Реферат: Рынок кредитных и платежных карточек и направления его равития

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

РИНОК КРЕДИТНИХ І ПЛАТІЖНИХ КАРТОК

І НАПРЯМКИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Київ

2005
ЗМІСТ

ВСТУП. 3

1. Банківські пластикові картки в системі безготівкових розрахунків. 6

1.1. Історичні передумови виникнення кредитних карток. 6

1.2. Основні елементи карткової платіжної системи. 7

1.3. Правові основи здійснення операцій з платіжними картками в Україні 7

1.4. Механізм розрахунків на основі кредитних та дебетових карток. 7

Висновки та узагальнення до розділу 1. 7

2. Механізм функціонування банків в платіжній системі на основі пластикових карток. 7

2.1.Умови вступу банків в міжнародні карткові платіжні системи. 7

2.2. Становище сучасного ринку платіжних карток в Україні 7

2.3. Діяльності банків-членів системи карткових розрахунків, пов’язаної з емісією, еквайєрингом і видачею готівки. 7

Висновки та узагальнення до розділу 2. 7

3. Проблеми і перспективи розвитку індустрії банківських пластикових карток в Україні. 7

3.1. Оцінка економічної ефективності системи пластикових карт банку. 7

3.2. Карткові проекти в Україні на прикладе ВАТ КБ “Надра”. 7

3.3. Проблеми та перспективи розвитку ринку. 7

Висновки та узагальнення до розділу 3. 7

ВИСНОВКИ.. 7

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 7

ДОДАТКИ

ВСТУП.

Ринок банківських послуг останнім часом розвивається під значним впливом передових технологій. Одним із напрямків банківської діяльності, де постійне їх оновлення має вирішальне значення, є карткові платіжні технології.

В останні часи банками приділяється велика увага до операцій з використанням пластикових карток. Одною з причин такої уваги є зміни, які зараз відбуваються на ринку банківських послуг. Стартовий період розвитку банківських структур в нашій країні близький до завершення. Цей період характеризувався чітким перевищенням попиту на банківські послуги над їх пропозицією, що і стимулювало стрімкий зріст кількості банків, а також сприяло спеціалізації банківських установ. Наприклад, надавалась перевага роботі з організаціями, а в розвиток обслуговування фізичних осіб в більшості випадків або залишався на другому плані, або зовсім ігнорувався. Дійсно, залучення коштів населення потребує на початковому етапі істотних фінансових вкладень і організаційних зусиль, які обумовлені необхідністю створення розвиненої мережі пунктів обслуговування, проведенням рекламної компанії, PR- заходів т.і.

Однак поступова насиченість регіональних ринків банківських послуг призвела до жорсткої міжбанківської конкуренції і боротьби за нові сегменти ринку, які раніше були непривабливими. До їх числа належить і банківське обслуговування фізичних осіб. В цій ситуації пластикові картки виявили свої безспірні технологічні переваги стосовно традиційних платіжних інструментів, що і поставило їх в центр уваги банків, які почали реалізовувати проекти по залученню коштів населення.

Дана дипломна робота є актуальною і присвячена саме проблемам роботи банків з пластиковими картками, розгляду можливих моделей функціонування банків в платіжній системі, і іншим проблемним питанням, з якими найчастіше приходиться зустрічатись при виконанні операцій по обслуговуванню карток та впровадження зарплатних проектів.

Сутністю проблем є необхідність:

· впровадження в Україні єдину внутрішню карткову систему;

· захисту від шахрайства по карткам;

· розвитку законодавчої бази;

· переходу до використання більш прогресивних технологій;

· розширення ринку використання банківських карток.

Практичне застосування виконаного дослідження можливо у всіх банках України які працюють, або збираються працювати на картковому ринку. Також ця робота може застосовуватися у навчальних закладах для підготовки спеціалістів банківської сфери.

Мета роботи – визначення проблем карткового ринку України та шляхи їх вирішення.

Задача роботи – на основі аналізу сучасного карткового ринку в Україні знайти і запропонувати шляхи вирішення проблем та напрямки його подальшого розвитку.

Об’єкт дослідження – ринок банківських послуг, зокрема картковий ринок України, законодавче поле України.

Предмет дослідження – кредитні та дебетні картки, емісія та використання карток, платіжні системи та захист від шахрайства.

При написанні роботи були використані матеріали періодичних видань, книжки зарубіжних і вітчизняних авторів ( Голубович А.Д., Міримска О.М., М.І. Савлу, А.М.Мороз, М.Ф.Пудовкіна., Э.Рид, Р.Котлер), веб-сайтів та законодавства України. Велику частку матеріалів, при написанні роботи, було використано з наробіток ВАТ КБ “НАДРА”, а також веб-сайтів http://www.cash-a-lot.ua, та http://www.ema.com.ua.

Майбутнім банківським працівникам прийдеться займатись саме новими досягненнями в банківській сфері, тому ця робота може стати зручним посібником для вивчення моделей функціонування платіжних систем на основі пластикових карток, які для нашого ринку банківських послуг є одним з найбільш важливіших сегментів.

Дипломна робота містить 120 сторінок, 3 таблиці, 16 малюнків, 6 схем.

1. Банківські пластикові картки в системі безготівкових розрахунків.

1.1. Історичні передумови виникнення кредитних карток.

Батьківщиною пластикових карток є США. Однак перші картки були не пластикові, а паперовими. В 1914 році крупні американські магазини почали видавати своїм постійним, заслуговуючим на довіру клієнтам кредитні картки. В 1928 році випустили металеві картки з видавленим іменем і адресою клієнта. Це дозволило продавцям швидко за допомогою копіювального паперу фіксувати відомості про клієнта визнавши, що сукупна мережа обслуговування підвищить клієнтуру кожного торгівельного підприємства. В 1936 році близько тисячі магазинів і інших торгівельних пунктів досягнули угоду кредитувати спільних клієнтів. Подальше просування кредитної картки відбулось в галузі “громадського харчування” - в 1950 році з’явилась ресторанна картка Diners Club, яку почали приймати більшість ресторанів Нью-Йорка. Успіх цих карток був настільки великим, що і решта американських банків почала випуск кредитних карток, які вже обслуговувались в магазинах, ресторанах...

Першу банківську кредитну картку випустив в 1951 році Franklin National Bank. За ним послідували і інші. В другій половині 50-х років ряд крупних банків: Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки. Bank of America, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови найбільш широкого прийому своїх кредитних карток. Невеликі банки, які не витримали конкуренції на ринку пластикових карток, приєднались до його системи. В 1966 році Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему як в США, так і в інших країнах. Однак форми контролю, які використовувались цією системою не влаштовували банки, які прагнули автономності і самостійності в операціях з картками. Крім того, незадоволення викликало ще й те, що ім’я їх основного конкурента стояло на всіх картках системи. Це призвело до того, що в 1970 році Bank of America змушений був передати операції з кредитними картками компанії National Bank Americard, Inc.(NBI), в якій він став одним із членів. В 1977 році NBI отримала назву VISA USA Inc., а потім - VISA International. Сьогодні VISA об’єднує більш 25000 банків, а її картка - найрозповсюдженіша в світі. Люди, які створили цю нову картку і систему її підтримки, спочатку не сумнівались, що зустрінуть всебічне визнання. Але навіть в таких умовах важко собі уявити, що вони передбачили той вплив, який банківські картки зробили всього за декілька років.

Система Bank Americard виникла у досить вузькому колі власників карток і торгівців. Швидкий ріст кількості споживачів, які використовували картки, і торгівців, які визнавали їх засобом оплати, в наступні роки міг би перевищити бачення найсміливішого фантазера. Більше 20 мільйонів споживачів в США користувалися в 1970 році картками Bank Americard. До кінця 1980 року число банківських карток перевищило 73 млн., а число відкритих рахунків Visa складало 150 млн. з загальним об’ємом продаж в 171 млрд.дол. в кінці 1991 року.

В 1967 році в США з декількох регіональних асоціацій, що випускали власні картки, виникла компанія Interbank Card Association, яка отримала пізніше назву MasterCard International і яка є зараз одним з лідерів світового карткового бізнесу. До 1970 року членами системи Master Charge було більш як 5000 фінансових установ, які обслуговували приблизно 36 мільйонів власних карток. Оскільки організація стала транснаціональною, асоціація була в 1979 році перейменована в MasterCard.

В 1980 році число карток MasterCard, які були в обігу в США, зросло до 55 млн., а до кінця 1990 року – 90 млн. одиниць. В період між 1980 і 1991 роком загальний обсяг покупок по системі MasterCard зріс з 10,4 млрд. до майже 99 млрд.дол.

Паралельно з нею в США (а потім і в усьому світі) почала діяти система, що випустила першу картку з пластику, - American Express.

Як VISA, так і MasterCard с моменту встановлення прийняли рішення не допускати подвійного членства для банків-учасників. Однак, загострення конкуренції на ринку кредитних карток привело ці організації до визнання необхідності співпраці, і в 1984-85 роках представники обох організацій узгодили ряд стандартів і почали випуск спільних списків заборонених до приймання карток.

В 1992 році європейські карткові компанії EuroCard, Eurocheck Holding і Eurocheck International утворили нову компанію Europay International, що означало створення нової об’єднаної європейської карткової платіжної системи, яка отримала права на управління торговими марками EuroCard i Eurocheck. Пізніше права на ведення операцій в Європі були надані новій системі і з боку MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднався до системи Europay, отримує можливість випускати і картки EuroCard, і картки MasterCard.

Відносно недавно компанії MasterCard i Europay з метою розширення спектра пропозицій заснували на паритетних засадах нову систему Maestro, що випускає однойменну дебетову картку. Компанія Europay International отримала права на діяльність у Європі від Cirrus - дочірньої компанії MasterCard, що випускає картку для використання тільки в банкоматах.

Розподіл ролей на сучасному світовому ринку пластикових карток дивись малюнок 1.1 (мал. 1.1).

Головні причини швидкого росту цих систем слід аналізувати з точки зору економічних передумов споживача, торговця і банку. Для споживача банківські картки зробили процес отримання послуг більш доступним, особливо коли для цього були потрібні кредитні засоби. Клієнти банків могли отримати кредит для багатьох покупок без необхідності повторних візитів до банку і клопотання про позику. Запозичена сума при цьому могла бути або повністю виплачена в кінці кожного місяця або розбита на декілька щомісячних платежів.

Скоріш за все, кредитування покупця продавцем на стільки старе, як і самі гроші. Надаючи кредит, продавець отримує додатковий прибуток за рахунок стимулювання попиту. В сучасному світі кредитування покупця отримало надмірно широке розповсюдження. Таким чином, торгівці знаходили банківські картки привабливими, оскільки угоди по продажу легко було підтвердити у банку і оплата була гарантованою. Енергійна реклама і просування карток банками і національними асоціаціями підвищили можливості збільшення продаж для тих торгівців, які приймали до оплати картки. Асоціації позбавляли торгівців від ризику і витрат на здійснення особистих кредитних планів, які б пригортали увагу покупців.

Банки найшли привабливим спосіб розширення кредиту клієнтам через кредитні лінії в поєднанні з банківськими картками. Географія їх ринку також розширювалась, оскільки банки могли випускати картки для споживачів, які мешкали не тільки поблизу банка. Разом з цим, новим клієнтам були запропоновані нові інші банківські послуги. Доход від власників карток поєднувався з доходами від дисконту, сплаченого торгівцями, і новими депозитними ресурсами, які створювались за рахунки від продажу.

1.2. Основні елементи карткової платіжної системи.

На сучасному етапі іде процес створення національної платіжної системи України. В більшості випадків українські банки є членами міжнародних платіжних систем, а деякі з них випускають власні пластикові картки.

Для більш детального розуміння всіх процесів, пов’язаних з пластиковими картками, детально зупинимося на визначенні основних складових платіжної системи.

У ході розвитку карткових систем виникли різні види пластикових карток, що розрізняються призначенням, функціональними і технічними характеристиками.

З точки зору механізму розрахунків виділяються:

По функціональному призначенню виділяють наступні види карток:

По матеріалу з якого картка виготовлена:

В даний час практично повсюдне поширення одержали пластикові картки. Однак для ідентифікації власника картки часто використовуються паперові (картонні, теслинні) картки, запаяні або запресовані в пластикову плівку. Це ламінування картки. Якщо картка використовується для розрахунків, то з метою підвищення захищеності від підробки застосовують більш складну технологію виготовлення карт із пластику. У той же час, на відміну від металевих карт пластик легко піддається термічній обробці і тискові, що досить важливо для персоналізації карти перед видачею її клієнтові.

По способу запису інформації :

по емітентах:

Пластикова картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає можливість користувачеві карткою, здійснювати безготівкові розрахунки по оплаті товарів або послуг, а також отримання готівки в відділеннях банків і банківських автоматах (банкоматах). Прийняття картки до оплати і видача готівки по ній здійснюється підприємствами торгівлі (сервісу) і банками, які є членами платіжної системи, що обслуговує картки.

Отже, пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб’єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім’я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані - ім’я, номер рахунку і інші - можуть бути ембоссовані , тобто нанесені рельєфним шрифтом, дивись малюнок 1.1 (мал.1.1). Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак, для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблематична. Крім того, потрібно і зберігати на картці ряд конфіденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково ще в закодованому вигляді. Ця задача може бути вирішена за допомогою різноманітних фізичних механізмів. В картках зі штрих-кодом в якості ідентифікаційного елементу використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркування товару. Зчитування коду відбувається в інфрачервоних проміннях. Картки з магнітною стрічкою на сьогоднішній день найбільш розповсюджені. Магнітна стрічка розташована на зворотній стороні картки і складається з трьох доріжок. Дві перші потрібні для зберігання ідентифікаційних даних, а на третю можна записувати інформацію.

Мал. 1.2 Зразок банківської картки

Лицьовий бік:

Зворотній бік ( крім інтернет-карт ) :

Основним аргументом для впровадження «пластикових грошей» була зручність користувача. З появою електронних кошт реєстрації і збору інформації з'явилася можливість заносити і зчитувати інформацію на картку за допомогою магнітного кодування сигналу.

Першою організацією, що застосувала цей спосіб на пластикових картках була Міжнародна асоціація по авіаперевезеннях (IATA, Interactional Air Transportation Association), що здійснювала контроль за багажем за допомогою інформації, записаної на магнітній стрічці пластикової картки. Згодом прийнята IATA система кодування стала стандартної. На сучасних пластикових картках це - перша доріжка, що має довжину 79 символів (210 біт/дюйм, 7 біт на знак) і утримуючу алфавітно-цифрову інформацію.

Згодом подібний принцип використовували на банківських картках для кодування номера картки, що дозволило впроваджувати електронні платежі. Розробка цієї системи кодування належить Американської банківської асоціації (American Bankers' Association).

Ця система також ввійшла в стандарт. На сучасних пластикових картках з'явилася друга доріжка, що має 40 символів (75 біт/дюйм, 5 біт на знак).

Згодом з'явилася третя доріжка, на якій найчастіше записується PIN-код (Personal Identification Number - персональний ідентифікаційний номер), а іноді стан рахунка клієнта. Розроблювачем цієї доріжки була компанія Thrift Industry. Інформація на цій доріжці може перезаписуватися і змінюватися в процесі використання. На доріжку може бути записано 197 цифрових знаків (210 біт/дюйм, 5 біт т знак).

Наступним етапом у розвитку пластикових карток історія зобов'язана французькому журналістові Лорану Морену, що у 1974 році запропонував використовувати карти з електронною мікросхемою. Він запатентував цю ідею і заснував компанію Innovatron для виробництва таких карток. На сьогоднішній день пластикові картки з «імплантованою» мікросхемою (Smart-card) - тип пластикових карток що найбільше динамічно розвивається .

Магнітні картки поступаються першістю смарт-картам по двох причинах:

1. Магнітні картки легко підробити. За допомогою дешевого пристрою протягом декількох хвилин можна скопіювати першу і другу доріжки з магнітної стрічки кредитної картки.

Дослідження, проведені в 1992 році в США, показали, що втрати, зв'язані з магнітними картками склали 3,8 млрд. доларів, у тому числі: 2,6 млрд. - через боржників, тобто банкрутів і людей, що не оплачує рахунки; 864 млн. - через шахрайство з картками - використання крадених, загублених і підроблених карток, і 310 млн. через шахрайство продавців.

2. Оскільки магнітна стрічка картки не може містити більш 100 байт інформації, це сильно обмежує їхнє застосування у світі сучасного бізнесу. Майже всі магнітні карти сьогодні мають вузьку цільову спрямованість, що приводить до необхідності для клієнтів мати багато карток різного типу.

Смарт-карти дозволяють вирішити всі ці проблеми. Тому, після рішення наприкінці 80-х років ряду технологічних проблем, смарт-карти стали активно витісняти магнітні картки. Європа, де тільки в 1993 році було випущено більш 350 млн. смарт-карт і карт із пам'яттю, займає ведуче місце на цьому шляху. Більшість експертів переконано, що через 10 років або раніш картки з магнітною смугою стануть надбанням історії.

Смарт-карти - шлях у майбутнє. Основний фактор, що стримує швидкий перехід до смарт-картам у закордонних країнах - розвита інфраструктура магнітних карт. Це особливо характерно для США.

Внаслідок існування величезної фінансової інфраструктури, вартість заміни системи перевищує 1 млрд. доларів. Однак, при усьому при тім, сама стара система втрачає щорічно від несумлінного використання магнітних карток близько 1 млрд. доларів.

Україна не має подібної інфраструктури, тому тут відкривається унікальна можливість впровадження в практику найбільш перспективних систем, ніж системи безготівкових платежів, що зживає себе, на базі кредитних магнітних карт. Можна, звичайно, продовжувати жити без яких-небудь змін, але це тільки приведе до збільшення відставання в області банківських технологій, а отже, і до збільшення проблем у майбутньому.

В смарт-картах носієм інформації є мікросхема. Стосовно вартості карт пам’яті, то вони мають відносно високу вартість (в 5-7 разів вище відносно магнітної карти). Однак в останні роки ціни на них суттєво знизилися у зв’язку з вдосконаленням технології і ростом об’ємів виробництва. Також існують карти з мікропроцесором, які по суті відповідають характеристикам персональних комп’ютерів 80-х років. Ці два останні види карт розглядаються сьогодні як найбільш перспективний вид пластикових карт.

Технології платіжних систем, засновані на смарт-картах

Як показує практика ефективність платіжної системи залежить не тільки від правильно обраних технічних засобів. У першу чергу вона залежить від ретельно налагодженої технології, від грамотної фінансової політики емітента, від інших факторів, що можуть звести всі переваги того або іншого типу карт до нуля.

Сказане відноситься і до найбільш перспективних платіжних засобів - смарт-карт.

Смарт-карта - це пластикова картка з убудованої в неї мікросхемою. Ступінь «інтелектуальності» мікросхеми може бути самої різної - від найпростішого контролера читання/ запису даних в електронну пам'ять карти, до мікропроцесора, що має розвинуту систему команд, убудовану файлову систему і т.п.

Головна відмінність смарт-карт від інших видів пластикових карток (з магнітною стрічкою, зі штриховим кодом) - це саме її «інтелектуальність». При платежах по магнітних картах застосовується технологія on-line. Дозвіл на платіж дає, власне кажучи, комп'ютер банку або процессингового центру при зв'язку з точкою платежу. Головна проблема, що виникає при цьому, - забезпечення надійного, захищеного і недорогого зв'язку (яку в наших умовах важко вирішити).

У випадку смарт-карт застосовується інша технологія - off-line, при якій дозвіл на платіж дає сама картка (точніше, убудована в неї мікросхема) при «спілкуванні» з торговельним терміналом безпосередньо в торговельній точці.

Накладні витрати по забезпеченню платежів надзвичайно малі, проблеми зв'язку не грають особливої ролі. Замість них на перший план виходить проблема безпеки - смарт-карта повинна бути досить «інтелектуальної», щоб самостійно прийняти рішення про проведення платежу і при цьому мати достатній захист від несанкціонованого використання.

У зв'язку з цим перше питання, що виникає при виборі типу смарт-карти - які з них мають максимальний захист від шахраїв. Друге питання зв'язане з проблемою реалізації двох основних фінансових операцій по карті - дебетування і кредитування рахунка в її електронній пам'яті. Більшість з відомих у даний час смарт-карт досить легко забезпечують ці операції. І тут знову виникає проблема, зв'язана з можливістю несанкціонованого використання. Чи надійно захищені ці операції для того, щоб крім законних власників, їх не могли провести інші особи, нехай навіть і не зі злочинними цілями.

На жаль публікацій, що могли б чітко відповісти на два цих питання, украй мало. Розглянемо як приклад рекомендації французької фірми «Gemplus Card International», на частку якої приходиться майже одна третина, що випускаються у світі смарт-карт.

