Реферат: Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення

ПЛАН :

Вступ

1.Поняття закону про кримінальну відповідальність

2.Структура закону про кримінальну відповідальність

3.Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Законодавство про криміна­льну відповідальність становить Кримінальний ко­декс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.[1]

Це означає, що, по-перше, злочинність діяння, а та­кож його караність та інші кримінально-правові нас­лідки визначаються тільки КК. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після 1 вересня 2001 р., тобто після набрання чинності новим КК, повинні включатись до нього після набрання ними чинності.[2] По-друге, оскільки норми чинно­го КК грунтуються на нормах Конституції України, то й закони про кримінальну відповідальність, схвалені Верховною Радою України після прийняття діючого КК, повинні відповідати її положенням. Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, може засто­совуватися лише в частині звільнення від криміналь­ної відповідальності чи покарання у випадку проти­річчя між її положеннями та нормами КК. По-третє, презюмується, що норми нового КК у повній мірі від­повідають загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Тому положення Конститу­ції

України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України[3] , можуть застосовуватись лише при виявленні протиріччя між нормами діючого КК та нормами між­народного права. Зміни, що будуть вноситись до ново­го КК (а вони через певні обставини є неминучими), повинні відповідати положенням ст. 3 КК і не супере­чити ні Конституції України, ні нормам міжнародного права. По-четверте, джерелами кримінального права є чинний КК, міжнародні правові акти, згоду на обо­в'язковість яких дала Верховна Рада України, та Кон­ституція України. Крім того, джерелами кримінального права можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів. Такі закони втрачають чинність з дня ухвалення Конститу­ційним Судом України рішення про їх неконституцій­ність.[4]

1. Поняття закону про кримінальну відповідальність

Закон про кримінальну відповідальність - це нор­мативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить взаємопов'язані юридичні нор­ми, одні з яких, грунтуючись на Конституції України та загально визнаних принципах і нормах міжнародного права, закріплюють підстави та принципи кримінальної відповідальності, містять загальні положення криміна­льного законодавства, інші - визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлюють, які по­карання можуть бути застосовані до осіб, що вчинили їх, або ж називають підстави та умови звільнення їх від кримінальної відповідальності.

Характерні риси кримінального закону полягають утому, що він:

а) базується на Конституції України та загальнови­знаних нормах міжнародного права;

б) приймається Верховною Радою України (парламе­нтом) - єдиним органом законодавчої влади в Україні;

в) регламентує підставу й принципи кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відпо­відальності;

г) містить юридичні норми, які визначають прин­ципи та загальні положення кримінального права;

д) визначає, які суспільно небезпечні діяння є зло­чинними та яке покарання чи інші заходи криміналь­но-правового характеру призначаються за вчинення цих злочинів;

е) є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а та­кож на інших громадян.

2. Структура закону про кримінальну відповідальність

Закон про кримінальну відповідальність (далі Кри­мінальний кодекс - КК) складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, склада­ється із розділів, а розділи - із статей.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення криміна­льного права, чинність кримінального закону в просто­рі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнен­ня від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покаран­ня тощо. Загальна частина складається із 15 розділів, кожен з яких має відповідну назву:

· Загальні положення;

· Закон про кримінальну відповідальність;

· Злочин, його види та стадії;

· Особа, яка підлягає кримінальній відпо­відальності (суб'єкт злочину);

· Вина та її форми;

· Спів­участь у злочині;

· Повторність, сукупність та рецидив злочинів;

· Обставини, що виключають злочинність ді­яння;

· Звільнення від кримінальної відповідальності;

· Покарання та його види;

· Призначення покарання;

· Зві­льнення від покарання та його відбування;

· Судимість;

· Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування;

· Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.[5]

