План :
Вступ
1.Погляд сучасності
1.1Найближчі наслідки клонування людини
1.2Клонування та суспільство
1.3Біотехнології та мораль
2.Проблема клону
2.1Генетика та суспільство
2.2 Внесок “Євгеніки”
2.3Розвиток генетики
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Якщо говорити про екологію сучасної Землі, ні для кого не будуть новиною екологічні проблеми, що беруть свій початок ще з часів індустріалізації та промислової революції.
Однак саме зараз людство стоїть на межі вибору. З однієї сторони ми можемо самі себе знищити за допомогою техніки та відходів ,з іншої сторони, як перспектива, прийти до чіткого визначення пріоритетів розвитку. Якщо раніше були нагальними проблемами були лишень екологічні, то тепер до них додалися питання доцільного використання біотехнології.
До речі, одним з найбільших надбань розвитку екологічної свідомості стала концепція виживання людства, в основі якої лежить ідея необхідності його об'єднання, цілісності перед небезпекою глобальної екологічної катастрофи, або, простіше кажучи, — загрозою смерті, перед якою всі рівні. Природні (расові, етнічні, статеві і т.п.) розбіжності і соціальні протиріччя (ідеологічні, економічні, соціокультурні, політичні тощо) видаються за таких умов несуттєвими, нівелюються.
1. Погляд сучасності
Усвідомлення пріоритету загальнолюдських гуманістичних цінностей веде до конструктивного діалогу, сприяє міжнародному співробітництву, виробленню стратегії сталого розвитку цивілізації [13]. Клонування та його можливі соціальні наслідки з погляду їхньої етико-філософської оцінки ставлять під загрозу ці успіхи. По-перше, суспільство вже розділилося на супротивників і прихильників клонування, що призводить до протистояння, і досить напруженого. По-друге, розділилася також світова спільнота, оскільки різні країни зайняли різні позиції, що відбилося у їхніх національних правових нормах. По-третє, якщо клонування людини буде все-таки здійснено, то виникне новий вид індивідуальних відмінностей — генетичний (за способом народження), нова соціальна верства — клони, нова проблема — співіснування клонів і звичайних людей. Навіть для психологічної адаптації до цих проблем соціуму знадобиться певний час і значні зусилля. Можливо, було б доцільно прийняти відповідну міжнародну гуманітарну програму з подальшою її реалізацією на державному рівні.
За твердженнями вчених, клони людини будуть звичайними людськими істотами [14]. Вони народяться, як звичайно, — через 9 місяців — і виховуватимуться в сім'ї, як і будь-яка інша дитина. Їм потрібно буде 18 років, щоб досягти повноліття, як і всім людям. Від початку соціального експерименту з клонування людини до появи перших симптомів його наслідків мине приблизно той же час.
1.1Найближчі наслідки клонування людини
Найближчі наслідки клонування людини — це політизація та ідеологізація розвитку біології і медицини. У Москві вже організовано комітет у справах захисту клонування і безсмертя, що об'єднує вчених—біологів та медиків. Як заявляє його голова Сергій Бодров, комітет виступає за легалізацію досліджень з питань клонування людини. Причому, на думку організаторів, тільки створення державної програми з проблеми клонування вже найближчим часом зможе довести тривалість людського життя до 500 років: «Метод... клонування людей у перспективі обіцяє можливість радикального лікування всіх хвороб людини раз і назавжди шляхом замінювальної терапії» [15].
1.2Клонування та суспільство
Віддаленими наслідками реалізації можливості розмножуватися за допомогою клонування може стати остаточна легалізація нетрадиційних з погляду моралі, нових форм сімейно-шлюбних відносин, які суперечать традиції моногамного шлюбу. Якщо почнуть використовуватися такі методи штучного розмноження, зростатиме кількість неповних сімей, стане більше дітей, що народжуватимуться поза шлюбом і виховуватимуться у таких сім'ях. Клонування як метод штучного розмноження руйнує історичну систему моральних цінностей, деформує передусім головну з них — любов.
«Дивовижний новий світ», описаний О. Хакслі, де до логічної межі доведено наслідки штучного розмноження людей за заданими параметрами, може слугувати образним відтворенням перспектив соціального розвитку людства, якщо воно піде цим шляхом. Законодавче визнання штучного розмноження у державі матиме своїм наслідком остаточну руйнацію сім'ї, материнства, одношлюбності, які розглядатимуться в новому суспільстві як джерело зайвих емоцій, небажаних переживань, душевного болю і, як наслідок, — усіляких хвороб. Місце любові в ієрархії цінностей такого суспільства займе поняття «взаємовикористання», яке несе в собі презирство до гідності людини і заперечує особисту свободу.
