Придніпровська будівельна академія будівництва та архітектури
Кафедра філософії
Науково-дослідна робота
З естетики
Тема : Компенсаторна функція мистецтва на прикладі ліричного твору імпресіонізму
Перевірив: Мурашкін М. Г.
Виконала: ст. 381 гр. Махно О. В.
Дніпропетровськ
2010
План
1. Судження
2. Компенсаторна функція мистецтва
3. Імпресіонізм в літературних творах
4. Імпресіонізм в літературному творі "Intermezzo" Михайла Коцюбинського
Судження
В мистецтві функція компенсаційна протистоїть функції компенсаторній.
Піфагорейці рекомендували музику для очищення душі.
При катарсисі форма знищує
Арістотель теоретично обґрунтував такі поняття естетики як: мімезіс, калокагатія і канон.
Компенсаторна функція
Естетичне ставлення вбирає естетичну свідомість та естетичну діяльність. Естетична свідомість – одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти цієї діяльності, в тому числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються та оцінюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії суб’єктивного та об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві. Естетична свідомість має два рівні: повсякденний (побутовий, який ґрунтується на узагальнені емпіричного досвіду), теоретичний (базою якого постають загальні філософські уявлення про світ, людину та її місце у світі). Естетичні почуття – це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських, тобто це наслідок суб’єктивної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу. Естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку. Естетична свідомість містить у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка постає естетичним ідеалом, тобто відображенням сутності предмета найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.
Базуючись на те, що естетика постає теорію мистецтва то її соціокультурні функції ототожнюються з соціокультурними функціями мистецтва, а саме з: соціально-перетворюючою та компенсаторною функцією, з пізнавально-еврестичною, з художньо-концептуальною, передбачувальною, інформативною та комунікативною, виховною, сугестивною, естетичною, гедоністичною. [ Гартман Н. «Єстетика» К.2004.]
Компенсаторна функція має свій прояв як ідейно-естетичний вплив на людей. Завдяки цій здатності мистецтво залучає людей до цілеспрямованої діяльності, що трансформує суспільство. Вона означає заміщення або доповнення життєвого досвіду людини.
Мистецтво виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, а
також засобом навчання, передачі навичок мислення, узагальнення системи
поглядів. Тому його справедливо називають «підручником життя».
Компенсаторна функція мистецтва має три основні прояви:
1) відволікаючий (гедонічно-ігровий, розважальний);
2) втішаючий (сприяє примиренню із недосконалістю життя);
3) власне компенсаторний (надолужує брак певних особистісних здібностей, сприяючий духовній гармонії людини).
Імпресіонізм в літературних творах
Стосовно до літератури імпресіонізм розглядається широко — як стильове явище, що виникло в останній третині 19 століття і охопило письменників різних переконань і методів, і вузько — як течія з певним методом і світовідчуванням, що тяжіли до декадентства, що склалося на рубежі 19-20 ст. Ознаки «імпресіоністичного стилю» — відсутність чітко заданої форми й прагнення передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуючих кожне враження штрихах, що виявляли, однак, при огляді цілого, свою єдність і зв'язок. Як особливий стиль імпресіонізм із його принципом цінності першого враження давав можливості вести оповідання через такі, як би схоплені навмання, деталі, які порушували строгу погодженість оповідального плану й принцип відбору істотного, але своєю «бічною» правдою надавали розповіді надзвичайну яскравість і свіжість, а художній ідеї — несподівану розгалуженість і багатоликість. Залишаючись стильовим явищем, імпресіонізм не означав, особливо у великих письменників (наприклад, А. П. Чехов, А. Бунін й ін.), ламання художніх принципів реалізму, а позначався в збагаченні цих принципів, описів.
