Розділ 1

Теоретичні засади акредитивної форми розрахунків.

1.1. Сутність переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків.

Документарний акредитив являє собою взяте на себе банком за проханням імпортера зобов'язання заплатити визначену суму бенефиціару (експортеру) за умови, що останній надасть відповідним вимогам акредитива документи у встановлений часовий відрізок. У торговій угоді між експортером і імпортером банк, таким чином, виступає посередником.

Акредитив - одностороннє умовне грошове зобов’язання банку, що видається ним по дорученню клієнта (імпортера) на користь його контрагента (бенефиціара), по якому банк, що відкрив акредитив (емітент) повинен здійснити бенефиціару платіж (негайно чи з відстрочкою) або акцептувати векселі бенефиціара і оплатити їх в строк, або доручити іншому банку здійснити такі платежі або акцепт при умові надання бенефиціару документів, передбачених в акредитиві і, відповідно, при виконанні інших умов акредитиву.

Документарний акредитив сьогодні є, мабуть, самим різнобічним і самим дійовим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних і експортних операцій.

Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банку покупця здійснити платіж полегшує продавцю одержання від свого банку кредиту, наприклад, на виробництво товару. При визначених обставинах акредитив може виступати для банку імпортера також у якості основи для кредиту. Тобто тоді, коли банк при здійсненні акредитивної операції може очікувати, що буде мати у своєму розпорядженні документи, що уособлюють власність на товар, тому що товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого вантажу. Шляхом передачі документів передається також право на володіння товаром.

Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує документарний акредитив:

1. Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків - це його головна функція.

2. Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитива забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, так і покупця.

3. Документарним акредитивом виконується кредитна функція.

У здійсненні акредитивної операції можна виділити такі фази.

Наведена схема дозволяє зробити висновок про достатній ступінь складності акредитивної форми міжнародних розрахунків.

Нижче наведемо більш детальний розгляд проведення розрахунків за допомогою документарного акредитиву.

Фаза 1: Угода про акредитив

До експортного підприємства звертається зарубіжний покупець з проханням дати пропозицію на поставку товару чи послуги.

Вже в момент висунення пропозиції чи укладання угоди про купівлю-продаж продавець повинен чітко собі уявляти які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, а саме стосовно:

• надійності та кредитоспроможності покупця;

• політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця;

• власної ліквідності.

В залежності від потреби в ступені надійності він обирає одну із трьох форм акредитиву:

• відкличний акредитив;

• безвідкличний акредитив;

• безвідкличний підтверджений акредитив.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавець крім усього іншого повинен мати точне уявлення як повинен бути складений акредитив стосовно:

• виду та конструкції акредитиву;

• строку дії;

• шляху та засобів транспортування;

• страхового захисту;

• базису цін.

Ці фактори впливають на калькуляцію ціни експортера, а також на витрати по всім можливим банківським гарантіям, що виставляються на користь покупця. Переговори по умовам акредитиву дають продавцю прекрасну можливість впливати на зміст акредитиву. Покупець при наявності акредитивної оговорки зобов’язаний відкрити акредитив на користь продавця, а продавець повинен дотримати передбачену форму здійснення платежу через акредитив.

Фаза 2: Відкриття акредитиву

Імпортер вирішив прийняти пропозицію експортера. У відповідності до погоджених умов, після того, як він віддав замовлення чи підписав договір купівлі-продажу, йому слід розпорядитися про відкриття ним акредитиву на користь продавця.

Дорученням на відкриття акредитиву імпортер (наказодавець акредитиву) вимагає від банку дати його постачальнику зобов’язання здійснити платіж. Банк виконує цю вимогу, як правило, лише в тому випадку, якщо він може перекласти це зобов’язання на імпортера, оскільки він не може розглядати товар як єдину гарантію, особлива, якщо для нього не існує ринку функціонуючого збуту. Тому акредитиводавець повинен володіти активами чи відповідним кредитом в банку, що відкриває акредитив.

В інтересах імпортера ретельно сформулювати умови акредитиву. Повні та чіткі умови акредитиву дають максимальні гарантії для того, щоб замовлений товар був відвантажений своєчасно, в гарному стані і по договірній ціні, або була надана послуга у відповідності з домовленістю. Інша причина, через яку умови акредитиву повинні бути сформульовані дуже ретельно, криється в принципі незалежності акредитиву від основної угоди. Він говорить, що в юридичних відносинах між сторонами акредитиву “акредитиви... по своїй природі являють собою угоди, обособлені від договору купівлі-продажу та інших договорів, на яких вони можуть грунтуватися...” (ст.3 УДПА). Для банку це значить, що він перевіряє документи незалежно від товарної угоди, яка лежить в основі акредитиву.

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання його платіжного зобов’язання є подача в строк документів у відповідності до умов акредитиву. Акредитиводавець не може більше перешкодити сплаті документів на тій підставі, що ніби-то поставка товарів чи інші дії бенефіціара по виконанню контракту були здійснені не у відповідності до договору.

В додатку 1 міститься зразок доручення на відкриття акредитиву, в якому містяться наступні дані:

• форма акредитиву;

• спосіб передачі повідомлення про відкриття;

• вказівка на банк-кореспондент бенефіціара;

• бенефіціар;

• валюта і сума;

• документи (сертифікат якості, і т.д.);

• страхова вартість (як правило, встановлюється за формулою: “мінімум ціна СІF + 10%”);

• товаросупровідні документи;

• адреса перевізника;

• дата відправки, строк відвантаження;

• найменування товару;

• часткові поставки / перевалки;

• подальші інструкції стосовно дебетування рахунку;

• підпис.

Якщо в наявності є необхідне покриття чи ліміти кредитування і доручення на відкриття не містить більше ніяких неясностей, то можна відкрити акредитив. Банк, що відкриває акредитив, в більшості випадків, авізує банк бенефіціара. Лише в виключних випадках повідомлення йде прямо на адресу бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання в якості підтвердження про відкриття акредитиву.

Якщо банку-кореспонденту в країні бенефіціара доручено лише авізування акредитиву, то він передає текст, що буде підписуватись без будь-яких зобов’язань для себе далі бенефіціару. При цьому йому слід з належною ретельністю перевірити по зовнішнім ознакам справжність акредитиву, який повинен бути авізований (ст. 8 УДПА).

За проханням чи по вказівці банку, що відкрив акредитив, банк-кореспондент може додати до безвідкличного акредитиву своє власне підтвердження. Однак він візьме на себе зобов’язання здійснити платіж лише в тому випадку, якщо перевірка акредитиву дала позитивний результат і сам він повністю довіряє банку-емітенту. З підтвердженням банк-кореспондент, як і банк-емітент бере на себе самостійне зобов’язання (ст.10б УДПА)

Банк-кореспондент не зобов’язаний підтверджувати акредитив. Якщо він відхиляє підтвердження, то йому слід одразу ж проінформувати про це банк-емітент і авізувати бенефіціару акредитив без підтвердження (ст.10 в УДПА).

Як тільки експортер отримав акредитивне авізо і, відповідно, підтвердження акредитиву, він перевіряє чи співпадають умови акредитиву з договором і чи в змозі він дотриматись всіх умов. Якщо це не так, то він повинен відразу ж вимагати внести зміни.

Бенефіціар не повинен безумовно приймати акредитив. Акредитив вважається акцептованим ним, якщо він подає необхідні документи в строк до банку-кореспронденту чи банку, що відкрив акредитив.

Якщо в акредитиві помічено невідповідність бенефіціар повинен негайно пред’явити претензії безпосередньо покупцю і вимагати від нього внести відповідні виправлення (зміни) через банк-емітент. При згоді покупця і банку(ів)-учасника(ів) зі змінами у акредитиві, він набуває юридичної сили.

Тому включення до акредитиву лише необхідних даних дозволяє уникнути багатьох махінацій та затримок. Занадто детальний опис товарів не надає імпортеру додаткової надійності, а лише збільшує кількість даних, що необхідно перевірити, а відповідно і джерела помилок.

Експортер завжди має можливість не вдатися до акредитиву і дозволити завершитись його строку дії. Йому навіть не потрібно інформувати про це імпортера чи банки-учасники. Акредитив втрачає силу, якщо банк не подав ніяких документів до дати завершення строку дії акредитиву.

Фаза 3: Використання акредитиву

Експортер в строк відправив товар чи надав послугу. Документи, необхідні у відповідності з акредитивом, підготовлені. Перед тим, як експортер подасть документи до банку, він повинен обов’язково переконатися, що вони по всім пунктам відповідають акредитиву.

Всі необхідні документи повинні бути в наявності (повнота), вони не повинні порушувати умов акредитиву (правильність), ні суперечити один одному (відсутність невідповідностей, ст. 15 УДПА), оскільки банк при прийнятті рішення про прийняття чи неприйняття документів чітко притримується принципів жорсткого дотримання документів та строків.

Документи, що застосовуються у міжнародній торгівлі товарами, можна поділити наступним чином:

• Документи, що мають властивості цінних паперів (наприклад, вексель, коносамент, складська розписка (варрант);

• Підтверджуючі та супровідні документи (наприклад, рахунок-фактура, повітряно-транспортна чи залізнично-транспортна накладна, документ про страховку, упаковочна специфікація, свідоцтво про походження товару, складська розписка при прийомку товару, транспортна квитанція, свідоцтво про хід роботи і т.д.);

В УДПА документи впорядковані наступним чином:

• Детально вказані документи:

• транспортні документи (ст.25-34 УДПА);

• страхові документи (ст.35-40 УДПА);

• торговий комерційних рахунок (ст.41 УДПА);

• Інші документи (не відносяться до попереднього розділу).

Документи, що мають недоліки, банк повинен протягом необхідного часу повернути бенефіціару. Таким чином, останній в даному випадку має можливість виправити оспорені документи чи виставити їх знову у відповідності з вимогами і подати їх ще раз у відповідні строки. Таким чином, акредитив не припиняє своєї дії, якщо банк повинен повернути документи. В більшості випадків шукають можливе інше рішення, оскільки загальне повернення протирічило б економічним інтересам бенефіціара, а також інтересам покупця. На практиці застосовуються наступні три варіанти:

1. Банк-кореспондент повідомляє банку-емітенту по телексу про невідповідності і просить його тим не менше дати дозвіл на виплату;

2. Банк-кореспондент пропонує бенефіціару послати документи до банку-емітенту на інкасо. Таким чином, покупець, лише після виплати вартості товару стає власником документів;

3. Банк-кореспондент може (це не є його обов’язком) сплатити за документи “умовно”. Якщо покупець чи банк-емітент не заявлять про свою готовність сплатити за документи, що мають недоліки, бенефіціар зобов’язаний компенсувати суму банку (включаючи комісійні витрати та відсотки). Оговорка знімається, тобто платіж вважається остаточним, якщо покупець чи банк-емітент приймає документи з повною чи мовчазною згодою (“мовчазна” згода – в даному контексті - без негайного опротестування).

У випадку надання документів через банк-кореспондент банку-емітенту законність рекламації документів, що не відповідають акредитиву, згідно ст.16 УДПА, пов’язана з наступними передумовами:

• про повернення документів необхідно негайно повідомити особі, що подала документи;

• необхідно використовувати швидкі засоби комунікації;

У повідомленні необхідно назвати невідповідність і дати довідку про те чи зберігаються документи в розпорядженні банку чи відсилаються назад. У практиці міжнародних розрахунків існую досить багато видів акредитивів. класифікація акредитивів наводиться у таблиці №1.1.

Далі ми детально розглянемо кожен з видів акредитивів, які описані у вище згаданій таблиці.

1. За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) та грошові (циркулярні):

• документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

• грошові (циркулярні) – це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

2. За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни “документарний акредитив” та “комерційний акредитивний лист” – синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листі суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами.

Табл. №1.1. Види акредитивів та їх класифікація

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачений у акредитивному листі, документів може або передати їх банку, обраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратт вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб’єктам господарської діяльності України можна порекомендувати погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими першокласними іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам. Вони можуть бути, як і акредитиви, відкличними, безвідкличними, підтвердженими, трансферабельними, передбачати право часткової виплати вказаної в акредитивному листі суми. Підтвердження акредитивного листа може бути здійснений тільки банком, який виписав цей лист, тобто підтвердження не має того змісту, який воно може мати при підтвердженні документарного акредитива банком країни-експортера або якимось іншим банком.

3. За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитиви поділяються на:

• прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк;

• попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк емітент направляє безпосередньо бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звернутися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитиву, більше того, ще ускладнює процес з’ясування платоспроможності банку-емітента.

Акредитиви, які направляються безпосередньо бенефіціару, тобто втручання іншого банку, використовуються підробниками документації навіть щодо банків, які є досить надійними та мають досконалу технічну базу. Експортер, котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні.