Більшість статей Особливої частини КК складаєть­ся з одної або декількох частин, кожна з яких є окре­мою кримінально-правовою нормою, що містить са­мостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачені за їх скоєння. Одна стаття Особливої частини КК (401) визначає по­няття військового злочину, родовий об'єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, називає умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, тощо. Понад ЗО статей Особливої частини мають примітки, в яких роз'яснюються окремі терміни, що вживаються у диспозиції конкретної(их) статті(ей), та розкривається зміст таких оціночних по­нять як значна шкода, істотна шкода, великий, особ­ливо великий розмір шкоди, тяжкі наслідки тощо. Більш ніж у 10 статтях Особливої частини КК визна­чаються підстави звільнення від кримінальної відпові­дальності осіб, які вчинили передбачені в них злочини (ч.2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст.212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 та інші). У трьох статтях (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396) сформульовано виключення із правила, зазна­ченого у попередніх частинах названих статей, згідно з яким виключається кримінальна відповідальність осіб, що вчинили передбачене в них діяння.

Особлива частина складається із 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за об'єктом посягання. Наприклад, Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи; Розділ VI. Злочини проти власності; Розділ VI. Злочини у сфері господарської діяльності; Розділ VIII. Злочини проти довкілля; Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Загальна та Особлива частини КК органічно взає­мозв'язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Найбільш помітно це проявляється при застосуванні закону про кримінальну відповідальність. Наприклад, для визна­чення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкрива­ють зміст умислу та необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті - до статей розділу VI Загальної частини, в якому регламентована відповідальність співучасників; для визначення при постановленні обвинувального вироку нижньої межі покарання за злочин, санкція за який вказує лише вер­хню межу покарання, - до статті Загальної частини КК, яка розкриває зміст відповідного виду покарання та його межі; для застосування ст. 396 Особливої час­тини - до ст. 12 Загальної частини, в якій дається ви­значення тяжкого і особливо тяжкого злочинів.

Спостерігається єдність норм і всередині кожної з частин КК. Наприклад, застосування положень розділу IX (Звільнення від кримінальної відповіда­льності) Загальної частини неможливе без викорис­тання положень ст. 12 (класифікація злочинів) із розділу III (Злочин, його види та стадії) тієї ж частини КК. Для визначення повторності вимагання (ст. 189), шахрайства (ст. 190), привласнення, роз­трати майна або заволодіння ним шляхом зловжи­вання службовим становищем (ст. 191) треба використати п. 1 примітки до ст. 185 Особливої частини КК. Найчастіше спостерігається єдність норм, роз­ташованих в одній статті Особливої частини. Вона проявляється у використанні словосполучень "та са­ма дія", "дії, передбачені...", "ті самі дії" тощо, яки­ми здійснюється відсилання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті Особливої частини КК.

Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність діляться на :

· диспозицію та

· санкцію.

Диспозиція - це та частина норми (статті) Особли­вої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Наприклад, у ст. 119 КК диспозицією будуть слова "вбивство, вчи­нене через необережність"; у ст. 304 - "втягнення не­повнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у занят­тя жебрацтвом, азартними іграми".

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняютьчотири види диспозицій:

1) просту,

2) описову,

3) бланкетну і

4) відсилочну.

Простою вважається диспозиція, яка тільки називає злочинне діяння, не розкриваючи його змісту. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція ч. 1 ст. 369 КК - давання хабара. Проста диспозиція вико­ристовується у тих випадках, коли зміст суспільно небез­печного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі.

Простими, зокрема, є диспозиції ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 146, статей 178, 302, 335, 336 КК.