У стандартній технології безготівкових розрахунків за товари і послуги за допомогою пластикових карт діють три суб'єкти. Це банк-емітент, його клієнт і підприємство торгівлі або сервісу. Банк видає клієнтові карту, з яким зв'язана визначена сума. Цю суму (або за рахунок кредиту банку, або за рахунок власних внесків клієнта) власник картки може витратити в магазині. Операція запису такої суми в пам'ять картки називається кредитуванням картки.

Очевидно, кредитує картки тільки банк. Зворотна операція - дебетування картки - означає списування з рахунка в пам'яті картки. Дебетування відбувається при проведенні платежу по картки, приміром, у магазині. Таким чином, дебітор картки - підприємство торгівлі або сервісу (якщо клієнт одержує готівку по картці, то дебітор картки банк).

Проведення платежів полягає в тому, що при покупці по картці магазин записує за клієнтом борг у розмірі суми платежу. А банк, одержавши від магазина, відповідний документ, списує з рахунка клієнта цю суму в рахунок магазина. Так, трохи схематично, описується фінансова транзакція по карті.

Вище відзначалося, що суть проблеми в способі проведення платежу (on-line або off-line) полягає в тому, наскільки захищені платіжні операції для всіх трьох суб'єктів платіжної системи. Обробка транзакцій теж має свої проблеми, але вони вже не залежать від типу смарт-карти.

Смарт-карта є ідеальним засобом платежу, оскільки має функції «електронного гаманця». Останній зберігає у своїй пам'яті суму коштів, якими клієнт банку може розплатитися за покупку. «Електронний гаманець» зручний клієнтові, оскільки останній легко контролює свої активи по карті і, при необхідності, може них поповнити, кредитуючи карту в банку.

Пам'ять «електронного гаманця» захищена PIN - кодом, що клієнт повинний набрати на клавіатурі платіжного термінала при проведенні будь-якої операції по карті. Таким чином, клієнт може не побоюватися використання смарт-карти без його санкції (якщо, зрозуміло, він зберігає свій Пін-код у таємниці від інших).

Не всяка смарт-карта може бути «електронним гаманцем». Для того, щоб виділити потрібні категорії смарт-карт, розглянемо їхню типологію. У залежності від внутрішнього пристрою і виконуваних функцій смарт-карти можна розділити на три типи (по функціональній ознаці):

- картки лічильники;

- картки з пам'яттю;

- мікропроцесорні картки.

Практично кожну з перерахованих карток можна використовувати в якості платіжної. Однак лише деякі з них будуть задовольняти усім вимогам, яким повинна задовольняти воістину масова платіжна смарт-карта: невисокою вартістю, можливістю проводити будь-які (не тільки специфічні) платежі, гарною захищеністю і необхідним рівнем «інтелекту» для забезпечення технології off-line.

Технічні кошти

Лічильник – лічильники - карти-лічильники

Даний тип карток застосовується для такого типу розрахунків, коли потрібне вирахування фіксованої суми за кожну платіжну операцію. Такі карти ще називаються картками з попередньо оплаченою сумою. Прикладом таких розрахунків може бути плата за телефонну розмову. Звичайно в телефонах-автоматах кожна одиниця часу розмови має фіксовану ціну, її абонент оплачує монетками або спеціальними жетонами, що підраховує відповідний пристрій телефону. При застосуванні карт мінімальній сумі платежу ставиться у відповідність один біт пам'яті. У процесі розмови встановлюється зв'язок між телефоном і картою, і за кожну одиницю часу «перепалюється» деяка кількість бітів. Таким чином, карта заміняє монети або жетони.

Аналогічним образом карти-лічильники застосовуються при підписці на платне телебачення, при оплаті за проїзд, автостоянку і т.п. Спочатку використовувалися карти з однократно програмувальною пам'яттю (ППЗУ).

Після повного використання карти її приходилося викидати. Сучасні карти такого типу дозволяють після повного використання «відновлювати» уміст лічильника. Відновлення вмісту може бути виконано тільки при знанні визначеного коду, що дозволяє ця дія. Крім цього, картки містять область, у яку записуються ідентифікаційні дані. Ці дані не можуть бути змінені згодом. Картки, що дозволяють перезаписувати інформацію, відносяться до типу карток з енергонезалежною перепрограмувальною пам'яттю.

Карти з пам'яттю

Назва типу досить умовно — строго говорячи, усі смарт-карти мають пам'ять. Цей тип карт виділений як проміжний при переході від карт-лічильників до мікропроцесорних карток. Звичайно картки такого проміжного типу використовуються для збереження інформації. Існують два підтипи подібних карток: з незахищеної і з захищеною пам'яттю. Картки другого підтипу відрізняються від карток першого більш високим «інтелектом», спрямованим на запобігання несанкціонованого доступу до даних на картці. Однак тієї «інтелектуальності», що характерна для карток із мікропроцесорами, картки з захищеною пам'яттю не мають.

У картках з незахищеною пам'яттю немає обмежень по читанню або записові даних. Іноді них називають картками з повнодоступною пам'яттю; робота з ними (з погляду логічної структури даних) нагадує роботу з бінарним файлом. Ми можемо довільно структурувати картку на логічному рівні, розглядаючи її пам'ять як набір байтів, якому можна скопіювати в оперативну пам'ять або обновити спеціальними командами.

Картки з незахищеною пам'яттю використовувати в якості платіжних украй небезпечно. Досить легально придбати таку картку, скопіювати її пам'ять на диск, а далі після кожної покупки відновлювати її пам'ять копіюванням початкового стану даних з диска, причому нітрохи не цікавлячи тим, яка інформація зберігається на карті (тобто шифрування даних у пам'яті картки від шахрайства подібного роду не рятує). Зрозуміло, таку операцію може проробити лише кваліфікований програміст, але практика показує, що в Україні досить багато грамотних людей, здатних на таке заняття чисто з хакерских спонукань.

У картках із захищеною пам'яттю використовується спеціальний механізм для дозволу читання/запису або стирання інформації. Щоб провести ці операції, треба пред'явити картці спеціальний секретний код (а іноді і не один). Пред'явлення коду означає встановлення з нею зв'язку і передачу коду «усередину» карти — порівняння коду з ключем захисту читання/запису (стирання) даних проведе сама картка і «повідомить» про це пристроєві читання/запису смарт-карт. Читання записаних у пам'ять картки ключів захисту або копіювання пам'яті картки неможливо. У той же час, знаючи таемний код (коди), можна прочитати або записати дані, організовані найбільш прийнятним для платіжної системи логічним образом. Таким чином, картки з захищеною пам'яттю підходять для універсальних платіжних застосувань, добре захищені і при цьому недорогі, їхня ціна складає не більш 4 доларів для тиражів вище 5 тисяч.

Як правило, картки з захищеною пам'яттю містять область, у яку записуються ідентифікаційні дані. Ці дані не можуть бути змінені згодом, що дуже важливо для забезпечення неможливості підробки карти. З цією метою ідентифікаційні дані на картці «пропалюються».

Необхідно також, щоб на платіжній картці було щонайменше дві захищені області. Зупинимося на цьому важливому моменті докладніше.

Вище було сказано, що в технології безготівкових розрахунків по картках беруть участь, у загальному випадку, три юридично незалежні особи: клієнт, банк і магазин. Банк вносить гроші на картку (кредитуючи її), магазин знімає гроші з карти (дебетує її), і всі ці операції повинні робитися із санкції клієнта. Таким чином, доступ даним на картці й операції над ними треба розмежовувати. Це досягається розбивкою пам'яті карти на дві захищені різними ключами області — дебетну і кредитну. Кожен учасник операції має свій секретний ключ. У клієнта це ПІН — персональний ідентифікаційний номер; правильне його пред'явлення відкриває доступ до картки (по зчитуванню даних), однак не повинно змінювати інформацію, який розпоряджається кредитор картки (банк) або її дебітор (магазин). Ключ запису інформації в кредитну область картки мається тільки в банку; ключ запису інформації в дебетну область — у магазина. Тільки при пред'явленні відразу двох ключів (ПІНа клієнта і ключа банку при кредитуванні, ПІН-кода клієнта і ключа магазина при дебетувані) можна провести відповідну фінансову операцію — внести гроші або списати суму покупки з картки.

Якщо в якості платіжної використовуються картки з одною захищеною областю пам'яті, і банк, і магазин будуть працювати з однієї і тією же областю, застосовуючи однакові ключі захисту. Якщо банк, як емітент картки, може її дебетувати (наприклад, в банкоматах), то магазин права кредитувати картку не має. Однак така можливість йому дана — оскільки в силу необхідності дебетування картки при покупках він знає ключ захищеної зони. Та обставина, що і кредитор картки, і її дебітор (у загальному випадку — різні особи) користуються одним ключем, порушує відразу кілька основних принципів по захисту інформації (зокрема, принципи поділу повноважень і мінімальних повноважень). Це рано або пізно приведе до шахрайства. Не рятують ситуацію і криптографічні способи захисту інформації, про що вже говорилося вище.

Крім того, важливою особливістю карток із погляду їхньої захищеності є наявність спеціальних засобів, характерних для мікропроцесорних карток (див. нижче). Так, деякі картки незворотньо блокується по записі після пред'явлення невірного ПІН-коду більш трьох разів підряд, причому послідовне пред'явлення невірного ПІН-коду фіксується карткою і враховується при її блокуванні. Таким чином, навіть при відносно короткій довжині ПІН-коду (наприклад, з п'яти цифр) «зломати» карту шляхом систематичного підбора її секретного ключа практично неможливо.

Сервісні команди. Картки забезпечують різний спектр сервісних команд. Для нас найбільш цікаві з них — це засоби ведення електронних платежів. Замість двох областей у деяких картках для ведення електронних платежів створюється спеціальний файл, недоступний до читання/запису за допомогою звичайних команд керування файловою системою. З цим файлом можна робити тільки операції зарахування (кредитування) або списання (дебетування) фінансових кошт. Операція кредитування може бути проведена тільки при пред'явленні двох секретних кодів — коду клієнта і коду банку. Операція списання проводиться тільки по пред'явленню коду клієнта.

Прикладом подібної картки є картка PCOS фірми GEMPLUS Card International. Механізм захисту в карті PCOS досить витончений — так, не дозволено дебетування від’ємним числом (у деяких картах, у принципі, можна зменшити дебет, шляхом повернення платежу на картку). Крім того, карта PCOS забезпечує безпечне віддалене кредитування картки в режимі on-line, що, безумовно, дуже зручно клієнтам — можна внести кошті на картку в найближчому магазині, не заходячи в банк. Від’ємне кредитування можливе за рахунок вбудованих криптографічних засобів.

Спеціальні засоби. До спеціальних функціональних засобів відноситься можливість блокування картки. Розрізняється два види блокування: при пред'явленні неправильного транспортного коду і при несанкціонованому доступі.

Суть транспортного блокування полягає у тому, що доступ до картки неможливий без пред'явлення спеціального «транспортного» коду. Цей механізм необхідний для захисту від нелегального використання карток при розкраданні під час пересилання карти від виробника до споживача.

Суть блокування при несанкціонованому доступі полягає в тому, що якщо при доступі до інформації кілька разів неправильно був пред'явлений код доступу, то карта взагалі перестає бути працездатної. При цьому, у залежності від установленого режиму, картка може бути згодом або активізована при пред'явленні спеціального коду, або ні. В останньому випадку карта стає непридатної для подальшого використання.

Карти оптичної пам'яті. Карти оптичної пам'яті мають більшу ємність, чим карти пам'яті, але дані на них можуть бути записані тільки один раз. У таких картах використовується WORM-технологія (однократний запис — багаторазове читання). Лазер пропалює в кожній комірці пам'яті значення, рівне 0 або 1 (подібним чином записується музика на цифрових компакт-дисках). Звичайна карта може зберігати від 2 до 16 мегабайт інформації. Такі карти звичайно використовуються в додатках, де необхідно зберігати великі обсяги даних, не підлягаючих зміні, наприклад, медичні записи.

Мікропроцесорні карти

Зовні мікропроцесорні карти схожі на картки пам'яті, однак їхні мікросхеми містять мікропроцесори, що робить ці картки інтелектуальними, по-англійському — «smart». Електронна «начинка» картки являють собою повні мікроконтроллери (мікрокомп'ютери) і містить наступні компоненти:

- ЦП (CPU) - центральний процесор - пристрій для обробки інструкцій картки;

- ОЗП (RAM) - оперативний запам'ятовуючий пристрій - пам'ять для тимчасового збереження даних, наприклад, результатів обчислень, зроблених процесором;

- ПЗП (ROM) - постійний запам'ятовуючий пристрій - пам'ять для постійного збереження інструкцій картки, що виконуються процесором, а також інших даних, що не змінюються. Інформація в ПЗП записується в процесі виробництва картки;

- ППЗП (EPROM) - програмувальний постійний запам'ятовуючий пристрій - пам'ять, що може бути прочитана багато разів, але записана тільки однократно виробником. У ППЗП організація, що випускає картку в обіг, записує дані про її власника;

- РПЗП (EEPROM) - репрограмувальний постійний запам'ятовуючий пристрій - пам'ять, що може бути перезаписана і зчитана багаторазово. У РПЗП зберігаються змінювані дані власника карти ( ППЗП і РПЗП не втрачають дані при відключенні живлення);

- пристрій вводу/виводу - пристрій, що забезпечує обмін даними з зовнішнім світом;

- операційна система (ОС) або програмне забезпечення (ПЗ) картки - інструкції для процесора (зберігаються в ПЗП);

- система безпеки - убудована система безпеки для захисту даних з можливістю їх шифрування.

Мікропроцесорна картка, надалі - смарт-карта, у дійсності являє собою невеликий комп'ютер, здатний виконувати розрахунки подібно персональному комп'ютерові. Найбільш могутні сучасні смарт-карти мають потужність, порівнянну з потужністю персональних комп'ютерів початку вісімдесятих. Операційна система, що зберігається в ПЗП смарт-карти, принципово нічим не відрізняється від операційної системи персонального комп'ютера. РПЗП використовується для збереження даних користувача, що можуть зчитуватися, записуватися і модифікуватися, також, як дані на твердому диску персонального комп'ютера.

Смарт-карти мають різну ємність, однак типова сучасна карта має ОЗП обсягом 128 байт, ПЗП - 2-6 кбайт і РПЗП - 1-2 кбайт. Деякі смарт-карти також містять магнітну стрічку, що забезпечує їх сумісність із системами на базі магнітних карт. Смарт-карти дорожче карток пам'яті, і так само, як у випадку картки пам'яті, їх вартість визначається вартістю мікросхеми, що прямо залежить від обсягу пам'яті. Смарт-карти звичайно використовуються у сферах, що вимагають високого ступеня захисту інформації, наприклад, у фінансовій практиці.

Суперсмарт-карти. Прикладом може служити багатоцільова картка фірми Toshiba, використовувана в системі Visa. На додаток до всіх можливостей - звичайної смарт-карти, ця карта також має невеликий дисплей і допоміжну клавіатуру для введення даних. Ця карта поєднує в собі кредитну, дебетну і змішану карти, а також виконує функції годинника, календаря, калькулятора, здійснює конвертацію валюти, може служити записною книжкою і т.д. Через високу вартість, Суперсмарт-карти не мають сьогодні широкого поширення, але їхнє використання буде, імовірно, рости, оскільки вони є досить перспективними.

Але, існуюча розвинена інфраструктура платіжних систем, що використовують їх, і відсутність у світових лідерів “карткового” бізнесу - компаній VISA i Europay повномасштабного стандарту на більш перспективний вид карток - смарт-карти - і є причинами інтенсивного використання карток з магнітною стрічкою і сьогодні.

Враховуючи технічні і економічні аспекти, Асоціації пропонують користувачам цілу серію комплементарних карткових продуктів, які призначені для різних сегментів ринку з врахуванням інтересів і особливостей власників карток, а також фінансових і торгівельних установ, які є учасниками програм. При здійсненні розрахунків власник картки обмежений одним або декількома лімітами. Характер лімітів і умови їх використання можуть бути досить різноманітні. Однак, в загальних рисах все зводиться до двох основних сценаріїв. Власник дебетової картки повинен завчасно внести на свій банківський рахунок деяку суму коштів. Її розмір і визначає ліміт доступних коштів (в більшості випадків ліміт буває навіть трохи менше, тобто на рахунку залишається “недоторканий” залишок). При здійсненні розрахунків з використанням картки паралельно і зменшується ліміт. Для забезпечення платежів власник картки може не вносити завчасно кошти, а отримати кредит в банку. Подібна схема реалізується при оплаті за допомогою кредитної картки. Зупинимось більш детально на різновидах кредитних карток (див. схему 1.1) і коротко їх охарактеризуємо.

Схема 1.1

Банківські кредитні картки призначені для придбання товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів в готівковій формі. Головна особливість цієї картки - відкриття банком кредитної лінії, яка використовується автоматично кожного разу, коли здійснюється придбання товару або береться кредит у грошовій формі. Кредитна лінія діє в межах встановленого банком ліміту. В деяких системах банківська кредитна картка може використовуватись для пільгової оплати деяких видів послуг, а також для отримання грошей в банківських автоматах.

Розрізняють особисті і корпоративні картки. Особисті картки (індивідуальні) видаються окремим клієнтам банку і можуть бути “Стандартними” або “золотими” (Елітними). Останні призначені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають багато пільг для користувачів. Корпоративна картка видається організації (фірмі), яка на підставі цієї картки може видати індивідуальні картки обраним особам (керівникам або просто цінним співробітникам). Їм відкриваються персональні рахунки, які “прив’язані” до корпоративного карткового рахунку. Відповідальність перед банком по корпоративному рахунку несе організація, а не індивідуальний власник корпоративних карток.

Картки туризму і розваг – “платіжні” картки. Вони випускаються компаніями, які спеціалізуються на обслуговуванні вищевказаної сфери, наприклад American Express та Diners Club. Картки приймаються на обслуговування сотнями тисяч торгівельних і сервісних підприємств у всьому світі для оплати товарів і послуг, а також надають власникам різні пільги по бронюванню авіаквитків, номерів у готелях, отримання знижок з ціни товару, страхуванню життя та ін.

Головні відмінності цього виду карток від банківських кредитних карток - по-перше, - відсутність разового ліміту на покупки, по-друге, - обов’язок власника картки погасити заборгованість протягом місяця без права пролонгувати кредит. У випадку прострочки платежу з власника картки стягується підвищений процент.

Ознайомившись з найголовнішою складовою платіжної системи - карткою, перейдемо до характеристики всіх інших її складових. Окрім безпосередньо приймаючих картку точок обслуговування, до складу платіжної системи входять банки-емітенти, еквайєр-центри, Процессінговий центр (або декілька центрів) і розрахунковий або кліринговий банк. І, остане, до суб’єктів платіжної системи відносяться і клієнти - держателі пластикових карток.

Банк-емітент займається випуском пластикових карток і наданням їх в розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банка, а клієнти отримують право на їх використання.

Функції цього банку коротко можна охарактеризувати так : видача картки клієнту починається з відкриття йому рахунку в банку-емітенті і, як правило, внесенням ним певної суми коштів на цей рахунок. При наданні картки, банк-емітент бере на себе тим самим гарантійні обов’язки по забезпеченню платежів по картці. Характер цих гарантій залежить від платіжних повноважень, наданих клієнту і зафіксованих класом картки. Прикладом може бути сімейство платіжних і кредитних карток компанії VISA International. Це картки наступних видів:

- “Plus”;

- “Interlink”;

- “Electron”;

- “Visa Classic”;

- “Visa Business”;

- “Visa Premium Gold”

«Віза-класик», «Віза-бізнес», «Виза-голд ». Це багатофункціональні картки, що сполучають риси кредитних і дебетових карт. Вони надають власникові можливість користуватися кредитною лінією і робити розрахунки.

Риси, загальні для карток зазначеної категорії:

- доступ до мереж банківських автоматів і торговельних терміналів як усередині країни, так і за її межами;

- можливість роботи в режимі on-line/off-line;

- можливість здійснювати розрахунки за допомогою як електронних, так і паперових грошей;

- ідентифікація власника по Пін-коду або по підпису;

- одержання емітентом комісії за міжнародний обмін для відшкодування витрат за рахунок еквайєра.

Таким чином, картки зазначених видів забезпечує власнику швидкий доступ до кошт, що зберігається на рахунку, надійну систему розрахунків, можливість користування банківським кредитом і ряд додаткових послуг.

Найбільше коло додаткових послуг дає картка Visa-Gold («золота» картка «Візи», називана також Premier Card). Ця картка розрахована на осіб з високим доходом, що мають високий кредитний рейтинг і найменший ризик, що представляє для банку.