Авізований акредитив – це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитиву без будь-якого зобов’язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента.

4. За ступенем гарантованості оплати см, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні.

Відкличний акредитив – це акредитив, який може бути в будь-який час змінений, або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов’язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов’язань імпортера в частині оплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і у зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитиву, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з відкличним акредитивом забезпечить:

• платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;

• контролювання банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про відправку товару.

Юридичне зобов’язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Однак слід зазначити, що у цій конструкції відсутній прямий зв’язок між покупцем та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов’язує їх та накладає зобов’язання на експортера за поставку товару, а на імпортера – за оплату цього товару.

5. За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банку без будь-якої відповідальності з боку авізуючого банку. Разом з тим безвідкличний акредитив за дорученням банку-емітента може бути підтверджений іншим банком (безвідкличний підтверджений акредитив). Банк, який підтвердив акредитив, зобов’язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумовлені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути тільки безвідкличний акредитив.

Таким чином, підтверджений безвідкличний акредитив – це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто – до авізуючого банку) взяти безпосередню участь у операції шляхом надання свого власного зобов’язання до безвідкличного зобов’язання банку-емітента. Підтверджуючий банк зв’язаний з банком-емітентом. Останній повинен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов’язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов’язанням).

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страхують себе від зазначених ризиків, вимагаючи при підтвердженні від банку-емітента негайного перерахування коштів у рахунок покриття прийдешніх платежів за акредитивом, а це призводить до заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. Враховуючи це, українським імпортерам доцільно уникати підтверджених акредитивів. За нормальних умов торгівлі підтвердження акредитивів вимагається лише у тому випадку, якщо він не довіряє банку-емітенту.

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття у себе безвідкличних акредитивів з одночасним їх підтвердженням. При цьому мається на увазі, що експортер у даному випадку отримує додаткові гарантії, однак таке підтвердження не має нічого спільного з “Уніфікованими правилами” та практикою більшості країн. Відповідно до “Уніфікованих правил” безвідкличний акредитив, підтверджений банком-емітентом, може розглядатися просто як безвідкличний акредитив. Тому якщо український експортер хоче отримати додаткові гарантії за акредитивом, він повинен вказати в контракті, яким банком (своєї або третьої сторони) цей акредитив повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є кореспондентом банку-емітента, в платіжних умовах контракту доцільно вказувати рамбурсуючий банк, який розташований у країні валюти платежу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При використанні рамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про те, що рамбурс здійснюється згідно з “Уніфікованими правилами” для “Bank-to-bank” рамбурсів за документарними акредитивами, розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою, (публікація МТП №25). У деяких випадках українські банки можуть підтверджувати акредитиви банків кореспондентів, які мають стабільне фінансове становище та з якими вже є позитивний досвід співпраці у різних галузях банківських діяльності. Такі акредитиви можуть підтверджуватися у межах лімітів та правил, встановлених банком. При цьому під правилами підтвердження акредитивів мається на увазі дотримання таких умов:

• при акредитиві на експорт як виконуючий банк необхідно вказувати уповноважений український банк;

• рамбурсні інструкції повинні передбачати якнайшвидше надання уповноваженому банку покриття. Тобто банк-емітент при відкритті акредитива мусить надати право дебетувати свій рахунок в українському банку, якщо такий є, або право рамбурсу на один із банків-кореспондентів (з яким український банк має позитивний досвід співробітництва), або повинен перерахувати попередньо валютне покриття;

• при акредитивах на імпорт (для оперативнішого виконання акредитивної операції) українським банкам, при отриманні підтвердження за конкретним акредитивом від зарубіжного банку-кореспондента, необхідно керуватися законодавством конкретної країни, яке регулює здійснення експортно-імпортних операцій.

Так, згідно з практикою роботи ряду іноземних банків (зокрема швейцарських та англійських) до надання їхнього підтвердження необхідно не тільки депонувати кошти за акредитивом у підтверджуючому іноземному банку, але й підписати заставну угоду. Ліберальнішим стосовно цього є валютне законодавство Німеччини. При взаємодії з найнадійнішими українськими банками такі авторитетні німецькі банки, як “Дойчебанк”, “Коммерцбанк” у ряді випадків надають своє підтвердження за відкритими українськими банками акредитивами навіть без грошового покриття.

Непідтверджений акредитив – це акредитив, який не містить зазначеного вище зобов’язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

6. За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:

• у національній валюті бенефіціара;

• у національній валюті імпортера;

• у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено у іншій валюті, ніж валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах повинен чітко зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

7. За характером платежу у зв’язку з можливістю / неможливістю здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

Подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.

Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси імпортера.

8. За місцем та суб’єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:

• виконуються банком емітентом у країні імпортера;

• виконуються авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;

• виконуються за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії акредитиву закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитиву.

У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.

9. Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт:

Акредитиви на імпорт - використовуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуг і відкриваються українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів.

Акредитиви на експорт – використовуються для розрахунків за експортовані інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкриваються, як правило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб’єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами.

Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента, який також сплачує комісійні та інші витрати авізуючого банку. Підтвердження та виконання транзитних акредитивів доцільно здійснювати тільки в особливих випадках, наприклад, за умови надання уповноваженому українському банку з боку банку-емітента попереднього валютного покриття.

10. За способом виконання акредитиви поділяються на такі, що виконуються:

• шляхом платежу за пред’явленням;

• шляхом акцепту;

• шляхом платежу з відстрочкою;

• шляхом негоціації.

Платіж за пред’явленням здійснюється, як правило, авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитиву дає змогу експортеру отримати платіж одразу після надання відповідних документів до банку-платника.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту. При акцептуванні акредитиву надається також вексель. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності – підтверджуючий банк зобов’язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант є найсприятливішим для експортера: авізуючий банк або підтверджуючий банк після пред’явлення необхідних документів у його касах акцептує тратту.

Другий варіант: акцепт банком-емітентом, який акцептує тратту після отримання документів та визнання їх відповідно до умов акредитиву.

Третій варіант - найменш сприятливий для експортера – акцепт наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою.

Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зобов’язаний здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання акредитиву (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банк-емітент зобов’язується платити експортеру за пред’явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк-емітент відправляє листа безпосередньо на адресу бенефіціара, де передбачається:

• термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

• уточнення про добропорядність (“bona fide”), за яким банк-емітент зобов’язується платити пред’явнику акредитива з доданими до нього оформленими належним чином документами.

На практиці банк-емітент для передачі акредитива бенефіціару досить часто використовує послуги банку-кореспондента, якому відводиться допоміжна роль при пересиланні акредитиву та засвідченні підписів, зазначених в акредитиві, і який не отримує повноваження на здійснення платежів. При виконанні акредитива бенефіціару не обов’язково звертатися до банку, який передав цей акредитив, за винятком випадку, коли банк-емітент обмежив негоціацію визначеним банком (за акредитивом “restricted”).

11. Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом.

Валютне покриття може надаватися шляхом:

• кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку у банку-емітенті або іншому банку;

• надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитиву з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у момент отримання акредитиву до виконання;

• відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

12. Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні.

У статті 48 “Уніфікованих правил” дається таке тлумачення переказного акредитиву:

“А. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, або будь-який банк, уповноважений негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефіціари).

Б. Акредитив може бути переказано тільки тоді, коли він прямо означений банком-емітентом як “переказний” (“трансферабельний”). Такі терміни, як “подільний”, ”дрібний”, ”перепоступлений” та ”передаваний”, не роблять акредитив переказним…

В. Якщо інше не обумовлено в акредитиві, трансферабельний акредитив може бути передано тільки один раз. Відповідно акредитив не може бути переказано за дорученням другого бенефіціара наступному, третьому бенефіціару…”

Таким чином, переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару право давати розпорядження банку, який здійснює оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передавати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого переказу трансферабельного акредитива. Права за акредитивом передаються для того, щоб постачальник міг профінансувати субпостачальника (субпостачальників) за рахунок коштів за акредитивом. Частини трансферабельного акредитиву можуть бути переказані окремо, якщо часткові відвантаження не заборонені умовами акредитиву. Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну повинно вказуватися в його умовах. Український імпортер може відмовитися від такої вказівки на тій підставі, що він не знає субпостачальників і перед ним відповідає за умовами контракту тільки безпосередньо постачальник.

У свою чергу акредитив, який не можу бути використаний другим(и) бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом.

13. Спеціальні форми акредитивів.

Компенсаційний акредитив. Компенсаційний акредитив має багато схожого з трансферабельним, але існують також і суттєві відмінності. При трансферабельному акредитиві виставляється лише один акредитив, який потім переказується першим бенефіціаром (посередником) другому бенефіціару. При компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви. Перший акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара.

Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком посередника, до справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара.

Компенсаційні акредитиви не відображені в “Уніфікованих правилах”. Слід зазначити. що посередник та його банк будуть домагатися виконання постачальником умов другого акредитива таким чином, щоб посередник, у свою чергу, мав можливість виконати належним чином умови першого (основного) акредитива. При компенсаційному акредитиві посередник звертається з дорученням до свого банку про прийняття основного акредитива. Тому банк-емітент для виставлення другого акредитива прагне впевнитися. що платіж за основним акредитивом буде здійснено належним чином. Отже, найоптимальнішим є такий варіант, коли основний акредитив є підтвердженим безвідкличним акредитивом.

Умови основного акредитива можуть бути схожими з умовами другого акредитива, за винятком того, що:

• ціна за одиницю та за весь товар за основним акредитивом повинна бути нижчою, ніж за другим акредитивом;

• дата відправки товарів за основним акредитивом повинна передувати даті відправки за другим акредитивом;

• дата закінчення строку платежу за основним акредитивом повинна бути передувати відповідній даті за другим акредитивом.

Якщо основний акредитив відкрито в одній валюті, а другий акредитив – в іншій, необхідно, щоб банк-емітент другого акредитива своєчасно сповістив українського посередника про тенденцію зміни курсу валюти основного акредитива відносно валюти другого акредитиву. Це потрібно для того, аби український посередник мав можливість вжити заходів в умовах несприятливої зміни біржового курсу.

Зустрічний акредитив. Зустрічні акредитиви схожі з компенсаційними (back-to-back) за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент для другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як “забезпечення”. Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за другим акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як потенційне джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

Резервний акредитив (“стенд-бай”). Резервні акредитиви, або акредитиви “стенд-бай” (Stand-by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. Практика використання таких акредитивів зародилася у США, оскільки банки цієї країни відповідно до діючого законодавства не можуть надавати гарантії у чистому вигляді. На відміну від документарних акредитивів, які забезпечують, перш за все, інтереси експортера, резервний акредитив як інструмент забезпечення платежів є значно гнучкішим та універсальнішим.

Так резервний акредитив може використовуватись і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську гарантію), на відміну від документарного акредитиву можна віднести до непрямого забезпечення платежу. Такий акредитив може бути реалізовано лише у тому випадку, якщо наказодавець резервного акредитиву не виконає свої зобов’язання. Резервні акредитиви отримали велике поширення у міжнародній практиці. Тому вони також стали предметом уніфікації та підпорядковуються “Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів” (у редакції 1993 року). Із цієї позиції резервні акредитиви мають певні переваги порівняно з банківськими гарантіями, які підпорядковуються національному законодавству. Оскільки резервні акредитиви належать до категорії незабезпечених кредитів, більшість банків виставляє їх за дорученням тих клієнтів, які мають у них свої рахунки.

Слід також зазначити, що є фінансова і комерційна моделі акредитива “стенд-бай”:

Фінансова модель акредитива “стенд-бай” фактично розглядається як міжнародна гарантія, в той час як комерційний “стенд-бай” може розглядатися як гарантія за документарним акредитивом. При характеристиці фінансової моделі акредитива “стенд-бай” як міжнародної гарантії, що адресована бенефіціару, необхідно акцентувати увагу на кількох особливих моментах.

Бенефіціар – це покупець, який є бенефіціаром фінансового акредитива “стенд-бай”. Наказодавець є експортером. Тобто наказодавець та бенефіціар є особами абсолютно відмінними від тих, котрі беруть участь у виконанні документарного акредитиву або в акредитиві “стенд-бай”, який гарантує оплату товару.

Комерційна модель акредитиву “стенд-бай” у вигляді гарантії оплати товару стосується усіх підприємств, як експортерів, так і імпортерів. Акредитив “стенд-бай” як гарантія оплати товару може застосовуватися у ситуації, коли експортер наполягає на безвідкличному акредитиві, а покупець не має достатньої суми власних грошових коштів і банк не бажає або не має змоги надати покупцеві кредит для оплати товарів експортеру. Таким чином, комерційна модель акредитиву “стенд-бай” – це безвідкличне зобов’язання банку-емітента оплатити товар у випадку неналежного виконання акредитиву покупцем.