Описовою визнається диспозиція, в якій описують­ся найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 127 розкривається зміст катування - умисне запо­діяння сильного фізичного болю або фізичного чи мо­рального страждання шляхом нанесення побоїв, му­чення або інших насильницьких дій з метою спонука­ти потерпілого або іншу особу вчинити дії, що супере­чать їх волі; у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіж­ки, у ч. 1 ст. 186 - грабежу, у ч. 1 ст. 187 - розбою, у ч. 1 ст. 189 - вимагання. Більшість статей Особливої частини КК мають саме такі диспозиції.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конк­ретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до інших нор­мативних актів, що не є кримінальними законами (ін­ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетною є дис­позиція ст. 251 (порушення ветеринарних правил), ст. 421 (порушення статутних правил внутрішньої слу­жби) тощо. Суспільно небезпечні діяння, передбачені такими диспозиціями, називають злочинами зі зміша­ною протиправністю.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за зло­чин, описаний у цій диспозиції. Наприклад, відповіда­льність за невиконання наказу (ст. 403) можлива за відсутністю ознак, зазначених у ст. 402; диспозиція ст. 445 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Не називаючи конкретну статтю, вона вимагає найти у КК норму, яка виключає відповідаль­ність за описані в ній дії. Нею є незаконне викорис­тання названих видів символіки та зловживання ними (ст. 435). Найчастіше відсилочні диспозиції вживають­ся для того, щоб уникнути повторень. Для цього зако­нодавець використовує словосполучення "та сама дія", "дії, передбачені...", "ті самі дії", "ті самі діяння", "те саме діяння", "діяння, передбачені...", "вчинене осо­бами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті", "один із злочинів, передбачених статтями...", тощо, якими здійснюється відсилання до норми, роз­ташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких розташований в інших статтях Особливої частини КК. Іноді замість цих слів називається злочин, суть якого розкрита у іншій статті або першій частині відповідної статті. Наприклад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття вбивства, а в ч. 2 та статтях 116, 117, 118 і 119 воно тільки називається; в частинах перших статей 185, 186 та 187 розкривається зміст крадіжки, грабежу та розбою, наступні ж частини на­званих статей починаються відповідно словами "кра­діжка", "грабіж", "розбій", а далі йде перелік кваліфі­куючих ознак.

Санкція - це частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вка­заний у диспозиції.

Теорія кримінального права знає, а законодавча практика різних років розрізняла п'ять видів санкцій:

· неконкретизовані,

· абсолютно визначені,

· відсильні,

· відносно-визначені та

· альтернативні санкції.

Так, піс­ля Жовтневої революції 1917 р. і до прийняття у 1922р. першого КК нашої держави, кримінальному законодавству була відома така неконкретизована санкція як "покарати по всій строгості законів", яка, виходячи із її змісту, не називала ні вид покарання, ні його розмір.

Абсолютно визначені санкції зустріча­лись у кримінальних кодексах 1922, 1927 та 1960 ро­ків. Вони були двох видів. Санкції першого виду вста­новлювали один певний вид покарання та (при необ­хідності) його точний розмір. Наприклад, за самовіль­не залишення поля бою під час бою або відмову під час бою діяти зброєю була передбачена вища міра по­карання - розстріл (ст. 206²² КК 1927 р.); за самовільне повернення висланих у місцевість, де їм проживати заборонено, передбачалась заміна висилки засланням на невідбутий строк (ст. 185 КК 1960 р.). Санкції дру­гого виду передбачали два альтернативних абсолютно визначених покарання. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960 р. за добровільну здачу в полон передбачала сме­ртну кару або позбавлення волі строком на 15 років. Неконкретизовані (невизначені) санкції допускали свавілля у їх застосуванні, а абсолютно визначені зву­жували можливості щодо індивідуалізації покарання,

Відсильна санкція - відсилала до санкції іншої статті КК, де визначався вид і розмір покарання за певні ви­ди злочинів. Наприклад, санкції статей 92 (злочини проти державної або громадської власності інших со­ціалістичних країн) та 146 (злочини проти власності об'єднань, що не є соціалістичними організаціями) КК 1960р. відсилали до санкцій відповідних статей глави II та глави IV названого кодексу.

Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій:

1) відносно визначену та

2) альтернативну.

