Реферат
на тему:
Творчість Джеймса Джойса
Iрландський письменник-модернiст Джеймс Джойс - один iз най-складнiших авторiв європейської лiтератури. Увібравши великий досвiд Європи, вiн у своїх творах поєднує величезне iнформацiйне навантаження iз зовнi хаотичним станом людської душi. Вiн пише з помилками i майже не вживаючи пунктуацiю.
Сюжет у традицiйному розумiннi у нього вiдсутнiй. Стиль Джойса дiстав назву "потоку свiдомостi". Це прийом, при якому вiдтворюється весь обсяг одночасного, паралельного осмислення багатьох думок: вiд побутових, фiзичних вiдчуттiв i потреб до глибоких фiлософських роздумiв без жодних виправлень чи цензури. Джойс прагне дати людинi право на всi прояви її єства. У буттi собою вiн бачить шлях до свободи.
Джеймс Джойс – один з основоположників модерністського роману, поетика якого значно вплинула на розвиток не лише цього жанру, а й всього літературного процесу. Його спадщина є відображенням творчої свідомості нашої епохи. Він відкрив новий вимір реальності – духовність, в якій поєднані різні часи, культури, простори. Творчість Джойса сприяла інтелекуталзіацїі літератури ХХ ст., її зв’язок з філософією і психологією.
Твори самого Джойса набагато цікавіші, ніж проста часова статистика. Так, Джеймс Джойс посідає унікальне місце не тільки в історії ірландської, а й світової літератури: він став творцем визначного всім світом шедевра, який С.Хемінгуей назвав “великою книгою”, - роману “Улісс”. Цей твір, як і “Поминки по Фіннеганові”, суттєво впливає на творчість багатьох видатних письменників Америки та Західної Європи, починаючи з 20-х рр.. і до сьогодні. Творчий метод і літературна техніка Джойса були використані всіма письменниками, які визнали вчення З.Фрейда, і порадили в літературі модерністські пошуки та видатні знахідки, серед них і новий роман. Вплив Джойса відчутний у творчості Еліота і його послідовників, в творах Вірджинії Вулф, С.Бек кета, Е.Хемінгуея, Дж.Стейнбека, В.Фолкнера, Т.Манна та багатьох інших письменників. Покоління модерністів, та й не тільки вони, виховувалися на книгах Джойса.
Вершинне досягнення Джойса - роман "Улiсс". Пiд час своєї публi-кацiї вiн викликав масу скандалiв i судових процесiв, певною мiрою виправданих, будучи спрямованим на заперечення суспiльних норм.
Роман побудований на поєднаннi двох свiтiв, двох стовпiв Європи - грецької мiфологiї (Улiсс - легендарний мандрiвник Одiссей давньогрецького поета Гомера) та християнської Бiблiї. Ця iдея втiлена i в iменi головного персонажа Стiвена Дедала. Стiвен чи Степан - диякон, мученик першоапостольської Церкви (Новий Заповiт, книга апостолiв, 6-8 роздiли). Дедалi - славетний грецький майстер, котрий допомiг Iкару зробити крила, щоб утекти з полону на островi Крiт у Середземному морi. Таким чином, Стiвен символiзує людину нового типу - людину XX столiття. Планувавши стати священиком, вiн втрачає вiру (смерть Степана) та хоче втекти вiд буденного життя, знайти спокiй (втеча Iкара з полону). Ця образна "втеча" i є тiєю одiссеєю, пошуком самого себе.
Будучи художником, Стiвен - високоосвiчена i витончена особистiсть. Тому безкiнечно складний i його внутрiшнiй свiт: кожний епiзод має аналогiю в "Одiссеї", символiзує певний орган людського тiла (всi разом вони символiзують людину в цiлому); кожному роздiловi вiдповiдає яке-небудь мистецтво (це поняття для Джойса мiстить i науки). "Мистецтва" епiзодiв, поєднанi у симфонiю книги, мали символiчно представити духовно-iнтелектуальний свiт людини. Кожному роздiлу даний свiй "наскрiзний" колiр. Вiн вiдповiдає як кольорам католицької меси, так i кольорам життя. Кожний роздiл має свiй час i мiсце дiї. Складена разом "доба" роману представить День життя людини, а окремi мiсця Дублiну, столицi Iрландiї, представлять не тiльки все мiсто, а й Мiсто взагалi.
Мислення Дедала переобтяжене енциклопедичними знаннями з усiх форм людської дiяльностi - вiд отцiв Церкви до нацiональних видiв спорту. Тому втеча полягає в тому, щоб вiд глибокомудрих тирад перейти до пошуку справжнiх цiнностей у життi - кохання, спiвстраждання, людської гiдностi.
Оригiнальнiсть i невичерпнiсть Джойсiвського роману в його багато-значностi. Автор зображує трагедiю освiченої людини XX столiття, котра в своєму прагненнi позбутися залежностi вiд релiгiї, нацiї, полiтики, суспiльства, iнформацiйного шоку великого мiста, залишається самотньою до нестерпностi. Окрiм того, автор викладає унiкальний аналiз жiночої психологiї, котрий дав початок так званому "жiночому письму".
Головний висновок Джойсiвської творчостi в тому, що людина, яка б генiальна вона не була, не iснує сама по собi; щастя й рiвновагу вона знаходить лише у простих радощах життя - спiлкуваннi, взаєминах любовi й поваги.
Звернення до міфа з метою глибокого осмислення в романі “Улісс” є ще одним видатним відкриттям Джойса, яке поряд з іншими забезпечило йому унікальне місце в історії світового письменництва і знайшло широке застосування у творчості видатних майстрів художнього слова: Т.Манна, Дж.Апдайка, Габріеля Гарсіа Маркеса, Вільяма Фолкнера та інших.