Узагальнюючи переваги резервного акредитиву, необхідно зауважити, що він:

• надає “забезпечення” експортеру та одночасно зменшує загальну суму банківського кредиту, якої вимагає покупець;

• може бути використаний як резервна гарантія оплати товару за інших форм міжнародних розрахунків;

• при використанні резервного акредитиву бенефіціар має можливість виставити тратту на банк-емітент;

• резервні акредитиви підпорядковані “Уніфікованим правилам та звичаям для документарного акредитива”.

Револьверні та відновлювані акредитиви. Револьверні акредитиви визначені як альтернативні акредитивам “стенд-бай” у ситуаціях коли:

• імпортер отримує регулярні поставки товару із-за кордону від іноземного постачальника;

• постачальник наполягає на платежі у формі акредитиву;

• банк не бажає виставляти акредитив на повну вартість товарів, які періодично постачатимуться певний визначений час.

Револьверні акредитиви – це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, чи в міру використання у межах наперед визначений загальної суми та терміну дії. Таким чином, акредитиви зможуть поновлюватися щомісяця, щокварталу, або певну кількість разів. Револьверні акредитиви використовуються у тих випадках, коли продаж товарів за кордон – не ізольована угода, а іноземний покупець є постійним клієнтом експортера. Використання такого акредитива дає експортеру змогу отримувати грошові кошти під належним чином оформлені документи, які відповідають умовам акредитива, за кожну кратну поставку (здійснювану переважно за графіком), що зафіксовано у контракті (найчастіше при поставках сировини).

У свою чергу револьверні акредитиви поділяються на кумулятивні і некумулятивні. Так званий кумулятивний револьверний акредитив дає змогу переносити можливий залишок з одного періоду на наступний. Це дає змогу уникнути відкриття цілої послідовної мережі акредитивів та є дуже зручним, особливо при регулярних, розбитих на частини поставках (наприклад щотижневе забезпечення фруктами у період збирання врожаю, рибою у сезон). Однак слід зазначити, що оскільки поновлення здійснюється автоматично, ризик, який бере на себе банк-емітент у день відкриття акредитиву або підтверджуючий банк у день його підтвердження, стосується усієї суми за операцією, а не частини, яка належить до якогось періоду.

Некумулятивні акредитиви – це акредитиви, за якими невикористаний залишок повертається. Порівняно з відновлюваним акредитивом, коли банк виставляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе зобов’язання щодо всієї суми, а не її частини, яка стосується якогось певного періоду. Таким чином, револьверний акредитив, що виник для задоволення потреб торгових партнерів, дає змогу координувати поставки з використанням документарного акредитиву за операціями, що передбачають відправки товарів частинами.

Акредитив з червоною смугою. Згідно з таким акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює авансування бенефіціара (експортера) до надання визначених документів. Ця спеціальна умова зазначається в акредитиві за вимогою заявника акредитива (покупця / імпортера). Це не передплата, а угода, за якою постачальник (бенефіціар) отримує аванс від авізуючого / підтверджуючого банку до відправки товарів. Таким чином, покупець звертається з дорученням до банку-емітента уповноважити авізуючий / підтверджуючий банк на здійснення платежу експортеру за товари до їхньої відправки. Тому акредитив з червоною смугою можна характеризувати як джерело передвідвантажувальних коштів у формі:

• позики від авізуючого / підтверджуючого банку, яка надається бенефіціару (експортеру);

• платежу апліканта (імпортера).

Іншими словами, аплікант може взяти на себе всю відповідальність за надання авансу експортеру, сам при цьому не надаючи такого авансу. Ця роль відводиться авізуючому / підтверджуючому банку проти забезпечення акредитива з червоною смугою.

Слід також зазначити, що акредитиви з червоною смугою названо так тому, що на ранніх порах його застосування в нього вписувалося застереження, написане червоним чорнилом, тобто спеціальна умова. Сума, яку належить авансувати бенефіціару за акредитивом із червоною смугою, визначається аплікантом такого акредитиву за погодженням із банком-емітентом. Ця сума може становити як 100% від суми акредитива, так і певний його відсоток.

Аплікант також вирішує, як забезпечується позика, що надається авізуючим / підтверджуючим банком бенефіціару / експортеру, а саме:

• шляхом простого письмового підтвердження бенефіціара / експортера про те, що гроші будуть використані виключно на закупівлю товарів для відвантаження їх згідно з умовами акредитива (чистий акредитив із червоною смугою);

• шляхом письмової гарантії або застави, які бенефіціар повинен належним чином оформити та надати повний комплект документів до авізуючого / підтверджуючого банку у межах зазначеного в акредитиві періоду (документарний акредитив з червоною смугою).

Позика, надана бенефіціару авізуючим / підтверджуючим банком, разом із певним відсотком за користування нею повинна бути потім повернена авізуючому / підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар надасть документи, необхідні для розкриття акредитива та які повністю відповідатимуть умовам акредитива. Однак якщо бенефіціар не зможе надати такі документи і відповідно не зможе отримати за цим акредитивом гроші, а відтак буде неспроможний повернути позику, то у такому випадку авізуючий / підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за позикою) від банку-емітента. У свою чергу останній матиме право регресу відносно апліканта акредитива. Таким чином, аплікант нестиме відповідальність за всі витрати, що виникли у банку-емітента, авізуючого / підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою.

Таким чином, з усього сказаного вище, можна зрозуміти, що акредитивна форма розрахунку у міжнародній торгівлі є досить складним та багатогранним інструментом здійснення оплати за надані товари та послуги. Але, незважаючи на це, даний інструмент є досить дієвим і відтак досить широко вживаним, особливо це характерно для практики міжнародної торгівлі між країнами з розвиненою економікою. Для оптимізації розрахунків за допомогою акредитивів існує широкий спектр їх видів, завдяки чому як експортер, так і імпортер, можуть дійти спільної згоди у виборі способу розрахунку.

1.2 Організація акредитивних форм розрахунків

Правовою основою організації розрахунків по зовнішньоекономічних операціях є міжнародні платіжні угоди (платіжні угоди і міжнародні конвенції, а також торгові, кредитні й інші договори), норми внутрішнього законодавства, а також систематизовані й уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної банківської практики, закріплені у відповідних конвенціях.

Серед різноманітних форм розрахунку, що застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності, акредитивна форма розрахунків вимагає самої активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована, головним чином, на захист інтересів продавця.

При здійсненні розрахункових операцій у формі документарного акредитива банки та їхні клієнти повинні керуватися “Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів”, розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою в редакції від 1993 року, публікація МТП №500 та чинним законодавством країни, яке регулює зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарської діяльності.

Уніфіковані правила містять опис процедур, обов'язків, зобов'язань і технічних термінів, що значно зменшує трудність при співробітництві з закордонними організаціями. Проте, слід зазначити, що зазначені в уніфікованих правилах процедури є обов'язковими для всіх учасників розрахункових операцій, якщо вони не суперечать державним, федеральним або місцевим законам. Уніфіковані правила по міжнародних розрахунках приймаються Міжнародною торговельною палатою в Парижі і редагуються нею з періодичністю 8-10 років. Редагування уніфікованих правил є об'єктивною необхідністю, продиктованою швидким розвитком, особливо в останні десятиліття, нових технологій і засобів зв'язку, нових видів міжнародних перевезень і т.п., що потребує уточнення понять і термінів, що використовуються при розрахунках за допомогою акредитивів.

Уніфіковані правила і звичаї для акредитивів складаються з 49 статей, що також підрозділяються на сім розділів: [16.C.122] загальні

1. положення і визначення (статті 1 - 5); види

2. акредитивів і повідомлення про них (статті 7 - 12);

3. зобов'язання і відповідальність (статті 13 - 19);

4. документи (статті 20 - 38);

5. інші положення (статті 39 - 47);

6. трансферабельний акредитив (стаття 48);

7. переуступка виторгу (стаття 49).

Основні положення, що визначаються уніфікованими правилами і що стосуються роботи банків по акредитивах такі.

Насамперед, акредитив являє собою зобов'язання банку здійснити оплату на користь експортера при дотриманні останнім всіх умов акредитива. З вищевикладеного випливає, що банки повинні з розумною старанністю перевіряти документи, що даються експортером із метою визначення відповідності їхньої форми й змісту закладених в умовах акредитива. Відповідність документів умовам визначається банками винятково по їхніх зовнішніх ознаках, банки не несуть ніякої відповідальності за автентичність і юридичне значення будь-яких документів. У випадку, коли по зовнішніх ознаках документи не можна визнати цілком відповідним умовам акредитива, з банків автоматично знімається зобов'язання проводити оплату цих документів. Акредитив по своїй природі представляє угода, відособлена від договору, на якому він може бути заснований, і, отже, банки не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є на такий договір посилання. Своєчасність одержання відшкодування, на яке має право банк-платник, знаходиться під відповідальністю банка-емітента.

Таким чином, Уніфікованими правилами і звичаями для акредитивів передбачений повний перелік дій, що можуть або повинні здійснювати банки при обслуговуванні ними розрахунків у формі акредитива. Підвищена ж ступінь відповідальності банків при цьому знижується жорсткими умовами в аспекті строків дій банківських зобов'язань, а також в аспекті вимог до дотримання умови акредитива.

Слід зазначити, що при обслуговуванні акредитивної форми розрахунків по зовнішньоторговельних угодах банки керуються ще одним комплексом міжнародних нормативів, зробленим Міжнародною торговельною палатою, що регулює базисні умови постачання продукції від експортера до імпортера. Зазначені нормативи в останній редакції були випущені в 1990 році за назвою “инкотермс-90. Умови постачання продукції закріплюються продавцем і покупцем у договорі, а далі відбиваються на умовах акредитива за типологією, визначеною в зазначених правилах. При перевірці банком документів і прийнятті ним рішення про відповідність їхнім умовам акредитива, виконання експортером умов постачання продукції імпортеру визначається по транспортних документах, базуючись на положеннях, закріплених у правилах "Інкотермс".

На сьогоднішній день, відповідно до чинного законодавства, із метою забезпечення своєчасного і якісного проведення розрахунків по зовнішньоторговельних контрактах, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності України, акредитивні розрахунки повинні здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для акредитивів. Вимоги уніфікованих правил повинні враховуватися суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні контрактів. У противному випадку такі зовнішньоекономічні договори можуть бути у встановленому порядку визнані недійсними.

Як уже було зазначено, уніфіковані правила в кожній окремій країні приймаються до виконання в рамках норм національного законодавства. У Україні основними нормативними документами, що регулюють міжнародні розрахунки, є такі:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті».

5. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо удосконалення валютного регулювання».

6. Інструкція Національного банки України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті по експортно-імпортних операціях на умовах відстрочки платежів або постачання».

При здійсненні будь-якої операції комерційні банки керуються, у першу чергу Законом “Про банки і банківську діяльність". Відповідно до статті 3 цього закону, банки можуть здійснювати розрахунки з доручення клієнтів, банків-кореспондентів і вести їхні рахунки. Стаття 32 визначає, що банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених у міжнародній банківській практиці.

Україна як самостійна держава встановлює зовнішньоторговельні й інші економічні зв'язки з закордонними країнами через свої органи й уповноважені організації. Режим здійснення валютних операцій і пов'язаних із ними міжнародних розрахунків на території країни, повноваження державних органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України, права й обов'язки суб'єктів валютних відношень установлюються Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і контролю". Декрет відзначає, що єдиним законним засобом платежу на території України, що приймається без обмежень, є валюта України. Порядок вивозу, переказ і пересилка через кордон і за кордон резидентами і нерезидентами, розрахунки між ними в межах торгового обороту здійснюються в іноземній валюті тільки через уповноважені банки, Для здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні (на здійснення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання) і індивідуальні (на здійснення разових валютних операцій) ліцензії. Здійснення комерційними банками операцій із валютними цінностями без одержання ліцензії призводить до застосування в такі банки санкцій у виді штрафів, або, при повторному виявленні порушення, що розглядається, виключення їх із Республіканської книги реєстрації банків.

Міжнародні розрахунки по комерційних договорах здійснюються уповноваженими банками, як правило, у ВКВ, а також у валюті з обмеженою конвертованістю і розрахунковій валюті клірингових рахунків, відповідно до умов міждержавних і міжбанківських договорів. Уповноважені банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки у формі акредитива, інкасо, банківського переказу й в інших формах, що мають місце в міжнародній банківській справі. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків по зовнішньоторговельних контрактах визначається угодою сторін і фіксується в умовах контракту. Уповноважені банки, що обслуговують експортно-імпортні операції українських резидентів, зобов'язані:

- при відкритті резиденту валютного рахунку протягом 3 днів сповістити про це державну податкову інспекцію по місцю реєстрації резидента;

- надавати суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності свої реквізити, як-от: а) повна назва і поштова адреса;

б) код ОКПБ, привласнений органами статистики за місцем перебування банку.

