|
Реферат
на тему
:
Китайська Народна Республіка
1. Закінчення громадянської війни в Китаї й проголошення КНР.
На час закінчення Другої світової війни на не окупованій японцями території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гомінданівський уряд Чан Кайші
в Чунціні (СРСР також уклав із ним 14 серпня 1945 р.
союзний договір) і комуністичний уряд Мао Цзедуна
у Яньані. США спробували налагодити порозуміння між супротивниками, запропонувавши посередництво у переговорах. За результатами їхнього першого туру в жовтні було досягнуто домовленості про скликання Політичної консультативної конференції, що мала вирішити подальшу долю країни. Московська нарада міністрів закордонних справ великих держав у грудні 1945 р. також застерегла КПК і Гоміндан від розгортання громадянської війни. Зрештою, в січні наступного року на ПКК за участю всіх рухів та партій країни було вирішено створити спільні уряд (на пропорційній основі) та збройні сили (50 дивізій Чан Кайші й 10 - Мао Цзедуна) Китаю.
Однак, усвідомлюючи чисельну та технічну перевагу своєї армії, а також розраховуючи на допомогу США і невтручання у конфлікт СРСР, Чан Кайші вирішив силовими методами розв'язати майже 20-річну проблему двовладдя в країні. У липні 1946 р. він віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти комуністичних військ, до зими гомінданівці ліквідували "червоні райони" у Центральному й Північному Китаї. Але це була піррова перемога, що обійшлася величезними втратами, до того ж НВАК, споряджена переданою СРСР трофейною японською зброєю, зберегла боєздатність і стратегічну базу в Маньчжурії.
Бажаючи продемонструвати перед світом народну підтримку своєї політики. Чан Кайші у жовтні 1947 р. оголосив про проведення виборів до парламенту, але в охопленій війною країні вони були фікцією. Комуністи, суттєво зміцнивши свої сили, розпочали контрнаступ із долини Хуанхе в напрямку до Янцзи. Чан Кайші змушений був оголосити загальну мобілізацію, проте насильницькі методи її проведення лише погіршили становище гомінданівського уряду. Заборона опозиційних до уряду партій прискорила їхній перехід до комуністичного табору, а гігантські військові видатки (70 %) бюджету, незважаючи на 2-мільярдну фінансову допомогу від США, паралізували економіку. В гомінданівській армії почався занепад.
Економічна катастрофа (траплялися періоди, коли інфляція становила 600 % на день) позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви, яка раніше була головною соціальною базою режиму. Водночас комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосивши про "буржуазно-демократичний" характер китайської революції. Жонглюючи гаслами створена "народного фронту" та розгортання "антиімперіалістичної боротьби" проти американського втручання, лідерам КПК удалося привернути на свій бік частину колись ворожих сил. Винятково вдалим кроком для комуністів була розпочата ще в 1946 р. роздача земель селянам у контрольованих НВАК районах.
Упродовж 1948 р. військове становище гоміндану суттєво погіршилося: армія втратила 500 тис. убитими і бл. 1 млн. полоненими та перебіжчиками. У вересні-жовтні командувач 4 ю армією КПК у Північно-Східному Китаї Лінь Бяо
провів Ляошенську операцію, в ході котрої розгромив оточені сили Гоміндану й відкрив дорогу в центральні райони країни. 3 січня 1949 р. капітулював деморалізований 250-тисячний гарнізон старої китайської столиці - Пекіна. Опинившись перед лицем військової катастрофи. Чан Кайші запропонував комуністам мирні переговори, однак КПК зажадала виконання 8-ми вимог, які гоміндан не зміг прийняти (у т.ч. покарання військових злочинців разом із президентом, членами його уряду та їхніми родинами, конфіскація капіталу та ін.).
Навесні 1949 р. НВА продовжила наступ, 23 квітня вона вступила в Нанкін, 27 травня - в Шанхай, почалися розпад і безладна втеча гомінданівської армії. Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р.
