Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Кафедра фінансів

Курсова робота

з курсу “Фінанси підприємств”

на тему:

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Виконавець

Студент____ групи_____курсу

спеціальності _______________

Попельнюхов Роман Володимирович

прізвище, ім’я, по-батькові

(підпис )

Рецензент

______________________________

вчена ступінь, звання,

прізвище, ім’я, по-батькові

Київ – 2003 р.

Академія муніципального управління

кафедра ____________________________

дисципліна _________________________

спеціальність _______________________

курс _______________________________

група ______________________________

семестр _____________________________

Завдання на курсову роботу

студента __________________________________________________

1. Тема роботи _____________________________________________

2. Термін подання студентом завершеної роботи _______________

3. Вихідні дані та план роботи___________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Дата отримання завдання _____________________

Календарний план

Студент __________________

(підпис)

Керівник ________________

(підпис)

Зміст

Вступ.

1.Розділ. Сутність і класифікація оборотних коштів.
1.1. Сутність, склад і структура оборотних коштів
1.2. Класифікація і принципи організації оборотних коштів

2.Розділ. Нормування оборотних коштів та визначення потреби в них.
2.1. Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах
2.2. Нормування оборотних коштів
2.3. Методи нормування оборотних коштів.

3.Розділ. Джерела формування оборотних коштів
3.1. Власні джерела формування оборотних коштів
3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів
3.3. Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

4.Розділ. Показники стану і використання оборотних коштів
4.1. Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

4.2. Показники стану власних оборотних коштів
4.3. Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів

Висновки

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Анотація

У даній курсовій роботі на підставі різних літературних джерел я розкрив поняття й економічну сутність оборотних коштів, їхнє значення для діяльності підприємства, особливості управління оборотними коштами, а також шляхи підвищення його ефективності.

При написанні роботи використані підручники за редакцією А.М.Поддєрьогіна, Кондратьева О.В, О.И.Волкова, В.Я.Горфинкеля, В.М.Попова, а також книги В.П.Грузинова, В.Д.Грибова, В.Е.Адамова та ін..

В умовах ринкових відносин оборотні кошти здобувають особливо важливе значення. Адже вони являють собою частину продуктивного капіталу, що переносить свою вартість на знов створений продукт повністю і повертається до підприємця в грошовій формі наприкінці кожного кругообігу капіталу. Таким чином, оборотні кошти являються важливим критерієм у визначенні прибутку підприємства.

Також, оборотні кошти є - важливою частиною майна підприємства.
Для забезпечення безперебійного процесу виробництва поряд з основними виробничими фондами необхідні предмети праці, матеріальні ресурси. Предмети праці разом із засобами праці беруть участь у створенні продукту праці, його вартості.
Наявність у підприємства достатніх оборотних коштів оптимальної структури - необхідна передумова для його нормального функціонування в умовах ринкової економіки. Тому на підприємстві повинне проводитися нормування оборотних коштів, завданням якого є створення умов, що забезпечують безперебійність виробничо-господарської діяльності фірми.

Важливо також уміти правильно керувати оборотними коштами, розробляти і впроваджувати заходи, що сприяють зниженню матеріалоємності продукції і прискоренню оборотності оборотних коштів. У результаті прискорення оборотності оборотних коштів відбувається їхнє вивільнення, що дає цілий ряд позитивних ефектів.
Підприємство у випадку ефективного керування своїми і чужими оборотними коштами може досягти раціонального економічного становища, збалансованого по ліквідності і прибутковості.
Ось чому тема дослідження представляється досить актуальною.

1.Розділ. Сутність і класифікація оборотних коштів.

Поряд з основними фондами для роботи підприємства має величезне значення наявність оптимальної кількості оборотних коштів.

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії : грошову, виробничу і товарну.

Перша стадія кругообігу коштів являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв'язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на другій стадії. Лише після того, як товарна форма вартості зробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднуються до них і здійснює разом з ними наступні цикли обороту. Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів. [3, 168-175]

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:
Д - Т... П... Т' - Д' , де
Д - грошові кошти, авансовані суб'єктом, що хазяює;
Т - засоби виробництва;
П - виробництво
Т' - готова продукція;
Д' - грошові кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у себе реалізований прибуток.

Точки (...) означають, що обертання коштів перерване, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва. Оборотні кошти при русі знаходяться на всіх стадіях і у всіх формах. Це забезпечує безперервний процес виробництва і безперебійну роботу підприємства.

К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.

Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.

У сфері інфраструктури кругообіг оборотних засобів відбувається у дещо інший спосіб. Це пов’язано зі специфікою умов виробництва у сфері послуг, а саме:

1. Процес виробництва послуг і процес їх споживання не відокремлені у просторі та часі.

2. Продукт сфери послуг не матеріальний, тому його не можна накопичувати та зберігати.

Кругообіг

Границя зміни

натуральної

форми

Рис. 1

Розрізняють склад і структуру оборотних коштів.
Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що утворять оборотні кошти.