Нижче приведені деякі з пільг, якими користуються власники картки Visa-Gold:

- страхування на 3 місяці від втрати або розкраданні куплених товарів;

- страхування власника від нещасних випадків при поїздках на 100-250 тисяч доларів;

- 10 процентна знижка при оплаті міжнародних телефонних розмов;

- збільшення терміну гарантії по покупках до 1 року;

- гарантоване надання медичної або юридичної допомоги;

- при авіа перельотах - страховка в розмірі 500 тисяч доларів;

- страховки і знижки при оренді автомобіля;

- касові аванси;

- повернення готівкой до 1% нарахованих зборів.

По картці Visa-Gold власникові відкривається кредитна лінія з мінімальною сумою 5 тисяч доларів.

Повноваження власника картки перевіряється під час авторизації. Авторизація проводиться протягом прийняття картки до оплати або видачі готівкових коштів. Для цього точка обслуговування робить запитання платіжній системі про підтвердження повноважень пред’явника картки і його фінансових можливостей. У випадку позитивного рішення система дає дозвіл на оплату і сповіщає код авторизації, який потім переноситься на чек (сліп). Авторизація може проводитись як вручну, коли продавець або касир передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), так і автоматично. В останньому випадку картка кладеться в POS-термінал, дані зчитуються з картки, з клавіатури касиром вводиться сума платежу, а власник картки - секретний ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер). Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв’язок з базою даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін даними з самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівкових коштів процедура носить аналогічний характер з тою лише особливістю, що гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм - банкоматом, який і проводить авторизацію.

Сукупність операцій , які супроводжують взаємодію держателя картки з платіжною системою при здійсненні платежу по картці або отриманні готівки часто називають транзакцією . Таким чином, транзакція включає в себе не тільки зчитування даних з картки, виконання запиту на авторизацію, оформлення чека, а і зміни інформації про фінансові ресурси власника картки у базі даних платіжної системи і на картці. В деяких випадках в поняття транзакції включають і відповідні операції по перерахуванню грошових коштів.

Наступним елементом платіжної системи є банк-еквайєр . Початкову обробку запитів на авторизацію проводить еквайєр-центр. На початковому етапі розвитку вітчизняних платіжних систем роль еквайєр-центра інколи виконує Процессінговий центр, однак в більшості випадків в якості таких центрів виступають банки - члени платіжної системи, тому часто кажуть банк - еквайєр. Якщо банк-еквайєр не володіє даними для виконання запиту (власник картки - клієнт іншого банку), то запит переправляється в Процессінговий центр, який, в свою чергу, або виконує його і передає відповідь банку-еквайєру, або здійснює його подальшу маршрутизацію.

Процессінговий центр веде базу даних платіжної системи . База даних, як правило, містить відомості про банки - члени платіжної системи і власників карток, що забезпечує виконання запитів на авторизацію. Центр зберігає відомості про ліміти власників карток і виконує запити на авторизацію в тому випадку, якщо банк-емітент не має власної бази ( див. схему 1.2).

Схема 1.2

Схема функціонування в платіжній системі банка-емітента в off-line режимі.

Точки обслуговування Банку “А”			Точки обслуговування Банку “В”
	Банкомат	POS - термінал

Транзакції “А”, “В”...

В іншому випадку Процессінговий центр пересилає отриманий запит в банк-емітент авторизованої картки (див. схему 1.3).

Як ми бачимо, що центр забезпечує і пересилання відповіді банку-еквайєру. Крім того, на основі накопичених за день протоколів транзакцій - що фіксуються при авторизації даних про проведення карткових платежів і видачі готівки - Процессінговий центр готує і розсилає підсумкові дані для проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи, а також формує і розсилає банкам-еквайєрам стоп-листи.

Як видно із вище сказаного, Процессінговий центр є технологічним ядром платіжної системи. Він функціонує в достатньо жорстких умовах, гарантовано обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. І дійсно, використання дебетової картки призводить до необхідності on-line авторизації кожної угоди в будь-якій точці обслуговування платіжної системи. Для операцій з кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх випадках, але, наприклад, при отриманні коштів в банкоматах вона проводиться завжди. Використання смарт-карт може при певній організації розрахунків знизити вимоги до виконання режиму реального часу, але загальна напруга на центр не зменшиться.

Також високі вимоги до розрахункових можливостей процессингового центру висуває і підготовка даних для проведення взаємозаліків по підсумку дня, оскільки обробці належать протоколи значної частини транзакцій, а строки виконання розрахунків досить не великі - декілька годин .

Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної системи потребує, по-перше, наявності великих розрахункових можливостей процессингового центру, по-друге, розвиненої комунікаційної інфраструктури, оскільки Процессінговий центр системи повинен мати можливість одночасно обслужити достатньо велике число географічно віддалених точок. Крім того, неминуча також маршрутизація запитів, що ще більш підвищує вимоги до комунікацій.

Схема 1.3.

Схема функціонування в платіжній системі банка - еквайєра (банк ”А”), що здійснює процессінг для власних карток. Банк “А” здійснює авторизацію транзакцій держателів карток і маршрутизацію “чужих” транзакцій (“В”, “С”,...).

Точки обслуговування Банку “А”

Наступним елементом платіжної системи є розрахунковий банк , який забезпечує оперативне проведення взаєморозрахунків. В розрахунковому банку банки-члени платіжної системи відкривають кореспондентські рахунки. Взаєморозрахунки необхідні для наступного. Кожний банк - еквайєр здійснює перерахування точкам обслуговування по “картковим” платежам як своїх клієнтів, так і власників карток інших банків-емітентів, які входять в певну платіжну систему. Тому відповідні кошти повинні бути потім перераховані еквайєру цими “іншими” банками.

1.3. Правові основи здійснення операцій з платіжними картками в Україні

Нормативно-правова база емісії та здійснення операцій із застосуванням платіжних карток складається з наступних Законів України та основних нормативних актів:

- Закон України “Про Національний банк України”;

- Закон України “Про банки і банківську діяльність”;

- Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”;

- Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні””;

- Положення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 №367;

- Інструкція НБУ “Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті”, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 №527;

- Правила бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.12.2001 №524;

- Перелік і тарифи операцій щодо використання платіжних карток та розрахункових операцій за ними, що надаються банкам – членам міжнародних платіжних систем Центральним міжбанківським процессинговим центром Центральної розрахункової палати Національного банку України, затверджений постановою Національного банку України від 12.08.2003 №333;

- Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.07.2000 №283;

- Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, затверджено постановою Правління Національного банку України від 24.02.1997 №37.

Згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору, за винятком наперед оплачених платіжних карток, що можуть продаватися емітентами без обов’язкового оформлення договору в письмовій формі.

Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій. Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, в тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються Національним банком України відповідно до вимог законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в який ця картка застосовується.

Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому Національним банком України.

Національний банк України повинен вести офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

Еквайрінг у межах України здійснюється виключно юридичними особами – резидентами, що уклали договір з платіжною організацією.

У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України.

Карткові рахунки в іноземній валюті відкриваються клієнтам на у національній валюті на умовах договору про відкриття картрахунку і здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Уповноважені банки України можуть установлювати комісійну винагороду (за операціями з використанням банківських платіжних карток при видачі готівки) у валюті видачі готівки.

Уповноважені банки України мають право вступати до міжнародних платіжних систем як банки-емітенти та/або банки-екваєри.

Уповноважені банки України, які є учасниками міжнародної платіжної системи, використовують при організації емісії, обслуговуванні та обробленні операцій стандарти, які діють у відповідній ПС.

Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та богатоемітентні платіжні системи.

1.4. Механізм розрахунків на основі кредитних та дебетових карток.

Перш ніж розглядати принципи функціонування системи кредитних карток, давайте визначимо особливості кредиту, пов’язаного з використанням картки.

Банківська кредитна картка являє собою не тільки інструмент розрахунків, але й відкриває доступ до кредитних ресурсів банку-емітента. Відповідно, коли банк надає кредит власнику картки, банк стикається з проблемами, які притаманні цій сфері банківських операцій. Перш ніж видати клієнту кредитну картку, необхідно провести ретельне обстеження фінансового стану майбутнього позичальника, вивчити його кредитну історію і виявити ступінь ризику, пов’язаного з непогашенням кредиту та простроченням платежів.

Кредит по банківській картці пов’язаний з більшим ступенем ризику, ніж інші види споживчого кредиту. Тут два важливих моменти:

По-перше, по звичайному споживчому кредиту банк, як правило, отримує забезпечення в вигляді закладу матеріальних цінностей або фінансових активів, а також у вигляді різного роду поручительств і гарантій. Це дає можливість у випадку непогашення кредиту або довгострокової прострочки платежів продати заставу і отримані кошти направити на відшкодування збитків.

На відміну від цього кредит по банківській картці відноситься до категорії кредит без забезпечення. Гарантією тут є лише ім’я самого позичальника, його добра воля, прагнення і можливість погасити кредит. І дійсно, що ризик для банка при наданні такого кредиту істотно зростає.

Другий важливий аспект пов’язаний зі зміною величини кредитних зобов’язань банка протягом строку дії кредиту. У випадку звичайного споживчого кредиту з погашенням у розстрочку борг позичальника банку (і, відповідно, величина кредитних зобов’язань по цій сфері) поступово знижається по мірі внесення позичальником періодичних (місячних) внесків. Із зменшенням боргу знижується і ризик по кредиту.

По кредитній картці позичальнику відкривається кредитна лінія з поновленням. Режим цього рахунка такий, що при погашенні клієнтом частини заборгованості по попереднім операціям невикористана частина ліміту по кредитній лінії автоматично відновлюється на відповідну суму і знову стає доступною позичальнику при подальшому використанні картки.

Для банка це означає, що його зобов’язання по картковому портфелю завжди дорівнюють загальній сумі кредитних лімітів, незалежно від погашення частини заборгованості.

Являючись одним із джерел кредитного ризику, карткові позички повинні розглядатись з точки зору загальної стратегії банківського кредитування. Плануючі діяльність в області карткового бізнесу, банк повинен координувати її з іншими інвестиційними рішеннями і операціями по залученню фінансових ресурсів.

Умови отримання карток і ліміти кредиту.

Питання про видачу картки вирішується банком-емітентом на підставі доступних йому відомостей про кредитну історію клієнта, тобто про те, які доходи клієнта, де і коли клієнт користувався кредитом, на скільки охайно повертав його, на скільки часто беруться кредити і т.д. Кредитна історія дозволяє банку оцінити ступінь ризику по видачі картки, відповідно, сформулювати вимоги про надання клієнтом тих або інших гарантій. Так, наприклад, в США відомості про кредитні історії громадян зберігаються в Національному кредитному бюро, куди банки і адресують свої запитання. В найпростішому випадку, якщо клієнт благополучний - за ним нема ніяких проступків, у нього стабільний стан і доходи, він має рахунок в даному банку або користується послугами іншого відомого банка - кредитна картка видається без додаткових умов. В прямо протилежному випадку, коли, наприклад, про клієнта невідомо нічого, або за ним є порушення, йому може бути відмовлено у видачі кредитної картки, або банк може вимагати попереднього внесення страхового депозиту в розмірі, що перевищує ліміт кредиту.

Відмітимо, що саме в якості “незнайомців” і фігурують вітчизняні громадяни, що намагаються отримати, наприклад, картки VISA або EuroCard/MasterCard . Розмір потрібного страхового депозиту в цьому випадку залежить від типу картки і складає не менше декількох тисяч доларів.

Ліміти операцій по кредитним карткам встановлюються індивідуально для кожного клієнта. Що стосується строків дії лімітів, то в США типовим є місячний ліміт, а в Європі в рамках місячного ліміту можуть бути додатково встановлені тижневі ліміти. Крім цього, можуть бути встановлені і щоденні ліміти отримання готівки.

Після завершення чергового “ділового періоду” (найчастіше місяця), користувач картки отримує повідомлення банка, яке містить данні за період про всі платежі по картці, інформація про які поступила в банк. При настанні контрольної дати (найчастіше після декількох днів після отримання повідомлення) користувач повинен повернути кредит. При цьому не обов’язково повертати всю суму одразу. Достатньо внести деякий завчасно обумовлений мінімум. Залишок по заборгованості, на який вже будуть нараховуватись проценти, можна гасити протягом достатньо довгого строку (наприклад, року). Як уже вище згадувалось, саме проценти по неповністю поверненим кредитам і формують основну частину доходу банка при операціях з кредитними картками.

Розглянемо в загальному вигляді послідовність операцій, що виконуються суб’єктами платіжної системи в процесі надання послуг і придбання товарів за допомогою кредитних карток і проведення супроводжуючих ці операції розрахунків.

1. Бажаючи здійснити покупку (або отримати послугу), держатель картки надає її продавцеві.

2. Продавець визначає можливість здійснення угоди. Для цього він перевіряє справжність картки і правомірність розпорядження нею покупцем (візуально або за допомогою POS-термінала) і, за необхідністю, проводить авторизацію (голосову по телефону або автоматичну через POS-термінал).

3. Впевнившись в тому, що угода може бути здійснена, продавець оформлює чек (сліп) , при цьому переносить на нього дані з картки. При ручній обробці для цього використовують імпринтер, і держатель картки потім підписується (найчастіше три екземпляра чека). При автоматичній обробці чек друкується POS-терміналом. В останньому випадку підпис не потрібен, так як його роль виконує ПІН-код, який вводиться держателем картки.

4. Екземпляр чека, картка і товар передаються покупцеві.

5. В кінці дня точка обслуговування пересилає в банк-еквайєр (або еквайєр-центр) відомості про транзакції за день (при обробці вручну пересилання може здійснюватися трохи рідше - один раз в декілька днів). При цьому у випадку ручної обробки пересилаються екземпляри сліпів, а при автоматичній обробці POS-термінал передає по каналу зв’язку накопичені за день дані.

6. Банк-еквайєр верифікує транзакції і здійснює розрахунки з точкою обслуговування (робить перерахування коштів на її розрахунковий рахунок). Транзакції, які стосуються держателів карток - клієнтів інших емітентів, передаються в Процессінговий центр.

7. Процессінговий центр обробляє передані банками-еквайєрами транзакції і формує звітні дані для проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи. Загальні підсумки передаються в розрахунковий банк системи, а приватні розсилаються банкам-учасникам в якості повідомлення на проведення взаєморозрахунків.

8. Розрахунковий банк проводить взаєморозрахунки між банками-учасниками, які відкрили в нього кореспондентські рахунки. Інші банки - учасники здійснюють перерахування самостійно.

9. Держателі карток повертають банкам-емітентам кошти, надані їм як кредит на придбання товарів і отримання послуг.

Розглянемо більш детально другий крок наведеної вище схеми. Процедура прийняття рішення про допустимість здійснення угоди передбачає три рівня відповідальності.

Якщо сума угоди не перевищує ліміту точки обслуговування (або локального ліміту), то рішення про продаж (надання послуг) приймається самостійно точкою обслуговування. Таким чином, якщо ліміт точки обслуговування дорівнює, наприклад, 50 дол., то рішення про продаж товарів, вартість яких не перевищує цієї суми, приймається самостійно продавцем. При цьому продавець повинен перевірити, чи відповідає картка встановленим даною платіжною системою специфікаціям, чи відсутня вона в стоп-листі, чи співпадає зовнішність пред’явника картки з зображенням на фотокартці (при виникненні сумнівів продавець має право вимагати пред’явлення документу, що підтверджує його особистість, і, у випадку його відсутності, відмовитися від здійснення угоди). Крім того, при ручній обробці продавець зобов’язаний перевірити співпаданя підпису на сліпі з зразком підпису на картці (якщо зразок підпису є).

При автоматичній обробці картки продавець після візуального контролю картки поміщує її в зчитуючий пристрій POS-термінала. Термінал зчитує номер картки і перевіряє, чи не присутня вона в стоп-листі. При обробці картки POS- терміналом пред’явник картки повинен також ввести ПІН-код зі спеціальної клавіатури. Термінал перевіряє співпаданя введеного коду з зафіксованим в пам’яті картки.

При виконанні перерахованих вимог продавець може здійснити угоду. Якщо потім банком-еквайєром буде виявлено будь-яке порушення перерахованих правил, то банк має право відмовитися від відшкодування продавцеві суми угоди.

Якщо сума угоди перевищує ліміт точки обслуговування, то продавець зобов’язаний провести авторизацію. Для цього він або безпосередньо зв’язується з банком-еквайєром по телефону і передає дані усно, або ця процедура здійснюється в автоматичному режимі POS- терміналом (схема 4).

Якщо сума угоди не перевищує ліміту платіжної системи, то рішення про здійснення угоди приймає банк-еквайєр. При прийнятті рішення еквайєр керується даними, які поступили від точки обслуговування, а також інформації про держателя картки, його лімітах, здійснених угодах..., що зберігаються в базі даних. Ця інформація може знаходитися або в базі еквайєра, або процессингового центра, або банка-емітента. Місце розташування інформації залежить від конкретної організації зберігання даних в платіжній системі на даний момент. Якщо еквайєр не має даних для авторизації, то він здійснює маршрутизацію транзакції.

Схема 1.4

Схема on-line авторизації .

В будь-якому випадку відповідальність перед торговою точкою несе банк-еквайєр. У випадку позитивного рішення :

- в ручному режимі точці обслуговування повідомляється код авторизації, який обов’язково повинен бути занесений на сліп і є підтвердженням отриманого дозволу ;

- в автоматичному режимі POS-терміналу віддається команда на фіксацію транзакції і друк сліпу. Аналогічно попередньому випадку, при порушенні правил авторизації платіжна система має право не відшкодовувати еквайєру суму угоди.

При перевищенні ліміту платіжної системи еквайєр в обов’язковому порядку повинен передати запит на авторизацію платіжній системі, яка і здійснює прийняття рішення.

Видача готівки.

Процес видачі готівки по кредитній картці повністю аналогічний процедурі придбання товарів з тою лише відмінністю, що в цьому випадку точками обслуговування є самі банки-еквайєри - їх відділення і філіали, і\або банкомати. Крім того, банкомати працюють в режимі on-line і проводять авторизацію при кожній видачі готівки.

Розрахунки.

Зупинимось більш детально також і на порядку розрахунків. Для простоти розглянемо з початку досить безконфліктну “благополучну” ситуацію, коли для всіх рівнів виконані перераховані в попередньому розділі вимоги. У цьому випадку відшкодування коштів відбувається у наступному порядку (схема 1.5).

1. Після отримання з точки обслуговування списку транзакцій (у вигляді сліпів чи файла) банк-еквайєр перераховує кошти на рахунок точки.

2. Банк-еквайєр сортує транзакції на “свої”, що відносяться до держателя карток банка-еквайєра, та “чужі”.

3. “Чужі” транзакції пересилаються у Процессінговий центр системи, після підсумкової обробки в центрі розрахунковий банк кредитує кореспондентський рахунок банка-еквайєра у відповідному розмірі, і, можливо, дебетує його, якщо з інших банків поступили транзакції по карткам, що належать даному банку-еквайєру.

4. Банк-еквайєр здійснює необхідні перерахування коштів на кореспондентський рахунок (або зняття з кореспондентського рахунку) в розрахунковому банку.

5. Після перебігу “звітного періоду” банк-еквайєр виставляє загальний рахунок держателю картки і отримує з нього кошти для погашення кредиту.

Схема 1.5 Рух коштів в платіжній системі.

При здійсненні деяких з перерахованих вище платежів можуть стягуватися комісійні. Так, банк-еквайєр може брати комісійні (здійснювати неповне відшкодування коштів) з точки обслуговування. Кожний банк-еквайєр найчастіше бере комісійні з банка-емітента за обслуговування його карток (“чужих” карток). За видачу готівки по “чужим” карткам можуть також стягуватися додаткові комісійні. Розрахунковий банк може також стягувати комісію за розрахункове обслуговування. Платня також береться мережами передачі даних. Все це формує можливі додаткові джерела доходу для учасників платіжної системи і є стимулом для її розширення.

З іншого боку, операції на основі кредитних карток створюють заборгованість в фінансових установах, яка починає приносити проценти після досягнення певних умов.

В протилежність кредитним карткам використання дебетових карток передбачає попереднє розміщення клієнтом коштів на рахунку , який відкрито в банку-емітенті. Таким чином, випуск дебетових карток служить для банка-емітента засобом залучення коштів. При цьому, ряд банків-емітентів потребує зберігання на рахунку держателя картки в будь-який момент часу залишку, який не знімається.

Для клієнта фінансова привабливість дебетової картки може бути в нарахуванні процентів на залишок на рахунку і, можливо, отриманні знижок при покупках. Крім того (і це вже національна специфіка), у ряді випадків гривневі кошти, що вносяться на рахунок держателем картки, автоматично перераховуються в валютний еквівалент. При оплаті зворотній перерахунок здійснюється по поточному курсу, що захищає клієнта від інфляції. І, також, дебетова картка забезпечує традиційну для пластикових карт можливість здійснення безготівкових розрахунків.