Відносно визначена санкція передбачає покаран­ня певного (лише одного) виду у певних межах, вка­зуючи або не вказуючи текстуально його нижчу ме­жу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. На­приклад, незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі (ч. 1ст. 314 КК) карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Якщо текстуально ни­жча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Зага­льної частини КК. Наприклад, за ухилення від при­зову на строкову військову службу (ст. 335) перед­бачено покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба звернутися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), в якій встановлено мінімальний розмір цього покарання - один рік.

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може при­значити тільки одне. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником "або", який стоїть між назвами основних видів покарання, перерахованих у санкції статті.

Альтернативні санкції, залежно від визначення ви­дів та міри покарання, мають різновиди:

а) санкція, в якій по кожному виду покарання вка­зані його верхня і нижня межі (остання може припус­катися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 (доведення до самогубства) передбачає покарання у виді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.

б) санкція, в якій вказано відносно визначений і аб­солютно визначений види покарання. Наприклад, сан­кція ст. 112 (посягання на життя державного чи гро­мадського діяча) передбачає покарання у виді позбав­лення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

в) санкція, в якій вказано два абсолютно визначених види покарання. Такі санкції були відомі криміналь­ному законодавству до прийняття нині діючого КК. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960р., про яку вже йшла мова вище, та аналогічна їй санкція ст. 257 (самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю) того ж кодексу.

У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказівка на одне або кілька додаткових покарань, котрі можуть бути застосовані як додаток до основного (одного із основних) видів покарання. Додаткове покарання може бути обов'язковим або факультативним. Санкції з додатковими видами пока­рання в юридичній літературі називають кумулятив­ними або такими, що підсумовують.[6]

3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні во­лі законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому. Тлума­чення закону полягає у знаходженні належного право­вого рішення для конкретного випадку.

Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види, наука кримінального права розрі­зняє тлумачення закону :

1) за суб'єктом,

2) за обсягом та

3) за способом (прийомом).

За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення, розрізняють тлумачення:

а)автентичне, яке дає орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції 1996р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України (див., наприклад, постанову Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. "Про застосування статей 154, 155⁶ КК України та ста­тей 160² , 208' Кодексу України про адміністративні правопорушення"). Зараз визначення окремих понять, термінів дається у примітках до самого закону, у зв'язку з чим автентичне тлумачення Верховною Ра­дою України не застосовується. Автентичне тлума­чення мало загальнообов'язкову силу і являло собою по суті новий закон;

б)легальне (офіційне), яке дається органом, спеціа­льно на те уповноваженим. Правом офіційного тлумачення законів, у тому числі й кримінальних, на­ділений Конституційний Суд України. Його роз'яснення є обов'язковими до виконання на терито­рії України, остаточними і не можуть бути оскаржені[7] ;

в) судове (казуальне). Воно має два різновиди:

1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої ін­станції при розгляді конкретної кримінальної справи. Воно є обов'язковим тільки у тій справі, у зв'язку з якою воно здійснювалось. Якщо таке тлумачення виходить від вищих судових органів (наприклад. Палати чи Пленуму Верховного Суду України), то воно одночасно може бу­ти зразком правильного застосування закону для судів нижчих ланок при розгляді аналогічних справ;

2) тлума­чення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судо­вої практики у постановах Пленуму Верховного Суду України. Воно носить рекомендаційний характер. Воно впливає на практику судів при розгляді ними криміналь­них справ відповідної категорії. Ним можуть користува­тися й інші суб'єкти при застосуванні норм закону про кримінальну відповідальність;

г)доктринальне (наукове) - це роз'яснення чинно­го кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права. Воно дається у підручниках, мо­нографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і прак­тичних працівників на науково-практичних конферен­ціях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє велику роль у розвитку науки кримінального права, при підготовці нових за­конів та застосуванні закону про кримінальну відпові­дальність у слідчій та судовій практиці.

Тлумачення за обсягом - це визначення меж дії за­кону у співвідношенні тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія. За обсягом тлума­чення може бути :

· буквальним,

· обмежувальним і

· поши­рювальним.

