Кафедра менеджменту
Контрольна робота
з дисципліни
Логістика
Зміст
1. Організація управління матеріальними і товарними потоками
2. Організаційні форми потокового управління на макрорівні
3. Організаційні форми потокового управління на мікрорівні
4. Організація логістичного планування
5. Організація логістичного планування на промисловому підприємстві
Список літератури
Організація управління матеріальними і товарними потоками здійснюється за допомогою організаційно-економічних механізмів.
Організаційно-економічний механізм
- система економічних зв'язків і відносин, та відповідних до них організаційно-економічних форм, які забезпечують узгодження економічних інтересів.
Визначаючи завдання щодо формування організаційно-економічного механізму управління товарними потоками (макрорівень), ми фактично маємо на увазі створення організаційно - економічного механізму забезпечення рівноваги виробництва й споживання, тому що саме він забезпечує оптимальний варіант руху товарів, тобто те до чого ми прагнемо, здійснюючи управління товарними потоками на макроекономічному рівні.
Математичний опис загальної рівноваги є таким.
Якщо обсяг виробництва Ра, Рв,..., Рк товарів і послуг у національній економіці дорівнює обсягу споживання цих товарів - Са, Св,..., Ск, (Ра= Са, Рв= Св,..., Рк= Ск), тоді й сума відповідних обсягів буде дорівнювати:
Ра+ Рв... + Рк = Са+ Св,... + Ск, (1)
Тобто між виробництвом і споживанням досягається загальна рівновага.
Привести до рівноваги виробництво та споживання конкретного товару можна шляхом використання одного з двох організаційно-економічних механізмів: механізму раціонування або ринкового механізму.
Механізм раціонування.
Суть:
авторитарним рішенням обсяг споживання даного товару обмежується певною його кількістю, що забезпечена певним обсягом виробництва.
Труднощі впровадження механізму раціонування:
необхідна достовірна інформація про реальні обсяги виробництва з урахуванням величини запасів;
необхідна інформація про потреби (включаючи й потенційне споживання).
складність установлення реальних норм споживання (вихід - розподіл за заявками);
труднощі розподілу - доведення товарів саме до тих, кому вони призначені;
Ринковий механізм.
Суть:
рівновага між виробництвом і споживанням установлюється через дію закону попиту та пропозиції в умовах вільного ринку.
Труднощі впровадження ринкового механізму.
необхідне існування досконалого ринку, коли кожний учасник має можливість негайного й повного доступу до інформації про умови всіх укладених на ринку угод;
необхідне формування стандартних уявлень про даний товар;
необхідна наявність мотивів особистого інтересу, що виникає в учасників обміну;
ринкова свобода повинна ґрунтуватися на індивідуалізмі;
необхідне чітке впорядкування процедури банкрутства, тобто усунення з ринку неефективних виробників.
Ринковий механізм існує лише в умовах досконалої конкуренції й не допускає відхилень від її.
У рамках макрологістичних систем зв'язки встановлюються на базі товарно-грошових відносин. На мікроекономічному рівні основа взаємодії між різними підсистемами - безтоварна. Це відносини між окремими підрозділами фірми, об'єднання, або іншої господарської системи, які працюють на єдиний економічний результат.
Управління внутрівиробничими матеріальними потоками (мікрорівень) може здійснюватися за допомогою різних механізмів, з яких виділяються два основних: підштовхуюча системи та тягнуча система.
"Підштовхуюча система"
- система організації виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою не замовляються. Матеріальний потік виштовхується одержувачу за командою із центральної системи управління виробництвом (рис.1).
"Підштовхуюча система" характерна для традиційних методів організації виробництва. Можливості її застосування зросли у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва. Це дозволило оперативно узгоджувати і координувати дії всіх підрозділів підприємства. Проте параметри матеріального потоку оптимальні настільки, наскільки центральна система управління здатна врахувати всі фактори, що впливають на виробничу ситуацію.
Сучасні підштовхуючі систем - "Системи матеріального регулювання виробництва", "Системи МРВ". Вони дозволяють забезпечити поточне регулювання і контроль виробничих запасів, погоджувати і оперативно коректувати плани і дії різних служб підприємства - постачальницьких, виробничих, збутових.