З метою контролю за виконанням резидентами правил проведення експортно-імпортних операцій державні митні органи щотижня надають в уповноважені банки України, зазначені у вантажних митних деклараціях, реєстри вантажних митних декларацій, на підставі котрих ті або інші товари перетнули митний кордон України. Уповноважені банки на підставі аналізу отриманих реєстрів установлюють контроль за своєчасним надходженням резидентам виторгу в іноземній валюті за продукцію, роботи (послуги), що були експортовані. Виторг резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, але не пізніше 90 календарних днів із дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного строку потребує спеціального дозволу Національного банки України. У випадку не надходження валютного виторгу у встановлені строки уповноважені банки в тижневий строк подають інформацію про це комісіям при регіональних керуваннях НБУ по місцю реєстрації резидентів. Разом із цим, після закінчення строку надходження виторгу в іноземній валюті через трьох тижня, що необхідна резидентам для одержання індивідуального дозволу на перевищення цих строків, уповноважені банки нараховують пеню з резидентів за кожний день прострочення в розмірі 0,3% від суми недоотриманого виторгу в іноземній валюті, перерахованої по офіційному валютному курсі НБУ на день перерахунку і щомісяця до 28 числа поточного місяця перераховують у Державний Бюджет України суми нарахованої пені.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності резидентів, усіх напрямків діяльності комерційних банків є однією з найважливіших функцій держави, монополія виконання якої на сучасному етапі розвитку суспільства повинне знаходитися в руках держави. Внаслідок особливої значимості для країни зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств, її регулюванню також повинно даватися особливе значення. Спрямованість чинного національного законодавства по регулюванню розрахунків по експортних операціях на захист національної валюти, утримання її курсу може характеризуватися тільки з позитивної сторони. Проте не всі засоби, що використовуються при цьому можуть бути оцінені однозначно. Промова, у даному випадку, йде про покладання в адміністративному порядку на комерційні банки функції органа, що контролює діяльність своїх клієнтів. Зазначена ситуація суперечить нормальним умовам співробітництва банку з клієнтом, що визначає необхідність перегляду існуючого положення.

Більшість міжнародних розрахунків проводяться в безготівковій формі, яка відрізняється якістю, оперативністю проведення і невисокою вартістю, що, у свою чергу, забезпечує ефективність функціонування учасників операцій. Ступінь використання безготівкових розрахунків залежить як від рівня розвитку товарно-грошових відношень, так і від особливостей банківської практики, грошової політики кожної конкретної держави. Але більшість міжнародних платежів здійснюється за допомогою безготівкових розрахунків.

Головною відмінністю міжнародних розрахунків є значне збільшення ризику, що значною мірою залежать як від відстані, так і від інформаційних можливостей. Головну роль у проведенні єдиної валютної політики грає Національний банк як центральний банк країни. На нього покладені функції по організації міжнародних розрахунків держави. Він бере участь у розробці зведеного платіжного балансу, представляє інтереси країни у відношеннях із центральними банками інших країн і в міжнародних валютно-фінансових організаціях.

При проведенні міжнародних розрахунків банки і їхні клієнти керуються такими принципами:

- платежі відбуваються після відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт або одночасно з ними (авансові платежі, як правило, можливі по угодах і контрактам у спеціально обумовлених випадках);

- кошти клієнтів банку повинні обов'язково зберігатися на відповідних рахунках, із яких відбуваються всі розрахунки;

- платежі з рахунку повинні проводитися по згоді платника (акцепт документів), за винятком випадків оплати в безакцептному порядку, передбачених законодавством країни;

- платежі проводяться за рахунок платника або кредиту банку, що дається платнику;

- покупець може відмовитися від оплати розрахункових документів тільки при певних мотивах, що приймаються банком.

Для того, щоб між контрагентами не виникало протиріч, необхідно визначити основні валютно-фінансові і платіжні умови розрахунків: форми розрахунків, засоби платежу, умови платежу, валюта ціни, валюта платежу. При цьому необхідно розуміти, що імпортер зацікавлений у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні одержання товару і відстрочці платежу з моменту його кінцевої реалізації, а експортер бажає одержати всю суму валюти цілком у найкоротший строк. Тому обов'язково потрібно обмовляти в контракті строки платежу.

Валютно-фінансові і платіжні умови угод залежать від характеру економічних і політичних відношень між країнами, співвідношення сил контрагентів, положення на конкретних товарних і грошових ринках, державних заходів регулювання міждержавних потоків товарів, послуг і капіталів, відмінностей у темпах інфляції в окремих країнах, стані платіжних балансів країн, а також конкретних зовнішньоторговельних угод і кредитних домовленостей.

Розділ 2

Аналіз акредитивної форми розрахунків у комерційному банку

2.1. Механізм обслуговування акредитивної форми міжнародних розрахунків

Аналіз акредитивних форм розрахунків проводиться на прикладі акціонерного комерційного банку “Фінанси та кредит”, котрий є одним з банків України який надає можливість своїм клієнтам проводити міжнародні розрахунки із застосуванням акредитивної форми розрахунків.

Обслуговуванням акредитивної форми міжнародних розрахунків у банку “Фінанси та кредит” займається такий структурний підрозділ як Відділ документарних операцій.

Практична діяльність комерційного банку “Фінанси та кредит” зумовила поділ даної форми розрахунків на види: експортні документарні акредитиви (коли експортером товарів, робіт або послуг є особа-резидент України), імпортні документарні акредитиви (підприємство-резидент України є імпортером товарів, робіт або послуг).

По кожному з видів розрахунків відділ документарних операцій окремо веде журнал реєстрації, де кожній операції присвоюється свій кодовий номер, яким згодом оперують при обміні інформацією з банком-контрагентом і з клієнтом. Диференціація розрахунків по окремих видах припускає також диференціацію комплексу дій, що починаються працівниками відділу при обслуговуванні того або іншого виду розрахунків. Нижче наводиться характеристика зазначених дій у розрізі виділених видів розрахунків.

Експортні документарні акредитиви.

Оскільки заявником у випадку, що розглядається, є іноземне підприємство, то повідомлення про відкриття акредитива на користь національного підприємства-експортера надходить з іноземного банку. У більшості випадків дане повідомлення надходить безпосередньо у відділ документарних операцій банку “Фінанси та кредит” по каналах системи SWIFT. У деяких випадках повідомлення з іноземного комерційного банку про відкриття акредитива надходить через телекс, а до відділу документарних операцій воно передається службою “Ключ-Телекс”, що спочатку одержує дане повідомлення.

Умови акредитиву, що надійшли з іноземного банку, авізуються працівниками відділу документарних операцій.

Це повідомлення реєструється в журналі реєстрації операцій по експортних акредитивах, йому присвоюється номер і відповідно до цього номера заводиться справа по даному акредитиву, до якого підшивається вся документація, що проходила через відділ по даному акредитиву.

Повідомлення, що надійшло з іноземного комерційного банку, з умовами акредитиву, передається банком “Фінанси та кредит” безпосередньо підприємству - бенефіціару, на чию користь акредитив був відкритий. У залежності від того, чи є бенефіціар клієнтом банку “Фінанси та кредит”, або клієнтом іншого вітчизняного комерційного банку, використовуються різні засоби передачі йому цього повідомлення. У більшості випадків, бенефіціар обслуговується в регіональній дирекції банку “Фінанси та кредит” , і, тому, повідомлення надсилається в дирекцію з вказівкою передати його клієнту. Для реалізації даної цілі використовується система електронної пошти, що забезпечує найбільше швидку передачу інформації. Разом із повідомленням про відкриття акредитива і його умов відділом документарних операцій до дирекції направляється супровідний лист із зазначенням найістотніших моментів умов акредитива.

У випадку, коли бенефіціар обслуговується іншим комерційним банком, банк “Фінанси та кредит” направляє повідомлення в даний банк. Подібна ситуація виникає при відсутності прямих каналів зв'язку між банком, що відкриває акредитив, і банком бенефіціара.

Паралельно із цим банку, з якого було отримане повідомлення про відкриття акредитива, надсилається повідомлення про авізування бенефіціару умов даного акредитива.

Аналогічні дії вживаються при надходженні з іноземного банку повідомлень про зміну умов акредитива.

При виконанні експортером своїх зобов'язань, він надає безпосередньо у відділ документарних операцій банку “Фінанси та кредит” пакет документів, передбачених умовами акредитива, що є підтвердженням виконання ним зобов'язань за договором. Незалежно від того, який банк є виконуючим (банк “Фінанси та кредит” або іноземний банк) документи перевіряються працівниками відділу. У випадку, коли виконуючим банком є банк “Фінанси та кредит”, і при відсутності розбіжностей у документах з умовами акредитива, перевірені документи направляються в іноземний банк, і паралельно надсилається повідомлення про те, що документи оформлені бенефіціаром у повній відповідності до умов акредитиву, і, на цій основі, виставляється вимога стосовно їх сплати. У іноземний банк документи пересилаються за допомогою служби кур'єрської пошти. Безпосередньо банк “Фінанси та кредит” найбільше тісно співробітничає зі службою DHL.

У ситуації, коли є розбіжності між оформленими документами та умовами акредитиву, це може стати причиною відмови імпортера від їх сплати. Тому, працівник відділу документарних операцій банку “Фінанси та кредит” повинен вказати клієнту на розбіжності в документах та попереджає його про можливі наслідки. Але і у даному випадку документи пересилаються іноземному банку, на основі погодження (питання про сплату даних документів вирішується аплікантом).

За умови, коли виконуючим банком є іноземний банк, пакет документів пересилається в іноземний банк без якоїсь додаткової інформації.

Після пересилки документів до іноземного банку справа по даному акредитиві ставиться на спеціальний облік - по ньому очікується сплата.

Іноземний банк, у випадку прийняття документів до оплати, попередньо повідомляє про те, коли буде перерахована сума оплати. Відповідно до даного повідомлення працівники Відділу документарних операцій банку “Фінанси та кредит” відслідковують засоби, що надходять на рахунок банку.

Кошти, що надійшли з іноземного банку зараховуються або на коррахунок обласної дирекції банку “Фінанси та кредит” (у випадку, якщо бенефіціар обслуговується даною дирекцією), або безпосередньо на рахунок клієнта (якщо він обслуговується головною конторою банку). Із загальної суми виручки, після зарахування її в повному обсязі на рахунок клієнта, утримується сума комісій банку за обслуговування по даному акредитиву.

Після здійснення перерахування бенефіціару оплати по акредитиву справа по ньому закривається і підшивається в архів Відділу документарних операцій.

Розглянуті вище етапи дій працівників банку при обслуговуванні експортних акредитивів мають місце при виконанні експортером своїх зобов'язань і згодою іноземної сторони здійснювати оплату. Але іноді на практиці складаються ситуації, коли бенефіціар не може по певним причинам надати документи, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань до закінчення терміна дії акредитива, або ж іноземна сторона відмовилася сплачувати надані з розбіжностями документи. Тоді, у першому випадку, справа закривається внаслідок закінчення терміну дії акредитиву, а в другому - внаслідок повідомлення з іноземного комерційного банку про відмову апліканта від сплати.

Більш детально розглянемо схему документообігу при розрахунках за допомогою експортного акредитиву на рисунку 2.1 “Схема документообігу при розрахунках покритими акредитивами з депонуванням коштів покупця в банку постачальника”.

Рисунок 2.1 Схема документообігу при розрахунках покритими акредитивами з депонуванням коштів покупця в банку постачальника.