Розподіл оборотних коштів на оборотні виробничі фонди і фонди обігу обумовлюється особливостями їхнього використання і розподілу в сферах виробництва продукції і її реалізацій.[7, 60-69]

Оборотні виробничі фонди містять у собі:

Предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т.п.);

Засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидкознос. предмети й інструменти);

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

Витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться :

Кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

Кошти, в розрахунках;

Грошові кошти в касі і на рахунках.

Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів . Різниця в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.

Структура оборотних коштів

Рис.2

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.[12, 120-130]

1.2. Класифікація і принципи організації оборотних коштів

По джерелах формування оборотні кошти поділяються на власні і позикові.

Власні оборотні кошти – це кошти, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства і сформовані за рахунок власних ресурсів (прибуток і ін.). У процесі руху власні оборотні кошти можуть заміщатися коштами, що є по суті частиною власних, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільними (у зв'язку з одноразовістю виплати заробітної плати). Ці кошти називаються прирівняними до власних, або стійкими пасивами.

Позикові оборотні кошти - кредити банку, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Ефективна робота підприємства - це досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах. Мінімізація витрат - це, у першу чергу, оптимізація структури джерел формування оборотних коштів підприємства, тобто розумне сполучення власних і кредитних ресурсів.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

залежно від участі їх у кругообігу коштів;

за методами планування, принципами організації та регулю­вання;

за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборот­ні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кру­гообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфе­ри обігу. Чим більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, тим ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненор­мовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних вироб­ничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків гото­вої продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах май­бутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підпри­ємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

власні та прирівняні до власних;

залучені;

інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан під­приємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше , надання підприємствам самостійності щодо розпоряд­ження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге , визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забез­печила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щоріч­них нормативів).

По-третє , коригування розрахованих і чинних нормативів з ура­хуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробниц­тва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте , раціональна система фінансування оборотних кош­тів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормаль­ний фінансовий стан підприємства.

По-п 'яте , контроль за раціональним розміщенням і використан­ням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефекти­вності кругообороту коштів, що використовуються, з метою при­скорення їх обертання.[5, 48-60]

2.Розділ. Нормування оборотних коштів та визначення потреби в них.

2.1. Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборот­них коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресур­сів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кош­торисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає враху­вання багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

умови постачання підприємств товарно-матеріальними ціннос­тями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми роз­рахунків за матеріальні цінності;

організація процесу виробництва: тривалість виробничого ци­клу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, но­менклатура випущеної продукції;

умови реалізації продукції: кількість споживачів готової про­дукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспорту­вання, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмір­них запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; ство­рення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше , правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге , нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє , від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продук­ції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте , обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприя­ють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємниць­кої діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний пе­ріод — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за прове­дення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчис­люється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробни­чих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цін­ностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70—80% загальних ви­трат за статтею в цілому.

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних ціннос­тей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне ви­трачання на підприємствах несезонних галузей промисловості ре­комендується розраховувати на підставі даних четвертого квар­талу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг вироб­ництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробни­цтва. Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, ви­ходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробни­чу собівартість товарної продукції.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Заключний етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підпри­ємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Нор­ми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо сут­тєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розра­хунків.[8,163-165]

2.2. Нормування оборотних коштів

Управління оборотними коштами заключається в забезпеченні безперервності процесу виробництва і реалізації продукції з найменшим розміром оборотних коштів. Це означає, що оборотні кошти підприємств повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному але достатньому обсязі.

У сучасних умовах, коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, правильне визначення потреби в оборотних коштах має особливе значення.

Процес розробки економічно обґрунтованих величин оборотних коштів, необхідних для організації нормальної роботи підприємства, називається нормуванням оборотних коштів . Таким чином, нормування оборотних коштів полягає у визначенні сум оборотних коштів, необхідних для утворення постійних мінімальних і в той же час достатніх запасів матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва й інших оборотних коштів. Нормування оборотних коштів сприяє виявленню внутрішніх резервів, скороченню тривалості виробничого циклу, більш швидкої реалізації готової продукції.

Нормують оборотні кошти, що перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, залишках готової продукції на складах підприємства. Це нормовані оборотні кошти. Інші елементи оборотних коштів називаються ненормованими .
У процесі нормування оборотних коштів визначають норму і норматив оборотних коштів.

Норми оборотних коштів характеризують мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей на підприємстві розраховуються в днях запасу, нормах запасу деталей, карбованцях на розрахункову одиницю і т.д.

Норматив оборотних коштів – добуток норми оборотних коштів на той показник, норма якого визначена. Розраховується в карбованцях.

Норматив оборотних коштів установлює їхню мінімальну розрахункову суму, постійно необхідну підприємству для роботи. Фактичні запаси сировини, коштів і т.д. можуть бути вище або нижче нормативу або відповідати йому. Це один з найбільш мінливих показників поточної фінансової діяльності.