Народну політичну консультативну раду. Вона обрала Центральну народну урядову раду на чолі з Мао Цзедуном, прем'єром Державної адміністративної ради (власне уряду) і міністром закордонних справ став його соратник Чжоу Еньлай.
На великому мітингу на площі Тяньаньмень 1 жовтня 1949 р.
Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки.
В ухваленій НПКР програмі розвитку КНР не згадувалося про марксизм-ленінізм і лише в одному місці було розпливчате посилання на соціалістичне вчення. В економічному розділі документу передбачалися ліквідація торгових і митних привілеїв інших держав на території Китаю, націоналізація капіталу та передача землі селянам.
У середині жовтня НВА зайняла останню велику базу Гоміндану - Гуанчжоу, залишки армії Чан Кайші (300 тис. чол.) і понад 2 млн. цивільних осіб евакуювалися на Тайвань.
23 лютого 1950 р. Чан Кайші поновив там за собою титул президента Китайської Республіки.
2. Соціально-політичні експерименти за правління Мао Цзедуна.
Після завоювання влади китайські комуністи розпочали прискорене будівництво соціалістичного державно-політичного ладу воєнно-адміністративними заходами. Під приводом боротьби з бандитизмом та залишками гомінданівських військ до 1951 р. було знищено бл. 2 млн. чол., репресій зазнали 75 % приватних промисловців і 4,5 % чиновників. Уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що відразу ж привело до суттєвого зменшення промислового виробництва. Оголошений 30 червня 1950 р. аграрний закон передавав землю селянам і скасовував орендну плату, але водночас влада приступила до створення аналогів радянських колгоспів - "груп трудової взаємодопомоги".
До кінця 1956 р. колективізація остаточно завершилася, через скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів.
У 1952 р. КПК затвердила програму переходу до розгорнутого соціалістичного суспільства, розраховану на три п'ятирічки. Перша п'ятирічка (1953-1957)
була орієнтована на розбудову важкої промисловості за допомогою СРСР. Загалом протягом 50-х рр. Радянський Союз збудував на території КНР 250 промислових об'єктів, надав кредити на суму 1,8 млрд. карб., безкоштовно передав значну кількість технічної та патентної інформації. Позичені Пекіном під 1-2 % річних кошти згодом були оплачені поставками китайських товарів, у СРСР навчалося понад 20 тис. громадян КНР.
Зважаючи на труднощі, які супроводжували форсоване будівництво соціалізму, а також "відлигу" в СРСР, у травні 1956 р. КПК удалася до деякої лібералізації режиму. Після років цькування та переслідувань інтелігенції Мао Цзедун проголосив курс на розвиток вільного обміну думками та критику недоліків державного управління. Кампанія здійснювалася під гаслом "Нехай цвіте сто квітів, нехай сперечається сто шкіл"
і спричинила різкий підйом авторитету КНР у світі, особливо в середовищі лівих західних інтелектуалів.
Для економічного мислення комуністичного керівництва Китаю й, насамперед, Мао Цзедуна була характерна стратегія "людського моря",
тобто вирішення проблем шляхом використання величезних мас працездатного населення. Причому ця стратегія використовувалась як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, коли Мао Цзедун висунув ідею суттєвого збільшення народонаселення країни, що мало забезпечити виживання у ядерний вік. При цьому тоталітарний режим активно використовував створені ним же, шляхом могутнього психологічного впливу, ентузіазм і віру народу в міфічні ідеали.
Яскравим прикладом такої політики став план прискореного проведення індустріалізації КНР, який увійшов в історію під назвою "великого стрибка".
Рішеннями другої сесії VIII з'їзду КПК у травні 1958 р. передбачалося, що внаслідок реалізації другого п'ятирічного плану (1958-1962)
у Китаї будуть створені підвалини комуністичного суспільства, яке в цілому вдасться побудувати до сер. 70-х рр. Офіційним гаслом кампанії стало: "Три роки напруженої праці - десять тисяч років благоденства". Щорічний приріст виробництва народного господарства повинен був становити 25 %, що на думку Мао Цзедуна дозволило б швидко наздогнати за рівнем економічного розвитку США.