На схемі цифрами позначені наступні етапи:

1  покупець-платник подає заяву своєму банку на відкриття акредитива;

2  банк платника (емітент) прийняту до виконання заяву враховує на приході позабалансового рахунку № 9802 “Акредитиви до оплати” і перераховує гроші з поточного рахунку в банк постачальника бухгалтерською проводкою:

Д-т рахунку:

№ 2600 “Поточний рахунок суб’єкта господарської діяльності ” (покупця);

К-т рахунку:

№ 1200 “Коррахунок в національному банку України”;

3  банк “Фінанси та кредит” отримує авізо з доданою заявою на акредитив, і одержані гроші зараховує на рахунок № 2602 “Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності” (субрахунок “Розрахунки акредитивами”). Зарахування коштів здійснюється бухгалтерською проводкою:

Д-т рахунку:

№ 1200 “Коррахунок в національному банку України”;

К-т рахунку:

№ 2602 “Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності” (субрахунок “Розрахунки акредитивами”); банк повинен в 7 денний термін сповістити про отримання заяви на акредитив постачальника;

4  постачальник відвантажує товар і передає реєстри рахунків та транспортні документи в банк “Фінанси та кредит”;

5  банк “Фінанси та кредит” перевіряє документи останнього на відповідність умовам, передбаченим акредитивом і сплачує їх:

Д-т рахунку:

№ 2602 “Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності” (субрахунок “Розрахунки акредитивами”);

К-т рахунку:

№ 2600 “Поточний рахунок суб’єкта господарської діяльності” (постачальника);

строки перевірки не повинні перевищувати 7 днів з моменту отримання документів;

6  банк “Фінанси та кредит” повідомляє банк покупця про проведений платіж;

7  банк покупця платника, одержавши повідомлення, списує суму акредитиву на зменшення позабалансового рахунку № 9802 “Акредитиви до оплати”;

Імпортні документарні акредитиви.

У даному випадку імпортером товарів, робіт або послуг є вітчизняне підприємство-клієнт банку. І саме воно є ініціатором (наказодавцем) відкриття акредитиву на користь свого іноземного партнера.

Підприємство-аплікант звертається до Відділу документарних операцій банку “Фінанси та кредит” із заявою установленої форми. До даної заяви додається ще один документ, що називається “Перелік необхідних документів”, що визначає принципово важливий момент акредитивної операції - які саме документи будуть прийматися від бенефіціара до оплати.

На підставі зазначеної заяви у Відділі документарних операцій банку “Фінанси та кредит” здійснюється реєстрація операції в журналі реєстрації операцій по імпортних акредитивах і по даній операції відкривається справа.

Необхідним кроком при обслуговуванні розрахунків по імпорту за допомогою акредитивної форми є попереднє бронювання засобів клієнта банком для наступної сплати бенефіціару виконаних ним зобов'язань. Особливістю даної схеми проведення акредитивних розрахунків є залучення Відділу клієнтських рахунків в іноземній валюті, або Відділу лоро-рахунків в іноземній валюті (в залежності від того, де обслуговується клієнт) яким оформляється службова записка з проханням перевести з валютного рахунку клієнта (дирекції) на валютний рахунок по бронюванню засобів по акредитиву відповідну суму.

У випадку, коли організація-імпортер не має бажання відволікати з обороту засоби з метою їхній бронювання для відкриття акредитива, акредитив може бути відкритий після оформлення з банком заставних відносин.

Після здійснення зазначених операцій за допомогою системи SWIFT або телексом банку бенефіціару направляється повідомлення про відкриття на користь його клієнта акредитива з вказівкою всіх умов (аналогічні тим, що одержує банк “Фінанси та кредит” по експортних акредитивах).

Наступний етап - одержання з банку бенефіціара документів про виконання останнім своїх зобов'язань за договором.

Документи, що надійшли, перевіряються працівниками Відділу документарних операцій банку “Фінанси та кредит” на повну відповідність умовам акредитива. У випадку повної відповідності здійснюється їх оплата. З цією метою Відділу грошових переказів оформляється службова записка з проханням перевести раніше заброньовані засоби для оплати акредитива на рахунок банку бенефіціара.

У випадку, коли документи, отримані з іноземного банку, оформлені бенефіціаром із розбіжностями з умовами акредитива, питання оплати даних документів погоджується з аплікантом. У випадку згоди оплати документів із розбіжностями здійснюється процедура викладена вище. Якщо ж імпортер відмовляється від оплати цих документів (на що має повне юридичне право) іноземному банку надсилається про це повідомлення.

Кінцевим етапом операції розрахунків за допомогою імпортного акредитива є закриття справи по даній операції і передача його в архів.

Більш детально розглянемо схему документообігу при розрахунках за допомогою імпортного акредитиву на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 Схема документообігу при розрахунках покритими акредитивами з депонуванням коштів покупця в банку-емітенті.

На схемі цифрами позначені наступні етапи:

1  покупець-платник передає до банку “Фінанси та кредит” заяву на відкриття акредитива. Банк повинен розглянути заяву і в 7-денний термін оповістити покупця про своє рішення;

2  банк “Фінанси та кредит” депонує кошти на рахунку №2602 “Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності”, аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”, бухгалтерською проводкою:

Д-т рахунку:

№ 2600 “Поточний рахунок суб’єкта господарської діяльності ”

К-т рахунку:

№ 2602 “Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності”, рахунок “Розрахунки акредитивами” (на суму заявленого акредитива);

К-т рахунку:

№ 6110 “Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів (на суму визначену за послугу)”

3  банк “Фінанси та кредит” авізо повідомляє банк постачальника по відкриття акредитива;

4  банк постачальника (банк- виконавець), одержавши повідомлення, інформує постачальника і банк “Фінанси та кредит” про відкриття акредитива, який виконавець обліковує на позабалансовому рахунку № 9802 “Акредитиви до сплати” (на балансових рахунках жодних записів не здійснюють, бо гроші не надійшли);

5  постачальник відвантажує товар покупцю;

6  постачальник передає товарно-транспортні накладні і грошово-розрахункові документи своєму банку для сплати;

7  банк постачальника, одержавши зазначені документи, перевіряє їх та звіряє з умовами реалізації акредитива;

8  банк постачальника надсилає документи спецзв’язком до банку “Фінанси та кредит”;

9  банк “Фінанси та кредит” після перевірки сплачує реєстр документів:

Д-т рахунку:

№ 2602 ;

К-т рахунку:

№ 1200 ;

строки перевірки документів не повинні перевищувати сіми днів з моменту їх отримання;

10  банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника:

Д-т рахунку:

№ 1200;

К-т поточного рахунку:

№ 2600 ;

11  банк “Фінанси та кредит” звіряє одержані документи постачальника з умовами акредитива і перераховує гроші банку постачальника бухгалтерською проводкою:

Д-т рахунку:

№ 2602;

К-т рахунку:

№ 1200;

Важливим моментом при перевірці документів, які приймаються від бенефіціару є перевірка їх відповідності умовам акредитиву. Банк “Фінанси та кредит” повинен перевіряти всі документи, що оговорені в акредитиві, щоб переконатися, що по зовнішнім ознакам вони відповідають умовам акредитива. Відповідність даних документів по зовнішнім ознакам умовам акредитиву визначається у відповідності з міжнародною банківською практикою.

Процедура перевірки додержання адекватності умов акредитиву та поданих клієнтом документів наступна:

• Працівники Відділу документарних операцій перевіряють повноту пакету поданих документів, тобто кількість необхідних документів, вказаних у контракті, проти яких має бути здійснений платіж, та фактично представленими клієнтом банку з додержанням умов кількості примірників (копій та оригіналів).

• Кожний документ окремо перевіряється на правильність складання, повного відображення ними необхідної інформації та наявністю усіх підписів та печаток (перевірка на достовірність).

• Перевіряються документи також на відповідність вимогам акредитиву.

• Перевірка пакету документів на предмет відсутності протиріч між документами.

• Чи відповідають страхові документи необхідному типу, та чи покривають вказані в акредитиві ризики.

• Перевірка своєчасності представлення документів відповідно указаним в акредитиві чи визначеним Уніфікованими правилами, строкам представлення окремих категорій документів та строку дії самого акредитиву.

• Прийняття рішення про прийом документів або їх поверненні та інформування особи, яка представила документи про відповідне рішення строком не більше 7 днів.

Документи, що не зазначені в акредитиві, не перевіряються банком. Якщо КБ “Фінанси та кредит” отримує подібні документи, він повертає їх пред'явнику або передає їх далі без будь-якої відповідальності зі свого боку. Банк-емітент або виконуючий банк повинні в період, що не перевищує семи банківських днів з моменту отримання документів, перевірити ці документи і винести рішення про прийняття або відміну даних документів, а також проінформувати ту сторону, від якої дані документи були отримані.

Якщо акредитив включає будь-які умови без вказання відповідних їм (умовам) документів, працівники Відділу документарних операцій банку “Фінанси та кредит” не приймають до уваги і не розглядають їх.

При отриманні документів працівники відділу документарних операцій банку “Фінанси та кредит” повинні вирішити на основі лише одних документів, чи відповідають документи по зовнішнім ознакам умовам акредитиву. Якщо документи по зовнішнім ознакам не відповідають умовам акредитиву, банк можє відмовитися від прийняття даних документів.

Якщо відділ документарних операцій банку вважає, що документи по зовнішнім ознакам не відповідають умовам акредитиву, то на основі лише своєї власної думки він має право запропонувати наказодавцю акредитива прийняття документів з розходженнями , однак це повинно бути зроблено у термін, що не перевищує 7 днів.

Якщо працівники відділу документарних операцій банку вирішили відмовитися від прийняття документів, банк повинен повідомити про це шляхом телекомунікаційного повідомлення або, якщо це можливо, іншим прискореним шляхом не пізніше, ніж по проходженню семи банківських днів після отримання документів. Таке повідомлення повинно бути відправлено банку, від якого були отримані дані документи або бенефіціару, якщо документи були отримані безпосередньо від нього. Дане повідомлення повинно містити всі розходження в документах, по причині яких банк відмовляє в прийнятті документів, також повинно вказуватись, чи зберігає банк дані документи в розпорядженні пред'явника чи повертає їх йому.

Банк “Фінанси та кредит” не несе ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, підробку або юридичні наслідки будь-якого документа, а також за загальні або приватні умови, які зазначені у документах, або додатково включені в них. Він також не несе ніякої відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, упаковку, доставку, цінність або за фактичну наявність вказаних в документах товарів, а також за добросовісність, здійснену діяльність або бездіяльність, платоспроможність, виконання зобов'язань, комерційну репутацію грузовідправника, перевізників, пересильників, грузоотримувачів або страхувальників товару або іншої особи. Банк не несе ніякої відповідальності за наслідки затримки або втрати в дорозі будь-якого повідомлення, листа чи документа, а також за інші помилки, що виникають при передачі телекомунікаційних повідомлень. Банк не несе ніякої відповідальності за помилки у перекладі чи тлумаченні будь-яких технічних термінів і залишає за собою право передавати терміни акредитиву без перекладу.

Також, банк не несе ніякої відповідальності за наслідки, що визвані призупиненням його діяльності із-за стихійних лих, бунтів, громадянських війн та інших обставин, що не залежать від нього.

Якщо потребується надання інших документів, чим транспортні документи, страхові документи і комерційні рахунки, в акредитиві повинно бути вказано, ким такі документи повинні бути видані і які формулювання чи дані вони повинні містити. Якщо в акредитиві цього не вказано, то Відділ документарних операцій банку буде приймати документи такими, якими вони представлені при умові, що зміст документів не суперечить іншим документам, оговореним в акредитиві.

Таким чином, до повноважень працівника Відділу документарних операцій входить перевірка правильності подачі клієнтом документів, тобто їх кількість по назві, кількість примірників кожного документа. Перевіряється також зміст документів ( кількість продукції, сума і строки поставки ), тобто щоб дані, що зазначені в кожному окремому документі відповідали іншим документам. Банк контролює також строки виконання акредитиву ( 90 днів ). Акредитив по експорту: грошові надходження на рахунок експортера поступають з моменту пересічення товару границі. Акредитив по імпорту: грошові надходження на рахунок експортера надходять з моменту досягнення товару до місця поставки. Щодо вибору форми оплати, то банк до цього немає ніякого відношення, це рішення приймають клієнти по взаємній домовленості. Банк “Фінанси та кредит” виступає лише посередником при здійсненні розрахунків за допомогою акредитиву.

Як було вже сказано, важливим моментом при перевірці працівниками Відділу документарних операцій документів, які приймаються від бенефіціара є перевірка їх відповідності умовам акредитиву за датами, строками, кількістю та сумами. При цьому в обов`язковому порядку, необхідно враховувати тлумачення цих понять Уніфікованими правилами. Відповідно до ст. 42 Правил усі акредитиви мають передбачати дату закінчення строку та місце представлення документів для оплати, акцепту, негоціації. А отже, документи мають бути представлені в день закінчення строку чи до його закінчення.

2.2. Аналіз обсягів та структури платежів за акредитивною формою розрахунків.

Різкі негативні зміни у економічному середовищі дещо пригальмували розвиток акредитивної форми розрахунків не лише у банку “Фінанси та кредит”, але і в інших комерційних банках України. Та незважаючи на це, даний вид міжнародних розрахунків є одним з найперспективніших у міжнародній торгівлі. Це пов’язано з високим рівнем гарантій, який надає ця форма розрахунків для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. З поступовою інтеграцією України у міжнародну торгівлю обсяги міжнародних контрактів поступово будуть зростати, що призведе до збільшення потреби підприємців в проведенні міжнародних розрахункових операцій. В такій ситуації акредитивна форма розрахунку може бути досить прибутковою статтею прибутку любого банку. Розуміючи це, банк “Фінанси та кредит” вкладав до нещодавнього часу великі фінансові ресурси у розвиток документарних операцій, встановлював контакти з великими західними банками.