Імпресіонізм як мистецький напрям виник у французькому живописі і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан. Головним своїм завданням імпресіоністи вважали зображальність, намагаючись не деталізувати дійсність, а відображувати її в загальних рисах і контурах. Наприкінці XIX ст. риси імпресіонізму проникають в українську літературу, яка дедалі більше тяжіє до психологізму, до художніх прийомів, що найглибша передають людські настрої і стани. Його ознаки — заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення яскравими зоровими і слуховими образами, промовистими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі. Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливої чутливості, вміння писати образно, переконливо й лаконічно.[ Пустовий А. В. «Єтика і Єстетика» К. 2008]
До початку 20 ст. виникло кілька стильових різновидів імпресіонізму на загальній реалістичній основі. Родоначальниками «психологічного імпресіонізму» вважають братів Ж. й Е. Гонкурів («поети нервів», «цінителі непомітних відчуттів»), цей напрямок продовжений у творчості К. Гамсуна («Голод»), раннього Т. Манна (у новелах), С. Цвейга, Ф. Анненського. Трепетні мальовничі описи зустрічаються в творчості Е.Золя («Сторінка любові»), Е. П. Якобсена (у новелі «Могенс»), у російській літературі — в творчості А.Чехова та Буніна. Екзотичні барвисті особливості імпресіонізму проступають у творчості Р. Л. Стівенсона і Дж. Конрад, пізніше у С. Моема і Поля Верлена, його вірш «Поетичне мистецтво» звучить одночасно і як маніфест поетичний імпресіонізму, і як передвістя поетики символізму.
В українській літературі поетика імпресіонізму відбилася у творчості М.Коцюбинського, B.Стефаника, М.Черемшини та ін.
Імпресіонізм в літературному творі "
Intermezzo
" Михайла Коцюбинського
Характерним прикладом цієї нової форми - психологічного імпресіонізму - і одним із найоригінальніших творів європейської літератури є новела “Intermezzo”. На перший погляд, це майже суцільний пейзаж - опис природи в її різноманітних проявах. Насправді ж, образи квітів, рослин, птахів, тварин - це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. І письменник дає читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають “дійові особи” - “ниви у червні”, “сонце”, “зозуля”, “жайворонки” та інші образи. Йдеться про об’єкти, які не тільки є частиною природного світу, а й увійшли до життєвого простору героя. В цьому розумінні “сцена” в “Intermezzo” - це і є той внутрішній життєвий простір, у якому розгортаються події. У понятті “сцена” - чи не найголовніший шлях до розуміння психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського в цьому творі.
Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) письменник вдається до сюжету внутрішнього, що його складають зіткнення різних переживань. Роздвоєння особистості героя на межі норми і божевілля, якому в багатьох новелах М. Коцюбинський приділяє значну увагу (“В дорозі”, “Невідомий”, “Коні не винні” та ін.), стає тим важливим чинником, якому підпорядковується імпресіоністична концепція кольорів. Якщо в живописі імпресіоністичний ефект вібрації створюється завдяки пленерності, баченню об’єктів крізь рух повітря, то в М. Коцюбинського ту саму функцію виконує кут зору героя, зображення навколишнього крізь призму його сприйняття. Динаміка, перебіг процесів у психічному світі героя, роздвоєння його свідомості зумовлюють чергування вражень, поєднання контрастних відчуттів і кольорів. У новелі “Цвіт яблуні” - це світло і тінь, що передає роздвоєне “Я” героя, в “Іntermezzo” - це образи природи й внутрішні відчуття, насамперед сонце й утома. Поперемінні мазки світлого й темного, чергування сонця і хмар у читацькому сприйнятті створюють неоднозначну, вібруючу картину довкілля.