"Тягнуча система",
це система організації виробництва в якій предмети праці подаються на наступну технологічну операцію в міру необхідності. Центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, визначаючи завдання тільки кінцевій ланці виробничого ланцюжка (рис.2).
Прикладом сучасної тягнучої системи є система "Канбан". Система не вимагає тотальної комп'ютеризації виробництва, однак потребує високої дисципліни поставок і високої відповідальності персоналу. Система "Канбан" уперше розроблена й реалізована фірмою "Тойота" (Японія).
"Канбан" - прямокутна картка в пластиковому конверті куди заноситься дані про тип і кількість виробів. "Канбан" адресується працівникам попередньої виробничої ділянки.
Є два види карток: відбору й виробничого замовлення.
У картці відбору вказується кількість деталей, які повинне бути взяте на попередній ділянці обробки, а в картці виробничого замовлення - кількість деталей яка повинна бути виготовлена на попередній ділянці виробництва. Картки "канбан" циркулюють як усередині окремих підприємств "Тойоти", так і між корпорацією та компаніями, що співробітничають із нею.
Важливою умовою застосування системи "Канбан" є вирівнювання виробництва за продуктивністю (реалізація принципу пропорційності). Вона дозволяє: істотно знизити виробничі запаси; прискорити оборотність обігових коштів; поліпшити якість випускає продукции.
Механізм раціонування.
Для організації управління потоковими процесами в умовах дії організаційно-економічного механізму раціонування необхідно створити розгалужену систему державних організаційних структур, які забезпечували б оптимальний товарообіг.
Наприклад, для виконання функцій постачання й збуту в СРСР було створено кілька самостійних систем матеріально-технічного постачання й збуту. Основними з них були наступні (за станом на 1985 р):
1. Загальнодержавна система Державного комітету СРСР з матеріально-технічного постачання (Держпостач СРСР).
У систему Держпостача СРСР входили: апарат Держпостача СРСР; Головні союзні управління з постачання й збуту окремих видів продукції (Союзголовмаш, Союзголовметал і т. ін) - усього 29 управлінь; Головні управління з комплектування споруджуємих та реконструюємих підприємств (Союзголовкомплекти, Союзголовмашкомплект і ін) - 12 управлінь і трестів; Державні комітети союзних республік з матеріально-технічного постачання (Держпостачі республік), підлеглі Держпостач СРСР і Раді міністрів союзних республік (в УРСР і КазРСР було створено ще по 9 територіальних управлінь; РСФСР не мала Держпостача республіки); Управління матеріально-технічного постачання у великих економічних районах РСФСР (31 територіальне управління) підлеглі Держпостачу СРСР; науково-дослідні й проектні організації в області матеріально-технічного постачання й збуту.
Ця система здійснювала приблизно 60% усього товарообігу засобів виробництва.
2. Союзно-республіканський державний комітет СРСР з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства (Держкомсільгосптехніка).
3. Органи матеріально-технічного постачання загальносоюзних і союзно-республіканських міністерств і відомств (Держпостачі і відділи постачання).
4. Органи матеріально-технічного постачання й збуту союзних республік (органи постачання й збуту підприємств і організацій місцевого підпорядкування й непромислових міністерств, а також органи постачання міністерств і відомств республіканського підпорядкування).
До недоліків такої системи організації управління товарними потоками можна віднести: складність побудови систем постачання; дублювання функцій, наявність великої кількості відомчих контор, баз, складів і т. ін.; нерівномірний розвиток мережі товароруху. В УРСР половина всіх організацій і магазинів оптової торгівлі була зосереджена в 9 обласних центрах (там, де перебували головні територіальні управління).
У СРСР механізм раціонування носив тотальний характер і охоплював всі сфери економічного життя країни. Слід відмітити, що механізми раціонування широко використовуються і в умовах ринкової економіки, однак він запроваджуються, при необхідності, лише для окремих товарних груп та на визначений термін.
Ринковий механізм.
У процесі організації товарообігу в країнах з розвиненими ринковими відносинами існує велике різноманітність фірм, організацій, підприємств та окремих осіб, що виконують посередницькі функції. Основними типами посередницьких підприємств і організацій є: дистриб'ютори, закупівельні центри, промислові й збутові агенти, комісіонери, товарні брокери й маклери, закупівельні контори, аукціони, товарні біржі, консигнатори, франчайзери, дилери, збутові організації промислових компаній і ін.