Документарні акредитиви – найбільш розповсюджена форма розрахунків у міжнародній торгівлі. Якщо у банку “Фінанси та кредит” розрахунки по акредитивним операціям за 1996 рік склали 65% від загального обсягу документарних операцій, то за 1997, 1998, та шість місяців 1999 року відбулося різке зростання обсягу цих операцій. Статистичні дані за останні чотири роки та початок 1999 року свідчать про неухильне підвищення обсягу акредитивних операцій банку “Фінанси та кредит”. Так, якщо за 1995 було укладено 37 імпортних та 73 експортні угоди, у 1996 – 112 імпортних та 185 експортних, 1997 – 182 імпортні та 296 експортні, то за 1998 було укладено 175 імпортних угод та 203 експортних, а за січень-червень 1999 року – 62 імпортна та 59 експортні угоди. Більш наглядно вище перечисленні данні наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Кількість експортних та імпортних акредитивних угод за період з 1995 по 1999 роки.

^* Данні за 1999 рік включають лише 6 перших місяців року;

Джерело: Журнал реєстрації акредитивних угод банку “Фінанси та кредит”;

Рисунок 2.3 Діаграма динаміки укладання акредитивних угод у банку «Фінанси та кредит» протягом 1995-1998 років

Як видно з рисунку 2.3, на протязі 1995-1998 років спостерігається чітка тенденція до збільшення обсягу акредитивних операцій банку “Фінанси та кредит”. Це пов’язано з збільшенням активності підприємств в сфері зовнішньоекономічної діяльності на протязі цих років. Кількість зовнішньоекономічних контрактів збільшується і збільшується потреба сторін в наявності чітких гарантій, які б дозволили бути впевненим в отриманні платежу. Саме такі гарантії може надавати акредитивна форма розрахунку. Тож абсолютно закономірно, що кількість акредитивів, які банк обслуговував на той період збільшується.

На протязі 1998 року кількість акредитивних операцій, що обслуговував КБ “Фінанси та кредит” дещо зменшилася. Це пов’язано з рядом негативних факторів, що вплинули на зовнішню торгівлю не лише України, але й інших країн. Основною причиною була Східно-Азіатська економічна криза. На жаль, за браком повних даних про операції банку у 1999 році неможливо конкретно стверджувати про збільшення обсягів здійсненних операцій у міжнародній торгівлі, які застосовували акредитивну формиу платежу. Хоча з впевненістю можна заявити, що подальше погіршення економічної ситуації в нашій країні негативно вплинуло на розвиток міжнародної торгівлі в Україні взагалі та на застосування документарного акредитиву зокрема. Ситуацію погіршило, ще й падіння курсу національної валюти, яке сталося у зв’язку з економічною та фінансовою кризою в Росії у 1998. Однак слід зазначити, що незважаючи на зменшення кількості акредитивів, їх загальна кількість за 1998 рік в порівнянні з 1996 роком залишилася приблизно в 3 рази більша.

Проаналізуємо, як змінювалося процентне значення кількості імпортних чи експортних угод до загальної кількості угод . В таблиці 2.2. наведено процентний склад угод, які використовують акредитивну форму розрахунків, в розрізі експортно/імпортних операцій за період з 1995 по 1998 роки. Ця таблиця показує скільки процентів займають експортні (імпортні) угоди в загальній кількості угод за відповідний рік.

Для розрахунку значень цих показників використовується наступна формула:

де N  процентне значення експортних (імпортних) акредитивних угод по відношенню до загальної кількості акредитивів .

Розглянувши данні таблиці 2.2. ми можемо аналізувати структурний склад загальної кількості акредитивних угод, які надавалися в період з 1995 по 1998 роки.

Таблиця 2.2.

Процентне значення кількості імпортних та експортних угод по відношенню до загальної кількості акредитивних угод ^*.

* на матеріалах КБ “Фінанси та кредит”.

З наведеної вище таблиці 2.2. ми бачимо, що процентне значення кількості імпортних угод з використання акредитива на протязі досліджуваного періоду збільшується. Так, якщо в 1995 році імпортні акредитивні угоди складали 33,64 % від загальної кількості акредитивних угод, то вже в 1996 році цей показник становив 37,71 % від загальної кількості. Тенденція збільшення імпортних угод збереглася і в 1997 році (процентне значення кількості імпортних угод до загальної кількості угод в 1997 році становить 38,08 %). Показники 1998 року лише підтверджують висновок, щодо збільшення кількості імпортних акредитивних угод по відношенню до загальної кількості акредитивних угод: показник становить 46,30 %. Зовсім інша ситуація складається з процентним значенням кількості експортних угод: на протязі 1995 – 1998 років. Кількість таких угод зменшуються по відношенню до загальної кількості договорів. Якщо в 1995 році процентне значення експортних угод становить 66,36%, то вже в 1996 році цей показник зменшується до 62,29 %. У 1997 році процентне значення кількості експортних акредитивів становить 61,92% . У 1998 році цей показник зменшується до значення 53,70% .

Зробимо аналіз динаміки зміни кількості акредитивних угод за період з 1995 по 1998 роки. Для цього розрахуємо абсолютні зміни кількості акредитивних угод за відповідний період, та відносний коефіцієнт приросту. Для розрахунку абсолютних величин приросту кількості угод використовуються наступні формули:

[ 1 ]

[ 2 ]

де -абсолютний приріст кількості акредитивних угод;

d0- кількість акредитивних угод в базисному періоду;

di- кількість акредитивних угод в “і-тому” періоду;

d_(i-1) - кількість акредитивних угод в періоді попередньому “і-тому”.

Формула [ 1 ] використовується для розрахунку абсолютного приросту кількості угод базисним методом. Цей метод дозволяє порівняти данні за період з першим значенням ряду даних. Формула [ 2 ] використовується для розрахунку абсолютного приросту кількості угод ланцюговим методом. Ланцюговий метод дозволяє побачити як змінюється значення даних за окремий період у порівнянні з попереднім значенням ряду даних. Розраховані абсолютного показники зміни кількості угод наведені в таблиці 2.3. Більш наглядного результати представлені на рисунках 2.4 та 2.5 в графіках абсолютного приросту кількості акредитивних угод.

Для розрахунку коефіцієнтів приросту кількості акредитивних угод використовуються формули:

[ 1 ]

[ 2 ]

де -коефіцієнт приросту кількості акредитивних угод;

d₀ - кількість акредитивних угод в базисному періоду;

di- кількість акредитивних угод в “і-тому” періоду;

d _(i-1) - кількість акредитивних угод в періоді попередньому “і-тому”.

Формула [ 1 ] використовується для розрахунку коефіцієнту відносного приросту кількості акредитивних угод базисним методом. Формула [ 2 ] використовується для розрахунку коефіцієнту приросту кількості акредитивних угод ланцюговим методом. Розраховані коефіцієнти приросту кількості акредитивних угод наведені в таблиці 2.4. Більш наглядно результати представлені на рисунках 2.6 та 2.7 в графіках відносного приросту кількості акредитивних угод.

Розглянемо більш детально таблицю 2.3, в якій наведені розраховані значення абсолютного приросту кількості акредитивних угод.

Розглянемо як змінювалась кількість імпортних акредитивних договорів на протязі досліджуваного періоду. Як ми бачимо абсолютний приріст кількості імпортних акредитивних угод за 1996 рік в порівнянні з 1995 становить 75 акредитивних договорів. В 1997 році цей показник становить

вже 145 акредитивних договорів в порівнянні з 1995 роком або 70 акредитивних договорів в порівнянні з попереднім 1996 роком. Іншими словами швидкість з якою зростала кількість акредитивних операцій в 1997 році майже залишилася баз змін. Особливо чітко це видно на рисунках 2.3 та 2.4. Однак ця тенденція змінюється не в кращу сторону в 1998 році. Так абсолютний приріст імпортних акредитивних операцій в порівнянні з 1995 роком становить 138 договорів. Це значення трохи менше ніж значення показника у 1998 році. Це підтверджує абсолютний приріст імпортних акредитивів за 1998 рік, розрахований за допомогою ланцюгового методу розрахунку (показник дорівнює “-7”).

Розглянемо як змінювалася кількість експортних акредитивних угод на протязі досліджуваного періоду. Абсолютний приріст кількості експортних акредитивних угод за 1996 рік в порівнянні з 1995 становить 112 акредитивних договорів. Якщо порівнювати його із значенням абсолютного приросту імпортних акредитивних угод за той самий період, то він на порядок більший (112-75=37). Це свідчить про те, що швидкість з якою зростала кількість експортних акредитивних угод в 1996 році була більшою, ніж швидкість зростання імпортних акредитивних угод. Це підтверджує і показник абсолютного приросту кількості експортних акредитивних угод за 1997 рік, який становить 223 угоди (в порівнянні з 1995). Абсолютний приріст кількості експортних акредитивних угод за 1997 рік в порівнянні з 1996 роком становить 111 угод, що лише на 1 менше такого ж показника за 1996 рік (111-112= -1). Це свідчить про те, що кількість угод на яку збільшилася кількість експортних акредитивних угод за 1997 рік, майже не зменшилася. Іншими словами швидкість з якою зростала кількість експортних акредитивних операцій в 1997 році майже залишилася баз змін. Особливо чітко це видно на рисунках 2.3 та 2.4. Однак ця тенденція змінюється не в кращу сторону в 1998 році. Так абсолютний приріст імпортних акредитивних операцій в порівнянні з 1995 роком становить 130 договорів. Це значення значно менше ніж значення показника у 1998 році. Це підтверджує абсолютний приріст експортних акредитивів за 1998 рік, розрахований за допомогою ланцюгового методу розрахунку (показник дорівнює “-93”).

Розглянемо як змінювалася загальна кількість акредитивних угод на протязі досліджуваного періоду. Абсолютний приріст загальної кількості акредитивних угод за 1996 рік в порівнянні з 1995 становить 187 акредитивних договорів. Абсолютний приріст загальної кількості акредитивних угод за 1997 рік в порівнянні з 1995 роком становить 368 угод; в порівнянні з попереднім 1996 роком 181 угода. Іншими словами швидкість з якою зростала кількість акредитивних операцій в 1997 році в порівнянні з 1996 майже залишилася баз змін. Однак ця тенденція змінюється не в кращу сторону в 1998 році. Це є прямим наслідком негативної зміни кількості експортних та імпортних акредитивних угод. Отже абсолютний приріст загальної кількості акредитивних угод за 1998 рік в порівнянні з 1995 становить 268 угод, що на 100 угод менше ніж приріст загальної кількості акредитивних угод в 1997 році. Таке падіння значення абсолютного приросту лише доказує негативний вплив Східно-Азіатської, та Російської кризи на кількість акредитивних угод здійснених в банку “Фінанси та кредит” на протязі 1998 року. Однак не дивлячись на всі ці негаразди слід таки відзначити, що хоча кількість акредитивних угод в банку “Фінанси та кредит” почала падати, це падіння не є обвальним або різким.

Розглянемо результати розрахунку коефіцієнту приросту кількості акредитивних угод, які наведені в таблиці 2.4. Коефіцієнт приросту кількості акредитивних угод в 1996 році становить: по кількості імпортних угод 2,03 рази; по кількості експортних угод 1,53 рази; по загальній кількості акредитивних угод 1,7 рази. Це лише лишній раз підтверджує виводи про значний ріст кількості акредитивних угод в 1996 році. Коефіцієнт приросту кількості акредитивних угод в 1997 році розраховані базисним методом дорівнюють: по кількості імпортних угод 3,92 рази; по кількості експортних угод 3,05 рази; по загальній кількості акредитивних угод 3,35 рази. Отже величина приросту акредитивних угод на протязі 1997 року має додатній характер. Але, якщо ми звернемо увагу на значення коефіцієнту приросту кількості акредитивних угод в 1997 році розраховані ланцюговим методом, ми побачимо наступну тенденцію: якщо значення коефіцієнту приросту кількості імпортних акредитивних угод за 1996 рік дорівнювало 2,03 рази то за 1997 рік воно дорівнює лише 0,63 рази. Це говорить про те, що темп приросту кількості імпортних акредитивних угод значно зменшився. Абсолютно аналогічна ситуація складається з коефіцієнтом приросту кількості експортних акредитивних угод за 1997 рік. Якщо в 1996 році значення складає 1,53 рази, то в 1997 році лише 0,6. Як підсумок вище зазначеної ситуації є значення коефіцієнту приросту загальної кількості акредитивних угод за 1997 рік (лише 0,61 рази). Більш наглядно вище описана ситуація зображена на рисунку 2.6. Як ми бачимо з графіку значення приросту кількості акредитивних угод за 1997 рік хоча і зменшилося в порівнянні з 1996 роком, але залишилася таки додатною в порівнянні із 1995 роком. А от в 1998 році ситуація погіршилася ще сильніше. Значення коефіцієнтів приросту кількості акредитивних угод розраховані ланцюговим методом приймають навіть від’ємні значення: коефіцієнт приросту кількості імпортних акредитивних угод становить -0,04 рази; коефіцієнт приросту кількості експортних акредитивних угод становить -0,31 рази; як результат коефіцієнт приросту загальної кількості акредитивних угод становить -0,21 рази. Це говорить про те, що кількість акредитивних угод які обслуговував банк в 1998 році в порівнянні з 1997 роком зменшилася. Однак зменшення не є сильно суттєвим, адже воно вимірюється лише в десятих долях разу. Іншими словами зменшення кількості акредитивних угод за 1998 рік в порівнянні з 1997 є адекватною реакцією суб’єктів підприємницької діяльності на процеси, що проходили в той період в економіці країни. І вданій ситуації керівництву банку “Фінанси та кредит” потрібно лише приділити більше уваги розвитку цієї сфери діяльності.