1.3Біотехнології та мораль
Існує жорсткий зв'язок між запереченням традиційної моральності, розпадом інституту шлюбу і штучними технологіями зачаття. Еволюціонуючи, антропоцентризм XX століття відмовляється від розуміння людини як істоти, залежної від вищих сил — будь то природа чи Бог. Він зміцнює людину в оцінці себе як самодетермінуючого суб'єкта, цілеосмисленого «творця» техніки, власного життя, самої себе. Унікальні факти соціально-практичної «апробації» антропоцентризму дав досвід соціалістичного «будівництва» і перетворень в СРСР, негативні наслідки якого ще довго житимуть у свідомості населення і проявлятимуться на всій величезній території колишнього Союзу.
Повчальні приклади, які дає нам соціоекологія, свідчать, що передбачити всі варіанти подальшого розвитку соціоприродних систем неможливо. Негативні наслідки втручання людини у перебіг природних процесів проявляються не одразу, іноді через значний час, а завдані ними збитки можуть виявитися не просто серйозними, а й непоправними [16].
2.Проблема клону
Клон-близнюк буде на кілька десятиліть молодшим від свого оригіналу, тому немає небезпеки, що люди плутатимуть їх. Але чи готові ми зустрітися зі своєю молодшою копією? Що при цьому відчуємо — інтерес, радість чи збентеження і навіть обурення? І навпаки: що відчуватиме, як поводитиметься при такій зустрічі людина-клон? Спеціалісти підраховують у відсотках можливу міру талановитості клонів великих людей, ступінь їхньої корисності для суспільства за методом аналогії, який, до речі, має свої обмеження.
Чимало екстремістських організацій і сект уже заявили про свої наміри клонувати гуру, великих пророків і навіть самого Ісуса Христа. Як вагомий соціальний аргумент і моральне виправдання клонування високообдарованих людей минулого, зокрема для країн СНД, висуваються великі генетичні втрати талановитої, інтелектуальної частини населення у періоди революції, сталінських репресій, війн.
Ще складніше, ніж фізичні ознаки, передбачити характеристики клона як соціалізованої особистості. Якими будуть його внутрішній світ і душевні переживання з приводу власної природи, призначення, долі? Що домінуватиме в його психології, поведінці, мотивації вчинків, системі цінностей? Чи буде прийнятною для клонів наша — людська — мораль, чи вони створять власну?
Плюралізм думок і гарантії свободи у правовій державі потребують більш вагомих підстав для заборони клонування людини, ніж просто неприйнятність самої думки про нього. Кажуть, немає злочину без жертви. Як почуватиметься біокопія людини, коли дізнається правду про своє «народження»? Дякуватиме вона своїм творцям чи почне мститися їм? Можливо, клон сприйматиме себе як особливе створіння, тим більше якщо він — близнюк видатної особистості. Перевагою клонів може стати те, що вже з самого початку життя будуть відомі їхні здібності. Але, можливо, клон сприйматиме себе як неповноцінну особистість, принижену самим фактом свого зачаття «не по-людськи». Адже відомо, що діти, в яких щось «не так, як у всіх», якою б не була причина цього, є проблемними і завжди важко переживають свою «неповноцінність». Не виключено також, що клони будуть «бездумними» функціонерами на зразок булгаковського Шарикова з «собачим серцем».
2.1Генетика та суспільство
У генетики безліч аспектів, що мають вихід у соціальну, політичну, етичну сфери. Це, насамперед, питання про використання досягнень науки з метою поліпшення людської «породи». Прикметно, що про це мріяли нацистські керівники і віддані їм представники біології, які посилено розробляли расову теорію у Німеччині за часів панування фашистської ідеології. Відомі також спроби «створення» людей особливого — соціалістичного— типу в колишньому СРСР.
Проте подібні ідеї, котрі несправедливо названі «євгенікою», були чужі світовій генетичній спільноті, вихованій у гуманістичному і демократичному дусі. Наш співвітчизник Феодосій Григорович Добржанський, котрого називають Дарвіном XX століття, розумів під євгенікою пропаганду елементарних генетичних знань і проведення медико-генетичних консультацій. Він вважав, що носіїв генетичних дефектів слід переконувати, що в їхніх вадах немає якоїсь провини або того, чого можна соромитися. Необхідно також попереджати їх про можливі небезпеки для їхніх нащадків. Однак ніхто, крім самого носія генетичних дефектів, не повинен вирішувати питання, чи варто йому мати дітей.
2.2 Внесок
“
Євгеніки
”
От що насправді могла дати світові євгеніка. Проте, як це часто бувало в пореволюційній Росії, через політичні амбіції влада проголосила євгеніку реакційною буржуазною лженаукою і фактично заборонила вивчати генетику людини, а заразом — і медичну генетику, розглядаючи їх як похідні расизму. До речі, ці напрями генетики, такі необхідні для збереження здоров'я людини, виникли саме в нашій країні завдяки зусиллям таких видатних учених, як С. Н. Давиденков, С. Г. Левіт, І. І. Агол та інші. Однак втілити їхні ідеї в життя повною мірою не вдалося, оскільки партія «чуйно опікувалася» наукою.