При буквальному тлумаченні зміст кримінально-правової норми точно відповідає її текстуальному вира­женню. Наприклад, у ст. 344 КК дається точний перелік осіб, втручання у діяльність яких тягне кримінальну від­повідальність за цією нормою. Його розширення за ра­хунок інших державних діячів чи виключення з переліку хоча б одного з них є недопустимим. При буквальному тлумаченні зміст певної ознаки або всієї норми закону збігається з її словесним викладенням.

При обмежувальному тлумаченні закону надається більш вузький (обмежувальний) зміст, ніж у тексті са­мого закону. Цей вид тлумачення застосовується у ви­падках, коли закон про кримінальну відповідальність недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину. Наприклад, ст. 324 КК передбачає кримінальну відпо­відальність за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів. Зі змісту диспозиції цієї статті випливає, що кримінальну відповідальність за цей злочин можуть нести тільки особи, які на момент його вчинення досягли 18-річного віку, хоча ст. 22 КК тако­го виключення із загального положення про вік кримі­нальної відповідальності не називає. Ст. 343 КК пе­редбачає відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. Для тих, хто за­стосовує закон про кримінальну відповідальність, оче­видно, що такими не можуть бути технічні працівники прокуратури, органу внутрішніх справ тощо, які не наділені повноваженнями щодо здійснення правозастосовчих чи правоохоронних функцій (прибиральни­ці, водії тощо), оскільки вплив на них не може спри­чинити шкоду авторитету цих органів.

При поширювальному тлумаченні закону, що за­стосовується, надається більш широкий (але в рамках закону) зміст у порівнянні з буквальним його текстом. Наприклад, потерпілим від злочину, передбаченого ст. 347 КК, закон називає працівника правоохоронного органу. Фактично ж ним може бути і працівник іншого відомства, наділений правозастосовними або право­охоронними функціями (наприклад, технічний інспек­тор праці). Поширювальним тлумаченням треба вва­жати і розкриття змісту узагальнюючих термінів. Так, Пленум Верховного Суду України, говорячи про зґва­лтування, яке спричинило тяжкі наслідки, роз'яснив, що ними треба визнавати смерть або самогубство по­терпілої, втрату будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу, або інший розлад здоров'я, поєдна­ний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, пере­ривання вагітності чи втрату здатності до дітоутворення, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалту­вання.[8]

При тлумаченні за обсягом межі закону не звужу­ються і не розширюються, а тільки повніше розкрива­ється його зміст.

Теорія кримінального права знаєчотири способи (прийоми) тлумачення кримінального закону:

1) грама­тичне,

2) логічне,

3) систематичне (системне) і

4) історичне.

Граматичне тлумачення (його ще називають філо­логічним) полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом етимологічного аналізу термінів і понять, що вжива­ються у ньому, та аналізу його тексту за допомогою правил граматики, синтаксису, орфографії та пунктуації. Наприклад, вживання у санкції статті Особливої частини КК сполучника “або” між названими в ній видами покарання свідчить про те, що суд може засто­сувати до винного лише одне з них.

Логічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту за­кону на підставі правил логіки. Наприклад, згідно з п. 10 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. дії осіб, які вчинили розкрадання держав­ного чи колективного майна у великих чи особливо великих розмірах, передбачене відповідними статтями КК 1960 р., необхідно перекваліфікувати, якщо будуть для цього підстави, на відповідні частини й статті КК 2001 р. Для вирішення цього питання треба побудува­ти логічні силогізми. Припустимо, що в період дії КК 1960 р., коли мінімальна заробітна плата складала 118 гривень, Імрек викрав державного майна на суму 12000 гривень, що перевищує 100 мінімальних заробі­тних плат. Відповідно до п. 2 примітки до ст. 81 КК 1960 р. крадіжка, якою завдано шкоду на суму, що пе­ревищує 100 мінімальних заробітних плат, вважалась вчиненою у великих розмірах. Значить Імрек вчинив крадіжку у великих розмірах (ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.). У новому КК категоризація розкрадання чужого майна залежить від кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 4 примітки до ст. 185 КК 2001 р. розкрадання на суму, яка в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян, вважається вчиненим в особливо великих роз­мірах. Імрек вчинив крадіжку на суму 12000 гривень, що в 705,88 рази перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян, тобто більше, ніж в 600 раз. Значить Імрек вчинив розкрадання в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК 2001 р.).

Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону про кримінальну відповідальність шля­хом порівняння його з положеннями цього чи інших законів. Наприклад, для з'ясування змісту словоспо­лучення "те саме діяння", передбаченого у ч. 3 ст. 153 КК, треба звернутися до диспозиції ч. 1 цієї ж статті, в якій дається його опис. Для з'ясування значення слів "корисна модель", "промисловий зразок" тощо, які вживаються у ст. 177 КК, треба звернутися до Закону України "Про авторське право і суміжні права". Для визначення того, хто є батьком, опікуном чи піклува­льником, тобто особами, які можуть нести криміналь­ну відповідальність за злочин, передбачений ст. 166 КК, треба звернутися до відповідних норм сімейного законодавства.

Історичне тлумачення зводиться до з'ясування со­ціальних передумов, що обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, а також завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон. Інколи ці об­ставини вказуються у преамбулі закону.

Висновок

Отже під кінець моєї роботи необхідно зазначити деякі висновки.

Законодавство про криміна­льну відповідальність становить Кримінальний ко­декс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Закон про кримінальну відповідальність - це нор­мативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить взаємопов'язані юридичні нор­ми, одні з яких, грунтуючись на Конституції України та загально визнаних принципах і нормах міжнародного права, закріплюють підстави та принципи кримінальної відповідальності, містять загальні положення криміна­льного законодавства, інші - визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлюють, які по­карання можуть бути застосовані до осіб, що вчинили їх, або ж називають підстави та умови звільнення їх від кримінальної відповідальності.

Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, склада­ється із розділів, а розділи - із статей.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення криміна­льного права, чинність кримінального закону в просто­рі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнен­ня від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покаран­ня тощо.

Більшість статей Особливої частини КК складаєть­ся з одної або декількох частин, кожна з яких є окре­мою кримінально-правовою нормою, що містить са­мостійний склад злочину.

Загальна та Особлива частини КК органічно взає­мозв'язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм.

Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність діляться на :

· диспозицію та

· санкцію.

При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні во­лі законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому. Тлума­чення закону полягає у знаходженні належного право­вого рішення для конкретного випадку.

Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види, наука кримінального права розрі­зняє тлумачення закону :

4) за суб'єктом,

5) за обсягом та

за способом (прийомом).

За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення, розрізняють тлумачення:

а)автентичне;

б) легальне;

в) судове;

г) доктринальне.

Також мені хотілося додати, що існування кримінального закону відіграє дуже велику роль в державному та суспільному житті. Він свою чергу з однієї сторони є стримувачем від протиправних вчинків, а з іншої – дозволяє будь-які вчинки (непередбачені в ньому). На мою думку з прийняттям нового Кримінального кодексу наша країна в багатьох питання постала на вищий щабель розвитку демократичного суспільства.

Список використаної літератури

1. Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

3. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України, 2000р.

4. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2 вид., перероб. і доп. – Х., 1999р.

5. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

6. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. – Красноярск, 1989г.

8. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін.

9.Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

[1] Див. ч. 1 ст. 3 КК України.

[2] Див. ч. 2 ст. 3 КК України.

[3] Див. ч. 1 ст. 9 Конституції України.

[4] Див. ст. 152 Конституції України.

[5] Див. Кримінальний кодекс України.

[6] Див. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. – Красноярск.

[7] Див. ст. 150 Конституції України.

[8] Див. постанову від 27 березня 1992р. "Про су­дову практику в справах про зґвалтування та інші ста­теві злочини"