П
роаналізуємо долю яку займає акредитивна форма розрахунку в загальній кількості документарних операцій. Рисунок 2.8 дає уяву про обсяг розрахунків по документарним операціям банку “Фінанси та кредит” за 1998 рік. Видно, що віддається перевага операціям по документарному акредитиву – 95%, 2% - документарне інкасо, а інші 3% - банківські гарантії.

Рисунок 2.8 Діаграма обсягу застосування різних видів документарних операцій у фінансуванні зовнішньої торгівлі банку “Фінанси та кредит” у 1998 році

Приймаючи до уваги економічну ситуацію в країні та її положення у світовій економіці, навіть не вдаючись до аналізу статистичних даних, можна прийти до висновку, що акредитиви по імпортним поставкам відкриваються виключно в безвідкличній формі. Враховуючи недосвідченість роботи наших підприємств на світовому ринку та можливу некоректність у поведінці їх контрагентів, банк “Фінанси та кредит” рекомендує використовувати у розрахунках за експорт також лише безвідкличні акредитиви. Як свідчить практика, за останні роки у банку “Фінанси та кредит” не було проведено розрахунків з використанням відкличного акредитиву.

Стосовно підтвердження акредитивів, відкритих у банку “Фінанси та кредит” зарубіжним банкам, то за 1996 рік вони склали 55,36 % (62 шт.), за 1997 – 35,16 % (64 шт.), за 1998 – 61,14% (107 шт.) від загальної кількості імпортних акредитивів. Ці данні більш наглядно представлені в таблиці 2.5 та рисунку 2.9. Дані показники свідчать про довіру до банку з боку зарубіжних партнерів.

Таблиця 2.5.

Кількість підтверджених імпортних акредитивів, відкритих у банку “Фінанси та кредит” зарубіжними банками.

При здійсненні операцій по акредитиву, банк “Фінанси та кредит” співробітничає з банками більше, ніж сорока країн. Серед них Німеччина, Австрія, Бельгія, Голландія, Угорщина, Росія, Білорусія, Монако та ін.

Необхідно зазначити, що валютою, в якій здійснюється фактична сплата за товар, як правило обирається вільноконвертована валюта, така як долари США, німецькі марки, австрійські шилінги, англійські фунти стерлінгів, французькі франки, італійські ліри.

Найбільш популярними валютами платежу є долар США та німецька марка. Їх процентне відношення до інших валют, що використовуються при укладанні акредитивних угод з банком “Фінанси та кредит” складає 75% і 20% відповідно (див. рисунок 2.10).

Рисунок 2.10 Діаграма процентного значення кількості валют, що найбільш часто використовуються в акредитивних угодах.

2.3. Дослідження тарифів банку “Фінанси та кредит” за акредитивною формою розрахунків та факторів, що впливають на обсяг акредитивних угод.

Акредитивна форма розрахунків сама по собі відрізняється високою вартістю та складністю, що полягає, перш за все, в правильності та своєчасності оформлення документів. Так що створення додаткових обмежень в проведенні розрахунків по акредитивним та іншим документарним операціям не підвищить репутацію банку в країні і на зовнішньому ринку з точки зору відношення до нього як клієнтів, так і партнерів.

Нижче, в таблиці 2.6 відображені ставки за акредитивними операціями комерційних банків “Україна” та “Фінанси та кредит” станом на квітень 1999 року.

Аналізуючи дані, наведені в таблиці 2.6 можна зробити висновок, що ставки КБ “ Фінанси та кредит ” дещо вищі, ніж ставки АКБ “Україна”. Це пов’язано з тим, що наведені банки відносяться до різних категорій. Банк “Україна” один з найбільших в Україні банків, має велику кількість відділень в усіх регіонах України, тоді як банк “Фінанси та кредит” – значно менший банк. Крім того, знизити ставки по акредитивним операціям не дозволяє той факт, що обсяг розрахунків за допомогою документарного акредитиву дуже невеликий і для забезпечення рентабельності проведення даного виду розрахунків він повинен підтримувати ставки на досить високому рівні.

Крім того, низький рівень ставок у банку “Фінанси та кредит” пояснюється жорсткою конкуренцією на ринку банківських послуг. В даному випадку КБ “Фінанси та кредит” намагається виграти за рахунок саме цінової конкуренції. Узагальнюючи сказане вище, можна зробити висновок, що розміри ставок по акредитивних операціям комерційних банків залежать від їх конкурентної стратегії, довіри з боку іноземних та вітчизняних партнерів і клієнтів, спектру послуг та ряду інших факторів.

Таблиця 2.6

Ставки за акредитивними операціями банків “Україна” та “Фінанси та кредит” на квітень 1999

Таким чином, з усього сказаного вище, можна зрозуміти, що акредитивна форма розрахунку у міжнародній торгівлі є досить складним та багатогранним інструментом здійснення розрахунків за надані товари та послуги. Але, незважаючи на це, даний інструмент є досить дієвим і відтак досить широко вживаним, особливо це характерно для практики міжнародної торгівлі між країнами з розвиненою економікою.

Однак, приймаючи до уваги складне становище економіки України взагалі і її банківського сектору зокрема, низьку культуру оплати та ряд інших факторів, обсяги міжнародної торгівлі за допомогою акредитивної форми розрахунку незначні, хоча проаналізувавши тенденцію до зростання обсягів застосування даної форми розрахунків на прикладі банку “Україна” за 1994-1997 роки видно, що обсяг операцій збільшується швидкими темпами. На жаль цей показник є високим у відносному, а не абсолютному вираженні.

Порівнюючи ставки за акредитивними операціями банків України, можна помітити, що на ринку даної банківської послуги існує конкуренція і банк “Фінанси та кредит” намагається виграти саме за рахунок цінової конкуренції.

Зробимо аналіз обсягів діяльності банку з акредитивним операціями. Розраховані дані наведені в таблиці 2.7 “Аналіз обсягів діяльності КБ “Фінанси та кредит” по акредитивним операціями.”

Таблиця 2.7

Аналіз обсягів діяльності КБ “Фінанси та кредит” по акредитивним операціями.

Як видно з наведених даних обсяг діяльності банку по акредитивним операціям майже постійно збільшувався. Максимального значення по цьому показнику банк досягнув в 1997 році: 31082246,36 грн.. На жаль обсяги трохи зменшилися в 1998 році. В таблиці 2.7 розрахована середня величина однієї акредитивної угоди. Більш наглядно середня величина акредитивної угоди зображена на рисунку 2.11. Як ми бачимо середнє величина однієї акредитивної угоди в 1995 році становить 81864,92 грн. В 1996 році цей показник зменшився до значення 71635,36 грн.. В 1997 році тенденція до зменшення зберігається і показник становить 65025 грн.. Таке зменшення значення показника може бути пов’язане з значним ростом кількості акредитивних угод в цей період. Іншими словами збільшилася кількість акредитивних операцій на порівняно невеликі суми. 1998 році середня величина однієї акредитивної угоди збільшилася до 74498,03. Це в значній

Таблиця 2.8

Аналіз впливу факторів на обсяг акредитивних угод за допомогою методу ланцюгових підстановок

Приймаючи до уваги посилення діяльності іноземних банків на українському ринку та, відповідно, зростання конкуренції, при якій перевага буде віддаватися банкам (українським чи зарубіжним), котрі якісно надають найбільший спектр банківських послуг, банку “Фінанси та кредит” необхідно приділяти особливу увагу комплексному обслуговуванню клієнтів – учасників зовнішньоекономічної діяльності. А це неможливо без надання послуг по документарним операціям на рівні обласних та районних установ банку, тобто на місцях обслуговування клієнтів. Операційні етапи, що збільшують час обслуговування, не створюють сприятливих умов для клієнта, що веде банк до можливої втрати клієнта.

Акредитивна форма розрахунків сама по собі відрізняється високою вартістю та складністю, що полягає, перш за все, в правильності та своєчасності оформлення документів. Так що створення додаткових обмежень в проведенні розрахунків по акредитивним та іншим документарним операціям не підвищить репутацію банку в країні і на зовнішньому ринку з точки зору відношення до нього як клієнтів, так і партнерів.

Процес активного впровадження вітчизняних підприємств у сферу міжнародної торгівлі проходило досить складно. Це було наслідком декількох чинників:

по-перше , як відомо, рівень кооперації підприємств, що знаходяться на територіях різних республік спілки, в умовах радянської економіки, був достатньо високим;

по-друге  розвиток процесів роздержавлення економіки і зняття жорстких обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а також несприятливий фінансовий стан вітчизняних підприємств складали несприятливі умови для потенційних партнерів;

по-третє, процес впровадження був не завжди підкріплений як практичними, так і теоретичними знаннями особливостей і нюансів проведення міжнародних торгових операцій. До цього додавалася ще й невідповідність законодавчо-нормативнoї бази.

Діяльність міжнародних підрозділів нових комерційних банків, покликаних обслуговувати зовнішньоекономічну діяльність підприємств, також не могла вважатися цілком задовільною. Склалася ситуація, коли і підприємство, і банк змушені були разом учитися специфіці міжнародного бізнесу і специфіці його обслуговування. Природно, у більш гіршому положенні в зазначеній ситуації виявилося підприємство, розмір ризиків котрого набагато вище. Слід зазначити, проте, що за останні роки роботи рівень обслуговування зовнішньоекономічної діяльності клієнтів комерційними банками досяг міжнародних стандартів, і на сьогоднішній день у відношенні деяких вітчизняних банків визнані провідними банками світу.

Що ж стосується підприємств, то можна відзначити десь схожу ситуацію в порівнянні з процесом розвитку професіоналізму здійснення міжнародних операцій в банках. Хоча і в даний час має місце достатня кількість практичних прикладів неефективної і недоцільної поведінки вітчизняних суб'єктів ЗЕД. До основних помилок, що допускаються підприємствами при здійсненні зовнішньоекономічних операцій можна віднести такі:

 організація економічних взаємовідносин з іноземним партнером в умовах повної відсутності інформації як про його реальний фінансовий стан, так і про його репутацію;

 вибір недоцільної для розрахунку по угоді форми розрахунку;

 взяття на себе підвищених зобов'язань у порівнянні з іноземним партнером, що призводить до підвищення як ризиків, так і розміру витрат.

Слід зазначити, що використання підприємствами-новачками в області проведення зовнішньоторговельних операцій саме акредитивної форми розрахунку вже саме по собі може вважатися позитивною характеристикою, оскільки серед різноманіття видів міжнародних розрахунків і різноманіття ризиків, що супроводжують процес міжнародної торгівлі, саме акредитивна форма розрахунку найбільш оптимально враховує і захищає інтереси обох сторін зовнішньоторговельної операції. Більш докладно зазначене питання освітлене в параграфі 2 Глави 1.

Але не дивлячись на позитивні характеристики акредитивної форми розрахунків, в аспекті їхньої дієвості по захисту від ризиків, багато чинників, властиві саме акредитивам можуть на практиці послужити причиною нездійснення угоди. Щоб довести зазначене положення, звернемося, для початку, до визначення документарного акредитива.

Документарний акредитив є по своїй суті зобов'язанням банку виплатити експортеру за рахунок свого замовника визначену суму в узгодженій валюті, якщо експортер надасть у встановлений термін документи, передбачені в акредитиві, і які підтверджують виконання ним своїх зобов'язань.