Досить велике розповсюдження здобула в нас практика надання дебетових карток не тільки фізичним, а й юридичним особам (корпоративна картка).

Отримання картки і ліміти операцій.

Отримання дебетової картки - більш простіший процес в порівнянні з отриманням кредитної. Для того, щоб стати “дебетовим держателем”, необхідно відкрити рахунок в банку, внести деякий мінімум коштів і оплатити картку. У вартість картки може бути включена і вартість річного обслуговування.

Операції з дебетовою карткою регламентуються рядом лімітів. Власне термін ліміт визначає в даному випадку максимальний розмір доступних держателю картки коштів. Залишок ліміту відповідає поточному значенню цієї величини. Справа в тому, що при операціях з дебетовою карткою процедура авторизації повинна проводитись завжди не залежно від конкретної технології обслуговування. При цьому залишок ліміту кожен раз зменшується на суму угоди. В залежності від конкретних умов допускається зменшення залишку ліміту або до нуля, або до конкретного значення, що не зменшується.

Залишок ліміту і розмір коштів на рахунку користувача можуть бути пов’язані досить опосередковано. Справа в тому, що як і у випадку кредитних карток, банк-емітент є власником дебетових карток і несе по ним повну фінансову відповідальність перед іншими учасниками платіжної системи.

Банк-емітент керує розмірами ліміту і залишку по ліміту і має право зменшувати або збільшувати їх на свій розсуд (в рамках існуючих угод з платіжною системою). Реальний же стан цих величин з сумами на рахунку держателя картки - внутрішня справа банка. Як правило, для оновлення залишку ліміту до значення ліміту банк потребує внесення коштів на рахунок. Однак, банк-емітент може дозволити клієнту овердрафт, надати кредит і т.д., надаючи тим самим дебетовій картці риси кредитної. В такому варіанті картка інколи називається змішаною. Але з точки зору платіжної системи ці картки не відрізняються і обслуговуються по однаковій технології.

Загальна схема операцій при розрахунках за допомогою дебетової картки.

Послідовність операцій , що виконуються при розрахунках за товари і послуги , за допомогою дебетової картки , близька до аналогічної для кредитної картки, але, в той же час, має ряд істотних відмінностей. Розглянемо всю послідовність.

1. Бажаючи здійснити покупку (або отримати послугу), держатель картки надає її продавцеві.

2. Продавець визначає, чи можливе здійснення угоди. Для цього він здійснює візуальну перевірку, а потім проводить голосову авторизацію по телефону або електронну шляхом POS-термінала. При голосові й авторизації у випадку позитивної відповіді продавцю повідомляється код авторизації. При проведенні авторизації транзакції передаються в банк-еквайєр і, при необхідності, - далі в Процессінговий центр.

3. Отримавши дозвіл на проведення угоди, продавець оформляє сліп (чек), переносячи на нього дані з картки. При ручній обробці використовується імпринтер, і на чек обов’язково заноситься код авторизації, так як при його відсутності чек не буде прийнятий до оплати банком-еквайєром. Держатель картки потім підписує всі екземпляри чека. При автоматичній обробці чек друкується POS-терміналом. В останньому випадку підпис не потрібен , так як його роль виконує ПІН-код.

4. Екземпляр чека, картка і товар передаються покупцеві.

5. В кінці кожного дня (або рідше - декілька разів на тиждень) точка обслуговування пересилає в банк-еквайєр екземпляри чеків, які є документальною основою для проведення розрахунків з точкою обслуговування (або електронні транзакції).

6. Банк-еквайєр перевіряє отримані документи і здійснює розрахунки з точкою обслуговування (проводить перерахування коштів на її розрахунковий рахунок).

7. Процессінговий центр обробляє отримані за день транзакції і формує звітні дані для проведення взаєморозрахунків між банками-учасниками платіжної системи. Загальні підсумки передаються в розрахунковий банк системи, а окремі розсилаються банкам-учасникам в якості повідомлення на проведення взаєморозрахунків.

8. Розрахунковий банк проводить взаєморозрахунки між банками-учасниками, які відкрили в нього коррахунки. Інші банки - учасники здійснюють перерахування самостійно.

9. Банки-емітенти в порядку відшкодування здійснюють зняття коштів з рахунків держателів за придбані останніми товари та послуги.

Авторизація.

Авторизація при обслуговуванні дебетових карток має ключове значення.

Підкреслимо ще раз - при обслуговуванні дебетових карток проведення авторизації є обов’язковим. Попередньо (так само, як і при обслуговуванні кредитних карток) продавець повинен здійснити візуальний контроль картки і потім перевірити співпаданя підпису на картці і на чеку при ручній обробці.

При обслуговуванні картки вручну продавець здійснює голосову авторизацію : зв’язується з банком-еквайєром по телефону і передає оператору обчислювального центру банка ідентифікаційні дані держателя картки , код точки обслуговування і суму угоди. При автоматичній обробці картка розміщується в POS-терміналі , який встановлює зв’язок з ЄВМ банка-еквайєра і здійснює передачу даних.

Обчислювальний центр банка-еквайєра здійснює ідентифікацію транзакції, при цьому визначає, чи ідентифікована вона держателем картки - клієнтом даного банка-еквайєра або клієнтом іншого банка платіжної системи. В першому випадку обробка транзакції відбувається на місці, в другому випадку здійснюється її пересилання в Процессінговий центр системи, де проходить або її обробка, або подальша маршрутизація. Маршрутизація, як уже згадувалось вище, здійснюється у випадку, якщо банк-емітент сам підтримує базу даних по лімітам своїх держателів карток (і, тим самим, бере на себе частину процессингових функцій).

Питання про те, де і ким обробляються транзакції, залежить від поточного рівня технічного розвитку платіжної системи. Створення обрахункової і телекомунікаційної інфраструктури потребує значних інвестувань, які окупляться не досить скоро. Тому, на перших порах основний фінансовий тягар беруть на себе засновники платіжних компаній. З цим пов’язаний і той факт, що процессингові потужності в початковий період бувають зосереджені в єдиному центрі системи, а також те, що на Процессінговий центр покладається і частина функцій еквайєра.

Тому дані по лімітам можуть зберігатися в платіжній системі різноманітним чином. В найпростішому випадку вся база даних знаходиться в процессинговому центрі, в розгалуженій системі даних можуть бути розподілені і знаходитись частково в процессинговому центрі, частково - в банках-емітентах. Банки, що не ведуть самостійних баз, за згодою з Процессинговим центром можуть безпосередньо управляти лімітами держателів своїх карток в режимі віддаленого доступу до бази даних. В деяких випадках в такому ж режимі банки-еквайєри можуть здійснювати і авторизацію.

В будь-якому випадку при досягненні транзакції, що авторизується ЕВМ, що має дані про ліміти держателя відповідної картки, відбувається наступне :

1. Перевіряється, чи не занесена картка, що обслуговується в стоп-лист.

2. Якщо картка не блокована, то, виходячи із суми угоди і розміру залишку ліміту, визначається можливість платежу по картці.

3. Якщо платіж можливо здійснити, то залишок ліміту зменшується на суму угоди. При голосовій авторизації генерується код авторизації. Код пересилається оператору для передачі в точку обслуговування. При авторизації шляхом застосування POS-термінала, формується повідомлення терміналу на друк чека.

Проведена процедура називається on-line авторизацією . Платіжна система, що обслуговує дебетові картки в такому режимі, потребує розвинену комунікаційну мережу, що містить як надійні і розгалужені телефонні канали, так і високошвидкісні канали спеціалізованих мереж передачі даних.

Видача готівки.

Процедура видачі готівки по дебетовій картці цілковито відповідає викладеному порядку on-line авторизації як і у випадку використання банкоматів, так і при отриманні коштів у відділеннях банків.

Розрахунки.

Порядок розрахунків і стягнення комісійних при обслуговуванні дебетових карток практично співпадає з описом, який використовувався для кредитних карток. Відмінності полягають в наступному. По-перше, при проведенні авторизації “чужі” транзакції одразу ж потрапляють в Процессінговий центр або в електронному, або в “голосовому” вигляді, що і дозволяє оперативно готувати дані для взаєморозрахунків. По-друге, отримання банком-емітентом відшкодування від клієнтів відбувається “автоматично”, оскільки кошти завчасно розміщені на клієнтських рахунках.

Як уже зазначалось раніше, прибутковість операцій з дебетовими картками обумовлена залученням коштів клієнтів, яким банк-емітент надає картки в розпорядження, а також комісійні, які отримують при проведенні операцій по обслуговуванні карток.

Система обслуговування на основі дебетових карток з off-line авторизацієй.

В попередньому підрозділі було показано, що ключовим фактором функціонування платіжної системи з дебетовими картками є проведення авторизації при кожній угоді. Однак, якщо телефонна мережа в місті або в регіоні, де передбачається запровадження дебетових карток, розвинена слабко або функціонує ненадійно, то впровадження платіжної системи стає проблематичним. Вихід з цієї ситуації полягає в зміні технології авторизації таким чином, щоб виключити необхідність on-line сеансу.

Проведення авторизації в режимі off-line висуває такі вимоги :

1. Наявність на картці даних про залишок ліміту.

2. Можливість контрольованого зменшення значення залишку ліміту в результаті авторизації (“дебетування” картки).

3. Можливість поновлення ліміту на картці (“кредитування” картки).

Для забезпечення подібних можливостей картка повинна, як мінімум, містити перезаписуючу пам’ять. Крім того, необхідно, щоб POS-термінали мали деякі “інтелектуальні” можливості для здійснення подібних операцій, а також пам’яттю (внутрішньою або зовнішньою) достатньо великої об’єму, де можна було б накопичувати транзакції для наступної передачі (інкасація) в банк-еквайєр або Процессінговий центр.

В принципі, карти з магнітною стрічкою допускають можливість подібного використання. Однак малий об’єм пам’яті (сотні байт) і, головне, слабка захищеність від несанкціонованої зміни даних, записаних на магнітну стрічу, робить їх непридатними для обслуговування в off-line режимі. Смарт-карти мають всі необхідні характеристики для реалізації схеми обслуговування в режимі off-line авторизації.

В схемі цього виду авторизації кожна картка стає мобільним елементом розподіленої бази даних платіжної системи і виконує функції Процессингового мікроцентра. для проведення авторизації картку також необхідно розмістити в зчитуючий пристрій. При цьому картка і термінал, спираючись на дані, що зберігаються в них, роблять обмін інформацією і проводять взаємне розпізнання (схема 1.6). Якщо ця процедура завершується успішно, то держатель може вводити ПІН-код, а продавець - суму. Після цього картка перевіряє, чи не перевищений залишок ліміту. Якщо угода може здійснитися, то картка зменшує залишок ліміту на суму угоди, а POS-термінал фіксує дані про транзакцію (інколи про цей процес кажуть як про дебетування картки і кредитуванні терміналу). POS-термінал друкує чек, картка вилучається з терміналу і повертається держателю.

Кажучи про накопичення транзакцій в торговому терміналі, то треба зазначити, що ця функція може виконуватись як самим терміналом, так і персональним комп’ютером, до якого він підключений і який керує роботою терміналу. Також в торговий термінал одночасно може бути розміщена і спеціальна смарт-карта, яка і бере на себе всі “інтелектуальні” функції, а термінал при цьому виконує комунікаційну функцію.

Схема 1.6 Схема off-line авторизації .

Накопичені терміналом транзакції передаються в Процессінговий центр (або банк-еквайєр) під час сеансу зв’язку. Цей сеанс в залежності від навантаження телефонної мережі і доступності каналу зв’язку може проходити або декілька разів за день, або здійснюватися в вечірній або нічний час.

Управління лімітами.

З початку значення лімітів витрат заносяться на карту при її персоналізації в банку-емітенті або спеціальному персоналізаційному центрі. Оновлення лімітів в процесі використання дебетової смарт-карти може відбуватися декількома шляхами в залежності від можливостей обладнання і прийнятої в платіжній системі технології.

В найбільш типовому випадку держатель картки повинен відвідати банк, де уповноважений працівник поновить ліміт. При цьому передбачається, що стан рахунку держателя картки дає підставу для проведення такої операції.

В другому варіанті оновлення можна здійснити на любому торговому терміналі, для чого повинен бути проведений сеанс в on-line режимі.

Інший варіант - самокредитування карти. Суть його полягає в тому, що на карту при персоналізації заноситься як загальний, так і, наприклад, місячний ліміти. Поточні видатки обмежуються місячним лімітом, який на початку кожного наступного місяця при першій же взаємодії з POS-терміналом самостійно поновлюється картою. Загальний ліміт при цьому визначає можливе число таких самокредитувань. Кошти, що забезпечують самокредитування повинні бути розміщені заздалегідь на рахунку.

Передплачена картка являє собою стандартну міжнародну платіжну картку, що заздалегідь випускається банком і дає можливість її власникові здійснювати операції в межах кошт, внесених у момент оформлення картки. Особливістю передплаченої картки є відсутність реквізитів, що вказують на особистість карткотримача (ім'я клієнта).

Завдяки цим особливостям передплачені картки дають клієнтам розширений спектр можливостей використання картки в порівнянні з персоналізованої (тієї, на яку нанесені персональні дані клієнта).

- подарункова картка

- призова картка

- для дітей і школярів

- для щоденних покупок на невеликі суми

- для безпечного перевезення невеликих сум готівки в поїздках

- картка “миттєвого” випуску для поїздок

- для безпечного перекладу кошт

Висновки та узагальнення до розділу 1

В завершення першої глави хочеться зробити деякі узагальнення та висновки.

Ми розглянули історичні передумови виникнення сучасних карткових продуктів. Далі, ми систематизували усі види карток з точки зору механізму розрахунків, функціонального призначення, матеріалу виготовлення, способу запису інформації і емітентів. Потім більш детальніше зупинились на найбільш прогресивнішім виді карток – смарт-карті, яка у чистому вигляді або комбіновано з магнітною стрічкою у найближайчому майбутньому поступово буде завойовувати світовий ринок.

Далі розглянули класичні схеми побудови платіжних систем обслуговування пластикових карток. Безперечно, на практиці можливі більш складні комбінації.

Порівнюючи схеми обслуговування на основі кредитних і дебетових карток, можна відмітити їх технологічну близькість. Розбіжність між ними полягає, головним чином, в сфері взаємовідносин банка-емітента і держателя картки. При цьому кредитна і дебетова схеми не протистоять одна одній, оскільки орієнтовані на різні сегменти ринку споживання. Кредитна картка передбачає стійкий фінансовий стан клієнта, наявність у нього позитивної кредитної репутації. Дебетова ж картка орієнтована на сектор потенційних клієнтів, відносно яких банк не має певної попередньої інформації.

Остання ситуація і обумовила більш швидкий розвиток у вітчизняній практиці обслуговування фізичних осіб схеми обслуговування на основі дебетових карток.

2. Механізм функціонування банків в платіжній системі на основі пластикових карток.

2.1.Умови вступу банків в міжнародні карткові платіжні системи.

На Україні спостерігається ситуація, коли іде процес становлення національної платіжної системи. Але він триває досить довгий час і банки, які були раніше готові працювати з пластиковими картками, ще з 1992 року почали шукати шляхи втілення своїх задумів. Більшість українських банків обрали шлях, пов’язаний з вступом у міжнародні платіжні системи VISA i/або Europay. Цей варіант привабливий з точки зору розширення територіальних кордонів використання платіжних продуктів, встановлення нових взаємозв’язків з міжнародними банками і, відповідно, підвищення іміджу банка. Але є і інший бік медалі, який пов’язаний з значними вимогами, які висуваються цими міжнародними платіжними системами, які частіше дуже високі для наших молодих українських банків. Будемо сподіватися, що при становленні національної платіжної системи будуть враховані всі можливості наших банків і розроблені умови, адаптовані до наших національних особливостей функціонування банківської сфери.

А зараз давайте розглянемо механізм вступу українських банків в міжнародні платіжні системи на прикладі ВАТ КБ “НАДРА”.

Для вступу в міжнародну платіжну систему VISA банк направляє клопотання на вступ. Потім в VISA надсилається документарний висновок міжнародної аудиторської фірми про фінансовий стан банку. При чому VISA визнає лише висновки шести аудиторських фірм, а саме :

- PRICE WATERHOUSE;

- KPMG;

- ARTUR&ANDERSON;

- ERNST & YOUNG;

- ДЕЛОЙТ ЕНД ТУШ;

- КУПЕР ЕНД ЛАЙБРОНД.

Листування між двома сторонами триває досить довгий час. І коли вже досягнено певної домовленості, починається заповнення документів, що стосуються безпосередньої роботи банка в системі (підготовчі роботи).

Так звана “офіційна” частина починається з подачі банком Заяви на вступ у VISA (Application for Membership), в якій вказується :

- ім’я заявника;

- назва організації;

- адреса головної контори організації.

Також вказується статус майбутнього члена, а якщо це потрібно, то і спонсора, який є своєрідним гарантом банку при вступі у платіжну систему.

До Заяви додається перелік документів, а саме:

- Заяву на членство;

- бланк договору про спонсорство;

- бізнес-план;

- копію ліцензії на проведення банківських операцій;

- річний звіт з висновком аудитора, включаючи рахунки, за останні 3 роки;

- список банків, в яких відкрито кореспондентські рахунки, включаючи контактні зв’язки;

- зразки підписів;

- - лист з проханням про прийняття в VISA.

Всі перераховані документи є невід’ємною частиною заяви на членство в VISA і повинні пред’являтися на розгляд Департаменту по керуванню ризиками VISA.

Зупинимось більш конкретно на бізнес-плані.

VISA надає типовий бланк бізнес-плану, який банк повинен заповнити в певному порядку, а саме :

1. Надати план випуску карток на найближчі 3 роки;

2. Визначити кількість банкоматів для видачі готівки на той самий період;

3. Розрахувати кількість торгових точок, які будуть обслуговуватись в даному банку;

4. План по Процессингу: вибір Процессингового центру у випадку, якщо Процессінг буде виконувати третя сторона;

5. Інформація по вже емітованим карткам, про власні банкомати, власні кредитні картки, єврочеки, EuroCard/MasterCard, якщо такі є в банку;

6. Вказується кількість філіалів, які існують у банка;

7. Кількість рахунків, відкритих у банку (приватних і корпоративних);

8. Склад акціонерів;

9. Активи банку;

10. Реквізити банку, по яким буде в майбутньому здійснюватися зв’язок.

В залежності від прав банку і вимог до нього з боку платіжної системи, у VISA передбачено різнорівневе членство. Найбільш повний член платіжної системи - принциповий (Principal Member), який має право займатися як емісією карток, так і еквайрінгом і також встановлювати банкомати. Таким банком на Україні є, наприклад, банк “НАДРА”. Наступним за значимістю є асоційований член (Associate Member), у функції якого входить укладання угод з іншими банками, які мають статус члена, що бере участь у платіжній системі (Participant Member).

Його основні функції мають таку ж силу як і функції принципового члена. Банк-учасник повинен при вступі у VISA знайти банк спонсор, який є або принциповий член системи, або асоційований член і укласти з ним договір про спонсорство. Існують також в платіжній системі банки-члени, які мають право здійснення операцій з торговими точками і банки-члени, які можуть займатися лише видачею готівки.

Кожен банк - член міжнародної платіжної системи повинен відкрити в кліринговому банку кореспондентський рахунок, по якому будуть проводитись списання і зарахування по транзакціям. Так, наприклад, “НАДРА” по VISA і по MasterCard має такий рахунок в Bankers Trust Company, який є членом Федеральної резервної системи і має прямий зв’язок з головним кліринговим банком Chase Manhattan Bank, а по EuroCard - у Midland Bank PLC, який здійснює розрахунки в Європі.

Відмітимо ще один головний момент. Коли наші банки вступають в міжнародні платіжні системи, то від них вимагається внесення страхового депозиту. Розмір страхового депозиту залежить від розрахункової величини, яка визначається множенням денного обороту по карткам на 14 днів. Так, наприклад, стартова сума страхового депозиту для банку може складати від 200 до 400 тис. дол. США. По нашій шкалі градації членів платіжної системи він у нас принциповий член і може виступати спонсором при вступі інших банків в міжнародну платіжну систему. Тому банки, для яких “НАДРА” виступає спонсором, повинні в нього розміщувати свої страхові депозити, а вимоги платіжної системи щодо самого банку “НАДРА” повинні зрости відповідно. Ці страхові депозити потрібні для відшкодування непередбачених витрат по карткам.

Як ми бачили в бізнес-плані, банк-член міжнародної платіжної системи повинен вказати Процессінговий центр, який буде виконувати відповідні функції. Так для частки банків функції Процессингу виконує UPC (Український Процессінговий Центр), ці функції в деяких випадках можуть виконувати і самі банки-члени, але необхідне обладнання для організації безперервної роботи Процессингового центру коштує дуже дорого, і тому , частіше, банки створюють на пайових засадах спільний центр.

