурна єдність фантастичного твору здійснюється завдяки трьом властивостям. Першою є використання фігурального дискурсу. Надзвичайне народжується в мові і за допомогою мови. У Меріме ми постійно зустрічаємо фігуральні вирази: начебто, було схоже на те, мовби. У Гоголя «можливість» подій не так виражена, бо герої не сумніваються в їх реальності. Друга властивість – розповідь від першої особи. Цей прийом є необхідним, щоб створити все ту ж атмосферу невпевненості. Читач обирає: вірити чи не вірити тому, що розповідає інший. У Меріме персонаж сам розповідає історію від своєї особи. Розповідь належить персонажу і має пройти перевірку на достовірність. У Гоголя розповідь веде оповідач, але він її переказує з того, що чув. А ці чутки також мають бути перевірені. Остання властивість – висхідний рух до кульмінації. Читача готують до ефектної кінцівки. У Гоголя ми рухаємося від недобрих передчуттів до вечері перед першою ніччю в церкві, коли філософ знайомиться з недобрими чутками про мертву панночку. Кульмінацією є воскресіння панночки, підтвердження чуток. У Меріме все починається з розповідей про статую, про її погляд, про те, як вона переламала ноги людині, а кульмінацією є оживлення статуї. Таким чином в структурі текстів ми бачимо підтвердження їхньої приналежності до жанру фантастичного і знаходимо спільні властивості композиції.
Тодоров поділяє фантастичні твори за двома тематиками: теми я і теми ти. Перша тематика має справу лише з особливостями сприйняття дійсності. Тут стираються межі між суб’єктом та об’єктом, простір та час перестають існувати в звичайному розумінні. Найчастіше описується світ наркомана, хворого або дитини. Друга тематика – це тема взаємодії персонажів з дійсністю. Твори, які я аналізую, відносяться до другої категорії. Персонажі приймають дійсність абсолютно нормально і вони вступають у взаємодію з нею. І за цим критерієм «Вій» та «Венера Ільська» виявилися схожими.
Після аналізу двох творі, які здавалися такими різними, ми можемо сказати, що вони мають багато спільного. І це спільне виходить з того, що вони належать до жанру фантастичної літератури. Цей жанр характеризує сумнів, пошук пояснення явищ, який здійснюється персонажами та імпліцитним читачем. При цьому в Гоголя відсутній сумнів персонажів, які повністю довіряють тому, що бачать та чують. Обидва твори я фантастично-дивними і сумнів не розвінчується після прочитання, він лишається. Фантастичне тут є невичерпним. Хоча в Гоголя є спокуса до алегоричного потрактування, вона не здійснюється; і обидва твори не виключають поетичне та алегоричне потрактування. Структурна єдність творів збережена повністю. Лише в Гоголя не так багато фігуральних дискурсів. І за тематикою твори відносяться до літератури з темою Ти. Отже, зіставний аналіз виявив, що «Вій» та «Венера Ільська» є чудовими прикладами жанру фантастичного в найбільш приближеній до його чистої форми.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Самостійна творча робота
з історії зарубіжної літертури на тему:
«Зіставній аналіз категорії фантастичного в повісті «Вій» М. В. Гоголя та оповіданні «Венера Ільська» П. Меріме»
студентки 306 групи
факулььету французької мови
Шульжевської Мирослави
Київ - 2008
|