Практичне втілення "великого стрибка" почалося зі створення по цілій країні тисяч примітивних доменних печей для виплавки чавуну "місцевим способом": у військових частинах, вузах, бібліотеках, на подвір'ях міських будинків. Під час реалізації проекту було відмінено оплату праці й запроваджено ненормований робочий день, але замість виплавки 100 млн. т сталі в 1962 р. країна опинилася на межі економічної катастрофи, вироблений кустарним способом чавун був надзвичайно низької якості й не міг використовуватися у промисловості.
У сільському господарстві політика "трьох червоних знамен"
виявилася у створенні "народних комун"
- великих воєнізованих колективних господарств із гранично усуспільненим життям їхніх членів, аж до домашньої птиці та посуду. Вранці селяни строєм ішли на роботу й так само організовано увечері поверталися до приміщень казарменого типу, якість роботи окремих працівників не впливала на норми безплатного отримання ними продуктів. Члени комун мали віддавати своїх дітей до спеціальних інтернатів, де їх виховували в комуністичному дусі.
Ентузіазм населення, який Мао Цзедун вважав “об’єктивною передумовою швидкого економічного розвитку", комуністичне керівництво Китаю підтримувало цілком сфальсифікованою пропагандою уявних досягнень країни. Реальні ж наслідки "великого стрибка" виявилися катастрофічними:100 млрд. юанів збитків і 20 млн. чол., які загинули внаслідок голоду, виснажливої праці та політичних репресій. На партійній конференції у серпні 1959 р. з критикою політики "суб'єктивізму, фанатизму, авангардизму та великодержавності", щоправда, не називаючи імені Мао Цзедуна, виступив один із найвідоміших воєначальників, герой громадянської та Корейської воєн маршал Пен Дехуен.
Мао Цзедун тоді виступив із самокритикою й самоусунувся від управління економікою, проте залишився на посту лідера КПК, офіційним же керівником держави став Лю Шаоци.
Бажаючи відвернути увагу співгромадян від економічної катастрофи, керівництво КПК удалося до агресивних кроків у зовнішній політиці: провокування Тайванської кризи 1958 р., уведення НВАК до Тибету в 1959 р., вторгнення на територію Індії у 1959-1962 рр., розриву співпраці з СРСР та висування в подальшому територіальних претензій до всіх суміжних країн.
Невдачі форсованого будівництва індустріалізованого суспільства (спад виробництва ледве вдалося подолати до кінця 1962 р.) призвели до низки внутрішньопартійних дискусій та виникнення опозиції режиму Мао Цзедуна. Шукаючи нові орієнтири для розчарованого провалом "великого стрибка" населення, КПК запропонувала у 1963 р. нову кампанію під гаслом: "Весь народ учиться у армії, весь народ - солдати ".
Кампанія супроводжувалася запровадженням на підприємствах та в установах військових порядків, але загалом комуністичним лідерам не вдалося погасити настроїв невдоволення.
Тоді угруповання Мао Цзедуна вдалося до проведення так званої "культурної революції",
що мала ліквідувати чотири пережитки минулого, які нібито гальмували розвиток Китаю: культури, звичаїв, поглядів і звичок. Це прикрило б відвертий геноцид колишніх соратників Мао, які насмілилися виступити із критикою режиму. Наприкінці травня 1966 р. у гімназії при Пекінському університеті було створено перші загони хунвейбінів
("червоногвардійців"), які взялися за практичне здійснення завдань "культурної революції", у грудні до них приєдналися молоді робітники - цзаофані
("бунтівники"). Убивства та знущання над "ворогами Мао" китайська молодь поєднувала з варварськими розгромами вузів, музеїв і бібліотек, знищенням культурних та матеріальних цінностей.