Якщо банк буде займатися емісією карток, то йому необхідно з VISA узгодити всі необхідні для цього моменти. А саме, по-перше, необхідно замовити біни (банківський ідентифікаційний номер), по яким система буде розпізнавати цей банк. Для цього банк повинен заповнити BIN License Agreement. Якщо банк має спонсора, то спонсор займається замовленням бінів.

Наступним кроком є замовлення карток - у сертифікованого VISA виробника пластикових карток банк замовляє пластик, цей виробник укладає договір на виробництво карток і надсилає замовнику екземпляр майбутньої картки на плівці (завчасно обумовлюється сторонами дизайн картки), який потім передається в VISA для затвердження. Паралельно банк укладає договір з VISA на право використання власного логотипу на картці цієї міжнародної платіжної системи. Коли процес виробництва картки повністю підготовлений для впровадження, наступає інший етап - отримання сертифікованого VISA програмного забезпечення (S.O.F.T.).

Наступний етап - це повна сертифікація банка-члена міжнародною платіжною системою VISA. Цей процес проходить в певній послідовності: на три пробних білих пластика наноситься магнітна стріча і кодується, потім ці екземпляри передаються в VISA, яка робить перевірку на можливість використання їх в платіжній системі. Потім наш Процессінговий центр готує нас до сертифікації, тобто виділяється 2 години, протягом яких картки перевіряються, для чого проводиться сеанс авторизації в on-line режимі. Після перебігу двох тижнів банку прописують VAP (VISA Access Point). Аналогічне право доступу має і система Europay, яка надає банкам Europay Module. Після цього системою визначається дата, з якою можна буде здійснювати операції з картками, на які банк отримав ліцензію (LIVE DATE).

Процедура вступу в платіжну систему дуже складна і найменше банку потрібно півроку, щоб почати роботу в ній.

2.2. Становище сучасного ринку платіжних карток в Україні

Вітчизняний ринок платіжних карток за короткий проміжок часу почав набувати риси, які в якійсь мірі притаманні західному картковому бізнесу, головні з яких - різноманітність форм і територія розповсюдження.

Якщо провести навіть самий поверховий аналіз українського карткового ринку, то одразу ж стане ясно, що серед багатства інформації важко знайти непередухвалу, а анонсні банківські показники кажуть, скоріш, про проектну, ніж про існуючу потужність карткових програм. Населення перестає користуватися звичайними старовинними банківськими механізмами, такими як накопичення коштів, і тому банком потрібно знаходити щось інше. Карткові продукти є тим джерелом прибутків, який вже сьогодні може бути використаний на ринку України. Перед банкірами стоїть проблема вартості платіжної системи. І якщо банк вже вирішив займатися картковим бізнесом, то він повинен вирахувати економічну доцільність і окупність карткових програм.

Доля міжнародних карткових продуктів в загальному об’ємі карток в Україні сягає до 5%. Цей спектр ринку почав розвиватись першим. Перспективи його розвитку легко піддаються прогнозуванню, оскільки банками використовуються уже відомі і багаторазово апробовані за кордоном, в тому числі і СНД , технології. Вони, як правило, легко впроваджуються і окупаються протягом 2-3 років. Вимоги, які банки повинні задовольняти, щоб приєднатися до світової карткової структури, достатньо високі. Тому не всі українські банки їм відповідають. Тут склалась так звана еліта з 6-7 банків, які завдяки своїй ресурсній потужності здатні швидко і якісно розкрутити картковий продукт. З банків, які активно займаються випуском міжнародних карток, найбільш потужні- Приватбанк, АППБ “АВАЛЬ”, “Надра”, ПІБ, Укрсоцбанк, Укрєксімбанк, Перший Український міжнародний банк, Правекс (дивись таблицю 1). Долі банків у емісії карток, установленні банкоматів и ПОС-терміналів на Україні ви можете подивться на малюнках (мал.) 3.1, 3.2 та 3.3 відповідно.

Мал. 2.1 Долі банків у емісії карток MasterCard і Visa

в Україні на 01.01.2005

мал. 2.2 Долі банків у установленні банкоматів

на Україні на 01.01.2005

таб. 2.1 Рейтинг банків по системам МasterCard і Visa на 01.01.2005

мал. 2.3 Долі банків у установленні ПОС-терміналів

на Україні на 01.01.2005

Об’єм платежів по пластиковим карткам в Україні щомісячно зростає на 20-40%, що дозволяє розглядати банківські програми по розвитку карткового бізнесу як одні з самих перспективних і прибуткових, не зважаючи на необхідність придбання дороговартісного забезпечення. По об’єму емісії платіжних карт в Україні лідирує система VISA Int. Порівнювати успіхи кожного окремого банка важко, але Приватбанк лідирує тут по об’єму емісії, в той же час на ринку еквайєринга досить високі позиції займає банк “Аваль”, та поступово наближуються до лідерів “Надра” та “ПІБ”. Треба відмітити, що протягом останніх років банки-члени платіжних систем періодично знижували тарифи по обслуговуванню карток. На початковому етапі розвитку карткових програм між банками практично не було конкуренції, а запропонований продукт виявився на стільки популярним, що банки могли дозволити собі орієнтуватись на найбільш платоспроможних клієнтів і по прикладу Росії встановлювати завищені тарифи по обслуговуванню. Потім з розширенням клієнтської бази і загостренням конкуренції тарифи почали знижуватись і зараз майже скрізь однакові. Крім того, в боротьбі за клієнта банки почали відмовлятись від річної плати за користування карткою, відмовились від страхового депозиту, залишивши лише незнімаємий залишок, який значно менший ніж страховий депозит і мінімальний внесок разом.

Лідером по випуску карток системи Europay є ПУМБ. Не дивлячись на те, що функціонування цієї досить демократичної картки до цих пір не підкріплене приєднанням до міжнародної бази даних цієї системи, вона приймається до оплати в більшій кількості торгово-сервісних точок і приваблює своєю дешевістю.

Першими з платіжною системою AmEx через агентську угоду почали співпрацювати Укрінбанк і Приватбанк, потім добавились ВА-банк, Надра, Укрсіббанк. Картка цієї системи - дійсно кредитна і по суті є безлімітною і дозволяє оплачувати навіть невеликі контракти .

Що стосується елітної системи Diners Club, то в лютому 1998 року компанія надала Приватбанку ексклюзивне право укладати угоди по еквайєрингу на території України.

2.3. Діяльності банків-членів системи карткових розрахунків, пов’язаної з емісією, еквайєрингом і видачею готівки.

Банківська кредитна картка не є юридичним свідоцтвом боргу або боргових вимог, яким є, наприклад, вексель або чек. Це, скоріше, матеріальний символ юридичних відносин, що виникають між сторонам, які уклали карткову угоду.

З правової точки зору сутність операцій з кредитною і дебетовою картками полягає в тому, що власник картки і торговець після попереднього відкриття рахунків в банку домовляються, що будь-яка угода між ними буде врегульована шляхом кредитування рахунка торговця і дебетування рахунка держателя картки. При цьому, за винятком особливо обумовлених випадків, цей платіж буде безумовним і остаточним.

Схема карткових розрахунків в основі своїй передбачає наявність трьох окремих видів контрактів :

- між торговцем і держателем картки - про продаж товарів або послуг;

- між банком і торговцем - про згоду останнього приймати картки в оплату товарів або послуг ;

- між банком і держателем картки - про відшкодування банку суми, що банк сплатив торговцю по операції з кредитною карткою.

Банк в системі карткових взаємовідносин відіграє регулюючу, контрольну роль, яка має найважливіше значення для всіх учасників системи карткових розрахунків.

Основними банківськими операціями по пластиковими картками є :

- емісія карток ;

- еквайєринг ;

- видача готівки по карткам.

Давайте розглянемо сам механізм роботи банків по всім цим напрямкам діяльності з пластиковими картками.

Почнемо з характеристики практичної діяльності банка-емітента .

Після отримання ліцензії і міжнародного сертифікату на здійснення банківських операцій, пов’язаних з випуском карток міжнародних платіжних систем, банк повинен організувати роботу по залученню якомога більше клієнтів. Первинні відносини клієнта з банком починаються з заповнення клієнтом Заяви на отримання картки. В нашій практиці, в основному, клієнту пропонується дебетова картка, тому Заява має досить стислий вигляд і містить лише класичні дані (ім’я, прізвище, дату народження, сімейний стан, паспортні дані, адресу прописки, місце роботи), які зображені в додатку 1. В міжнародній же практиці найбільш розповсюдженими є кредитні картки і тому Заява має дещо інший вигляд, а саме :

Заява повинна включати лише необхідну для обробки інформацію, бути зручною, раціональною та мати приємний вигляд. Форма заяви повинна також забезпечити зручність процесу обробки незалежно від того, буде вона оброблюватись вручну або автоматизованою системою. Інформація, яка необхідна при заповненні заяви, повинна бути достатньою для прийняття рішення про надання кредиту, але й послідовність розташовування інформації повинна бути структурована таким чином, щоб зробити процес аналізу і внесення даних в комп’ютерну систему банку більш зручним.

Розглянемо структуру заяви для банка, який випускає кредитні картки міжнародних платіжних систем.

1. Цей розділ пропонує заявнику визначити тип потрібного кредиту: для однієї, для двох карток або ж збільшення кредитної лінії. Тут наведені спеціальні запитання стосовно сімейного стану, так як одруженим особам дозволено вибирати між індивідуальним і загальним рахунком.

2. В цьому розділі потрібно надати персональну інформацію: ім’я, прізвище, адреса і т.д., яка при подальшій обробці буде першим елементом в автоматизованій системі

3. Цей розділ потребує повідомлення про трудовий стаж на даній роботі, так як це досить важливо для більшості банків при вирішенні питань про збільшення кредиту. Сюди ж включається місячна заробітна платня.

4. Якщо заява видається на відкриття спільного рахунку, то потрібна інформація про співзаявника.

5. Інформація про рахунки, які заявник може мати в іншому банку.

6. Стан заявника стосовно кредитів і боргів стає вирішальним. Треба відмітити, що відомості про загальний розмір щомісячних платежів по позичках і про загальні суми поточного боргу мають істотне значення в більшості рішень банку про кредитування.

7. Цей розділ потребує підтвердження того, що надана інформація дійсна. Положення, що містяться тут дають банкам і далі можливість перевіряти наведені заявником данні про його борги і роботу та вести контроль за виконанням заявником строку дії договору, якщо банк задовольнить дану заяву.

8. Інформація внутрішнього банківського користування.

Процес видачі кредиту побудований таким чином, щоб видати кредит як можна більшій кількості позичальників, але так, щоб не збільшувати суму ризику по портфелю банківських кредитних карток. При задовільненні або відхиленні заяв банки беруть до уваги будь-які критерії, які у більшості випадків включають такі статті, як сума щомісячних доходів, поточний борг, тривалість проживання, володіння нерухомістю і частота заяв на додатковий кредит, наданих різним кредиторам. Банки самі встановлюють мінімальні стандарти для задоволення заяви на кредит, але вони досить сильно відрізняються в різних банках.

В залежності від стандартів і певних критеріїв, а також банківського досвіду, заяви, а значить, і заявники складають деякі типові групи, які або проходять, або не проходять по критеріям банка щодо видачі кредиту.

Різні типові групи заявників передбачають різні рівні можливого ризику. Коли типовий заявник відноситься до групи підвищеного ризику, на думку банка, заява не задовольняється.

На початку розвитку індустрії банківських карток більшість заяв надходило з ящичків, які знаходились в відділеннях банків або в місцях роздрібної торгівлі. Сьогодні більшість заяв збирається в результаті прямої поштової розсилки. Вартість рекламної розсилки бланків поступово зростала, а кількість відгуків знижувалась. Банк силами свого кредитного відділу веде списки потенційних клієнтів і викреслює з них ті кандидатури, які не відповідають критеріям попереднього відбору (технологічна операція, яка використовується банками для зменшення операційних видатків на тих клієнтів, які не є для банка “потенційними”). Ті ж клієнти, які відповідають критеріям, що висунуті банком, будуть потім підпадати під повну програму кредитного обстеження.

Після заповнення Заяви між клієнтом і банком укладається договір на випуск і обслуговування певного виду карток. Банк “Надра” емітує такі види карток :

Елітні:

- American Express Green

- American Express Gold

- American Express Platinum

- American Express Centurion

- American Express Company

- Visa Gold

- MasterCard Gold

- MasterCard Platinum

Кредитні:

- Visa Classic

- Visa Electron Credit

- MasterCard Electronic

- MasterCard Mass

- Lady’s MasterCard

Дебетні:

- Visa Electron Domestic

- Visa Electron International

- Maestro

Корпоративні:

- Visa Business Club

- MasterCard Silver

Передплатні:

- Maestro Prepaid

Найрозповсюдженіший вид карток - стандартна картка, яка розрахована на масове використання. Внесок на цю картку мінімальний. Золота (Елітна) картка існує для самих заможних клієнтів. Окрім великого ліміту витрат по ній, клієнту пропонується пільги при покупці авіаквитків, безкоштовні медична страховка і інші пільги. Бізнес-карта (Корпоративна) може бути зручною для підприємства, працівники якого часто від’їжджають в командировці, де використання картки спрощує їх розрахунки.

Якщо клієнтом відкривається корпоративна картка, то з ним укладається Договір про порядок розрахунків по корпоративним карткам Visa Business Club, або MasterCard Silver. Клієнтом в свою чергу відкривається також в будь-якому випадку поточний картковий рахунок і, якщо це передбачено умовами договору, депозитний рахунок, який є певним гарантом клієнта для банка. Для цього окремо укладається Договір про страховий депозит, в якому визначені умови зберігання, використання, нарахування процентів по внеску і інші вимоги. Основним же договором визначені права держателя картки, права і обов’язки банка, визначені умови, при яких банк має право використовувати кошти страхового депозиту клієнта, визначено також ліміт використання коштів клієнтом і мінімальний залишок на рахунку клієнта, розмір процентів, які нараховуються на кошти на поточному картковому рахунку. Договором визначені і умови, пов’язані з самим використанням картки, тобто визначені тарифи по випуску і обслуговуванню карток банка (Типові зразки заяви та договору дивись у додатках 2 та 3).

Після документарного оформлення відносин між банком і клієнтом, банк починає виготовляти картку, тобто ембосує на вже заготовлений пластик ім’я держателя, строк дії картки, номер картки і заносить на неї всі інші ідентифікаційні дані клієнта. Клієнту також видається його персональний ідентифікаційний код. Вся ця процедура триває від п’яті днів до двох тижнів.

Після отримання картки, клієнт може повноправно користуватися карткою міжнародних платіжних систем в будь-якій точці світу, де приймають ці картки. Виняток складає гривнева картка VISA Electron Domestic, сфера використання якої обмежується географічними кордонами України. Клієнт за допомогою картки може платити за товари і надані послуги, знімати з картки готівку. Кожна організація-емітент сподівається, що її картка буде сприйнята клієнтом як досить цінна і наділена до того ж унікальними, лише їй притаманними вигодами використання.

Аmerican Express була першою, хто запропонував термінову заміну кредитної картки, що дало їй перевагу на ринку карток. Оскільки ця інновація мала очевидні всім вигоди, то окремі банки-емітенти, особливо ті, що мали закордонні відділення або кореспондентську мережу, запозичили цю ідею. Іншими видами послуг, підвищуючих цінність карток, є збільшення строку гарантії товарів, що придбані по картці і збереження рівня цін на послуги компанії протягом строку дії картки. Деякі міжнародні платіжні системи пропонують власникам карток безкоштовну медичну страховку. Тобто для того, щоб залучити найбільше клієнтів, з кожним роком банки-емітенти використовують різноманітні прийоми для цього.

Банк- емітент, в свою чергу, виконує операції, які коротко можна охарактеризувати так :

- випуск карток (кодування, запис персональних даних власника картки, ембоссинг, висилка картки клієнту, поновлення картки);

- аналіз кредитоспроможності (оцінка фінансового стану заявника, відкриття карткового рахунку, визначення кредитного ліміту);

- авторизація (відповідь на запитання торгівця про можливість здійснення угоди в автоматичному режимі або по телефону, поновлення мастер-файла, взаємодія із системами інформаційного обміну);

- обмін інформацією і отримання комісійних за інтерчейндж;

- білінг (підготовка і висилання власнику картки виписки з вказанням сум і строків погашення заборгованості);

- бухгалтерський облік операцій по картковому рахунку;

- стягнення простроченої заборгованості і контроль перевищення кредитного ліміту;

- робота з клієнтами (відповіді на запитання, розгляд скарг);

- забезпечення безпеки і контроль за шахрайством (підготовка звітів по вкраденим і підробленим карткам, блокування рахунків);

- маркетинг.

Треба зауважити, що списання коштів з картрахунку клієнта здійснюється на підставі платіжних чеків або виписки з кореспондентського рахунку розрахункового банку та на підставі документа, який формується платіжною системою після здійснення клірингу (наприклад, міжнародна платіжна система Europay формує та надсилає до банку факсом Payment Propositions of DD/MM/YY).

Також для банка-емітента досить важливе питання організації маркетингової діяльності, від якої залежить подальший успіх роботи банку в сфері пластикових карток .

Маркетинг банківських карток має багато спільного з маркетингом інших фінансових послуг. Але існують певні нюанси, які пов’язані з специфікою карткового обігу. Для наших банків ця проблема першочергова, так як вони тільки почали вивчати можливості нашого ринку пластикових карток. Також як рівень, так і природа конкуренції в сфері банківських карток мають важливі відмінності. 80-90ті роки стали свідками жорсткої конкурентної боротьби за власників карток. Здатність банківських інститутів вийти за межі традиційних географічних кордонів, використовуючи банківські картки, заохочувала зацікавленість конкурентів. Кожний новий власник з банківською карткою ставав також потенційним клієнтом для додаткових фінансових взаємовідносин, включаючи можливості продажу йому торгових небанківських послуг, таких, наприклад, як пакет туристичних послуг. Банківські картки відкрили нові ринки, які залучили на банківську арену нових конкурентів.

Підґрунтям існування програми банківських карток є нові рахунки. З роками процес залучення і придбання нових рахунків став більш розвинений. В початковий період маркетинг карток являв собою масову (без попередніх заяв) розсилку кредитних карток існуючим клієнтам банку і новим потенційним клієнтам по поштовим спискам. Наступна фаза еволюції маркетингу карток – розсилка форм заяв лише вибраним клієнтам і не клієнтам банка, як згадувалось вище.

Поступово емітенти стали краще уявляти собі критерії добрих клієнтів і таким чином освоювати цей сегмент ринку. Зрілість індустрії банківських карток і конкуренція, що з’явилася, принесли з собою зниження відповідей на бланки заяв, що розсилалися банком, і підвищення витрат на придбання кожного нового рахунка. Середні витрати, які в кінці 70-х початку 80-х років склали від 20 до 25 дол. на відкриття нового рахунку, підвищилися в 1990 році до сум від 75до 80 дол. на один рахунок.

Потреба в продовженні залучення і придбанні нових рахунків є основою даного бізнесу. В індустрії банківських карток річний коефіцієнт вибуття рахунків, що змінюється в межах від 9 до 15 відсотків, вважається нормальним. Тільки лише для того, щоб підтримувати і зберігати існуючу базу власників карток, банку потрібно забезпечити приріст нових рахунків в межах від 12 до 15 відсотків щорічно.

Ефективність програми банківських карток залежить від розробки плану маркетингу. Щоб бути ефективним, маркетинговий план повинен дати відповідь на чотири основних запитання :

- Який продукт буде запропонований і які будуть його відмінні риси?

- Яка буде ціна продукту ?

- Яким чином буде продукт пропонуватися споживачем ?

- Хто є найбільш перспективним клієнтом для даного продукту, і як ми будемо їх шукати ?

Дизайн картки виявився дуже важливим елементом в створюванні програми. Створення сучасного дизайну часто доручається агентствам, які спеціалізуються на такого роду діяльності. Сама картка інколи називається “афішею в кишені” і тому повинна мати елегантний зовнішній вигляд.

Ціна, яку емітент встановлює за використання його банківської картки складається з чотирьох складових:

1. Річний членський внесок: ці внески забезпечують до 50% прибутковості програми. Вперше запропонована компанією АТ&T пільга безкоштовного членства на першому етапі відлунилося по всій індустрії банківських карток.

2. Процент по кредиту (річний процент).

3. Пільговий період: час між датою покупки і датою, коли емітент починає нараховувати відсотки з суми цієї покупки.

4. Додаткові збори (штрафи, переліміт, т.д.).

Після того, як продукт всебічно визначений і ціни по ньому встановлені, наступним кроком в маркетинговому процесі є організація його просування на ринок (створення привабливого оформлення, реклама, залучення зацікавлених осіб).