Незаповнення нормативу оборотних коштів може призвести до скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми через перебої у виробництві і реалізації продукції.

Наднормативні запаси відволікають з обігу грошові кошти, свідчать про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Усе це приводить до омертвіння ресурсів, їхньому неефективному використанню.[4, 120,123]

2.3. Методи нормування оборотних коштів.

Застосовують наступні основні методи нормування оборотних коштів:

Метод прямого рахунка . Цей метод полягає в тому, що спочатку визначається розмір авансування оборотних коштів у кожний елемент, потім їхнім підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.

Аналітичний метод . Він застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється укрупнено, з урахуванням співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.

Коефициєнтний метод . При цьому методі новий норматив визначається на базі старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунків.

На практиці найбільш доцільне застосування методу прямого рахунка. Перевагою цього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки частного і сукупного нормативів. До частного відносяться нормативи оборотних коштів у виробничих запасах: сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, тари, запасних частин; у незавершеному виробництві і напівфабрикатів власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; готових виробах.

Особливість кожного елемента визначає специфіку нормування.

Норматив оборотних коштів, авансованих у сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається по формулі:
Н=Р*Д, де(1)
Н - норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів;
Р - середньодобова витрата сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів;
Д - норма запасу в днях.

Середньодобова витрата по номенклатурі споживаної сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів обчислюється шляхом ділення суми їхніх витрат за відповідний квартал на кількість днів у кварталі.

Визначення норми запасу - найбільш трудомістка і важлива частина нормування. Норма запасу встановлюється по кожному виду або групі матеріалів. Якщо вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по основних видах, що займає не менш ніж 70-80% загальної вартості.

Норма запасу в днях по окремих видах сировини, матеріалів і напівфабрикатів установлюється виходячи з часу, необхідного для створення транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.

Транспортний запас необхідний у тих випадках, коли час руху вантажу в дорозі перевищує час руху документів на його оплату. Зокрема , транспортний запас передбачається у випадку розрахунків за матеріали на умовах попередньої оплати. Транспортний запас у днях визначається як різниця між кількістю днів пробігу вантажу і кількістю днів руху й оплати документів на цей вантаж.

Підготовчий запас. Передбачається в зв'язку з витратами на приймання, розвантаження і складування сировини. Він визначається на основі встановлених норм або фактично витраченого часу.

Технологічний запас . Цей запас враховується лише по тим видам сировини і матеріалів, по яких відповідно до технології виробництва необхідна попередня підготовка виробництва (сушіння, витримка сировини, розігрів, відстій і інші підготовчі операції). Його розмір розраховується по встановлених технологічних нормах.

Поточний складський запас . Він призначен забезпечити безперебійність процесу виробництва між постачаннями матеріалів, тому в промисловості він є основним. Розмір складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачань, а також періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво. Основою для находження поточного складського запасу служить середня тривалість інтервалу між двома суміжними постачаннями даного виду сировини і матеріалів. Тривалість інтервалу між постачаннями визначається на основі договорів, нарядів, графіків або виходячи з фактичних даних за минулий період. У тих випадках, коли даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма поточного складського запасу приймається в розмірі 50% від інтервалу постачання. На підприємствах, у яких сировина надходить від одного постачальника й обмежене число застосовуваних видів матеріальних цінностей, норма складського запасу може прийматися в розмірі 100% інтервалу постачання.

Страховий запас . Створюється як резерв, що гарантує безперебійний процес виробництва у випадку порушення договірних умов постачань матеріалів (некомплектності одержання партії, порушення термінів постачання, неналежной якості отриманих матеріалів). Розмір страхового запасу приймається, як правило, у межах до 50% поточного складського запасу. Вона може бути і більш, якщо підприємство перебуває в далечіні від постачальників і транспортних шляхів, якщо періодично споживаються унікальні, підвищеної якості матеріали.

Таким образом, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати в цілому складається з п'яти перерахованих запасів.

Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюється по двох основних групах :

До першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у великих обсягах. Норматив розраховується так само, як на сировину й основні матеріали.

У другу групу включаються допоміжні матеріали, які використовуються у виробництві рідко й у незначних обсягах. Норматив обчислюється аналітичним методом на основі даних за попередні роки.

Загальний норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали являє собою суму нормативів обох груп.

Норматив оборотних коштів на паливо обчислюється так само, як на сировину і матеріали. Не розраховується норматив на газоподібне паливо й електроенергію. При визначенні витрати палива враховується потреба в паливі для виробничих і невиробничих нужд.

Для виробничих нужд потреба визначається виходячи з виробничої програми і норм витрат на одиницю продукції по цехах; для невиробничих - на основі обсягу виконуваних робіт.

