|
Світлиця прибрана рушниками, вишиванками.
На стіні мисник з посудом.
Стіл покритий скатертиною, на столі барвінок, шишки,
гільце, коровай, гаптовані паперові квіти.
Ведучий: Шановні гості, друзі, діти, проходьте в нашу світлицю. Всім, чим багаті, вітаємо вас!
Ведуча: Любі гості! За столи сідайте, уважно до всього прислухайтесь. Що побачите, почуєте – на вус усе мотайте.
Ведучий: Сьогодні у нас весілля. То просимо не сумувати, а разом з нами веселитися і співати.
Ведуча: А якщо прийдеться, то й потанцювати (пританцьовує
).
Всі сідають за стіл. По одну сторону гості молодої, по другу – молодого, а посередині гості. Ведучий і ведуча сідають за окремий стіл.
Звучить пісня
: Зеленеє жито, зеленеє.
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.
Зеленеє жито, зеленеє.
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито на лану,
Хорошії гості до ладу.
Зеленеє жито, зеленеє.
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес.
За столом зібрався рід наш увесь!
Ведучий: Як гарно, що зібралися ми в цій світлиці: і юнаки-парубки, дівчата й молодиці.
Ведуча: То ж поведемо сьогодні мову про народне українське весілля.
Ще в дитинстві, коли мама заплітала кіски донечці, вона приказувала:
Коси до п’ят,
Дівка до гряд.
Косам – стрічечки,
Дівці – женишки.
Підростала доня. Підростали коси. Мила мама донеччині коси: світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли; темні – шавлією і м’ятою, щоб пахли загадково і звабно; любистком – щоб хлопців чарувати.
Виростали дівчата. Кожна дівчина наречена повинна мати придане, яке вона готувала разом з матір’ю. Батько допомагав грошима. Придане: скриня та худоба. В скриню входили такі речі, як одяг, скатерті, рушники, постіль. По приданому судили, чи роботяща молода, чи багата. Посли жениха – старости, з ним чи без нього, укладали попередньо угоду про шлюб з батьками нареченої. Старости були спритні, моторні і поважні люди.
СЦЕНА СВАТАННЯ
Стукають в двері старости тричі.
Мати: Ой лишенько! Оце вже старости! Сідай, старий! Ми з тобою, як голуб з голубкою! Уляно, Уляно! Йди піч колупай: старости вже прийшли. Починай, старий!
Батько: Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи, а коли так собі, то вибачайте.
Старости з хлібиною: Дозвольте поклониться, честь віддать і добрим словом прислужиться. Послухайте нас, а після буде від вас приказ. Коли наше слово не в прийом, так ми й проч пойдьом. А що ми без худої науки, так вот вам хліб святой у руки (подає хліб, батько приймає
).
Батько: Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо.
Староста: Де ми не ходили, де ми не бували, і оце аж до вас завітали! Багато доріг ми пройшли, і до вашого дому дійшли. Кажуть у вас є толі птиця, чи гарна куниця, чи красна дівиця?
Ось ми й розсуждаєм: красная дівиця у вас, а князь наш, тут її і получить желаєм. На етой мовє будьте усі здорові. Нашому слову конець, а ви дайте дєлу вінець.
Батько: Хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куницю, чи красну дівицю, так ми вас пов’яжемо. Чи не так, жінко?
Мати: Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова: як скажеш, так і буде.
Батько: Дочко, а годі піч колупати, іди старостів зустрічати.
Молода пов’язує рушниками старостів, а молодого хусткою красивою, вони сідають за стіл.
Староста ( кланяється)
: Спасибі батюшці і матушці, що свого дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасибі молодой, що рано вставала, тонко пряла і хорошенькі рушнички придбала.
Ведучий: Після сватання відбувалися умовини (розглядини, домовини), родичі нареченої приходили до жениха, знайомилися з його умовами, господарством, щоб бути спокійними за добробут майбутньої сім’ї.
Ведуча: Потім були заручини в супроводі пісень в урочистій обстановці, в присутності всіх родичів нареченої і жениха. Заручини ніби скріплювали договір про весілля, домовлялися тут про матеріальні витрати. Готувалося гільце – гілка, прикрашена стрічками, квітами. (Підходить до гільця)
У короваї така гілка ставилася на столі і стояла на протязі всього весілля.
Ми гільце вили,
У хліб устромили,
Щоб було на столі повно,
Щоб нашим молодим гарно.
Гільце символізувало незайманість, красу, свободу, молодість. А гільце – різки ставили окремо в святому кутку, ним потім частували всіх запрошених, і вручали також шишки.
Разом з гільцем виготовляли маленьку квітку, яку старша дружка пришивала молодому до шапки (старший дружка подає молодому шапку з квіткою).