Кінцевий пункт стратегії торкається залучення широких мас населення і полягає в визначенні найбільш перспективних шляхів розповсюдження продукту. Маркетингові дослідження відіграють важливу роль у визначені того, який сегмент ринку є найбільш приємним для продажу даного продукту. Рішення вивчення ринку дозволяє не тільки визначити структуру попиту, але й встановити, який тип картки буде для даної структури переважним. Завдяки йому споживач оцінює кожну особливість і комплекс, підвищуючих цінність картки, послуг і обирає найбільш приємне для нього. Перерахуємо декілька фактів, які найбільш важливі для споживача при виборі організації-емітента:

- ціна імітування та обслуговування;

- незнимальний залишок;

- об’єм кредитної лінії;

- строк роботи з даним банком;

- інші послуги, що пропонуються організацією-емітентом;

- зручність користування;

- додаткові пільги;

- наявність програм лояльності;

- імідж.

Кожен банк-емітент повинен враховувати свої особливості і скласти власний маркетинговий план, який повністю повинен відповідати вимогам будь-якого потенційного клієнта банка.

Для банка-емітента також важливим питанням є вивчення проблем шахрайства, пов’язаного з несанкціонованим використанням карток. Основними джерелами втрат при обслуговуванні банком кредитних карток є шахрайство, викривлення клієнтами повідомлень про платежі і неповернення кредиту.

Випадки, що підпадають під категорію шахрайства, пов’язані з підробкою кредитних карт, їх крадіжкою, скімінгом а також несанкціонованим підключенням до мережі зв’язку з банкоматами. Що ж стосується крадіжок, то за даними зарубіжних джерел, значна їх частка виникає на етапі пересилки картки клієнту і здійснюється працівниками банку. Тому боротися з цим можна лише шляхом комплексного підвищення рівня безпеки в банку, введення подвійних незалежних процедур контролю.

Неповернення кредиту - це найбільш “прозорий” фактор збитків, що несе банк-емітент кредитних карт. Використання застави в якості запобіжного заходу веде до суттєвого зменшення зацікавленості до карти з боку клієнта. Для нашої країни саме це джерело збитків і може зробити проблематичним масовий випуск кредитних карток протягом достатньо тривалого часу.

Що ж стосується дебетових карток, то основним джерелом збитків тут є шахрайство. Тому для дебетових карток найбільш критичним фактором стає рівень захисту операцій, який забезпечується як технічними засобами, так і заходами організаційного характеру.

Іншою операцією, пов’язаною з пластиковими картками, є еквайєринг.

Обов`язки банка, що займається еквайєрингом, визначаються його роллю по обслуговуванню торгівельних учасників карткової системи.

Основні функції такі:

- процессінг торгівельних рахунків, наданих банку торгівцем по операціям з картками;

- обмін інформацією по угодах і сплата комісії за інтерчейндж на користь банка-емітента;

- аналіз заяв торгівців на приєднання до системи розрахунків, аналіз кредитоспроможності нових і вже існуючих торгівців, перевірка торгівців щодо шахрайства з їх боку;

- маркетинг, допомога торгівцям в придбанні обладнання для пластикових карток.

Офіційні відносини між банком-еквайєром і торговою точкою відбуваються з моменту укладання між ними договору про надання можливості обслуговування законних держателів пластикових карток міжнародних платіжних систем. Предметом цього Договору є надання банком підприємству можливості приймати в якості платіжного засобу за надані товари і послуги картки. Підприємство у відповідності до цього Договору зобов’язане приймати в оплату всі дійсні картки платіжної системи, надавати держателям карток повний набір товарів і послуг за цінами, що не перевищують звичайні ціни при розрахунках за готівкові кошти. Також підприємством повинно бути організоване навчання працівників, що обслуговують держателів карток, правилам здійснення операцій з картками.

Банк зобов’язується приймати від підприємства всі дійсні рахунки платіжних систем в певний строк (не пізніше 7-8 банківських днів), забезпечити підприємство необхідним обладнанням, провести навчання серед його працівників.

Банком визначені правила проведення підприємством авторизації і умови правил безпеки при обслуговуванні по пластиковим карткам. Враховуючи той факт, що первинна перевірка картки здійснюється продавцем наочно, то цими правилами визначені реквізити, які повинні обов’язково знаходитись на картці. Також, враховуючи міжнародний досвід шахрайства у сфері карткового бізнесу, в правилах безпеки окремо виділені основні ознаки фальшивої картки. При всьому цьому ретельному обслуговуванні, підприємство також повинно забезпечити швидкість обслуговування клієнта і забезпечити йому конфіденційність обслуговування картки. В Договорі окремо визначені умови розміщення реклами, яка вказує, що в даних місцях приймаються картки.

Банк повинен поставити підприємству імпринтери, рекламні наклейки, бланки рахунків (сліпів), кліше підприємства і визначити умови їх використання .

Підприємством заповнюються необхідні документи і ставиться вартість товару або послуг на рахунку у доларах США або національній валюті, в залежності від інструкції банка. Протягом визначеного терміну з дати здійснення угоди по картці підприємство зобов’язане доставити рахунки в банк. Ці рахунки підприємство надає в банк разом з звітом по ним, т.я. згідно Постанови Правління НБУ Про внесення змін і доповнень до “Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари , надані послуги та при видачі готівки” сліп не є фінансовим документом при здійсненні розрахунків між підприємствами і банками. Банк в свою чергу приймає рахунки, видає розписку про прийняття рахунка і здійснює оплату рахунка. Банк проводить зарахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства не пізніше певної кількості днів в національній валюті України з моменту отримання цих рахунків. Банк утримує комісію за розрахункове обслуговування від загальної суми рахунків по кожному звіту. Комісія утримується при кожному зарахуванні коштів по операціям з картками на розрахунковий рахунок підприємства. За конвертацію валюти також стягується комісія по кожному звіту. Перерахування коштів в національній валюті здійснюється по курсу НБУ на момент перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства за вирахуванням комісії. Банком визначаються умови прийняття рахунків до сплати.

Кожне підприємство повинно також окремо ознайомитись з порядком надання обслуговування держателям пластикових карток .

Після обумовлення всіх моментів між клієнтом і банком починається безпосередній процес співпраці.

Процессінг торгівельних рахунків полягає в переносі даних з паперового рахунка на магнітну стрічу для введення в систему інформаційного обліку і “продажу” цих сум банку-емітенту. Після зчитування і контролю, сума рахунків передається по системі інформаційного обміну. Банк-еквайєр отримує відшкодування цієї суми від асоціації за вирахуванням комісії за інтерчейндж.

Як і всі інші елементи процессінгу, обробка торгових рахунків потребує контролю. Банк зараховує суми рахунків, які надані торговцем, кредитуючи останнього в день здачі рахунків. В той же час, відшкодування цієї суми через систему інформаційного обміну не може бути отримане до тих пір, поки рахунки не оброблені і не проведені по системам інформаційного обміну. Таким чином, банк вимушений безкоштовно кредитувати торговця на період обробки рахунків. Якщо замість двох днів на цю операцію буде витрачено 4 або 5 днів, видатки банка істотно зростуть. Тому не кожен банк може без витрат для себе самостійно виконувати функцію еквайєринга. Банк-еквайєр веде теж бухгалтерський облік по розрахункам з торговими підприємствами. Як уже зазначалося вище, в договорі з торговою точкою визначається розмір комісії, яку банк бере за обслуговування її карткових чеків.

Згідно чинного законодавства виручка в іноземній валюті, яка отримана резидентом від здійснення операцій з використання банківських пластикових карток міжнародних платіжних систем, підлягає зарахуванню на розподільчий рахунок в уповноваженому банку України і обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку у повному обсязі та використання отриманої грошової одиниці України для розрахунків з комерсантами (торговцями) протягом 5 банківських днів. Тому банк-еквайєр повинен здійснити конвертацію валюти для зарахування відшкодування по Звітам торговим точкам. За цю операцію банк теж стягує комісію .

Останньою банківською операцією по використанню пластикових карток є видача готівки і робота з банкоматами.

Процедура видачі готівки банком аналогічна процедурі купівлі товарів з тою лише відмінністю, що в цьому випадку точками обслуговування є самі банки-еквайєри - їх відділення, філіали, а також банкомати. Крім того, банкомати працюють в системі on-line режиму і проводять авторизацію при кожній видачі готівки.

Операція видачі готівки коштує для клієнта досить дорого (1-2%). Це пояснюється тим, що зняття готівки з картки - використання картки не по прямому призначенню. Перспективний розвиток здобуде гривнева картка, яку будуть приймати всі магазини і не буде у клієнта - громадянина нашої країни необхідності в отриманні готівки. Але це лише блакитне майбутнє. Сьогодні процес встановлення банкоматів можна спостерігати в усіх містах України в найбільш багатолюдних місцях. Як ми бачимо, використання будь-яких карток потребує високорозвиненої інфраструктури. В це число входять і банкомати. Але треба замислитися, якщо в усьому світі картки - це джерела залучення дешевих грошових ресурсів, так як, дійсно, на картковий рахунок нараховується невеликий процент (1-3%), то що ж казати про вартість допоміжного обладнання для функціонування карткового механізму розрахунків. Банкомат, наприклад, коштує приблизно 30 тис. дол., а програмне забезпечення до нього ще 120-200 тис. дол. Тобто витрати на впровадження цього нововведення в нашій країни коштує досить дорого і повинно пройти багато часу, щоб банки могли отримувати прибутки від впровадження карток аналогічні прибуткам зарубіжних банків.

Що ж стосується картки за кордоном, то там вона для нашого “туриста” суттєво полегшує життя. В Празі при обміні валют беруться комісійні приблизно 4-5%. Тобто при обміні 100 доларів на крони п’ять доларів дарується чеському банку. В Германії валюту можна обміняти виключно в банках, і то скрупульозні німці обов’язково “продезинфікують” купюру, зроблять копію паспорта и тільки потім видадуть кошти. В Швейцарії банки закриваються в половину п’ятого, а після цього вам можна тільки поспівчувати, тому що ніде ви свої долари не обміняєте.

Картка за кордоном вигідна оскільки:

- Можна практично завжди спокійно розплатитися в магазині або готелі не ризикуючи при використанні місцевих купюр, а при відсутності обслуговування карток, скористуватися послугами банкомата, яких на Заході не менш, ніж таксофонів.

- Мінімізується ризик втрати коштів. Якщо ви згубили картку, то після повідомлення про це банк її блокує і Ваші кошти зберігаються.

- Виграш за рахунок курсів обміну. Справа в тому, що система будь то VISA або MasterCard конвертує одні валюти в інші по середньозваженому курсу Лондонської біржі. Якщо реально в Швейцарії курс 1.44 франка за долар, то розплатившись карткою курс складе вже 1.49. При покупці в 36 доларів чиста економія складе 1 долар.

На Заході існує два поняття, що відповідають нашому слову “банкомат”: автомат по видачі готівки і повнофункціональний банкомат. В Україні практично використовуються тільки пристрої першого типу. З точки зору функціональності банкомати наших банків відстають від світового рівня на років п’ять-десять, при чому моделі банкоматів - нові. Однак такі банки як “Надра”, “ПУМБ” для розширення можливостей своїх карток, першими в Україні почали встановлювати банкомати останніх поколінь.

На основі вищевказаних характеристик функціонування банків в міжнародних платіжних системах давайте зробимо певні узагальнення.

Стосовно розвитку вітчизняних карток “масового” використання можна сказати, що тут має велике значення ступінь готовності населення до використання карток, вплив прийняття карток на підвищення попиту для підприємств торгівлі і сервісу, оцінка банками перспектив випуску карток, наявність інфраструктури, що забезпечує можливість розгортання платіжної системи.

На сьогоднішній день спостерігається така картина: торгові підприємства не обслуговують картки, оскільки їх нема в достатній кількості у населення, а громадяни не зацікавлені в отриманні карток, так як відсутня достатня приймальна мережа. Така ситуація на може вирішуватися сама по собі і може бути розв’язана шляхом зовнішнього втручання. Наші банки, як ми бачимо, згодні інвестувати в цю сферу великі кошти. Розуміння цієї потреби, мабуть, пов’язане з тим, що фізичні особи починають розглядатись банками як заслуговуючи на увагу джерело фінансових ресурсів. В якості одного із заходів, який взмозі вже на даному етапі зробити картки привабливими для населення, розглядається можливість отримання коштів через банкомати. При цьому можна застосувати два підходи : залучення до співпраці підприємств (зарахування заробітної платні на картки), і організація “розрахунково-ощадного” обслуговування населення за допомогою карток. Ці варіанти призводять до необхідності розгортання мережі банкоматів того або іншого масштабу. Розгортання таких мереж може здійснюватись банками самостійно. Після досягнення достатньої кількості карткоотримачів банкомати можуть вже сформувати достатньо насичену мережу обслуговування карток, яка буде приваблювати потенційних користувачів. Таким чином вже сформована та необхідна кількість держателів карток, яка здатна вирішити вищезгадану безвихідну ситуацію.

Слабка насиченість українського ринку пластиковими картками в крайньому випадку протягом декількох років забезпечить існування всім можливим варіантам розвитку карткових розрахунків, а їх основною перешкодою буде в цей період одна лише вітчизняна дійсність та небажання підприємств торгівлі обучати персонал та працювати з банківськими картками.

Висновки та узагальнення до розділу 2

У другому розділі ми розглянули Умови вступу банків в міжнародні карткові платіжні системи і зрозуміли що процедура вступу в платіжну систему дуже складна і найменше банку потрібно півроку, щоб почати роботу в ній.

Далі зупинились на аналізі діяльності банків-членів системи карткових розрахунків, пов’язаної з емісією, еквайєрингом та видачею готівки. Розглянули методику оцінки системи пластикових карток банку.

Розрахункові економічні показники по вищевикладених принципах, показують, що основним джерелом доходів для банку є непрямі доходи від використання залишків кошт клієнтів на рахунках у його ресурсній базі. Однак, у будь-якому випадку будь-яка організація повинна пройти етап до моменту настання "критичної крапки", тобто того моменту, коли СПК перестає бути збиткової.

Використання СПК у варіанті комісії, коли кошти клієнтів не беруть участь в активних операціях банку, є дорогим і збитковим заходом.

Використання СПК тільки в зарплатному варіанті, коли обслуговується велика організація, вимагає спеціальних комплексних розрахунків.

У цілому, організація роботи в банку за викладеною схемою в достатній мері забезпечує керівництво, необхідними для прийняття управлінських рішень, зв'язаних із проведенням програми по впровадженню Системи Пластикових Карт. При цьому схема розрахунків завжди відкрита для будь-яких змін і доповнень методичного і технічного характеру.

Викладені підходи в достатньої мірі враховують технічні можливості, що дозволяє всі розрахунки робити автоматизованим образом.

Запропоновані підходи і деякі практичні рекомендації з проведення економічних розрахунків ефективності СПК банку мають успішне практичне використання в ВАТ КБ “Надра” починаючи з 2003 року.

Однак, автоматизованої системи, що дозволяє розраховувати ефективність усієї СПК банку у всьому її різноманітті, у даний час ще не мається, хоча така практична можливість цілком реальна.

3. Проблеми і перспективи розвитку індустрії банківських пластикових карток в Україні.

3.1. Оцінка економічної ефективності системи пластикових карт банку.

Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. “Електронні гроші” широко залучаються до обігу і стають важливим елементом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.

Аналогічні процеси відбуваються і в банківсько-фінансовій сфері України. Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення системи електронних міжбанківських платежів (СЕП). Після того, як за допомогою СЕП було розв’язано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати систему типу “клієнт-банк”, щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг.

Наступним етапом в Україні повинно стати використання “електронних грошей” як платіжного засобу для масових споживачів товарів і послуг.

Під Системою Пластикових Карт (СПК) окремого банку або організації (далі - банку) розуміється сукупність діючих договірних відносин, програмно-технічних рішень, внутрішньої організаційної і методологічної інфраструктури, об'єднаних задачею здійснення платежів і розрахунків в електронному виді й одержання вигоди.

Основними суб'єктами СПК є:

- Власник пластикової картки, що має рахунок у банку.

- Банк-емітент, що здійснює ведення рахунка клієнта і видав картку.

- Обслуговуючий банк, що надає клієнтові свою СПК для одержання товарів і послуг з використанням картки.

- Торговельна або сервісна організація, що приймає картку як платіжні кошти.

- Процессинговая компанія, що забезпечує програмно-технічну взаємодію між суб'єктами платіжної системи. Під економічною ефективністю Системи Пластикових Карт варто розуміти: яку реальну вигоду приносить СПК для конкретного банку.

Тому головною задачею методики оцінки ефективності СПК є одержання відповіді на основні питання, що хвилюють насамперед керівників, що приймає рішення на використання виділених на комплексні програми ресурсів. До питань такого характеру можна віднести; які строки окупності дорогого устаткування, які накладні витрати несе банк на зміст апарата СПК і служб, що забезпечують, (інкасації, каси, бухгалтерії); які витрати йдуть на забезпечення процессннгу, підтримку ліній зв'язку і кореспондентських відносин; у що обходиться зміст тієї або іншої обладнаної торговельної крапки або місця установки банкомату; у якому варіанті і на яких умовах можливо працювати з конкретним клієнтом або іншим банком.

З розвитком В Україні електронних платіжних систем актуальними стають і питання оподатковування операцій по пластикових картах, питання економічного забезпечення тарифної політики банків та ін.

Для того, щоб відповідати на поставлені питання, необхідно навчитися економічно грамотно визначати і враховувати всі основні (ключові) прямі і непрямі фінансові результати функціонування СПК. Розрахунки по економічній ефективності повинні бути приведені до єдиних цифрових параметрів, т.з до конкретних грошових виражень, що дозволяють у єдиній системі мір оцінювати діючу і систему пластикових карт, що розвивається, у всьому різноманітті грошових потоків усередині самого банку і поза ним.

Первісні спроби, початі керівниками багатьох українських банків, розглядати програму по впровадженню пластикових карт як госпрозрахункову програму виявилися невірними. СПК це система систем, тому що нерозривно зв'язана з проведеної банком політикою керування ресурсами (активно-пасивних операцій) і політикою маркетингу, що в свою чергу, цілком залежать від стану і перспектив розвитку всіх грошових ринків і місця самого банку на цих ринках. Давно відомо, що пластикові гроші придумані для того, щоб реальні гроші залишалися в розпорядженні банків і приносили їм максимальний прибуток через інвестиційні і кредитні програми. Звичайний власник пластикової картки і не догадується про те, які прибутки мають банки, використовуючи його кошти у своїй ресурсній базі. По оцінках фахівців, на руках у населення нашої країни знаходиться 7-8 мільярдів доларів, що просто вилучені зі звертання. Для будь-якого комерційного банку становить великий інтерес залучити ці кошти у свої інвестиційні і кредитні потоки.

Таким чином, розрахунок економічної ефективності СПК відноситься до категорії складні і комплексних економічні задачі повинний розглядатися в загальній структурі прибутковості, прибутковості і рентабельності банківської діяльності.

Економічну задачу в нашому випадку можна сформулювати в такий спосіб: детальне виявлення, узагальнення, систематизація, постійне відстеження й оцінка ключових (базових) параметрів, що характеризують функціонування СПК із погляду економічної вигоди для банку (одержання прямих і непрямих доходів), і друге - надання методичної допомоги співробітникам відділів пластикових карт в організації щоденної ефективної роботи з клієнтами.

Розрахункові економічні показники повинні представлятися в зручному виді і формі (як правило, у табличній), що дозволяє робити подальший аналіз для оцінки загального стану справ і по окремо узятих напрямках. Для приклада можна привести Таблицю розрахунку ефективності банкоматів.

Перед тим, як одержати дані, необхідні для заповнення звітної таблиці, проводиться моніторинг кожної окремої точці установки устаткування (торговельного термінала або банкомату), створиться так називана "картка-схема", що докладно враховує рух грошових потоків як кошт клієнтів, так і банку, що виникають доходи і витрати за визначений період розрахунку економічної ефективності і т.д. "Картка-схема" є допоміжним інструментом, службовцем для більш детального аналізу, а також для включення в загальну таблицю даних при введенні в експлуатацію нових обладнаних крапок або нових послуг по пластикових картах, що є важливим допоміжним інструментом для подальших автоматизованих розрахунків економічної ефективності.

Для подальшого накопичення і порівняння розрахункових показників за різні періоди часу, тобто умовах інфляційних процесів і інших макроекономічних змін середовища, усі дані можуть приводитися до твердої валюти (доларі США або Євро) по осредненному курсі за відповідний період. Якщо мається автоматизований інструмент приведення вартості до єдиного моменту часу, то рішення даної задачі спрощується.

Одним з головних і істотних питань є питання про правильний розрахунок рентабельності СПК. По суті, якщо не брати до уваги політичні аспекти роботи, рівень рентабельності і є економічна ефективність.

