|
ДОПОВІДЬ
на тему:
“Аристотель
як систематизатор логіки”
Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Арістотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід. Арістотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка).
Аристотель - найвидатніший учений античності. Його вплив на розвиток науки античності, середньовіччя, та й нового часу важко переоцінити. Особливо сильний вплив зробили праці Аристотеля на формування природничих наук: фізики, астрономії, медицини, ботаніки й ін. У цьому зв'язку досить символічним виглядає зіставлення легендарних предків Піфагора, Платона й Аристотеля. Перший деякими авторами вважався сином Аполлона і сам був напівбогом, другий, що не легенда, походив з роду афінських царів. Предком же Аристотеля по переказі був Асклепій, бог-лікувальник.
Аристотель використовував весь той могутній логічний апарат, якому він навчився в Академії Платона. Там він пройшов серйозну школу критичної рефлексії, навчився розчленовувати, аналізувати і, треба сказати, що інтерес Аристотеля до такого роду розчленовуванню навряд чи не більший, ніж у його вчителя. Мистецтвом розрізнення понять, виявлення всіх значень, які може мати слово, прямих і переносних, Аристотель володіє віртуозно. Він не тільки блискучий логік, але і систематизатор, енциклопедист, по суті, що підсумовувала все наукове знання тієї епохи. Відповідно до Діогену Лаерцію він написав порядку 400 творів, що містили 440 270 рядків.
Однак логіка Аристотеля має інший характер, ніж у Платона. Головним, мабуть, відмінністю є те, що при аналізі протилежностей, з яких і в елеатів і в Платона починаються логіко-діалектичні побудови і визначення типу “буття - небуття”, “єдине - багато чого”, ці протилежності не є в Аристотеля сутностями, чи, іншими словами, це не підлягаючі, це присудки. Вони не абсолютні, вони мають сенс тільки як визначення конкретної сутності, будь те людин, кінь, бик. Таким чином це людина може чи бути не бути, а саме по собі буття чи бути не бути не може. Таким чином сутність (первинна) завжди конкретна. Усі такі сутності рівноправні, однак окремий індивід більш сутність чим вид (вторинна сутність), а усередині первинних усі рівноправні.
Звідси зрозуміла “демократичність” наукової програми Аристотеля в порівнянні з платонівською, у якій перевага віддавалася вивченню істот коштовних і божественних. “Виходить, однак, що про цих коштовних і божественних істот нам наявно набагато менший ступінь знання (тому що те, виходячи з чого ми могли б досліджувати їх, і те, що ми жадаємо довідатися про їх, надзвичайно мало відомо нам з безпосереднього відчуття), а щодо минущих речей тварин і рослин ми маємо велику можливість знати, тому, що виростаємо з ними."
Для Аристотеля логіка — не окрема наука, а знаряддя всякої науки. Аристотель називає логіку «Аналітикою»; у спеціальному трактаті, що одержав назву «Аналітик» (Першої і Другий), вона виклав її основні навчання: про умовивід і про доказ. Задача логіки, як неї розуміє Аристотель, — дослідження і вказівка методів, за допомогою яких відоме дане може бути зведене до елементів, здатним стати джерелом його пояснення. З цього видно, що основний метод логіки Аристотеля — «зведення». Навчання про це мистецтво Аристотель називає
«наукою», але тут цей термін він розуміє не в змісті спеціальної по предметі галузі науки, а широко, як умоглядне дослідження, що дає можливість розрізнити умови доказу, його види, ступені, а також з'ясувати останні пропозиції, досягши яким ми вже не можемо продовжувати зведення даного до елементів, що пояснюють це дане.
«Аналітики» — не єдина праця Аристотеля по логіці. Важливим питанням логіки присвячена також його «Топіка», «Про тлумачення», «Спростування софістичних умовиводів», «Категорії», а крім того окремі місця «Метафізики» і навіть «Етики».
Вивчення усіх творів Аристотеля, присвячених питанням чи логіки, принаймні, що розглядають ці питання, показує, що в логічних дослідженнях Аристотеля найбільша його увага залучали три проблеми:
1) питання про метод ймовірнісного знання; цей відділ логічних досліджень Аристотель називає «діалектикою», він розглядає його у своїй «Топіці»;
2) питання про двухосновні методи з'ясування вже не ймовірного тільки знання, а знання достовірного; ці методи — визначення «.доказ;
3) питання про метод перебування посилок знання; це індукція.
