| СШ № 141
Виконав учень 10-А класу Чеботарьов Максим
Дніпропетровськ
2000
Родина. Роки навчання
Ілля Ілліч Мечников народився 3 (15) травня 1845 у маєтку Панасівка в селі Іванівка, нині Купянський район Харківської області. Рід дворян Мечнкових пов'язаний своїм походженням з сімейством молдавських бояр, серед яких виділяється відома в 17 столітті яскрава особистість Н. Г. Спафарія. Племінник Спафарія, Юрій Степанович, що переїхав у 1711 в Росію, мав чин мечника; син його прийняв прізвище Мечников. Батько Мечникова - Ілля Іванович, столичний офіцер епікурейського складу характеру, був освтітченою людиною. Мати, Емілія Львівна, вроджена Невахович, походила з купецького стану. Її батько, єврей, прийнявши в зрілі роки лютеранство, переїхав до Петербуру, відійшов від справ і зайнявся філософією і літературою. Він був вхож в літературні кола столиці, знайомий з Пушкіним і Криловим.
Дитинство Мечникова пройшло в маєтку батька Панасівці, де у нього прокинулися любов до природи і інтерес до природних наук, який формувався під впливом студента-медика, домашнього вчителя старшого брата Лева.
У 1856 Мечников вступив відразу у 2-й клас харківської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю в 1862. Ще гімназистом Мечников відвідував лекції з порівняльної анатомії і фізіології в Харківському університеті, займався мікроскопіюванням, читав природнонаучну літературу, а також модних в той час Л. Бюхнера, Я. Молешотта, Л. Фейербаха.
По закінченні гімназії Мечников відправився вчитися в Німеччину, але збентежений холодним прийомом з боку російських студентів і квартирних господарів, відразу ж повернувся в Росію і поступив на природне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. З поїздки Мечников привіз «Походження видів» Дарвіна - книгу, що вплинула великий чином на формування його еволюційно-матеріалістичних поглядів.
Початок
наукової діяльності
Чотирирічний університетський курс Мечников пройшов за два роки. До цього часу 19-літній кандидат наук під впливом Дарвіна визначив своєю науковою метою пошуки проміжних форм між різними групами безхребетних. У 1864 він поїхав за кордон і спочатку працював на о. Ґельґоланд в Північному морі, де встановив нову групу черв'яків - гастротріх, родинних нематодам і коловраткам. Восени того ж року Мечников перебрався в Ґісенський університет, в лабораторію Р. Лейкарта, перебування в якій стало можливим завдяки державній стипендії, отриманій при сприянні Н. І. Пірогова. Тут Мечников відкрив складний цикл розвитку (чергування поколінь) у паразитичних нематод.
Створення основ еволюційної ембріології
У 1865 Мечников переїхав для продовження досліджень в Неаполь, де познайомився з А. О. Ковалевським. Знайомство, перерісше в багаторічну дружбу, визначило напрям наукової діяльності Мечникова. Тут, на березі Неаполітанської затоки, він і Ковалевський почали вивчати ембріональний розвиток морських безхребетних. Ці дослідження, підлеглі головній ідеї - доказу єдності походження всіх груп тваринних, поклали початок еволюційної ембриології.
До часу повернення до Росії (1867) Мечников отримав важливі результати. Вивчивши розвиток головоногих молюсків, він зробив принципове узагальнення: в ембріональному розвитку безхребетних формуються ті ж зародкові листки, що і у хребетних тварин. Це положення лягло в основу магістерської дисертації, яку Мечников захистив в Петербургськом університеті в 1867.
Вивчаючи війових черв'яків - планарій, Мечников вперше виявив (1865) феномен внутрішньоклітинного травлення. Разом з Ковалевським Мечников в 1867 отримав премію імені К. Бера, що присуджується Академією наук за роботи з ембрилогії. Тоді ж він був вибраний доцентом Новороссийського університету, а в 1868 став приват-доцентом Петербургського університету і в цьому ж році захистив докторську дисертацію.
У 1868-70, з короткими перервами, Мечников продовжив за кордоном дослідження по ембриології різних груп безхребетних.
У Новоросійському університеті
З 1870 по 1882 Мечников - ординарний професор кафедри зоології і порівняльної анатомії Новоросійського університету в Одесі. Це був складний період в житті вченого. У 1873 від туберкульозу померла перша дружина Мечникова - Л. В. Федорович. Мечников Відрізнявся хворобливою вразливістю і настільки важко переживав цю подію, що зробив спробу самогубства (врятувала його дуже велика доза морфію, що викликала блювоту). Великого нервового напруження коштували Мечникову взаємовідношення з колегами і університетським начальством, а також з радикально настроєним студентством. Протистояння призвело до того, що в 1882 Мечников покинув університет.
Незважаючи на несприятливі обставини, ці роки не були безплідними для Мечникова. Багаторічне вивчення розвитку губок, голкошкірих і медуз привело до формування концепції походження багатоклітинних тварин. По Мечникову, їх предком була не двоверстова порожниста гастрея Э. Геккеля (1873), а архаїчний, уявляючу компактну масу кліток організм, названий Мечниковим паренхимелою. Пізніше, в 1886 Мечников перейменував паренхимелу в фагоцителу. Остання назва відображала і спосіб живлення цього гіпотетичного організму.
У зв'язку з масовим розмноженням комах-шкідників в Одеській і Київській губерніях, Мечников вперше в Росії застосував в 1879 біологічний метод захисту рослин - зараження патогенним грибом хлібного жука (кузьки) і бурякового довгоносика.