Ця ж «турбота» істотно загальмувала розвиток такого важливого розділу генетики, як генетика поведінки. Проголошувалося, що людина — це плід чистого виховання, за допомогою якого можна ліпити будь-яку «продукцію» з вихідного, абсолютно однакового людського «матеріалу» (саме так за радянських часів дехто трактував поняття «рівність»). А генетики стверджували, що багато не тільки фізичних, а й психічних якостей визначено генетично і лише частково вони піддаються впливу середовища і зовнішній корекції. Вивчення генетики поведінки дає змогу зрозуміти механізми патологічних відхилень (у тому числі й злочинності) у поведінці людини, виявити у неї схильність до тих або інших видів творчої діяльності. Важко собі уявити, яким чином суспільне середовище може вплинути, наприклад, на розвиток больових рецепторів. Цілком очевидно, що ці особливості є генетично детермінованими, а не соціальними, політичними ознаками.
2.3Розвиток генетики
Отже, соціально і юридично значущі відкриття генетиків тривалий час ігнорувалися суспільством. Тож сьогодні надзвичайно важливо по-новому оцінити деякі соціальні явища, зокрема форми поведінки, що колись помилково розцінювались як збочення, зумовлені неправильним вихованням [17]. У зв'язку з цим доведеться також переглянути і деякі узвичаєні моральні норми.
Схоже, людина так досі і не усвідомила, що, знищуючи або спотворюючи природу, вона знищує саму себе. Але для того, щоб змінитися, їй необхідно прийняти повну міру всього людського: сорому і совісті, обов'язку і співчуття, перейнятися «шанобливим ставленням до буття» і перестати ставити прибуток вище самого життя. У рамках нашого дослідження важливо підкреслити, що механізм моральної регуляції ґрунтується на вільному виборі, свободі волі. Відомий дослідник С. С. Аверинцев так пише про цей регулятор людської моральності: «Совість — не від розуму, вона глибше розуму, глибше всього, що є в людині, але для того, щоб зробити з доводів совісті правильні практичні висновки, потрібен розум. Мораль повинна бути посередницею між совістю і розумом. Совість — глибина, розум — світло; мораль потрібна, щоб світло прояснило глибину» [18].
Перед фактом революційного прогресу в генетиці, зокрема у галузі клонування людини, не можна недооцінювати моральні закономірності влаштування людського життя.
Таким чином, поява біоетики знаменує перехід до глибшого розуміння напрацьованого раніше теоретичного матеріалу у сфері людських відносин, перенесення центру уваги з виникнення моральної свідомості на сутність моральних проблем у зв'язку з новими реаліями і практичними можливостями їхньої реалізації. Очевидно, що така рефлексія потребує виходу за рамки вузької предметної галузі (біології, медицини), істотно розширюючи уявлення про суб'єкт моральних відносин.
Спираючись на систему ключових вітальних цінностей — життя, здоров'я, смерть, дитинство, старість — біоетика охоплює не тільки етичні норми стосунків лікар — пацієнт, а й екологічну етику: ставлення до тварин, біоценозів, біосфери в цілому. Це означає, що не лише людина, а й уся природа стає суб'єктом моральних зв'язків і моральної регуляції. Кардинально розширюються і поглиблюються підвалини традиційної моралі як моралі «благоговіння перед життям» (за А. Швейцером) [19]. Справжні моральні якості людини — доброта, щедрість, всепрощення, гуманізм — «висвічуються» саме у ставленні до природи, до мовчазних і безпомічних наших «молодших братів», які, на відміну від людей, не можуть звернутися до суду з приводу захисту своїх прав.
Висновок
З розвитком новітніх технологій, перед нами постає питання ,- як використовувати наші здобутки. Хтось з великих людей сказав : “З розвитком науки та техніки, деградує культура.”
У своїй роботі я зазначаю, і показую на простих фактах тезу про те. Що якщо люди не змінять своє відношення до екології, природи та НТР, то залишиться у природи лише один вихід ,- ліквідувати свою ланку, що загрожує існуванню інших , та бере на себе повністю всі функції творця...
Чи не ця глобальна відповідальність людства за існування життя на Землі (ноосфери, за В. І. Вернадським) допоможе у третьому тисячолітті всесвітньої історії нарешті розгадати загадку людського «Я», зрозуміти справжнє призначення людини і відкрити нову еру в розвитку моралі — еру милосердя і співчуття, коеволюції людини і біосфери.
Поважаймо природу, і нам вона віддячить тим же...
Список використаної літератури
1. Шевчук Е. Н. Философско-этические последствия клонирования человека // Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 89—124.
2. Пирогов Н. И. Севастопольские письма и воспоминания. — М.: АН СССР, 1950. — С. 65—94.
3. Согласны ли Вы клонировать себя? // Известия.— 2001. — 28 июля.
4. Гуманистический манифест 2000: Призыв к новому планетарному гуманизму // Современный гуманизм.— М.: Рос. гум. об-во, 2000. — С.28—67.
5. Корочкин Л. В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С.112.
|