Норма оборотних коштів по тарі визначається в залежності від способу її заготівлі і збереження. Тому методи розрахунку по тарі в різних галузях неоднакові. На підприємствах, що використовують для упакування продукції велику тару, норма оборотних коштів визначається так само, як по сировині і матеріалам. По тарі власного виробництва, використовуваної для упакування готової продукції і включаємой в її оптову ціну, норма запасу в днях визначається часом перебування цієї тари на складі від моменту її виготовлення до упакування в неї продукції. Якщо вартість тари власного виробництва не включається в оптову ціну готової продукції, а входить у вартість валової і товарної продукції, норматив по ній не встановлюється, тому що він враховується в нормативі по готовій продукції. По поверненій тарі, одержуваної від постачальника із сировиною і матеріалами, норма оборотних коштів залежить від середньої тривалості одного обороту тари з моменту оплати рахунка за тару разом із сировиною до оплати рахунка за повернуту тару постачальником. Вартість тари, призначеної для збереження сировини, матеріалів, деталей і напівфабрикатів на складах і в цехах, не враховується при визначенні нормативу оборотних коштів по тарі, тому що вона входить до складу основних фондів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини встановлюється по кожнім виді запасних частин окремо виходячи з термінів їхнього постачання і часу використання для ремонту. Норматив може обчислюватися виходячи з типових норм на одиницю балансової вартості основних засобів, аналітичним методом на основі даних минулих років.

Норматив оборотних коштів по спецодягу і взуттю визначається на основі чисельності працівників, яким вони покладаються, і вартості одного комплекту. Норматив по цій групі оборотних коштів на складі визначається множенням одноденної витрати на норму запасу в днях, що включає транспортні, поточні і страхові запаси.

По спеціальному інвентарю і пристосуванням , норматив визначається виходячи з нужного набору, вартості і терміну служби.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві повинен забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад. Норматив виражає вартість початих, але не закінчених виробництвом виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу. У результаті нормування повинна бути розрахована величина мінімального заділу, достатнього для нормальної роботи виробництва.

Розмір оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво, неоднакова по підприємствах і галузям. Основними причинами розходжень є особливості організацій, обсяг виробництва , структура продукції, що випускається.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується по групах або видам виробів для кожного підрозділу окремо . Якщо асортимент продукції різноманітний, то норматив обчислюється по основній продукції, що становить 70-80% її загальної маси.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається по формулі:
Н=Р*Т*ДО, де(2)
Р - одноденні витрати на виробництво продукції;
Т - тривалість виробничого циклу в днях;
К - коефіцієнт наростання витрат.
Одноденні витрати визначаються шляхом ділення витрат на випуск валової (товарної) продукції відповідного кварталу на 90.

Тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного виготовлення продукції і передачі на склад.

У виробничий цикл включають технологічний запас (час обробки виробу), транспортний запас (час передачі виробу від одного робочого місця до іншого і на склад), оборотний запас (час перебування виробу між операціями обробки) і страховий запас (на випадок затримки якої-небудь операції). При розрахунку нормативу виробничий цикл визначається по кожнім виду виробів у календарних днях з урахуванням числа змін роботи підприємства в добу. На підприємствах, що випускають різноманітний асортимент продукції, тривалість виробничого циклу визначається як середньозважена величина .

Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на :

Одноразові витрати . До них відносяться витрати, зроблені на початку виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів).

Наростаючі витрати . Інші витрати вважаються наростаючими (амортизація основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.).

Коефіцієнт наростання витрат визначається відношенням середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до загальної суми витрат на виробництво. Визначається коефіцієнт різними способами для виробництва з рівномірним і нерівномірним наростанням витрат.

Якщо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку виробничого циклу (одноразові), а інші(наростаючі) витрати розподіляються протягом виробничого циклу відносно рівномірно (у серійному виробництві ), коефіцієнт визначається по формулі:
А+(0,5*Б)

К= А+Б , де(3)
А - витрати, зроблені одноразово на початку виробничого циклу;
Б - інші витрати, що входять у собівартість продукції.

При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу коефіцієнт визначається по формулі:
(Се*Е)+(З2*T2)+(C3*T3)+...+(0,5*Cp*T) (4)
ДО= З*Т , де

Се - одноразові витрати першого дня виробничого циклу;
C2, C3,... - витрати по днях виробничого циклу;
Т2, Т3... - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого циклу;
Cp - витрати, здійснені рівномірно в плані виробничого циклу;
С - виробнича собівартість виробу;
Т - тривалість виробничого циклу.

Витрати, що наростають рівномірно (Ср), приймаються в розрахунок середньої собівартості виробу в половинному розмірі, тому що на всіх стадіях незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.

Норматив по статті "Витрати майбутніх періодів" обчислюються по формулі :
Н=Ро+Рn-Рс, де(5)
Ро - сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;
Рn - витрати, здійсненні в плановому періоді по кошторису ;
Рс - витрати, що включаються в собівартість продукції планованого періоду.