Месіна. Фагоцитоз і фагоцитарна теорія імунітету
Восени 1882 Мечников разом з дружиною Ольгою Миколаївною Белокопитовою (другий брак був у 1875), другом і помічником у всіх справах, поїхав в Месіну, де зробив своє найбільш відоме відкриття.
Одного разу, коли Мечников спостерігав під мікроскопом за жвавими клітками (амебоцитами) личинки морської зірки, йому прийшла в голову думка, що ці клітки, захоплюючі і переварюючі органічні частки, не тільки беруть участь в травленні, але і виконують в організмі захисну функцію. Це припущення Мечников підтвердив простим і переконливим експериментом. Ввівши в тіло прозорої личинки шпичку троянди, він через деякий час побачив, що амебоцити скупчилися навколо скабки. Клітки, які або поглинали, або обволікали чужорідні тіла («шкідливих діячів»), що попали в організм, Мечников назвав фагоцитами, а саме явище - фагоцитозом. У наступному, 1883 року, Мечников зробив на з'їзді дослідників і лікарів в Одесі доповідь «Про цілющі сили організму». Подальші 25 років життя він присвятив розвитку фагоцитарної теорії імунітету. Для цього він звернувся до вивчення запальних процесів, інфекційних захворювань і їх збудників - патогенних мікроорганізмів. «До цього зоолог - я відразу зробився патологом», писав Мечников. Працюючи над фагоцитарною теорією, Мечников разом з тим в 1884 і 1885 виконав ряд досліджень з порівняльної ембриології, що вважаються класичними.
Одеська бактеріологічна станція. Від'їзд з Росії
У 1886 Мечников повернувся до Одеси, де очолив створену їм спільно з Н. Ф. Гамалеєю першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію, яка повинна була займатися виготовленням вакцин і щеплення проти сказу, боротьбою з сараною і т. д. До роботи Мечников залучив групу молодих ентузіастів Д. К. Заболотного, Л. А. Тарасевича, Н. Ф. Гамалею, що стали згодом відомими мікробіологами. Однак через перешкоди, що чинилися йому офіційною владою, Мечников відмовився від завідування станцією. У нього остаточно дозріло рішення покинути Росію і шукати притулки за кордоном. У 1887 Мечников виїхав до Німеччини, а восени 1888 по запрошенню Л. Пастера переїхав в Париж і організував в його інституті лабораторію.
Пастеровский
інститут
28-річне перебування у Пастеровському інституті було для Мечникова перідом плідноїпраці і загального визнання. Він був вибраний членом багатьох академій і наукових співтовариств, в т. ч. почесним членом Петербургської АН (1902), а в 1908, спільно з П. Ерліхом, отримав Нобелівську премію за роботи по імунітету.
Приділяючи головну увагу питанням патології, Мечников створив в цей період цикл робіт, присвячених мікробіології і епідеміологіям холери, чуми, тифу, туберкульозу.
У 1891-92 Мечников розробив те, що тісно примикає до проблеми імунітету - вчення про запалення. Розглядаючи цей процес в порівняно-еволюційному аспекті, він оцінив сам феномен запалення як захисну реакцію організму, направлену на звільнення від чужорідних речовин або осередку інфекції.
У останні роки наукової діяльності Мечников намагався з позицій біолога і патолога створити «теорію ортобіозу, тобто правильного життя, засновану на вивченні людської природи і на встановленні засобів до виправлення її дисгармоній...». Вважаючи, що старість і смерть наступають у людини передчасно, Мечников особливу роль відводив мікробам кишкової флори, отруйливим організм своїми токсинами. Режимом живлення, гігієнічними засобами старість, як вважав Мечников, можна лікувати, як і всяку хворобу. Мечников вірив, що за допомогою науки і культури чоловік спроможний подолати протиріччя людської природи (в тому числі і між раннім статевим дозріванням і віком вступу в брак), підготувати собі щасливе існування і, при природному переході «інстинкту життя» в «інстинкт смерті», - безстрашний кінець. Ці погляди викладені в книгах «Етюди про природу людини» і «Етюди оптимізму» (1907). Вірячи в безмежні можливості науки, «яка одна може вивести людство на істинну дорогу», Мечников свій світогляд називав «раціоналізмом» («Сорок років шукання раціонального світогляду», 1913). Релігійний, ідеалістичний лад думок і почуттів був йому чужий. Не дивно, що Мечников і Лев Толстой при їх зустрічі в Ясній Поляні (1909), що широко освітлювалася російською пресою, по суті, не знайшли спільної мови. На політичні переконання Мечников був лібералом, противником всякого насильства; він був знайомий з А. І. Герценом, М. А. Бакуніним, П. Л. Лавровим, але не розділяв їх поглядів.
Мечников створив російську школу мікробіологів і імунологів, серед його учнів А. М. Безредка, Л. А. Тарасевич, Д. К. Заболотний, Я. Ю. Бардах і інш. Крім наукових праць, він залишив величезну літературну спадщину - науково-популярні і науково-філософські роботи, пригадування, статті, перекази і інш.
Переживання, пов'язані з початком Першої світової війни, важко вплинули на Мечникова, погіршили його слабе здоров'я. Хвороба серця, що загострилася привела вчену до смерті.Великий вчений помер 2 (15) липня 1916р., у Парижі. Урна з прахом Мечникова, згідно з його волею, зберігається в бібліотеці Пастеровського інституту.
|