Серед творів Джойса – ліричні вірші, памфлети, статті, розповіді, п'єса, романи.
У юності Джойс виступає як публіцист і літературний критик. Серед його ранніх статей - "Драма і життя" (Drama and Life, 1899), "Нова драма Ібсена" (1900), "Потурання юрбі" (The Day of the Rabblement, 1901), "Катіліна" (1903), "Оскар Уайльд – поет "Саломеї" (1909) і ін.
Творчість Джойса тісно зв'язана з Ірландією, не зважаючи на вигнання. Єдиний добуток, у якому дія відбувається за межами Ірландії – Джакомо Джойс.
Джойс різко відмежувався від руху Ірландського відродження, що набирало силу в часи юності Джойса. В естетиці Ірландського відродження Джойс убачав прояв націоналізму, вважаючи помилкою відмовлення від великої європейської культури. У своїй статті The Day of the Rabblement Джойс пише: "Стало бути, своїм відходом у царство тролів Ірландський літературний театр пориває з прогресом і веде мистецтво назад".
Починаючи з критичних статей і романтичних віршів, пізніше оповідань, Джойс прийшов до необхідності оформити свій добуток у жанрі роману. Однак, якщо "Портрет художника в юності" і підходив під визначення "роман", те вже в меншому ступені це відноситься до знаменитого "Уліссу", і зовсім його не можна застосувати до останньої книги Джойса – "Finnegans Wake"
Найвідоміший твір Джойса - "Уліс". Це сучасна "Одіссея", де головні герої – звичайні люди, цілий день блукаючі по Дубліну і не здійснюючі нічого героїчного; це новий епос, у якому втілена ідея універсального мистецтва; це книга, що перевернула світове представлення про літературу.
Остання книга Джойса Finnegans Wake – один із самих темних добутків в історії літератури, написане незрозумілою мовою. На відміну від "Улісса", нова книга не залучила уваги цензорів, можливо, тому, що вони не змогли неї прочитати. Утім, мовні експерименти Джойса виявилися за межами розуміння більшості читачів.
Найчастіше в добутків Джойса була складна доля – цензурні історії случалися одна за інший, увергаючи Джойса в розпач. В Ірландії довгий час ім'я Джойса залишалося під забороною навіть після смерті письменника. Уперше "Улісс" став доступний на батьківщині письменника в 60-х роках, тоді як фільм по книзі "Улісс", знятий у 1967 році, був дозволений в Ірландії тільки в 21 столітті! Ірландці, що відрізняються національною гордістю, довго не могли простити тверді висловлення письменника на адресу країни ("Свиня, що пожирає своїх поросят" і ін.). Зараз Джеймс Джойс – один із символів Ірландії і Дубліна. Ще в п'єсі "Вигнанці" Джойс писав: "Якщо Ірландії призначено стати новою Ірландією, вона повинна стати, насамперед, європейською країною". Схоже, католицька Ірландія стала частиною Європи, про що так мріяв Джойс.
Психологічне есе “Джакомо” – твір невеликий за обсягом, проте настільки цілісний і естетично довершений, що дає уявлення про особливості художнього стилю Джойса його світосприйняття, особливість митця.
Дж.Джойс створює своєрідний жанр психологічного есе, в якому увага автора зосереджується на внутрішньому житті особистості, її думках і порухах серця. Він сам стає літературним героєм твору Джакомо, проте не зливається з ним повністю, що дає можливість показати душевний стан героя під двома кутами зору – зсередини і ззовні.
У “Джакомо” відчуваються факти біографії письменника, його перебування в Італії, Франції, Ірландії, робота вчителем англійської мови, читання лекцій про Шекспіра, написання “Улісса”.
В основі “Джакомо” – історія кохання, яке поступово перетворюється на історію душі, що прагне самопізнання. Джакомо – морально багато творча особистість. Його внутрішній світ безмежний у своїх вільних проявах, становить головну цінність для читача.
Твір має фрагментарну композицію. Він побудований як потік свідомості головного героя, де поєднуються спостереження, думки, спогади, а також уривки почутих розмов. Читач має сприйняти твір цілісно.
Історія кохання, існування в світі і внутрішнє життя сприймаються Джакомо в біблійних асоціаціях, неодноразово звучать цитати зі Святого Письма: “Так говорить Господь: “У скорботі своїй ваги з самого рання шукатимуть мене і умовлятимуть: ходімо і повернімося до господа!”.
Під впливом сильних почуттів серце Джакомо відкривається і веде діалог, не тільки з собою, а з більш величною силою – з Богом. Джакомо проходить своєрідний шлях до свого “розп’яття” – це розп’яття високого духу, розп’яття серця, яке було сповнене любові і залишилось незрозумілим у бездуховному світі. Неодноразово у творі звучить мотив смерті і кладовища. “Не вмирай!” – цей заклик ліричного героя, звернений до коханої, набуває особливе значення, це прагнення одухотворити світ, зберегти живу душу, усвідомити вічне життя духу. Однак жахливий світ, зберегти живу душу, усвідомити вічне життя духу. Однак жахливий подих смерті все ж торкається життя героя. І все ж так образ Джакомо, не зважаючи на трагедію пережитих почуттів, втрачених ідеалів, залишає віру на духовне відродження. Джакомо усвідомлює найвищу мудрість особистості: кохати не чекаючи відповіді і жити, навіть коли життя втрачає сенс, і творити, пори всі обставини, і залишатись вільним навіть в обмеженому просторі.
Використана література
:
- Джеймс / Джой Джакомо // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.
- Журнал “Всесвітня література”. – 1999. - №9.
|
