Реферат: Організіція видавництва

Міністерство освіти України

Черкаський Інститут Управління

РЕФЕРАТ

на тему : Організація видавництва

по курсу : Журналістика та видавнича справа

Черкаси 1999 рік.

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Типи видавництв

3. Видавничі структури

4. Організаційні форми

Вступ.

Коли в минулому видавництва випускали в світ книжки, які вони самі вважали вартими прочитання або конче потрібними читачеві, і пропонували книга­рям їхній асортимент, виходячи дуже великою мірою з власних уявлень, то тепер вони чимраз більше вва­жають себе активними учасниками ринку. Видав­ництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієнтури і намагаються спрямуванням і добором книжкової продукції, пропонованої! ринкові, задоволь­няти попит покупців.

Певна річ, це не е щось зовсім нове. Завжди існу­вали окремі видавництва та книгарні, які добирали свою продукцію та складали свій асортимент, орієн­туючись на потреби клієнтури, працювали для кон­кретних читацьких контингентів і задовольняли кон­кретний попит.

Нове тут те, що чимраз більше видавництв нама­гаються знайти своє місце в ринку і припасовують свою програму та організаційну структуру саме до нього. На сьогоднішньому книжковому ринку відби­лася низка й почасти нових факторів:

1. Конкуренція у виробництві споживчих товарів— отже, і в “книжковій промисловості”— стає дедалі жорсткіша. Надто багато виробників зазіхають на га­манець споживача.

2. Книжка для багатьох утратила свою самостійну цінність і зазнає дедалі гострішої конкуренції з боку інших засобів інформації та розваг.

3. Тиск витрат на підприємство—досить згадати хоча б плату за виробничі приміщення — непомірне зріс.

4. Попит дуже великою мірою вже задоволений. дійти до нових потенційних читацьких верств надто важко — а ще важче їх утримати.

5. Площа полиць у торговельних приміщеннях об­межена, і за цей “життевий простір” між видавництва­ми точиться затята боротьба.

Все це веде до чіткої професіоналізації видавничої справи й кінець кінцем призводить до того, що під­приємство може вирости, лише завдавши збитків кон­курентам.

До того ж дедалі більше зростає влада торгівлі над виробництвом: саме книгарі вирішують, яка продук­ція якого видавництва буде представлена в асорти­менті їхніх книгарень, і таким чином визначають успіх чи провал тієї або тієї назви чи видавничої програми. Існує дуже мало таких назв, котрі для книгаря е чи­мось обов'язковим і “мусять” бути в наявності,— а по­за тим він лише заповнює певні тематичні царини, цікаві для його покупців. Він може знайти собі поста­чальника з оптимальними умовами здавання книжок на продаж, та ще й такого, що забезпечуватиме без­перебійне співробітництво: сам стимулюватиме про­даж і сприятиме підвищенню попиту, провадячи рек­ламні кампанії та популяризуючи свої книжки у пресі.

Тут не йдеться про цілковите пристосуванство або інтелектуальну проституцію як мету підприємства. Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та й мати від цього прибу­ток. Щоб досягти цих первісних цілей кожного під­приємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного процесу—отже, ста­вити перед собою такі запитання:

1. Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?

2. Чи організаційна структура видавництва націле­на на здійснення такої мети?

3. Чи спрямована ця організація у всіх своїх лан­ках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?

4. Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуго­вування потреб своєї клієнтури?

5. Чи забезпечує внутрішня координаційна струк­тура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень (на­приклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархіч­ного рівня)?

6. Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?

7. Чи діють усі відділи злагоджено, без тертя, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?

8. Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?

Підприємство, котре не ставить перед собою повсяк­час таких запитань і не робить у разі потреби необхід­них висновків, швидко втрачає здатність маневрува­ти, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

Типи видавництв

Можна приблизно визначити три типи видавництв, які потребують різної структури і організації:

вузькоспеціалізовані видавництва;

видавництва зі специфічною тематикою;

видавництва для широкої публіки, або ж видавни­цтва широкого профілю.

Ці типи видавництв відрізняються один від одного специфікою адресатів своєї продукції, а відтак ха­рактером спрямованості на читача і ступенем залеж­ності від торгівлі.

Вузькоспеціалізоване видавництво працює для од­нієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки кон­тактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її по­треби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв ви­різняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і то­му він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки ого­лошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалі­зація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тіль­ки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книж­ковою торгівлею (наприклад, у царині університетсь­кої науки).

Видавництва зі специфічною тематикою також мо­жуть точно визначити потенційних покупців своєї про­дукції, знають їхні потреби І належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики — це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видав­ництво може принадити до себе через спеціальні жур­нали або прямий продаж. Але для повного викорис­тання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-пер­ше — тому, що до великої частини своїх покупців во­но маже дійти лише таким шляхом, а по-друге — тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання якої-небудь книжки на дану тему; тоді йому продають те, що е в наявності.

Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А втім, діапазон ступенів за­лежності тут вельми широкий. Приміром, видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, II підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літе­ратурі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку.

Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце з допомогою аналізу різних груп клієнтури (на­приклад, т. зв. “теорії життєвого стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлен­ня своїх покупців.

Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тим менша чутли­вість покупців до цін.

У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх, яка наяв­на в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'яз­ній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомос­тей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інфор­мації (реклама, робота з пресою і серед громадськос­ті). Видавництво широкого профілю вирізняється, з од­ного боку, великими витратами коштів на розповсю­дження, а з другого — великими витратами, пов'яза­ними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі.

Звичайно, не кожне видавництво можна цілком від­нести до однієї з вищеназваних груп. Уже видав­ництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом і видав­ництвом широкого профілю. Але з типологічних схем видавництв із вельми різними напрямами діяльності можна для кожного видавництва вибрати й розвинути далі необхідні й оптимальні форми організації.

Підприємства
керівник програми	керівник маркетингу	керівник техредакції й виробництва	комерційне керівництво
редакції	збут, продаж	технічне оформлення книжок	фінанси
відділ ілюстрацій	реклама	оформлення	бухгалтерія
юридична частина, ліцензування	преса, робота з громадскістю	калькуляція	відділ кадрів, комп'ютерний відділ

Схема 1 показує класичну структуру більшості середніх ви­давництв; вона типова для видавництв, які працюють на основі менеджменту — часто також під керівництвом власника.

Видавничі структури

Класична форма видавництва, на чолі якого стоїть власник, визначається (або, краще сказати, визнача­лася) особистістю видавця і ним формується. Він на­креслює — аж до деталей — політику складання про­грам. оформлення продукції і поводження на ринку. Окремі відділи працюють на нього і мають обмеже­ний простір для власної ініціативи: співробітники на­бувають тут лише незначної професійної вправності Велика або цілковита залежність усього підприємства від однієї особи робить таку форму видавництва ще В дуже вразливою. Раптовий відхід видавця від справ може стати загрозою для самого існування видав­ництва. Та навіть коли вже давно передбачено, хто має стати наступником видавця й перебрати на себе керівництво, це часто відбувається не безболісно: в такому підприємстві, з однією особою на вершечку піраміди, вкрай тяжко — якщо взагалі можливо — пе­редати або розділити владу.

Протилежністю цій формі е нині видавництво, що провадиться за принципами менеджменту. Його озна­ки такі:

1.Чіткий розподіл завдань і відповідальності між відділами і всередині кожного відділу.

2.Вироблення постанов усіма учасниками.

3.«Розширена дирекція», в якій поряд із керівни­ком підприємства (який часто здійснює й комерційне керівництво) беруть участь керівники відділів скла­дання програм, маркетингу і виробництва.

комерційний директор				керівник програми
збут, продаж	техредакція, виробництво	преса, контакти з громадскістю, ліцензії	редакції
реклама	фінанси, кадри

Схема 2 показує альтернативну структуру керівництва, типову для видавництв середніх або більших розмірів, провадже­них аа чистим принципом менеджменту.

Зовсім іншу структуру має колективне видавництво. Воно свідомо відмовляється від керівництва підприєм­ством в особі видавця або представника власників. Видавництво е спільною власністю всіх співробітни­ків. Кожен з них незалежно від своє! функції, компе­тенції або кваліфікації бере участь у вирішенні всіх питань І поділяє всі господарчі успіхи чи невдачі.

Дух колективізму відбивається й на заробітках: кожен одержує ту саму уніфіковану заробітну платню, диференціація виникає здебільшого тільки через різницю в складі родини. Коли ця «уніфікована заробітна платня» помітно менша, ніж середній заробіток у галузі, то з авторськими гонорарами здебільшого бував навпаки—творчий процес написання книжки оплачується тут досить високо.

В основі колективного видавництва лежить полі­тична ідея самостійної роботи без ієрархічних відносин, без вирішального впливу капіталу, а також філо­софська ідея «комплексної» праці, «солідарності» й участь у всіх процесах.

Організаційні форми

Обов'язкової організаційної форми для видавництва не існує. Кожне видавництво мав само. знайти для себе структури, оптимальні для його розмірів, його функцій і здійснення його цілей, структури, що вра­ховують як сильні, так і слабкі сторони підприємства. Тому схеми 1—3 вказують лише на можливості— причому можуть бути й комбіновані форми. Схеми іноді лише показують ділянки роботи, що їх слід якось відмежовувати одну від одної — причому не іс­тотно, чи кількома робочими ділянками відає лише одна особа, чи якась ділянка розбудована за принци­пом відділу і чи купується десь чуже ноу-хау — ці пи­тання кожне видавництво може вирішувати тільки саме за себе, залежно від своїх головних завдань, по­тенціалу та цілей.

Загалом можна тільки сказати: результатом має бути гнучка, здатна виконувати свої завдання органі­зація, яка розробляє першорядні вироби для специ­фічних контингентів клієнтури видавництва і спро­можна оптимально утвердитися на ринку. Треба та­кож узяти до уваги, що маленька організація часто буває гнучкішою, активнішою й ефективнішою, ніж великий апарат,— і стійкішою у кризових ситуаціях. Треба ще додати, що часто доцільніше купувати ноу-хау і ринковий потенціал у інших підприємців, ніж по-аматорському робити щось самотужки.