Ведучий: Невід’ємною частиною обряду був і коровай, прикрашений стрічками, свічками, калиною.
Жіночки-коровайночки хороший коровай убгали, всередину місяць клали, а довкола зіроньками з райськими пташеньками.
Коровай символізував достаток, багатство сім’ї, в нього клали гроші на щастя. Кому вони дістануться, той буде головувати в родині.
Ніхто не вгадає,
Що в нашому короваї:
І мука пшенична,
І вода кринична,
І сім кіп яєчок.
Рости, короваю, на столі широкий,
А в печі високий,
Бо в Уляни рід великий,
То щоб стало обдарити.
Молода підходить до матері: благослови, мати, вийти з цеї хати, село обходити, усіх обпросити!
Мати благословляє, молода з дружками йде до гостей, вона – перша, за нею старша дружка, а потім останні.
Молода: просили батько, просили мати і я прошу, на хліб, на сіль, на весілля. (Старша дружка дає калач і молода кладе його на стіл, вони повертаються до своїх місць, а дружки співають:
Всі дороги обходила,
Слізоньки не вронила.
Як на батьків двір зійшла,
То й стала – заплакала,
Ворогам залаяла.
Не так ворогонькові,
Як мому батенькові,
Що він мене не жалує,
Молоду заміж дає!
Ведуча: З такими словами обходили всіх родичів і знайомих, кликали на весілля. А перед весіллям проводили дівич – вечір. Приходили подруги, наряджали гільце, плели дівчата віночки, квіти робили, пісню співали:
У городі зілля,
За городом зілля.
У цім домі, що на рогу,
Зачинаєм весілля.
Ой вінку, вінку, зелений барвінку,
Наробив ти мені жалю.
Свою матусю, свою рідную
Навіки покидаю.
Молода схиляє голову біля матері.
Ведучий: На наступний день готували під вінець. Співали пісню:
Ой розплітай, брате, косу розплітай!
Тільки мою головоньку не торкай!
Ой, бо моя головонька слабая,
А я твоя сестриця рідная.
Дівчина-наречена, якій мати одягає з подругами вінок, кланяється всім по черзі, а дівчата співають пісню:
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю я батька, кланяюсь я.
Кланяюсь тобі, батьку,
Що довів мене до порядку,
Більше не будеш, не будеш.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю я мамку, кланяюсь я.
Кланяюсь тобі, мамко,
Що будила мене ранком,
Більше не будеш, не будеш.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю я бабку, кланяюсь я.
Кланяюсь тобі, бабко,
Що чесала косу гладко,
Більше не будеш, не будеш.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю я сестру, кланяюсь я.
Кланяюсь тобі, сестро,
Що навчила косу плести,
Більше не будеш, не будеш.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю я брата, кланяюсь я.
Кланяюсь тобі, брате,
Що водив хлопців до хати,
Більше не будеш, не будеш.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю пороги, кланяюсь я.
Кланяюсь вам, пороги,
Що збивали хлопцям ноги,
Більше не будуть, не будуть.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю віконця, кланяюсь я.
Кланяюсь вам, віконця,
Що запрошували сонце,
Більше не будуть, не будуть.
Куди б я не ходила, де б я не була,
Маю ворота, кланяюсь я.
Кланяюсь вам, ворота,
Що ходила хлопців рота,
Більше не будуть, не будуть.
Ведуча: А в цей молодий збирався їхати за молодою із своїми боярами. Його виводила до воріт мати у вивернутому вовною наверх кожуху, обсипала сина зерном, хмелем, дрібними грішми, що означало побажання успіхів, багатства.
Свати (від молодого від порогу)
:
Ой зеленая рутонька,
А чорненьке насіння.
Ой скажіть, скажіть, добрі люди,
В котрій хаті весілля.
Дружки (від молодої)
:
А в тій хаті весілля,
Що заметене подвір’я.
Ой там стояла дівка молода,
Квітками уквітчана.
Свати-старости (від молодого)
:
Пусти, пусти в хату,
Тут нас не багато:
Два бояри з кіньми,
Два братики рідні,
Свахи й світилочки,
Вся наша родиночка.
Ведучий: Молодий повинен був відкупитися від переймів. І його впускали в хату нареченої-молодої не зразу, а спочатку викуп, немов бійка, аж тільки після цього жених разом з боярами заходив до молодої у хату. Наречену ховали, а молодий шукав, а знайшовши, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга і гладенька), просили батьків їх благословити.
Батько знімав з божниці ікону спасителя, мати-Богородиці, тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: “Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки.”
Ведуча: Потім молодята йшли в церкву вінчатися.
Благослови, Боже, і отець, і мати,
своєму дитяти під вінець ставати
та з судженим шлюб їй узяти!