У січні 1967 р. розпочалася кампанія "захоплення влади" цзаофанями, країна занурювалася в хаос, тому наприкінці літа в Китаї фактично було введено військовий стан. Після великих кривавих зіткнень між хунвейбінами та цзаофанями в Ухані й Гуанчжоу армія стала арештовувати "бунтарів" і висилати їх на перевиховання в сільські табори, до кінця 1968 р. НВАК установила контроль над усіма галузями державного управління. "Культурна революція", що тривала до самої смерті Мао Цзедуна 9 вересня 1976 р., обійшлася китайському народові, за офіційними даними, в 500 млрд. юанів, від репресій постраждало більше 100 млн. чол., у тому числі загинув Голова КНР Лю Шаоци. Ці трагічні події відбили нездатність тоталітарного режиму цивілізованим способом вирішувати численні проблеми китайського суспільства. Соціально-економічні експерименти за правління Мао Цзедуна із дзеркальною точністю повторили відомі етапи розвитку СРСР і країн Центрально-Східної Європи, продемонструвавши, що репресії й переслідування є закономірними явищами антидемократичних режимів.
3. "Чотири модернізації" Ден Сяопіна та їхні результати.
Після смерті Мао Цзедуна в ході міжусобної боротьби за владу спершу зазнала поразки "банда чотирьох" -
висуванців "культурної революції" на чолі з удовою кормчого Цзянь Цінь, а на грудневому 1978 р. пленумі ЦК КПК змушений був поступитися спадкоємець Мао, колишній міністр держбезпеки Хуа Гофен. Тоді перемогла програма соціально-економічної модернізації КНР, запропонована начальником Генштабу НВАК Ден Сяопіном.
Її метою було створення "соціалізму з китайською специфікою" шляхом реформування сільського господарства, промисловості, науки й сфери національної оборони ("чотири модернізації").
На першому етапі реформ (1978-1984 рр.)
"народні комуни" були замінені сімейним підрядом, відновлені вільні ринки, підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську27 продукцію. Посилаючись на невдалий для НВАК збройний конфлікт із В'єтнамом у лютому 1979 р.. Ден Сяопін, який уже очолював Військову раду КПК, різко зменшив асигнування на потреби армії та помітно скоротив її чисельність, водночас зобов'язавши військові частини й промисловість усіляко сприяти перебудові економіки країни. Результати реформ з'явилися так швидко, що здивували весь світ: у 1984 р. було зібрано 400 млн. т зернових (нині - більше 500 млн. т), що забезпечило гігантське населення країни (1,3 млрд. чол.) необхідним мінімумом продовольства.
XII з'їзд КПК у вересні 1982 р. завдав критики культові особи та помилкам Мао Цзедуна в останній період його правління й затвердив стратегію модернізації суспільства.
Вона має здійснитися у 3 етапи: 1) до 2000 р. - чотирикратне збільшення валової продукції промисловості та сільського господарства, досягнення середнього достатку життя народу; 2) до 2021 р. (100-річчя КПК) - підняти Китай до рівня середньорозвиненої країни; 3) до 2049 р. (100-річчя КНР) - перетворити Китай у сучасну високорозвинену державу.
З прийняттям на черговому пленумі ЦК КПК у жовтні 1984 р. постанови "Про реформу господарської системи" почався другий етап реформ
у країні, що характеризувався розширенням господарської самостійності підприємств, скороченням сфери директивного планування, встановленням раціональної системи цін, здійсненням принципу розподілу за працею, активним запровадженням досягнень НТП. На 1987 р. у Китаї з'явилося 300 тис. приватних фірм і понад 20 млн. одноосібних підприємців, вдалося подвоїти ВНП. У зовнішньоекономічній сфері здійснювалася політика "відкритих дверей" - залучення іноземних інвестицій та створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних районів (нині їх 5 і 14 міст). Темпи економічного зростання у 80-і рр. складали 12-18 % щорічно.