В умовах ринкової економіки економічно-самостійний, висококваліфікований і активний посередник - основний організатор і координатор господарських зв'язків між постачальниками й споживачами товарів.
Разом з тим, навіть в умовах переважно ринкових систем економічні функції уряду відіграють істотну роль (змішана економіка) - всі реально функціонуючі макроекономічні системи - змішані. У змішаній економіці уряд повністю інтегрований у кругообіг матеріальних і товарних потоків і коштів, які утворюють економічний організм - рис.3 (за Р. Макконелом та С.Л. Брю).
У промислових фірмах країн з розвинутою ринковою економікою застосовуються дві форми організації потокового управління на принципах логістики - централізована і децентралізована
. Кожної із зазначених форм може бути властива згрупована або розкидана
служба логістики [9]. При згрупованій службі логістики всі її підрозділи, що виконують окремі функції (постачання, збут, зберігання запасів, перевезення й т. ін) перебувають у віданні одного відділу. Для розкиданої служби характерне розосередження підрозділів по двох або більше відділах.
Централізована
форма потокового управління застосовується у фірмах, що випускають однорідну продукцію і мають невелику кількість підприємств, розташованих в одному регіоні.
Децентралізована
форма потокового управління застосовується у фірмах з підприємствами розміщеними в різних районах, які спеціалізуються на випуску одного або декількох видів продукції (тобто на фірмах з диверсифікованим виробництвом).
Змішана
форма (застосовується рідко) зустрічається у фірмах з декількома підприємствами, що споживають різну сировину й матеріали, але разом з тим одержують великий обсяг деяких з них.
Централізація управління дозволяє скоротити витрати обігу за рахунок: закупівель більших обсягів ресурсів; зменшення матеріальних запасів у кожному конкретному підрозділі; підвищення координації робіт з іншими службами фірми; зниження витрат на проектування й експлуатацію меншої кількості інформаційно-контролюючих систем.
Разом з тим, централізація додає певних складнощів пов'язаних з втратою самостійності підрозділів які несуть повну відповідальність за одержання прибутку.
Практика американських фірм показує, що об'єднання зусиль спеціалізованого апарата управління великою корпорацією неможливо без створення на різних рівнях управління спеціальних управлінських механізмів для координації діяльності окремих функціональних ланок.
У невеликих корпораціях весь обсяг координуючих функцій зосереджений, як правило, у вищому керівництві. Можна виділити два напрямки вдосконалювання координації в підсистемі управління матеріальними потоками на підприємстві. Перший напрямок - використання різних координуючих механізмів; друге - організаційні перетворення в структурі підприємства. На практиці ці напрямки доповнюють один одного.
На практиці широко використаються методи координації за допомогою спеціально розроблених процедур і моделей, що регламентують дії менеджерів. Це посадові інструкції, нормативні документи, певні завдання, повноваження, послідовність дій управлінців різних функціональних підрозділів з управління матеріальними ресурсами.
Види організаційних перетворень в структурі підприємства.
Перший різновид - формуються спеціальні функціональні ланки, у яких контролюється вся або більша частина планових, контрольних, розпорядчих функцій, що регламентують рух матеріального потоку (рис.4).
Другий - призначається спеціальний керівник або група координації.
Третій - створюються матричні структури з подвійним підпорядкуванням.
При використанні таких систем своєчасність забезпечення матеріалами підвищується до 95-97% проти 85-90%, рівень запасів готової продукції на складах скорочується на 10-12%, обсяг незавершеного виробництва на 20-3%, число порушень строків поставок знижується в середньому на 30-35%.
Рис.4 - Структура відділу управління матеріальним потоком [11]
Планування
- особлива форма діяльності з розробки, узгодження, затвердження, доведення планів до виконавців, включаючи контроль за виконанням планів.
План
- документ, в якому у формі завдань і показників відображені основні цілі планування.
Цілі планування:
усунути негативний ефект невизначеності й мінливості економічного середовища, зосередити увагу на головних завданнях, домогтися оптимального функціонування й полегшити контроль.