За ними з піснями рушали всі. А повернувшись, їх знову зустрічали батьки з хлібом і сіллю на рушнику у молодого, мати обсипала молодих (які стояли на кожуху) і всіх збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були):
Сиплю на вас жито,
Щоб довго вам жити,
Ще й пшениця яру,
Щоб ви горя не знали.
Сиплю на вас просо,
Щоб в сім’ї добре жилося.
Сиплю на вас овес,
Щоб вами гордився рід увесь.
Потім заводили в хату молодих, садовили на вивернутий кожух під божницею. По праву руку від молодого – його рід, по ліву від молодої – її рід.
Дружки проводять і садовлять молодих за стіл.
За горою чорна хмара,
А за столом гарная пара.
Добре ми зробили,
Що їх разом посадили.
Ведучий: А потім починалося частування, співали пісень про те, що “борщ укипів на льоду”, “для каші з помийниі воду брали”, “курку чи гуску непатраними давали”.
Висміювали бояр за ненажерливість (півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки), співали “їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню – дівкм на вечерю”, у дружок зуби з редьки, у них кісточки торохтять, свати – убогі, свахи – сороки.
Теща: Зятю ти мій милий, хороший,
Десь у мене закопані гроші.
Будеш мою дочку любити,
Будеш тії гроші лічити.
Свекруха: Слава богу, сина оженила.
Слава богу, невістки діждала.
Я не буду печі палити,
Я не буду їсти варити,
Я не буду шити й плести,
Тільки буду порядочок вести.
Ведучий: А потім починалося дарування: матерям – очіпки або чоботи, батькам – шапки, сестрам – черевички, братам – пояси, гостям – хустки, стрічки. А молодятам все необхідне в господарстві – гроші, речі, птицю, телят, поросят…
· Дарю золото й серебро, щоб завжди було в сім’ї добро!
· Дарю мішечок зерна, щоб ніколи не була одна!
· Дарю мішечок часнику, щоб любилися до смаку!
· Дарю мішечок кислиць, щоб не бігав до других молодиць!
· Дарю пуд проса, щоб не ходила по морозі боса!
· Дарю мішечок цибулі, щоб не давала свекрусі дулі!
· Дарю мішечок жита, щоб ніколи не була бита!
· Дарю вам два п’ятака, щоб родився син і дочка!
· Дарю коробку леденців, щоб не любила чужих молодців!
· Дарю наволочки і кусочок глини, щоб ви діждали діточок, а нас позвали на хрестини!
· Дарю вам скатертину на чотири кінці, щоб у вас були хлопці – і всі молодці!
· Дарю вам гроші на мило, щоб жилося мило!
· Дарю вам мідні, щоб не були бідні!
Ведуча: Після обдарування – найдраматичніший обряд – розплітання коси і покривання голови молодої (свекруха розплітає і покриває голову хустиною).
Звучить пісня “Прощання з подругами” і танець – хоровод молодої з іншими дівчатами. Котрій дістанеться віночок, тій черга заміж іти.
Горіла сосна, палала,
Під ней дівчина стояла,
Під ней дівчина стояла,
Русяві коси чесала.
До них так ніжно шептала:
– Ой коси, коси ви мої,
Довго служили ви мені.
Більш служити не будете,
Під білий вельон підете.
Під білий вельон, під хустку,
Більш не буду я за дружку.
Під білий вельон з кільцями,
Більш не буду я з хлопцями.
Під білий вельон, під вінок,
Більш не піду я у танок.
Горіла сосна, ще й тріска,
Тепер я ваша невістка.
Ведучий: А потім урочисто ділили коровай і гільце, бажали всього найкращого.
Благослови, Боже, і отець, і мати,
Своєму дитяті цей рід дарувати.
Молода роздавала гільце гостям, а її хрещена мати роздавала шишки. Коровай ділять, середину молодим. Кому дістанеться обручка чи гроші з молодих, той буде головою у сім’ї. Потім старший сват чи боярин подавав молодим хустку і виводив у двір; за ними виходили всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки…
Ведуча: На другий день весілля продовжувалося – комора, циганщина.
Наряджені (цигани) обходили родичів, випрошували, крали курей, гусей, борошно, ложки, миски на нове господарство. Зчинялась метушня на все село. Вигадкам і витівкам не було кінця.
“Чоп” – великий дерев’яний кілок забивали в подол тещі, що вже не буде більше нікого віддавати заміж, а зверху ставили рюмку з горілкою, і молодий повинен випити, не торкаючись руками. А на візок на солому, каміння садовили батьків. І з піснями, танцями, різними вигадками возили за село й вивертали в калюжу чи пилюку.
Пісні й музики не змовкали…
|
