|
Визнаний метр французької літератури, один із засновників "драми абсурду", письменник, в якому, за висловом французького критика Сержа Дубровського, співвітчизники вбачають "їдкого спостерігача, безжального колекціонера людської глупоти й зразкового знавця дурнів".
Витоки творчості. Ежен Йонеско народився 26 листопада 1912 року у румунському місті Брашов. Його мати була француженкою, тож у 1913 р. батьки майбутнього драматурга перебралися до Парижа. До Румунії родина повернулася аж у 1925 р. У Бухаресті Ежен закінчив університет, викладав французьку мову в ліцеї. А в 1938 p., отримавши стипендію, назавжди виїхав до Франції.
До 1948 р. Йонеско робив лише регулярні щоденникові записи і, за його власними словами, відчував відразу до театру. 1950 р. в паризькому "Театр де Ноктамбюль" ("Театрі Сновид") режисер Н. Батай поставив першу п'єса Йонеско "Голомоза співачка". Приводом до написання п'єси стало ознайомлення автора із самовчителем англійської мови. В безглуздості завчуваних фраз, у беззмістовності діалогів, у банальності думок і алогічності ситуацій, описаних у підручнику, Йонеско побачив відображення абсурдності людського буття.
У пошуках нової естетики. "Голомоза співачка" має підзаголовок "антип'єса". Йонеско, справді, пише твір, який руйнує канони драматургічного роду. "Голомоза співачка" — п'єса камерна, як, втім, і більшість п'єс Йонеско. Головні персонажі — подружня пара Смітів і подружжя Мартінів, які навідалися в гості до Смітів. П'єса позбавлена традиційного сюжету, в ній, по суті, нічого не відбувається. Персонажі обмінюються репліками, словами, в яких немає ні нової інформації, ні оригінальної живої думки. Діалог у п'єсі будується за принципом алогічності, руйнування причиново-наслідкових зв'язків. Динамізм п'єси полягає в тому, що в міру наближення до фіналу мова персонажів стає дедалі більше нечленороздільною, і в завершальній сцені вони кидають в обличчя один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки.
Автоматизм мови — головна тема "Голомозої співачки". П'єса Йонеско вчить нонконформізму, розвінчує дрібного буржуа як тотального конформіста, як людину сприйнятих нею ідей і гасел.
Уроки абсурду. Друга п'єса Йонеско "Урок" (1951) розвиває ідею драматурга про творчу енергію мови. Мова трансформує реальність: скромний вчитель перетворюється в убивцю, бо "арифметика веде до філології, філологія — до злочину". Вчитель, носій мови, втілення інтелектуального, розумного начала, у своєму єдиноборстві з наївним самовдоволенням і неотесаним "тверезим глуздом" своєї учениці піддається енергії мови, її владі й вчиняє злочин.
П'єси "Жертви обов'язку" (пост. 1953), "Амедей, або ж Як його позбутися" (1954), "Безплатний убивця" (1958) розвивають тему абсурдності буття, поступово руйнують зовнішню правдоподібність образу, нерідко ілюструючи процеси, що відбуваються у підсвідомості.
Проти стадності й звиродніння. П'єса "Носороги" (1959) — алегорія людського суспільства, де озвіріння людей — закономірний результат соціального устрою. Згодом Йонеско так пояснював задум свого твору: "Носороги" — без сумніву, антинацистський твір, але передусім це п'єса проти колективних істерій та епідемій, що криються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології". Авангардним Йонеско вважав таке мистецтво, яке поєднує в собі конкретно-історичне та універсальне, котре в актуальному вбачає певну "незмінну загальну основу, що її можна розкрити безпосередньо в собі". На думку Йонеско, мистецтво за своєю природою є аристократичним, позаяк захищає індивідуальність проти стадності: "Справжній аристократизм є не чим іншим, як прагненням до свободи". Драматург гостро виступав проти ангажованості мистецтва: "Ангажованість ампутує людину". Важливим завданням мистецтва він вважав дослідження величезних просторів всередині нас самих. У п'єсах "Повітряний пішохід" (1963) та "Король помирає" (1963) головною стає тема смерті та руйнування. П'єса "Спрага й голод" (1965) свідчить про відхід Йонеско від сатиричної спрямованості й відносної конкретності зображення, цей твір є найбільш повним втіленням песимістичних ідей драматурга, знайомих читачеві й глядачу за його ранніми творами.
До межі Мовчання. 1970 р. драматурга було обрано членом Французької академії. Проте невдовзі після цього Йонеско відійшов від літературної діяльності, присвятивши своє дозвілля колекціонуванню полотен улюблених художників (його "кумирами" були передусім Хуан Міро та Макс Ернст) та малярству (картини Йонеско нагадують веселі дитячі малюнки).
Помер Е. Йонеско в 1998 році. Останні роки його життя минули у швейцарському містечку Сен-Галлен. За кілька років до смерті, озираючись назад і оцінюючи пройдений шлях, драматург зазначав на сторінках німецького журналу "Цайт магазін": "Голомоза співачка" — це п'єса мовчання, бо ні про що не розповідає. На схилі віку я усвідомив, що дуже люблю життя, люблю людей, але своєю творчістю наблизився до межі Мовчання".
|