У плануванні можна виділити наступні послідовні стадії: розробка, узгодження, розгляд, затвердження, доведення плану до виконавця, контроль за виконанням плану.
Стадія розробки
- визначаються основні цілі й завдання плану на основі аналізу тенденцій розвитку. Розробляються заходи на основі нормативів, контрольних цифр, лімітів і т.д.
Стадія узгодження
- визначаються передбачувані зв'язки зі споживачами, постачальниками матеріальних ресурсів.
Стадія розгляду
- пророблення й оцінка планів.
Стадія затвердження
- затвердження оптимального варіанту плану.
Контроль за виконанням плану
- аналіз реалізації планів і розробка заходів щодо усунення відхилень.
Залежно від планового періоду часу (часового лагу планування) планування підрозділяється на перспективне (5 років - середньострокове, 10 років - довгострокове) і поточне (короткострокове - 1-2 року).
У ході планування визначаються загальні цілі й стратегія функціонування економічного об'єкту, встановлюються засоби для виконання намічених цілей.
Методи планування
- сукупність способів і прийомів розробки планів.
У логістиці використовуються наступні методи планування:
Нормативний метод
- метод виявлення і забезпечення економічних пропорцій і зв'язків шляхом побудови системи матеріальних балансів.
Матеріальні баланси
- сукупність натуральних і вартісних балансів, що характеризують співвідношення між виробництвом і споживанням окремих видів продукції (ресурсів).
Матеріальний баланс має вигляд таблиці, що складається із двох частин ресурсної й розподільчої
. У першій вказується обсяг і джерела надходження ресурсів, у другий - основні напрямки й обсяги використання.
Нормативний метод
- заснований на визначенні й використанні системи норм і нормативів.
Програмно - цільове планування
- метод формування системи планових рішень великих народногосподарських проблем.
Програмно - цільове планування складається з етапів:
виявлення найважливіших проблем, що мають народногосподарське значення (міжгалузевий характер);
визначення системи цілей розвитку (побудова, так званого, "дерева цілей";
розробка системи заходів щодо реалізації цілей;
ресурсне забезпечення програми;
організація виконання програми.
Економіко-математичне планування
- моделювання, лінійне програмування, динамічне програмування, статистичні методи, сіткове планування, імітаційне моделювання.
Індикативне планування
- процес державного регулювання економічного розвитку за допомогою системи показників (індикаторів).
В індикативному плані встановлюється лише бажані цілі, у зв'язку із чим він має малий ступінь деталізації. Індикативне планування пов'язане з використанням системи економічних стимулів, що спонукують, до реалізації "індикативного плану".
Логістичне планування на промисловому підприємстві починається з розробки логістичної стратегії. Логістична стратегія підприємства повинна бути частиною його виробничої стратегії.
У систему логістики при розробці стратегії повинні бути включені: транспортні операції й витрати, потужності, зв'язки, обробка замовлень, управління запасами, підйомно - транспортні роботи, планові й контрольні системи, організаційні системи.
Формування стратегії логістики включає питання:
аналіз зміни ринкових потреб (аналіз ринків);
підвищення вимог до логістики (строки, надійність доставки й комплектність замовлення);
розбивка продукції за принципом Парето (на обмежену кількість товарів доводиться основний потік);
увага до окремих видів діяльності (маркування, пакування й т.д.);
забезпечення гнучкості логістичної системи;
визначення оптимального розміру запасів;
поліпшення логістичних показників постачальників.
Теоретично логістичне планування можна представити у вигляді сукупності наступних етапів (елементів):
1. Прогнозування попиту - перша ланка ланцюжка, без якого неможливе планування.
2. Планування виробництва.
3. Планування фізичного розподілу продукції (збуту).
4. Планування постачання.
5. Система оцінок результатів функціонування логістичної системи.
Сюди ж відносяться дві підсистеми:
1) обліку й контролю виконання замовлень, що надходять від клієнтів;
2) обліку й контролю виконання замовлень підприємства його постачальниками.
Елементи перераховані в хронологічному порядку виконання відповідних завдань.
Загальна система логістичного планування на промисловому підприємстві представлена на рис.5.