Отже, банк “Фінанси та кредит” діє як посередник між покупцем і продавцем. Через нього після ряду операцій здійснюється платіж: проти представлення відповідних акредитивних документів продавець одержує від банку суму, передбачену в акредитиві, наприклад як-от: у залежності від домовленості.

Таким чином, при розрахунках за допомогою документарних акредитивів, у випадку, якщо постачальник при оформленні документів припускає пускай навіть найменшу граматичну помилку (описку), що робить даний документ по змісту вже не цілком відповідним передбаченому в умовах акредитива, то працівники Відділу документарних операцій банку знімають із себе зобов'язання оплачувати такі документи. Отже, питання про рішення оплати переадресовується покупцю, що, природно, відтягає на визначений період термін оплати.

Приведений приклад можливого джерела проблем при здійсненні розрахунків за допомогою акредитива є, у деякому роді перебільшеним, але не позбавленим, проте, своєї актуальності. На практиці ж, в основному, основні розбіжності при представленні експортером у банк документів для оплати полягають або у відсутності якогось із передбачених в умовах акредитива документа, або в невідповідності мови оформлення документа передбаченому в акредитиві. Абстраговане розуміння даних положень не може дати повного усвідомлення всієї складності ситуації, що має місце на практиці. Оформити документи в різноманітних органах і службах у термін і в повній відповідності з умовами акредитива в даний час вітчизняному експортеру дуже складно.

Крім того, специфікою оформлення транспортних документів є те, що 2 копії підписані на борту судна повинні бути надіслані на адресу банку з указівкою повного найменування й адреси покупця. Дана умова є обов'язковою і які-небудь відхилення при її виконанні можуть бути приводом для відмови працівниками банку від оплати. Зазначені ускладнення виконання продавцем своїх зобов'язань можуть посилюватися ще і такою вимогою, як всі документи повинні бути оформлені англійською мовою.

Таким чином, можна констатувати, що вітчизняне підприємство може по якійсь причині поставити себе в достатньо невигідне положення.

Розрахунки за допомогою акредитивів використовуються вітчизняними підприємствами не тільки в розрахунках по експортних операціях, але також і в розрахунках по імпортних операціях. Специфіка здійснення розрахунків у даному випадку така, що саме імпортер подає в банк умови акредитива. Вітчизняному імпортеру дане положення повинно допомагати в підсиленні захисту своїх інтересів у кожному випадку.

Отже найбільш раціональним вважається метод попередження можливих несприятливих ситуацій за допомогою оптимального визначення для себе умов акредитива разом з партнером.

Підводячи результат під аналізом використання вітчизняними підприємствами акредитивної форми розрахунків по експортно-імпортних операціях, можна відзначити, що дана форма застосовується ними в даний час достатньо широко, але, на жаль, не завжди максимально ефективно. Як правило, мова йде про вірний вибір форми розрахунку, проте, умови виконання своїх зобов'язань визначаються з недостатнім ступенем урахування потенціалу захисту своїх інтересів.

Розділ 3

Перспективи розвитку акредитивної форми для розрахунків між суб’єктами господарської діяльності в міжнародній торгівлі.

3.1. Вдосконалення системи обслуговування клієнтів за допомогою акредитивів в КБ.

Розглядати використання документарних акредитивів як форми міжнародних розрахунків і посилення їх позицій у зазначеному аспекті необхідно, насамперед, у розрізі виконуваної ними функції захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Здійснення зовнішньої торгівлі пов'язано з ризиками. У більшості випадків проблематика ризиків зростає для експортера. Для нього ризики пов'язані з можливістю неплатоспроможності покупця.

Для імпортера ризики пов'язані з його власною зацікавленістю в бездоганному стані замовленого товару й одержанні його без затримок, що виникають у зв'язку з перебільшеними формальностями.

Нарешті, фірми, що виступають як комерсанти-посередники, несуть ризики як експортера, так і імпортера. Крім того, вони мають додаткові зобов’язання – повинні забезпечувати оплату постачальникам або надавати гарантію здійснення платежу до того, як їх заплатять замовники.

Ризики, тобто небезпека потерпіти збитки, можуть залежати як від самого контрагента за контрактом, так і від політичної й економічної ситуації в країні, або в "третіх країнах".

При наявності, в принципі, однакових видів ризиків, причини їх виникнення для покупця і продавця різноманітні. Інформація, наведена у таблицях 3.1 та 3.2 дає уявлення про різноманітні категорії ризику, а також найважливіші можливі причини збитків.

Таблиця № 3.1 Ризик, пов’язаний з виконанням зобов’язань сторони за угодою

Таблиця № 3.2 Ризик, пов’язаний з економічною і/або політичною ситуацією в країні партнера за договором або у “третіх країнах”

Здійснюючи міжнародні комерційні операції необхідно старанно зважувати ступінь ризику.

Договір, укладений між резидентами країни зі стійкою економікою і стабільним законодавством, є звичайно достатньою гарантією того, що платіж і, відповідно, послуга будуть здійснені. Тому усередині країни при наявності вище зазначених умов у більшості випадків постачання проводяться по «відкритому рахунку»: продавець виписує рахунок-фактуру лише після того, як він поставив товар або зробив послугу.

У відношеннях із маловідомими закордонними партнерами договір про купівлю-продаж або договір підряду на виконання робіт або надання послуг є, звичайно, не завжди тією самою надійною і довгостроковою основою, як в операціях у середині країни. Простий договір з іноземними діловими партнерами лише тоді представляє достатню гарантію, коли між сторонами, що беруть участь вже давно існують відношення довіри або сильний альянс інтересів (наприклад, фінансова взаємозалежність). Крім того, у країні закордонного партнера повинні царювати стабільні політичні, правові й економічні відношення. Якщо ці передумови відсутні, то для обох сторін виникає потреба в додаткових гарантіях.

Чи може продавець і в якому обсязі вимагати забезпечення платежів або покупець забезпечення виконання контракту, у більшому ступені залежить від того, наскільки сильна його позиція на ринку і, відповідно, його позиція при переговорах.

Перераховані вище види ризиків, пов'язаних із стороною за договором, незважаючи на об'єктивність свого існування в міжнародній торгівлі, можуть бути істотно зменшені шляхом використання документарних форм розрахунків.

Документарний акредитив є по своїй суті обіцянкою банку виплатити бенефіціару за рахунок свого замовника визначену суму в узгодженій валюті, якщо бенефициар подасть у встановлений термін документи, передбачені в акредитиві.

Завдяки документарному акредитиву продавець не залежить більше від платоспроможності покупця і його готовності сплачувати, і він відразу ж після відвантаження товару може одержати ліквідні кошти.

Як інструмент забезпечення платежу документарний акредитив особливо важливий для зм'якшення зіткнення інтересів покупця і продавця:

- Продавець бажає бути упевненим, що належна йому сума за постачання товару оплачується в правильній валюті.

- Покупець не хоче сплачувати за замовлений товар, перед тим, як товар дійсно не буде на шляху до нього.

Отже, використання даної форми розрахунків зменшує розмір ризику як для покупця, так і для продавця. Хоча для покупця використання документарного акредитива як форми розрахунків трохи дорожче - у переважній більшості випадків при відкритті акредитива заздалегідь бронюються кошти імпортера для наступної оплати документів, що надійшли від експортера.

Найбільшу по ступені захист від ризиків надає така форма акредитива як безвідкличний підтверджений акредитив. Її застосування при здійсненні міжнародних розрахунків здатне захистити контрагентів від політичного ризику і ризику затримки переказу відповідних сум. Існуючий на практиці такий вид ризику як валютний по своїй суті не залежить від застосування тієї або іншої форми розрахунків. Деякою мірою зменшити його розмір можна шляхом використання форм міжнародних розрахунків, що забезпечують найбільшу швидкість їх здійснення.

Для задоволення потреби в забезпеченні платежів і зобов'язань, по виконанню договорів, банки надають різноманітний інструментарій, що враховує різноманітні інтереси покупця і продавця. У кожному окремому випадку потрібно старанно перевіряти, які інструменти забезпечення необхідні і доцільні. На практиці в більшості випадків виникає баланс між інтересами обох сторін договору.

Документарний акредитив має свої специфічні переваги:

• Придатність у якості інструмента забезпечення при операціях практично з усіма країнами світу

• Завчасне розпорядження належною сумою для продавця

• Гнучкість у відношенні умов платежу при не високій надійності

• Придатність у якості засобу короткострокового фінансування

• Швидке і безперешкодне здійснення платежу, що дозволяє продавцю при певних обставинах надати привабливі знижки

• Висока міжнародна правова надійність

Таким чином, документарні форми розрахунків є класичними інструментами, наданими банками в розпорядження економіки для забезпечення і здійснення платежів у зовнішній торгівлі з наданням високої гарантії виконання зобов’язань сторонами за контрактом.

На сьогоднішній день існує багато видів розрахунків за допомогою документарного акредитиву та застосовуються різноманітні конструкції акредитивів. Детальний їх опис наведено у першому розділі даної роботи. Але ніщо не стоїть на місці – з’являються нові товари, послуги, які вимагають розробки специфічного підходу до виконання зобов’язань по угодам їх купівлі-продажу. Відповідно, удосконалюються методи здійснення розрахунків за надані товари та послуги. Міжнародна торгова палата постійно удосконалює та оновлює своє видання “Уніфікованих правил та звичаїв по документарним акредитивам”.

Комерційні банки є основною ланкою, що обслуговує міждержавний документообіг і рух коштів у процесі міжнародної торгівлі. Отже, якість зазначеного обслуговування має величезне значення для підвищення загальної ефективності зовнішньоторговельних операцій.

Здійснення вітчизняними підприємствами зовнішньоторговельних операцій, а банками - операцій у сфері міжнародних розрахунків на сучасному етапі поєднано цілим рядом різноманітних проблем.

Специфіка національного законодавства, що наділяє банки функцією органів нагляду за діяльністю своїх клієнтів, тим самим блокує розвиток нормальних умов співробітництва між ними. Це, у свою чергу, знижує ефективність зазначеного співробітництва, що ставить у невигідне положення як клієнтів банків, так і самі банки. Перегляд існуючого положення є об'єктивно необхідним.

Однієї з основних проблем, що супроводжують активної зовнішньоекономічної діяльності підприємств, є її підвищена ризикованість. Зазначені ризики можуть бути пов'язані як із стороною за договором (дебіторський ризик; виробничий ризик, відповідно ризик невиконання договору), так і ризики, пов'язані з економічної і/або політичною ситуацією в країні партнера за договором або в «третіх країнах» (політичний ризик; ризик затримки перекладу належних сум; валютний ризик). Документарний акредитив, як форма розрахунків є класичними інструментами, наданими банкам в розпорядження економіки для забезпечення і виробництва платежів у зовнішній торгівлі.

В перспективі, з подальшим розвитком інтеграції країн третього світу у міжнародну торгівлю, акредитивна форма розрахунків буде використовуватись ще ширше в географічному масштабі. Це у свою чергу, полегшить та уніфікує здійснення розрахунків між партнерами у міжнародній торгівлі, забезпечить додатковий захист від ризиків у торгівлі з країнами, які на даний час не користуються розрахунками з допомогою документарного акредитиву, розширить рамки міжнародної торгівлі та покращить загальну кооперацію між державами-учасниками міжнародної торгівлі, що повинно неодмінно привести до налагодження дружніх стосунків між ними.

3.1. Вдосконалення системи обслуговування клієнтів за допомогою акредитивів в КБ.

Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади акредитивної форми розрахунків
1.1 Сутність переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків
1.2 Організація акредитивних форм розрахунків
Розділ 2. Аналіз акредитивної форми розрахунків в комерційному банку.
2.1 Механізм обслуговування клієнтів за допомогою акредитивної форми міжнародних розрахунків.
2.2 Аналіз обсягів та структури платежів за акредитивною формою розрахунків.
2.3 Дослідження тарифів банку “Фінанси та кредит” за акредитивною формою розрахунків.
Розділ 3. Перспективи розвитку акредитивної форми розрахунків для розрахунків між суб’єктами господарської діяльності в міжнародній торгівлі.
3.1. Вдосконалення системи обслуговування клієнтів за допомогою акредитивів в КБ.
3.2 Банківська гарантія, як інструмент забезпечення розрахунків по зовнішньоекономічним операціям
3.2 Розробка програм розширення спектру використання акредитивної форми розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності клієнтів банку.
Розділ 4. Програмне забезпечення, що використовується в баку при проведенні акредитивної форми розрахунків
4.1. Опис формату МТ100 автоматизованої міжбанківської системи SWIFT
4.2. Описання макросу Excel для аналізу обсягів акредитивних операцій у комерційному банку
Висновки та пропозиції
Перелік використаної літератури
Додатки