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід оборотних коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний нормований елемент фондів звертання обігу.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається по формулі:
Н=Р*Д, де(6)
Р - одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;
Д - норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по річній продукції визначається окремо для готової продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких розрахункові документи знаходяться в оформленні.

Норма по готовій продукції на складі визначається часом комплектування і нагромадження продукції до необхідних розмірів, збереження продукції на складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки її до станції відправлення і відвантаження.

Норма по товарах відвантаженим, по яких документи не здані в банк, визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних документів, здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки підприємства. У такий спосіб установлюються приватні нормативи по кожному елементу нормованих оборотних коштів. Потім визначається сукупний норматив оборотних коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних оборотних коштах у планованому періоді, шляхом додавання часткових нормативів. Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норматив із сукупним нормативом минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється потреба підприємства у власних оборотних коштах у плановому періоді. Різниця між нормативами складає суму приросту або зменшення нормативу оборотних коштів, що знаходить висвітлення у фінансовому плані підприємств.[7, 60-90]

3.Розділ. Джерела формування оборотних коштів
3.1. Власні джерела формування оборотних коштів

Îáîðîòí³ êîøòè ï³äïðèºìñòâ ïîêëèêàí³ çàáåçïå÷óâàòè áåçóïèííèé ¿õí³é ðóõ íà âñ³õ ñòàä³ÿõ êðóãîîá³ãó äëÿ òîãî, ùîá çàäîâîëüíÿòè ïîòðåáè âèðîáíèöòâà â ãðîøîâèõ ³ ìàòåð³àëüíèõ ðåñóðñàõ, çàáåçïå÷óâàòè ñâîº÷àñí³ñòü ³ ïîâíîòó ðîçðàõóíê³â, ï³äâèùóâàòè åôåêòèâí³ñòü âèêîðèñòàííÿ îáîðîòíèõ êîøò³â. Óñ³ äæåðåëà ô³íàíñóâàííÿ îáîðîòíèõ êîøò³â ï³äðîçä³ëÿþòüñÿ íà âëàñí³, ïîçèêîâ³ ³ залучені. Âëàñí³ çàñîáè â³ä³ãðàþòü ãîëîâíó ðîëü â îðãàí³çàö³¿ êðóãîîá³ãó ôîíä³â, òîìó ùî ï³äïðèºìñòâà, ùî ïðàöþþòü íà îñíîâ³ êîìåðö³éíîãî ðîçðàõóíêó, ïîâèíí³ ìàòè âèçíà÷åíó ìàéíîâó é îïåðàòèâíó ñàìîñò³éí³ñòü äëÿ òîãî, ùîá âåñòè ñïðàâу ðåíòàáåëüíо ³ íåñòè â³äïîâ³äàëüí³ñòü çà ïðèéíÿò³ ð³øåííÿ.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внес­ків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також при­рівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нор­мативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і викорис­товується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, не­спроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресур­си, Верховна Рада України 23.02. 96 p. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок ви­користання прибутку державних підприємств, установ і організацій». ( див. додаток Б ) Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподат­кування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборот­них коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі па­сиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарсь­кому обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх викорис­тання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джере­лами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими паси­вами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І роз­ділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні ме­тодики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що біль­ший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою да­тою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату від­пусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рів­ними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбут­ніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпу­стку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбу­тніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим міні­мальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховують­ся як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв май­бутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, вихо­дячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітни­кам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за ча­стковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з трива­лим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершено­го виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирі­вняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих па­сивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовує­ться не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.[8,176-178]

3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємст­вом, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоє­часним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагрома­дженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фі­нансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та ін­ших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат , пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих за­пасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела обо­ротних коштів і справляють активний вплив на раціональне форму­вання запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні непла­тежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що нада­ються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їх­нього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає роз­рахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормова­них товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-ма­теріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими ці­нами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, на­дається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спри­чиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.[8,178-179]

3.3. Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

Кредит має äâî¿ñòèй âïëèâ íà ô³íàíñîâå ïîëîæåííÿ ï³äïðèºìñòâà â ö³ëîìó ³ íà ñòàí îáîðîòíèõ êîøò³â çîêðåìà .