Під рентабельністю в нашому випадку варто розуміти: відношення всіх доходів, до усіх витрат некапітального характеру, отриманих і зроблених при використання СПК за одиницю часу.

Для будь-якого керівника повинне бути зрозуміло, що, знаючи рівень рентабельності операції або програми, можна легко відповідати на багато управлінських питань, робити розрахунки строків окупності програм, бачити перспективи подальшого розвитку. Керівник відділу пластикових карт повинний мати відповідь на саме головне питання: скільки це коштує і коли окупиться? Отже, щоб розрахувати рентабельність СПК необхідно:

- Розраховувати всі, прямі і непрямі доходи, що виникають при роботі системи.

- Виділяти і розраховувати усі витрати, що мають некапітальний характер.

До витрат некапітального характеру відносяться саме ті витрати, що лягають на собівартість СПК, тобто ті прямі і непрямі витрати, що виникають при щоденній експлуатації СПК. Саме вони визначають рівень витрат організації на її зміст і визначають конкретну суму витрат за визначений часовий інтервал. На практиці найбільш підходящий часовий інтервал для розрахунків собівартості і рентабельності береться в I, 3, 6 і 12 місяців.

Часто, у ході проведення економічних розрахунків у різних організаціях і підрозділах мають місце спроби включення витрат капітального характеру в собівартість. Дана помилка відбувається, як правило, від нерозуміння суті економічних процесів. Тому що, відношення величини капітальних витрат до рівня рентабельності показує строк окупності всього проекту, устаткування й інших капітальних вкладень.

Існують різні методи розрахунку собівартості, що можуть застосовуватися для розрахунку собівартості СПК, наприклад, через зроблені витрати на:

- виплату заробітної плати співробітникам;

- амортизаційні відрахування:

- забезпечення процессингу і технічної підтримки;

- проведення інкасації;

- оренди каналу зв'язку;

- перерахування купюр працівниками каси;

- орендні платежі за місце установки банкомату й інші

Іншим шляхом є застосування методики розрахунку величини накладних витрат організації на один середньостатистичного співробітника і приведення показника до числа співробітників банку, що обслуговують СПК.

Але, буде вірніше розраховувати базові економічні показники всіма можливими і доступними методами для одержання більш всебічної оцінки. І, якщо й у тім і в іншому випадках отримані однакові результати, те їх можна більш обґрунтовано застосовувати в подальших розрахунках. Треба розуміти, що зниження показника собівартості буде спостерігатися з введенням в експлуатацію більшого числа "робочих точок" без істотного збільшення штатної чисельності обслуговуючого персоналу, тому що основні накладні витрати, як доведено на практиці, лягають на фонд заробітної плати. У ході лекцій часто задають питання про конкретну величину собівартості, просять дати готовий результат. Однак, справа тут не в розкритті цифрового секрету, а в тім, що в різних організаціях витрати на ті самі статті можуть мати істотні розходження (величина заробітної плати, наприклад, або кількість задіяних співробітників на умовну одиницю діючої СПК і ін.) що в кінцевому рахунку зведе нанівець вагу економічні оцінки через неврахування багатьох з цих важливих особливостей. Існує, також поняття як "критична маса" системи пластикових карт, коли зі збиткової вона переростає в дохідну систему.

Про непрямі доходи і витрати. Як було сказано вище, треба розуміти поділ доходів, одержуваних організацією або банком у СПК, на прямі і непрямі.

Непрямими доходами вважаються ті, котрі отримані в результаті опосередкованих операцій банку, у яких бере участь (робить свій внесок СПК). Як було сказано вище, готівка власника пластикової карти використовується банками в ресурсній базі для одержання прибутку при проведенні активних операцій. Тому задача з розрахунку непрямих доходів - задача більш широка і не тільки відділу пластикових карт, а всього банку, його конкретного підрозділу, що робить сукупний аналіз.

Наприклад, для розрахунку непрямих доходів, отриманих банком від використання залишків кошт на карткових рахунках клієнтів, використовуються методи розрахунку прибутковості гривні й іноземної валюти в ході економічного аналізу ефективності роботи усього банку за визначений період. Дані розрахунки, як правило, проводяться фахівцями аналітичних служб по своїх внутрішніх методиках. Ці розрахунки визначають, який доход мав банк на 1 гривню (на один долар США) за період розрахунку економічної ефективності системи. Одночасно, за кошти, що знаходяться в банку на карткових рахунках, банк несе процентні витрати у вигляді нарахованих відсотків на залишки цих кошт, що також повинні враховуватися в розрахунках. До непрямих доходів можуть відноситися різні види схованого кредитування, наприклад, при використанні часу проходження платежів і одержання сліпів, коли клієнтом покупка вже зроблена, а його кошти в банку ще не списані. У непрямих витратах, наприклад, повинні враховуватися обсяги відволікання готівки для заправлення банкоматів, що не беруть участь у його ресурсній базі й ін. Досить часто важливе значення для банків мають розрахунки "економіки політичних аспектів", коли послуги великим клієнтам по пластикових картах надаються безкоштовно, але при цьому скрупульозно і досконально прораховуються інші опосередковані види доходів банку при роботі з цим клієнтом.

Прямі доходи і витрати це ті , котрі банк найчастіше або платить у вигляді відсотка від грошового обігу, комісії від покупки в магазині, від зняття готівки клієнтом через банкомат, за конвертацію валют, платежі за процессинг і т.д. Іншими словами, це все ті витрати і доходи, що мають пряме відношення до СПК і відображаються на спеціальних субрахунках доходів і витрат.

Для приклада можна привести особливості укладання договору на установку і використання системи банкоматів у зарплатному варіанті для обслуговування великої організації. У даному випадку повинні проводитися додаткові економічні розрахунки величини взаємовигідного відсотка комісії, стягнутої в доход банку від суми, нарахованої заробітної плати співробітникам даної організації. Економічні розрахунки будуються виходячи з логіки мінімально-достатньої рентабельності окремо узятої операції з оцінкою величини додаткової вигоди, одержуваної банком. Таким чином, сума комісії, одержувана банком, може знаходитися на рівні витрат банку на зміст і амортизацію банкомату, а в окремих випадках і нижче.

Для оперативної оцінки ефективності банкоматів у зарплатному варіанті в кожнім банку повинна розроблятися і розраховуватися спеціальна таблиця, суть якої укладається в наступному: банкомат не буде збитковим і окупиться за встановлений термін експлуатації , якщо його прямі доходи будуть перевищувати витрати на його амортизацію і зміст. Тоді, маючи величину щомісячного обороту клієнта, використовуючи таблицю можна відразу визначити рівень рентабельності, строк окупності банкомату, норму доходу на місяць і можливий діапазон вигідного для банку договірного відсотка. Така таблиця розраховується для кожного конкретного банку в залежності від його конкретних показників.

Розрахунок оцінної величини можливої додаткової вигоди для банку від використання залишків кошт клієнтів у його ресурсній базі насправді відноситься до категорії одних із самих складних економічних задач, зв'язаних з керуванням ресурсами усього банку, коли приходиться враховувати безліч ключових факторів, що дозволяють одержати обґрунтовану оцінку. Як правило, розрахунки мають наступну послідовність:

- Проводиться аналіз средньохронологичних або середньостатистичних залишків на лицьових і поточних рахунках організації за визначений період.

- Далі, з отриманої величини залишків необхідно відняти частку залишків на відволікання кошт у непрацюючі активи.

- У фонд обов'язкових резервів у НБУ.

- У касу банку.

- На кореспондентський рахунок Банку в НБУ.

- На страхування (хеджирування) банківських ризиків.

- На корсчета банків-учасників клірингу по міжбанківських розрахунках, у тому числі, у СПК, і інші непрацюючі активи.

- Після цього, необхідно врахувати накладні витрати банку, що лягають на кожну гривню його ресурсної бази:

- На забезпечення резерву під позичкову заборгованість і знецінення цінних паперів.

- На утримання забезпечуючих служб.

- На членські внески в Асоціації і Системи пластикових карт, а також в інші організаціях для роботи на фінансових ринках.

- На неповернення кошт при проведенні активних операцій.

- На витрати по фондах Банку при проведенні різних програм, упровадженні нових технологій, капітальне будівництво і т.д., що також скорочує його ресурсну базу.

На наступному етапі проводиться розрахунок і аналіз чистої процентної маржі (СПРЄДу), що враховує накладні витрати банку, а також відсотки, що нараховуються по залишках на карткових рахунках клієнтів.

На заключному етапі розраховується прибуток, отримана банком на гривню притягнутих ресурсів від конкретної організації. І, тільки після цього, можна приступити до оцінки тактики роботи з клієнтом. але вже з огляду на прогноз розвитку тих ринків, що можуть уплинути на баланс ставок по всьому комплексі послуг, наданих даної організації.

Усі види витрат і доходів повинні відображатися в "картці-схемі". Якщо "Картка-схема" має електронне наповнення, то, маючи єдину методику (методологію) не є складним результати розрахунків зводити в електронні автоматизовані таблиці у всій сукупності прямих і непрямих результатів фінансової діяльності.. Як приклад однієї з методик розглянемо основні моменти розрахунку ефективності системи банкоматів банку:

Базові статті прибутковості банкоматів , що приймаються в економічні розрахунки:

- Одержання відсотків у доход банку від суми нарахованих кошт клієнтів у безготівковій формі для наступної видачі готівки через банкомат (зарплатний варіант і варіант корпоративної карти).

- Одержання відсотків у доход банку від суми нарахування коштів клієнтів у безготівковій формі для наступної конвертації і видачі наявної валюти через банкомат (Варіант конвертації).

- Стягування комісії у гривнях і валюті в доход банку у вигляді відсотка від суми зняття наявних кошт через банкомат.

- Стягування з клієнта в доход банку суми вартості пластикової картки або
за відкриття карткового рахунка і його ведення.

- Одержання з клієнта гарантованої суми у виді страхового депозиту на його лицьовому (картковому) рахунку на період користування пластиковою карткою.

- Доходи від залишків кошт на карткових рахунках клієнтів.

- Доходи від залишків кошт на розрахункових рахунках клієнтів (юридичних осіб), що використовують мережу банкоматів.

Базові статті витрат , що приймаються в розрахунки:

- Витрати, віднесені на собівартість банкоматів, що розраховуються за спеціальною методикою (згадувалося вище).

- Постійні відрахування кошт процессинговой компанії (наприклад, фірмі "Юнион Кард") за організацію Процессингу.

- Плата організаціям за оренду місця установки банкоматів.

- Витрати на виготовлення пластикових карт.

- Процентні витрати по залишках на карткових рахунках клієнтів.

- Процентні витрати по залишках на розрахункових рахунках організацій, що використовують мережу банкоматів.

Основними економічними передумовами введення карток в Україні є:

1. Зменшення витрат на підтримку готівкового грошового обігу. За приблизними оцінками в Україні для підтримки грошового обігу необхідно близько 3.5 мільярда штук монет. За середнього номіналу монети 10 копійок загальна сума номіналів становитиме суму, еквівалентну 200 мільйонам доларів. Середня тривалість “життя” монети - приблизно 10 років (за умови, якщо інфляцією не вимиватимуться з обігу монети низьких номіналів). Отже, щорічні витрати на підтримку обігу металевих грошей становитимуть приблизно 20 мільйонів доларів, а загалом витрати на щорічну підтримку грошового обігу в Україні становитимуть не менше 220 мільйонів доларів. Цей розрахунок проведено без урахування поточних витрат на транспортування, упаковку, перерахунок, облікові операції, контроль, охорону, які можуть значно підвищити витрати. Навіть зниження на 20-25% потреби в готівці за рахунок введення нових платіжних інструментів - платіжних карток, може дати щорічну економію коштів для державного бюджету, еквівалентну 60-100 мільйонам доларів США.

2. Приєднання України до давно відомих механізмів електронних платежів має певну конкретну мету - залучити до банківської сфери готівкові кошти, що складають 44% всього грошового обігу . По різним підрахункам, населення України зберігає в “панчосі” до 30 млрд. дол. Як зазначалось вище, кошти держателів карток - дешеві фінансові ресурси для банків.

3. Застосування безготівкових засобів платежу - новий крок еволюції грошових відносин.

3.2. Карткові проекти в Україні на прикладе ВАТ КБ “Надра”.

Наприкінці 2004 року відділом маркетингу банку “Надра” було проведено опитування клієнтів банку по системі TochePool у 6 регіонах України.

Всього на питання анкети відповіло 2134 особи. З них 642 у Києві, 468 у Дніпропетровську, 329 у Донецьку, 277 в Одесі, 213 у Харкові та 205 у Сумах (див. Табл.3.1 і Мал.3.1 та 3.2). З них 1792 респондента мають платіжні картки.

Табл.3.1 Розподіл опитаних респондентів по регіонам України, чол.

Мал. 3.1. Розподіл опитаних респондентів по регіонам України, чол.

Мал.3.2

Це опитування було проведено для управлінь: Карткового бізнесу, Клієнтської політики та управління розвитку регіональної мережі.

Відповіді на питання про наявність платіжних карток вказує на те що, картковий бізнес більш розвинутий у промислових регіонах та регіонах з найбільш продвинутих у банківському секторі.

Аналізуючи результати опитування (див.таб 3.2) ми можемо зробити наступні висновки:

- Більшість респондентів маючих картку співпадає з найбільш активним працездатним віком (82.1% - вік від 19 до 50 років);

Таб.3.2. Зведена таблиця даних опитування щодо відкриття карток.

* Кількість відповідей більш 100%, тому що на це питання респондент мав можливість відмітити декілька відповідей.

- Кількість студентів та пенсіонерів практично співпадає з кількістю держателів карток віком до 19 та свище 51 років відповідно. Отже більшість опитаних пенсіонерів мають пенсійну картку, а більшості студентів картка була видана по зарплатному проекту навчального закладу;

- Більш 50 відсотків респондентів має картку системи Visa;

- Більш 60 відсотків респондентів має зарплатну картку ;

- Більш 50 відсотків респондентів має кредитну картку ;

- Більшість респондентів відкрило картку тому що довіряють певному банку, вважають картку безпекою зберігання коштів, картка дає можливість отримання кредиту та завдяки тому що її нав’язало керівництво.

Отже опитування показало що середньостатистичний клієнт банку “Надра” має платіжну картку, більшість клієнтів – кредитну, системи Visa. Однак біля 60% отримали картку завдяки запропонованому зарплатному проекту на підприємстві. Також слід відмітить що, це опитування не є об’єктивним по відношенню к ситуації на картковому ринку України в цілому тому, що в опитувані були задіяні тільки клієнти банку “Надра” і тільки у 6 регіонах.

ВАТ КБ "Надра" посідає перше місце серед банків України за темпами зростання кількості емітованих карток.

Банк "Надра" першим серед українських банків запровадив систему страхування фінансових ризиків використання кредитних карток.

Необхідність впровадження зарплатних проектів в бюджетних установах

Указом Президента України від 20 березня 2001 року №183/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки" визначено за необхідне:

- запровадити систему безготівкової виплати заробітної плати державним службовцям;

- перевести розрахунки за комунальні послуги, електроенергію тощо на безготівкову форму

розвивати систему платіжних та кредитних карток.

Реалізовані зарплатні проекти

Станом на 1.02.05 банк "Надра" реалізував та обслуговує понад 2000 зарплатних проектів на підприємствах та в установах України.

Серед них:

Центральні органи державної влади:

Міністерство охорони здоров’я (центральний апарат)

, Президія Національної академії наук України;

Обласні та районні підрозділи:

Міністерства внутрішніх справ

, Державної податкової адміністрації, Державного казначейства

, Міністерства праці та соціальної політики

, Міністерства палива та енергетики

, Міністерство охорони здоров’я

, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості;

Заклади освіти:

Київський національний економічний університет

, Національний авіаційний університет

, Національний технічний університет України "КПІ"

, Національний транспортний університет

, Київський національний університет культури та мистецтв

, Національний університет фізичного виховання та спорту України

, Київська державна академія водного транспорту

, Тернопільська державна медична академія та ін.;

Підприємства різної форми власності:

НДІРВ (Національне космічне агентство України, м. Харків)

, ДАК "Укрресурси" (м. Київ)

, ВАТ "Меридіан" (м.Київ)

, ВАТ "Оріана" (м. Донецьк)

, ВАТ "Літмаш" (м.Павлоград)

, ВАТ "НПК Галичина" (м. Дрогобич)

, ВАТ "Харківобленерго" (м. Харків)

, ВАТ "Сумихімпром" (м. Суми)

, Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона (м.Київ), та ін.;

Обласні, міські та районні державні адміністрації та ради:

Сумська обласна державна адміністрація,

Охтирська міська рада

, Конотопська міська рада, та ін.

Що таке зарплатний проект ?

Зарплатний проект – це угода між банком та організацією про виплату заробітної плати через платіжні картки.

Зарплатний проект не передбачає відкриття організацією розрахункового рахунку в банку.

Кожний працівник організації, в якій діє зарплатний проект, має власний рахунок в банку і платіжну картку як інструмент доступу до цього рахунку.

Етапи впровадження зарплатного проекту

I Укладання договору з організацією про надання послуг по зарплатному проекту.

II Укладання договорів із співробітниками організації на відкриття карткових рахунків.

III Випуск банком карток.

IV Складання першої відомості на зарахування зарплати та передача її у банк.

V Виплата зарплати.

Зарплатна картка банку "Надра" дозволяє:

- оплачувати товари і послуги в Україні та за її межами

- отримувати готівку в банкоматах і касах банку "Надра“

- отримувати готівку в банкоматах інших банків України

- отримувати готівку по всьому світові

- здійснювати оплату комунальних послуг в мережі Інтернет

- користуватися системою знижок "Мікс" та "Грандмікс“

- користування банківським кредитом на вигідних умовах

Мал. 3.9. Схема виплати заробітної плати на картку

Картки які можна оформити в банку "надра" для перерахування зарплати

Кредитні – для вищого керівництва організації:

- Visa Gold, MasterCard Gold

Кредитні для середньої управлінської ланки:

- Кредитна Visa Classic, MasterCard Mass

Кредитні для нижньої управлінської ланки:

- Visa Electron Кредитна

Дебетні:

- Visa Electron Domestic (діє тільки на території України)

- Visa Electron International

- Maestro

Тарифи по зарплатному проекту:

Переваги зарплатного проекту для організації

- Функції бухгалтерії зводяться до оформлення відомості та платіжного доручення на загальну суму виплат співробітникам

- Всі операції по зарахуванню заробітної плати здійснюються банком

- Спрощуються процес видачі заробітної плати та схема розрахунків із співробітниками

- Скорочуються витрати, пов’язані з отриманням готівкових коштів в банках

- Зникає проблема інкасації та ліміту каси

- Скорочуються витрати, що пов’язані з утриманням штату касирів, охорони каси, перевезенням та депонуванням коштів

- Впроваджується безготівкове обслуговування згідно з Указом Президента України від 20 березня 2001 року № 183/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки"

- Можливість кредитування співробітників організації за допомогою

- Банку

Переваги зарплатного проекту для співробітників

- Зарплату, аванси та інші виплати можна отримати в будь-який час

- Додатковий прибуток у вигляді відсотків, які банк щомісяця нараховує на залишок коштів

- Можливість отримання готівки цілодобово в банкоматах

- Можливість оплачувати товари та послуги

- Можливість здійснювати комунальні платежі за допомогою картки через Інтернет

- Щомісяця власник картки отримує виписку про операції по картці, що дозволить ефективно планувати бюджет

- Втрата картки не означає втрату грошей, при негайному повідомленні банку картку буде заблоковано

- При подорожі за кордон кошти в гривнях будуть проконвертовані у валюту країни перебування за вигідним курсом

- Можливість оформити додаткову картку для членів родини за пільговим тарифом

- Отримання знижок за партнерськими програмами "Мікс" та

- "Грандмікс"

- Кредити на вигідних умовах

Страхування власників кредитних карток

Страхування фінансових ризиків, пов’язаних з користуванням кредитними картками – додаткова послуга власникам кредитних карток банку "Надра", розроблена банком спільно із страховою компанією "Інвестсервіс".

Метою надання даної послуги є мінімізація ризиків власників кредитних карток, що виникають внаслідок підробки або копіювання карток, а також неправомірних списань коштів з карткових рахунків в результаті втрати або викрадення картки.

Об’єктом страхування по даному виду ризиків є нові та вже випущені кредитні картки ВАТ КБ "Надра": Visa Classic, MasterCard Mass, Visa/MasterCard Gold.

Пропозиція банку "надра" щодо впровадження зарплатного проекту

Банк розробляє індивідуальний план впровадження зарплатного проекту у конкретній організації, а також у підпорядкованих організаціях згідно з наступним планом:

Банк розвиває мережу банкоматів, враховуючи зручність їх місцезнаходження для працівників Вашої організації.