Але здійснення "чотирьох модернізацій" відбувалося не без ускладнень, головна проблема полягала в тому, що запровадження радикальних реформ і ринкових відносин фактично не торкнулося політичної системи. Незначне піднесення антикомуністичного опозиційного руху в КНР під впливом горбачовської "перебудови" було навіть використано частиною ортодоксально налаштованого керівництва КПК на її XIII з'їзді (жовтень-листопад 1987 р.) для звинувачення Ден Сяопіна та його прихильників у "буржуазному лібералізмі". Унаслідок складної закулісної боротьби "архітектору реформ" удалося усунути своїх противників із ЦК, і після з'їзду почався третій етап реформ.
Але на рубежі 1988-1989 рр. в умовах "перегріву" економіки, інфляції, розбухання капітального будівництва, зростання корупції та зловживань урядовців у країні різко загострилася суспільно-політична ситуація. В економіці був узятий курс на "урегулювання народного господарства" та тимчасове уповільнення реформ, а з 15 квітня 1989 р. у зв'язку зі смертю голови КПК Ху Яобана,
котрий вважався символом політичних змін, активізувався студентський опозиційний рух. У столиці до студентів почали приєднуватися робітники, невдоволені реформою цін. Налякане цим керівництво КПК наказало військам у ніч на 4 червня очистити площу Тяньаньмень, де відбувалося безстрокове студентське голодування-мітинг. В результаті його розгону було вбито більше 1 тис. чол., почалися численні арешти, генсека Чжао Цзияна,
ветерана партизанського комуністичного руху, усунули від влади за нерішучість та поступливість. Його наступником став представник наступного покоління, висуванець із Шанхая Цзян Цземінь
(з 27 березня 1993 р. – голова КНР).
Події квітня-червня 1989 р. продемонстрували, що Ден Сяопін і його однодумці-реформатори залишаються політичними консерваторами, схильними до диктатури й репресій. За даними Міжнародної амністії, лише в 1991 р. у КНР було виконано бл. 20 тис. смертних вироків, а на сер. 90-х рр. у 2 тис. виправно-трудових таборів перебувало 16 млн. в'язнів. Унаслідок хвороб, репресій та еміграції до Індії населення Тибету зменшилося майже на 1 млн. чол., натомість відбувалося активне переселення ханьців, у результаті чого тибетці стали національною меншиною у власній країні.
Водночас XIV з'їзд КПК у жовтні 1992 р. проголосив курс на перехід до "соціалістичної ринкової економіки"
та інтеграцію у світовий ринок. При збереженні в руках держсектора макроекономічного контролю й домінуючих позицій у ключових галузях здійснюється широке акціонування держпідприємств. Постійно проводяться заходи щодо подальшого збільшення частки недержавних форм власності у народному господарстві, лібералізації зовнішньої торгівлі та поліпшення умов для закордонних інвестицій. Особливої уваги надається мобілізації факторів інтенсивного розвитку економіки - прискоренню НТП, енергозбереженню та ін.
Винятково важливими для сучасного Китаю стали повернення колишньої британської колонії Гонконг 1 липня 1997 р. та португальської Аоминь 20 грудня 1999 р., на базі котрих за принципом "одна держава - дві системи" були створені спеціальні адміністративні райони. Ще в 1993 р. за обсягом ВВП КНР упевнено посіла 7 місце у світі після США, Японії, ФРН Франції, Італії та Британії, але за паритетом купівельної спроможності товарів та послуг Китай є другою економічною державою після США (4,8 трлн. дол. на 1999 р.). За обсягом зовнішньої торгівлі КНР після возз'єднання з Гонконгом посіла, принаймні, 4 місце у світі після США, ФРН і Японії. Найважливішим пріоритетом у ході перетворень, на думку державного керівництва, залишається збереження суспільної стабільності, головною умовою чого вважається підтримання твердої монополії компартії на владу.
|