Розглянемо більш докладно порядок проведення логістичного планування.
Прогнозування попиту:
1) аналіз ретроспективи попиту (протягом як можна більш тривалого часу);
2) створення типології (класифікації) товарів і клієнтів і відпрацьовування потенційних методів прогнозування;
3) відбір методів прогнозування;
4) проведення прогнозних розрахунків;
5) постійне виявлення розбіжностей;
6) оцінка результатів прогнозування.
Планування виробництва:
1) облік ресурсів у постачальників (зовнішніх і внутрішніх);
2) вибір пріоритетів по ресурсах;
3) визначення потреби в потужності;
4) складання програм випуску продукції;
5) поточне планування та контроль за виконанням замовлень на рівні цехів (дільниць);
6) оцінка результатів.
Планування збуту:
1) розробка загального плану збуту, при цьому встановлюється обсяг наявних ресурсів у зовнішніх і внутрішніх постачальників (оптимизуеться план реалізації);
2) розробка програми руху потоків виробів по всій розподільчій мережі;
3) оптимізація потреб у складських приміщеннях і транспорті;
4) календарне планування підготовки товарів до відвантаження і поставок споживачеві;
5) оцінка результатів.
Планування постачання.
Складання плану постачання під наявні замовлення з урахуванням обмежень з боку наявних запасів у виробництві і торговельній мережі (служба постачання не включає підрозділу "закупівлі").
План постачання
підприємства являє собою сукупність планово - розрахункових документів, у яких обґрунтовується потреба в засобах виробництва і визначаються джерела її задоволення. Він складається із двох частин - розрахунку потреби в окремих видах матеріальних ресурсів і балансу матеріального забезпечення.
Плани постачання підприємств розробляються як у натуральному, так і у вартісному вираженні.
Плани в натуральних одиницях виміру визначають потребу підприємства в засобах виробництва, вони є основою для планування розвитку транспортно-складського господарства.
Плани у вартісному вираженні дозволяють погодити матеріально-технічне забезпечення з іншими планами й дозволяють планувати собівартість, прибуток, величину інвестицій і оборотних коштів.
1. Антошкіна Л. І, Амелькін В. І, Шило К.М. Логістика. Курс лекцій: навч. посібник. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. - 203c.
2. Беспалов Р.С. Транспортная логистика: новейшие технологии построения эффективной системы доставки. - М.; СПб.: Вершина, 2008. - 382с.
3. Гурч Л.М. Логістика: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: Персонал, 2008. - 555с.
4. Кальченко А. Г., Логістика: навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. - К.: КНЕУ, 2006. - 472с.
5. Крикавський Є.В., Чухрай Н.І. Логістика: компендіум і практикум: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Кондор, 2009. - 340с.
6. Ларіна Р.Р. Логістика: Навч. посіб. / Донецький держ. ун-т управління. - Донецьк: ДонДУУ, 2006. - 277с.
7. Окландер М.А. Логістика: підручник для студ. ВНЗ. / Одеський держ. економ. ун-т. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 346c.
8. Смолка А.О. Логістика: навч. - метод. посібник для студ. спец. "Менеджмент організацій" та "Економіка підприємства" / Державна академія житлово-комунального господарства. - К.: ДАЖКГ, 2008. - 148с
9. Таньков К. М, Тридід О.М., Колодизєва Т.О. Виробнича логістика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. - 2. вид., переробл. - Х.: ВД "ІНЖЕК", 2006. - 352с.
10. Тридід О.М., Азаренкова Г.М., Мішина С.В., Борисенко І.І. Логістика: навч. посібник. - К.: Знання, 2008. - 566с.
11. Цейтлин Л. М, Райко Д.В. Логистика: учеб. пособие для студ. экон. спец. / Национальный технический ун-т "Харьковский политехнический ин-т". - Х.: НТУ "ХПИ", 2007. - 148с.
12. Чухрай Н.І., Патора Р.А., Лялюк А.М. Маркетинг і логістика у вищому навчальному закладі: монографія / Волинський національний ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк: Вежа, 2008. - 324с.
13. Transmarket: международное транспортное издание: транспорт, экспедирование, логистика / В.В. Друт (ред). - О.: Сантекс, 2008. - 436с.
|