Ç îäíîãî áîêó, áåç çàëó÷åííÿ â îáîðîò êðåäèòíèõ ðåñóðñ³â â óìîâàõ äåô³öèòó âëàñíèõ çàñîá³â ï³äïðèºìñòâó íåîáõ³äíî ÷è ñêîðî÷óâàòè ö³ëêîì ïðèïèíÿòè âèðîáíèöòâî, ùî ãðîçèòü ñåðéîçíèìè ô³íàíñîâèìè óòðóäíåííÿìè, може призвести до áàíêðóòñòâà. Ç ³íøîãî áîêó, ð³øåííÿ âèíèêëèõ ïðîáëåì ò³ëüêè çà äîïîìîãîþ êðåäèò³â âèêëèêຠï³äâèùåííÿ çàëåæíîñò³ ï³äïðèºìñòâà â³ä êðåäèòíèõ ðåñóðñ³â óíàñë³äîê çá³ëüøåííÿ ïîçè÷êîâî¿ çàáîðãîâàíîñò³. Öå ïðèâîäèòü äî çá³ëüøåííÿ íåñòàá³ëüíîñò³ ô³íàíñîâîãî ñòàíó, зникають âëàñí³ îáîðîòí³ êîøòè, ïåðåõîäÿ÷è ó âëàñí³ñòü áàíêó, îñê³ëüêè ï³äïðèºìñòâà íå çàáåçïå÷óþòü íîðìó ïðèáóòêó íà âêëàäåíèé êàï³òàë, çàäàíó ó âèãëÿä³ áàíê³âñüêîãî â³äñîòêà. Êðåäèòîðñüêà çàáîðãîâàí³ñòü â³äíîñèòüñÿ äî ïîçàïëàíîâèõ ïðèòÿãíóòèõ äæåðåë ôîðìóâàííÿ îáîðîòíèõ êîøò³â. ¯¿ íàÿâí³ñòü îçíà÷ຠó÷àñòü â îáîðîò³ ï³äïðèºìñòâà çàñîá³â ³íøèõ ï³äïðèºìñòâ ³ îðãàí³çàö³é. ×àñòèíà êðåäèòîðñüêî¿ çàáîðãîâàíîñò³ çàêîíîì³ðíà, òîìó ùî âèïëèâຠç ä³þ÷îãî ïîðÿäêó ðîçðàõóíê³â. Ïîðÿä ç öèì êðåäèòîðñüêà çàáîðãîâàí³ñòü ìîæå âèíèêíóòè â ðåçóëüòàò³ ïîðóøåííÿ ïëàò³æíî¿ äèñöèïë³íè.

Ó ï³äïðèºìñòâ ìîæå âèíèêíóòè êðåäèòîðñüêà çàáîðãîâàí³ñòü ïîñòà÷àëüíèêàì çà òîâàðè, ùî íàä³éøëè, ï³äðÿä÷èêàì çà âèêîíàí³ ðîáîòè, ïîäàòêîâî¿ ³íñïåêö³¿ ïî ïîäàòêàõ ³ ïëàòåæàì, ïî â³äðàõóâàííÿõ ó ïîçàáþäæåòí³ ôîíäè.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на тер­мін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товар в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит . Він використовується під­приємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі вини­кає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зо­бов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різ­номанітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залуче­них джерел формування оборотних коштів, її породжує брак влас­них оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підпри­ємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставка­ми-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгова­ність постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгова­ність, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, вико­ристовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одер­жує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник зму­шений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансо­вих ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення кош­тів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості за­лежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебітор­ської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є креди­торська заборгованість.[8,179-181]

Âàðòî òàêîæ âèä³ëèòè ³íø³ äæåðåëà ôîðìóâàííÿ îáîðîòíèõ êîøò³â, äî ÿêèõ â³äíîñÿòüñÿ çàñîáè ï³äïðèºìñòâà, òèì÷àñîâî íå âèêîðèñòîâóâàí³ ïî ö³ëüîâîìó ïðèçíà÷åííþ (ôîíäè, ðåçåðâè é ³í.).

Ïðàâèëüíå ñï³ââ³äíîøåííÿ ì³æ âëàñíèìè, ïîçèêîâèìè ³ залученими äæåðåëàìè óòâîðåííÿ îáîðîòíèõ êîøò³â â³ä³ãðຠâàæëèâó ðîëü ó çì³öíåíí³ ô³íàíñîâîãî ñòàíó ï³äïðèºìñòâà. [13, 30-36]

4.Розділ. Показники стану і використання оборотних коштів

4.1. Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

Оборотні кошти становлять значну частину матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання має неабияке значення.

Ефективність використання оборотних коштів.

Таб.1

Для характеристики використання оборотних коштів застосовують такі показники:

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів – характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період:

(7)

2. Тривалість одного обороту:

(8)

Економічне значення оборотності оборотних коштів полягає в тім, що підприємство може зробити і реалізувати з меншими оборотними коштами той же самий обсяг продукції з тими ж засобами випустити більше продукції.

Коефіцієнт завантаження – скільки оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції – тобто обернений показник до коефіцієнту оборотності. (9)

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Для характеристики ефективності використання оборотних кош­тів може використовуватися коефіцієнт ефективності . Він обчислю­ється за формулою:

(9)

де К_е — коефіцієнт ефективності оборотних коштів.;

П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовую­ться оборотні кошти.

Рентабельність – відношення прибутку підприємства до його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових коштів зменшується потреба в них, тобто відбувається процес вивільнення оборотних коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшення їхнього використання).