Партнерські програми банку

Партнерські програми банку "Надра" надають унікальну можливість держателів платіжних карток банку скористатися значними знижками (до 25%) та додатковими послугами при оплаті картками товарів та послуг у більш ніж 1000 підприємствах-партнерах банку.

Програма "Мікс" розроблена для держателів платіжних карток Visa Electron Domestic, Visa Electron International, Maestro, MasterCard Mass, Visa Classic, MasterCard Business та Visa Business.

Програма "Грандмікс" розроблена для держателів платіжних карток MasterCard Gold та Visa Gold.

Спеціалісти банку у 2003-2004 році розробили нової програми з надання пільг та знижок в торговельно-сервісній мережі для пенсіонерів (програма Олдмікс для держателів пенсійних карток) та жінок (програма Ледімікс для держателів картки Ledis спеціально розробленої сумісно з MasterCard ).

Пропозиція банку що до кредитування співробітників на вигідних умовах

Сутність цієї послуги полягає в тому, що банк надає можливість співробітникам Організації користуватися банківським кредитом, інструментом доступу до якого виступає зарплатна картка.

Таким чином, емітовані зарплатні картки фактично зможуть виконувати функцію кредитних карток.

Банком пропонується встановити ліміти кредитування по рахунках зарплатних карток, випущених в рамках спільного проекту з Вашою Організацією в таких розмірах:

- до 750 грн. по картках Maestro та Visa Electron,

- до 750 грн. по картках Visa Classic та MasterCard Mass,

- до 2100 грн. по картках Visa Gold або MasterCard Gold.

Відсоткова ставка за кредит (дозволений овердрафт) – до 2% на місяць.

Гроші (сума в межах кредитного ліміту) доступні в будь-який час.

Відсотки за кредитом нараховуються тільки за дні користування кредитом і списуються автоматично 25 числа кожного місяця. Використаний кредит погашається автоматично – шляхом списання відповідного обсягу коштів із суми зарплати, які надходять на картковий рахунок. Якщо власник зарплатної картки кредитом не користувався, з його карткового рахунку нічого не списується.

Дизайн карток MasterCard та Visa

3.3. Проблеми та перспективи розвитку ринку.

Незважаючи на великі об’єми емісії, ринок банківських послуг по пластиковим карткам і міжбанківська взаємовигідна співпраця на цьому ринку ще далекі від досконалих. Тільки Приватбанк, Аваль та Надра успішно сьогодні працюють з чотирма десятками українських банків на агентських угодах по розповсюдженню карток і видачі готівки по ним. Найближчим часом актуальними питаннями для банків, що працюють з пластиковими картками залишаються:

- створення відповідного правового поля для роботи пластикових карт в Україні;

- створення єдиного національного “stop-list” по пластиковим карткам;

- впровадження загальнонаціональної платіжної карти, яка буде доступна для широких мас населення і буде обслуговуватись всіма банками України.

Інтернаціональні компанії не бажають зупинятись на досягнутому і намагаються вийти на більш широкий і цікавий для них внутрішній ринок, доля якого зазвичай складає 18% карткового ринку країни. В країнах з перехідною економікою досягти цього досить просто тому, що місцеві банки досить слабкі порівняно зі світовими картковими монстрами і їм досить важко в короткі строки створити конкурентноздатну внутрішню платіжну систему. Так, наприклад, для реалізації в Україні Процессингу і проведення взаєморозрахунків VISA Int. готова поставити програмно-технічне рішення, які забезпечать обробку внутрішніх і міжнародних карт українських банків. В кінці 1996 року вітчизняним банкам було надане право проводити розрахунки в системі VISA в українських гривнях. Іншими словами, власники карток отримали можливість конвертувати національну грошову одиницю в будь-яку з світових валют по курсу НБУ. Така “ввічливість” з боку VISA повністю зрозуміла, якщо врахувати її стратегічні плани на нашому ринку. Про “теплі” відносини з українськими банками-членами VISA свідчить і той факт, що ця міжнародна система дозволила НБУ виступити гарантом платежів в гривні по картам VISA на території України і - як результат - зменшити розмір страхового депозиту більш ніж в два рази. Ця ідея не сподобалась нашим банкам, які можуть в цьому випадку втратити свободу вибору в тарифах і продуктах. Для VISA повна контрольованість карткового ринку з боку НБУ означала б реальну можливість захвату і домінування в Україні. Така “ввічливість” з боку VISA повністю зрозуміла, якщо врахувати її стратегічні плани на нашому ринку. В Україні конкретні плани створення національної платіжної системи на базі міжнародної пропонує та ж сама VISA. Світ в 1997 році почув про VISA-TOPAZ , новий Процессінговий центр, який створений виключно для України. Офіційна версія така: TOPAZ буде запущений як Процессінговий центр, який буде сортувати транзакції і якщо транзакція - українського банка (внутрішня), то вона не буде виходити за межі України.

Що ж стосується впровадження національної платіжної системи, то зараз визначаються правила і процедури обігу вітчизняних платіжних карток. Передбачається видати їх всім громадянам країни. Планується, що впровадження вітчизняних карток почнеться з “зарплатних проектів”, які будуть впроваджені на крупних підприємствах, на яких виплати здійснюються вчасно. І все ж спеціалісти банків вже забезпокоєні перспективою, яка може загальмувати масове впровадження платіжних карт в Україні - це низький рівень платоспроможності населення і фінансова безпека банків і клієнтів.

Але все ж таки процес хоч і повільно, але рухається вперед. “Стартовим ядром” проекту “Укркарт” будуть банки, які вже мають досвід роботи з міжнародними платіжними системами. Кінцева мета створення міжбанківської системи платіжних карт - створення інфраструктури, яка об’єднає банківські установи, щоб будь-якому, нормально працюючому і дотримуючому нормативів НБУ, банку дати можливість брати участь в випуску і обігу національної картки. Вартість такого “задоволення” для кожного учасника національного карткового проекту, включаючи апаратне забезпечення, лінії зв’язку і т.д. складе 100-140 тис.грн.

Умови вступу банків в вітчизняну платіжну систему будуть набагато ліберальніше, ніж умови участі в проектах міжнародних платіжних систем, де основною перепоною для банків є ціновий бар’єр. Транзакції по вітчизняним карткам не будуть перетинати кордон і не буде необхідності користуватись комунікаційною мережею світових платіжних систем, що також дозволить нашим банкам заощадити.

Розвиток національної платіжної системи гальмується впровадженням гривневих міжнародних проектів - випуску гривневих карток VISA Electron, Maestro/Cirrus.

І, накінець, найширший сектор карткового ринку - банківські картки, коли кожен банк випускає власну картку і розповсюджує її серед своїх клієнтів. Для банка - перш за все можливість мати свою захищену долю на ринку. В цілому локальні проекти займають 80% карткового ринку. Впровадження подібних карткових систем може бути дуже швидким і ефективним за рахунок інтенсивності впровадження і відносно невеликої площі розповсюдження. Серед локальних проектів в Україні, заслуговують на увагу системи, що впроваджені Банком “БігЕнергія” (колишній банк “Зевс”), “Олбанк”.

Впровадження подібних карткових програм дасть можливість банкам отримати додатковий прибуток за рахунок розширення сфери послуг по залученню додаткових клієнтів, прискорення руху грошових коштів, збільшення часу перебування коштів в банках.

За підсумками 2004 р. загальна кількість емітованих банком «Надра» платіжних карт досягло 2 млн., з яких майже половину складають кредитні. Подібного показника - кращого серед вітчизняних банків - йому удалося досягти завдяки ранньому ухваленню стратегічного рішення про кредитування з використанням платіжних карток - ще в 2001 році. Тобто фактично із самого початку активної емісії їм міжнародних платіжних карт. Це дозволило банкові «Надра» на відміну від більшості інших фінансових установ (у яких карткові портфелі складаються в основному з низькодохідних, а те і збиткових зарплатних проектів) сформувати більш прогресивну структуру карткового портфеля, що в остаточному підсумку забезпечує велику прибутковість карткового бізнесу в цілому.

У картковому бізнесі головний пріоритет банку “Надра” - дати користувачеві максимально зручний інструмент, що дозволить вирішувати його основні життєві питання, у першу чергу доступ до грошей. Картка - це не спосіб залучення грошей, а спосіб надання їх клієнтові. Тому вже в першій рекламній кампанії банк почав просувати дійсну кредитну картку (бренд “Справжня кредитна картка”). “Надра” показав ринкові, що банк не буде кредитувати тільки під грошове забезпечення, тому що це профанація самої суті кредитної карти. На первісному етапі банк емітував карти Visa Gold та Visa Classic, що були розраховані на платоспроможних клієнтів елітного і середнього рівнів. У 2002 році банк розробив дуже важливу послугу для власників кредитних карт - страхування ризиків шахрайства. Це дуже важливий елемент клієнтської політики, тому що розбиратися з кожним випадком шахрайства не ефективно, до того ж це знижує рівень довіри до банку.

В наступні роки дослідження банку «Надра» показали, що масові прошари населення все-таки не можуть собі дозволити досить дорогі кредитні продукти. Тому було прийняте рішення про випуск нових більш дешевих і доступних продуктів із кредитними лімітами, одним із яких стала розрахована на масового користувача Visa Electron Credit (завдяки 100%-й авторизації вона захищена від ризиків). Крім того, у 2004 році банк попіклувався про удосконалення дизайну карток з використанням репродукцій відомих картин. Ціль подібного кроку - зробити карти більш приємними у використанні, а також сприяти продажам. У 2004 р. банк реалізував перший co-brand-проект із торговельною мережею ДЦ, у рамках якого була випущена платіжна карта з кредитним лімітом у 200 грн.

Основні акценти в новій кампанії по просуванню карткових продуктів банк «Надра» планує робити на розширенні можливостей споживчого кредитування за допомогою карт, на простоті і доступності карткових продуктів, а також покритті ризиків клієнта, зв'язаних з можливим шахрайством. Крім цього, найближчим часом банк продовжить розвивати спільні проекти по випуску co-brand-карток, а також розширить використання бланкового кредитування, оскільки це спрощує можливість одержання клієнтом кредитної картки. У той же час це буде зважений по асортименті підбір продуктів. У «Надри» немає ідеї штампувати велику кількість різноманітного «пластику». Банк планує реалізувати ще кілька co-brand-проектів, але не більш 2-3 у рік. На думку Президенту банку І.Гиленко, занадто широкий продуктовий ряд для роздрібного ринку теж шкідливий: «Я вважаю, краще запропонувати п'ять гарних і зрозумілих продуктів, чим 25 таких, від яких у людини будуть розбігатися очі» (динаміку емісії карток банка НАДРА дивись на мал. 3.6).

Мал. 3.10 Динаміка емісії карток ВАТ КБ “НАДРА”

Упродовж десятиріччя в платіжних технологіях відбулись істотні зміни: модернізувалися самі картки, вдосконалювалося термінальне обладнання для їх обслуговування.

Паралельно з платіжними картками, оснащеними магнітною стрічкою, починають з’являтися картки з чіпами; можливість самих чіпів з роками швидко розширюються: від звичайних із мінімальною пам’яттю й низьким рівнем безпеки – до наділених великим обсягом пам’яті, Java-аплітами, динамічними протоколами захисту та можливістю безконтактної взаємодії з платіжними терміналами.

Платіжне оснащення за цей період також суттєво модернізувалося: від звичайних банкоматів та імпрінтерів – до мобільних платіжних терміналів і банкоматів, які забезпечують взаємодію з платіжною системою за допомогою зв’язку в стандартах GSM або CDMA. З’явилися нові банкомати, здатні приймати готівку, та “банківські кіоски” – інтерактивні термінали, які дають клієнтові змогу власноруч виконувати деякі банківські операції.

Для скорішого переходу до найбільш прогресивного виду платіжних карток (смарт-карти або картки з чіпом) можливо впровадження комбінованих карток, на яких буде використана як магнітна стрічка, так і вмонтований чіп. Що дозволить її використання у всіх стандартах.

В умовах високого технологічного розвитку платіжні системи отримали можливість концептуально нові проекти в соціальній сфері.

Для нашого ринка також можна запропонувати організацію спеціалізованої приймальної мережі банківських карт адаптованих під обслуговування різноманітних сфер. Нині можна інтегрувати на одному платіжному інструменті можливості щодо оплати цілої низки послуг:

- комунальних, за користування електроенергією та зв’язком;

- поштових і фінансових послуг УДППЗ “Укрпошта”;

- сплати проїзду в метрополітені, залізничному транспорті (через автоматизовані каси продажу квитків), міському транспорти й таксі;

- вартості паркування;

- штрафів ДАІ;

- оплати заправки автомобілю в декількох мережах АЗС

- послуг при страхуванні цивільної відповідальності та ін.

А також вмістити інформацію стосовно:

- програм соціального страхування та захисту;

- медичного страхування;

- дисконтних програм;

- ідентифікації особи.

Висновки та узагальнення до розділу 3

У цьому розділі ми розглянули економічні передумови, появлення “електронних грошей”, сучасний стан ринку платіжних карток, та проблеми і перспективи розвитку індустрії пластикових карток в Україні.

Безперечним лідером у цієї галузі є дніпропетровський Приватбанк, другу та третю позиції держать банки АВАЛЬ та НАДРА. Ці три фінансові установи тримають більш ніж 60% українського ринку банківських карток. Однак недивлячись на це ще біля 10 банків досить активно працюють у цьому сегменті банківських послуг. Це такі стовпи банківської діяльності як ПІБ, Укрсоцбанк, ПУМБ, Ощадбанк та ін. Найбільш динамічно розвиваючий цей напрямок діяльності є банк НАДРА.

Зараз актуальними питаннями для банків, що працюють з пластиковими картками залишаються:

- створення відповідного правового поля для роботи пластикових карт в Україні;

- створення єдиного національного “stop-list” по пластиковим карткам;

- впровадження загальнонаціональної платіжної карти, яка буде доступна для широких мас населення і буде обслуговуватись всіма банками України.

І на кінець найперспективнішим напрямком розвитку карткового бізнесу в Україні, як і у всьому світі, є впровадження смарт-карт, які дозволять крім функцій “електронного гаманця” могуть виступати як соціальна і дисконтна картка.

ВИСНОВКИ

Узагальнення досвіду роботи на картковому ринку визначено: що не дивлячись на принципові переваги пластикових карток як інструмента безготівкових розрахунків, а також наявність багаторічного досвіду їх масового використання в західних країнах, просування карток на українському ринку наштовхнулось на ряд перешкод. Ці проблеми носять об’єктивний характер і пов’язані, в першу чергу, не з картками особисто, а з загальною ситуацією на вітчизняних ринках фінансових і торгових послуг приватним особам. Навідміну від США, де пластикові картки були запропоновані населенню як черговий платіжний засіб і повинні були завоювати вже сформований ринок безготівкових розрахунків, в нашій країні картки відкривають нову главу в фінансовій практиці приватних осіб.

Тому на сьогоднішній день основна частина населення виявила неготовність до використання карток, яка проявилась як в недовірі до цих нових засобів, так і в нерозумінні їх можливостей. Слід зазначити, що це стосується масового споживача.

Наступною проблемою є формування мережі приймання карток. Можливо, що протягом певного часу ситуація буде вирішена. Як уже зазначалося вище, еквайєр-центри платіжних систем, не чекаючи об’єктивного покращення ситуації, винаходять шляхи по залученню торгових точок. Більш швидких результатів можна чекати від мережі видачі готівки і, преш за все, мережі банкоматів. Тут платіжні системи і банки володіють ситуацією і питання полягає лише до можливостей фінансування таких програм.

Значному розвитку карткових розрахунків допоможе і втілення зарплатних проектів. Вони дозволять банку-емітенту при помірних витратах на створення мережі обслуговування забезпечити прилив суттєвих фінансових ресурсів.

Упродовж десятиріччя в платіжних технологіях відбулись істотні зміни: модернізувалися самі картки, вдосконалювалося термінальне обладнання для їх обслуговування.

Паралельно з платіжними картками, оснащеними магнітною стрічкою, починають з’являтися картки з чіпами; можливість самих чіпів з роками швидко розширюються: від звичайних із мінімальною пам’яттю й низьким рівнем безпеки – до наділених великим обсягом пам’яті, Java-аплітами, динамічними протоколами захисту та можливістю безконтактної взаємодії з платіжними терміналами.

Платіжне оснащення за цей період також суттєво модернізувалося: від звичайних банкоматів та імпрінтерів – до мобільних платіжних терміналів і банкоматів, які забезпечують взаємодію з платіжною системою за допомогою зв’язку в стандартах GSM або CDMA. З’явилися нові банкомати, здатні приймати готівку, та “банківські кіоски” – інтерактивні термінали, які дають клієнтові змогу власноруч виконувати деякі банківські операції.

В умовах високого технологічного розвитку платіжні системи отримали можливість концептуально нові проекти в соціальній сфері.

Для нашого ринка також можна запропонувати організацію спеціалізованої приймальної мережі банківських карт адаптованих під обслуговування різноманітних сфер.

Як ми бачимо, наша країна має великий потенціал для застосування карткових розрахунків. У вирішенні багатьох питань, пов’язаних з картковим бізнесом, може допомогти держава.

Отже у цій дипломній роботі ми запропонували:

1. Впровадження загальнонаціональної платіжної карти, яка буде доступна для широких мас населення і буде обслуговуватись всіма банками України.

2. Створення єдиного національного “stop-list” по пластиковим карткам.

3. Для скорішого переходу до найбільш прогресивного виду платіжних карток (смарт-карти або картки з чіпом) можливо впровадження комбінованих карток, на яких буде використана як магнітна стрічка, так і вмонтований чіп. Що дозволить її використання у всіх стандартах.

4. Для нашого ринка також можна запропонувати організацію спеціалізованої приймальної мережі банківських карт адаптованих під обслуговування різноманітних сфер.

5. Інтегрувати на одному платіжному інструменті можливості щодо оплати цілої низки послуг:

- комунальних, за користування електроенергією та зв’язком;

- поштових і фінансових послуг УДППЗ “Укрпошта”;

- сплати проїзду в метрополітені, залізничному транспорті (через автоматизовані каси продажу квитків), міському транспорти й таксі;

- вартості паркування;

- штрафів ДАІ;

- оплати заправки автомобілю в декількох мережах АЗС

- послуг при страхуванні цивільної відповідальності та ін.

А також вмістити інформацію стосовно:

- програм соціального страхування та захисту;

- медичного страхування;

- дисконтних програм;

- ідентифікації особи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про Національний банк України”.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

3. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

4. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні””;

5. Положення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 №367;

6. Інструкція НБУ “Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті”, від 18.12.1998 №527;

7. Правила бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України від 17.12.2001 №524;

8. Перелік і тарифи операцій щодо використання платіжних карток та розрахункових операцій за ними, що надаються банкам – членам міжнародних платіжних систем Центральним міжбанківським процессинговим центром Центральної розрахункової палати Національного банку України, від 12.08.2003 №333;

9. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, від 12.07.2000 №283;

10. Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, від 24.02.1997 №37.

11. Дубілет О. Перспективи розвитку карткових продуктів// Вісник Національного банку України.-2003.-№10.с.11-13

12. Голубович А.Д., Миримская О.М. “Кредитне и другие банковские карточки в системе автоматизированных денежных расчетов”. М., Менатеп-Информ, 1991.

13. Гриценко Р. Сучасні платіжні технології та їх використання у соціальній сфері// Вісник Національного банку України.-2004.-№10.с.18-20

14. Гроші та кредит: Підручник: 3те вид., перероб. і доп./ М.І. Савлу, А.М.Мороз, М.Ф.Пудовкіна та ін.-К.:КНЕУ, 2002р.

15. Котовська Р., Ричаківська В. Операції комерційних банків: Курс лекцій, Львів “ Центр Європи” 1997.

16. Котчетков В.Н. и др. Современная система денежных расчетов. – 2-е издание.-К.: Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса, 1998.

17. Мирун Н.И., Герасимович А.М. Банковское обслуживание предприятий и населения. К: НАУ, 1996.

18. Пластикове карты/ 4-е издание, переработанное и дополненное – М.: издательская группа “БДЦ-пресс”, 2002

19. С.Цуприков “Микропроцессорные платежные карточки направления развития”/ Банковские системы, № 31, 2002г.

20. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит. Навчальний посібник/ Л.О.Дробозіна, Л.П.Окунева, Л.Л.Андронова та ін. Видавнича агенція “Вертекс”, 2001

21. Э.Рид, Р.Котлер и др., “Коммерческие банки”. М., СП “Космополис”, 1991г.

22. Rotfe Richard. Retail revolution. European Card Review #28, 2003.-P46-49.

23. The Virtuous Circle: Electronic Payments and Economic Growth. June 2003. A write paper by VISA IGI,Inc.