Простір смислу буття - відчуття відповідальності за себе, своє минуле і майбутнє, в імпресіонізмі гранично звузився - до переживання миті, коли вирішується: жити чи не жити. Для зображення цього психологічного феномена найбільшою мірою і надається саме імпресіоністична поетика. [Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. М. Коцюбинський, Г. Косинка, А. Головко. — К., 1994. с. 145]
Ліричний герой твору - митець, письменник. Втомившись численними "треба", безкінечними "мусиш", він пробує вирватися із залізних рук міста, втекти подалі від людського болю, жаху, бруду, від побутової банальності. Від безміру людського болю і тривоги герой відчуває наростання свого емоційного отупіння, неприродної духовної байдужості. Людське горе, жахіття переповнили його душу і він не сприймає їх як зло. Він звик до них. А це для письменника неприпустимо. Тому хочеться "затулити вуха", "замкнути свою душу", "кричати: тут вхід не вільний". Саме тому він покидає місто, людей, їх тривоги і йде в безлюддя, тишу і чистоту. Серед розкішної природи має намір відновити сили. Тут минають дні його "Intermezzo" (відпочинку). Однак жах переслідування не зразу покидає ліричного героя. Майже як психологічний зрив сприймається його поведінка у порожньому будинку Навіть тут він не впевнений у тому, що "не відхиляться двері... отак трошки, з легким скрипінням і з невідомої темряви, такої глибокої та безконечної, не почнуть виходити люди... всі ті, що складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра". І коли перед очима проходять усі вбиті і повішані, що з них "витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки", ті, що їх "завивали у білі мішки, гойдали на мотузках у повітрі, а потому складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки...",- тоді зізнається у найганебнішому, неприпустимому для митця: "Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас...". Ліричний герой знає причини свого психологічного стану: "...жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплі гарячої крові й для тих мертвяків, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився!".
Та час і світ природи, в якому "стулились краями дві половини - одна зелена, друга блакитна - й замкнули у собі сонце, немов перлину" (повна ізольованість від людей), поступово починають лікувати його втомлену душу. Тонкий знавець краси природи, її художник, він милується "соболиною шерстю ячменів", "шовком колосистої хвилі срібноволосого вівса", "блакитною річкою льону", "хвилястими хребтами пшениці", "білою піною гречки". Його душа вбирає в себе всю привабу нив у червні і виповнюється позитивними емоціями. З насолодою цілими днями ліричний герой слухає небесні співи птахів, спостерігає, як жайворонки "кидають з неба на поле свою свердлячу пісню".
Краса природи - найчарівніша і най могутніша сила "Та пісня має у собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути", - висловлюється ліричний герой про своє щире захоплення пташиними хорами.
Філософське осмислення могутності природи й краси спостерігаємо при співставленій її величі з "нужденною купкою солом'яних стріх" села, що його "обняли й здушили зелені руки". На жаль, у це порівняння часто вносився класовий підтекст, якого у творі М. Коцюбинського немає.
Відновивши сили, спокій своєї душі, ліричний герой ловить себе на думці про можливість зустрічі з людиною, її горем. Але це його вже не лякає. І зустріч відбулася. Вона прозвучала дисонансом до прекрасних днів короткого відпочинку на лоні розкішної природи. Селянин розказував, а фантазія митця домальовувала "купу чорних солом'яних стріх", "дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи", "блідих жінок..,", "...дітей всуміш з голодними псами". Це була реальна картина українського села. Письменник не сприймав її як чужу біду, не відгороджувався від неї. Навпаки - зустріч із селянином враз запалила душу глибоким співчуттям до людського горя, до голодних дітей, яких "чомусь не забрала гарячка", до селянина, якого "раз на тиждень становий б'є по обличчі" за те, що хотів мати землю і під час революційних подій заявив про своє право на неї. Та найбільше ліричного героя повели "Intermezzo" вражає продажність і зрада: "Був тобі приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком. Відірвеш слово, як шматок серця, а він кине його собакам". Розумом і серцем, сповненим любові, жалю співпереживання за людей, що "в темноті жеруть один одного", ліричний герой прагне змін. Він хоче, щоб були "блискавка і грім". "Нехай освіжиться небо і земля, Нехай погасне сонце і засіяє Інше". [Черненко О. Михайло Коцюбинський — імпресіоніст. — Мюнхен, 1977. c. 25]
З такими настроями митець іде знову до людей.
Список літератури
1. Гартман Н. «Єстетика» К.2004.
2. Пустовий А. В. «Єтика і Єстетика» К. 2008
3. Черненко О. Михайло Коцюбинський — імпресіоніст. — Мюнхен, 1977.
4. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. М. Коцюбинський, Г. Косинка, А. Головко. — К., 1994.
5. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1986.
6. Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. — Смоленск, 1997.
|