Оптимізація запасів дає змогу скоротити запаси на підприємстві, особливо з матеріаломістким виробництвом.

Зменшення тривалості виробничого циклу на 1 день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн. грошей.

Якщо прискорити реалізацію продукції на 1 день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах.

Вивільнення оборотних коштів дає цілий ряд позитивних ефектів :

Виробництво продукції відбувається при менших витратах оборотних коштів;

Вивільняються матеріальні ресурси;

Прискорюється надходження в бюджет відрахувань від прибутку;

Поліпшується фінансове становище підприємства, тому що, вивільняються фінансові ресурси в результаті надпланового прискорення оборотності коштів вони залишаються до кінця року в розпорядженні підприємства і можуть бути удало використані (прибутково вкладені).[9,181-190]

4.2. Показники стану власних оборотних коштів

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства ви­значається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші поза оборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення норма­тиву оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може ви­никнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у резуль­таті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів при­бутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збере­ження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; не­своєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв'язку зі знач­ним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підпри­ємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визна­чені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімаль­них потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бю­джету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль­них цінностей від інших організацій; неповного використання при­бутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправда­ним у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зрос­тання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад ви­робництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом — явище в господарській діяльності під­приємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність вла­сних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.[8,183-187]

4.3. Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.
На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів;

Широке використання прямих тривалих зв'язків;

Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва :

Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу :

Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

Удосконалювання системи розрахунків;

Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва.
Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.
Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.

Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.
Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів.
У залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні .
До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв'язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів.
До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться: комплекси заходів, зв'язаних з підвищенням наукового рівня нормування і планування матеріалоємності промислової продукції, розробкою і впровадженням технічно обґрунтованих норм і нормативів витрати матеріальних ресурсів; комплекси заходів, зв'язаних із установленням прогресивних пропорцій, що полягають у прискореному розвитку виробництва нових, більш ефективних видів сировини і матеріалів.
Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з той самою кількості сировини і матеріалів - залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів.
Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів.
При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір прибутку підприємства.[6, 200-215]

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Висновки

На закінчення я хотів би узагальнити усі факти і зробити деякі висновки.
1.Для нормального функціонування кожного підприємства необхідні оборотні кошти, що представляють собою грошові кошти, використовувані підприємством для придбання оборотних фондів і фондів обігу.
2.Оборотні фонди, тобто матеріальні ресурси на відміну від основних фондів використовуються в одному виробничому циклі, і їх вартість переноситься на продукт відразу і повністю.
3.Раціональне й ощадливе використання оборотних фондів - першочергова задача підприємств, тому що матеріальні витрати складають 3/4 собівартості промислової продукції. Зниження матеріалоємності виробу досягається різними шляхами, серед яких головними є впровадження нової техніки, технології, удосконалювання організації виробництва і праці.
4. Основна риса сучасного перехідного періоду - недостача у підприємств оборотних коштів. Прискорення оборотності оборотних коштів, що виміряється коефіцієнтом оборотності і тривалістю одного оберту в днях, досягається різними заходами на стадіях створення виробничих запасів, незавершеного виробництва і на стадії обігу.

Головною метою управління активами підприємства, у тому числі й оборотними коштами, є максимізація прибутку на вкладений капітал при забезпеченні стійкої і достатньої платоспроможності підприємства. Причому, ці задачі у певній мірі протистоять один одному. Так, для підвищення рентабельності грошові кошти повинні бути вкладені в різні оборотні і необоротні активи, із свідомо більш низкою, ніж гроші, ліквідністю. А для забезпечення стійкої платоспроможності в підприємства постійно повинна знаходитися на рахунку деяка сума коштів фактично вилучених з обігу для поточних платежів.
Важливою задачею в керуванні оборотними коштами є забезпечення оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів.

Слід також зазначити, що підприємство повинне підтримувати оптимальне співвідношення власних і позикових оборотних коштів, тому що від цього прямо залежить його фінансова стабільність і незалежність, можливість одержання нових кредитів.

У сучасних умовах украй важливо правильно визначати потреба в оборотних коштах. Оборотні кошти підприємства повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. Наднормативні запаси відволікають з обігу грошові кошти, свідчать про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Усе це приводить до омертвіння ресурсів, їхньому неефективному використанню.

Як відомо, критерієм ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій або товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 ЗУ Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій"- internet www.rada.gov.ua

3 В.П. Грузинов, В.Д.Грибов.М. «Экономика предприятия»- «ЮНИТИ», 1997г.- 310 с.

4 Економічний словник-довідник / За ред. док.екон.наук, проф. С.В.Мочерного. – К.: Феміна, 1995. - 368 с.

5 В.М. Семёнов. «Экономика предприятия» В.М. М. .: Филинъ, 1997. – 272 с.

6 Бригхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: "Молодь", 1997.-323с.