У творі «Аналітиках» розглядаються узагальнені й у відомій мері формалізовані види умовиводу і докази. Характер цієї формалізації, її значення, сильні і слабкі сторони з'ясовуються новітніми дослідженнями, серед яких видне місце належить чудовій роботі Яна Лукасевича. Але логіка Аристотеля виникла не в безповітряному просторі логічних абстракцій. Вона виникла як спроба логічного дослідження тих форм і видів логічного мислення, що діють в умовиводах і доказах науки. Вона не наказує науці нічого, що не було б виведене з існуючих
у самій науці форм, методів, прийомів думки. Для Аристотеля такий підхід до перебування форм логічного мислення природній: адже сам Аристотель був не тільки найбільшим філософом свого століття, але і його найбільшим ученим разюче широкого творчого охоплення. Але саме ця широта і «універсальність», відзначені як характерна риса Аристотеля Енгельсом, висуває важливе питання: на яких саме науках ґрунтувався Аристотелю у своїх логічних дослідженнях? З яких наукових форм умовиводу і доказу, з яких наук черпав він зразки, узагальненням і формалізацією яких виявилися виведені і пояснені Аристотелем логічні форми мислення?
В історико-філософській і логічній літературі висувалося припущення, начебто науковою базою логіки Аристотеля були його спостереження і дослідження, присвячені питанням морфології і фізіології тварин. Саме собою, очевидно, напрошується розуміння, що саме біологія, зокрема зоологія, представляла в очах Аристотеля зразок систематики, класифікації предметів на пологи і види. Звідси настільки ж природній висновок, що розрізнення біологічного роду і виду, що виступає в зоологічній класифікації, у логічному плані ґрунтується на операції визначення, на якому, у свою чергу, ґрунтується в тім же логічному плані доказ. У цьому зв'язку, очевидно, не випадковим представляється той факт, що приклад, що ілюструє форму індуктивного умовиводу, Аристотель узяв саме з області зоології (висновок про зв'язок між довголіттям деяких тварин і відсутністю в них жовчі).
І все-таки, як ні природне припущення про те, що «матеріальною» основою для логічних аналізів і логічних схем Аристотеля стали форми наукового мислення, що зустрічаються в біології, маються серйозні розуміння і навіть прямі дані, що говорять про те, що такою «матеріальною» основою для Аристотеля виявилася не стільки сучасна йому біологія, скільки математика.
Насамперед помітимо: не слід засновувати рішення питання про наукову базу логіки Аристотеля на тотожності термінів «рід» і «вид» у біології й у логіку. Біологічна систематика і класифікація представляють досвід розподілу живих істот по групах — розподілу, в основі якого лежать емпіричні подібності й аналогії, почерпнуті зі спостереження, тобто з фактів, пасивно сприйнятих чуттєвістю.
Однак, по погляду Аристотеля, уже нам відомому, хоча емпіричні знання ведуть до пізнання загального, це загальне може бути дано тільки в можливості. У визначенні, що приводить до розрізнення роду і виду, мова йде не про емпіричне угруповання чи фактів предметів досвіду, а про визначення пізнаючої сутності. Саме в ній розрізняється як її матеріальна частина її рід і як її формальна частина — її видовизначаюче розходження. Для розуміння логічної функції визначення єдино можливою наукою, у якій воно було вже реалізоване й обґрунтовувало її доказу, могла стати тільки математика, точніше геометрія. Вчасно Аристотеля в геометрії вже склалися умови для можливості систем магічної побудови і викладу. «Початки Евкліда» припускають задовго до них що почалася — у математичних колах послідовників Платона — роботу з викладу результатів, досягнутих у математику з її дисциплінами — арифметикою, геометрією, теорією гармонії й астрономією. «Початкам Евклида» передували не дійшли до нас, але, як видно, подібні їм зводи математичного знання: «Початку» Гіппократа, Леонта і Февдія, що згадуються в каталозі Прокла.
Але крім цих загальних історичних розумінь є дані, що відносяться до суті питання. Мається важливий факт, що складається в тім, що в логічних трактатах Аристотеля майже всі ілюстрації, необхідні для обґрунтування і роз'яснення логіки, почерпнуті з геометрії.
|