7 Золоторев А.И. Эфективное использование оборотных средств. - Экономика Украины, 1998.280 c.

8 Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

9 Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. - Фінанси України, № 11, 1996.-245 с.

10 Экономика и статистика фирм. Адамов В.Е., Ильенкова С.Д., Сиротина Т.П., Смирнов С.А.– М.: Финансы и статистика, 1996.415 c.

11 Проф. В.М.Попов. Финансовый бизнес-план: Учеб.пособие /– М.: Финансы и статистика, 2000. 250 с.

12 Под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Е.М.Куприянова. Экономика предприятия /– М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 1998.278 c.

13 Под ред. Проф. О.И.Волкова. Экономика предприятия / – М.: ИНФРА-М, 2000. 312 с.

14 Кубай Н.Є. Теорія життєвого циклу фірми: стиль і стратегія управління. // Анатомія малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. - анал.-інформ. посібник. - Львів: "Діалог", 1996. - С. 300.

ДОДАТКИ

Додаток А

Розрахунок загальної потреби в оборотних коштах

Приклад АТ "Фармація"

Розрахунок виробляється на основі прогнозу обсягу виробництва і продажів з використанням даних про плановану оборотність поточних активів

Для приклада приведемо розрахунок потреби в оборотних коштах на квартал, необхідних підприємству для виробництва пеніциліну.

Таб. 1

Розрахункова величина необхідних оборотних коштів дорівнює 33 997 500/1,33 = 25 562 030 тис. руб.

Облік оборотних коштів, що маються на підприємстві

Приклад АТ "Фармація"

Таб. 2

Рис. 1

Дані фінансових служб показують, що підприємство має недолік у власних оборотних коштах для реалізації планової програми виробництва пеніциліну; причому збільшити кредиторську заборгованість підприємство не може.

За наближеними оцінками, АТ "Фармація" зможе направляти на виробництво пеніциліну в III кварталі приблизно 3 млрд. руб. щомісяця за рахунок погашення виниклої раніше дебіторської заборгованості й існуючих запасів товарно-матеріальних цінностей.

Щоб оцінити обсяг засобів, що будуть надходити від продажу пеніциліну в ході реалізації планової програми, необхідно зробити прогноз усіх надходжень, у тому числі, потоку коштів.

Грошовий потік і дефіцит оборотних коштів.

Потік коштів визначається як різниця між надходженням засобів у грошовій формі і виплат, які необхідно здійснити в грошовій формі (заробітна плата і відрахування в позабюджетні фонди, сплата податків і оплата частини товарно-матеріальних цінностей)

Потік грошових коштів по месяцам и нарастающим итогом за квартал

У перший місяць реалізації виробничої програми дефіцит засобів складає понад 3 млрд. руб. В інші місяці кварталу підприємство вже здатне покривати свої потреби в засобах

Помітимо, що при низької рентабельності (1,6%) і перевищенні витрат над надходженнями АТ "Фармація" усе-таки нарахує прибуток за квартал у розмірі 370,1 млн. руб., але буде мати негативний грошовий потік понад 1 млрд. Руб.

Розрахунок потреби в оборотних коштах, прибутку і грошового потоку для нового плану

Таб.3

Розрахункова величина необхідних оборотних коштів 42 230 000/ 1,5 = 28 153 333 тис. руб.

У перший місяць підприємству потрібний кредит у 1,5 млрд. руб., оскільки додатково воно може залучити 3 млрд. руб. власних засобів.

Додаток Б

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про внесення змін і доповнень до Декрету

Кабінету Міністрів України "Про порядок використання

прибутку державних підприємств, установ і організацій"

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 11, ст. 54 )

( Вводиться в дію Постановою ВР

N 69/96-ВР від 23.02.96, ВВР, 1996, N 11, ст. 55 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є :

Внести до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня

1993 року N 48-93 "Про порядок використання прибутку державних

підприємств, установ і організацій" (Відомості Верховної Ради

України, 1993 р., N 27, ст.290) такі зміни і доповнення:

1. Статтю 1 після слів "і нового будівництва" доповнити

словами "та на поповнення власних оборотних коштів".

2. Доповнити Декрет новими статтями 3 і 4 такого змісту:

"3. Нормативи відрахувань від прибутку державних підприємств,

установ і організацій, які спрямовуються на поповнення власних

оборотних коштів, до 1 січня 1997 року повинні становити не менше

10 відсотків суми прибутку, що залишається у розпорядженні

державних підприємств, установ і організацій після сплати ними

обов'язкових платежів.

4. Установити, що державні підприємства до 1 січня 1997 року

в першочерговому порядку спрямовують 10 відсотків балансового

прибутку на поповнення власних оборотних коштів. Прибуток,

спрямований на цю мету у визначених межах, звільняється від

оподаткування".

У зв'язку з цим статті 3 і 4 вважати відповідно статтями 5 і

6.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 23 лютого 1996 року

N 68/96-ВР

Додаток В